Решение № 140922145, 23.10.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 жовтня 2026 рокуСправа № 280/7212/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати неправомірними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 ЄДРПОУ: НОМЕР_1 щодо взяття на військовий облік ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 ЄДРПОУ: НОМЕР_1 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , як про особу, яка виключена з військового обліку;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 ЄДРПОУ: НОМЕР_1 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані щодо наявності порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 правил військового обліку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач відповідно до Тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_3 , від 14.07.2022 п.14 «14.07.2022 виключений з військового обліку військовозобов`язаних на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як особа що була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину; підпис: ІНФОРМАЦІЯ_4 п/п-к ОСОБА_2 » Проте, 01.06.2026 сформувавши (оновивши) мобільний додаток Резерв +, позивач дізнався, що він знову перебуває на обліку військовозобов`язаних в ІНФОРМАЦІЯ_5 ; Звання Солдат; Номер в реєстрі Оберіг 121120241429426600273; ВОС 99909; Категорія обліку Військовозобов`язаний. Адвокатом ОСОБА_3 на виконання Договору про надання правової допомоги направлено до ІНФОРМАЦІЯ_6 адвокатський запит наступного змісту:- ….- надати інформацію, з яких правових підстав в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 наявні суперечливі відомості, що одночасно визначають його як «виключений з військового обліку військовозобов`язаних, відповідно ст. 37 п. 6 п.п. 6 Закона України «Про військовий обов`язок та військову службу» та «Військовозобов`язаний». - в разі виявлення технічної помилки в військово облікових відомостях системи «Оберіг» відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , задля уникнення визнання ваших дій неправомірними в судовому порядку, прошу привести військово облікові відомості системи «Оберіг» відносно ОСОБА_1 у відповідність до вимог закону. Станом на цей час відповіді на адвокатський запит не отримано. Таким чином, відповідач самовільно та без правових підстав змінив статус позивача в реєстрі на «військовозобов`язаний», хоча позивач не подавав жодних заяв про взяття на облік. Окрім того, в застосунку «Резерв+» з`явилася недостовірна інформація про порушення ОСОБА_1 правил обліку (Не прибули за повісткою до ТЦК та СП), та ініційовано звернення до Нацполіції про розшук ОСОБА_1 , що обмежує права позивача, зокрема на вільне пересування та створює ризик незаконного затримання та мобілізації. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 20 липня 2026 року позовну заяву залишено без руху. У встановлений строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою від 28 липня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що відповідно до даних ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебував на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 з 12.10.1998 по 14.07.2022. Повторно взятий на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_1 з 11.11.2024 року. Підлягає призову на військову службу під час мобілізації. 24.12.2025 громадянину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було направлено повістку №6164031, за якою він мав з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 20.01.2026 для уточнення даних. За вказаною повісткою громадянин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не з`явився, про причини неявки ІНФОРМАЦІЯ_2 не повідомив. На підставі вищевикладеного 31.01.2026 року громадянин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був визначений як особа яка скоїла адміністративне правопорушення та був поданий у розшук органами Національної поліції. Також зазначає, що що згідно з вимогами чинного законодавства протокол складається у присутності особи, на яку складається протокол після підтвердження особистості документально. Вказує, що на теперішній час у ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутні підстави для виключення громадянина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з військового обліку. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відповіді на відзив представник позивача наголосив, що позивач 14.07.2022 виключений з військового обліку військовозобов`язаних на законних підставах під час дії попередньої редакції п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (Закон № 2232-XII). На момент вчинення цієї юридичної дії факт виключення повністю відбувся і вичерпав свою процесуальну дію відповідно до законодавства, яке діло на той час. Внесення змін до ст. 37 Закону № 2232-XII з 18.05.2024 не містить жодних прямих вказівок чи прикінцевих/перехідних положень щодо поширення дії нового закону на осіб, чий юридичний статус «виключений з обліку» вже виник і був належним чином оформлений за попереднього правового регулювання. Надання новій редакції закону зворотної сили шляхом примусового «повторного взяття» на облік осіб, які втратили статус військовозобов`язаних до набрання ним чинності, є прямим порушенням статті 58 Конституції України. Крім того наголошує, що з моменту виключення Позивача з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII юридичний факт виключення повністю відбувся. З цього моменту Позивач втратив статус військовозобов`язаного та був повністю звільнений від виконання обов`язків, пов`язаних із веденням військового обліку (у тому числі від обов`язку прибувати за викликами, оновлювати дані, проходити ВЛК чи повідомляти про зміну місця проживання).

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до Тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_3 від 14.07.2022, з 14.07.2022 виключений з військового обліку військовозобов`язаних на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як особа що була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

З електронного військово-облікового документу, сформованого через застосунок «Резерв+», встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , в графі «Категорія обліку» зазначено «військовозобов`язаний», дата уточнення даних: 26.06.2024.

Крім того як вбачається з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з застосунку «Резерв+», у вказаному документі міститься запис: наявна інформація про звернення ТЦК до Нацполіції; причина звернення до Нацполіції: не прибули за повісткою до ТЦК та СП; дата звернення: 31.01.2026.

Представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 30.06.2026, в якому просив надати інформацію, з яких правових підстав в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 наявні суперечливі відомості, що одночасно визначають його як «виключений з військового обліку військовозобов`язаних, відповідно ст. 37 п. 6 п.п. 6 Закона України «Про військовий обов`язок та військову службу» та «Військовозобов`язаний»; в разі виявлення технічної помилки в військово облікових відомостях системи «Оберіг» відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , задля уникнення визнання ваших дій неправомірними в судовому порядку, просив привести військово облікові відомості системи «Оберіг» відносно ОСОБА_1 у відповідність до вимог закону.

Проте, як повідомив позивач, відповіді на заяву не отримав.

Вважаючи протиправним дії відповідача щодо взяття на військовий облік, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з частинами 2, 3, 5 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про Загальну мобілізацію" оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.

На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Згідно із частиною 3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі також Закон № 2232-ХІІ) військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII, у редакції від 18.05.2024) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно з частиною 5 статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього визначені в статті 37 Закону №2232-ХІІ.

Згідно з п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції, що була чинною до 17.05.2024 включно, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Разом з тим, Верховною Радою України 11.04.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» за № 3633-ІХ, який набрав чинності 18.05.2024 (далі - Закон №3633-ІХ).

Так, вищевказаним Законом № 3633-ІХ внесені зміни до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та ч. 6 ст. 37 викладено в новій редакції, а саме, зазначено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими, припинили громадянство України, визнані непридатними до військової служби та досягли граничного віку перебування в запасі.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Отже, на теперішній час частина 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не містить такої підстави для виключення з військового обліку, як попереднє засудження особи до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Окрім того, згідно з пунктом 4 розділу «Загальні питання» Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі Порядок №560), на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:

особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади. Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;

засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, що засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, засуджені за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи засуджені за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 Кримінального кодексу України, а також засуджені службові особи, які згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України займали особливо відповідальне становище. Зазначені особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин;

підозрювані або обвинувачені особи, які під час досудового розслідування або судового розгляду тримаються під вартою, крім тих, що підозрюються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, а також злочинів, передбачених статтями 115, 146-147, 152-156, 186, 187, 189, 255, 255-1, 257, 258-262, 305-321, 330, 335-337, 401-414, 426-433, 436, 437-442 Кримінального кодексу України. Зазначені особи, стосовно яких скасовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, повинні невідкладно, але не пізніше 48 годин з дня оголошення ухвали про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з`явитися до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання;

підозрювані або обвинувачені особи, до яких під час досудового розслідування або судового розгляду застосовано інший захід, ніж запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, крім тих, що підозрюються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, а також злочинів, передбачених статтями 115, 146-147, 152-156, 186, 187, 189, 255, 255-1, 257, 258-262, 305-321, 330, 335-337, 401-414, 426-433, 436, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ухвали слідчого судді про скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

З огляду на наведені вище положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Порядку № 560, з 18.05.2024 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» не передбачається можливість виключення з військового обліку з підстав того, що особа повинна бути виключена, оскільки вона була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Згідно з абзацами сьомим і дев`ятим пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній з 18.05.2024) взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають громадяни України: які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку.

З вищевикладеного слідує, що взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають усі військовозобов`язані громадяни України, які досягли 25-річного віку. Водночас Закон № 2232-ХІІ не містить обмежень щодо кількості раз, взяття на військовий облік у випадку, якщо особа раніше перебувала на військовому обліку призовників.

Тобто громадянин України, який раніше перебував на військовому обліку призовників і був виключений з військового обліку військовозобов`язаних, підлягає взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у разі, якщо підстави, за якими він був виключений, відпали.

Матеріалами справи підтверджено, що 14.07.2022 позивач був виключений з військового обліку військовозобов`язаних на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як особа що була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Проте, після набрання чинності змін до Закону №2232-XII позивача було поновлено на обліку військовозобов`язаних.

Суд зазначає, що п.6 ч.6 ст. 37 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла на момент виключення позивача військового обліку, було визначено, що виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Разом з цим, 18.05.2024 внесено зміни в Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» та нова редакція статті 37 вже не містить такої підстави для виключення з військової служби, як виключення громадян України раніше засуджених до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

З наведеного слідує, що з 18.05.2024 громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку призовників та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку.

Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Конституційний Суд України в Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп/1997 зазначив, що стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

Також Конституційний Суд України в Рішенні 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначив, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням.

У спірних правовідносинах відсутні підстави стверджувати про наявність зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, оскільки спірні між сторонами в цій справі правовідносини виникли після 18.05.2024, тобто після набрання чинності Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», яким внесені відповідні зміни до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». У позовній заяві позивачем не наведено обґрунтованих аргументів, які б дозволяли стверджувати, що виключення з військового обліку особи, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, може вважатися саме правом особи, що не може бути скасоване або змінене.

Враховуючи внесення змін та викладення частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в новій редакції, суд вважає, що відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення позивача з військового обліку на підставі пп.г п.5 ст.37 Закону №2232-XII, норма якої втратила чинність. Факт виключення позивача з військового обліку на підставі зазначеної норми після внесення змін до статті 37 Закону №2232-XII вже не є тими актуальними відомостями, які мають бути внесені до бази даних Реєстру. Позивач досяг 25 років та не досяг 60 років (граничний вік перебування на службі), підстав для невзяття на військовий облік позивачем не надведено, тому його правомірно взято на військовий облік військовозобов`язаних відповідно до Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Суд також зазначає, що відповідно до статей 1, 5, 6 та 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» внесення, актуалізація та відображення відомостей, що містяться у Реєстрі, здійснюються на підставі інформації, отриманої у встановленому законом порядку органами ведення Реєстру.

При цьому позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів недостовірності відповідних відомостей, а також доказів того, що такі відомості були внесені відповідачем без передбачених законом підстав або всупереч інформації, яка міститься у відповідних державних інформаційних ресурсах.

Фактично доводи позовної заяви в цій частині ґрунтуються виключно на власному тлумаченні позивачем свого правового статусу як особи, яка, на його думку, була виключена з військового обліку.

Окрім того, суд враховує, що підставою для відображення у застосунку «Резерв+» інформації про порушення позивачем правил військового обліку стали відомості, наявні в органу військового управління щодо невиконання ним вимог Закону №2232-ХІІ.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували зазначені відомості.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що відомості про порушення позивачем правил військового обліку були внесені до Реєстру безпідставно або всупереч наявній у відповідача інформації, а тому вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо внесення таких відомостей та їх відображення в електронному військово-обліковому документі є необґрунтованими.

Так само не знайшли свого підтвердження доводи щодо протиправності дій відповідача, пов`язаних із направленням інформації до органів Національної поліції України для вирішення питання щодо адміністративного затримання та доставлення позивача.

Сам по собі факт направлення відповідного звернення не свідчить про порушення прав позивача та не є доказом притягнення його до юридичної відповідальності. Матеріали справи не містять доказів того, що таке звернення було здійснене за відсутності передбачених законом підстав або з перевищенням наданих відповідачу повноважень. Водночас відповідач діяв виходячи з наявних у нього відомостей щодо можливого порушення позивачем правил військового обліку.

Таким чином, проаналізувавши доводи позовної заяви в сукупності з наявними у справі доказами, суд дійшов висновку, що вони фактично зводяться до незгоди позивача з наданою судом оцінкою доказів і власного тлумачення ним норм законодавства, які регулюють порядок ведення військового обліку та внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ухвалюючи дане судове рішення суд також враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому, у рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що у разі відмови у задоволені позову судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М. Чернова