Приговор № 140940829, 22.10.2026, Оболонський районний суд міста Києва

22.10.2026 Справа № 756/16957/26

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/16957/26

1-кп/756/2020/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.10.2026 місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026100050001224 від 17.06.2026, на підставі обвинувального акта про обвинувачення

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця міста Києва, зареєстрованого та жителя цього АДРЕСА_1 , такого, що має вищу освіту, офіційно непрацевлаштованого, розлученого, маючого на утриманні неповнолітнюдитину (2011 року народження), в силу ст. 89 КК України не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурор ОСОБА_4 ,

обвинувачений ОСОБА_5 ,

захисник ОСОБА_6 ,

в с т а н о в и в:

Судом установлено, що ОСОБА_5 після засудження вироком Оболонського районного суду міста Києва від 27.04.2026 за ч. 1 ст. 309 КК України на шлях виправлення не став та протягом року вчинив незаконне придбання та зберігання психотропної речовини без мети збуту за наступних обставин.

Так, у невстановлений досудовим розслідуванням день та час (але не пізніше 16.06.2026) у ОСОБА_5 , котрий перебував за адресою: м. Київ, вул. Резервна, 8, виник злочинний умисел, спрямований на незаконне придбання та зберігання психотропної речовини без мети збуту. Надалі, реалізуючи свій вищевказаний умисел, 16.06.2026 приблизно о 14:25, перебуваючи за адресою м. Київ, вул. Резервна, 8, ОСОБА_5 підняв із землі поліетиленовий зіп-пакет із вмістом кристалоподібної речовини, обіг якої заборонено, - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), та поклав його до нагрудної кишені сумки, яка була при ньому, тим самим незаконно придбав і почав зберігати психотропну речовину, обіг якої заборонено, без мети збуту.

У подальшому, 16.06.2026 приблизно о 14:35 ОСОБА_5 був зупинений працівниками поліції поблизу будинку №8 по вул. Резервній у місті Києві та на запитання останніх щодо наявності при собі речей, обіг яких обмежений та/або заборонений, ОСОБА_5 повідомив, що у кишені нагрудної сумки, яка була при ньому, знаходиться зіп-пакет із вмістом кристалоподібної речовини світлого кольору, яку останній зберігав для власного вживання, без мети збуту.

Як наслідок, на місце події було викликано СОГ Оболонського УП ГУНП у м. Києві та після приїзду якої 16.06.2026 за адресою: м. Київ, вул. Резервна, 8, ОСОБА_5 у присутності двох понятих добровільно надав для огляду та вилучення особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), а саме зіп-пакет із вмістом кристалоподібної речовини світлого кольору, яку останній незаконно придбав та зберігав для власного вживання без мети збуту.

Відповідно до висновку експерта КНДЕКЦ від 26.06.2026 №СЕ-19/111-26/33136-НЗПРАП в наданій на дослідження кристалічній речовині білого кольору виявлено особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), масою 0,222 г.

Крім того, у невстановлений досудовим розслідуванням день та час (але не пізніше 17.07.2026) у ОСОБА_5 , котрий перебував за адресою: м. Київ, просп. Володимира Івасюка, 28, виник злочинний умисел, спрямований на незаконне придбання та зберігання психотропної речовини без мети збуту. Надалі, реалізуючи свій вищевказаний умисел, 17.07.2026 приблизно об 11:20, перебуваючи за адресою м. Київ, просп. Володимира Івасюка, 28, ОСОБА_5 підняв із землі поліетиленовий зіп-пакет із вмістом кристалоподібної речовини, обіг якої заборонено, - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), та поклав його до лівої кишені шортів, які були одягнуті на ньому в той день, тим самим незаконно придбав і почав зберігати психотропну речовину, обіг якої заборонено, без мети збуту.

У подальшому, 17.07.2026 приблизно об 11:35 ОСОБА_5 був зупинений працівниками поліції поблизу будинку №28 по просп. Володимира Івасюка у місті Києві та на запитання останніх щодо наявності при собі речей, обіг яких обмежений та/або заборонений, ОСОБА_5 повідомив, що у кишені шортів, які були одягнуті на ньому в той день, знаходиться зіп-пакет із вмістом кристалоподібної речовини світлого кольору, яку останній зберігав для власного вживання, без мети збуту.

Як наслідок, на місце події було викликано СОГ Оболонського УП ГУНП у м. Києві та після приїзду якої 17.07.2026 за адресою: м. Київ, просп. Володимира Івасюка, 28, ОСОБА_5 у присутності двох понятих добровільно надав для огляду та вилучення особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), а саме зіп-пакет із вмістом кристалоподібної речовини світлого кольору, яку останній незаконно придбав та зберігав для власного вживання без мети збуту.

