Решение № 140953482, 14.10.2026, Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/4173/19

Провадження № 2/488/1214/26

РІШЕННЯ

Іменем України

14.10.2026 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої по справі судді Чернявської Я.А.,

при секретарі судового засідання Коваль А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовною заявою Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів за використання земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Зміст позовних вимог. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

09.10.2019 року Миколаївська міська рада звернулася до Корабельного районного суду м. Миколаєва з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення коштів за безоплатне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів у розмірі 416 334,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що пунктом 3 розділу І рішення Миколаївської міської ради від 25.03.2004 року № 19/18 затверджено проєкт відведення земельної ділянки загальною площею 10 580 кв. м за рахунок земельної ділянки, раніше наданої ВАТ «Дамен Шіпярдс Океан», для обслуговування будівель та споруд виробничої бази.

Зазначеній земельній ділянці присвоєно адресу: АДРЕСА_1 . Вказаним рішенням вирішено надати товариству з обмеженою відповідальністю «Рюміз» в оренду строком на 15 років земельну ділянку площею 10 580 кв. м, залишивши її у землях промисловості, для обслуговування будівель та споруд виробничої бази за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного рішення 23.06.2004 року між Миколаївською міською радою та ТОВ «Рюміз» укладено договір оренди землі, який зареєстровано 24.06.2004 року в книзі записів договорів оренди землі Миколаївської міської ради за № 8782. Відповідно до умов зазначеного договору товариству передано в оренду строком на 15 років земельну ділянку площею 10 580 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , для обслуговування будівель та споруд виробничої бази.

Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 24.06.2004 року ТОВ «Рюміз» прийняло в оренду зазначену земельну ділянку, на якій розташовані будівлі та споруди виробничої бази, що належали товариству на праві власності.

Як зазначав позивач, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 19.07.2013 року право власності на нерухоме майно, а саме будівлі та споруди виробничої бази за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_1 .

Таким чином, відповідачка набула право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці комунальної власності загальною площею 10 580 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач стверджував, що з моменту набуття права власності на зазначене нерухоме майно відповідачка користувалася земельною ділянкою комунальної власності, однак орендну плату за її використання не сплачувала та правовстановлюючих документів на земельну ділянку не оформила.

На думку позивача, така бездіяльність відповідачки призвела до порушення майнових прав та законних інтересів територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, оскільки остання була позбавлена можливості отримувати доходи від використання земельної ділянки комунальної власності. На підтвердження зазначених обставин позивач посилався, зокрема, на лист МУ ГУ ДФС у Миколаївській області від 22.11.2018 року № 21/9/14-29-50-05-21.

За розрахунком позивача, розмір коштів, не отриманих унаслідок несплати плати за користування земельною ділянкою, обчислений виходячи зі ставки 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, за період з 01.04.2016 року до 01.04.2019 року становить 416 334,00 грн.

Миколаївська міська рада вважала, що використання відповідачкою земельної ділянки без належних правовстановлюючих документів та без внесення плати за таке користування порушує права територіальної громади м. Миколаєва, а тому наявні підстави для стягнення з відповідачки коштів у зазначеному розмірі.

З метою досудового врегулювання спору Миколаївська міська рада направляла відповідачці листи від 31.01.2019 року вих. № 336/02.02.01-22/1 1/14/19, від 15.03.2019 року вих. № 969/02.02.01-22/11/14/19 та від 18.06.2019 року вих. № 2898/02.02.01-22/11/14/19 з вимогами щодо добровільної сплати коштів за користування земельною ділянкою у формі орендної плати. Однак, як зазначено в позовній заяві, відповідачка відповідних коштів не сплатила.

У зв`язку з невиконанням відповідачкою вимог щодо добровільного відшкодування коштів за користування земельною ділянкою Миколаївська міська рада звернулася до суду за захистом порушених, на її думку, майнових прав та законних інтересів територіальної громади.

Заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 09.12.2019 року задоволено позов Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів. Суд постановив стягнути з ОСОБА_1 на користь Миколаївської міської ради кошти в сумі 416 334,00 грн за безоплатне користування частиною земельної ділянки площею 10 580 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, суд постановив стягнути з ОСОБА_1 на користь Миколаївської міської ради через виконавчий комітет Миколаївської міської ради судовий збір у розмірі 5 228,00 грн.

13.11.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Корабельного районного суду м. Миколаєва із заявою про перегляд заочного рішення від 11.03.2020 року у цивільній справі № 488/4173/19 за позовом Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

13.11.2025 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи головуючою суддею визначено Чернявську Я.А.

19.11.2025 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва заяву прийнято до провадження судді Чернявської Я.А. та призначено до розгляду.

Обґрунтовуючи заяву, Медяна Т.М. зазначила, що заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11.03.2020 року у справі № 488/4173/19, провадження № 2/488/472/20, позов Миколаївської міської ради задоволено та стягнуто з неї 416 334,00 грн за безоплатне користування частиною земельної ділянки площею 10 580 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .

На виконання зазначеного рішення 21.09.2020 року видано виконавчий лист, на підставі якого 09.10.2025 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 79316190.

