Постановление суда № 140948170, 22.10.2026, Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/590/20 Провадження № 2/358/12/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Романенко К.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Шпак К.М.,

розглянувши заяву керівника Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області Карася Вадима Васильовича про направлення за встановленою юрисдикцією справи №358/590/20 за позовом керівника Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Богуславської міської ради до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУДЛАЙТ», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, ОСОБА_2 , про витребування з незаконного володіння земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Богуславського районного суду Київської області перебувала цивільна справа № 358/590/20 за позовом керівника Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Богуславської міської ради до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУДЛАЙТ», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області, ОСОБА_2 , про витребування з незаконного володіння земельної ділянки.

Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 29 вересня 2026 року провадження у вищевказаній справі закрито у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Позивачу роз`яснено, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду, а саме Господарського суду Київської області. Зазначеною ухвалою також скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 16 квітня 2026 року.

07 жовтня 2026 року керівник Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області Карась В.В. звернувся до Богуславського районного суду Київської області із заявою про направлення справи № 358/590/20 до Господарського суду Київської області для здійснення подальшого розгляду за правилами господарського судочинства.

В обґрунтування заяви прокурор посилається на положення частини першої статті 256 ЦПК України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 368/561/19, відповідно до яких суд першої інстанції, яким закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, не позбавлений можливості за заявою позивача направити справу за встановленою юрисдикцією.

Заявник зазначає, що направлення справи до належного суду сприятиме реалізації права на доступ до правосуддя та уникненню надмірного формалізму під час застосування процесуальних норм.

У судове засідання представник заявника - прокурор Павліченко С.І. не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, просив заяву задовольнити та справу передати за підсудністю до Господарського суду Київської області.

Представник Богуславської міської ради Обухівського району Київської області у судове засідання не з`явився, про час, день та місце розгляду повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Представник відповідача ТОВ «ВУДЛАЙТ» у судове засідання не з`явився, подав до суду письмові заперечення на заяву прокурора про направлення справи за встановленою юрисдикцією, у яких зазначив, що не заперечує проти розгляду спору в порядку господарського судочинства, однак вважає заяву прокурора такою, що не підлягає задоволенню, оскільки чинне процесуальне законодавство не наділяє суд першої інстанції повноваженнями направляти справу за встановленою юрисдикцією в запропонованому прокурором порядку.

На обґрунтування своєї позиції представник відповідача послався на положення частини першої статті 256 ЦПК України, зазначивши, що цією нормою розмежовано повноваження судів різних інстанцій: суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, зобов`язаний роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи, тоді як право на звернення із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією пов`язане з відповідним роз`ясненням суду апеляційної або касаційної інстанції. Аналогічні положення, за доводами відповідача, закріплено у статті 231 ГПК України та статті 239 КАС України. При цьому представник відповідача вважав безпідставним застосування зазначеної норми за аналогією закону, оскільки відповідні процесуальні правовідносини вже врегульовані законом.

Крім того, представник відповідача зазначив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 368/561/19, на яку посилається прокурор, не підтверджує наявності у суду першої інстанції повноважень направляти справу за встановленою юрисдикцією за відсутності її перегляду судом апеляційної або касаційної інстанції, оскільки в наведеній постанові відповідне право було роз`яснено саме судом касаційної інстанції.

Також у запереченнях вказано на передчасність звернення прокурора, оскільки заяву про направлення справи подано 07.10.2026, тобто до закінчення встановленого строку апеляційного оскарження ухвали суду від 29.09.2026 про закриття провадження у справі. На думку відповідача, на момент подання заяви ухвала не набрала законної сили, а направлення матеріалів справи до іншого суду могло б перешкодити реалізації права на її апеляційне оскарження.

Окремо представник відповідача звернув увагу на суперечливість процесуальної позиції прокурора щодо складу учасників справи та обсягу заявлених вимог. Зокрема, у судовому засіданні 29.09.2026 прокурор заперечував проти закриття провадження, посилаючись на те, що ОСОБА_1 є співвідповідачем, однак водночас підтвердив відсутність вимог до неї після зміни предмета позову. Натомість у заяві від 07.10.2026 прокурор знову зазначив Невзорову К.Д. як відповідача та просив направити до господарського суду справу в повному обсязі. У зв`язку із цим відповідач вважав невизначеними склад учасників і обсяг вимог, які мають бути передані на розгляд господарського суду, та послався на застереження, передбачене частиною першою статті 256 ЦПК України щодо об`єднання в одному провадженні вимог, які підлягають розгляду в порядку різних видів судочинства, а також на положення статей 4 та 20 ГПК України.

