Решение № 140941911, 23.10.2026, Братський районний суд Миколаївської області

Справа № 471/101/25

Провадження №2/471/31/26

Номер рядка звіту 9

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 року Братський районний суд Миколаївської області

у складі: головуючого судді Жили Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Холоденко І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Братське Вознесенського району Миколаївської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача адвокат Козиревич О.С. звернулася до суду з позовною заявою ОСОБА_1 до Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 2006 року користується житловим будинком з господарськими спорудами та будівлями по АДРЕСА_1 (до зміни адміністративно-територіального поділу України - Братського) району Миколаївської області. Також позивач користується земельною ділянкою біля будинку та всіма господарськими будівлями та спорудами, що є біля будинку, а отже добросовісно та безперервно володіє та відкрито користується даним нерухомим майном.

На теперішній час постало питання оформлення належним чином земельної ділянки біля будинку, однак позивачу відмовлено в приватизації землі, так, як вона не є власником житлового будинку, вона не має права ні володіти, ні розпоряджатися ним. Користуватися будинком та земельною ділянкою біля нього позивач стала на підставі простої письмової розписки купівлі-продажу між нею та ОСОБА_3 .

Позивач бажає належним чином оформити документи на будинок та на земельну ділянку біля нього, але не може цього зробити, оскільки виявилося, що власником будинку є ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його дружина ОСОБА_3 після продажу позивачу будинку по розписці виїхала з села. За весь цей час жодних претензій до позивача щодо будинку ніхто не заявив. В даний час ніяким іншим чином крім як в судовому порядку вирішити це питання немає можливості.

В позовній заяві представник позивача посилається на набуття права власності за набувальною давністю та просить суд визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на житловий будинок з господарськими надвірними будівлями і спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 03.03.2025 року відкрито провадження у цивільній справі за вищевказаною позовною заявою за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 19.05.2025 року витребувано докази у справі.

Ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 08.09.2025 року до участі у цивільній справі залучено в якості співвідповідача ОСОБА_2 .

Ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 22.10.2025 року витребувано докази у справі.

Ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 23.03.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач та її представник не з`явилися, однак в матеріалах справи, наявна заява представника позивача, в якій просить суд розглянути справу без її участі та без участі позивача, позовні вимоги підтримують в повному обсязі (а. с. № 158).

Представник відповідача - Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області в судове засідання не з`явився, але від вказаної селищної ради надійшов лист, в якому просить розглянути справу без участі представника селищної ради, вирішення позовних вимог залишає на розсуд суду (а. с. № 177).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, причину неявки суду не повідомила, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. В матеріалах справи наявна заява ОСОБА_2 , в якій вона зазначила, що позовні вимоги визнає в повному обсязі (а. с.№ 98).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності б/н від 20.11.1987 року, що підтверджується довідкою КП «Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації», копію якої надано представником позивача (а. с. № 16).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, про що свідчить Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті №00048958001 від 25.01.2025 р. (а. с. № 35-36).

Зі спадкової справи № 238/2000, заведеної після смерті ОСОБА_4 , копію якої витребувано ухвалою суду, слідує, що із заявою про прийняття спадщини після смерті останнього звернулася його дружина ОСОБА_3 , однак свідоцтво про право на спадщину на вищевказаний будинок не отримувала (а. с. № 111-130).

Як зазначено в позовній заяві, з 2006 року позивач користується житловим будинком з господарськими спорудами та будівлями за адресою: АДРЕСА_1 (до зміни адміністративно-територіального поділу України - Братського) району Миколаївської області, а також земельною ділянкою біля будинку та всіма господарськими будівлями та спорудами, що є біля будинку на підставі простої письмової розписки купівлі-продажу між нею та ОСОБА_3 . Позивач вважає, що добросовісно та безперервно володіє та відкрито користується даним нерухомим майном.

З тексту вказаної розписки вбачається, що розписка дана ОСОБА_1 , що дійсно вона купила дім у ОСОБА_3 за 4000 грн, росписка складена 04.06.2008 р. (а. с. № 23).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла, про що свідчить Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті №00048957501 від 25.01.2025 р. (а. с. № 33-34).

З листа Братської державної нотаріальної контори Миколаївської області за № 256/01-16 від 28.05.2025 р. вбачається, що після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 заведена спадкова справа № 153/2012, спадкоємцем є ОСОБА_2 (а. с. № 78).

В позовній заяві представник позивача посилається на набуття позивачем права власності на вищевказаний будинок за набувальною давністю на підстві ст. 344 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (ч. 4 ст. 344 ЦК України).

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 жовтня 2020 року у справі № 286/1652/18, від 21 січня 2021 року у справі № 140/1774/18, від 18 березня 2021 року у справі № 389/2946/16-ц, від 20 грудня 2021 року у справі № 294/380/20.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали цієї справи містять заяву відповідача ОСОБА_2 , подану до суду в підготовчому провадження, з якої слідує, що вона визнає позовні вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року в справі № 572/2515/15-ц (провадження № 61-1051св17) вказано, що «відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову».

Спірний житловий будинок мав власника, був придбаний позивачем у ОСОБА_3 , яка є спадкоємцем власника, по розписці, а отже позивачка в контексті положень ст. 344 ЦПК України не є добросовісним набувачем, а самі по собі відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності за набувальною давністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 316, 328, 344 ЦК України, ст. ст. 4, 10-13, 76, 81, 83, 89, 229, 258, 259, 263 -265 ЦПК Ураїни, суд

УХВАЛИВ:

В задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до Братської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Жила Н.М.