Заявниця вказала, що про існування виконавчого провадження дізналася лише 29.10.2025 року після отримання повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» про арешт її банківських рахунків, а про ухвалення заочного рішення 03.11.2025 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.

Крім того, заявниця вважала, що Миколаївська міська рада не мала правових підстав для стягнення з неї коштів за користування земельною ділянкою площею 10 580 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки в період з 19.07.2013 року, тобто з моменту державної реєстрації за нею права власності на розташовані за вказаною адресою об`єкти нерухомого майна, до 11.03.2020 року дати ухвалення заочного рішення, формування відповідної земельної ділянки в натурі не здійснювалося, а тому, на її думку, така земельна ділянка або її частина не існувала як об`єкт цивільних прав.

Посилаючись на неналежне повідомлення про розгляд справи та неможливість реалізувати свої процесуальні права, ОСОБА_1 просила поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, скасувати заочне рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11.03.2020 року та призначити справу до розгляду.

Позиція позивача Миколаївська міська рада.

09.10.2019 року Миколаївська міська рада звернулася до Корабельного районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 416 334,00 грн за безоплатне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що пунктом 3 розділу І рішення Миколаївської міської ради від 25.03.2004 року № 19/18 затверджено проєкт відведення земельної ділянки площею 10 580 кв. м для обслуговування будівель та споруд виробничої бази за адресою: АДРЕСА_1 , та надано її в оренду ТОВ «Рюміз» строком на 15 років. На підставі цього рішення 23.06.2004 року укладено договір оренди землі, зареєстрований 24.06.2004 року за № 8782, а 24.06.2004 року земельну ділянку передано товариству за актом приймання-передачі.

Як зазначав позивач, з 19.07.2013 року право власності на будівлі та споруди виробничої бази за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_1 . Водночас після набуття права власності на нерухоме майно вона користувалася земельною ділянкою комунальної власності, не оформила правовстановлюючих документів на неї та не сплачувала орендну плату, чим, на думку позивача, порушила майнові права територіальної громади м. Миколаєва. На підтвердження зазначених обставин позивач посилався, зокрема, на лист МУ ГУ ДФС у Миколаївській області від 22.11.2018 року № 21/9/14-29-50-05-21.

За розрахунком позивача, сума несплаченої плати за користування земельною ділянкою, обчислена за ставкою 3 % від її нормативної грошової оцінки за період з 01.04.2016 року до 01.04.2019 року, становить 416 334,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору Миколаївська міська рада направляла відповідачці листи від 31.01.2019 року вих. № 336/02.02.01-22/1 1/14/19, від 15.03.2019 року вих. № 969/02.02.01-22/11/14/19 та від 18.06.2019 року вих. № 2898/02.02.01-22/11/14/19 з вимогами добровільно сплатити кошти за користування земельною ділянкою. Оскільки відповідачка коштів не сплатила, позивач звернувся до суду з метою захисту майнових прав та законних інтересів територіальної громади.

06.03.2026 року представник позивача Миколаївської міської ради через канцелярію суду подав заяву про зміну підстав позову, у якій зазначив, що спір стосується стягнення з відповідачки 416 334,00 грн за фактичне користування земельною ділянкою площею 10 580 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , яка перебуває у комунальній власності та на якій розташоване належне їй нерухоме майно. Позивач зазначив, що земельна ділянка перебувала в оренді ТОВ «Рюміз» на підставі договору оренди землі № 2524 від 24.06.2004, укладеного строком на 15 років з 21.05.2004 до 21.05.2019, який надалі продовжений не був. 19.07.2013 за відповідачкою зареєстровано право власності на розташоване на цій земельній ділянці нерухоме майно, у зв`язку з чим, відповідно до статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України та статті 7 Закону України «Про оренду землі», до неї перейшло право користування земельною ділянкою на умовах, що існували у попереднього землекористувача. Водночас відповідачка належним чином не оформила право користування земельною ділянкою та не сплачувала за неї, внаслідок чого, на думку позивача, безпідставно зберегла кошти, які мали надійти до бюджету територіальної громади. Посилаючись на положення земельного законодавства та статтю 1212 Цивільного кодексу України, позивач вважав спірні правовідносини кондикційними зобов`язаннями, оскільки відсутність зареєстрованого права користування не виключає фактичного використання земельної ділянки та обов`язку сплачувати за таке користування. З огляду на викладене позивач просив стягнути з відповідачки 416 334,00 грн за період з 01.04.2016 року до 01.04.2019 року та розглянути справу з урахуванням заяви про зміну підстав позову.

Позиція відповідача ОСОБА_1 .

20.01.2026 року до канцелярії суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідачка заперечувала проти задоволення позовних вимог Миколаївської міської ради про стягнення 416 334,00 грн за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, вважаючи їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підтверджуються належними й допустимими доказами.

На обґрунтування заперечень ОСОБА_1 зазначила, що під час судового засідання 11.12.2025 року при розгляді її заяви про перегляд заочного рішення від 11.03.2020 року у справі № 488/4173/19 було звернуто увагу на наявність кадастрового номера 4810136600:07:001:0003 на плані відведення земельної ділянки площею 10 580 кв. м для обслуговування будівель та споруд виробничої бази по АДРЕСА_1 , який є невід`ємною частиною договору оренди землі від 23.06.2004 року, укладеного між Миколаївською міською радою та ТОВ «Рюміз» (справа № 488/4173/19, провадження № 2/488/472/20, а. с. 13).