Крім того, представник відповідача вважав необґрунтованими посилання прокурора на надмірний формалізм та статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначивши, що дотримання встановлених законом процесуальних вимог не може розцінюватися як надмірний формалізм, а відмова в задоволенні заяви не позбавляє прокурора права звернутися з позовом до компетентного господарського суду в загальному порядку.

З огляду на викладене представник відповідача просив відмовити в задоволенні заяви прокурора про направлення справи № 358/590/20 до Господарського суду Київської області за встановленою юрисдикцією та розглянути заяву і подані заперечення за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання також не з`явилася, про час, день та місце розгляду повідомлена належним чином, причини неявки суду не відомі.

Представник третьої особи Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області у судове не з`явився, про час, день та місце розгляду повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Третя особа ОСОБА_2 у судове не з`явився, про час, день та місце розгляду повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

За таких обставин суд вважає за можливе розгляд справи про проводити за відсутності сторін, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду заяви.

Дослідивши заяву прокурора, додаткові пояснення та заперечення представника відповідача, а також матеріали цивільної справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною першою статті 256 ЦПК України передбачено, що в разі закриття провадження у справі з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів із дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Отже, наведена норма прямо регулює обов`язок суду першої інстанції роз`яснити позивачеві належну юрисдикцію та передбачає спеціальний порядок звернення із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією у випадку закриття провадження судом апеляційної або касаційної інстанції. Водночас вона не визначає окремого порядку дій суду першої інстанції у випадку, коли провадження закрито саме цим судом, а позивач звертається із заявою про направлення справи до суду належної юрисдикції.

Суд погоджується з відповідачем у тому, що частина перша статті 256 ЦПК України прямо не встановлює спеціальної процедури направлення справи судом першої інстанції за заявою позивача після закриття провадження цим судом. Водночас відсутність у нормі окремого регулювання такого процесуального питання сама по собі не свідчить про встановлення законодавцем прямої заборони на його вирішення.

Відповідно до частини дев`ятої статті 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

За таких обставин суд вважає можливим застосувати до спірного процесуального питання за аналогією закону положення частини першої статті 256 ЦПК України, які передбачають механізм направлення справи за встановленою юрисдикцією після закриття провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу.

Доводи відповідача про неможливість застосування аналогії закону з посиланням на статтю 11 ЦПК України суд відхиляє, оскільки ця стаття визначає засади пропорційності цивільного судочинства, тоді як застосування аналогії закону в разі неврегульованості процесуальних відносин прямо передбачене частиною дев`ятою статті 10 ЦПК України.

При цьому суд не виходить із того, що аналогія закону може створювати повноваження всупереч прямій законодавчій забороні. У цій справі суд застосовує аналогію з огляду на те, що процесуальне питання щодо подальшого руху справи після закриття провадження судом першої інстанції окремо не врегульоване, а застосування аналогічного механізму відповідає меті забезпечення розгляду спору судом належної юрисдикції.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 368/561/19 Велика Палата Верховного Суду залишила в силі ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України та в пункті 52 постанови роз`яснила позивачці право протягом десяти днів із дня отримання постанови звернутися до суду, який закрив провадження у справі, із заявою про направлення справи до суду відповідної юрисдикції.

Суд враховує доводи відповідача про те, що у справі № 368/561/19 відповідне роз`яснення було надане судом касаційної інстанції, а отже, наведена постанова не містить прямого висновку про повноваження суду першої інстанції вирішувати заяву про направлення справи за встановленою юрисдикцією в ситуації, коли ухвала про закриття провадження не переглядалася судом вищої інстанції.

Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду роз`яснила право позивачки звернутися саме до суду першої інстанції, який закрив провадження, із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Це свідчить про те, що заява про направлення справи в межах відповідного процесуального механізму має вирішуватися судом, який закрив провадження, а не про те, що таке звернення обов`язково має бути можливим лише після повторного перегляду справи судом вищої інстанції.

