Решение № 140956889, 26.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року справа №320/17921/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10) про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

- Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, що полягають у незарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.02.1992 р. по 28.05.1997 р.;

- Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.02.1992 р. по 28.05.1997 р. відповідно до п.п. № 8,9 у трудовій книжці від 18.09. 1987 р. НОМЕР_2 ;

- Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 06.06.2025 р. та 03.09.2025 р. про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне забезпечення», з урахуванням висновків суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 6 червня 2025 року та 3 вересня 2025 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявами про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішеннями від 12 червня 2025 року та 11 вересня 2025 року відповідач відмовив позивачці у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю страхового стажу необхідної тривалості. Загальний страховий стаж позивачки становить 21 рік 8 місяців 13 днів. При цьому до страхового стажу не зараховано період роботи з 1 лютого 1992 року по 28 травня 1997 року згідно з трудовою книжкою від 18 вересня 1987 року серії НОМЕР_3 , оскільки в записі про прийняття на роботу відсутня назва організації. Про відмову у призначенні пенсії позивачка дізналася з листа від 20 лютого 2026 року № 10735-8135/Л-02/8-1000/26. Із зазначеним рішенням вона не погоджується, вважає його протиправним та таким, що порушує її права, у зв`язку з чим звернулася до суду за їх захистом. Позивачка зазначає, що в пункті 8 трудової книжки міститься запис про прийняття її на роботу секретарем-машиністкою з 1 лютого 1992 року, а в пункті 9 про звільнення за власним бажанням 28 травня 1997 року. На зазначених записах наявний відбиток печатки товариства з обмеженою відповідальністю «Омега-Фастів», що підтверджує назву організації, у якій вона працювала. Крім того, ОСОБА_1 самостійно намагалася встановити відомості про існування товариства з обмеженою відповідальністю «Омега-Фастів», однак отримати відповідну інформацію їй не вдалося. ОСОБА_1 вважає, що відмова у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу з підстав неналежного оформлення трудової книжки є неправомірною, оскільки працівник не може контролювати або впливати на дотримання роботодавцем установленого порядку ведення трудових книжок, а тому не повинен нести негативних наслідків через відповідні недоліки їх оформлення. На думку позивачки, визначальним для призначення пенсії є наявність відповідного страхового стажу, а не дотримання всіх формальних вимог під час оформлення трудової документації. Належна їй трудова книжка від 18 вересня 1987 року серії НОМЕР_3 була подана відповідачу для розгляду питання про призначення пенсії та містить чіткі й зрозумілі записи щодо її роботи у спірний період. Таким чином ОСОБА_1 просить суд зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 06.06.2025 р. та 03.09.2025 р. про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне забезпечення», з урахуванням висновків суду.

Щодо позиції відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області суд встановив, що у вказаний строк представник не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, без поважних причин.

У матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа, що свідчить про отримання відповідачем 07.05.2026 року копії ухвали суду про відкриття провадження, у його електронний кабінет.

Строк, встановлений для надання відзиву на позовну заяву станом на день ухвалення рішення сплив.

Будь-яких заяв від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 6 червня 2025 року та 3 вересня 2025 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявами про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішеннями відповідача від 12 червня 2025 року та 11 вересня 2025 року позивачці відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю страхового стажу необхідної тривалості. Страховий стаж позивачки, обчислений за наданими документами та даними персоніфікованого обліку, становить 21 рік 8 місяців 13 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи з 1 лютого 1992 року по 28 травня 1997 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_4 від 18 вересня 1987 року, оскільки в записі про прийняття на роботу відсутня назва організації.

Як вбачається з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, зареєстрованого 6 лютого 2026 року за вхідним № 8135/Л-1000-26, зазначені рішення про відмову у призначенні пенсії прийнято за результатами розгляду заяв позивачки від 6 червня 2025 року та 3 вересня 2025 року.

Згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_4 , заповненою 18 вересня 1987 року, книжку оформлено на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На титульній сторінці міститься відмітка про зміну прізвища з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 » на підставі свідоцтва про шлюб від 10 січня 1992 року та паспорта серії НОМЕР_5 , виданого МВ № 2 Білоцерківського управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області 20 січня 1996 року.

У записі № 8 трудової книжки від 1 лютого 1992 року зазначено про прийняття позивачки на роботу секретарем-машиністкою на підставі наказу № 5 від 1 лютого 1992 року. У записі № 9 від 28 травня 1997 року зазначено про її звільнення за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України на підставі наказу № 31 від 28 травня 1997 року. Запис про звільнення засвідчено печаткою товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕТА-ФАКТІВ» та штампом Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості.

Із довідки публічного акціонерного товариства науково-виробничої фірми «Ферокерам» від 24 червня 2025 року № 60, виданої ліквідатором І. О. Гусар, убачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до документів архіву працювала на заводі «Радіокераміка» за адресою: місто Біла Церква, вулиця Фастівська, 23. Зокрема, 14 вересня 1987 року її прийнято до цеху № 33 ученицею сортувальниці-калібрувальниці на підставі наказу № 565 від 14 вересня 1987 року, а 29 березня 1989 року звільнено за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю Української РСР на підставі наказу № 179 від 29 березня 1989 року.

