Постановление суда № 140948160, 26.10.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/4112/24

1-кс/357/1992/26

У Х В А Л А

26 жовтня 2026 року Слідчий суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

представника власника майна ТОВ «Адоніс Кріейт» адвоката ОСОБА_3 , (в реимі відеоконференцзв`язку)

прокурора ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 5 клопотання ТОВ «Адоніс Кріейт» у кримінальному провадженні №12023111050001845 про скасування арешту майна,

у с т а н о в и в :

до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшло клопотання власника майна ТОВ «Адоніс Кріейт» в особі ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №12023111050001845, у якому вона просить скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської областівід 20.03.2025 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:004:0031, розташованої Київська область Бучанський район, с. Петропавлівська Борщагівка, провулок Фізкультурний 14-16 та належить на праві власності ТОВ «АДОНІС КРІЕЙТ» .

В обґрунтування клопотання зазначається, що ухвалою слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської областівід 20.03.2025 задоволено клопотання прокурора Києво-Святошинської окружної прокуратури та накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:004:0031, розташованої Київська область Бучанський район, с. Петропавлівська Борщагівка, провулок Фізкультурний 16-18, а також все наявне на ній нерухоме майно (об`єкти незавершеного будівництва). Вважає, що арешт на вказану земельну ділянку накладено не обґрунтовано, оскільки слідчим суддею не ждана оцінка тому фатку, що клопотання про арешт майна дослівно повторює заяву ОСОБА_5 . Крім того при накладенні арешту не давалася оцінка Попередньому договору, яким не закріплене право власності покупця на нерухоме майно Крім того, цей договір, який є наразі чинним та ніким не оспорюється, визначає, що відносини між сторонами договору регулюються нормами Цивільного кодексу України та єдиним ефективним способом захисту прав ОСОБА_5 є звернення до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_6 грошових коштів. Вважає, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 мають місце цивільно-правові відносини. Також вважає, що під час розгляду клопотання прокурора не було враховано співмірність ймовірної заподіяної шкоди, яка складає 972 972 грн. та вартості арештованого майна, яке складає 23 970 800 грн. Також вважає, що у накладенні арешту на земельну ділянку із забороною будь-яких дій, направлених на завершення будівництва відсутня потреба подальша потреба, так як, це порушує права та інтереси власника майна ТОВ «АДОНІС КРІЕЙТ».

В судовому засіданні представник власника майна клопотання підтримала з викладених у ньому підстав.

Прокурор в судовому засіданні щодо задоволення клопотання заперечував, як необґрунтованому, посилаючись на те, що земельна ділянка є речовим доказом у справі наведені у клопотанні обставини є предметом кримінального провадження.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до абз 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Слідчий суддя погоджується з правовою позицією прокурора про відсутність підстав для задоволення клопотання про скасування арешту.

Як видно з наданих слідчому судді матеріалів кримінального провадження у них наявні докази, що існує обґрунтована підозра вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, яке за своїм ступенем тяжкості може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження в тому числі арешту майна.

При цьому слідчий суддя звертає увагу, що для висновку щодо обґрунтованості підозри вчинення кримінального правопорушення, немає необхідності встановлювати наявність доказів, достатніх для повідомлення про підозру конкретній особі, пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку. В той же час, наявні у матеріалах кримінального провадження докази, а саме протоколи допиту потерпілих, письмові докази, дають достатньо підстав слідчому судді для висновку, що подія яка мала місце, має ознаки вчинення кримінального правопорушення.

Крім того, наведеним у клопотанні обставинам слідчим суддею вже давалася оцінка при вирішенні попередніх клопотань які подавалися представником власника майна та доводи яких їх є аналогічні що відображено в ухвалах слідчого судді від 08.02.2024 та 21.02.2024.

Відповідно до відомостей з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи «Аркан» ОСОБА_6 за період часу з 01.01.2022 по 17.03.2025 перетинав державний кордон України, зокрема 23.02.2022 виїхав через пункт перетину Київ-Жуляни (білоруська ділянка кордону).

У порядку ст. ст. 42, 111, 112, 135 КПК України 21.03.2025 слідчим за погодженням із прокурором ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

На даний час відомостей про в`їзд ОСОБА_6 на територію України не здобуто, у зв`язку з чим наявні достатні підстави вважати, що останній перебуває за межами території України.

01 травня 2025 року досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12023111050001845 від 22.05.2023 зупинено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 280 КПК України та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оголошено в розшук.

Водночас, слідчий суддя відхиляє твердження заявника, що при накладенні арешту не враховано ту обставину, що ОСОБА_6 є власником 29 об`єктів нерухомого майна, а тому можливо було накласти арешт на інше майно.

Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до частини п`ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у ІНФОРМАЦІЯ_7 , інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Як установлено, слідчим суддею, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, було задоволено клопотання прокурора про накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:004:0031, з тих підстав, що вказана земельна ділянка у встановленому законом порядку визнана речовим доказом у межах кримінального провадження №12023111050001845 від 22 травня 2023 року, та відповідає критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України.

При цьому слідчий суддя виходив з конкретних обставин справи, арешт на майно було накладено не з метою забезпечення позовних вимог, а з метою збереження речових доказів у справі.

Вкотре слідчий суддя констатує, що у клопотанні представником власника майна не наведено обставин, які б свідчили, що наразі між учасниками кримінального провадження, а саме власником та іншими особами, включаючи ОСОБА_5 , яких в ході досудового розслідування також визнано потерпілими, наразі склались такі правовідносини (права та обов`язки), втручання у які в обсязі визначеному ухвалою слідчого судді не виправдовують потреби досудового розслідування.

Відповідно до постанови про визнання речовими доказами, земельна ділянка за кадастровим номером 3222485901:01:004:0031 яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та перебуває на праві приватної власності у ТОВ «Адоніс Кріейт» (ЄДРПОУ 44280576), є речовим доказом.

Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчим суддєю, було враховано: правову підставу для арешту майна; достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; наслідки арешту майна для інших осіб; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Також слідчим суддею було встановлено, що прокурором у клопотанні були наведені вагомі доводи, які свідчать, що вказана земельна ділянка має відношення до кримінального провадження, може бути використана як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.

Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв`язку, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

З огляду на положення частин другої, третьої статті 170 КПК України майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Також слідчий суддя звертає увагу, що кримінальне провадження хоча і розпочате 22.05.2023, на підставі постанови першого заступника керівника Київської обласної прокуратури від 12.10.2023 передане для здійснення досудового розслідування слідчому Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області та перебуває у провадженні слідчого з 03.11.2023.

За таких обставин у задоволенні клопотання наразі слід відмовити, оскільки заявник не довів що арешт накладено необґрунтовано або потреба у його накладенні відсутня чи відпала.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 98, 170-173, 174 309 КПК України,

п о с т а н о в и в :

У задоволенні клопотання ТОВ «Адоніс Кріейт» у кримінальному провадженні №12023111050001845 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської областівід 20.03.2025: а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:004:0031, розташованої АДРЕСА_2 , а також наявне на ній нерухоме майно (об`єкти незавершеного будівництва) відмовити.

Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 27.10.2026.

Слідчий суддя ОСОБА_7