Решение № 140941744, 26.10.2026, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 183/10419/26

Провадження № 2/459/1678/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року Шептицький міський суд Львівської області в складі головуючого судді Мельникович М. В., з участю секретаря судового засідання Штибель А. Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Шептицькому за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

У С Т А Н О В И В :

Представник позивача через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила стягнути з відповідачки ОСОБА_1 заборгованість за Договором №556700-КС-001 про надання кредиту від 10.09.2025 в сумі 17 890,00 грн, а також судові витрати.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що 10.09.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено Договір №556700-КС-001 про надання кредиту (далі Договір) шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес позика» свої зобов`язання за Договором виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 7000 гривень шляхом перерахування коштів на банківську картку позичальника № 4441-1111 3928-1699 (яку остання вказала при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті). Проте, ОСОБА_1 належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим у неї станом на 09.07.2026 утворилась заборгованість за Договором в розмірі 17 890,00 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту 7 000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах 6 860,00 грн; суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ - 3 360,00 грн; суми прострочених платежів за комісією 670,00 грн. Відтак, представник позивача просить стягнути з відповідачки вказану суму.

Ухвалою від 10.09.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

28.09.2026 від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги АТ «Бізнес Позика» визнала частково, заперечуючи проти стягнення нарахованих відсотків, комісій, штрафних санкцій та пені. В обґрунтування відзиву відповідачка зазначила, що є внутрішньо переміщеною особою та перебуває у скрутному матеріальному становищі. Посилаючись на положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, вважає нарахування штрафних санкцій і пені в період дії воєнного стану неправомірним, а нараховані відсотки та комісії неспівмірними із сумою кредиту. Також зазначила про неправомірність нарахування відсотків після закінчення строку дії договору. Враховуючи вищенаведене, просила задовольнити позов частково, зменшити розмір відсотків, відмовити у стягненні штрафних санкцій, пені та додаткових комісій, а справу розглянути за її відсутності.

28.09.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якому він заперечив доводи відповідачки, зазначивши, що остання погодилася з умовами кредитного договору, а збільшення заборгованості зумовлене неналежним виконанням графіка платежів. Представник позивача зазначив, що договір укладено в електронній формі та підписано відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора, чим вона підтвердила свою згоду з його умовами. Зазначив, що розмір процентів і порядок їх нарахування передбачені договором, зокрема встановлено знижену процентну ставку за умови дотримання графіка платежів та стандартну ставку в разі порушення строків оплати. При цьому збільшення загальної суми заборгованості зумовлене неналежним виконанням відповідачкою взятих на себе зобов`язань. Також представник позивача наголосив, що проценти після закінчення строку дії кредитного договору не нараховувалися, а підстав для зменшення їх розміру немає, оскільки вони є платою за користування кредитними коштами, а не штрафними санкціями. З огляду на викладене просив врахувати наведені у відповіді на відзив аргументи та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

29.09.2026 відповідачка подала заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначила, що підписання кредитного договору за допомогою одноразового ідентифікатора не свідчить про правомірність здійснених позивачем нарахувань. Обґрунтовуючи скрутне матеріальне становище, відповідачка зазначила, що внаслідок воєнних дій була змушена змінити місце проживання та набула статусу внутрішньо переміщеної особи, а її чоловік, який є особою з інвалідністю внаслідок війни, потребує лікування та тривалої реабілітації, що створює додаткове фінансове навантаження на сім`ю. Крім того, відповідачка наголосила, що позивач не надав належного детального розрахунку заборгованості, зокрема щодо нарахування процентів і щотижневих комісій, а надані документи не дають змоги перевірити правильність визначеної до стягнення суми. Вважала, що факт укладення договору не виправдовує нарахування надмірних процентів і комісій, які, на її думку, порушують права споживача та принципи добросовісності й розумності. З огляду на викладене просила відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «Бізнес Позика» повністю або в частині стягнення нарахованих процентів і комісій.

