Решение № 140956919, 26.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року справа №320/24803/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у письмовому провадження за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (адреса Житомирська область, Житомир вул. Ольжича, 7, 10003; ЄДРПОУ 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса 04053, Україна, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ЄДРПОУ 42098368) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії (з урахуванням уточненої позовної заяви),

встановив:

ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд :

- Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 22.05.2026 року № 930030875146 «Про відмову у перерахунку пенсії» ОСОБА_1 .

- Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.05.2026 року, зареєстровану через веб-портал Пенсійного фонду України 16.05.2026 року, про перерахунок пенсії по інвалідності відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням поданих документів, висновків суду та правової оцінки, наданої судом у цій справі.

- Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за результатами повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 15.05.2026 року прийняти повне, обґрунтоване та мотивоване рішення із зазначенням фактичних і правових підстав, а також надати позивачу повний письмовий розрахунок пенсії із зазначенням усіх складових пенсійної виплати, застосованих коефіцієнтів, доплат, підвищень, індексацій та правових підстав застосування сум, зазначених у рішенні як «обмеження в індексації».

- Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, як орган Пенсійного фонду України за місцем перебування позивача на обліку, після повторного розгляду заяви та прийняття рішення про перерахунок пенсії здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 у перерахованому розмірі відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду та раніше виплачених сум.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року позовну заяву залишено без руху.

06.07.2026 року на адресу суду надійшла уточнена позовна заява позивача, зі змісту якої вбачається, що останній усунув недоліки, зазначені в ухвалі суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.07.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та з січня 2022 року отримує пенсію по інвалідності. Має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції першої категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 06 серпня 2019 року. Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії № 27 від 14 липня 2015 року та довідки медико-соціальної експертної комісії серії АВ № 0435498 від 28 травня 2015 року позивачу встановлено другу групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із роботами з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, а також визначено ступінь втрати професійної працездатності в розмірі 70 відсотків довічно. 15 травня 2026 року позивач подав через вебпортал Пенсійного фонду України заяву про перерахунок пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до частини першої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також просив повідомити його про результати розгляду заяви та прийняте рішення. Водночас в оскаржуваному рішенні датою звернення через вебпортал зазначено 16 травня 2026 року. До заяви позивач додав копії документів, що підтверджують його особу, реєстраційний номер облікової картки платника податків, пенсійний статус, статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, групу інвалідності, причинний зв`язок захворювання з роботами з ліквідації наслідків аварії, ступінь втрати професійної працездатності та трудову діяльність. 22 травня 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності прийняло рішення № 930030875146 про відмову в перерахунку пенсії. У зазначеному рішенні відповідач вказав, що з 01 січня 2022 року позивач отримує пенсію по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до статті 54 Закону України № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Також зазначено, що на дату звернення розмір пенсії становив 19 330,82 грн, з яких 20 293,39 грн - основний розмір пенсії, обчислений як 70 відсотків від 28 990,55 грн; 379,60 грн - додаткова пенсія особі з інвалідністю другої групи з числа ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції; 975,06 грн - обмеження індексації з 01 березня 2023 року та 367,11 грн - обмеження індексації з 01 березня 2025 року, які віднімаються із загальної суми. Позивач вважає, що оскаржуване рішення не містить належного обґрунтування відмови в перерахунку пенсії, оскільки відповідач обмежився загальним висновком про те, що пенсію призначено відповідно до вимог чинного законодавства. При цьому не наведено повного правового та фактичного обґрунтування відмови, не зазначено конкретних норм права, які унеможливлюють перерахунок пенсії, не розкрито порядок її обчислення, не пояснено підстав застосування обмежень індексації та не надано оцінки всім доводам заяви й поданим документам. З огляду на викладене позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 930030875146 від 22 травня 2026 року протиправним, таким, що порушує його право на належне пенсійне забезпечення та не відповідає критеріям законності, обґрунтованості, добросовісності, пропорційності й розсудливості, встановленим Кодексом адміністративного судочинства України.