З метою перевірки відомостей про формування та реєстрацію зазначеної земельної ділянки відповідачка 12.12.2025 року направила до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області запит про надання публічної інформації щодо земельної ділянки комунальної власності площею 10 580 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 4810136600:07:001:0003, зокрема за період з 01.04.2016 року до 11.03.2020 року та починаючи з 19.07.2013 року.

Відповідно до відповіді Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 16.12.2025 року № 131-75/0-79/0/63-25, відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:001:0003 площею 0,0805 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_3 , перенесено до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку 02.03.2016 року. Реєстрація правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку не здійснювалася, а наразі її перенесено до архівного шару. Таким чином, за твердженням відповідачки, земельна ділянка з указаним кадастровим номером, але площею 10 580 кв. м та за адресою: АДРЕСА_2 , у національній кадастровій системі відсутня, тоді як земельна ділянка з аналогічним кадастровим номером має іншу площу та іншу адресу. На підтвердження цих обставин ОСОБА_1 також посилалася на інформацію, отриману з вебсайтів «Кадастрова карта України» (https://kadastrova-karta.com/ ) та офіційного електронного порталу Держгеокадастру (https://e.land.gov.ua/back/cadaster/ ), де зазначено про відсутність земельної ділянки за відповідним кадастровим номером.

Посилаючись на наведені відомості, відповідачка стверджувала, що земельна ділянка площею 10 580 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , у спірний період не була сформована відповідно до вимог земельного законодавства, а тому не існувала як об`єкт цивільних прав. У зв`язку з цим вона вважала, що план відведення земельної ділянки, складений у межах договірних відносин між Миколаївською міською радою та ТОВ «Рюміз», не може бути належним і допустимим доказом у цій справі, оскільки між сторонами спору договірні відносини щодо користування спірною земельною ділянкою не виникали.

Крім того, ОСОБА_1 зазначила, що відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати застосовується нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що, на її думку, передбачає формування земельної ділянки в натурі, присвоєння їй кадастрового номера та наявність витягу з Державного земельного кадастру. При цьому в матеріалах справи відсутні належні й допустимі докази формування спірної земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, а також витяг про нормативну грошову оцінку належним чином сформованої земельної ділянки площею 10 580 кв. м за відповідною адресою. Витяг про нормативну грошову оцінку, наявний у матеріалах справи (справа № 488/4173/19, провадження № 2/488/472/20, а. с. 41), відповідачка вважала недопустимим доказом для визначення суми стягнення за період з 01.04.2016 року до 01.04.2019 року, оскільки він, на її думку, стосується земельної ділянки, яка не сформована як об`єкт цивільних прав.

На підтвердження своєї правової позиції відповідачка посилалася на постанову Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 922/393/18, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц та постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17, зокрема щодо необхідності належного дослідження доказів, перевірки розрахунку заявлених до стягнення коштів та його оцінки в сукупності з іншими доказами. Також ОСОБА_1 посилалася на положення частин першої та шостої статті 81 ЦПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, керуючись статтями 43, 178, 191 ЦПК України, ОСОБА_1 просила прийняти відзив до матеріалів цивільної справи та відмовити Миколаївській міській раді в задоволенні позову про стягнення коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів у повному обсязі.

03.04.2026 року через канцелярію суду відповідачка ОСОБА_1 подала заперечення на заяву Миколаївської міської ради про зміну підстав позову від 02.03.2026 року № 5233/02.02.01-22/02/012/26, яку отримала 06.03.2026 року. Відповідачка вважала, що позивач фактично змінив правову природу позовних вимог: замість стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без належних правовстановлюючих документів почав обґрунтовувати їх існуванням орендних правовідносин на підставі договору оренди землі від 2004 року, укладеного з ТОВ «Рюміз», та переходом права користування земельною ділянкою до нового власника нерухомого майна. На думку відповідачки, така зміна впливає на предмет доказування та фактично є пред`явленням нового позову, а не зміною його підстав. Крім того, вона зазначила, що позивач не надав нового розрахунку заявленої до стягнення суми як орендної плати за умовами договору, а використав попередній розрахунок безпідставно збережених коштів. Посилаючись на викладене, відповідачка просила відмовити в задоволенні заяви про зміну підстав позову та продовжити розгляд справи в межах первісно заявлених позовних вимог.

18.05.2026 року представником Миколаївської міської ради через підсистему «Електронний суд» подано письмові пояснення, у яких позивач заперечував проти доводів відповідачки про фактичне пред`явлення нового позову у зв`язку зі зміною правової природи спірних правовідносин. Позивач зазначив, що подана заява спрямована виключно на уточнення правового обґрунтування раніше заявлених вимог з урахуванням актуальної судової практики, тоді як предмет позову, спосіб судового захисту, фактичні обставини, період нарахування та розмір вимог залишилися незмінними. Зокрема, позивач продовжував просити стягнути з ОСОБА_1 416 334,00 грн за період з 01.04.2016 по 01.04.2019 за користування земельною ділянкою площею 10 580 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .

Обґрунтовуючи свою позицію, Миколаївська міська рада наголосила, що уточнення правової кваліфікації спірних правовідносин зумовлене формуванням сталої практики Верховного Суду та не свідчить про зміну фактичної основи позову. Позивач також заперечував проти доводів відповідачки щодо неналежності розрахунку заявленої суми, зазначивши, що під час його здійснення враховано нормативну грошову оцінку земельної ділянки, визначену витягом із технічної документації від 20.02.2012 № 980-04, а також відповідні коефіцієнти індексації. При цьому позивач звернув увагу, що вихідні дані розрахунку та кінцевий розмір вимог не змінювалися, а відповідачка не надала альтернативного розрахунку та конкретних аргументів, які б спростовували правильність визначеної суми.

Окремо позивач зазначив, що земельна ділянка була надана в оренду ТОВ «Рюміз» на підставі рішень Миколаївської міської ради від 25.03.2004 № 19/18 та від 21.05.2004 № 20/23, а її місцезнаходження, площа, цільове призначення та межі визначалися відповідними документами, зокрема договором оренди землі № 2524, кадастровим планом і ситуаційною схемою. На думку позивача, відсутність відомостей про земельну ділянку в сучасних кадастрових реєстрах сама по собі не спростовує факту її існування та індивідуалізації як об`єкта користування.

Крім того, позивач посилався на те, що 19.07.2013 відповідачка набула право власності на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, у зв`язку з чим до неї перейшло право користування цією ділянкою на умовах і в обсязі, що існували для попереднього землекористувача. Водночас упродовж спірного періоду відповідачка не вносила плату за користування земельною ділянкою, унаслідок чого територіальна громада міста не отримала відповідних коштів. Посилаючись на наведені обставини, позивач вважав заявлений розрахунок обґрунтованим, доводи відповідачки безпідставними та просив суд врахувати подані пояснення і задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

19.05.2026 року представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Сивоконенко Ю. С. через підсистему «Електронний суд» подав заперечення на додаткові пояснення позивача, у яких зазначив, що посилання на договір оренди землі, перехід права користування до відповідачки та застосування умов договору свідчать про зміну правової природи спору: від позадоговірного зобов`язання за статтею 1212 ЦК України до договірних орендних правовідносин. На думку відповідачки, це змінює юридичні факти, спосіб захисту та предмет доказування, а отже, фактично свідчить про пред`явлення нового позову. Крім того, сторона відповідача вказала, що позивач не надав нового розрахунку орендної плати відповідно до умов договору, продовжуючи використовувати розрахунок, складений для обґрунтування вимог про безпідставно збережені кошти. Враховуючи викладене, відповідач просила врахувати заперечення та відмовити в задоволенні заяви про зміну підстав позову.

09.06.2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Сивоконенко Ю. С., надійшов відзив на позовну заяву з урахуванням заяви про зміну підстав позову.

У відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог Миколаївської міської ради про стягнення 416 334,00 грн за користування земельною ділянкою за період з 01.04.2016 до 01.04.2019, вважаючи їх необґрунтованими, недоведеними та такими, що ґрунтуються на суперечливих правових підставах.

Зазначає, що ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 20.05.2026, повний текст якої складено 28.05.2026 та отриманою відповідачем електронною поштою 29.05.2026, прийнято заяву позивача про зміну підстав позову та постановлено розглядати справу з її урахуванням.

Відповідач звертає увагу, що первісно позивач обґрунтовував вимогу про стягнення 416 334,00 грн безпідставним збереженням коштів унаслідок користування земельною ділянкою без належно оформлених прав. Після зміни підстав позову позивач почав посилатися на виникнення у відповідача прав та обов`язків орендаря внаслідок набуття права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти нерухомості. При цьому позивач не змінив розміру вимог, не сформулював окремої вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати та продовжив використовувати раніше подані розрахунки безпідставно збережених коштів і збитків.

На думку відповідача, така позиція створює невизначеність щодо правової природи заявленої до стягнення суми: чи є вона заборгованістю з орендної плати за договором оренди землі від 23.06.2004, зареєстрованим 24.06.2004 за № 8782, безпідставно збереженими коштами або збитками у вигляді неодержаної орендної плати. Відповідач наголошує, що кожна із цих вимог має різні підстави виникнення та потребує доведення різних обставин, а тому однаковий розмір нарахувань не свідчить про тотожність правових підстав їх стягнення.

Окремо відповідач заперечує проти застосування до спірних правовідносин положень про автоматичний перехід права оренди земельної ділянки до нового власника нерухомого майна. Зазначає, що право власності на відповідні об`єкти нерухомості вона набула не за договором купівлі-продажу, міни чи дарування, а внаслідок виділення майна учаснику товариства в рахунок його частки. На думку відповідача, така передача має корпоративну правову природу та не може автоматично прирівнюватися до договірного відчуження нерухомості, з яким закон пов`язує перехід права оренди землі. На підтвердження цієї позиції у відзиві наведено посилання на постанови Верховного Суду, зокрема Великої Палати Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 904/594/22 та постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2361/21.