30.09.2026 представник позивача подав додаткові пояснення, у яких заперечив проти посилань відповідачки на скрутне матеріальне становище, вказавши, що такі обставини самі по собі не є підставою для звільнення від виконання зобов`язань за кредитним договором або зменшення процентів за користування кредитом. Щодо розрахунку заборгованості представник наголосив, що він містить відомості про нарахування процентів, комісій, здійснені платежі та залишок заборгованості, а всі платежі відповідачки враховані під час його складання. Вважає розрахунок обґрунтованим і таким, що відповідає умовам кредитного договору та матеріалам справи.

30.09.2026 відповідачка ОСОБА_1 подала заперечення на додаткові пояснення позивача, у яких зазначила, що не заперечує обов`язку повернути тіло кредиту в розмірі 7 000 грн та сплатити законно обґрунтовані проценти, однак вважає нараховані проценти й комісії в розмірі 10 400 грн неспівмірними та несправедливими. Крім того, вважає, що заявлена до стягнення загальна сума заборгованості в розмірі 17 400 грн за кредитом у сумі 7 000 грн не відповідає вимогам законодавства, зокрема обмеженням денної процентної ставки за мікрокредитами. Просила зменшити розмір заборгованості до суми тіла кредиту та законно нарахованих процентів за фактичний період користування кредитними коштами.

16.10.2026 сторони у судове засідання не з`явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, підтвердження чого міститься в матеріалах справи.

Представник позивача подала заяву, у якій просила розгляд справи проводити за її відсутності та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідачка також подала заяву у якій просила розгляд справи проводити у її відсутність.

Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на зазначені обставини, суд, у відповідності до ст. 247 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснив на підставі наявних матеріалів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки усіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його оголошення.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки повне рішення виготовлено 26 жовтня 2026 року, то незважаючи на те, що судове засідання відбулося 16 жовтня 2026 року, датою ухвалення даного рішення є саме 26 жовтня 2026 року в силу ч. 5 ст. 268 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 10.09.2025 відповідачкою було підписано пропозицію (оферту) укласти Договір про надання кредиту №556700-КС-001 та прийнято (акцепт) пропозицію (оферту) укласти Договір.

10.09.2025 між ТОВ «Бізнес позика» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено Договір №556700-КС-001 про надання кредиту, який було підписано з використанням одноразового ідентифікатора (одноразового паролю) «UA-1868» ( надалі - Договір) (а. с. 18-23).

Укладення вищевказаного Договору підтверджується візуальною формою послідовності дій клієнта щодо укладення електронного договору про надання кредиту № 538020-КС-001 з якої вбачається, що відповідач підписав даний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором «UA-1868».

Відповідно до п. 2.1 Договору кредитодавець надає позичальнику кредит у розмірі 7 000 гривень на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика».

Кредит надавався строком на 16 тижнів, стандартна процента ставка за кредитом: в день 1%, фіксована, комісія за надання кредиту 1400 грн., нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту, строк дії договору до 31.12.2025, орієнтована загальна вартість кредиту: 14 218,24 грн (п. 2.3-2.9 Договору).

Пунктом 2.11 Договору передбачено, що орієнтовна реальна річна процентна ставка: дев`ять тисяч сімсот вісімдесят цілих тридцять вісім сотих процентів.

Згідно з п. 2.12 Договору денна процентна ставка: 0,91 процентів.

Пунктом 2.14 передбачено, що дата повернення кредиту 26.10.2025.

У розділі 3 Договору передбачено технологію (порядок ) укладення договору. Порядок створення та накладення електронних підписів сторонами.

Відповідно до п. 4.1.Договору кредитодавець зобов`язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з дня укладення договору надати позичальнику кредит в сумі вказаній в п. 2.1. договору, шляхом безготівкового переказу коштів (однією або декількома транзакціями) на поточний (картковий) рахунок позичальника, який відповідає банківській платіжній картці, що наведена в розділі 12 договору.

