Решение № 140953209, 27.10.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/4746/26

РІШЕННЯ

іменем України

"27" жовтня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі: головуючої судді Булкат М.С.,

за участю секретаря судових засідань, Соколенко Д. К.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вознесенської міської ради, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Обережний», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державна інспекція архітектури та містобудування України, про визнання права власності на магазин в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2026 року ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Вознесенської міської ради Миколаївської області, ОСББ «Обережний», про визнання права власності на магазин в порядку спадкування за законом, в якому вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_2 .

Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 та магазин по АДРЕСА_2 .

Позивач, як спадкоємець першої черги за законом, у встановленому законом порядку прийняв спадщину після смерті своєї дружини.

07 квітня 2026 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Ельдарової О. М. та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 . Копію зазначеного свідоцтва додано до позовної заяви.

27 липня 2026 року позивач повторно звернувся до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Ельдарової О. М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на магазин, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належав його померлій дружині.

Під час розгляду поданих документів нотаріус встановила відсутність правовстановлюючих документів на зазначений магазин, які б підтверджували належність цього нерухомого майна спадкодавцю на момент її смерті.

У зв`язку з відсутністю документів, необхідних для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, позивач не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на вказаний магазин. Таким чином, оформлення спадкових прав на це майно в позасудовому порядку виявилося неможливим, що зумовило необхідність звернення до суду за захистом своїх спадкових прав.

Ухвалою суду від 07 вересня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 06 жовтня 2026 року.

11 вересня 2026 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державної інспекції архітектури та містобудування України. У своїх поясненнях представник третьої особи зазначає, що визнання права власності на нерухоме майно в судовому порядку можливе за наявності передбачених законом підстав. На думку третьої особи, за відсутності документів, що підтверджують право на виконання будівельних робіт, прийняття об`єкта в експлуатацію та державну реєстрацію права власності, немає достатніх підстав вважати магазин належним спадкодавцю нерухомим майном, яке може входити до складу спадщини. Також зазначається, що у разі самочинного будівництва до спадкоємців переходять права на будівельні матеріали та обладнання, використані під час будівництва, а не право власності на сам об`єкт. Крім того, представник ДІАМ України вказує, що технічний паспорт на магазин та звіт про його технічний огляд, складений КП «Вознесенське БТІ» у 2020 році, характеризують технічний стан і параметри будівлі, однак не є правовстановлюючими документами, не підтверджують введення об`єкта в експлуатацію та не замінюють будівельно-технічної експертизи. З огляду на викладене, представник третьої особи вважає, що за відсутності належних правовстановлюючих і дозвільних документів правові підстави для визнання за позивачем права власності на магазин у порядку спадкування відсутні.

05 жовтня 2026 року до суду від представника відповідача, Вознесенської міської ради, надійшла заява, у якій останній просив розглянути справу за його відсутності на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

05 жовтня 2026 року до суду від представника відповідача, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Обережний», надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, у якій відповідач також зазначив про визнання позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 06 жовтня 2026 року закрито підготовче засідання та призначено до судового розгляду.

В судове засідання позивач, ОСОБА_1 , не з`явився, надав суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

В судове засідання представники відповідачів, Вознесенської міської ради та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Обережний», не з`явилися, проте надали суду заяву про розгляд справи без їх участі.

В судове засідання представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Державної інспекція архітектури та містобудування України, не з`явився, надав заяву про розгляд без його участі.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі позивача та представників сторін, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації та доказів, необхідних для вирішення спору.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Заповіту спадкодавець не залишив, а тому спадкування здійснюється за законом.

За змістом частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки.

Таким чином, позивач як чоловік спадкодавиці належить до спадкоємців першої черги за законом.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Водночас відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Частиною першою статті 1270 ЦК України встановлено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Отже, закон розмежовує правові наслідки залежно від того, чи проживав спадкоємець постійно разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Для спадкоємця, який постійно проживав зі спадкодавцем, встановлена презумпція прийняття спадщини, тоді як спадкоємець, який на час відкриття спадщини з ним не проживав, повинен у встановлений законом строк подати заяву про прийняття спадщини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дружина позивача, ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а. с. 6). Факт перебування позивача у шлюбі зі спадкодавицею підтверджується свідоцтвом про шлюб (а. с. 7).