12.08.2026 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало письмовий відзив, у якому вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та необґрунтованими, а свої дії правомірними.

Насамперед відповідач просить поновити строк для подання відзиву на позовну заяву. Зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається у строк, встановлений судом, який не може бути меншим ніж п`ятнадцять днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Згідно з частиною першою статті 121 цього Кодексу суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли поновлення такого строку неможливе. Щодо суті спору відповідач зазначає, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». За твердженням відповідача, 28 квітня 2026 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про перерахунок пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до статті 54 зазначеного Закону. Заява опрацьовувалася за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів. Відповідач пояснює, що екстериторіальний принцип призначення та перерахунку пенсій застосовується органами Пенсійного фонду України відповідно до змін, затверджених постановою правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 лютого 2021 року за № 339/35961, якою внесено зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зазначений принцип передбачає опрацювання заяв про призначення та перерахунок пенсій і прийняття відповідних рішень структурними підрозділами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження заяв незалежно від місця їх прийняття та місця проживання пенсіонера. За результатами розгляду заяви позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло 22 травня 2026 року рішення № 930030875146 про відмову в перерахунку пенсії. Відповідач зазначає, що у заяві від 28 квітня 2026 року позивач посилався на рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 та вказував, що розмір пенсії особам з інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим за вісім мінімальних пенсій за віком для осіб з інвалідністю другої групи. Позивач просив здійснити перерахунок пенсії відповідно до частини першої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». В обґрунтування правомірності прийнятого рішення відповідач посилається на частину першу статті 54 зазначеного Закону, відповідно до якої пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, та пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи за бажанням громадян можуть призначатися із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження у 1986 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається відповідно до законодавства України. Також відповідач зазначає, що згідно з частиною четвертою статті 54 цього Закону умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, пов`язаних із Чорнобильською катастрофою, визначаються актами Кабінету Міністрів України. Механізм обчислення таких пенсій регулюється Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210. Відповідно до пункту 1 цього Порядку пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження у 1986 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків. За твердженням відповідача, на дату звернення позивач уже отримував пенсію по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до частини першої статті 54 зазначеного Закону. Розмір пенсії становив 19 330,82 грн, зокрема: 20 293,39 грн - основний розмір пенсії, обчислений як 70 відсотків від 28 990,55 грн; 379,60 грн - додаткова пенсія особі з інвалідністю другої групи з числа ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції; 975,06 грн - обмеження індексації пенсії з 01 березня 2023 року та 367,11 грн - обмеження індексації пенсії з 01 березня 2025 року, які віднімаються під час визначення загального розміру виплати. Відповідач вважає, що пенсію позивачу призначено відповідно до вимог чинного законодавства, а підстави для її перерахунку у заявленому позивачем порядку відсутні. Зокрема, відповідач заперечує можливість установлення пенсії по інвалідності в розмірі, кратному мінімальній пенсії за віком, оскільки Закон України № 796-XII не визначає показника мінімальної пенсії за віком для обчислення пенсій за цим Законом. На підтвердження своєї позиції відповідач посилається на частину першу статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Відповідач зазначає, що стаття 28 цього Закону передбачає декілька показників прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а отже, декілька можливих розмірів мінімальної пенсії за віком, які можуть бути застосовані для обчислення пенсій на умовах частин третьої та четвертої статті 54 Закону України № 796-XII. Водночас, на думку відповідача, частина четверта статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачає застосування визначеного нею мінімального розміру пенсії за віком виключно для визначення розмірів пенсій, призначених відповідно до цього Закону. Крім того, відповідач указує, що постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» та від 16 липня 2008 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», які визначали розмір мінімальної пенсії за віком для обчислення пенсій відповідно до частин третьої та четвертої статті 54 Закону України № 796-XII, втратили чинність. У зв`язку з цим відповідач вважає, що наразі відсутній законодавчо встановлений розмір мінімальної пенсії за віком для обчислення пенсій по інвалідності, причинний зв`язок яких із Чорнобильською катастрофою встановлено, якщо такі пенсії призначено відповідно до зазначеного Закону. Також відповідач зазначає, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Рудківська Тетяна уповноважена здійснювати функції представництва юридичної особи без довіреності, зокрема підписувати необхідні документи від імені суб`єкта владних повноважень. На підставі викладеного, відповідач просить поновити процесуальний строк для подання відзиву та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв`язку з їх безпідставністю й необґрунтованістю.