Згідно з п. 4.2.2 Договору сторони на момент укладення договору встановили наступний графік платежів, припускаючи, що позичальник буде його дотримуватись і застосовуватиметься знижена процентна ставка: проценти за користування кредитом 5 726,42 грн, загальна сума часткового платежу основної суми 7 000грн, комісія за надання кредиту 1400 грн, зальний платіж 14 126,42 грн.

Позивач видав відповідачці кредит у розмірі 7 000 гривень на картковий рахунок, вказаний відповідачкою в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою ТОВ «ПрофітГід» про підтвердження переказу грошових коштів ОСОБА_1 згідно Договору №556700 КС-001 від 10.09.2025 .

В матеріалах справи міститься Паспорт споживчого кредиту, в якому відображені основні умови кредитування, інформація щодо процентної ставки, порядок повернення кредиту та інші умови, який було підписано відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором UA-4474 .

З розрахунку заборгованості, складеного станом на 15.07.2026 вбачається, що заборгованість відповідачки перед позивачем становить 17 890,00 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту 7 000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах 6 860,00 грн; суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ - 3 360,00 грн; суми прострочених платежів за комісією 670,00 грн. (а. с. 12-14).

Також із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачкою було внесено кошти в рахунок погашення заборгованості у загальному розмірі 1 920 грн, з яких позивачем зараховано: 1 050 грн на погашення процентів за користування кредитом, 730 грн на погашення комісії, 140 грн на погашення процентів, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.

Позивач просить стягнути вказану суму заборгованості з відповідачки, оскільки остання ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань.

При ухваленні рішення суд керується наступними правовими нормами.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та правочини.

В силу ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 627-629 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Договір про надання споживчого кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 , від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20, від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20.

Як встановлено судом, 10.09.2025 між ТОВ «Бізнес позика» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено Договір № 538020-КС-001 про надання кредиту, з використанням інформаційно телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, який було підписано з використанням одноразового ідентифікатора (одноразового паролю) «UA-1868».

В Договорі зазначено адресу ОСОБА_1 її паспортні дані, дату народження, ідентифікаційний код, телефон та електронну пошту, адресу проживання та реєстрації, номер банківського рахунку/картки для перерахування коштів, котрий належить останньому, що є підтвердженням здійснення ним процедури ідентифікації в розумінні положень Закону України «Про електронну комерцію».

Підписавши вищевказаний Договір електронним підписом відповідачка добровільно погодилась у письмовому вигляді на умови кредитування. Зокрема, з форми послідовності дій клієнта при укладенні договору № 538020-КС-001 від 10.09.2025, в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця вбачається, що клієнт, використовуючи номер телефону ідентифікувався в ІТС, зайшов у особистий кабінет, надав всю необхідну інформацію для формування товариством належної пропозиції клієнту, ознайомився з паспортом споживчого кредиту та підписав паспорт одноразовим ідентифікатором. Товариство направило (розмістило) клієнту в ІТС індивідуальну оферту (з відповідними активними посиланнями), яка містить істотні умови Договору, ознайомився із офертою та прийняв її, підписавши Договір одноразовим ідентифікатором) «UA-1868». Одноразовий ідентифікатор направлявся відповідачці шляхом надсилання повідомлення на її мобільний номер, який вказувався нею при реєстрації на сайті. Відповідачка підписала акцепт одноразовим ідентифікатором, опісля відбулося формування підписаного Договору. В особистому кабінеті відповідачки виведено договір для перегляду та скачування.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується укладання між сторонами Договору, який підписаний відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс- повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету вищевказаний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19.

