Решение № 140951141, 26.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.10.2026Справа № 910/8155/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., за участю секретаря судового засідання Баринової О.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства «Антонов» (вул.Мрії, буд.1, м.Київ, 03062; ідентифікаційний код 14307529)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технічний центр «Інвіста» (просп.Відрадний, буд.95/А2, оф.321, м.Київ, 03061; ідентифікаційний код 43522241)

про стягнення 4 009 991,76 грн

За участі представників:

позивача: Наливайко Д.О.;

відповідача: Удовиченко Д.Г.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Антонов» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технічний центр «Інвіста» про стягнення 4 009 991,76 грн, з яких 1 568 363,97 грн пені, 1 343 201,88 грн штрафу та 1 098 425,91 грн 20% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач прострочив поставку товару за договором поставки № 27.9147.2025 від 21.07.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2026 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.08.2026 та серед іншого встановлено учасникам справи строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

22.07.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач визнає факт прострочення поставки, однак вважає необґрунтованим стягнення 20% річних, оскільки їх стягнення у сукупності із штрафними санкціями суперечить статті 61 Конституції України, а також позивачем було проавансовано лише 50% вартості товару, а інша частина витрат на його придбання була профінансована відповідачем, який ніс усі ризики коливання курсу валюти. Щодо вимог про стягнення пені та штрафу відповідач заявив клопотання про зменшення їх розміру щонайменше на 50%, посилаючись на повне виконання своїх зобов`язань, відсутність у відповідача збитків внаслідок прострочення, відсутність вини відповідача у простроченні та неспівмірно високий їх розмір порівняно із прибутком відповідача.

27.07.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він зазначив, що укладаючи договір відповідач погодився зокрема і з умовою про сплату 20% річних, а його заперечення проти їх стягнення є необґрунтованими. Позивач зауважує, що усталена судова практика сформувалася таким чином, що проценти річних не вважаються штрафними санкціями, а слугують компенсаційним способом захисту прав кредитора; вони виступають як міра захисту, а не покарання та можуть стягуватися разом із неустойкою, що не суперечить статті 61 Конституції України. Також позивач вважає безпідставним клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, оскільки укладаючи договір, відповідач мав розуміти його зміст та наслідки невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань й виконуючи неналежно умови Договору, відповідач мав усвідомлювати можливість реалізації позивачем свого права на нарахування неустойки та процентів річних. При цьому позивач зауважив, що відповідач не буде позбавлений права регресу до осіб, з вини яких відбулося прострочення в поставці, у разі стягнення з нього грошових коштів за наслідками розгляду даної справи.

У підготовче засідання 03.08.2026 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 03.08.2026 судом було оголошено перерву до 31.08.2026.

31.08.2026 від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів щодо мирного врегулювання спору.

У підготовче засідання 31.08.2026 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 31.08.2026 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 14.09.2026.

У підготовче засідання 14.09.2026 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 14.09.2026 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.10.2026.

У судове засідання 26.10.2026 з`явились представники сторін.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача, також, надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував із підстав, викладених у відзиві.

У судовому засіданні 26.10.2026 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

21.07.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технічний центр «Інвіста» (постачальник) та Акціонерним товариством «Антонов» (покупець) було укладено договір поставки № 27.9147.2025 (далі - Договір), згідно з пунктом 1.1 якого в порядку і на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити наступний товар: пневматичний інструмент (код за ДК 021:2015 - Ручні інструменти пневматичні чи моторизовані) згідно зі специфікацією, що є невід`ємною частиною даного Договору.

У пункті 1.7 Договору визначено, що виробником товару є Atlas Copco.

Загальна сума Договору складає 36 479 520,00 грн, у тому числі ПДВ - 6 079 920,00 грн (пункт 3.1 Договору).

Відповідно до пункту 4.1 Договору розрахунки за Договором проводяться покупцем наступним чином: передоплату в розмірі 50% вартості товару покупець перераховує на рахунок постачальника протягом 10 календарних днів з дати отримання рахунку на відповідну суму, а остаточну оплату в розмірі 50% вартості товару покупець перераховує на рахунок постачальника протягом 10 календарних днів після отримання товару, підписання сторонами видаткової накладної та отримання позитивного висновку вхідного контролю на товар на території покупця.

Пунктом 5.5 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 10.11.2025) визначено, що поставка товару здійснюється постачальником в термін до 90 календарних днів з дати передоплати 50% від вартості товару. Кінцевий термін поставки товару не пізніше 19.11.2025.

