Решение № 140936856, 12.10.2026, Гайворонський районний суд Кіровоградської області

Справа № 385/1452/26

Провадження № 2/385/769/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.10.2026 року м. Гайворон

Гайворонський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Венгрина М.В.,

секретар судового засідання Шевченко Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

позивач ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» просить суд стягнути з відповідачки ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 80082,97 грн за кредитним договором № 5606542 від 12.06.2025 та судові витрати, що складаються з 2662,40 грн судового збору і 10000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Стислий виклад позиції сторін

В обґрунтування вимог позивач вказує, що 12.06.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 5606542 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. За умовами укладеного договору, відповідачці був наданий кредит на суму 20000,00 гривень строком на 360 днів, з 12.06.2025 до 07.06.2026. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 20 днів. На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. договору, ТОВ «Лінеура Україна» надало ОСОБА_1 кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів в сумі 20000,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 . Кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». 27.02.2026 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу № 27/02/2026, за умовами якого відбулося відступлення права вимоги, в тому числі і до відповідачки за договором № 5606542 від 12.06.2025 на суму 70426,81 грн, з яких: 19501,95 грн заборгованість з тіла кредиту, 42054,02 грн - заборгованість за процентами. В межах строку дії кредитного договору позивач продовжив нарахування процентів за стандартною процентною ставкою в сумі 18527,00 грн за період з 28.02.2026 по 07.06.2026 (100 календарних днів).

Відповідачка,у поданому її представником - адвокатом Волощуком В. В., відзиві просила в позові відмовити. Покликалась на те, що жодного договору з ТОВ Лінеура Україна не укладала. Наданий позивачем договір не містить ні електронного ні фізичного підпису відповідачки, позивач не надав доказів накладення електронного цифрового підпису відповідачки на електронний документ, відсутнє зазначення системи приналежності та протоколу цифрового підпису, що підтверджує належність підпису конкретній особі; позивач не надав доказів, що саме ОСОБА_1 підписано електронним цифровим підписом договір від 12.06.2025, оскільки не надано ані відомостей про сертифікацію ключа ЕЦП відповідача, ані відомостей про особистий ключ підписувача, який має відповідати відкритому ключу, зазначеному в сертифікаті. До договору не долучено файл у форматі p7s, або в іншому форматі із накладеними підписами обох сторін. Крім того вказала, що окрім розрахунку заборгованості, інших доказів виникнення заборгованості та її розміру позивач не надав. У паспорті кредиту вказано, що комісія становить 0 грн, проте кредитор вдався до завуальованого збільшення навантаження. На момент укладення договору імперативними нормами Законом України «Про споживче кредитування» було встановлено граничний ліміт процентної ставки не більше 0,5 відсотка на день. Позивач за договором нараховував відсотки за ставкою 0,95 відсотка на день, що суперечить актам цивільного законодавства та є нікчемним. .Також позивач нарахував відсотки за період з 28.02.2026 по 07.06.2026, вказавши в розрахунку 100 днів. Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після календарної події, отже фактичний період становить 99 днів. Таким чином позивач протиправно нарахував відсотки за один зайвий день. Також позивач застосовував незаконне щоденне округлення суми в більшу сторону на свою користь - 185,27 грн замість точних 185,2685 грн.

У відповіді на відзив позивач додатково зазначив, що відповідно до ст. 12 Закону України Про електронну комерцію кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом є оригіналом такого документа. Згідно цієї ж норми якщо відповідно до акта цивільного законодавства чи за домовленістю сторін електронний документ має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим законом. Підписання договору відбулося 12.06.2025 о 20:07:09 одноразовим ідентифікатором 39017. Інформація про прізвище, ім`я та по батькові відповідачки, яка підписала договір, місце проживання, ідентифікаційний номер, паспортні дані, а також відомості про дату й час підписання договору згенеровано в момент підписання договору міститься в розділі 10 Договору реквізити та підписи сторін та у відповідному розділі додатку № 1 до договору. Нарахування процентів за договором здійснено за формулою наведеною в Законі України «Про споживче кредитування», що не перевищує 1 % в день і не суперечить вимогам закону. Звернув увагу, що в період з 12.06.2025 по 27.02.2026 відповідач здійснював оплати на рахунок приватного кредитора в розмірі 4258 гривень 15 копійок, які спрямовано на оплату тіла кредиту в розмірі 498 гривень 05 копійок, процентів за користування грошовими коштами в розмірі 2630 гривень 94 копійки, штрафних санкцій у розмірі 1129 гривень 16 копійок та комісії в розмірі 0 гривень. Також позивач зазначив, що за умовами пункту 6.4 договору позивачу було нараховано штрафні санкції в розмірі 8879,74 гривні. Проте відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в період дії воєнного стану штрафи підлягають списанню, а тому не підлягають стягненню з відповідачки.