Укладання договорів із використанням електронного (цифрового) підпису відповідає приписам Закону України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року № 675-VIII та Закону України «Про електроні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV, тобто відповідачкою подано через особистий електронний кабінет на веб-сайті заяву на отримання кредиту за умовами, які визначені кредитором та підтвердив погодження з такими умовами, після чого кредитор надіслав відповідачу на електронну пошту, особистий номер телефону, одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду (одноразовий ідентифікатор дані в електронному вигляду як алфавітно-цифрова послідовність), який відповідач використав для підтвердження підписання кредитних договорів.

Без проходження реєстрації та отримання відповідачем одноразового ідентифікатора (який використовується як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт до особистого кабінету за допомогою паролю та логіна договір з ним не був би укладений.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За приписами частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що позивач надав відповідачці кредит у розмірі 7 000 гривень на картковий рахунок № 4441-1111 3928-1699, вказаний відповідачкою в договорі та особистому кабінеті, що підтверджується довідкою ТОВ «ПрофітГід» та не оспорюється відповідачкою, яка також не заперечує факту укладення відповідного договору.

Відповідачка приступила до виконання умов Договору, а саме здійснювала платежі на погашення кредиту у загальному розмірі 1 920 грн, з яких позивачем зараховано: 1 050 грн на погашення процентів за користування кредитом, 730 грн на погашення комісії, 140 грн на погашення процентів, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.

Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу. Внесення грошових коштів на рахунок кредитодавця є визнання ним боргу, що у свою чергу, фактично прирівнюється до підтвердження волевиявлення учасника справи на укладення договору. Адже без волевиявлення не існувало б потреби сплачувати заборгованість. З огляду на викладене, волевиявлення позичальника може підтверджуватись як підписанням договору, так і його діями (заповнення формуляра (заявки) на отримання кредиту, часткова або повна сплата заборгованості тощо). Така правова позиція висловлена Верховним Судом у справі № 127/23910/14-ц від 23.12.2020.

Отже, суд вважає, що між сторонами був укладений Договір, відповідно до якого відповідачка отримала грошові кошти під проценти, на умовах вказаних в даних Договорі. Також відповідачка приступила до виконання даного Договору, оскільки вносила кошти на погашення кредитної заборгованості. Проте свої зобов`язання, всупереч умовам договору, належним чином не виконувала.

З розрахунку заборгованості, складеного станом на 15.07.2026 вбачається, що заборгованість відповідачки перед позивачем становить 17 890,00 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту 7 000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах 6 860,00 грн; суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ - 3 360,00 грн; суми прострочених платежів за комісією 670,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За правилами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Доказів повернення кредитних коштів в повному обсязі матеріали справи не містять, відповідачкою протилежного не доведено.

Відтак, позичальник (відповідач) свої зобов`язання належним чином не виконав, кредит не повернув, що призвело до виникнення заборгованості.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7000 грн є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо стягнення процентів за користування кредитними коштами у розмірі 6 860,00 грн гривень суд враховує наступне.

Відповідачка, заперечуючи щодо нарахованих процентів, зазначила, що розмір процентів за несвоєчасно виконані зобов`язання за кожен день прострочки, що в результаті становить 6 860,00 коп., є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.

Суд із доводами відповідачки не погоджується, виходячи із наступного.

Так, у пункті 5 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» вказано, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Тобто, наведене передбачає право суду зменшити розмір заборгованості за тими процентами, які нараховуються як міра відповідальності за неналежне виконання позичальником обов`язку щодо своєчасного повернення отриманих у кредит грошових коштів.

У пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження N 12-79гс19) зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Однак у даному випадку позивач вимогу про стягнення процентів, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов`язань не заявляв, а лише просив, окрім тіла кредиту, стягнути проценти, передбачені договором.

У постанові Верховного Суду від 07.02.2022 у справі 758/2575/17 зазначено, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 нього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Суд також враховує висновок, викладений у постанові Верховного Суду у справі № 623/2936/19 від 07 квітня 2021 року, відповідно до якого, виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату процентів за користування кредитом, є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договору, оскільки вказаний розмір процентної ставки погоджено за домовленістю сторін у заяві-анкеті.

