Решение № 140961863, 27.10.2026, Кіцманський районний суд Чернівецької області

Справа № 718/1280/26

Провадження 2/718/573/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2026 р. м.Кіцмань Чернівецька область

Суддя Кіцманського районного суду Чернівецької області Скорейко В.В., за участю секретаря судового засідання Безушко М.Д., позивача ОСОБА_1 , його представників адвокатів Дорошенка О.О., Максименка Р.Д., представників відповідачів Медведюк Д.Б., Гроссу Д.М., Вахули О.Р., Ройку А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України про відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів.

24.04.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, який обґрунтовано тим, що у 2013 році стосовно нього було розпочато кримінальне переслідування за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, пов`язаних із шахрайством та незаконним обігом підакцизних товарів. У межах досудового розслідування проведено обшуки, вилучено належні йому грошові кошти та майно, накладено арешт на нерухомість, а також обмежено діяльність ТОВ «Жентол», директором якого він був. Позивач стверджував, що слідчі та прокурори неодноразово не виконували ухвали слідчих суддів щодо повернення майна й усунення відповідних обмежень.

24.10.2016 року Новоселицький районний суд Чернівецької області виправдав ОСОБА_1 у зв`язку з недоведеністю його участі у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень. У подальшому зазначене судове рішення було скасоване судом касаційної інстанції, а кримінальне провадження направлено на новий судовий розгляд. 19.12.2022 року суд першої інстанції ухвалив обвинувальний вирок за ч. 1 ст. 204 КК України, однак ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 28.04.2023 року цей вирок скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

На думку позивача, тривале кримінальне переслідування, незаконне вилучення та утримання грошових коштів і майна, арешт нерухомості, бездіяльність органів досудового розслідування, а також необхідність протягом тривалого часу захищати свої права спричинили йому значні моральні страждання, погіршення фізичного та психічного здоров`я і ділової репутації. Посилаючись на наведені обставини, він просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь 2 000 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Також просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку витрати на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 26 000 грн, зазначивши, що докази на підтвердження фактично понесених судових витрат та їх детальний розрахунок будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

07.05.2026 року до суду від представника Міністерства фінансів України Вахули О.Р., який діє на підставі довіреності, виданої в порядку передоручення, надійшов відзив на позовну заяву (а. с. 3548), із змісту якого вбачається, що Міністерство фінансів України заперечує проти задоволення позовних вимог до нього, вважаючи їх необґрунтованими. Зазначає, що відповідно до статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди здійснюється за наявності визначених законом підстав.

Представник Міністерства фінансів України Вахула О.Р вказує, що позивач повинен довести факт заподіяння моральної шкоди, протиправність поведінки відповідного органу та причинний зв`язок між такими діями і завданою шкодою. Водночас, на думку Міністерства фінансів України, позивач не надав належних доказів протиправності дій Мінфіну, порушення ним прав позивача та спричинення внаслідок цього моральної шкоди.

Крім того, Міністерство фінансів України вважає себе неналежним відповідачем у справі, оскільки, відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, держава бере участь у справах про відшкодування шкоди через відповідний орган, діями або бездіяльністю якого її безпосередньо завдано. З огляду на це просить суд врахувати доводи відзиву та відмовити в задоволенні позовних вимог до Міністерства фінансів України.

12.05.2026 року від представника Державної казначейської служби України Медведюк Д.Б., яка діє на підставі відповідного запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, надійшов відзив на позовну заяву (а. с. 4955).

У відзиві представник Державної казначейської служби України заперечує проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими, та зазначає, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди, її характеру, обсягу та причинного зв`язку між заявленими негативними наслідками й притягненням до кримінальної відповідальності. Також вказує, що заявлений розмір відшкодування моральної шкоди є завищеним і не відповідає обставинам справи, а при визначенні суми компенсації слід ураховувати встановлені законом критерії та принципи розумності, справедливості й співмірності. Крім того, представник відповідача зазначає, що Державна казначейська служба України та Міністерство фінансів України не є належними відповідачами у справі, оскільки держава бере участь у спорах про відшкодування шкоди через органи, діями або бездіяльністю яких її завдано. Заперечує також проти стягнення судових витрат безпосередньо з Державного бюджету України, вважаючи, що їх розподіл має здійснюватися між сторонами відповідно до вимог ЦПК України. У зв`язку з наведеним просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

13.05.2026 року від представника Головного управління Національної поліції (далі ГУНП) в Чернівецькій області Гроссу Д.М., який діє на підставі відповідного запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, надійшов відзив на позовну заяву (а. с. 5665).