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої увійшли квартира АДРЕСА_1 та магазин, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

За життя спадкодавиця заповіту не складала. Позивач прийняв спадщину після її смерті, оскільки на момент відкриття спадщини проживав та був зареєстрований разом із дружиною за адресою: квартира АДРЕСА_1 . Інші спадкоємці, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 , відсутні.

Спадкова справа після смерті ОСОБА_2 заведена приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Ельдаровою О. М. за реєстровим № 69/2025.

07 квітня 2026 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 9).

27 липня 2026 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Ельдарової О. М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на магазин, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Однак нотаріус встановила відсутність правовстановлюючого документа на зазначене нерухоме майно, у зв`язку із чим оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку виявилося неможливим. З огляду на це позивачу було рекомендовано звернутися до суду, що підтверджується відповідною довідкою-роз`ясненням приватного нотаріуса (а. с. 5).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що у травні 2003 року його дружина, ОСОБА_2 , розпочала будівництво магазину продовольчих товарів, яке було завершено у жовтні 2003 року. Будівництво здійснювалося на підставі рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 22 квітня 2003 року № 44 про надання дозволу на прибудову магазину продовольчих товарів до квартири АДРЕСА_1 , архітектурно-планувального завдання № 44 та будівельного паспорта № 44 від 10 квітня 2003 року, акта вибору та обстеження земельної ділянки від 07 березня 2003 року, а також дозволу на виконання будівельних робіт № 52 від 08 травня 2003 року.

Відповідно до технічного паспорта від 14 лютого 2019 року, будівництво магазину завершено у 2003 році, його загальна площа становить 51,4 кв. м, а до складу об`єкта також входить котельня, позначена в технічній документації літерою «а-1» (а. с. 21-22).

Згідно звіту про проведення технічного огляду прибудованого магазину продовольчих товарів, складеним КП «Вознесенське БТІ» у 2020 році, встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації (а. с. 23-27).

23 червня 2026 року позивач уклав із Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Обережний», якому належить земельна ділянка площею 0,2273 га для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_3 , договір суперфіцію, відповідно до якого йому було надано в користування земельну ділянку для будівництва магазину за адресою: АДРЕСА_2 .

17 липня 2026 року позивач подав до Державної інспекції архітектури та містобудування України декларацію про готовність зазначеного об`єкта до експлуатації. Проте 21 липня 2026 року в її реєстрації було відмовлено через невідповідність відомостей про замовника будівництва, зазначених у дозволі на виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Конституцією України передбачено захист права власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ст. 41 Конституції України).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти с своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ст. 321 ЦК України право власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст. 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч.2 ст. 328 ЦК України).

Згідно з ст. 12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України).

У частині 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

З урахуванням положень частин першої та другої статті 1223 ЦК України слід зазначити, що за життя спадкодавицею заповіт не був складений. У зв`язку з відсутністю заповіту право на спадкування виникає у осіб, визначених законом, відповідно до черговості, встановленої статтями 12611265 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

З урахуванням викладених норм Цивільного кодексу України та встановлених родинних відносин, позивачка є рідною донькою померлої, а отже належить до спадкоємців першої черги за законом та має відповідне право на спадкування.

Відповідно до статті 1270 Цивільного кодексу України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. При цьому спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Спадкоємець, який протягом встановленого законом шестимісячного строку не подав заяву про прийняття спадщини, вважається таким, що не прийняв її.

Суд користується також і правовими позиціями Верховного Суду.

Щодо обраного способу захисту.

Верховний Суд України раніше застосовував усталений підхід, відповідно до якого звертатися до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування можна лише після того, як нотаріус видасть постанову про відмову в оформленні документів на спадщину. Суди відмовляли в задоволенні таких позовів із формулюванням, що вони передчасні. Відповідно до актуальних правових позицій та підходів Верховного Суду, натепер немає такого безумовного підходу. Натомість суд повинен оцінити, чи дійсно є реальна можливість оформлення спадщини в позасудовому порядку.

Між тим, в даному випадку в матеріалах справи міститься відмова оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. З огляду на це позивачу було рекомендовано звернутися до суду, що підтверджується відповідною довідкою-роз`ясненням приватного нотаріуса (а. с. 5).

Положення постанови КЦС ВС від 14 серпня 2024 року в справі № 522/3974/20 стосуються способу захисту права на спільну сумісну власність. У цій справі зроблено висновок, що визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності є неналежним способом захисту з огляду на те, що вирішення судом питання про права померлої особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, суперечить законодавству, і тому обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Натомість належним способом захисту порушеного права позивача в такому випадку є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно) в порядку спадкування.

Отже, спосіб захисту права належний. Таким чином, предметом даного позову є визнання права власності в порядку спадкування за законом. Суд не вбачає підстав відмови в захисті права спадкування в обраний спосіб, адже усі вищеописані норми, приписи закону та правові позиції Верховного Суду щодо спадкування за законом дотримано.

Щодо об`єкту спадкування.

Натепер наявні кілька актуальних правових позицій Верховного Суду щодо спадкування. Наприклад, щодо прийняття спадщини:

КЦС ВС неодноразово підтверджував свою позицію про те, що для прийняття спадщини, яка відкрилася на території України, потрібно вчинити дії саме за законами України, тобто подати заяву про прийняття спадщини на території України;

водночас у постанові від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21 Об`єднана палата КЦС ВС зробила висновок, що законодавець передбачив можливість прийняття спадщини постійним проживанням разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини для будь-яких спадкоємців, в тому числі й обов`язкових спадкоємців. Тому обов`язковий спадкоємець може прийняти спадщину на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України. Право на обов`язкову частку внаслідок прийняття спадщини обов`язковим спадкоємцем трансформується в майнове право, яке підлягає спадкуванню. ЦК України як основний регулятор спадкових відносин не містить жодних обмежень чи заборон на спадкування такого права за відсутності його оформлення.

Таким чином, Об`єднана палата КЦС ВС зробила висновок, що ЦК України, як основний регулятор спадкових відносин, не містить жодних обмежень чи заборон на спадкування майнового права за відсутності його оформлення.

Також наявні кілька актуальних правових позицій Верховного Суду щодо об`єктивації судом майна, що спадкується.

Цивільним кодексом (стст. 1216, 1218) визначено наступне. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Тож суд має встановити, що майно, яке є предметом позову, входить до складу спадщини.

На підтвердження обставин щодо належності спадкового майна спадкодавиці позивачем надано:

1) копію рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 22.04.2003 року № 44 про надання дозволу на прибудову магазину продовольчих товарів до квартири АДРЕСА_1 ; архітектурно-планувальне завдання № НОМЕР_1 та будівельний паспорт № 44 від 10.04.2003 року (а. с. 12);

2) акт вибору та обстеження земельної ділянки від 07.03.2003 року (а. с. 18-19);

3) дозвіл на виконання будівельних робіт № 52 від 08.05.2003 року (а. с. 20);

4) технічний паспорт на магазин від 14.02.2019 року, згідно з яким загальна площа об`єкта становить 51,4 кв. м (а. с. 21-22);

5) звіт про проведення технічного огляду прибудованого магазину продовольчих товарів, складений КП «Вознесенське БТІ» у 2020 році, яким підтверджено можливість його надійної та безпечної експлуатації тощо.

Перелік правових позицій, які враховує суд:

у постанові Верховного Суду України від 24.10.2018 у справі № 0541/3459/12 було сформульовано, що право вимагати визнання права власності на самочинно збудоване майно є суб`єктивним цивільним правом, яке переходить до спадкоємців у порядку спадкування. Тож оскільки до спадкоємців переходять всі права спадкодавця, то спадкоємці мають право звернутися до суду з заявою про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно. Але лише в тих випадках, коли відповідно до законодавства таке право мав спадкодавець;

у постанові Верховного Суду від 26 липня 2024 року у справі № 201/11316/21 за обставинами справи, яка розглядалась Верховним Судом, спадкодавець за життя подав документи на приватизацію квартири, але помер до прийняття компетентним органом відповідного рішення. Суд зробив висновок, що коли спадкодавець не набув права власності на майно, проте розпочав процедуру його приватизації відповідно до чинного законодавства, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування права на завершення приватизації, а не права власності. Тобто спадкоємці можуть захистити свої права, які належали за життя спадкодавцю, визнаючи їх на тій стадії процедури приватизації, на якій залишився спадкодавець до моменту смерті. Вони не можуть «перескочити» на наступний щабель і одразу отримати право власності на об`єкт, щодо якого подана заява на приватизацію спадкодавцем;

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 753/19473/19, провадження № 61-16885св21 та 12 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 509/3297/19, провадження № 61-9850св21 досліджував питання щодо визнання за особою майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва як різновид загального способу захисту. У постанові від 30 січня 2013 р. № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12; від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13; від 4 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13; від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15; від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15; від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15; від 2 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15; від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15; від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16; від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16; від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16; від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15; від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16; від 7 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.

Таким чином, і з огляду на раніше сформовані позиції, і з огляду на актуальні правові позиції Верховного Суду, позивач має право спадкування за законом за відсутності його оформлення.

Щодо правової позиції стосовно «самочинного будівництва», викладеної представником третьої особи, та формулювань позивача щодо «закінченого будівництвом об`єкта», суд зазначає наступне.

В основі аналізу зазначених положень співвідношення понять «об`єкт самочинного будівництва», «об`єкт незавершеного будівництва», «закінченого будівництвом об`єкта», «спеціального майнового права» тощо.

Відповідно до закону України , об`єкт незавершеного будівництва це будівля чи споруда, на спорудження якої отримано дозвіл на виконання будівельних робіт, здійснено витрати на будівництво, але яка офіційно не прийнята в експлуатацію. Позивач надав суду ряд документів: 1) копію рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 22.04.2003 року № 44 про надання дозволу на прибудову магазину продовольчих товарів до квартири АДРЕСА_1 ; архітектурно-планувальне завдання № НОМЕР_1 та будівельний паспорт № 44 від 10.04.2003 року (а. с. 12); 2) акт вибору та обстеження земельної ділянки від 07.03.2003 року (а. с. 18-19); 3) дозвіл на виконання будівельних робіт № 52 від 08.05.2003 року (а. с. 20). Позивач стверджує, що об`єкт будувався з дотриманням усіх норм. Водночас повернуто на доопрацювання Державною інспекцією архітектури та містобудування України «через невідповідність відомостей про замовника будівництва, зазначених у дозволі на виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації» (а. с. 35; а. с. 2). Так, 17 липня 2026 року позивач подав до Державної інспекції архітектури та містобудування України декларацію про готовність зазначеного об`єкта до експлуатації. Проте, 21 липня 2026 року в її реєстрації було відмовлено через невідповідність відомостей про замовника будівництва, зазначених у дозволі на виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Таким чином, відмова Державної інспекції архітектури та містобудування України здійснена не щодо порушення норм та правил будівництва, а щодо невідповідності відомостей про замовника.

Відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом за наявності хоча б однієї з таких умов:

якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

збудовані без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи (наприклад, без подання повідомлення про початок будівельних робіт), чи належно затвердженого проекту;

збудовані з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Верховний Суд України раніше застосовував усталений підхід, що оскільки особа не набуває права власності на самочинно збудовану нерухомість, то за загальним правилом таке нерухоме майно не може входити до складу спадщини. В цьому випадку до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Однак ч. 3 статті 376 ЦК України містить виключення. Відповідно до вказаних положень, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Тобто, якщо після того, як самовільно зведено нерухомість, була отримана земельна ділянка з відповідним цільовим призначенням. Або ж якщо призначення земельної ділянки було змінено, можна в судовому порядку визнати право власності на таку нерухомість. Позивач з цього приводу надав наступну інформацію. 23 червня 2026 року позивач уклав із Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Обережний», якому належить земельна ділянка площею 0,2273 га для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_3 , договір суперфіцію, відповідно до якого йому було надано в користування земельну ділянку для будівництва магазину за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 28).

Крім того, у вітчизняному праві наявний інститут «спеціального майнового права» це різновид речового права (але не право власності), яке має встановлене коло об`єктів, на яке воно поширюється:

неподільні об`єкти незавершеного будівництва;

подільні об`єкти незавершеного будівництва;

майбутні об`єкти нерухомості.