Суд враховує, що під час укладення договору ОСОБА_1 була достеменно обізнана про розмір процентів, порядок їх сплати та інші істотні умови договору, добровільно уклала цей договір та користувалася отриманими коштами.

Під час розгляду даної справи ОСОБА_1 не заявляла зустрічних вимог про визнання недійсним кредитного договору в частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами, зокрема, у зв`язку з їх невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», тому висновки суду першої інстанції в цій частині не грунтуються на вимогах п.6 ст.3, ч.2 ст.13, ч.3 ст.509, ст.627 ЦК України, а також ст.ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також суд зазначає, що позичальник має право протягом 14 календарних днів з дня укладення цього договору відмовитись від цього договору (підпункт 2 пункту 4.3. договору).

Однак, ОСОБА_1 таким правом не скористалася та продовжувала користуватися кредитом на погоджених між сторонами умовах.

Таким чином, вказані умови договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.

Даючи оцінку розрахунку заборгованості, поданому позивачем, у частині нарахування процентів за користування кредитними коштами, суд вважає, що такий розрахунок відповідає умовам договору та положенням статей 536, 1054, 1056-1 ЦК України, а нарахування процентів є обґрунтованим і підтверджується матеріалами справи, з огляду на таке.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Судом встановлено, що відповідачка отримала грошові кошти у сумі 7000 грн, однак своїх зобов`язань за договором не виконала,

Так згідно умов Договору сторони погодили, що стандартна процента ставка за кредитом: в день 1% фіксована ( п. 2.4 Договору).

Загальний строк кредитування - 16 тижнів, дата видачі кредиту 10.09.2025, дата повернення кредиту 31.12.2025 (п. 2 Договору).

За розрахунком позивача, заборгованість за процентами, які нараховані за період з 10.09.2025 по 31.12.2025 нараховані за ставкою 1%, тобто проценти нараховані за погодженою сторонами відсотковою ставкою в межах строку кредитування, за умовами, з якими позичальник був ознайомлений.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості містить детальний опис нарахованої заборгованості, з вказівкою на дату операції/платежу, дати і розміру нарахування складових загальної заборгованості за кредитом та дати і розміру здійснення платежів.

Відповідачкою не надано аргументованого контррозрахунку заборгованості, розмір заборгованості відповідачкою не спростований.

Наведене свідчить про наявність у ТОВ «Бізнес Позика» права на нарахування процентів, оскільки такі нарахування відбувались в порядку, передбаченому Договором та у межах строку кредитування, з умовами якого позичальник був ознайомлений.

Таким чином, проценти, нараховані за користування кредитними коштами у сумі 6 860,00 гривень підлягають стягненню з відповідача.

Щодо стягнення заборгованість по комісії за надання кредиту в розмірі 670 грн, суд зазначає наступне.

Відповідачка, заперечуючи проти позовних вимог у цій частині, зазначила, що нарахування комісії вважає неправомірним та просила відмовити у її стягненні.

Суд, дослідивши умови договору в частині нарахування комісії, та надавши оцінку доводам відповідачки, виходить із наступного.

Згідно п. 2.5. Договору комісія за наданням кредиту (надалі "комісія") становить 1400 грн.

Із розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачкою було внесено кошти в рахунок погашення заборгованості у загальному розмірі 1 920 грн, з яких позивачем зараховано: 730 грн на погашення комісії.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Аналіз умов Договору свідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі 1400грн., встановлена в п. 2.5 Договору, є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.

Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена дана комісія.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що нарахування позичальнику комісії за надання кредиту без зазначення конкретних послуг, за які її сплачено, є незаконним, тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідачки залишку заборгованості за комісією у розмірі 670 грн. задоволенню не підлягають.

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість по процентах відповідно до ст. 625 ЦК України у сумі 3360 грн

Відповідачка, заперечуючи проти позовних вимог у цій частині, зазначила, що нарахування таких процентів є неправомірним.