Суд вважає за доцільне поновити відповідачу процесуальний строк для подання відзиву у справі.

Щодо позиції Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві.

У встановлений судом строк відповідач не подав відзив на позовну заяву відповідно до вимог статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України та не повідомив про поважні причини його неподання.

Матеріали справи містять довідку про доставку електронного листа, яка підтверджує отримання відповідачем 02.03.2026 копії ухвали суду про відкриття провадження через електронний кабінет.

Станом на день ухвалення рішення строк, встановлений судом для подання відзиву, сплив. Будь-яких заяв, клопотань чи пояснень від відповідача до суду не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та з 01 січня 2022 року отримує пенсію по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції першої категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 06 серпня 2019 року.

Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії Міністерства охорони здоров`я України та Міністерства надзвичайних ситуацій України з установлення причинного зв`язку хвороб, що призвели до інвалідності та смерті, з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників унаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції № 3446 від 15 липня 2015 року, ухваленим за результатами засідання № 27 від 14 липня 2015 року, захворювання позивача пов`язане з роботами з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. В експертному висновку зазначено діагноз, що включає ранній церебральний атеросклероз, дисциркуляторну енцефалопатію другого ступеня субкомпенсації змішаного генезу з прогресуючим перебігом, хронічне порушення мозкового кровообігу в судинах вертебробазилярного басейну з вираженими вестибулоатактичним і церебрастенічним синдромами, ішемічну хворобу серця, атеросклеротичний кардіосклероз, пароксизмальну форму фібриляції передсердь, гіпертонічну хворобу другого ступеня, третьої стадії, ризику 4, серцеву недостатність другого ступеня зі збереженням функції лівого шлуночка, цукровий діабет другого типу в стадії субкомпенсації та діабетичну полінейропатію.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0435498, виданої Спеціалізованою радіологічною медико-соціальною експертною комісією міста Києва, позивачу повторно встановлено другу групу інвалідності, причиною якої є захворювання, пов`язане з роботами з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. У висновку про умови та характер праці рекомендовано працювати у звичних умовах, а серед заходів щодо відновлення працездатності зазначено спеціалізоване лікування та санаторно-курортне оздоровлення.

Згідно з довідкою серії АВ № 2435498 від 28 вересня 2015 року про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби в додаткових видах допомоги, виданою Спеціалізованою радіологічною медико-соціальною експертною комісією міста Києва, позивач пройшов огляд для визначення відповідних показників стану працездатності.

15 травня 2026 року позивач звернувся через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до частини першої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також просив повідомити його про результати розгляду заяви та прийняте рішення. Водночас в оскаржуваному рішенні датою звернення через вебпортал Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві зазначено 16 травня 2026 року.

До заяви було додано копії документів, що підтверджують особу позивача, реєстраційний номер облікової картки платника податків, пенсійний статус, статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, групу інвалідності, причинний зв`язок захворювання з роботами з ліквідації наслідків аварії, ступінь втрати професійної працездатності та трудову діяльність.

22 травня 2026 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення № 930030875146 про відмову в перерахунку пенсії позивача за результатами розгляду його заяви за принципом екстериторіальності.

У зазначеному рішенні вказано, що позивач із 01 січня 2022 року отримує пенсію по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до статті 54 Закону України № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Також у рішенні зазначено, що на дату звернення розмір пенсії позивача становив 19 330,82 грн, зокрема: 20 293,39 грн - основний розмір пенсії, обчислений виходячи з 70 відсотків від суми 28 990,55 грн; 379,60 грн - додаткова пенсія особі з інвалідністю другої групи з числа ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції; 975,06 грн - сума обмеження індексації з 01 березня 2023 року, а також 367,11 грн - сума обмеження індексації з 01 березня 2025 року, які віднімаються під час визначення загального розміру пенсії.