Підставами для видачі зазначеної довідки є особова картка форми Т-2, трудова книжка та відомості про нарахування заробітної плати. Також у довідці наведено відомості про створення закритого акціонерного товариства науково-виробничої фірми «Ферокерам» 24 жовтня 1994 року, його подальше перейменування у публічне акціонерне товариство науково-виробничу фірму «Ферокерам», а також знищення попередніх штампів і печаток.

Із листа Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 20 лютого 2026 року № 10735-8135/Л-02/8-1000/26 також вбачається, що підставою для незарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 1 лютого 1992 року по 28 травня 1997 року зазначено відсутність назви організації в записі про прийняття на роботу, внесеному до трудової книжки серії НОМЕР_4 .

Не погодившись з такою відмовою відповідача, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно ст. 5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.02.1992 року по 28.05.1997 року у зв`язку з недоліками оформлення трудової книжки позивачки, суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з положеннями частини першої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок № 58 від 29 липня 1993 року, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України (далі по тексту - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Підставою відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи у зв`язку з неналежним оформленням трудової книжки, суд не може визнати правомірними з огляду на те, що громадянин не може здійснювати контроль та впливати на правильність оформлення трудової книжки, а тому не може нести і негативних наслідків порушення порядку її ведення.

Слід звернути увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової документації.

Судом встановлено, що позивачці належить трудова книжка серії НОМЕР_4 , заповнена 18.09.1987 року, яка подавалася відповідачу для розгляду питання про призначення пенсії.

Зазначена трудова книжка містить записи про роботу позивачки у спірному періоді з 01.02.1992 року по 28.05.1997 року, зокрема про прийняття на роботу секретарем-машиністкою та звільнення за власним бажанням.

Принагідно суд зазначає, що частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, органи Пенсійного фонду України уповноважені самостійно витребовувати у підприємств, установ/ організацій) усі необхідні для вирішення питання про призначення пенсії особі документи, при цьому така вимога передує винесенню рішення щодо призначення пенсії, а не висувається у вже прийнятому рішенні про відмову у призначенні пенсії.

Суд звертає увагу, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Позивач як громадянин України, стаж якого підтверджений трудовою книжкою, що є основним документом, який підтверджує трудовий стаж, має право на відповідний соціальний захист з боку держави. При цьому держава в особі своїх органів не може відмовляти у виконанні своїх позитивних зобов`язань, в даному випадку у наданні соціального захисту, з формальних підстав.

Поряд з цим, як визначено статтею 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У даному адміністративному спорі відповідач поставив під сумнів належність оформлення записів у трудовій книжці позивачки, зокрема до страхового стажу не було зараховано період роботи з 01.02.1992 року по 28.05.1997 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_4 , оскільки в записі про прийняття на роботу була відсутня назва організації.

Разом з цим, суд наголошує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 307/541/17 року, який виклав у постанові від 19.12.2019 року.

У постанові Верховного Суд від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 суд касаційної інстанції підтримав висновок, згідно якого, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, в свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства.

Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, що також відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 та від 06.03.2018, 29.03.2019, у справі № справа № 548/2056/16-а, у справі № 754/14898/15-а.

Дослідивши матеріали справи, обставини спірних правовідносин, доводи сторін та надавши оцінку наявним доказам, суд дійшов висновку, що записи трудової книжки позивачки, якими підтверджується її робота у спірний період з 01.02.1992 року по 28.05.1997 року, дають змогу встановити факт її роботи у зазначений період, а відсутність у записі про прийняття на роботу назви організації сама по собі не спростовує факту роботи позивачки.

Окрім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Зазначене свідчить, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Суд зазначає, що в силу наведених вище норм, необхідність підтверджувати трудовий стаж іншими, ніж трудова книжка, документами, виникає лише у разі якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Незарахування спірного періоду роботи позивача до її страхового стажу суперечить принципу правової визначеності, який є одним з елементів верховенства права та згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Оцінюючи доводи відповідача, суд дійшов висновку, що відмова у зарахуванні спірного періоду роботи позивачки ОСОБА_1 до страхового стажу ґрунтується на формальному недоліку оформлення запису в трудовій книжці, а саме відсутності назви організації в записі про прийняття на роботу, та не спростовує факту її трудової діяльності у відповідний період.

З метою ефективного захисту прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 06.06.2025 року та 03.09.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши положення законодавства України та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, оскільки незарахування спірного періоду роботи позивачки до страхового стажу з підстав відсутності назви організації в записі про прийняття на роботу не спростовує факту її трудової діяльності у зазначений період та не може бути достатньою підставою для відмови у зарахуванні відповідного періоду до страхового стажу.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1 331, 20 грн., що підтверджується квитанцією про сплату № 5258-2793-8066-7880 від 17.04.2026, яка міститься у матеріалах справи.

Враховуючи задоволення позову, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області.

На підставі наведеного та керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10) про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, що полягають у незарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.02.1992 р. по 28.05.1997 р.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.02.1992 р. по 28.05.1997 р. відповідно до п.п. № 8,9 у трудовій книжці від 18.09.1987 р. НОМЕР_2 .

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 06.06.2025 р. та 03.09.2025 р. про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне забезпечення», з урахуванням висновків суду.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10).

6. Копію рішення направити сторонам у справі (їх представникам) відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.