Відповідно до висновку експерта КНДЕКЦ від 22.07.2026 №СЕ-19/111-26/38826-НЗПРАП в наданій на дослідження речовині виявлено особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), масою 0,282 г.

Згідно зі Списком №2 «Особливо небезпечні психотропні речовини, обіг яких заборонено» в Таблиці І «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 № 770, PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он) є особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонено.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою винуватість у вчиненні визнав повністю, щиро покаявся, беззаперечно підтвердив обставини кримінального провадження, при цьому не оспорював день, час, місце, спосіб та мотиви кожного епізоду вчиненого ним злочину відповідно до висунутого обвинувачення й показав наступне. Так, насамперед обвинувачений підтвердив, що він був судимий вироком від 27.04.2026 за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу, який було сплачено в серпні 2026 року. При цьому, влітку 2026 року він двічі, за обставин, зазначених в обвинувальному акті, незаконно придбав шляхом знахідки та зберігав психотропну речовину PVP для власного вживання, без мети збуту. Обидва рази його зупиняли працівники поліції, і на їхнє запитання про наявність при ньому заборонених речовин він повідомляв, що такі має. Пояснив, що в присутності понятих добровільно видавав психотропну речовину.

Висловивши самозасудження своїх дій та зазначивши про готовність нести кримінальну відповідальність за вчинений злочин, просив суд суворо не карати.

Показання обвинуваченого ОСОБА_5 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння останнім змісту обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

У зв`язку з повним визнанням обвинуваченим своєї винуватості у вчиненому, враховуючи те, що учасники кримінального провадження не оспорюють обставини, які підлягають доказуванню, й судом було встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їх позиції, заслухавши позиції учасників судового провадження та роз`яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України, суд при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню, обмежився допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження, що мають істотне значення для вирішення обвинувачення по суті, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, судом роз`яснено сторонам кримінального провадження, що у цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Це повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 в межах висунутого обвинувачення, допитавши останнього, дослідивши долучені відомості, що характеризують особу обвинуваченого, інші письмові документи, які мають істотне значення для прийняття рішення по суті обвинувачення, суд приходить до висновку, що за результатами судового розгляду повністю доведено винуватість ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 309 КК України та кваліфікує дії останнього як «незаконне придбання та зберігання психотропної речовини без мети збуту, вчинені протягом року після засудження за цією статтею».

Вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд приходить до наступного висновку.

Як неодноразово орієнтував у своїх постановах Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду (зокрема, у постановах від 13.11.2018 у справі №401/2807/16-к (провадження №51-2816км18), від 11.06.2024 у справі №638/1500/23 (провадження №51-965км24), дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Суд, призначаючи покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато у чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання повною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Домірність покарання за кримінальне правопорушення є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження. Реалізуючи принцип індивідуалізації покарання, необхідно в остаточному підсумку враховувати діяння, особу винного, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, а також вплив призначеного покарання на виправлення й перевиховання конкретного засудженого.

При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Норми КК України наділяють суд правом вибору певного виду і розміру у визначених законом межах заходу примусу. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Із системного аналізу положень ст. 23 КПК України та ст. 65 КК України слідує, що питання про наявність чи відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, вирішується судом у нарадчій кімнаті на підставі безпосередньо досліджених доказів.

Так, приймаючи рішення щодо виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, що відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до нетяжких злочинів, характер, мотиви та обставини вчинення злочину, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 відповідно до ст. 67 КК України суд не встановив.

Обставиною, яка пом`якшує покарання відповідно до ст. 66 КК України, про яку зазначено в обвинувальному акті, суд визнає «щире каяття».

Можливість урахування обставиною, що пом`якшує покарання, - «щире каяття» обґрунтовується наступним.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим. Повне визнання особою своєї вини у вчиненні злочину обґрунтовується тим, що така особа заслуговує поблажливого ставлення до себе, оскільки вона щиро каючись у вчиненні злочину, викладає всі обставини вчиненого, що сприяє встановленню істини по справі, тобто розкриттю злочину.

Судом було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 , висловивши самозасудження своєї кримінально караної поведінки, зазначив про готовність нести юридичну відповідальність. Визнавши повністю свою винуватість, під час допиту в суді зазначив, що шкодує та розкаюється у вчиненому, що свідчить про наявність обставини, що пом`якшує покарання, - щире каяття.