Заперечень від позивача не надходило.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі

Ухвалою від 21.08.2026 задоволено заяву про відвід судді Панасюка І. В.

25.08.2026 постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, витребувано докази за клопотанням позивача.

Позивачем в позовній заяві зазначено прохання про розгляд справи за відсутності його представника. Також до позовної заяви долучено клопотання про витребування доказів.

03.09.2026 представником відповідачки - адвокатом Волощуком В. В. подано відзив.

02.09.2026 позивачем подано відповідь на відзив.

05.09.2026 представником відповідачки подано клопотання про витребування доказів.

Розгляд справи по суті проведено 12.10.2026 за відсутності сторін на підставі наявних в справі доказів.

Ухвалою від 12.10.2026 в задоволенні клопотання представника відповідачки про витребування доказів - відмовлено.

При цьому суд врахував, що представник позивача скористався своїм правом та подав заяву про розгляд справи за його відсутності, відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, а відповідачка, яка була належним чином повідомленою про дату, час та місце проведення судового розгляду, в судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки не повідомила, заяв про відкладення розгляду справи не подавала.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Також судом при зазначенні дати ухвалення судового рішення застосовано висновок ОП ВС викладений у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 в якому вказано, що у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

З договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 12.06.2025 (а.с. 20-33), що підписаний ТОВ Лінеура Україна та ОСОБА_1 (електронний підпис одноразовим ідентифікатором 39017 12.06.2025 о 20.07) вбачається, що товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності та платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію (якщо це передбачено договором) і проценти за користування кредитом, а також виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту: загальний розмір становить 20000,00 гривень (п. 1.2). Відповідно до пункту 1.3 строк кредитування 360 днів, періодичність платежів кожні 20 днів; детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати комісії (якщо передбачена договором) і процентів визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком № 1 до цього договору. Відповідно до пункту 1.4 комісія становить 0 гривень. Відповідно до пункту 1.4.1 стандартна процентна ставка 0,95% за кожен день користування кредитом. Денна процентна ставка становить 0,95%. За п. 1.4.2 знижена процентна ставка становить 0,01 % за кожен день користування кредитом і застосовується на таких умовах: якщо клієнт до 01.07.2025 включно сплатить кошти в сумі не менше суми першого платежу відповідно до графіка платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, клієнт як учасник програми лояльності отримає індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку. У випадку невиконання клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки від туриста користування кредитом клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних стандартних умовах. У пункті 1.6 сторони домовились, що орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає за стандартною процентною ставкою 88400,00 гривень, а за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 84640,00 гривень. Згідно п. 2.1 товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу НОМЕР_1 . За пунктом 3.1 нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за Кредитом за кожен день користування Кредитом протягом строку кредитування, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році.

Слід вказати, що позивач до відзиву долучив електронний примірник вказаного договору з протоколом перевірки підпису, який судом досліджено та який спростовує твердження відповідачки про неукладення кредитного договору.

Додатком № 1 до Договору є Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для клієнта та реальної річної процентної ставки за договором, з якого вбачається, що кредит в розмірі 20000,00 грн надано на 360 днів, до 06.06.2026, загальна вартість кредиту 84640,00 грн, з яких 20000,00 грн - тіло кредиту, 64640,00 грн - проценти за користування кредитом (а.с. 33 зворот - 34). Додаток містить відмітку про підписання сторонами, в тому числі відповідачкою ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 39017, 12.06.2025 о 20:07.

