Решение № 140952977, 27.10.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 145/501/26

Провадження № 2/127/3805/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Сичука М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 13.06.2025-100002728 від 13 червня 2025 року в розмірі 9 130 грн 23 коп., а також понесених судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 13 червня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферту) № 13.06.2025-100002728 в електронній формі.

Відповідно до умов зазначеного договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 4 000 грн строком на 140 днів, із кінцевою датою повернення кредиту 30 жовтня 2025 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом. Договором також передбачено комісію, пов`язану з наданням кредиту, у розмірі 20 % від суми кредиту, що становить 800 грн, та неустойку в розмірі 40 грн за кожен день невиконання або неналежного виконання кожного окремого зобов`язання.

Позивач зазначає, що договір було укладено шляхом прийняття відповідачем пропозиції кредитодавця та підписання електронних документів одноразовим ідентифікатором. Ідентифікація позичальника, за твердженням позивача, здійснювалася із використанням системи BankID Національного банку України, а кредитні кошти перераховано на платіжну картку, реквізити якої були зазначені під час оформлення заявки на отримання кредиту.

На підтвердження виконання своїх зобов`язань позивач посилається на кредитний договір, заявку на отримання кредиту, документи щодо електронного підписання договору, квитанцію про перерахування коштів та розрахунок заборгованості.

Позивач указує, що відповідач здійснював часткове погашення заборгованості, зокрема 26 червня 2025 року та 8 вересня 2025 року, однак у повному обсязі зобов`язань за договором не виконав.

Згідно з розрахунком заборгованості станом на 12 березня 2026 року загальний розмір заборгованості відповідача становить 9 130 грн 23 коп., з яких: 3 389 грн 10 коп. заборгованість за основною сумою кредиту; 3 599 грн 33 коп. заборгованість за процентами за користування кредитом; 141 грн 80 коп. залишок комісії; 2 000 грн неустойка. Заборгованість за процентами відповідно до статті 625 ЦК України позивачем не заявлена, у розрахунку її розмір визначений як 0 грн 00 коп.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору, позивач просить стягнути з нього заборгованість у загальному розмірі 9 130 грн 23 коп. та покласти на відповідача судові витрати. Позивач також просив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без участі його представника.

Ухвалою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 22 квітня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та відкрито провадження у справі.

Справу постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечував проти заявлених позовних вимог та просив суд урахувати його доводи щодо обґрунтованості заявленої до стягнення заборгованості, підтвердження факту надання кредитних коштів, а також правових підстав для нарахування передбачених договором платежів.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій проти доводів відповідача заперечував та просив позов задовольнити.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що кредитний договір укладений в електронній формі відповідно до вимог законодавства, а відповідач підписав його одноразовим ідентифікатором, надісланим на зазначений ним номер телефону. Позивач наголосив, що проходження ідентифікації за допомогою системи BankID, оформлення заявки, використання одноразового ідентифікатора та наявність квитанції про перерахування коштів у сукупності підтверджують укладення договору й виконання кредитодавцем обов`язку з надання кредиту.

Стосовно відсутності повного номера платіжної картки позивач пояснив, що відображення реквізитів картки у договорі у скороченому вигляді зумовлене вимогами нормативно-правових актів Національного банку України щодо використання та зберігання реквізитів платіжних інструментів.

Також позивач зазначив, що не є банківською установою, а тому не володіє банківськими виписками з рахунку відповідача. На думку позивача, подані ним документи та розрахунок заборгованості є достатніми для підтвердження заявлених вимог.

Окремо позивач заперечував проти доводів відповідача щодо неправомірності комісії та неустойки. Стосовно комісії позивач посилався на умови договору та положення Закону України «Про споживче кредитування», вважаючи, що погоджений сторонами платіж підлягає сплаті. Щодо неустойки позивач зазначив, що договір укладений після набрання чинності змінами до законодавства, якими було змінено регулювання відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договорами споживчого кредиту.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд доходить таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до статей 7681 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надаючи оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу або групі однотипних доказів.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статей 530, 610, 612 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк, а невиконання або неналежне виконання зобов`язання, зокрема прострочення його виконання, є порушенням зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором, а відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає правові засади вчинення електронних правочинів. За змістом статей 11, 12 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та прийняття такої пропозиції, а акцепт може бути здійснений у спосіб, визначений законом, зокрема шляхом підписання електронного документа електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Положення статей 205, 207 ЦК України допускають вчинення правочинів в електронній формі за умови, що його зміст зафіксований в електронному документі та дотримані встановлені законом вимоги до письмової форми правочину.

У практиці Верховного Суду визнається можливість укладення кредитного договору в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора. Водночас наявність електронного договору сама по собі не звільняє суд від обов`язку перевірити докази, якими підтверджуються особа позичальника, факт підписання ним договору та фактичне надання кредитних коштів. Зокрема, у практиці Верховного Суду щодо електронних кредитних договорів наголошено на необхідності дослідження електронних доказів та перевірки доводів сторони, яка заперечує укладення договору або отримання коштів.