Саме по собі роз`яснення судом апеляційної або касаційної інстанції права на звернення із заявою є процесуальним обов`язком відповідного суду, а не самостійним джерелом виникнення права позивача. Метою такого роз`яснення є інформування учасника справи про процесуальну можливість, передбачену законом.

Суд також бере до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 760/30077/19, провадження № 14-31цс23, у якій розглядалося питання розподілу, перерозподілу та повернення судового збору в разі закриття провадження з подальшим направленням справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідні питання має вирішувати суд установленої юрисдикції, у провадженні якого справа розглядається по суті.

Зазначений висновок не вирішує безпосередньо питання повноважень суду першої інстанції в обставинах цієї справи, однак підтверджує, що направлення справи за встановленою юрисдикцією має на меті забезпечити подальший розгляд спору компетентним судом, а пов`язані з цим процесуальні питання вирішуються в межах подальшого провадження.

Крім того, постановою від 09 грудня 2024 року у справі № 185/9702/21 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду розглянув питання направлення справи за встановленою юрисдикцією у спорі щодо витребування земельної ділянки, заявленому прокурором в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування до юридичної особи та інших відповідачів.

У цій постанові Об`єднана палата Касаційного цивільного суду дійшла висновку про необхідність направлення вимог щодо витребування земельної ділянки до господарського суду для продовження розгляду, застосувавши положення частини четвертої статті 414 ЦПК України. Верховний Суд також врахував необхідність забезпечення ефективного судового захисту та недопущення негативних наслідків повторного звернення з позовом, зокрема пов`язаних із судовими витратами та строками звернення до суду.

Суд зазначає, що постанова у справі № 185/9702/21 стосується застосування процесуального механізму судом касаційної інстанції та положень частини четвертої статті 414 ЦПК України, а не безпосередньо вирішення заяви судом першої інстанції після закриття провадження. Водночас викладені в ній висновки щодо мети механізму направлення справи за встановленою юрисдикцією, необхідності забезпечення ефективного судового захисту та недопущення надмірних процесуальних перешкод підлягають урахуванню при системному тлумаченні відповідних положень ЦПК України.

Таким чином, наведені правові позиції Верховного Суду, взяті в сукупності з положеннями частини дев`ятої статті 10 ЦПК України, дають підстави для висновку про можливість вирішення судом першої інстанції заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією в умовах, коли провадження закрито цим судом, а відповідне процесуальне питання прямо не врегульоване законом.

Щодо строку звернення із заявою та доводів про її передчасність

Відповідач вважає, що заява прокурора подана передчасно, оскільки на момент її подання ухвала суду від 29 вересня 2026 року про закриття провадження у справі не набрала законної сили.

Суд відхиляє цей довід з огляду на таке.

Частина перша статті 256 ЦПК України передбачає десятиденний строк для звернення із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією з дня отримання відповідного судового рішення. Застосовуючи цю норму за аналогією закону до процесуального питання, яке виникло в цій справі, суд вважає за необхідне врахувати передбачений нею строк звернення.

Ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 29 вересня 2026 року прокуратура отримала 02 жовтня 2026 року. Заяву про направлення справи за встановленою юрисдикцією подано 07 жовтня 2026 року. Отже, питання дотримання строку звернення має вирішуватися з урахуванням установленої дати отримання ухвали заявником. Отже, заяву подано у межах десятиденного строку.

При цьому суд зазначає, що передбачений частиною першою статті 256 ЦПК України десятиденний строк для звернення із заявою є коротшим за загальний п`ятнадцятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, визначений статтею 354 ЦПК України. Отже, сам по собі факт подання заяви до набрання ухвалою законної сили не може автоматично свідчити про її передчасність, оскільки механізм направлення справи за встановленою юрисдикцією передбачає можливість звернення із відповідною заявою протягом строку, який може закінчитися раніше за строк апеляційного оскарження.

Крім того, станом на день розгляду заяви ухвала Богуславського районного суду Київської області від 29 вересня 2026 року набрала законної сили 15 жовтня 2026 року, відомостей про подання апеляційних скарг на неї матеріали справи не містять.

За таких обставин довід відповідача про передчасність звернення не є самостійною підставою для відмови в задоволенні заяви. На час вирішення питання судом обставини, на які посилався відповідач у зв`язку з можливістю апеляційного перегляду ухвали та ризиком паралельних процедур, відпали.