Крім того, 12.06.2025о 20:05 відповідачка ОСОБА_1 ознайомилась з паспортом споживчого кредиту, про що свідчить електронний підпис одноразовим ідентифікатором 29379 (а.с. 36-37).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якого договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

З наведеного суд доходить висновку про доведеність укладення кредитного договору між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна».

Окремо суд зазначає, що паспорт споживчого кредиту та ознайомлення з таким ОСОБА_1 суд вважає виключно підтвердженням виконання первісним кредитором переддоговірного зобов`язання, що визначене Законом України Про споживче кредитування.

Водночас суд не бере до уваги правила надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лінеура Україна», оскільки такі не містить підпису відповідача про ознайомлення з їх змістом.

Перерахування ТОВ «Лінеура Україна» коштів ОСОБА_1 на картку № НОМЕР_2 на виконання вказаного договору підтверджується листом АТ КБ Приватбанк від 14.09.2026, згідно якого картка № НОМЕР_2 емітована банком на ім`я ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 та 12.06.2025 на таку було зарахування коштів на суму 20000,00 грн та довідкою платіжного провайдера - ТОВ «Пейтек Україна» № 20260302-1846 від 02.03.2026 (а.с. 51), згідно якої 03.01.2024 між ТОВ «Пейтек Україна» та ТОВ «Лінеура Україна» було укладено договір про організацію переказу грошових коштів № 03012024-1, на підставі якого було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта ТОВ Лінеура Україна на суму 20000,00 грн, електронний платіжний засіб НОМЕР_2 , код авторизації 845486, дата виконання 12.06.2025 20.08, призначення платежу - виконання фінансових зобов`язань відповідно до укладеного договору № 5606542 від 12.06.2025.

Слід зазначити, що вказані докази логічно пов`язані та відповідають один одному, а тому, на переконання суду доводять факт переказу коштів відповідачці первісним кредитором на виконання умов кредитного договору, є належними, та допустимими і достатніми для доведення такого факту.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 27.02.2026 (а.с. 41-45) вбачається, що борг ОСОБА_1 по кредитному договору № 5606542 станом на 27.02.2026 становить 70426,81 грн, з яких 19501,95 гривень - тіло кредиту,42054,02 гривень - нараховані проценти первісним кредитором, 8870,84 грн штрафні санкції. При цьому ОСОБА_1 на погашення заборгованості сплачено 4258,15 грн, з яких 498,05 грн тіла кредиту та 2630,94 грн відсотків за кредитом, 1129,16 грн - штрафних санкцій. Слід вказати, що вимог про стягнення нарахованих штрафів позивач не заявляє.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 5606542 за 100 календарних днів (26.02.2026 по 07.06.2026) вбачається, що ТОВ «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» нараховано ОСОБА_2 від суми основного боргу 19501,95 грн за ставкою 0,95 % 18527,00 грн процентів за користування грошовими коштами (а.с. 46-47).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату(у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» 27.02.2026 укладений договір факторингу № 27/02/2026, згідно з умовами якого відступлено право грошової вимоги строк виконання за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, виникнення права грошової вимоги до боржників, суми грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком номер один та є невід`ємною частиною договору (п. 1.1). Перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після підписання сторонами акта приймання-передачі реєстру боржників та надходження ціни продажу в повному обсязі на рахунок клієнта (п. 1.2). Ціна продажу прав вимоги становить 3600590 грн 27 коп. (п. 3.3) (а.с. 93-97).

З акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу від 27.02.2026 вбачається, що такий підписаний сторонами: ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» та ТОВ «Лінеура Україна» (а.с. 102 зворот).

З платіжної інструкції № 1429 від 27.02.2026 вбачається, що ТОВ «ФК Фінтраст Капітал сплатило на користь ТОВ «Лінеура Україна» 3600590,27 грн за договором факторингу від 27.02.2026 (а.с. 59).

З реєстру боржників до договору факторингу від 27.02.2026 (а.с. 49-50) вбачається, що під номером 1021 зазначені відомості щодо договору № 5606542 з ОСОБА_1 , сума заборгованості 70426,81 коп.