Датою поставки товару вважається дата, яка зазначена у видатковій накладній ( пункт 5.7 Договору).

Відповідно до пункту 7.4 Договору за непостачання, несвоєчасне постачання товару або за прострочення заміни товару неналежної якості постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості невчасно поставленого, неякісного товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості товару.

Пунктом 7.6 Договору передбачено, що у разі порушення постачальником строків поставки товару більш ніж на 30 календарних днів покупець має право відмовитися від подальшого приймання і оплати товару, а також вимагати повернення раніше сплачених коштів вартості (ціни) товару, які постачальник зобов`язаний повернути в безспірному порядку протягом 3 робочих днів з дати направлення повідомлення покупця. У разі порушення постачальником строків поставки товару, передбаченого цим Договором, за який покупцем внесена повна або часткова попередня оплата, постачальник за користування грошовими коштами покупця зобов`язаний сплатити покупцю 20% річних від суми грошових коштів (ціни товару за даним Договором), сплачених покупцем за період від дня здійснення оплати і до дня фактичної поставки товару або дня повернення грошових коштів.

Договір вступає в силу з дати підписання сторонами та діє до 31.12.2025, але у будь-якому разі до виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (пункт 11.1 Договору).

У специфікації № 1, що є додатком № 1 до Договору, сторони узгодили найменування, кількість і ціну товару.

08.08.2025 відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату № 60 на суму 36 479 520,00 грн.

Платіжною інструкцією № 10220 від 19.08.2025 на суму 18 239 760,00 грн позивач здійснив попередню оплату товару за Договором.

Відповідно до видаткових накладних № 74 від 07.11.2025 на суму 9 948 100,74 грн, № 82 від 05.12.2025 на суму 7 342 821,18 грн, № 92 від 29.12.2025 на суму 9 851 070,96 грн, № 7 від 02.02.2026 на суму 2 221 947,36 грн, № 14 від 13.02.2026 на суму 1 673 052,96 грн, № 49 від 10.04.2026 на суму 5 442 526,80 грн, відповідач поставив, а позивач отримав товар за Договором загальною вартістю 36 479 520,00 грн.

Оскільки товар частково було поставлено із простроченням, позивач направив відповідачу вимогу № 126/7194-26 від 05.05.2026 про сплату грошових коштів в загальному розмірі 4 009 991,76 грн, з яких 1 568 363,97 грн пені, 1 343 201,88 грн штрафу та 1 098 425,91 грн 20% річних.

Листом № 20-05/01 від 20.05.2026 відповідач надав відповідь на зазначену вимогу, у якій запропонував урегулювати спір шляхом відмови позивача від вимог щодо стягнення штрафу та 20% річних і розглянути можливість сплати відповідачем пені в розмірі 1 110 029,30 грн.

Позивач визнав пропозицію відповідача неприйнятною та, враховуючи допущене відповідачем прострочення, звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 1 568 363,97 грн пені, 1 343 201,88 грн штрафу та 1 098 425,91 грн 20% річних.

У відзиві на позовну заяву відповідач визнає факт прострочення, однак не погоджується із застосованими позивачем санкціями. Відповідач просить суд відмовити у задоволення вимоги про стягнення 20% річних, посилаючись на те, що їх стягнення у сукупності із штрафними санкціями суперечить статті 61 Конституції України. Також відповідач зазначає, що позивачем було проавансовано лише 50% вартості товару, а інша частина витрат на його придбання була профінансована відповідачем, який ніс усі ризики коливання курсу валюти, тому в даному випадку стягнення процентів річних є несправедливим по відношенню до відповідача, адже він фактично надав комерційний кредит позивачу. Щодо вимог про стягнення пені та штрафу відповідач заявив клопотання про зменшення їх розміру щонайменше на 50%, посилаючись на повне виконання своїх зобов`язань, відсутність у відповідача збитків внаслідок прострочення, відсутність вини відповідача у простроченні та неспівмірно високий їх розмір порівняно із прибутком відповідача.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 5.5 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 10.11.2025) зобов`язання відповідача щодо поставки товару мало бути виконано протягом 90 календарних днів від моменту сплати позивачем попередньої оплати в розмірі 50% вартості товару, але не пізніше 19.11.2025.

