Решение № 140950427, 26.10.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2026м. ДніпроСправа № 904/5028/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Світ-Агро" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг-Інвест" (Херсонська обл., Бериславський р-н, с. Новорайськ)

про стягнення заборгованості

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Світ-Агро" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг-Інвест" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 232945,38грн, з якої: 215072,00грн основний борг, 14838,59грн пеня, 1472,08грн три відсотки річних та 1562,71грн інфляційні втрати. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №ТД900 від 02.08.2019 в частині своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників за наявними в матеріалах справи документами. Зобов`язано відповідача протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву.

27.08.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

28.09.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що відповідач не мав наміру навмисне зривати оплату, а прострочення сталося через зовнішні обставини, фінансові труднощі. Також не погоджується з нарахуваннями пені, індексу інфляції, трьох відсотків річних та просить зменшити розмір штрафних санкцій.

28.10.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

В своїх поясненнях на заперечення відповідача зазначає, що розмір пені визначений законом, погоджений сторонами в договорі, є незначним порівняно із сумою боргу та має компенсаторний характер. Зменшення пені за таких обставин порушило б баланс інтересів сторін і фактично звільнило б відповідача від відповідальності без належних правових підстав. Також зазначає, що відсутні правові підстави для зменшення розміру трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.

Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

02.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стронг-Інвест" (далі покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Світ-Агро" (далі постачальник, позивач) укладено договір поставки №ТД 900 (далі договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити кормові добавки, ветеринарні препарати, біопрепарати, вітамінні та лікарські препарати та іншу ветеринарну продукцію (далі товар) відповідно до умов цього договору, а покупець прийняти та оплатити товар у кількості, найменуваннях і за цінами, зазначеними у видаткових накладних, що оформлюються на кожну партію товар.

Найменування, ціна та кількість товару, який поставляється відповідно до умов цього договору, вказуються у видаткових накладних, що мають силу специфікацій до даного договору у розумінні ст. 266 Господарського кодексу України, та є невід`ємною частиною даного договору (пункт 1.2 договору).

Приписами пункту 1.3 договору встановлено, що доказом факту поставки товару є оформлені належним чином видаткові документи (видаткові накладні та довіреність).

Пункт 2.1 договору визначає, що ціна по кожному найменуванню і на кожну партію товару вказується у рахунках-фактурах постачальника та в накладних на кожну партію товару і містить у собі податок на додану вартість.

Пунктом 2.2 договору сторони визначили, що покупець зобов`язаний перерахувати на поточний рахунок постачальника вартість поставленої йому партії товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання партії товару, згідно накладних. Моментом отримання партії товару вважається момент підписання покупцем видаткової накладної.

Відповідно до пункту 3.2 договору товар поставляється по партіям, згідно до замовлень покупця, в яких зазначається асортимент, кількість товару, орієнтовний строк та умови поставки. Замовлення подається в письмовому вигляді, шляхом надсилання по електронній пошті, з підтвердженням про отримання, або в усній формі по телефону, не пізніше 16-00 години робочого дня. У випадку наявності у постачальника асортименту та кількості продукції, яку замовляє покупець, постачальник направляє покупцю рахунок-фактуру з переліком асортименту та вартості товару. З цього моменту у постачальника виникають зобов`язання щодо поставки товару та умови поставки вважаються узгодженими.

Згідно з пунктом 3.5 договору датою (моментом) поставки (передачі) товару вважається дата підписання видаткової накладної покупцем, що засвідчує прийняття товару покупцем від постачальника.

За прострочення оплати за пунктом 2.2 договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми заборгованості, за кожен день прострочення. При цьому пеня нараховується на весь період прострочення виконання зобов`язання покупцем по оплаті товару - до повного погашення заборгованості (пункт 6.3 договору).

Приписами пункту 9.1 договору встановлено, що договір набирає сили з моменту підписання і діє до 31.12.2019.

Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками без зауважень та заперечень до нього.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.

Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір поставки №ТД від 02.08.20219 був чинним на час виникнення спірних правовідносин.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 240300,00грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними, а саме:

- №2686 від 08.04.2026 на суму 119700,00грн;

- №3803 від 19.05.2026 на суму 120600,00грн (а.с. 12, 13 том 1).

Позивач зазначає, що відповідач частково розрахувався за поставлений товар у сумі 40000,00грн, що підтверджується інформаційними повідомленнями №129514 від 15.05.2026 та №129767 від 22.06.2026, в рахунок погашення спірних накладних позивач здійснив зарахування лише у сумі 25228,00грн, у зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 215072,00грн, що і стало причиною звернення до суду.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за поставлений товар, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за несвоєчасну оплату.

Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору поставки, строк його дії, умови поставки, загальна ціна, строк оплати, докази оплати, наявність/відсутність заборгованості, наявність/відсутність підстав для стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого товару.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття товару за зазначеною видатковою накладною відповідачем також не заявлено.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання його зобов`язань.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку постачальника за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Враховуючи визначений контрагентами у пункті 2.2 договору порядок розрахунків за поставлений товар, приймаючи до уваги його прийняття відповідачем за видатковими накладними, суд зазначає, що строк оплати є таким, що настав:

- 08.05.2026 за видатковою накладною №2686 від 08.04.2026, прострочення з 09.05.2026;

- 18.06.2026 за видатковою накладною №3803 від 19.05.2026, прострочення з 19.06.2026.

Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 215072,00грн відповідачем згідно з положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Однак, під час розгляду справи позивач звернувся із заявою про відмову від позову в частині стягнення основного боргу в сумі 150000,00грн, в якому повідомив, що в період розгляду справи відповідач частково сплатив 150000,00грн основної, що підтверджується платіжною інструкцією №130387 від 04.09.2026 на суму 100000,00грн та №1304715555 від 11.09.2026 на суму 50000,00грн (а.с. 40, 41 том 1).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Враховуючи вищевикладене, суд приймає заяву позивача про відмову від позову та закриває провадження у справі в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Світ-Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг-Інвест" в частині стягнення основної заборгованість у розмірі 150000,00грн.

Окрім вимоги про стягнення основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 14838,59грн за загальний період з 09.05.2026 по 19.08.2026, три відсотки річних у сумі 1472,08грн за загальний період з 09.05.2026 по 19.08.2026, інфляційні втрати у сумі 1562,71грн з 09.05.2026 по 19.08.2026, які розраховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Відповідно до пункту 6.3 договору за прострочення оплати за пунктом 2.2 договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми заборгованості, за кожен день прострочення. При цьому пеня нараховується на весь період прострочення виконання зобов`язання покупцем по оплаті товару - до повного погашення заборгованості.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку пені судом порушень не встановлено.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат судом порушень не встановлено.

Згідно з частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, законними й обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 82945,38грн, з якої: 65072,00грн основний борг, 1472,08грн три відсотки річних, 1562,71грн інфляційні втрати, 14838,59грн пені.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В обґрунтування заяви про зменшення відповідач зазначає, що позивач не довів понесення збитків.

Дослідивши заявлене відповідачем клопотання, суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В момент підписання договору відповідач погодився з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов договору.

Частина перша статті 625 Цивільного кодексу України вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання за будь-яких обставин.

Виконання умов договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов`язань з боку контрагентів боржника, наявності коштів на рахунках та інше.

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов`язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту вищезазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, який оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе таке зменшення.

В чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Таким чином, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні; інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання; негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, під винятковістю слід розуміти такі обставини, які дозволяють суду при обов`язковому застосуванні штрафних санкцій, передбачених договором або законом, їх зменшити, а не в будь-якому випадку, в разі подання стороною у справі клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Також, слід зауважити, що штрафні санкції за своєю природою є засобами стимулювання боржника належним чином виконати свій обов`язок, а не покласти на нього додатковий, тому слід розуміти, що передбачені законом санкції будуть застосовані в разі порушення зобов`язань, а їх зменшення скоріше є виключенням.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач фактично обґрунтовує свою заяву стосовно наявності підстав для зменшення неустойки відсутністю понесених позивачем збитків.

Між тим, суд звертає увагу на те, що:

- відповідач не навів суду жодного аргументу та не надав жодного пояснення з приводу причин неналежного виконання умов спірного договору;

- сторони знаходяться в рівних економічних умовах та штрафні санкції є співрозмірними порівняно з допущеним відповідачем порушенням та його наслідками;

- відсутність будь-яких об`єктивних поважних причин невиконання відповідачем зобов`язань за договором;

- інфляційні процеси в Україні - зростання загального рівня цін і зниження купівельної спроможності гривні за період прострочення.

Зазначене питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

У пункті 117 постанови Велика Палата Верховного Суду у справі №903/602/24 від 02.07.2025 зазначено, що саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

Окрім того, у постанові Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №910/10010/23 зазначалося, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, а також процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.

У справі №902/417/18 Великою Палатою Верховного Суду зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Зменшення розміру відсотків річних не може бути застосовано судами як "загальна практика" при розгляді в інших справах питання зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі приписів ст.625 Цивільного кодексу України на рівні мінімально визначеного розміру трьох процентів (пункт 52 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №922/444/24).

Отже, визначені Цивільним кодексом України три проценти річних суд не може зменшити, оскільки це законодавчо встановлений розмір, а правовий висновок Верховного Суду щодо права суду зменшувати проценти річних, нараховані згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, нижче ніж три проценти річних, відсутній.

Також, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначено, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат (пункт 125).

Враховуючи, що три відсотки річних та інфляційні втрати передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України не є штрафними санкціями, входять до складу грошового зобов`язання, носять компенсаційний характер, суд відхиляє доводи відповідача щодо наявності підстав для зменшення заявлених до стягнення сум трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Стосовно інших доводів сторін суд зазначає наступне.

Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №№2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень судом до уваги не береться, оскільки вони не спростовують наведених вище висновків.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 123 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Враховуючи викладене, а також церуючись статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача і стягненню на користь позивача підлягають 2795,35грн витрат по сплаті судового збору.

Судові витрати за надання професійної правничої допомоги судом не розподіляються з огляду на заяву представника позивача у позовній заяві про надання доказів понесення таких витрат у порядку частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Світ-Агро" звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг-Інвест" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 232945,38грн, з якої: 215072,00грн основний борг, 14838,59грн пеня, 1472,08грн три відсотки річних та 1562,71грн інфляційні втрати задовольнити частково.

Прийняти відмову представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Світ-Агро" від позову в частині стягнення 150000,00грн - основного боргу.

Закрити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг-Інвест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Світ-Агро" 150000,00грн основного боргу

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг-Інвест" (74360, Херсонська обл., Бериславський р-н, с. Новорайськ, вул. Соборна, буд. 32; ідентифікаційний код 42665037) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Світ-Агро" (04128, м. Київ, вул. Мрії буд. 23; ідентифікаційний код 37405944) 65072,00грн - основного боргу, 1472,08грн - трьох відсотків річних, 1562,71грн - інфляційних втрат, 14838,59грн - пені та 2795,35грн - витрат по сплаті судового збору.

Відмовити в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю ""Стронг-Інвест" про зменшення розміру штрафних санкцій.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 26.10.2026.

Суддя В.О. Татарчук