З виписки з ЄДРПОУ ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» вбачається, що ТОВ вправі здійснювати такі види діяльності, як надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), інші види кредитування.

Також суд вважає належними і допустимими докази переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача - договір факторингу, акт прийому передачі реєстру боржників та платіжною інструкцією.

Суд при цьому зауважує, що згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. А у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Та вказує, що аргументів щодо недійсності правочинів стороною відповідача не заявлялось.

Таким чином, суд вважає підтвердженим належними та допустимими доказами факт переходу права вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором № 5606542 від первісного кредитора до позивача.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Непогашення відповідачем заборгованості перед кредитором за кредитним договором свідчить про порушення ним його умов, а також вимог ст. 525 ЦК України, які встановлюють неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов`язань.

Стаття 1050 ЦК України встановлює, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Дослідивши розрахунки заборгованості суд з такими погоджується частково.

Так суд вважає, що позивач довів, а відповідачка не спростувала факт надання кредитних коштів в сумі 20000,00 грн. Водночас сума тіла кредиту частково погашена, що підтверджено розрахунком - в сумі 498,05 грн. Також 15.07.2025 відповідачкою було сплачено 1129,16 грн нарахованих штрафів, 1617,04 грн процентів.

Суд бере до уваги, щочасткова сплата є підтвердженням існування такого боргу.

Такий висновок кореспондує із позицією Верховного Суду, що викладена у рішенні по справі № 916/2403/18 від 10.09.2019 зазначено, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку можуть належати визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Однак суд звертає увагу, що згідно з пунктом 18розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Україниу період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установивши, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним законом України від 24лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.

Оскільки штраф за кредитним договором нарахований в період воєнного стану, то відповідачка звільняється від обов`язку її сплати, а сам штраф підлягав списанню.

Таким чином сума, що зарахована первісним кредитором на погашення штрафних санкцій, враховуючи, що проценти на той час були погашеними, мала бути зарахована на погашення тіла кредиту.

Отже заборгованість відповідачки за тілом кредиту, з 15.07.2025 становить 18372,79 грн (19501,95-1129,16) та саме з цієї суми підлягали розрахуванню проценти надалі.

Так з 15.07.2025 по 06.06.2026 (дата завершення строку кредитування, що відповідає Таблиці обчислення загальної вартості кредиту (додаток № 1 до договору від 12.06.2025) - 326 днів, за процентною ставкою 0,95 % в день, від суми кредиту 18372,79 грн, враховуючи, що відповідачка не вносила за цей період коштів на погашення платежів за кредитом, мало бути нараховано 56900,53 грн процентів.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позичальниця взяті не себе зобов`язання не виконала, відтак, вимоги щодо стягнення суми заборгованості по кредиту та нарахованих процентах підлягають до задоволення частково і з відповідачки слід стягнути на користь позивача 18372,79 грн тіла кредиту і 18527,00 грн процентів, а всього 75427,53 грн.

Суд відхиляє аргументи відповідачки щодо неукладення договору. Так судом досліджено електронний примірник договору з протоколом перевірки підпису, який спростовує таке її твердження, крім того, з наданих належних і допустимих доказів вбачається факт перерахування на картку відповідачки позивачем коштів на виконання умов кредитного договору в обумовленій сумі. Суд вказує, що файл із розширенням .p7s це не звичайний документ, а контейнер або файл електронного цифрового підпису (КЕП / ЕЦП), який підтверджує автентичність та цілісність іншого документа, в даному випадку електронний підпис здійснено одноразовим ідентифікатором, а не КЕП чи ЕЦП. Твердження про те, що на момент укладення договору імперативними нормами Законом України «Про споживче кредитування» було встановлено граничний ліміт процентної ставки не більше 0,5 відсотка на день, а позивач за договором нараховував відсотки за ставкою 0,95 відсотка на день, що суперечить актам цивільного законодавства та є нікчемним суд відхиляє, зазначаючи, що згідно положення ч. 5 ст. 8 цього Закону максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Як вбачається з договору, денна процентна ставка становить 0,95 %, а отже не перевищує максимальний розмір такої. Щодо аргументів про невірний розрахунок періоду (нарахування процентів зайвий день) та невірне округлення суми, суд таким оцінки не дає, оскільки судом самостійно здійснено розрахунок процентів.