Суд погоджується з таким твердженням відповідачки, виходячи із наступного.

Згідно п. 7.5 у разі прострочення виконання позичальником грошового зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитом та/або комісії та/або комісії за видачу у кредит додаткових грошових коштів (якщо умови додаткової угоди до цього договору передбачають сплату комісії за видачу у кредит додаткових грошових коштів) та/або суми кредиту у визначені цим договором терміни, позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 700 000 % (сімсот тисяч) процентів річних від суми заборгованості в силу положень статті 625 Цивільного кодексу України. Проценти річних нараховуються за кожен день прострочення на суму заборгованості, що включає прострочені проценти за користування кредитом та/або суму простроченої комісії та/або комісії за видачу у кредит додаткових грошових коштів (якщо умови додаткової угоди до цього договору передбачають сплату комісії за видачу у кредит додаткових грошових коштів) та/або суму неповернутого кредиту, та не нараховуються на раніше нараховані проценти на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. При цьому проценти річних нараховуються на суму заборгованості за кожен день прострочення у сумі, що не перевищує 2 (два) відсотка від неповернутої позичальником суми кредиту. Кредитодавець не нараховує проценти річних відповідно до цього пункту договору на суму заборгованості, яка є меншою ніж 100 (сто) гривень 00 копійок. Сукупна сума нарахованих процентів річних на підставі цього пункту договору та інших платежів, що підлягають сплаті позичальником за порушення виконання зобов`язань на підставі договору, не може перевищувати половини суми кредиту, одержаної позичальником від кредитодавця за цим договором, з урахуванням додаткових грошових коштів, одержаних позичальником від кредитодавця на підставі укладених додаткових угод до цього договору, і не може бути збільшена за домовленістю сторін

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває по теперішній час.

Також Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Таким чином, з огляду на положення норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який поширюється на спірні правовідносини, ОСОБА_1 , як позичальник звільнена від обов`язку сплати на користь позивача санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання за вищевказаним Договором, оскільки такі санкції нараховані позивачем під час дії воєнного стану.

Суд також відхиляє доводи відповідачки про неможливість виконання зобов`язань за договором, внаслідок військової агресії та запровадженням воєнного стану в Україні, оскільки кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання. Аналогічний висновок викладений у Постанові КГС ВС від 13.12.2023 № 922/193/23.

Посилання відповідачки на скрутне матеріальне становище не спростовує факту виникнення та невиконання грошового зобов`язання і саме по собі не є підставою для звільнення від обов`язку виконати взяті на себе за договором зобов`язання.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає доведеним факт невиконання ОСОБА_1 , своїх зобов`язань за договором, у зв`язку з чим має місце порушення прав позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за вищевказаним договором.

У зв`язку з наведеним, позовні вимоги слід задовольнити частково, стягнувши з відповідачки на користь позивача заборгованість за Договором №556700 КС-001 про надання кредиту від 10.09.2025 в загальному розмірі 13860 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту 7 000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах 6 860,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно платіжної з квитанцією № 22344 від 28.07.2026 позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2662,40 гривень.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, понесені позивачем витрати на сплату судового збору необхідно стягнути з ОСОБА_1 пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 2 062,65 гривень, виходячи з такого розрахунку: 13860 грн (розмір задоволених позовних вимог)/ 17890 грн (розмір заявлених позовних вимог) х 2662,40грн (сума сплаченого судового збору).

Керуючись ст. ст. 2, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість Договором №556700-КС-001 про надання кредиту від 10.09.2025 у розмірі 13 860 (Тринадцять тисяч вісімсот шістдесят) гривень, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту 7000 грн; суми прострочених платежів по процентах 6860 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» судовий збір в сумі 2062 (Дві тисячі шістдесят два) гривень 65 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 26.10.2026.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (ЄДРПОУ 41084239, адреса: 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26 офіс 411);

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ).

Суддя: М. В. Мельникович