Як убачається з матеріалів справи, позивач надав кредитний договір № 13.06.2025-100002728 від 13 червня 2025 року, заявку на отримання кредиту та документи, що, за твердженням позивача, підтверджують електронне підписання договору відповідачем із використанням одноразового ідентифікатора. Позивач також надав квитанцію про перерахування коштів від 13 червня 2025 року.

Умовами договору передбачено надання кредиту в розмірі 4 000 грн строком на 140 днів із кінцевою датою повернення 30 жовтня 2025 року. У договорі зазначені основні умови кредитування, порядок надання коштів, розмір процентної ставки, комісії та відповідальності за порушення зобов`язань.

Оцінюючи наведені докази в сукупності, суд ураховує, що позивач надав не лише розрахунок заборгованості, а й документи, на підставі яких обґрунтовує виникнення договірних правовідносин, та квитанцію про перерахування кредитних коштів. Разом із тим сам розрахунок заборгованості є документом, складеним кредитодавцем, і не має наперед установленої доказової сили; його достовірність та обґрунтованість підлягають перевірці з урахуванням інших доказів у справі.

З огляду на зміст наданих документів суд вважає доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору в електронній формі та надання позивачем відповідачу кредиту в розмірі 4 000 грн.

Доказів, які б спростовували наведені обставини або підтверджували повне виконання відповідачем зобов`язань за договором, матеріали справи не містять.

Водночас установлення факту укладення договору та надання кредиту не означає автоматичного задоволення всіх заявлених позивачем вимог. Суд повинен окремо перевірити розмір заборгованості за основною сумою кредиту, процентами, комісією та неустойкою з огляду на умови договору й імперативні приписи законодавства.

Згідно з розрахунком позивача станом на 12 березня 2026 року залишок заборгованості за основною сумою кредиту становить 3 389 грн 10 коп.

Матеріалами справи підтверджується, що кредитодавець надав відповідачу кредит у розмірі 4 000 грн, а позивач у своєму розрахунку врахував здійснені відповідачем платежі. Зокрема, позивач зазначає про часткове погашення заборгованості 26 червня 2025 року та 8 вересня 2025 року.

Наявність часткових платежів не припиняє зобов`язання в непогашеній частині. Відповідно до статей 526, 1049, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути фактично отримані кошти у визначені договором строки, а кредитодавець має право вимагати виконання такого зобов`язання в частині, що залишилася непогашеною.

Оцінивши поданий розрахунок у сукупності з договором та документами про надання кредиту й часткове погашення, суд вважає доведеним залишок заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 3 389 грн 10 коп. Тому ця частина позовних вимог підлягає задоволенню.

Згідно з умовами кредитного договору процентна ставка становить 1 % за кожен день користування кредитом та застосовується протягом погодженого строку кредитування. Позивач просить стягнути 3 599 грн 33 коп. заборгованості за процентами.

Відповідно до статей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України право кредитодавця на отримання процентів за користування кредитом та розмір таких процентів визначаються законом і договором. При цьому умови договору про споживчий кредит мають відповідати спеціальним вимогам Закону України «Про споживче кредитування», зокрема щодо розкриття інформації про процентну ставку та загальну вартість кредиту.

Суд ураховує, що договір містить умову про фіксовану процентну ставку в розмірі 1 % за день користування кредитом, а позивач надав розрахунок нарахованих і несплачених процентів. Заявлена сума стосується плати за користування кредитом, а не процентів річних за прострочення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України.

Саме по собі прострочення повернення кредиту не надає кредитодавцю права довільно змінювати погоджену процентну ставку або нараховувати платежі всупереч імперативним нормам закону. Тому суд перевіряє заявлену суму в межах умов договору та наданого розрахунку, а не виходить лише з факту наявності підписаного договору.

За результатами оцінки наданих документів суд не встановив, що позивач включив до заявленої суми процентів окремі проценти річних за статтею 625 ЦК України: відповідний показник у розрахунку визначено як нульовий. Позивач також не заявляє вимоги про стягнення інфляційних втрат або процентів річних за прострочення.

За таких обставин суд вважає доведеною заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 3 599 грн 33 коп. і доходить висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.

Позивач просить стягнути з відповідача залишок комісії в розмірі 141 грн 80 коп., посилаючись на умови кредитного договору, якими передбачено комісію, пов`язану з наданням кредиту, у розмірі 20 % від суми кредиту, що становить 800 грн.

Вирішуючи цю вимогу, суд ураховує положення статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», якими врегульовано питання загальних витрат за споживчим кредитом, та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Зазначені правові висновки не означають, що будь-яка комісія, передбачена кредитним договором, автоматично є правомірною або підлягає стягненню лише через факт погодження її розміру. Під час вирішення спору суд має з`ясувати правову природу відповідного платежу, за які саме дії або послуги його встановлено та чи не є він платою за дії, які становлять звичайне виконання кредитодавцем власного обов`язку за кредитним договором.

У цьому випадку умовами договору комісію визначено як плату за надання кредиту. При цьому договір передбачає, що кредитодавець не надає додаткових та/або супутніх послуг. Саме по собі перерахування кредитних коштів є виконанням кредитодавцем основного зобов`язання за договором і не доводить надання позичальнику окремої самостійної послуги, за яку може бути стягнута додаткова плата.