Розподіл судових витрат

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

За змістом ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Позивач сплатив 2662,40 грн судового збору, з урахуванням коефіцієнту 0,8 у зв`язку поданням позову в електронній формі.

Відповідно ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог - в сумі 2507,63 грн (75427,53 / 80082,97 * 2662,40).

Позивачем також заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 гривень.

Відповідачка у відзиві зазначила про 28288,00 грн судових витрат.

Статтею 133 ЦПК України, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 15 ЦПК України).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Такий правовий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Суд враховує, що компенсації підлягають не тільки вже понесені стороною витрати, а і витрати, які вона має здійснити у майбутньому в силу досягнутих домовленостей з адвокатом.

Заявлений позивачем розмір витрат з надання професійної правничої допомоги в 10000,00 гривень підтверджується договором про надання правової допомоги № 10/12-2024 від 10.12.2024, заявкою № 22764 на виконання доручення до договору № 10/12-2024 від 20.07.2026, актом № 22764 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 18.08.2026.

Згідно акту прийому-передачі виконаних робіт сума гонорару підлягає сплаті клієнтом протягом 30 календарних днів з моменту набуття рішення законної сили.

Відповідачка у відзиві зазначила про те, що позивачем подано стандартну шаблонну заяву, жодного досудового врегулювання спору чи надсилання претензії не було, тому витрати підлягають зменшенню. .

Суд виходить з того, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Також суд бере до уваги, що відповідачка на підтвердження розміру судових витрат надала додаток від 27.08.2026 до договору від 27.08.2026 про надання правової допомоги з адвокатом Волощуком В. В., за умовами якого сторони домовились, що розмір 1-ї години роботи адвоката становить 1664,00 грн, оплата за надані послуги (консультація 3 год, вивчення позовної заяви 4 год, підготовка та подання відзиву 10 год) складає 28288,00 грн, клієнт зобов`язується сплатити гонорар протягом 30 днів з моменту набуття рішення законної сили; розрахунок суми судових витрат, що відповідає зазначеному у додатку до договору та акт від 27.08.2026 прийому наданих послуг до договору від 25.08.2026 на суму 28288,00 грн.

Позивач клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу відповідачки не подавав.

Суд, враховуючи наведене, беручи до уваги ціну позову, обсяг виконаних робіт, а також розрахунок витрат на правничу допомогу відповідачки, який становить 28288,00 грн вважає, що відповідачкою не доведено необґрунтованості та неспівмірності витрат позивача в розмірі 10000,00 грн, що майже втричі менше за витрати на правничу допомогу відповідачки, тому підстав для зменшення розміру витрат суд не вбачає.

Таким чином суд підтверджує доведеність обома сторонами розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаютьсяу разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 3).

Отже оскільки вимоги позивача задоволено частково, то суму витрат на правничу допомогу слід стягнути з відповідачки на його користь, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог - 9418,67 грн (75427,53 / 80082,97 * 10000,00).

На цій ж підставі з позивача на користь відповідачки слід стягнути 1644,46 грн (4655,44 / 80082,97 * 28288,00).

Суд враховує, що згідно ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

На підставі наведеної норми суд вважає правильним зобов`язати відповідачку, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю 7774,21 грн(9418,67-1644,46) позивачу.

Керуючись статтями 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 280-282, 289, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (місцезнаходження: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, будинок 27, приміщення 2; код ЄДРПОУ 44559822) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» 75427,53 грн заборгованості за кредитним договором № 5606542 від 12.06.2025, 2507,63 грн судового збору та 7774,21 грн витрат на правничу допомогу, а всього 85709 (вісімдесят п`ять тисяч сімсот дев`ять) грн 37 коп.

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його підписання.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст судового рішення складено 26.10.2026.

Суддя: М. В. ВЕНГРИН

Дата документу 12.10.2026