Як встановлено судом, поставка товару за видатковою накладною № 74 від 07.11.2025 на суму 9 948 100,74 грн була здійснена вчасно, а за видатковими накладними № 82 від 05.12.2025 на суму 7 342 821,18 грн, № 92 від 29.12.2025 на суму 9 851 070,96 грн, № 7 від 02.02.2026 на суму 2 221 947,36 грн, № 14 від 13.02.2026 на суму 1 673 052,96 грн, № 49 від 10.04.2026 на суму 5 442 526,80 грн - із простроченням, що відповідач визнає.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписом частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 7.4 Договору за непостачання, несвоєчасне постачання товару або за прострочення заміни товару неналежної якості постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості невчасно поставленого, неякісного товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості товару.

З огляду на викладене, оскільки неналежне виконання відповідачем зобов`язання за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не встановлено, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі пункту 7.4 Договору за прострочення виконання зобов`язання, визнається судом обґрунтованою.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в розмірі 110 142,32 грн за період з 20.11.2025 по 04.12.2025 із вартості несвоєчасно поставленого товару в сумі 7 342 821,18 грн, в розмірі 384 191,77 грн за період з 20.11.2025 по 28.12.2025 із суми 9 851 070,96 грн, в розмірі 164 424,10 грн за період з 20.11.2025 по 01.02.2026 із суми 2 221 947,36 грн, в розмірі 142 209,50 грн за період з 20.11.2025 по 12.02.2026 із суми 1 673 052,96 грн, в розмірі 767 396,28 грн за період з 20.11.2025 по 09.04.2026 із суми 5 442 526,80 грн, суд встановив його арифметичну правильність, тому обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є пеня в загальному розмірі 1 568 363,97 грн.

Також судом встановлено, що прострочення відповідача щодо поставки товару на загальну суму 19 188 598,08 грн тривало понад 30 днів, що зумовлює для нього настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 7% від вартості несвоєчасно поставленого товару.

Виходячи з викладеного, сума штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 1 343 201,87 грн.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення неустойки, суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму, потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника в кожному окремому випадку.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, а не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних наслідків для нього, як суб`єкта господарської діяльності.

При цьому, згідно з частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладено узагальнюючий висновок щодо визначення підстав для зменшення розміру неустойки, нарахованої за порушення зобов`язання, відповідно до якого чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з викладеним, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

За загальним правилом, у вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суд, зокрема, бере до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання, а також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру неустойки.

Обставини справи свідчать про те, що зобов`язання із поставки першої партії товару було виконано відповідачем належним чином, але решта товару була поставлена із простроченням, яке тривало 15, 39, 74, 85, 141 календарних дні.

Як зазначає відповідач, затримка поставки товару сталася не через дії або бездіяльність відповідача, а спричинена обставинами, за які він не відповідає, а саме у зв`язку із глобальним дефіцитом комплектуючих на європейському ринку, за наслідками якого відбулись перебої із постачання комплектуючих для виробника товару.

З матеріалів справи вбачається, що як відповідач, так і виробник товару - Компанія Atlas Copco повідомляли позивача про зазначені обставини та вимушене відтермінування поставки товару.

Зокрема листом № 10/11-25 від 10.11.2025 відповідач пропонував позивачу укласти додаткову угоду, якою продовжити кінцевий термін поставки до 31.01.2026. Докази на підтвердження надання відповіді позивачем та цю пропозицію матеріали справи не містять.

Суд враховує, що навіть за укладення такої додаткової угоди, відповідач все одно прострочив би поставку частини товару. Водночас, на думку суду, такі дії відповідача, який усвідомлював прострочення поставки, повідомляв про це позивача і пропонував привести умови Договору до обставин, що склалися, свідчать про його добрі наміри полегшити наслідки прострочення. В цьому контексті фактична поставка товару партіями відповідає змісту листа виробника від 05.11.2025, який повідомляв про прогнозовану готовність частини товару до відвантаження у січні, а щодо частини - після отримання необхідних компонентів, що дає суду підстави вважати про виконання відповідачем своїх зобов`язань без невиправданих затримок.