Також відповідач зазначає, що позивач не надав доказів державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки за відповідачем, визначення її орендарем за договором від 23.06.2004 та виникнення у неї договірного обов`язку зі сплати орендної плати. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 902/1207/22, відповідач наголошує на необхідності розмежування договірних зобов`язань за договором оренди та речового права оренди, яке виникає після державної реєстрації. Вважає, що за відсутності належного оформлення права оренди за нею позивач не довів підстав для стягнення коштів саме як договірної заборгованості з орендної плати.

Крім того, відповідач заперечує обґрунтованість розрахунку заявленої суми. Зазначає, що нарахування у розмірі 416 334,00 грн ґрунтується на показниках нормативної грошової оцінки земельної ділянки, підтверджених витягом від 20.02.2012, сформованим на підставі рішення Миколаївської міської ради від 27.01.2011 № 3/40. Водночас законність зазначеного рішення є предметом судового розгляду в адміністративній справі № 814/426/18. Постановою Верховного Суду від 30.04.2026 у цій справі скасовано постанову апеляційного суду від 04.07.2025 та направлено справу на новий апеляційний розгляд. Відповідач зауважує, що ця обставина сама по собі не свідчить про незаконність рішення міської ради, однак, на її думку, зумовлює необхідність додаткової перевірки достовірності та належності показників, використаних для розрахунку.

Також у відзиві наголошено на відсутності належних доказів формування та індивідуалізації земельної ділянки у спірний період, зокрема визначення її меж, площі та кадастрового номера. На думку відповідача, без підтвердження того, що розрахунок здійснено саме щодо належним чином визначеної земельної ділянки, неможливо перевірити правильність застосованих показників нормативної грошової оцінки та достовірність заявленої до стягнення суми.

Підсумовуючи, відповідач вважає, що позивач не визначив однозначно правову природу заявленої грошової вимоги, не узгодив зміст позову з новими підставами його обґрунтування та не надав достатніх доказів виникнення відповідного зобов`язання і правильності розрахунку. На переконання відповідача, суд не вправі самостійно обирати замість позивача правову конструкцію вимоги та усувати суперечності в її обґрунтуванні.

У зв`язку з викладеним відповідач просить суд прийняти відзив і долучити його до матеріалів справи, а в задоволенні позовних вимог Миколаївської міської ради про стягнення 416 334,00 грн відмовити в повному обсязі.

17.09.2026 року представником відповідачки ОСОБА_1 адвокатом Важеніною Світланою Анатоліївною подано заяву про застосування позовної давності. У заяві зазначено, що первісно позивач обґрунтовував вимоги про стягнення коштів положеннями про безпідставно збережене майно, тоді як після зміни підстав позову почав посилатися на перехід до відповідачки прав та обов`язків орендаря за договором оренди землі від 28.04.2004 № 2524 у зв`язку з набуттям нею права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно.

Відповідачка, не визнаючи наявності між сторонами договірних орендних правовідносин та обґрунтованості заявленої заборгованості, просила застосувати позовну давність на випадок, якщо суд дійде висновку про договірний характер спірних платежів. На обґрунтування своєї позиції вона зазначила, що позов подано 09.10.2019, а договором оренди передбачено щомісячне внесення орендної плати. За таких обставин, на думку відповідачки, питання спливу позовної давності необхідно вирішувати окремо щодо кожного платежу з урахуванням установленого строку його сплати.

Зокрема, відповідачка звернула увагу, що згідно з розрахунком позивача місячна сума орендної плати за 2016 рік становила 11 066,82 грн, а тому щодо платежів за квітеньсерпень 2016 року трирічна позовна давність, на її думку, спливла до моменту звернення до суду. Загальну суму таких платежів відповідачка визначила орієнтовно у 55 334,10 грн. Також вона зазначила, що поданий позивачем розрахунок охоплює весь спірний період з 01.04.2016 по 01.04.2019, однак не містить окремого визначення строків виконання кожного щомісячного платежу, що, на її переконання, має значення для встановлення платежів, щодо яких спливла позовна давність.

Окремо відповідачка наголосила, що подання заяви про застосування позовної давності не є визнанням позовних вимог, не підтверджує переходу до неї прав та обов`язків орендаря й не змінює її заперечень проти позову в цілому. У зв`язку з викладеним вона просила суд прийняти заяву до розгляду та, у разі встановлення договірного характеру спірних платежів, застосувати наслідки спливу позовної давності до тих щомісячних платежів, щодо яких вона спливла до дня звернення позивача до суду.

Процесуальні дії суду

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11.12.2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11.03.2020 року у справі № 488/4173/19, провадження № 2/488/908/21, за позовом Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів; заяву ОСОБА_1 про перегляд зазначеного заочного рішення задоволено, а заочне рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11.03.2020 року у справі № 488/4173/19, провадження № 2/488/472/20, скасовано, а справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження на 29.01.2026 року о 15 год. 00 хв. із викликом сторін у судове засідання.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 20.05.2026 року прийнято заяву Миколаївської міської ради про зміну підстав позову у цивільній справі за позовом Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів. Постановлено розглядати справу з урахуванням заяви про зміну підстав позову.