Вказаний висновок суду узгоджується з позицією, викладеною у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.09.2022 справа №397/92/15-к, від 02.11.2021 справа №643/13256/17 та ін., які беруться судом до уваги в силу вимог ст. 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон України №1402-VIII), відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Зважив суд і на дані про особу обвинуваченого ОСОБА_5 , зокрема на те, що він на момент розгляду кримінального провадження по суті в силу ст. 89 КК України не має судимості, має постійне місце реєстрації та проживання, де характеризується посередньо. Врахував суд і стан здоров`я обвинуваченого, який відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 142/ГД має захворювання: ренопаренхімна артеріальна гіпертензія III стадії, 3 ступеня, ризик 4 (дуже високий), вторинна анемія, вторинний гіперпаратиреоз середнього ступеня тяжкості, та отримує діаліз. Крім того, ОСОБА_5 є особою з інвалідністю II групи з дитинства безстроково відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0078713 від 17.03.2014. Також обвинувачений розлучений, має неповнолітню дитину ( ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, що разом з його поведінкою в судовому засіданні не викликає сумнівів у його осудності.

Враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, беручи до уваги вказані обставини в сукупності, суд приходить до висновку про призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції норми закону, що передбачає відповідальність за вчинене.

Крім того, призначаючи покарання, суд враховує, що на момент вчинення інкримінованих діянь ОСОБА_5 був засуджений вироком Оболонського районного суду міста Києва від 27.04.2026 за ч. 1 ст. 309 КК України, тобто за вчинення кримінального проступку, до покарання у виді штрафу в розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. Водночас, згідно з долученою до матеріалів кримінального провадження квитанцією від 10.08.2026, ОСОБА_5 цього дня сплатив штраф, призначений йому як покарання за вказаним вироком, тобто відбув покарання в повному обсязі.

Відповідно до п. 2? ч. 1 ст. 89 КК України такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені за вчинення кримінального проступку, після відбуття покарання.

За таких обставин, враховуючи висновки, викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 06.12.2021 у справі № 243/7758/20 (провадження № 51-113кмо21), підстави для призначення покарання за правилами ст. 71 КК України відсутні.

Однак у цілях кваліфікації злочину вказані обставини не мають визначального значення з огляду на релевантний висновок, що міститься у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №484/3214/17 (провадження № 51-7092км18).

Водночас, умови, підстави та порядок звільнення особи від покарання та його відбування визначені розділом ХІІ Загальної частини КК України. Одним із таких випадків є звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

У правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій має використовуватись не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.

На реалізацію принципу, встановленого ч. 2 ст. 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення статті 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано у положеннях Кримінального кодексу України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 75 КК України в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Згідно з ч. 3 ст. 75 КК України у випадках, передбачених частинами 1, 2 цієї статті, суд ухвалює рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. При цьому, статтею 76 цього Кодексу визначено коло обов`язків, які суд покладає на особу в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

При цьому, в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17.10.2019 справа №205/7091/16-к, від 12.09.2018 справа№206/5073/15-к суд касаційної інстанції наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. У рішенні у справі «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 ЄСПЛ зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою. В рішенні у справах «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 та «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

У постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24.05.2018 справа №167/341/16-к цей суд указав, що загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Враховуючи вищевказані обставини кримінального провадження в сукупності зі ставленням обвинуваченого до вчиненого, зваживши на позиції учасників кримінального провадження в судових дебатах, як прокурора, так і сторони захисту, які, кожна окремо, вважали, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбування покарання, суд вважає за можливе звільнити обвинуваченого ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, оскільки вважає, що виправлення останнього та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливо без реального відбування покарання, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою протягом іспитового строку з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до положень ст. 100 КПК України, процесуальні витрати -відповідно до положень ст. 124 КПК України.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

Керуючись положеннями статей 100, 124, 369-371, 373, 374, 376, 395, 532 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 (один) рік.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та/або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази у кримінальному провадженні:

- психотропна речовина, обіг якої заборонено, - PVP, масою 0,222 г (постанова від 09.07.2026), та масою 0,282 г (постанова від 03.08.2026), які передано на відповідальне зберігання до камери схову Оболонського УП ГУНП у м. Києві (квитанції №008264 та №008349 відповідно), - після набрання вироком законної сили знищити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави у рахунок відшкодування витрат на залучення експерта (Отримувач: ГУК у м. Києві/Оболонський р-н 24060300; Код отримувача ЄДРПОУ: 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.); Номер рахунку (IBAN): UA098999980313040115000026006; Код класифікації доходів бюджету: 24060300; Найменування коду класифікації доходів бюджету: Інші надходження):

- 3 850 (три тисячі вісімсот п`ятдесят) грн 88 коп. (висновок від 26.06.2026 №СЕ-19/111-26/33136-НЗПРАП);

- 3 850 (три тисячі вісімсот п`ятдесят) грн 88 коп. (висновок від 22.07.2026 №СЕ-19/111-26/38826-НЗПРАП).

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1