На спеціальне майнове право поширюються гарантії щодо захисту права власності (у тому числі усунення перешкод у здійсненні спеціального майнового права; визнання спеціального майнового права у разі його невизнання, порушення, оспорювання; визнання права власності після прийняття в експлуатацію об`єкта).

Власник спеціального майнового права має право звертатися до суду щодо захисту свого права, у тому числі з вимогою щодо:

1) закінчення будівництва об`єкта (у тому числі об`єкта, складовою якого є майбутній об`єкт нерухомості) та прийняття його в експлуатацію. Не допускається прийняття судами рішень про добудову об`єкта, щодо якого відсутнє право на виконання будівельних робіт внаслідок його скасування чи анулювання, до відновлення такого права. У такому разі власник спеціального майнового права має право обрати інший спосіб захисту порушеного права;

2) визнання права власності на об`єкт, щодо якого зареєстровано спеціальне майнове право, після прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. Державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна, щодо якого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на неподільний об`єкт незавершеного будівництва або спеціальне майнове право на неподільний об`єкт незавершеного будівництва чи майбутній об`єкт нерухомості, здійснюється автоматично програмними засобами ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у день отримання відомостей з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Тож у даному випадку суд має інформацію про відмову Державної інспекції архітектури та містобудування України не щодо порушення норм та правил будівництва, а щодо невідповідності відомостей про замовника, а також договір суперфіцію, відповідно до якого йому було надано в користування земельну ділянку для будівництва магазину.

Між тим, предметом розгляду справ про спадкування за законом не є розгляд обставин прийняття об`єкта в експлуатацію, державну реєстрацію права власності тощо. Суд визначає майно або майнові права, які входять до складу спадщини, спираючись на норми закону та з метою їх об`єктивізації.

Об`єктивуючи спадкове майно, суд вживає термін «магазин», зокрема і через те, що він ужитий усіма компетентними органами у наданих суду документах щодо цього майна (копії рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 22.04.2003 року № 44 про надання дозволу на прибудову магазину продовольчих товарів до квартири АДРЕСА_1 ; архітектурно-планувальному завданні № 44 та будівельний паспорт № 44 від 10.04.2003 року (а. с. 12); акті вибору та обстеження земельної ділянки від 07.03.2003 року (а. с. 18-19); дозволі на виконання будівельних робіт № 52 від 08.05.2003 року (а. с. 20); технічному паспорті на магазин від 14.02.2019 року, згідно з яким загальна площа об`єкта становить 51,4 кв. м (а. с. 21-22); звіті про проведення технічного огляду прибудованого магазину продовольчих товарів, складений КП «Вознесенське БТІ» у 2020 році, яким підтверджено можливість його надійної та безпечної експлуатації тощо).

На думку суду, в даному випадку, після розгляду справи про спадкування, позивач має право здійснити дії щодо нотаріального оформлення майнових прав на об`єкт, здійснити реєстраційні дії. У випадку відмови звернутись до суду за захистом свого права у відповідний спосіб. Зазначене підтверджує обраний спосіб захисту позивача щодо первісного визнання права спадкування за законом, а потім вирішення питання щодо реєстраційних процедур тощо.

Неналежні відповідачі.

У цій справі про спадкування за законом, як і в усій визначеній категорії справ, належним відповідачем є Вознесенська міська рада. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Обережний», хоч і визнає позов, на думку суду є неналежним відповідачем у справі про спадкування за законом. Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Державної інспекції архітектури та містобудування України, у справах про спадкування за законом за загальним правилом також не передбачено. Однак суд, з метою всебічного забезпечення прав, надав можливість реалізувати позивачеві право на його розсуд, а відповідачам і третій особі висловити їх позиції.

Суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 200, 206, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Вознесенської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державна інспекція архітектури та містобудування України, про визнання права власності на магазин в порядку спадкування за законом задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності магазин продовольчих товарів (А-1) загальною площею 51,4 кв. м. з котельнею (літера А-1) за адресою: АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Обережний» відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: М. С. Булкат