З урахуванням викладеного, зважаючи на ступінь виконання відповідачем зобов`язання, а саме належне виконання зобов`язання щодо поставки першої партії товару, поважні причини та відсутність доказів завдання позивачу збитків внаслідок порушення відповідачем строку поставки решти товару, повне виконання Договору ще до подання цього позову до суду, відсутність доказів поставки товару неналежної якості, беручи до уваги компенсаційний характер неустойки, дискрецію суду для вирішення питання щодо зменшення неустойки і розміру, до якого вона має бути зменшена, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру належних до стягнення з відповідача пені та штрафу до 50%, що становить 784 181,99 грн та 671 600,94 грн відповідно, що забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть позивачу розумну компенсацію за несвоєчасне виконання зобов`язання та одночасно не буде занадто обтяжливим для відповідача і стимулюватиме його у подальшому обачніше оцінювати можливість виконання взятих на себе зобов`язань.

У цьому висновку суд також враховує й те, що майнова сфера позивача відновлюється застосуванням договірного обов`язку відповідача сплатити окрім пені та штрафу, проценти за користування коштами попередньої оплати.

Так, пунктом 7.6 Договору передбачено, що у разі порушення постачальником строків поставки товару, передбаченого цим Договором, за який покупцем внесена повна або часткова попередня оплата, постачальник за користування грошовими коштами покупця зобов`язаний сплатити покупцю 20% річних від суми грошових коштів (ціни товару за даним Договором), сплачених покупцем за період від дня здійснення оплати і до дня фактичної поставки товару або дня повернення грошових коштів.

Порядок нарахування процентів за користування чужими коштами визначається нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина 2 статті 536 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Отже, якщо покупець був зобов`язаний здійснити попередню оплату, то на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України у разі прострочення продавцем передачі товару.

Наведене дає підстави для висновку, що положення частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України являють собою особливий (спеціальний) спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, або від дня одержання цієї суми від покупця, якщо це встановлено договором, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов`язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов`язання.

Відтак передбачені статтею 536 та частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця, який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати, набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому до моменту пред`явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість після пред`явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов`язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.

З огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати.

Передбачене статтею 536, частиною 3 статті 693, частиною 1 статті 1048, частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18.

Як встановлено судом в якості попередньої оплати платіжною інструкцією № 10220 від 19.08.2025 позивачем було перераховано відповідачу 18 239 760,00 грн, що становить 50% від вартості товару за Договором.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів в розмірі 215 255,31 грн за період з 20.08.2025 по 04.12.2025 із суми 3 671 410,59 грн (50% вартості несвоєчасно поставленого товару), в розмірі 353 558,99 грн за період з 20.08.2025 по 28.12.2025 із суми 4 925 535,48 грн, в розмірі 101 052,95 грн за період з 20.08.2025 по 01.02.2026 із суми 1 110 973,68 грн, в розмірі 81 131,61 грн за період з 20.08.2025 по 12.02.2026 із суми 836 526,48 грн, в розмірі 347 427,05 грн за період з 20.08.2025 по 09.04.2026 із суми 2 721 263,40 грн, суд встановив його арифметичну правильність, тому обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача є проценти в загальному розмірі 1 098 425,91 грн.

В контексті доводів відповідача про те, що стягнення з нього 20% річних на підставі пункту 7.6 Договору фактично призводить до притягнення його до потрійної відповідальності за одне і те саме порушення, суд зазначає таке.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Водночас стягнення процентів річних не є штрафною санкцією за несвоєчасну поставку товару, а, як зазначено вище, є платою відповідача за користування коштами попередньої оплати. Тобто стягнення плати за користування коштами попередньої оплати не суперечить статті 61 Конституції України.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд встановив обґрунтованість заявленого позову, у зв`язку з чим, ураховуючи висновок суду про зменшення розміру пені та штрафу, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 784 181,99 грн, штрафу в розмірі 671 600,94 грн та процентів в розмірі 1 098 425,91 грн.

У разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено (див. постанову Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 910/143/19).

Відтак, витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 48 119,90 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технічний центр «Інвіста» (просп.Відрадний, буд.95/А2, оф.321, м.Київ, 03061; ідентифікаційний код 43522241) на користь Акціонерного товариства «Антонов» (вул.Мрії, буд.1, м.Київ, 03062; ідентифікаційний код 14307529) пеню в розмірі 784 181 (сімсот вісімдесят чотири тисячі сто вісімдесят одна) грн 99 коп., штраф в розмірі 671 600 (шістсот сімдесят одна тисяча шістсот) грн 94 коп., проценти в розмірі 1 098 425 (один мільйон дев`яносто вісім тисяч чотириста двадцять п`ять) грн 91 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 48 119 (сорок вісім тисяч сто дев`ятнадцять) грн 90 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27.10.2026.

Суддя Т.П. Капцова