У відзиві представник ГУНП в Чернівецькій області заперечує проти задоволення позовних вимог до ГУНП, вважаючи його неналежним відповідачем у справі. Зазначає, що досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо позивача здійснювалося слідчими УМВС України в Чернівецькій області до утворення Національної поліції, а працівники ГУНП не брали участі в процесуальних діях у цьому провадженні. Також вказує, що судові рішення, на які посилається позивач, не містять відомостей про вчинення працівниками ГУНП будь-яких дій щодо нього. На думку представника відповідача, ГУНП не є правонаступником УМВС України в Чернівецькій області в частині відповідальності за дії його працівників під час досудового розслідування, а тому не повинно відповідати за заявленими вимогами. Крім того, наголошує, що позивач не надав належних доказів заподіяння йому шкоди, протиправності дій ГУНП та причинного зв`язку між такими діями й заявленою шкодою. З огляду на викладене просить відмовити в задоволенні позову в частині вимог до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області.

16.06.2026 року від представника Чернівецької обласної прокуратури прокурора Ройку А.В., який діє на підставі довіреності, виданої керівником Чернівецької обласної прокуратури, надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 82102).У відзиві представник Чернівецької обласної прокуратури заперечує проти задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди понад мінімально гарантований законом розмір, вважаючи заявлену позивачем суму 2 000 000 грн завищеною та необґрунтованою.

Зазначає, що відповідно до статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди здійснюється за наявності передбачених законом підстав. Водночас, на думку представника відповідача, позивач не надав належних доказів на підтвердження характеру й обсягу моральних страждань, погіршення стану здоров`я, негативних змін у житті та інших наслідків, на які посилається в обґрунтування заявленої суми.

Представник відповідача вказує, що сам факт тривалого перебування під слідством і судом не є підставою для стягнення моральної шкоди в довільно визначеному розмірі, а компенсація має відповідати критеріям розумності, справедливості та співмірності. При цьому, виходячи з тривалості перебування позивача під слідством і судом упродовж 116 місяців 19 днів та мінімальної заробітної плати у 2026 році в розмірі 8 647 грн, представник цього відповідача визначив мінімально гарантований розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 1 008 528,43 грн. З огляду на викладене просить відмовити в задоволенні позову в частині збільшення розміру відшкодування моральної шкоди понад зазначену суму.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу представник відповідача зазначає, що такі витрати підлягають відшкодуванню за умови їх належного документального підтвердження, фактичного понесення та співмірності зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, витраченим часом і ціною позову. Вважає, що заявлений позивачем орієнтовний розмір витрат у сумі 26 000 грн має бути оцінений судом з урахуванням критеріїв розумності та співмірності.

ІІ. Заяви, клопотання учасників справи.

07.05.2026 року від представника Державної казначейської служби України Медведюк Д.Б. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а. с. 3134).

19.05.2026 року від представника Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області Гроссу Д.М. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (а. с. 6672).

25.05.2026 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення підготовчого судового засідання на іншу дату у зв`язку із зайнятістю його адвоката в іншому судовому засіданні.

16.06.2026 року від представника Чернівецької обласної прокуратури прокурора Ройку А.В. надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання за його відсутності. Проти призначення справи до судового розгляду по суті не заперечував. Також просив долучити до матеріалів справи відзив на позовну заяву (а. с. 83102).

16.06.2026 року від представників позивача надійшла спільна заява про проведення підготовчого судового засідання за їх відсутності. Проти призначення справи до судового розгляду по суті не заперечували. До заяви долучено ордери на надання правничої допомоги позивачу (а. с. 103105).

Також варто зазначити що у відзиві на позовну заяву представник Міністерства фінансів України додатково просив забезпечити його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 29.04.2026 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (а. с. 27).