Протокольною ухвалою суду від 17.09.2026 року закрито підготовче провадження у справі та постановлено перейти до розгляду справи по суті.

Позиції учасників справи

У судовому засіданні, призначеному на 08.10.2026 року, представник позивача Миколаївської міської ради Курбанова А.В. позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, викладених у заяві про зміну підстав позову та поданих письмових поясненнях. Наголосила, що зміна правового обґрунтування позову не вплинула на предмет, розмір і період заявлених вимог, а стягнення коштів обумовлене фактичним користуванням відповідачкою земельною ділянкою комунальної власності без внесення плати за таке користування. У зв`язку з цим просила суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Важеніна С.А. позовних вимог не визнала та заперечувала проти їх задоволення. Зазначила, що позивач змінив правову кваліфікацію спірних правовідносин, посилаючись на договірний характер користування земельною ділянкою та перехід до відповідачки прав і обов`язків орендаря, з чим сторона відповідача не погоджується. Крім того, представник відповідачки просила застосувати позовну давність до відповідних платежів, щодо яких вона спливла до моменту звернення позивача до суду, та за результатами розгляду справи відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони у судове засідання, призначене на 14.10.2026 року, не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотиви суду.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, встановив такі фактичні обставини.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За приписами статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує,чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

У частині 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Із матеріалів справи вбачається, що пунктом 3 розділу І рішення Миколаївської міської ради від 25 березня 2004 року № 19/18 затверджено проєкт відведення земельної ділянки загальною площею 10 580 кв. м за рахунок земельної ділянки, раніше наданої ВАТ «Дамен Шіпярдс Океан», для обслуговування будівель та споруд виробничої бази. Зазначеним рішенням земельній ділянці присвоєно адресу: АДРЕСА_1 , та вирішено надати її товариству з обмеженою відповідальністю «Рюміз» в оренду строком на 15 років із збереженням належності до земель промисловості (п. 2.1. Договору).

Тож, на виконання зазначеного рішення між Миколаївською міською радою та ТОВ «Рюміз» укладено договір оренди землі від 23 червня 2004 року, зареєстрований 24 червня 2004 року в книзі записів договорів оренди землі Миколаївської міської ради за № 8782. За умовами договору товариству передано в строкове платне користування земельну ділянку площею 10 580 кв. м для обслуговування будівель та споруд виробничої бази за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з пунктом 2.1 договору земельна ділянка передавалася в оренду строком на 15 років із 21.05.2004, (тобто Договір діяв до 21.05.2019 року) та в подальшому продовжений не був.

Відповідно до розділу 3 договору передбачено порядок та умови сплати орендної плати за договором. Згідно з пунктом 3.3 договору орендна плата вноситься щомісячно, з урахуванням кількості днів у місяці, причому орендна плата за один день розраховується як 1/365 (366) річної орендної плати. Орендар зобов`язався своєчасно вносити орендну плату, а орендодавець має право вимагати виконання цього обов`язку відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 4.1 договору оренди землі земельна ділянка передається в оренду для обслуговування будівель та споруд виробничої бази за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з пунктом 4.2 договору орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням.

Пунктом 9.1 договору передбачено право орендодавця вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням відповідно до договору оренди, додержання екологічної безпеки землекористування, своєчасного внесення орендної плати, а також припинення або розірвання договору у випадках, визначених його умовами.

Відповідно до пункту 9.3 договору орендар має право самостійно визначати напрями своєї господарської діяльності відповідно до призначення земельної ділянки та умов договору, а також одержувати продукцію й доходи.

Згідно з пунктом 9.4 договору орендар зобов`язаний виконувати зобов`язання щодо об`єкта оренди, приступити до використання земельної ділянки після державної реєстрації договору оренди, додержуватися вимог статті 25 Закону України «Про оренду землі» та виконувати обов`язки відповідно до умов договору оренди і Земельного кодексу України.

Факт передання земельної ділянки в користування підтверджується актом приймання-передачі від 24 червня 2004 року, відповідно до якого ТОВ «Рюміз» прийняло зазначену земельну ділянку для обслуговування належних йому на праві власності будівель та споруд виробничої бази.

Відповідно до наданої до суду інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та копією свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна вбачається, що з 19.07.2013 року відповідач ОСОБА_1 набула право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , розташоване на спірній земельній ділянці загальною площею 10 580 кв. м.

З матеріалів справи також убачається, що після набуття права власності на зазначене нерухоме майно відповідачка користувалася земельною ділянкою, на якій воно розташоване, однак плата за користування нею до бюджету Миколаївської міської територіальної громади не надходила. Вказані обставини позивач обґрунтовував, зокрема, листом Миколаївського управління ГУ ДФС у Миколаївській області від 22 листопада 2018 року № 21/9/14-29-50-05-21.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За правилами пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Відповідач не є власником земельної ділянки і постійним землекористувачем земельної ділянки, у зв`язку із чим не є платником плати за землю у формі земельного податку, тому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього є орендна плата.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Вказана норма закріпила загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16.

За частиною третьою статті 7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.

