Решение № 140953751, 27.10.2026, Снігурівський районний суд Миколаївської області

Справа № 485/1376/26

Провадження № 2/485/892/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Снігурівка

Снігурівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді Квєтка І.А.,

секретар судового засідання Семенака А.Г.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, в залі суду м.Снігурівка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Снігурівської міської ради Миколаївської області, третя особа - Снігурівська державна нотаріальна контора Миколаївської області про визнання права постійного користування на земельну ділянку в порядку спадкування за законом,

встановив:

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Снігурівської міської ради Миколаївської області про визнання права постійного користування на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина, зокрема, на право постійного користування земельною ділянкою для ведення особистого підсобного господарства площею 2,00 га, розташованою в межах території Снігурівської міської ради Миколаївської області (раніше - Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області). Вказане право належало спадкодавцю на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії МК, виданого 11 квітня 1994 року на підставі рішення Нововасилівської сільської ради народних депутатів Снігурівського району Миколаївської області № 5 від 31 березня 1994 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 359.

11 листопада 1999 року позивач оформив спадкові права за законом після смерті батька та отримав відповідні свідоцтва про право на спадщину. Проте нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на зазначену земельну ділянку у зв`язку з тим, що чинним законодавством не передбачено спадкування права постійного користування земельною ділянкою.

Посилаючись на те, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте громадянами до 1 січня 2002 року, не припиняється зі смертю особи, якій воно належало, а входить до складу спадщини та переходять до спадкоємців, позивач просив визнати за ним у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 2,00 га для ведення особистого підсобного господарства, розташованою в межах території Снігурівської міської ради Миколаївської області, яка належала спадкодавцю на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії МК, виданого 11 квітня 1994 року на підставі рішення Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області № 5 від 31 березня 1994 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 359.

У підготовче судове засідання учасники справи не з`явилися.

Позивач ОСОБА_1 подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі (вх. № 10075/26-вх від 27.10.2026).

Представник відповідача Снігурівської міської ради Миколаївської області Самойленко І.І. подав заяву про розгляд справи без участі представника відповідача, позовні вимоги визнає (вх. № ЕП-3314/26-вх від 26.10.2026).

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Враховуючи визнання позову відповідачем, яке не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає можливим ухвалити рішення по справі у підготовчому судовому засіданні, що передбачено ч. 3 ст. 200 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Снігурівка Миколаївської області помер ОСОБА_2 , про що 28 грудня 1998 року Нововасилівською сільською радою Снігурівського району Миколаївської області складено актовий запис № 20 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 5).

Після його смерті відкрилася спадщина, зокрема на право постійного користування земельною ділянкою для ведення особистого підсобного господарства площею 2,00 га, розташованою в межах території Снігурівської міської ради Миколаївської області (раніше - Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області), яке належало спадкодавцю на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії МК, виданого 11 квітня 1994 року на підставі рішення Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області № 5 від 31 березня 1994 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 359 (а.с. 10).

Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_2 є позивач у справі - ОСОБА_1 . Інших спадкоємців першої черги, які прийняли спадщину, немає. Позивач ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті батька, подавши до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк. Зазначене підтверджується копією спадкової справи № 166/1999 до майна померлого ОСОБА_2 , заведеної нотаріусом Снігурівської державної нотаріальної контори (а.с. 3050).

Родинні відносини зі спадкодавцем підтверджуються копією свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_2 , виданого 18 листопада 1978 року Нововасилівською сільською радою Снігурівського району Миколаївської області (а.с. 6).

Листом державного нотаріуса Березнегуватської державної нотаріальної контори Нікурадзе Т.В. від 14 липня 2026 року № 500/01-16 ОСОБА_1 роз`яснено, що чинним законодавством не передбачено право спадкування права постійного користування землею (а.с. 11).

Як вбачається з матеріалів справи, спадкодавець ОСОБА_2 набув право постійного користування земельною ділянкою для ведення особистого підсобного господарства у 1994 році, тобто до набрання чинності Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 7 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII, чинного на час набуття ОСОБА_2 права постійного користування земельною ділянкою, користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ст. 23 ЗК України 1990 року).

Відповідно до пункту 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-XII «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Згідно з ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України 2001 року, який набрав чинності з 01 січня 2002 року, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у ч. 2 ст. 92 ЗК України. Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали. Проте у п. 6 розділу Х «Перехідні положення» зазначеного Кодексу було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку.

22 вересня 2005 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України, оскільки використання у ній терміна «набувають» (який означає «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь») вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абз. 11 п. 5.3 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте в установленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непореоформлення користувачем, який за ЗК України не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц.

Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

У постанові від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року підстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують це право.

Відповідно до п. 5 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (ЦК України 2003 року), правила Книги шостої ЦК України застосовуються до спадщини, яка відкрилася після набрання ним чинності (тобто з 1 січня 2004 року).

Відповідно положень ст.525, 526, 527, 529, 548, 549 ЦК УРСР 1963 року:

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Право постійного користування земельними ділянками, яке перейшло в порядку спадкування, не припиняється ані через зміни в земельному законодавстві, ані через смерть осіб, яким це право належало. Такі висновки висловлено Верховним Судом у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 681/1154/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20).

Враховуючи викладене, суд вважає, що ОСОБА_2 на законних підставах, передбачених законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин, набув право постійного користування земельною ділянкою для ведення особистого підсобного господарства, яке не було припинене, а відтак входить до складу спадщини після його смерті.

За таких обставин, оскільки позивач є спадкоємцем за законом після померлого спадкодавця, до складу спадщини якого входить право постійного користування земельною ділянкою, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 4, 13, 81, 141, 142, 200, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Снігурівської міської ради Миколаївської області, третя особа - Снігурівська державна нотаріальна контора Миколаївської області, про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право постійного користування земельною ділянкою для ведення особистого підсобного господарства площею 2,00 га, розташованою в межах території Снігурівської міської ради Миколаївської області (колишньої Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області), що належала ОСОБА_2 на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії МК, виданого 11 квітня 1994 року на підставі рішення Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області № 5 від 31 березня 1994 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 359.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у строк протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду, який відраховується з дати складення повного судового рішення.

Суддя І.А.Квєтка

Дата складення повного судового рішення 27.10.2026.