Ухвалою суду від 01.05.2026 з метою повного та всебічного з`ясування обставин справи витребувано з Новоселицького районного суду Чернівецької області матеріали кримінальної справи № 720/2612/15-к, а з Кіцманського районного суду Чернівецької області ухвалу слідчого судді, постановлену у вересні 2013 року, та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області, якою відмовлено в задоволенні апеляційної скарги прокурора та залишено ухвалу слідчого судді без змін.

Ухвалою суду від 16.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Крім того, визначено проводити судові засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за участю представників відповідачів Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області.

У судовому засіданні позивач та його представники позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідачів кожен окремо проти задоволення позову заперечували з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву.

Заслухавши вступні промови учасників справи, з`ясувавши обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши докази, якими ці обставини обґрунтовуються, суд дійшов такого висновку.

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом; зміст спірних правовідносин; оцінка Суду.

Судом встановлено, не оспорюється учасниками справи та підтверджується належними доказами, що 09.08.2013 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 190, ч.2 ст.15, ч.4 ст.190, ч.1 ст. 204 КК України.

16.01.2013 року працівники УДСБЕЗ УМВС України в Чернівецькій області в рамках кримінального провадження № 12013270050000101 провели обшук торгового місця № 1403-КС торгового сектору № 2 на МТК «Калинівський ринок», яке перебувало на той час в користуванні ОСОБА_1 , в ході якого виявили та вилучили 166 586 доларів США, 77 864,55 Євро, 4 038 630 російських рублів, 940 239,95 гривень, 8 065 фунтів стерлінгів, 18 919 молдавських лей, 730 румунських лей, 2 320 канадських доларів, 6 000 чеських крон, 10 австралійських доларів.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 23.08.2013 накладено арешт на належне позивачу на праві власності нерухоме майно.

28.01.2014 позивачу повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри, у кримінальному провадженні № 12013270050000216, перекваліфікувавши дії з ч.2 ст. 190, ч.2 ст. 15, ч.4 ст. 190 КК України на ч.1 і ч.2 ст. 204 КК України.

Зокрема висунуто звинувачення в організації та налагодженні роботи з виробництва та продажу клієнтам АЗС різного роду паливних сумішей, виготовлених шляхом змішування низькоякісних бензинів та дизельного палива.

07.02.2014 відносно ОСОБА_1 складено обвинувальний акт.

31.03.2014 року слідчий відділення СУ УМВС України в Чернівецькій області Тонієвич І.О. своєю постановою на підставі ст. 110, п.2, ч.1 ст. 284 КПК України закрила вказане кримінальне провадження № 12013270050000101 від 11.03.2013, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 ознак складу кримінальних правопорушень, передбачених ст. 190, 199 КК України.

Вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 24.10.2016 у кримінальному провадженні № 12013270050000216 ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 та ч.2 ст. 204 КК України та виправдано.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 27.12.2016 залишено без змін вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 24.10.2016.

Постановою від 07.06.2018 року Верховним Судом скасовано вирок Новоселицького районного Чернівецької області від 24.10.2016 та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 27.12.2016 у зв`язку з істотними порушеннями вимог КПК при розгляді справи і направлено кримінальну справу для розгляду по суті в суд першої інстанції.

19.12.2022 Новоселицьким районним судом Чернівецької області ухвалено обвинувальний вирок, за змістом якого ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 204 КК України, та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 17 000 грн, без конфіскації незаконно вилучених товарів та на підставі ст. 19 КК України, ст. 373 КПК України звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строку притягнення до кримінальної відповідальності.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 28.04.2023 року скасовано вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 19.12.2022 року, провадження у справі закрито на підставі п.2.ч.1 ст.284 КПК України - у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204 КК України. Ця ухвала Чернівецького апеляційного суду в касаційному провадженні не оскаржувалася.

Позивач зазначив, що не визнавав вини у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, вважав обвинувачення безпідставними та стверджував, що, будучи керівником ТОВ «Жентол», діяв відповідно до законодавства. На його переконання, кримінальне переслідування було зумовлене відмовою сплачувати неправомірну винагороду за можливість безперешкодно здійснювати підприємницьку діяльність, а працівники правоохоронних органів штучно створювали обставини для його обвинувачення. Також зазначив, що кримінальне переслідування та численні судові засідання, які тривали близько десяти років, завдали йому значних моральних страждань, у зв`язку з чим вважав заявлену суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 000 грн обґрунтованою з огляду на пережите.

Представник Чернівецької обласної прокуратури визнав, що мінімальний гарантований розмір відшкодування моральної шкоди становить 1 008 528,43 грн. Вказував, що для визначення компенсації в більшому розмірі позивач повинен довести обставини, які обґрунтовують її збільшення, зокрема наявність причинного зв`язку між погіршенням стану його здоров`я та кримінальним переслідуванням. Просив відмовити в задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди понад законодавчо гарантований мінімум.

Представник ГУНП у Чернівецькій області зазначав, що належним відповідачем у справі має бути держава в особі органу, незаконними діями чи рішеннями якого завдано шкоди. Вважав ГУНП у Чернівецькій області неналежним відповідачем, оскільки відповідні кримінальні правопорушення наразі належать до підслідності Бюро економічної безпеки України, а органи ГУНП не здійснювали досудового розслідування у відповідному кримінальному провадженні.

Представник Державної казначейської служби України підтримав позицію, викладену у відзиві на позовну заяву. Зазначав, що позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди та обґрунтувати заявлений розмір компенсації, однак належних доказів на підтвердження цих обставин не надано, а заявлена сума є завищеною та необґрунтованою. Також вказував на відсутність належного розрахунку судових витрат і документів, що підтверджують їх понесення, зокрема актів виконаних робіт. Наголошував, що судові витрати не є збитками та не підлягають стягненню безпосередньо з Державного бюджету України, а мають розподілятися судом відповідно до вимог процесуального закону.

Представник Міністерства фінансів України позовних вимог не визнав, зазначивши, що Міністерство є неналежним відповідачем у справі, оскільки позивач не довів протиправності поведінки Міністерства фінансів України та наявності підстав для покладення на нього відповідальності за заявлену до відшкодування шкоду.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише напідставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право впорядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїхпорушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі йогопорушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Нормативною основою для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, є ст. 1176 ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Оскільки ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 28.04.2023 скасовано обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 204 КК України, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, позивач набув права на відшкодування шкоди в порядку та розмірах, передбачених ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Така підстава прямо передбачена пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, (провадження № 61-1132св22)).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, (провадження № 14-24цс21)).

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються:

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У частинах четвертій та п`ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі ( постанова Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).

Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, провадження № 61-8370св21).

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й інших.

Згідно з правовою позицією, зазначеною у постанові Верховного суду від 28.10.2020 у справі №610/3221/19-ц (провадження №61-9875св20), за кожну із незаконних процесуальних дій органів досудового розслідування та прокуратури, суду особа може вимагати відшкодування моральної шкоди.

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, можна дійти висновку, що Верховний Суд роз`яснював про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, визначеної на час розгляду справи.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23 (провадження № 61-7724св24), від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22 (провадження № 61-7696св24), від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23 (провадження № 61-8406св24), від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23 (провадження № 61-9291св24), від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21 (провадження № 61-8267св24).

Положеннями пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Пропорядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діямиорганів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у разі закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.

У пунктах 1.1., 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

У постанові 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили (в даній справі ухвали про закриття провадження).

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд керується тим , що ОСОБА_1 , який є позивачем у цій справі, перебував під слідством і судом у період з 09.08.2013 (дата повідомлення про підозру) по 28.04.2023 року (дата постановлення ухвали апеляційного суду про закриття кримінальної справи на підставі п.2.ч.1 ст.284 КПК України ), що становить 116 місяців та 19 днів.

На день ухвалення рішення мінімальна заробітна плата в місячному розмірі згідно зі статтею 8 Закону України « Про Державний бюджет України на 2026 рік» становить 8 647,00 грн.

Враховуючи викладене, мінімальний гарантований розмір моральної шкоди складає 1008528,43 грн., зокрема: за 116 місяців складає 1 003 052,00 (116 міс.* 8 647 грн м.з.п.), за 19 днів складає 5 476,43 грн. (8647 грн м.з.п. / 30 днів *19 днів)

Водночас суд вважає, що визначений Законом № 266/94-ВР мінімальний гарантований розмір відшкодування в сумі 1 008 528,43 грн не повністю компенсує глибину та тривалість моральних страждань, яких зазнав позивач.