Вищенаведене дає підстави для висновку, що законодавство, чинне на момент відчуження нерухомого майна, вже містило положення про автоматичний перехід до нового власника нерухомості права користування земельною ділянкою під цим майном, а внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» зміни направлені лише на вдосконалення та деталізацію порядку набуття прав на землю новим власником нерухомості, але не змінюють первісно закладеної законодавцем концепції переходу права землекористування у разі відчуження нерухомого майна та не суперечать їй (пункти 18, 21, 22 постанови Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 910/20774/17).

Відповідно до частини першої статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 Земельного кодексу України).

Після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже, й відповідні права та обов`язки орендаря, у тому числі зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою. Отже, після відчуження об`єктів нерухомості зобов`язання з такої сплати автоматично виникає у нового власника нерухомості (пункт 24 постанови Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 910/20774/17; постанова від 29.08.2018 року у справі № 920/675/17). Зазначена правова позиція щодо переходу прав і обов`язків землекористувача при відчуженні нерухомості підтверджується і судовою практикою Верховного Суду, зокрема викладена в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17 у подібних правовідносинах.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або її частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 8 червня 2016 року (справа № 21-804а16) та постанові від 12 вересня 2017 року (справа № 21-3078а16).

Отже, до нового власника об`єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов`язок зі сплати плати за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно (постанова Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі № 825/308/17).

Вищевказана правова позиція щодо переходу права оренди від попереднього користувача новому власнику нерухомості (шляхом внесення майна до статутного капіталу іншої юридичної особи) також викладена Верховним Судом в постанові від 29.08.2018 року по справі № 920/675/17. У разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, не залежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі (п. 26 постанови ВС від 07.11.2018 року по справі № 910/20774/17; постанова ВС від 27.02.2019 у справі № 913/661/17; постанова ВС від 13.06.2019 року у справі № 922/2427/18; постанова ВС від 27.02.2019 року у справі № 913/661/17, постанова ВС від 18.04.2019 року у справі № 913/210/18)

Отже, до нового власника (відповідача) нерухомого майна в силу статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України та статті 7 Закону України «Про оренду землі» автоматично перейшло право оренди земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, та обов`язок зі сплати орендної плати за землю. Невнесення змін до договору оренди землі, на якій розташована відчужена нерухомість, не звільняє нового власника (відповідача) від обов`язку сплати орендної плати.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним, об`єктом плати за землю є земельна ділянка, плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з вимогами статей 509, 525, 526 Цивільного кодексу України в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статей 627, 628, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір, укладений (підписаний сторонами), є обов`язковим для виконання кожною зі сторін.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 9.1 розділу 9 умов договору орендар зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Для визначення розміру плати за користування земельною ділянкою судом також враховуються умови договору оренди землі та відомості про її нормативну грошову оцінку.

Зокрема, первісною редакцією пункту 3.2 договору оренди передбачалося встановлення річної орендної плати в розмірі 1,1 % від грошової оцінки земельної ділянки. Водночас рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23 листопада 2010 року у справі № 7/109/10, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, до договору було внесено зміни, відповідно до яких річну орендну плату визначено в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Зазначені судові рішення та відповідні умови договору містяться в матеріалах справи.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, а її зміна є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оцінку земель» розмір орендної плати за земельні ділянки комунальної власності визначається на підставі нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про оцінку земель» виготовлена технічна документація нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України.

Рішенням Миколаївської міської ради від 27 січня 2011 року № 3/40 затверджено нормативну грошову оцінку земель міста Миколаєва, введену в дію з 1 січня 2012 року. Надалі рішенням Миколаївської міської ради від 10 липня 2019 року № 52/18 затверджено нову технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста, яка набрала чинності з 1 січня 2020 року.

Таким чином, у спірний період з 1 квітня 2016 року до 1 квітня 2019 року застосуванню підлягала нормативна грошова оцінка земель міста Миколаєва, затверджена рішенням міської ради від 27 січня 2011 року № 3/40, з урахуванням передбачених законодавством коефіцієнтів індексації.

На підтвердження розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки позивач надав витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 20 лютого 2012 року № 980-04, відповідно до якого така оцінка становить 2 473 286,60 грн. Саме ці відомості позивач використав як вихідні дані для розрахунку заявленої до стягнення суми.

За приписами п. 289.2 ст. 289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Із листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 04 січня 2019 року № 22-28-0.22-125/2-19 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель» убачається таке.

Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру на виконання статті 289 Податкового кодексу України повідомила, що відповідно до пункту 9 підрозділу 6 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів») індекс споживчих цін за 20172018 роки, що використовується для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, застосовується зі значенням 100 відсотків.

Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за 2018 рік становить 1,0.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель становлять: за 1996 рік 1,703; за 1997 рік 1,059; за 1998 рік 1,006; за 1999 рік 1,127; за 2000 рік 1,182; за 2001 рік 1,02; за 2005 рік 1,035; за 2007 рік 1,028; за 2008 рік 1,152; за 2009 рік 1,059; за 2010 рік 1,0; за 2011 рік 1,0; за 2012 рік 1,0; за 2013 рік 1,0; за 2014 рік 1,249; за 2015 рік 1,433 (крім сільськогосподарських угідь) та 1,2 для сільськогосподарських угідь (ріллі, перелогів, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень); за 2016 рік 1,0 для сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ та перелогів) та 1,06 для земель несільськогосподарського призначення; за 2017 рік 1,0; за 2018 рік 1,0

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 з моменту набуття 19.07.2013 права власності на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці комунальної власності, набула право користування цією земельною ділянкою та мала обов`язок зі сплати орендної плати за її використання. Оскільки доказів внесення відповідної плати до бюджету Миколаївської міської територіальної громади матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки заборгованості з орендної плати.

Щодо застосування строків позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суди при розглядів спорів (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16- ц, від 7листопада 2018року у справі №575/476/16-ц тощо).

Водночас суд враховує заяву відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності. Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність становить три роки, а згідно з частиною першою статті 261 цього Кодексу її перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Оскільки орендна плата є періодичним грошовим зобов`язанням, позовна давність підлягає обчисленню окремо щодо кожного платежу з урахуванням установленого строку його сплати.

Позов у цій справі подано 09.10.2019, а позовні вимоги заявлено про стягнення заборгованості за користування земельною ділянкою за період з 01.04.2016 до 01.04.2019. З огляду на дату звернення до суду та встановлену законом трирічну позовну давність суд дійшов висновку, що позовна давність спливла щодо платежів, строк сплати яких настав у період з 01.04.2016 до 09.10.2016.

Таким чином, з урахуванням заяви відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності суд визначає, що заборгованість за період з 01.04.2016 до 09.10.2016 стягненню не підлягає, а розрахунок заборгованості, яка підлягає стягненню, має здійснюватися за період з 09.10.2016 до 01.04.2019 з урахуванням установленого розміру орендної плати, нормативної грошової оцінки земельної ділянки та відповідних коефіцієнтів індексації.

Отже, суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок, урахувавши, що відповідач не надав власного розрахунку та не спростував правильності визначеного позивачем розміру неодержаної орендної плати, дійшов висновку, що сума неодержаної орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 09.10.2016 до 01.04.2019 становить:

За 2016 рік: 2 473 286,60 ? 1,0 ? 1,249 ? 1,433 ? 3 % / 12 ? 2 + 2 473 286,60 ? 1,0 ? 1,249 ? 1,433 ? 3 % / 12 / 31 ? 23 = 30 344,70 грн

За 2017 рік: 2 473 286,60 ? 1,0 ? 1,249 ? 1,433 ? 1,06 ? 3 % = 140 770,03 грн.

За 2018 рік: 2 473 286,60 ? 1,0 ? 1,249 ? 1,433 ? 1,06 ? 1,0 ? 3 % = 140 770,03 грн.

За 2019 рік: 2 473 286,60 ? 1,0 ? 1,249 ? 1,433 ? 1,06 ? 1,0 ? 1,0 ? 3 % / 12 ? 3 = 35 192,52 грн., де:

?2 473 286,60 грн нормативна грошова оцінка земельної ділянки у 2012 році;

?1,0 коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки за 2013 рік;

?1,249 коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки за 2014 рік;

?1,433 коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки за 2015 рік;

?1,06 коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення за 2016 рік.

?1,0 коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки за 2017 рік.

?1,0 коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки за 2018 рік;

?3 % розмір річної орендної плати відповідно до умов договору;

?12 кількість місяців у році;

?2 кількість місяців, які підлягають оплаті (розрахунок за 2016 рік);

?23 кількість днів користування земельною ділянкою у жовтні 2016 року (розрахунок за 2016 рік);

?31 кількість календарних днів у жовтні 2016 року (розрахунок за 2016 рік);

?3 кількість місяців, за які нараховується орендна плата (розрахунок за 2019 рік).

Зазначені коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель відповідають інформації Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, викладеній у листі від 04 січня 2019 року № 22-28-0.22-125/2-19 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель».

Загальна сума неодержаної орендної плати за період з 09.10.2016 до 01.04.2019 становить 347 077,30 грн.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання зокрема про розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно з ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач просив стягнути з відповідача 416334,00 грн, але суд дійшов висновку про часткове задоволення, а саме в розмірі 347077,30 грн, відповідно з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача (6245,01*347077,30/416334,00) 5206,16 грн. судового збору.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до Постанови КЦС ВС від 30.09.2022 року за № 761/38266/14, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть, у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулося у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) зазначено: «… у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення».

Керуючись ст.ст. 7, 8, 12, 13, 141, 258-259, 264-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів за використання земельної ділянки задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 ) на користь Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ: 26565573, адреса: 54005, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20) кошти в сумі 347 077,30 грн. за безоплатне користування земельною ділянкою, площею 10580 кв.м по АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 ) на користь Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ: 26565573, адреса: 54005, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20) через виконавчий комітет Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ: 04056612, адреса: 54005, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20) судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 5206,16 грн.

В іншій частині вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 ;

Відповідач: Миколаївська міська рада, код ЄДРПОУ: 26565573, адреса: 54005, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20.

Повний текст судового рішення складено 27.10.2026 року.

Суддя Я.А. Чернявська