За результатами розгляду заяви відповідач дійшов висновку, що пенсію позивачу призначено відповідно до вимог чинного законодавства, та відмовив у задоволенні заяви про її перерахунок відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

ОСОБА_1 не погодившись з таким рішенням, звернувся до суду із даним позовом.

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування, висновки суду.

В силу вимог частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною третьою статті 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Зазначені положення Основного Закону України зобов`язують державу створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення.

Держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

Статтею 16 Конституції України визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

За змістом статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

У Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що "скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України" (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини).

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (надалі Закон України № 796-XII), який також створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Відповідно до частини першої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження у 1986 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, віднесених до категорії 1, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв`язку смерті з Чорнобильською катастрофою.

Відповідно до частини другої статті 54 зазначеного Закону, в усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986 1990 роках не може перевищувати 3,0 тисячі карбованців.

Відповідно до частини третьої статті 54 зазначеного Закону, в усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для осіб з інвалідністю першої групи - 6000 гривень, другої групи - 4800 гривень, третьої групи та дітей з інвалідністю - 3700 гривень. Частину третю статті 54 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024. Водночас вона втрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану.

Відповідно до частини четвертої статті 54 зазначеного Закону, розміри пенсії, передбачені частиною третьою цієї статті, починаючи з 2022 року щороку з 1 березня індексуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини п`ятої статті 54 зазначеного Закону, порядок призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.

Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування рішення від 22.05.2026 № 930030875146.

Судом встановлено, що оскаржуване рішення прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області за заявою позивача про перерахунок пенсії по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до статті 54 Закону № 796-XII. У рішенні зазначено, що заява подана на Веб-портал Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві 16.05.2026.

Зі змісту рішення вбачається, що з 01 січня 2022 року позивач отримує пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до статті 54 Закону № 796-XII. На дату звернення розмір пенсії становив 19 330,82 грн, з яких 20 293,39 грн - основний розмір пенсії, обчислений як 70 % від заробітної плати у розмірі 28 990,55 грн, 379,60 грн - додаткова пенсія, а також враховано суми обмеження індексації: 975,06 грн з 01 березня 2023 року та 367,11 грн з 01 березня 2025 року. За результатами всебічного, повного й об`єктивного розгляду матеріалів електронної пенсійної справи відповідач дійшов висновку, що пенсію позивачу призначено відповідно до вимог чинного законодавства.

На підставі цього рішенням відмовлено в задоволенні заяви про перерахунок.

Водночас суд зазначає, що оскаржуване рішення не містить посилань на норми права, якими керувався відповідач під час відмови в перерахунку пенсії, пояснень щодо порядку її обчислення, зокрема джерела показника заробітної плати 28 990,55 грн та застосування частки 70 %, а також правових підстав для врахування сум обмеження індексації у розмірах 975,06 грн з 01 березня 2023 року та 367,11 грн з 01 березня 2025 року. Крім того, у рішенні не наведено змісту доводів, викладених у заяві позивача, та поданих ним документів, а також не надано оцінки таким доводам і документам.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим, тобто прийнятим з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок довести правомірність свого рішення покладається на відповідача.

Рішення, яке обмежується загальним висновком про відповідність призначеної пенсії законодавству і не називає ні норм права, ні порядку обчислення, ні підстав для зменшення виплати, не дає змоги встановити, з яких фактичних і правових підстав відповідач відмовив у перерахунку. Тому воно не відповідає критерію обґрунтованості, визначеному пунктом 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доводи відзиву про те, що пенсія позивача призначена відповідно до частини першої статті 54 Закону № 796-XII, що Порядок № 1210 передбачає пенсії за бажанням осіб, що стаття 28 Закону № 1058-IV передбачає декілька показників прожиткового мінімуму та що постанови КМУ № 1 і № 654 втратили чинність, у оскаржуваному рішенні відсутні. Вони вперше викладені відповідачем у відзиві. Законність рішення оцінюється за підставами, на яких воно ухвалено, тому наведені у відзиві міркування не усувають недоліків мотивування.