При визначенні остаточного розміру моральної шкоди суд враховує характер, обсяг та тривалість обмеження майнових і особистих немайнових прав ОСОБА_1 .

Як убачається з матеріалів справи, у межах кримінального провадження на підставі ухвали апеляційного суду Чернівецької області від 23.08.2013 було накладено арешт на належне позивачу майно, а саме: житловий будинок, вантажний автомобіль, два напівпричепи-цистерну, легковий автомобіль. Зазначений арешт діяв понад 9 років (з 23.08.2013 по 28.04.2023) і був скасований лише 28.04.2023.

Тривале позбавлення позивача права вільно розпоряджатися власним нерухомим та рухомим майном протягом майже десяти років створило для нього постійний психотравмуючий фактор. Крім того, накладення арешту на майно та перебування під слідством і судом фактично паралізували підприємницьку діяльність позивача, позбавивши його можливості повноцінно працювати, здійснювати господарську діяльність та заробляти кошти для забезпечення належного рівня життя себе та своєї родини.

Зазначені обставини призвели до суттєвої зміни та зламу звичного укладу життя позивача, відчуття постійної правової невизначеності, втрати ділової репутації та додаткових глибоких моральних страждань.

Разом з тим, оцінюючи доводи позивача про загострення хронічного вірусного гепатиту C та наявність медичних документів, суд зазначає, що за відсутності прямих причинно-наслідкових медичних висновків ці обставини не можуть бути самостійною підставою для задоволення позову в цій частині, однак загальний психоемоційний стрес від тривалого кримінального переслідування, обмеження права власності та позбавлення можливості заробляти враховується судом у сукупності.

З огляду на викладене, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд доходить висновку, що належною, достатньою та співмірною компенсацією моральних страждань позивача за тривале незаконне перебування під слідством і судом, паралізовану підприємницьку діяльність, а також понад 9-річне обмеження його права власності на майно, є відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 800 000,00 грн.

Заявлена позивачем вимога про відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 000 000,00 грн є дещо завищеною та недоведеною в повному обсязі, у зв`язку з чим позов підлягає частковому задоволенню, а в стягненні решти суми 200 000 грн слід відмовити.

Щодо заперечень відповідача ГУНП у Чернівецькій області суд зазначає таке.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути, зокрема, фізичні та юридичні особи, а також держава. За змістом статей 167, 170 ЦК України держава бере участь у цивільних відносинах через відповідні органи державної влади в межах їхньої компетенції.

У спорах про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади та їх посадових осіб, обов`язок з відшкодування покладається на державу Україна, яка бере участь у справі через відповідний уповноважений орган.

Із матеріалів справи вбачається, що досудове розслідування щодо ОСОБА_1 здійснювалося органами УМВС України в Чернівецькій області. Водночас доводи представника ГУНП у Чернівецькій області про те, що управління не є правонаступником зазначеного органу, а тому не може нести відповідальність у зв`язку з рішеннями та діями його працівників, суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

У постанові від 28.10.2014 у справі № 21-484а14 Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою ліквідація державної установи з одночасним створенням іншого органу, на який покладається виконання її повноважень і завдань, фактично свідчить про реорганізацію, а не про припинення відповідних функцій держави. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 04.03.2014 у справі № 21-8а14 та від 27.05.2014 у справі № 21-108а14, а також у постановах Верховного Суду від 10.05.2019 у справі № 826/11746/16 та від 20.11.2019 у справі № 200/1085/19-а.

Як зазначено в наведених судових рішеннях, про ліквідацію юридичної особи публічного права без правонаступництва може йтися за умови відмови держави від виконання відповідних завдань і функцій. Натомість передання таких завдань і функцій іншому органу свідчить про фактичну реорганізацію та продовження виконання державою відповідних функцій.

Отже, сама по собі та обставина, що досудове розслідування щодо позивача здійснювалося працівниками УМВС України в Чернівецькій області до створення Національної поліції України, не є достатньою підставою для висновку про неналежність ГУНП у Чернівецькій області як відповідача у цій справі. За таких обставин наведені заперечення представника ГУНП у Чернівецькій області суд відхиляє.