У відповіді на відзив позивач посилається на можливість надання інформаційної підтримки, консультацій, нагадувань про платежі та інших сервісних можливостей. Однак наявність у кредитодавця технічної можливості надавати такіпослуги не підтверджує факту замовлення та надання відповідачу конкретної самостійної платної послуги, її обсягу й вартості.

Позивач не надав доказів того, що відповідачу було надано окрему додаткову послугу, відмінну від дій, необхідних для укладення та виконання кредитного договору, а також доказів погодження відповідачем окремої плати саме за таку послугу. Саме зазначення в договорі комісії та її розміру не усуває необхідності перевірки правової підстави її стягнення.

Отже, суд доходить висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності правових підстав для стягнення з відповідача залишку комісії в розмірі 141 грн 80 коп. У задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Позивач просить стягнути з відповідача неустойку в розмірі 2 000 грн, посилаючись на умови договору, якими передбачено її нарахування в розмірі 40 грн за кожен день невиконання або неналежного виконання кожного окремого зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Водночас можливість передбачення неустойки договором не виключає необхідності перевірки її стягнення з огляду на спеціальні приписи закону, що діють на момент виникнення та виконання зобов`язання.

Суд бере до уваги, що договір укладено 13 червня 2025 року, тобто після набрання чинності змінами до Закону України «Про споживче кредитування», внесеними Законом України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року. Однак сам факт укладення договору після набрання чинності зазначеними змінами не є достатньою підставою для висновку про безумовну можливість стягнення будь-якої неустойки.

Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлено спеціальне регулювання відповідальності позичальника за прострочення виконання грошових зобов`язань за кредитними договорами в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування. Цим положенням передбачено звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, з передбаченими законом наслідками для відповідних нарахувань.

Отже, під час вирішення питання про стягнення неустойки суд має враховувати не лише умови договору та положення спеціального закону про споживче кредитування, а й дію зазначеного пункту ЦК України. Укладення кредитного договору в період воєнного стану та нарахування неустойки за прострочення грошового зобов`язання не дають підстав ігнорувати спеціальну норму, яка звільняє позичальника від її сплати за визначених законом обставин.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимога про стягнення з відповідача 2 000 грн неустойки не підлягає задоволенню.

Таким чином, у цій частині позовних вимог слід відмовити.

Доводи позивача щодо укладення електронного кредитного договору та перерахування кредитних коштів суд ураховує як такі, що підтверджуються сукупністю наданих документів. Водночас посилання позивача на договір як на безумовну підставу для стягнення всіх зазначених у розрахунку платежів не може бути прийняте без окремої перевірки правової природи кожного платежу.

Доводи відповідача щодо заперечення заявлених вимог підлягають оцінці в межах наданих сторонами доказів. Суд виходить із того, що обов`язок довести розмір заявленої до стягнення заборгованості покладається на позивача, а відповідач має право спростовувати відповідні вимоги та подавати докази на підтвердження своїх заперечень.

Суд не встановив підстав для відмови у стягненні залишку основної суми кредиту та процентів за користування кредитом, оскільки їх наявність і розмір підтверджуються умовами договору, поданими документами та розрахунком заборгованості в сукупності. Натомість правові підстави для стягнення залишку комісії та неустойки належним чином не доведені з огляду на наведені вище обставини й застосовні приписи законодавства.

Отже, загальний розмір заборгованості, стягнення якої підтверджується наданими доказами та відповідає вимогам закону, становить 6 988 грн 43 коп., з яких 3 389 грн 10 коп. заборгованість за основною сумою кредиту та 3 599 грн 33 коп. заборгованість за процентами за користування кредитом.

У задоволенні вимог про стягнення 141 грн 80 коп. комісії та 2 000 грн неустойки слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено позовні вимоги на загальну суму 9 130 грн 23 коп. та сплачено судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп.

Оскільки позов задоволено частково на суму 6 988 грн 43 коп., судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Розрахунок судового збору, що підлягає відшкодуванню позивачу, становить: 2 662 грн 40 коп. ? 6 988 грн 43 коп. / 9 130 грн 23 коп. = 2 037 грн 85 коп.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 037 грн 85 коп.

Позивач у позовній заяві зазначив, що докази понесення витрат на професійну правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення. За відсутності на час ухвалення рішення належних доказів фактичного понесення таких витрат та їх розміру суд не вирішує питання про їх стягнення цим рішенням.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 7681, 89, 133, 141, 263265, 274, 279 ЦПК України, статтями 205, 207, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 612, 629, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування», пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 13.06.2025-100002728 від 13 червня 2025 року в розмірі 6988 (шість тисяч дев`ятсот вісімдесят вісім) грн 43 коп., з яких: 3 389 грн 10 коп. заборгованість за основною сумою кредиту; 3 599 грн 33 коп. заборгованість за процентами за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 2 037 (дві тисячі тридцять сім) грн 85 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А.

Відповідач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 27 жовтня 2026 року.

Суддя: