Решение № 140927182, 26.10.2026, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/11169/26

РІШЕННЯ

іменем України

26 жовтня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Козачок І.С. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі Позивач, ОСОБА_1 ) через свого представника звернувся з використанням підсистеми «Електронний суд» до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі Відповідач, ГУ ПФУ в Хмельницькій області), у якій просить: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08.06.2026 №262140018899, яким йому відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав незарахування до страхового стажу періоду роботи, зазначеного у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , періоду роботи на підприємстві, що знаходиться на території Литовської Республіки, та відмови у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю документів про місце проживання (реєстрації) в Україні; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії з урахуванням висновків суду щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи, зазначеного у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи на підприємстві, що знаходиться на території Литовської Республіки, та висновків суду про призначення пенсії незалежно від місця постійного проживання (реєстрації) в Україні.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що позивач є громадянином України, який після досягнення пенсійного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 67 років) звернувся через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV), додавши до неї скан-копії необхідних документів. За принципом екстериторіальності заяву розглядало ГУ ПФУ в Хмельницькій області, яке рішенням від 08.06.2026 №262140018899 відмовило позивачу у призначенні пенсії, що він вважає протиправним з огляду на таке.

По-перше (щодо місця проживання за кордоном) Закон №1058-IV пов`язує право на призначення пенсії за віком виключно з досягненням пенсійного віку та наявністю необхідного страхового стажу. Позивач не має зареєстрованого місця проживання на території України, з 01.07.2020 перебував на консульському обліку в Посольстві України в Литовській Республіці, а з 13.11.2024 і станом на час звернення перебуває на консульському обліку в Посольстві України в Республіці Болгарія та має реєстраційну картку іноземця з тимчасовим захистом у Республіці Болгарія (дійсну до 04.03.2027), а також зазначив адресу для листування у м. Києві. Позивач зазначає, що відмова у призначенні пенсії з мотивів проживання за кордоном та відсутності реєстрації місця проживання в Україні є дискримінаційною. По-друге (щодо періоду роботи з 20.08.1981 по 31.12.1991) вважає, що нечіткість відбитка печатки у трудовій книжці серії НОМЕР_1 при звільненні не може бути підставою для позбавлення особи права на пенсійне забезпечення, оскільки записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення містять усі необхідні реквізити, є послідовними, а відповідальність за правильність ведення трудової книжки за законодавством колишнього СРСР та України покладається на роботодавця, а не на працівника. Додатково вказує на те, що з 01.09.1987 по 16.06.1992 навчався в Оренбурзькому сільськогосподарському інституті (диплом від 1992). По-третє (щодо періоду роботи з 01.01.1992 по 28.12.1993) позивач стверджує, що його робота у цей період в АОЗТ «Инкомсервис» на території Російської Федерації підтверджується записами у трудовій книжці як основному документі про стаж, припадає на час, коли, на думку позивача, зберігалась єдина система трудового обліку в межах колишнього СРСР, а денонсація чи припинення дії міжнародних договорів не має зворотної дії в часі відповідно до ст. 22 Конституції України. По-четверте (щодо періоду роботи в Литовській Республіці з 17.06.2014 по 31.12.2024) позивач надав довідку від 25.03.2026, видану JSC «Baltic Industrial Holding» (ЗАТ «Балтик Індастріал Голдинг»), про роботу на посаді керівника відділу постачання, дистрибуції товарів та інших подібних послуг. На переконання позивача, цей стаж підлягає зарахуванню в Україні на підставі ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV та Угоди між Україною і Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 23.04.2001 за принципом сумування стажу, а відсутність «формуляра зв`язку» є лише технічним елементом міждержавного обміну і не може переважати над фактичними доказами трудової діяльності.

Відповідач подав відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на таке. Зазначає, що визнаний страховий стаж позивача становить 23 роки 8 місяців 14 днів. Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до заяви додаються документи про місце проживання (реєстрації) особи, яких позивач не надав, через що рішенням від 08.06.2026 №262140018899 йому правомірно відмовлено у призначенні пенсії. Період роботи з 20.08.1981 по 31.12.1991 за трудовою книжкою серії НОМЕР_1 не зарахований до страхового стажу, оскільки відбиток печатки підприємства при звільненні є нечітким, що унеможливлює ідентифікацію найменування установи, а уточнюючих довідок згідно з Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній позивач не надав. Крім того, відповідач послався на постанову Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562, якою затверджений Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу; період роботи з 01.01.1992 до 28.12.1993 не зарахований, оскільки чинним законодавством не передбачено зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладені міжнародні угоди (Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 припинила дію для України 19.06.2023); період роботи на території Литовської Республіки з 17.06.2014 по 31.12.2024 згідно з довідкою від 25.03.2026 не зарахований, оскільки цей період потребує підтвердження компетентним органом відповідної держави шляхом направлення «формуляра зв`язку» за наявності іноземного номера соціального страхування. Відповідач також зазначив, що через припинення 19.06.2023 дії Угоди СНД від 13.03.1992 на осіб, які працювали в Литовській Республіці після 01.01.1992, не поширюються норми Угоди щодо врахування литовського стажу та заробітку;

У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідач сам визнав наявність у позивача страхового стажу тривалістю 23 роки 8 місяців 14 днів, чого за приписами ст. 26 Закону №1058-IV цілком достатньо для призначення пенсії за віком. Крім того, представник позивача звернув увагу, що у відзиві відповідач не навів жодних змістовних заперечень проти доводів позову щодо незаконності відмови у призначенні пенсії через відсутність реєстрації місця проживання в Україні, а обов`язок щодо формування та направлення «формуляра зв`язку» до компетентного органу Литовської Республіки покладений саме на територіальні органи Пенсійного фонду України.

Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд виходить з такого.

Судом встановлено, що Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України у формі картки № НОМЕР_2 , виданим 07.03.2024 органом 8018 (запис в ЄДДР № 19590522-00915), та паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданим 27.02.2020 органом 2LTU.

Згідно з відмітками у паспорті громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 позивач з 01.07.2020 перебував на консульському обліку в Посольстві України в Литовській Республіці, а з 13.11.2024 і станом на час звернення за призначенням пенсії перебуває на консульському обліку в Посольстві України в Республіці Болгарія. Відповідно до реєстраційної картки іноземця з тимчасовим захистом №825382532, виданої Державним агентством у справах біженців при Раді Міністрів Республіки Болгарія (зі строком дії до 04.03.2027), позивач користується тимчасовим захистом та зареєстрований на території Республіки Болгарія. Водночас позивач має адресу для листування на території України у м. Києві.

Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 (дата заповнення 20.08.1981) позивач здійснював таку трудову діяльність:

20.08.1981 прийнятий водієм на Оренбурзьку СТО ООЦ «АвтоВазтехобслуживание» (наказ від 20.08.1981);

23.11.1983 переведений майстром виробництва в моторну дільницю Оренбурзької СТО ООЦ «АвтоВазтехобслуживание»;

29.02.1984 переведений начальником відділу постачання (за змістом позовної заяви ЗАО «Ладасервис»);

19.10.1987 переведений на посаду заступника директора з постачання;

31.12.1991 звільнений у порядку переведення (запис засвідчений підписом уповноваженої особи та відбитком круглої печатки підприємства);

31.12.1991 прийнятий на роботу в АОЗТ «Инкомсервис» (м. Оренбург, Російська Федерація) на посаду заступника директора з постачання;

28.12.1993 звільнений з АОЗТ «Инкомсервис» за власним бажанням (запис засвідчений підписом та печаткою підприємства).

Відповідно до диплома про вищу освіту серії НОМЕР_4 від 20.06.1992 позивач у період з 01.09.1987 по 16.06.1992 навчався у Оренбурзькому сільськогосподарському інституті за спеціальністю «механізація сільського господарства» та здобув кваліфікацію інженера-механіка. Згідно з довідкою від 25.03.2026, виданою компанією JSC «Baltic Industrial Holding» (ЗАТ «Балтик Індастріал Голдинг», Литовська Республіка), з перекладом на українську мову, ОСОБА_1 у період з 17.06.2014 по 31.12.2024 працював на зазначеному підприємстві на території Литовської Республіки на посаді керівника відділу постачання, дистрибуції товарів та інших подібних послуг.

01 червня 2026 (у віці 67 років ) позивач звернувся через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, до якої долучив скан-копії паспорта громадянина України, РНОКПП, паспорта громадянина України для виїзду за кордон з відмітками про взяття на консульський облік, документа про тимчасовий захист та місце перебування у Республіці Болгарія з перекладом, трудової книжки серії НОМЕР_1 , диплома серії НОМЕР_4 , довідки JSC «Baltic Industrial Holding» від 25.03.2026 з перекладом, довідок форм ОК-5 та ОК-7 та банківських реквізитів.

За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснювався Головним управлінням ПФУ в Хмельницькій області.

08 червня 2026 ГУ ПФУ в Хмельницькій області прийняло рішення №262140018899 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Як вбачається безпосередньо з тексту оскаржуваного рішення від 08.06.2026 №262140018899, пенсійним органом встановлені такі обставини, що впливають на вирішення питання призначення пенсії: дата народження заявника ІНФОРМАЦІЯ_3 ; дата звернення 01.06.2026; пенсійний вік, визначений ст. 26 Закону №1058-IV 60 років; вік заявника 67 років 9 днів; необхідний страховий стаж, визначений ст. 26 Закону №1058-IV 15 років; страховий стаж особи (визнаний) 23 роки 8 місяців 14 днів.

Водночас у мотивувальній та резолютивній частинах рішення від 08.06.2026 №262140018899 ГУ ПФУ в Хмельницькій області зазначило про те, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 20.08.1981 по 31.12.1991 згідно з трудовою книжкою від 20.08.1981 серії НОМЕР_1 , оскільки відбиток печатки підприємства є нечітким, що унеможливлює ідентифікацію найменування установи (для зарахування запропоновано надати уточнюючу довідку про період роботи, видану на підставі первинних документів, та відповідну довідку про реорганізацію); період роботи з 01.01.1992 по 28.12.1993 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , оскільки зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди, чинним законодавством не передбачено; період роботи на території Литовської Республіки з 17.06.2014 по 31.12.2024 згідно з довідкою від 25.03.2026, оскільки даний період потребує підтвердження компетентним органом відповідної держави (шляхом звернення із заявою до органів ПФУ для оформлення відповідного формуляра зв`язку) У тексті рішення зазначено, що у зв`язку з припиненням для України 19.06.2023 дії Угоди СНД від 13.03.1992 на осіб, які працювали в Литовській Республіці після 1 січня 1992, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії литовського стажу та заробітку. Зазначається, що у призначенні пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону №1058-IV відмовлено у зв`язку з відсутністю документів про місце проживання (реєстрації) особи, передбачених Порядком № 22-1, з додатковим коментарем про те, що заявником не надано документів, які підтверджують його фізичну ідентифікацію за кордоном у встановленому порядку (зокрема, Свідоцтва про посвідчення факту, що особа є живою, виданого закордонною дипломатичною установою України), та враховуючи відсутність документів про реєстрацію місця проживання в Україні, які б дозволили встановити територіальну приналежність органу призначення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.

За змістом частин 1 та 3 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком: після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 по 31 грудня 2026 - не менше 33 років (ч. 1 ст. 26); у разі відсутності зазначеного страхового стажу право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 по 31 грудня 2024 (рік досягнення позивачем 65-річного віку) - від 15 до 21 року; з 1 січня 2026 по 31 грудня 2026 (рік звернення із заявою) - від 15 до 23 років (ч. 3 ст. 26); після досягнення віку 63 або 65 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.

Судом встановлено, що у вступній частині спірного рішення відповідач офіційно встановив, що вік позивача становить 67 років 9 днів (тобто позивач досяг як загального пенсійного віку 60 років, так і підвищеного віку 65 років); необхідний мінімальний страховий стаж, визначений ст. 26 Закону №1058-IV, становить 15 років; визнаний самим пенсійним органом (без урахування днів зі спірних періодів 19811993 та 20142024) страховий стаж позивача вже становить 23 роки 8 місяців 14 днів.

Отже, навіть за власним розрахунком відповідача, без зарахування оспорюваних періодів трудової діяльності в колишньому СРСР, РФ та Литовській Республіці, наявний у позивача страховий стаж (23 роки 8 місяців 14 днів) перевищує як зазначений у самому рішенні необхідний поріг у 15 років, так і верхню межу стажу, передбачену ч. 3 ст. 26 Закону №1058-IV для осіб, які досягли 65-річного віку (21 рік у 2024 та 23 роки у 2026). Попри це, відповідач у резолютивній частині рішення робить взаємовиключний висновок про те, що право на призначення пенсії відсутнє.

Крім того, текст оскаржуваного рішення та поданого відповідачем відзиву містить посилання на не релевантні обставини: відповідач у тексті рішення та у відзиві стверджує, що Литовська Республіка нібито підпадає під наслідки припинення 19.06.2023 дії Угоди держав - учасниць СНД від 13.03.1992 (до якої Литовська Республіка ніколи не належала), а на сторінці 5 відзиву без жодного зв`язку з предметом спору посилається на зупинення дії Мінської конвенції про правову допомогу у відносинах з Республікою Узбекистан.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, єдиною підставою, сформульованою у його резолютивній частині для відмови у призначенні пенсії, зазначено відсутність документів про місце проживання (реєстрації) особи, передбачених Порядком № 22-1. У додатковому коментарі до рішення відповідач зазначив також, що заявником не надано документів про реєстрацію місця проживання в Україні, які б дозволили встановити територіальну приналежність органу призначення; заявником не надано документів, що підтверджують його фізичну ідентифікацію за кордоном у встановленому порядку, зокрема Свідоцтва про посвідчення факту, що особа є живою, виданого закордонною дипломатичною установою України.

Суд вважає такі доводи протиправними і необґрунтованими, адже на конституційному та законодавчому рівні право громадянина України на призначення пенсії за віком є безумовним майновим правом (у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), виникнення якого залежить виключно від двох юридичних фактів: досягнення пенсійного віку та наявності страхового стажу (статті 24, 26 Закону № 1058-IV).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками, зокрема, місця проживання. Статтею 25 Конституції України гарантовано піклування та захист громадянам України, які перебувають за її межами.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 № 25-рп/2009 (справа про право на отримання пенсії у разі виїзду за кордон) сформульовано імперативну конституційно-правову позицію про те, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Аналогічний висновок викладений у рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 у справі «Пічкур проти України», а також у численних постановах Верховного Суду, де наголошено, що проживання громадянина України за кордоном чи відсутність у нього зареєстрованого місця проживання на території України не позбавляє його права як на виплату раніше призначеної пенсії, так і на первинне призначення пенсії за віком. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Твердження відповідача про те, що відсутність документів про реєстрацію місця проживання в Україні не дозволяє встановити територіальну приналежність органу призначення, спростовується нормами самого Порядку №22-1, на який посилається пенсійний орган. Так, відповідно до абзацу 3 п. 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії та необхідні документи можуть подаватися особою в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису (далі КЕП) через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України. Згідно з п. 4.2 розділу IV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів та електронну пенсійну справу.

Отже, при поданні заяви в електронній формі через вебпортал Пенсійного фонду України діє принцип екстериторіальності (єдиної черги завдань), за яким орган призначення пенсії визначається автоматизованою системою без будь-якої прив`язки до місця реєстрації заявника в Україні. Саме в такий спосіб ГУ ПФУ в Хмельницькій області було визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 .

Більше того, на підтвердження свого законного місця перебування позивач долучив до заяви скан-копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон з відміткою про перебування на консульському обліку в Посольстві України в Республіці Болгарія, офіційну реєстраційну картку іноземця з тимчасовим захистом у Республіці Болгарія (з перекладом на українську мову) із зазначенням точної адреси проживання, а також вказав поштову адресу для листування у м. Києві.

Вимога ГУ ПФУ в Хмельницькій області щодо подання позивачем при первинному зверненні за призначенням пенсії через вебпортал ПФУ «Свідоцтва про посвідчення факту, що особа є живою, виданого закордонною дипломатичною установою України» для підтвердження фізичної ідентифікації, є наслідком помилкового ототожнення відповідачем двох різних правових інститутів: процедури первинного звернення за призначенням пенсії в електронній формі (ст. 44 Закону № 1058-IV, п. 1.1 розділу І Порядку № 22-1) та процедури щорічної фізичної ідентифікації осіб, які вже є одержувачами пенсії та тимчасово проживають за межами України, для продовження виплати призначеної пенсії (ст. 47-1 Закону №1058-IV, постанова Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 299).

Під час подання заяви про призначення пенсії через вебпортал електронних послуг ПФУ з накладенням особистого кваліфікованого електронного підпису (КЕП) електронна ідентифікація особи заявника здійснюється в силу вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та абз. 3 п. 1.1 розділу І Порядку №22-1. При цьому пункт 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 (який визначає вичерпний перелік документів для призначення пенсії за віком) не містить вимоги про обов`язкове додавання особою, яка подає електронну заяву з КЕП і користується тимчасовим захистом за кордоном, нотаріального чи консульського свідоцтва про посвідчення факту, що фізична особа є живою, як умови виникнення самого права на призначення пенсії. У поданому до суду відзиві відповідач уникнув наведення будь-яких аргументів на захист правомірності цієї підстави відмови.

За таких обставин відмова ГУ ПФУ в Хмельницькій області у призначенні позивачу пенсії за віком з мотивів відсутності документів про реєстрацію місця проживання в Україні та ненадання свідоцтва про посвідчення факту, що особа є живою, є протиправною.

Розглядаючи доводи щодо правомірності незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи з 20.08.1981 по 31.12.1991 (10 років 4 місяці 12 днів), суд враховує таке.

Відповідно до ч. 2 та ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку (до 01.01.2004) - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно зі ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання. Статтею 62 Закону №1788-XII та п. 1 Порядку №637 встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, або коли в трудовій книжці містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші уточнюючі документи (п. 3 Порядку № 637).

У спірний період (19811991) порядок ведення трудових книжок регулювався Постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників і службовців» та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (а з 1993 - Інструкцією №58 від 29.07.1993). Пунктами 13, 18 Постанови № 656 та п. 4.1 Інструкції №162 було встановлено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, внесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів, а відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом керівника підприємства.

В оскаржуваному рішенні від 08.06.2026 ГУ ПФУ в Хмельницькій області мотивувало відмову у зарахуванні періоду з 20.08.1981 по 31.12.1991 тим, що відбиток печатки підприємства є нечітким, що унеможливлює ідентифікацію найменування установи, та зажадало надання уточнюючої довідки про період роботи, виданої на підставі первинних документів, і відповідної довідки про реорганізацію.

Натомість, дослідження записів трудової книжки серії НОМЕР_1 за період з 20.08.1981 по 31.12.1991 свідчить про те, що вона оформлена на ім`я позивача у встановленому порядку, на титульному аркуші містить усі анкетні дані, дату заповнення (20.08.1981), підпис відповідальної особи та відбиток печатки. У розділі «Відомості про роботу» в хронологічній послідовності внесені записи про прийняття позивача 20.08.1981 водієм на Оренбурзьку СТО ООЦ «АвтоВазтехобслуживание», переведення 23.11.1983 майстром виробництва в моторну дільницю, переведення 29.02.1984 начальником відділу постачання, переведення 19.10.1987 на посаду заступника директора з постачання та звільнення 31.12.1991 у порядку переведення. Кожен запис має порядковий номер, дату (число, місяць, рік) та чітке посилання на відповідний наказ роботодавця, а запис про звільнення скріплений підписом уповноваженої особи та відбитком круглої печатки підприємства.

Суд звертає увагу на те, що навіть якщо за 35 років зберігання паперового документа відбиток чорнила круглої печатки при звільненні 31.12.1991 частково втратив контрастність (чіткість), або якщо роботодавець при перетворенні Оренбурзької СТО ООЦ «АвтоВазтехобслуживание» у підприємство «Ладасервис» наприкінці 1980-х - у 1991 році не вніс до графи 3 трудової книжки окремого запису про перейменування (реорганізацію) підприємства перед проставленням печатки про звільнення, такі формальні недоліки допущені виключно посадовими особами роботодавця і не повинні впливати негативно на права пенсіонера.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду (зокрема, у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, а також у постановах КАС ВС від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а, від 12.12.2019 у справі № 229/3431/16-а) сформував сталу позицію: на працівника не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, зазначених у його трудовій книжці, а формальні неточності, технічні помилки, нечіткість відбитка печатки чи невнесення роботодавцем запису про перейменування підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист.

При цьому, зважаючи на збройну агресію Російської Федерації проти України та розірвання дипломатичних і міжвідомчих відносин, вимога ГУ ПФУ в Хмельницькій області у 2026 до громадянина України про подання архівної уточнюючої довідки та довідки про реорганізацію підприємства з м. Оренбург (РФ) за 19811991 роки, покладає на позивача свідомо нездійсненний тягар (надмірний тягар у розумінні практики ЄСПЛ). Посилання відповідача у відзиві на постанову Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №155/1180/17 є нерелевантним, оскільки у тій справі йшлося про повну відсутність печатки чи підпису при звільненні або про підробку записів, тоді як у трудовій книжці позивача відбиток печатки та підпис наявні, жодних виправлень, підчисток чи ознак фальсифікації записів за період з 20.08.1981 по 31.12.1991 відповідачем не встановлено і судом також не виявлено.

Законом України від 25.04.2024 №3674-IX (який набрав чинності 23.06.2024) Закон №1058-IV доповнено статтею 24-1, частиною 2 якої встановлено: «Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу визначається Кабінетом Міністрів України». На виконання цієї норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 16.05.2025 №562 (далі Порядок № 562).

У той же час, в оскаржуваному рішенні від 08.06.2026 ГУ ПФУ в Хмельницькій області взагалі не посилалось на ч. 2 ст. 24-1 Закону №1058-IV чи Порядок №562 як на підставу незарахування періоду з 20.08.1981 по 31.12.1991 (єдиною підставою вказано нечіткість відбитка печатки).

За приписами ч. 2 ст. 77 КАС України суб`єкт владних повноважень не може під час судового розгляду обґрунтовувати правомірність свого рішення підставами, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення під час його прийняття.

За змістом самого Порядку №562 у зв`язку з неможливістю здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення Російської Федерації для зарахування стажу до 01.01.1992 від особи вимагається лише зазначення у заяві (або окремій декларації) відомостей про те, що вона не отримує пенсійних виплат в іншій державі за цей період. Наявними у справі доказами не спростовано, що позивач не отримував пенсії у РФ чи будь-якій іншій державі за цей період і звернувся за призначенням пенсії вперше.

Що стосується періоду навчання в Оренбурзькому сільськогосподарському інституті (01.09.1987 16.06.1992, диплом ШВ №386693), на сторінці 14 позовної заяви представник позивача додатково послався на те, що з 01.09.1987 по 16.06.1992 позивач навчався у вищому навчальному закладі. Водночас, у прохальній частині позовної заяви позивач не заявив позовних вимог щодо зарахування періоду навчання за дипломом серії НОМЕР_4 , а в оскаржуваному рішенні від 08.06.2026 питання про диплом не вирішувалось. Період з 01.09.1987 по 31.12.1991 перетинається у часі з основною трудовою діяльністю позивача за трудовою книжкою серії НОМЕР_1 (яка за висновком суду підлягає зарахуванню до стажу), а подвійне зарахування одного і того самого календарного періоду як за роботою, так і за навчанням у подібних випадках чинним законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону №1788-XII та п. 8 Порядку №637 до стажу роботи до 01.01.2004 зараховується лише навчання у вищих навчальних закладах за денною (очною) формою навчання, тоді як безперервна робота позивача протягом усього періоду 19871992 свідчить про здобуття вищої освіти без відриву від виробництва (заочна/вечірня форма), а сам диплом серії НОМЕР_4 відомостей про денну форму навчання не містить.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що відмова відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 20.08.1981 по 31.12.1991 згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 з мотивів нечіткості відбитка печатки є протиправною, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.01.1992 по 28.12.1993 в АОЗТ «Инкомсервис» (м. Оренбург, Російська Федерація) згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , ГУ ПФУ в Хмельницькій області в оскаржуваному рішенні від 08.06.2026 та у відзиві зазначило, що з 01.01.2023 Російська Федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода від 13.03.1992), а для України зазначений міжнародний договір припинив свою дію 19.06.2023, у зв`язку з чим зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди, чинним законодавством (зокрема, ст. 24-1 Закону №1058-IV) не передбачено.

Надаючи правову оцінку такій позиції відповідача, суд визнає її помилковою та такою, що ґрунтується на вибірковому тлумаченні норм міжнародного та національного права без урахування прикінцевих положень самої Угоди від 13.03.1992 та усталеної практики Верховного Суду, з огляду на таке.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст. 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. 13 березня 1992 року державами - учасницями СНД (серед яких Україна та Російська Федерація) було підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка відповідно до статті 12 цієї Угоди набрала чинності з моменту підписання і залишалася чинною у відносинах між Україною та Російською Федерацією понад 30 років (до 2023)

Статтею 1 Угоди від 13.03.1992 передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Згідно зі статтею 5 цієї Угоди вона поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди. Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою.

Дійсно, постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з указаної Угоди, у зв`язку з чим 19.06.2023 дія Угоди від 13.03.1992 для України припинилася (так само, як з 01.01.2023 у ній припинила участь Російська Федерація).

Водночас відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення проігнорував спеціальне охоронне застереження, закріплене у статті 13 самої Угоди від 13.03.1992, яка регламентує порядок та правові наслідки виходу держави з цієї Угоди.

Так, відповідно до пунктів 1 та 2 статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Наведене положення пункту 2 статті 13 Угоди від 13.03.1992 є спеціальною міжнародно-правовою нормою прямої дії, яка повністю узгоджується із загальним принципом міжнародного публічного права, закріпленим у підпункті «b» пункту 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 та частині другій статті 25 Закону України «Про міжнародні договори України», згідно з якими припинення дії міжнародного договору звільняє його учасників від зобов`язання виконувати договір у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання чи юридичне становище учасників, що виникли в результаті виконання договору до його припинення.

Аналізуючи правові наслідки виходу України та Російської Федерації з Угоди від 13.03.1992 у контексті приписів пункту 2 статті 13 цієї Угоди, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у низці постанов - зокрема, від 17.09.2024 у справі № 580/3576/22, від 18.11.2024 у справі № 340/4436/23, від 28.01.2025 у справі № 620/3530/22, від 30.10.2025 у справі № 300/6020/23 сформував сталий правовий висновок про те, що припинення дії Угоди від 13.03.1992 не має зворотної дії у часі та в силу прямого припису пункту 2 статті 13 Угоди не позбавляє громадян України пенсійних прав (у тому числі права на зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності), які виникли та були набуті ними під час чинності цієї Угоди

Застосовуючи вказану правову позицію Верховного Суду до фактичних обставин цієї справи, суд звертає увагу на сукупність ключових юридичних обставин.

Трудова діяльність позивача в АОЗТ «Инкомсервис» з 01.01.1992 по 28.12.1993 (куди він був прийнятий 31.12.1991 у порядку переведення з попереднього місця роботи) відбувалась в період чинності Угоди від 13.03.1992. При цьому суд враховує, що позивач ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) досяг загального пенсійного віку 60 років, визначеного ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV, ще 22 травня 2019 - тобто в час, коли Угода від 13.03.1992 була чинною як для України, так і для Російської Федерації, а сукупний страховий (трудовий) стаж позивача в Україні та за трудовою книжкою серії НОМЕР_1 (понад 36 років) вже станом на 22.05.2019 перевищував необхідний за ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV стаж (26 років у 2019 та 33 роки у 2026). Отже, пенсійні права позивача у розумінні пункту 2 статті 13 Угоди від 13.03.1992 об`єктивно виникли під час дії цієї Угоди і не втратили своєї сили після виходу з неї держав-учасниць у 2023.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд (зокрема, у постанові від 28.01.2025 у справі №620/3530/22), підпункт 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 передбачає надання інформації від відповідних фондів держав - учасниць міжнародних договорів про сплату страхових внесків виключно за періоди роботи після 01 січня 2004. Натомість за періоди трудової діяльності до 01 січня 2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) стаж роботи обчислюється на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше (ч. 2, ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV), де основним і достатнім документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (ст. 62 Закону № 1788-XII, п. 1 Порядку № 637). Спірний період роботи позивача з 01.01.1992 по 28.12.1993 повністю припадає на час до 01.01.2004, а тому не потребує отримання будь-яких довідок про сплату страхових внесків від компетентних органів іншої держави.

У оскаржуваному рішенні від 08.06.2026 ГУ ПФУ в Хмельницькій області не висловило жодних зауважень щодо належності оформлення записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 за період роботи позивача в АОЗТ «Инкомсервис» з 31.12.1991 по 28.12.1993. Записи про прийняття на роботу в порядку переведення (31.12.1991) та про звільнення за власним бажанням (28.12.1993) містять усі необхідні реквізити (дати, номери наказів, підпис уповноваженої особи) та скріплені чітким відбитком печатки підприємства.

Що стосується посилання відповідача на статтю 24-1 Закону № 1058-IV (включену до Закону №1058-IV згідно із Законом України від 25.04.2024 №3674-IX), то частина перша цієї статті прямо передбачає зарахування періодів трудової діяльності за межами України, якщо це передбачено міжнародними договорами України.

Оскільки стаж позивача за період з 01.01.1992 по 28.12.1993 був набутий під час чинності ратифікованого міжнародного договору України - Угоди від 13.03.1992, пункт 2 статті 13 якої гарантує незмінність та збереження чинності набутих за цією Угодою пенсійних прав і після виходу держави з Угоди, та з огляду на гарантії статті 22 Конституції України щодо недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів, період роботи позивача з 01.01.1992 по 28.12.1993 підлягає зарахуванню до його страхового стажу.

Що стосується періоду роботи позивача в Литовській Республіці з 17.06.2014 по 31.12.2024 (JSC «Baltic Industrial Holding») у оскаржуваному рішенні від 08.06.2026 та у відзиві на позов ГУ ПФУ в Хмельницькій області вказало про те, що "з 19.06.2023 Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Для України зазначений міжнародний договір припинив свою дію 19 червня 2023. Тому на осіб, які працювали в Литовській Республіці після 1 січня 1992 року, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії литовського стажу та заробітку».

Водночас наведене вище є необґрунтованим, оскільки Литовська Республіка відновила свою незалежність 11 березня 1990 і ніколи не входила до складу Співдружності Незалежних Держав (СНД), як і ніколи не була стороною Угоди від 13.03.1992.

Крім того, у рішенні та відзиві відповідач посилається на неіснуючу Угоду між Україною та Литовською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05.10.2010, хоча правовідносини у сфері пенсійного забезпечення між обома державами врегульовані чинним міжнародним договором - Угодою між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 23 квітня 2001, ратифікованою Законом України від 10.01.2002 №2932-III, яка набрала чинності 08.02.2002 (далі - Угода з Литовською Республікою від 23.04.2001), Адміністративною угодою про застосування Угоди між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення, підписаною у м. Вільнюсі 07.12.2001, та Технічною угодою від 19.01.2010 про порядок призначення, переказу та виплати пенсій.

Разом з тим суд не може погодитися і з позицією позивача про те, що період його роботи з 17.06.2014 по 31.12.2024 у приватній компанії JSC «Baltic Industrial Holding» на території Литовської Республіки підлягає безумовному та прямому включенню до його страхового стажу для обчислення української пенсії на підставі самої лише довідки роботодавця від 25.03.2026 без проходження процедури міжвідомчого підтвердження компетентним органом Литовської Республіки.

Глибокий системний аналіз норм Угоди з Литовською Республікою від 23.04.2001 та Закону №1058-IV свідчить про те, що на відміну від договорів територіального типу, Угода з Литовською Республікою від 23.04.2001 побудована на пропорційному принципі розподілу пенсійних зобов`язань, згідно з яким кожна Договірна Сторона призначає та виплачує пенсію лише за свій власний страховий (трудовий) стаж, набутий на її території відповідно до її законодавства. Так, згідно з пунктами 1 та 2 статті 14 («Врахування страхового (трудового) стажу при визначенні права на пенсію») Угоди від 23.04.2001 кожна із Договірних Сторін призначає пенсію згідно зі своїм законодавством за страховий (трудовий) стаж, набутий на її території; якщо законодавство однієї Договірної Сторони обумовлює набуття, збереження або відновлення права на допомогу чи пенсію наявністю певного страхового (трудового) стажу, то компетентна установа цієї Договірної Сторони за необхідності бере до уваги страховий (трудовий) стаж, набутий згідно з законодавством другої Договірної Сторони, немовби він був набутий згідно з законодавством першої Договірної Сторони, за умови, що періоди зазначеного страхового (трудового) стажу не перекриваються у часі.

Водночас відповідно до статті 15 («Обчислення розміру пенсії») Угоди від 23.04.2001 кожна Договірна Сторона обчислює розмір пенсії, що призначається, виходячи лише зі страхового (трудового) стажу, набутого на її території відповідно до її законодавства.

Із наведених норм міжнародного договору випливають два принципові правові наслідки:

- за період роботи позивача на території Литовської Республіки з 17.06.2014 по 31.12.2024 призначення та виплату відповідної частини пенсії (за умови сплати страхових внесків у Литві) здійснює компетентна установа Литовської Республіки (Управління Фонду державного соціального страхування - VSDFV / Sodra), а не Пенсійний фонд України. До розрахунку розміру української пенсії (коефіцієнта страхового стажу за ст. 25, 27 Закону №1058-IV) період роботи у Литві у 2014-2024 роках (за який не сплачувався єдиний соціальний внесок до ПФУ) не включається за прямим приписом ст. 15 Угоди від 23.04.2001;

- сумування (урахування) литовського страхового стажу компетентною установою України за ст. 14 Угоди від 23.04.2001 здійснюється виключно «за необхідності» для визначення самого права на пенсію в Україні, тобто тоді, коли власного українського страхового стажу особі не вистачає для досягнення мінімального порогу стажу, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV.

У випадку ж позивача (якому виповнилося 67 років) навіть визнаний відповідачем український стаж становить 23 роки 8 місяців 14 днів, а разом із підлягаючим зарахуванню радянським стажем за 20.08.1981 - 31.12.1991 (10 років 4 місяці 12 днів) перевищує 34 роки. Отже, позивач має повний та самодостатній національний страховий стаж для виникнення права на пенсію за віком в Україні за ст. 26 Закону №1058-IV навіть без сумування литовського стажу.

Окрім викладеного, період роботи з 17.06.2014 по 31.12.2024 припадає на час після запровадження системи персоніфікованого обліку, коли визначальним критерієм страхового стажу як за законодавством України (ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV), так і за законодавством Литовської Республіки є не сам факт перебування у трудових відносинах з приватним товариством, а факт та обсяг сплати обов`язкових внесків на державне соціальне (пенсійне) страхування.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 та положеннями Адміністративної угоди про застосування Угоди між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення (від 07.12.2001) офіційним документом, який підтверджує набутий на території Литовської Республіки страховий стаж після 2004 року та сплату страхових внесків, є відповідний формуляр зв`язку (LT/UA), виданий компетентною установою Литовської Республіки (VSDFV / Sodra), а не довідка приватного роботодавця (JSC «Baltic Industrial Holding»).

Посилання представника позивача на судову практику (зокрема, у справі № 620/3530/22) щодо необов`язковості формулярів стосується виключно держав, з якими обмін інформацією та формулярами припинено або є об`єктивно неможливим (РФ, Республіка Білорусь), тоді як між Пенсійним фондом України та компетентною установою Литовської Республіки - дружньої держави, члена Європейського Союзу - обмін формулярами зв`язку за Угодою від 23.04.2001 здійснюється у штатному режимі.

Водночас суд вважає, що і дії ГУ ПФУ в Хмельницькій області в цьому випадку не відповідали вимогам законодавства, адже замість того, щоб під час розгляду заяви від 01.06.2026 діяти відповідно до Угоди з Литовською Республікою від 23.04.2001 та Закону України «Про адміністративну процедуру» (призначити позивачу українську пенсію за віком на підставі наявного та достатнього національного страхового стажу та за наявності доданої до заяви довідки литовського роботодавця від 25.03.2026 ініціювати в установленому Адміністративною угодою порядку формування та направлення до компетентного органу Литовської Республіки відповідного формуляра зв`язку, за потреби запропонувавши позивачу повідомити литовський ідентифікаційний номер соціального страхування та оформити заяву про призначення литовської частини пенсії), відповідач протиправно відмовив у призначенні пенсії в цілому з посиланням на Угоду СНД від 13.03.1992.

Таким чином, у частині вимоги позивача зобов`язати відповідача безпосередньо зарахувати період роботи в Литовській Республіці з 17.06.2014 по 31.12.2024 до страхового стажу на підставі довідки JSC «Baltic Industrial Holding» від 25.03.2026 вимога є передчасною, оскільки суперечить статтям 14, 15 Угоди від 23.04.2001 та процедурі підтвердження іноземного страхового стажу компетентною установою Литви через формуляри зв`язку. Натомість при повторному розгляді заяви позивача відповідач зобов`язаний розглянути питання щодо реалізації прав позивача за період роботи в Литовській Республіці з 17.06.2014 по 31.12.2024 відповідно до механізму Угоди між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 23.04.2001 (шляхом ініціювання за необхідності направлення формуляра зв`язку до компетентного органу Литовської Республіки), не допускаючи при цьому затримки у призначенні самої пенсії за віком в Україні, для права на яку у позивача вже наявний достатній національний страховий стаж.

Оцінюючи доводи ГУ ПФУ в Хмельницькій області про те, що вимога позивача зобов`язати пенсійний орган повторно розглянути заяву з урахуванням висновків суду є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а також посилання відповідача на розмежування понять «скасування» та «визнання нечинним» акта, суд виходить з такого.

Відповідно до п. 2 та п. 4 ч. 2, ч. 4 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, а також про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 01.06.2026 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки (висновків), наданої судом у рішенні, є прямо передбаченим частиною четвертою статті 245 КАС України способом захисту, який жодним чином не підміняє орган Пенсійного фонду України і не порушує принцип поділу влади. А заперечення відповідача про неможливість одночасного «скасування» та «визнання нечинним» акта взагалі не стосуються предмета позову, оскільки позивач просив виключно визнати протиправним та скасувати рішення від 08.06.2026 № 262140018899.

Враховуючи наведене, рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 08.06.2026 № 262140018899 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню в цілому, оскільки прийняте з грубим порушенням вимог законів, міжнародних договорів України та містить внутрішні логічні суперечності. Позовні вимоги зобов`язального характеру підлягають задоволенню шляхом зобов`язання ГУ ПФУ в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.06.2026 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки (висновків), наданої судом у цьому рішенні, а саме щодо неможливості відмови у призначенні пенсії за віком з підстав перебування (проживання) позивача за кордоном, відсутності документів про реєстрацію місця проживання в Україні та ненадання при первинному зверненні через вебпортал електронних послуг ПФУ свідоцтва про посвідчення факту, що особа є живою; щодо обов`язку зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 20.08.1981 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 28.12.1993 згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ; щодо необхідності вирішення питання стосовно періоду роботи позивача на території Литовської Республіки з 17.06.2014 по 31.12.2024 у порядку, визначеному Угодою між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 23.04.2001, з урахуванням того, що наявного у позивача національного страхового стажу вже достатньо для виникнення права на призначення пенсії за віком в Україні відповідно до ст. 26 Закону № 1058-IV.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задоволити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08 червня 2026 №262140018899 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 червня 2026 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки (висновків), наданої судом у цьому рішенні, зокрема щодо неможливості відмови у призначенні пенсії за віком з підстав перебування (проживання) позивача за кордоном, відсутності документів про реєстрацію місця проживання в Україні та ненадання при первинному зверненні через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України свідоцтва про посвідчення факту, що особа є живою; щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 20 серпня 1981 по 31 грудня 1991, з 01 січня 1992 по 28 грудня 1993 згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ; щодо вирішення питання стосовно періоду роботи у Литовській Республіці з 17 червня 2014 по 31 грудня 2024 відповідно до процедури, визначеної Угодою між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 23 квітня 2001 (з урахуванням достатності у позивача національного страхового стажу для виникнення права на призначення пенсії за віком в Україні) та вирішити її відповідно до вимог закону.

Стягнути на користь ОСОБА_1 1064,96 грн. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 26 жовтня 2026 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_5 )Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10,м. Хмельницький,Хмельницький р-н, Хмельницька обл.,29005 , код ЄДРПОУ - 21318350)

Головуючий суддя І.С. Козачок