Верховний Суд у постанові від 23.04.2025 у справі № 380/16112/23 визнав рішення органу Пенсійного фонду про відмову в перерахунку пенсії, прийняте без обґрунтування неврахування поданих позивачем документів, таким, що не відповідає критеріям статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, і підлягає скасуванню.

Подібний висновок щодо наслідків ненаведення належного обґрунтування відмови міститься і в постанові від 18.02.2025 у справі № 560/17357/23.

Отже, вимога про визнання протиправним та скасування рішення від 22.05.2026 № 930030875146 є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Суд підкреслює, що скасування ґрунтується на недотриманні критерію обґрунтованості.

Щодо вимоги про зобов`язання повторно розглянути заяву від 15.05.2026, зареєстровану 16.05.2026.

Суд зазначає, що скасування оскаржуваного рішення у зв`язку з його необґрунтованістю свідчить про те, що заява позивача не отримала належного розгляду, а його право на вирішення порушеного питання відповідно до вимог законодавства залишається нереалізованим.

Як установлено судом, під час розгляду заяви відповідач не надав належної оцінки доводам позивача та поданим документам, не обґрунтував застосованого порядку обчислення пенсії, а також правових підстав урахування сум обмеження індексації. Водночас питання наявності правових підстав для перерахунку пенсії позивача та визначення її належного розміру по суті відповідачем не досліджувалося.

Вирішення зазначеного питання потребує визначення норм права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин з огляду на призначення позивачу пенсії відповідно до частини першої статті 54 Закону України № 796-XII, перевірки правильності її обчислення та встановлення правових підстав застосування відповідних обмежень під час індексації пенсійної виплати.

При цьому суд ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09 травня 2024 року у справі № 580/3690/23, відповідно до якого зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення можливе за умови встановлення судом дотримання особою всіх передбачених законом вимог для його прийняття та відсутності у відповідного органу дискреційних повноважень щодо вибору варіанта рішення. Якщо ж такі обставини судом не встановлені, належним способом захисту порушеного права є зобов`язання суб`єкта владних повноважень повторно розглянути заяву та прийняти вмотивоване рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

У цій справі суд не встановив усіх обставин, необхідних для висновку про наявність у позивача безумовного права на перерахунок пенсії в конкретному розмірі, оскільки відповідні питання не були належним чином досліджені відповідачем під час розгляду заяви. За таких обставин суд не вправі перебирати на себе повноваження пенсійного органу та підміняти його у вирішенні питань, віднесених до його компетенції.

Отже, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 15.05.2026, зареєстровану 16.05.2026, та додані до неї документи, надати оцінку викладеним у ній доводам, перевірити правомірність обчислення пенсії та застосування обмежень індексації і за результатами такого розгляду прийняти вмотивоване рішення відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням висновків суду.

У постанові від 23.04.2025 у справі № 380/16112/23 такий спосіб захисту також визнано належним.

Щодо вимоги про зобов`язання прийняти повне, обґрунтоване і мотивоване рішення та надати розрахунок пенсії.

Суд зазначає, що встановлені недоліки оскаржуваного рішення полягають у відсутності посилань на норми права, якими керувався відповідач, пояснень щодо порядку обчислення пенсії, а також правових підстав застосування сум обмеження індексації у розмірах 975,06 грн та 367,11 грн, які враховано під час визначення розміру пенсійної виплати. Попри зазначення цих сум у рішенні, відомості щодо порядку їх обчислення та нормативного обґрунтування їх застосування відсутні.