Щодо заперечень відповідача Міністерства фінансів України суд зазначає таке.

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває та здійснює цивільні права й обов`язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою чи службовою особою, є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, як правило, той, діями якого, за твердженням позивача, заподіяно шкоду. Аналогічний підхід викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач пов`язує завдану йому моральну шкоду з кримінальним переслідуванням, діями та рішеннями органів досудового розслідування і прокуратури. Водночас позивач не навів обставин, які б свідчили про вчинення Міністерством фінансів України будь-яких протиправних дій чи бездіяльності щодо нього, та не надав доказів порушення цим органом його прав або законних інтересів. Також не встановлено причинного зв`язку між діяльністю Міністерства фінансів України та заявленою до відшкодування моральною шкодою.

За таких обставин суд доходить висновку, що Міністерство фінансів України не є органом, діями чи бездіяльністю якого, за обставинами цієї справи, позивачу завдано шкоду, а тому не є належним відповідачем у спірних правовідносинах. Саме по собі здійснення Міністерством фінансів України повноважень у сфері управління державними фінансами не є підставою для покладення на нього обов`язку з відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального переслідування позивача. Відтак доводи представника Міністерства фінансів України щодо неналежності цього відповідача суд вважає обґрунтованими.

Щодо заперечень відповідача Державної казначейської служби України суд зазначає наступне.

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності Державі Україна. Відповідно до частини другої статті 2 та частини першої статті 170 Цивільного кодексу України саме Держава Україна є боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи державної влади в межах їхньої компетенції.

Як убачається з матеріалів справи, позивач пов`язує заподіяння йому моральної шкоди безпосередньо з діями та рішеннями органів досудового розслідування і прокуратури в межах кримінального переслідування, а не з рішеннями, діями чи бездіяльністю Державної казначейської служби України. Доказів порушення цим органом прав та законних інтересів позивача суду надано не було.

Згідно з Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 № 460/2011, Казначейство реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів та здійснює виконання судових рішень. Отже, його функція у спірних правовідносинах зводиться виключно до процесу виконання судового рішення, а не до вирішення питання про наявність підстав для цивільно-правової відповідальності та визначення розміру шкоди.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, постанова КЦС Верховного суду від 01.10.2020 у справі № 639/2981/19).

За таких обставин посилання Казначейської служби на бюджетні призначення, порядок безспірного списання коштів чи відсутність реквізитів рахунку стосуються виключно порядку виконання майбутнього судового рішення та не спростовують підстав для відповідальності держави. З огляду на це суд доходить висновку, що Державна казначейська служба України не є належним відповідачем у цій справі.

V.Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Ураховуючи, що відповідно до пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» та частини другої статті 6 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» позивач звільнений від сплати судового збору при розгляді цієї справи, а позов задоволено частково, судові витрати у виді судового збору на підставі статті 141 ЦПК України слід компенсувати за рахунок держави.

Позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, подано договір про надання правничої допомоги та ордер адвоката, а також заявлено про подання доказів на підтвердження остаточного розміру таких витрат після ухвалення рішення суду.

З огляду на те, що позивач заявив про намір подати відповідні докази у строк, передбачений ч.8 ст. 141 ЦПК України, питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу підлягає вирішенню після подання таких доказів.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 55 Конституції України, ст. ст. 23, 208, 638, 1066, 1067, 1068, 1071, 1074, 1166, 1176 Цивільного кодексу України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 800 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

В решті позову відмовити.

Судове рішення не проголошувалося відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Кіцманський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідачі:

Чернівецька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ - 02910120, адреса реєстрації: м. Чернівці, вул. Кордуби Мирона, 21-А

Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області, код ЄДРПОУ 40109079, адреса реєстрації: м. Чернівці, вул. Головна, 24

Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, адреса реєстрації: м. Київ, вул. Бастіона, 6

Міністерство фінансів України, код ЄДРПОУ 00013480, адреса реєстрації: м. Київ, вул. Грушевського, 12/2

Суддя Василь Скорейко