Звернення із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією не є оскарженням ухвали про закриття провадження та не спрямоване на перегляд її висновків. Йдеться про вирішення питання щодо подальшого руху справи після набрання законної сили судовим рішенням, яким визначено, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Щодо предмета спору, складу учасників та застереження, передбаченого частиною першою статті 256 ЦПК України

Відповідач зазначає, що прокурор у заяві про направлення справи знову вказав ОСОБА_1 як відповідача, хоча під час розгляду питання про закриття провадження прокурор підтвердив відсутність вимог до неї після зміни предмета позову. На думку відповідача, це свідчить про невизначеність предмета заяви та потребує перевірки наявності винятку, передбаченого частиною першою статті 256 ЦПК України щодо об`єднання в одному провадженні кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою від 07 вересня 2026 року було враховано уточнення позовних вимог. У їх межах заявлено вимоги, пов`язані із земельною ділянкою площею 24,0828 га, кадастровий номер 3220684800:03:001:0119, право власності на яку зареєстровано за ТОВ «ВУДЛАЙТ», зокрема про скасування державної реєстрації права власності товариства, скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та витребування на користь держави в особі Богуславської міської ради земельної ділянки площею 2 га, яка увійшла до складу зазначеної земельної ділянки внаслідок об`єднання земельних ділянок.

В ухвалі від 29 вересня 2026 року суд дійшов висновку, що після уточнення позовних вимог спір фактично стосується прав та обов`язків ТОВ «ВУДЛАЙТ», а вимог до ОСОБА_1 не заявлено. Ця ухвала набрала законної сили.

Отже, предметом спору, щодо якого вирішується питання про направлення справи за встановленою юрисдикцією, є вимоги, які залишилися після зміни предмета позову та стосуються прав і обов`язків ТОВ «ВУДЛАЙТ» щодо спірної земельної ділянки.

Саме по собі зазначення ОСОБА_1 у заяві прокурора від 07 жовтня 2026 року відтворює склад учасників справи за первісним позовом, але не змінює суті заяви та не свідчить про наявність самостійних вимог до цієї особи, які підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Справа направляється в межах позовних вимог, які залишилися предметом розгляду після їх уточнення.

Питання належного складу учасників справи, процесуального статусу відповідних осіб та остаточного визначення предмета спору має вирішуватися компетентним судом з урахуванням змісту позовних вимог і процесуальних документів. У межах вирішення заяви про направлення справи суд не вирішує спору по суті та не визначає остаточно належних відповідачів.

Водночас суд враховує застереження частини першої статті 256 ЦПК України щодо випадків об`єднання в одному провадженні кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. За матеріалами цієї справи після уточнення позовних вимог самостійних вимог до ОСОБА_1 не заявлено, а спір стосується витребування земельної ділянки від юридичної особи - ТОВ «ВУДЛАЙТ», що належить до господарської юрисдикції.

Таким чином, суд не встановив, що в межах справи залишилися об`єднані в одне провадження самостійні вимоги, які підлягають розгляду в порядку різних видів судочинства. Відповідно, передбачений частиною першою статті 256 ЦПК України виняток, пов`язаний з об`єднанням таких вимог, у цьому випадку не застосовується.

Подібний підхід до вирішення питання про направлення справи за встановленою юрисдикцією у спорах щодо витребування земельних ділянок застосовано Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 185/9702/21. У цій справі Верховний Суд виходив із того, що вимоги про витребування земельної ділянки від останнього набувача, яким є юридична особа, підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, та направив відповідні вимоги для продовження розгляду до господарського суду.

Зазначена постанова також має значення для оцінки доводів відповідача про неможливість передачі справи через особливості складу учасників та характер заявлених вимог. Водночас суд враховує, що правовий висновок у справі № 185/9702/21 стосувався застосування положень частини четвертої статті 414 ЦПК України судом касаційної інстанції. У цій справі наведена позиція враховується як орієнтир щодо визначення належної юрисдикції спору про витребування земельної ділянки від юридичної особи та мети механізму направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Посилання представника відповідача на статті 4 та 20 ГПК України не спростовують наведеного висновку. Відповідно до статті 20 ГПК України господарські суди розглядають, зокрема, спори щодо права власності чи іншого речового права на майно, включно із земельними ділянками, у випадках, передбачених законом, а також інші спори, віднесені до їхньої юрисдикції.