Обов`язок суб`єкта владних повноважень приймати обґрунтовані рішення, з наведенням усіх істотних обставин та відповідних правових підстав, випливає з пункту 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Відтак забезпечення належного обґрунтування рішення є складовою повторного розгляду заяви позивача та охоплюється обов`язком відповідача повторно її розглянути.

Водночас вимога позивача щодо надання розрахунку пенсії із зазначенням її складових, застосованих коефіцієнтів, доплат, підвищень, індексацій та правових підстав їх урахування є обґрунтованою в частині необхідності розкриття порядку визначення розміру пенсійної виплати та, зокрема, правових підстав застосування сум обмеження індексації. Надання такого розрахунку дасть змогу позивачу з`ясувати складові призначеної пенсії та перевірити обґрунтованість їх застосування, не зумовлюючи при цьому необхідності попереднього встановлення судом правильного розміру пенсії.

За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати відповідача за результатами повторного розгляду заяви позивача прийняти вмотивоване рішення із зазначенням установлених фактичних обставин і відповідних правових підстав, а також надати позивачу розрахунок пенсії із зазначенням її складових та правових підстав застосування сум обмеження індексації у розмірах 975,06 грн і 367,11 грн.

У частині вимоги про зобов`язання прийняти повне, обґрунтоване та мотивоване рішення окреме зобов`язання не потребується, оскільки відповідний обов`язок охоплюється зобов`язанням повторно розглянути заяву позивача та прийняти за результатами її розгляду рішення відповідно до вимог законодавства.

Щодо вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити пенсію в перерахованому розмірі.

Позивач просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити нарахування та виплату пенсії в перерахованому розмірі за результатами повторного розгляду його заяви та прийняття рішення про перерахунок пенсії.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України особа вправі звернутися до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод чи законних інтересів, порушених рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що на час розгляду справи рішення про перерахунок пенсії позивача відповідачем не прийнято, а належний розмір пенсії за результатами такого перерахунку не визначено. При цьому предметом спору є правомірність рішення, прийнятого за наслідками розгляду заяви позивача, а не відмова у виплаті пенсії в конкретному перерахованому розмірі. Отже, матеріали справи не дають підстав для висновку про порушення відповідачем права позивача на отримання пенсії саме в перерахованому розмірі, оскільки відповідний розмір ще не встановлено, а обов`язок здійснити виплату в такому розмірі на цей час не виник.

Задоволення цієї вимоги за наведених обставин фактично означало б визначення судом наперед результату повторного розгляду заяви позивача, який належить здійснити відповідачу з урахуванням висновків суду. Такий підхід не узгоджувався б із обраним способом судового захисту, який полягає у зобов`язанні відповідача повторно розглянути заяву, надати оцінку поданим документам і доводам та прийняти вмотивоване рішення відповідно до вимог законодавства.

Водночас відмова в задоволенні цієї вимоги не позбавляє позивача права на судовий захист у разі, якщо за результатами повторного розгляду заяви відповідач прийме рішення про перерахунок пенсії, однак не здійснить належного нарахування та виплати або допустить інше порушення його прав.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити пенсію в перерахованому розмірі є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведе, оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Позивач звільнений від сплати судового збору як особа з інвалідністю II групи.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 78, 90, 139, 143, 205, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (адреса Житомирська область, Житомир вул. Ольжича, 7, 10003; ЄДРПОУ 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса 04053, Україна, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ЄДРПОУ 42098368) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії (з урахуванням уточненої позовної заяви) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 22.05.2026 № 930030875146 «Про відмову у перерахунку пенсії» ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.05.2026, зареєстровану через веб-портал Пенсійного фонду України 16.05.2026, про перерахунок пенсії по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням поданих документів та висновків суду, викладених у цьому рішенні.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за результатами повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 15.05.2026 прийняти рішення із зазначенням фактичних і правових підстав, а також надати ОСОБА_1 розрахунок пенсії із зазначенням складових пенсійної виплати та правових підстав застосування сум, зазначених у рішенні від 22.05.2026 № 930030875146 як «обмеження в індексації».

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.