Частиною третьою статті 30 ГПК України встановлено, що спори, які виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням такого майна або основної його частини.

Оскільки предмет спору пов`язаний із земельною ділянкою, розташованою в межах території Богуславської міської територіальної громади Київської області, а ухвалою від 29 вересня 2026 року встановлено належність спору до господарської юрисдикції, справа підлягає направленню до Господарського суду Київської області.

Щодо права на доступ до суду та доводів про можливість подання нового позову

Відповідач вважає, що відмова в задоволенні заяви не позбавить прокурора можливості звернутися з позовом до господарського суду в загальному порядку, а тому посилання на надмірний формалізм та статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є безпідставними.

Суд зазначає, що завданням цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд. Право на доступ до суду має бути практичним та ефективним, а не суто теоретичним.

У постанові від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 Верховний Суд наголосив на необхідності уникати під час застосування процесуальних норм як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання встановлених законом процесуальних вимог. Надмірний формалізм у тлумаченні процесуального законодавства може становити неправомірне обмеження права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд.

Суд погоджується з тим, що принцип доступу до суду не може використовуватися для довільного розширення процесуальних повноважень або ігнорування вимог закону. Водночас у цій справі питання направлення справи вирішується з урахуванням частини дев`ятої статті 10 ЦПК України, яка передбачає можливість застосування аналогії закону в разі неврегульованості процесуальних відносин, та з урахуванням мети механізму направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Відмова в задоволенні заяви з мотивів відсутності прямо врегульованої процедури, за умови що закон не містить прямої заборони на застосування аналогії закону, призвела б до необхідності повторного звернення з позовом до господарського суду, повторного оформлення позовних матеріалів та вирішення питання про відкриття нового провадження. Це також могло б зумовити додаткові судові витрати та створити ризики, пов`язані зі строками звернення до суду, у справі, яка перебувала на розгляді з 2020 року.

Механізм направлення справи за встановленою юрисдикцією, запроваджений Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, спрямований на забезпечення правової визначеності та реалізації права на судовий захист у випадках, коли під час розгляду справи встановлено, що спір належить до юрисдикції іншого суду.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі №760/30077/19 та постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 185/9702/21 підтверджують значення механізму направлення справи за встановленою юрисдикцією для забезпечення подальшого розгляду спору компетентним судом та вирішення пов`язаних із цим процесуальних питань.

Можливість звернення прокурора з новим позовом сама по собі не виключає права скористатися передбаченим процесуальним законодавством механізмом направлення справи за встановленою юрисдикцією. За обставин цієї справи повторне звернення з позовом не є тотожним продовженню розгляду вже відкритої справи та не усуває процесуальних наслідків, пов`язаних із необхідністю нового звернення до суду.

Таким чином, доводи відповідача про можливість подання нового позову не спростовують підстав для задоволення заяви прокурора.

Ураховуючи викладене в сукупності, суд доходить висновку, що провадження у справі було закрито виключно у зв`язку з неналежністю спору до цивільної юрисдикції, належний суд для розгляду спору визначено, ухвала про закриття провадження набрала законної сили, а після уточнення позовних вимог у справі не залишилося самостійних вимог, які підлягали б розгляду в порядку різних видів судочинства.

За таких обставин заперечення ТОВ «ВУДЛАЙТ» не спростовують підстав для задоволення заяви прокурора. Заява підлягає задоволенню, а матеріали справи - направленню до Господарського суду Київської області для розгляду за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 2, 4, частиною дев`ятою статті 10, пунктом 1 частини першої статті 255, частиною першою статті 256, статтями 258-261, 263, 353-355 ЦПК України, статтями 20, 30 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву керівника Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області Карася Вадима Васильовича про направлення справи за встановленою юрисдикцією - задовольнити.

Матеріали цивільної справи № 358/590/20 за позовом керівника Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області, поданим в інтересах держави в особі Богуславської міської ради, до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУДЛАЙТ», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки, в межах позовних вимог, викладених у заяві про уточнення позовних вимог та врахованих ухвалою від 07.09.2026 - направити до Господарського суду Київської області для розгляду за встановленою юрисдикцією, після набрання цією ухвалою законної сили.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення йому повної ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на її апеляційне оскарження всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: суддя К. С. Романенко