Постановление суда № 140914701, 22.10.2026, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

п р о з а к р и т т я п р о в а д ж е н н я у с п р а в і

22 жовтня 2026 рокум. ЧернівціСправа № 926/3780/26

Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, розглянувши матеріали справи

за позовом фізичної особи-підприємця Яворського Василя Васильовича, м. Львів

до товариства з обмеженою відповідальністю Декор-Плайвуд, м. Чернівці

про стягнення заборгованості в сумі 10624,66 грн

представники сторін не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Яворський Василь Васильович звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Декор-Плайвуд про стягнення заборгованості в сумі 10624,66 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 29.06.2026 відповідач оформив Заявку на перевезення, відповідно до якої позивач зобов`язався здійснити перевезення вантажу, а відповідач зобов`язався прийняти надані послуги та оплатити їх вартість.

Позивачем надано послуги з перевезення вантажу на суму 66517,00 грн., проте, відповідач здійснив оплату частково в розмірі 56000,00 грн, у зв`язку із чим у нього існує заборгованість в розмірі 10517,00 грн.

Окрім того, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивачем нараховано 3% річних в сумі 107,66 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2026 справу №926/3780/26 передано на розгляд судді Миронюку С.О.

Ухвалою від 24.09.2026 позовну заяву фізичної особи-підприємця Яворського Василя Васильовича залишено без руху, встановлено позивачу строк 5 днів з дня отримання цієї ухвали для усунення названих в ній недоліків шляхом надання до Господарського суду Чернівецької області реквізитів рахунку позивача в банку, небанківському надавачі платіжних послуг або інформації про відсутність рахунку; документу, що підтверджує наявність рахунку позивача в банку, небанківському надавачі платіжних послуг або у випадку його відсутності зазначення бажаного способу отримання грошових коштів у разі задоволення позову; відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позовної заяви.

25.09.2026 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 28.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

19.10.2026 до суду від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі та клопотання про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

20.10.2026 до суду від позивача надійшло заперечення на клопотання відповідача про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, клопотання про стягнення витрат на професійну правову допомогу та клопотання про долучення доказів.

У судове засідання 22.10.2026 представники сторін не з`явилися.

В силу приписів ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.

Днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно довідки про доставку електронного листа ухвала від 28.09.2026 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання 28.09.2026 доставлена до електронного кабінету представника позивача та відповідача.

Довідка про доставку документа в електронному вигляді до Електронного кабінету є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення (правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 30.08.2022 по справі № 459/3660/21, від 23.08.2023 по справі № 380/24487/21).

Оскільки скаржник має зареєстрований "Електронний кабінет" у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС і судом апеляційної інстанції копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було направлено саме до такого "Електронного кабінету", колегія суддів Верховного Суду вважає, що порушень норм процесуального права, якими регулюється питання вручення судового рішення при такому направленні не відбулося (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.02.2024 у справі №904/4199/20).

Пунктом 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відтак, враховуючи належне повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання, беручи до уваги заяву позивача про розгляд справи без участі його представника, суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутності представників сторін.

Розглянувши заяву відповідача про закриття провадження у справі від 16.10.2026, суд зазначає наступне.

Відповідач стверджує, що після відкриття провадження у справі сплатив заборгованість у розмірі 10624,66 грн. та судовий збір в сумі 1331,20 грн., отже, зважаючи, що позовні вимоги задоволені відповідачем у повному обсязі в добровільному порядку, предмет спору у даній справі відсутній, у зв`язку з чим просить закрити провадження у справі.

Окрім того, позивач у запереченнях від 20.10.2026 просить закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Як вбачається з матеріалів справи, фізична особа-підприємець Яворський Василь Васильович звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Декор-Плайвуд про стягнення заборгованості в сумі 10624,66 грн.

Судом встановлено, що відповідачем сплачено позивачу заборгованість в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією №1374 від 15.10.2026.

Господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору (п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України).

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 липня 2023 року у cправі № 916/1664/22).

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

З урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання (Постанова ОП КГС ВС від 30 серпня 2024 року у справі № 916/3006/2.

Суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30 серпня 2024 року у справі №916/3006/23).

Господарський суд, закриваючи провадження у справі, у тому числі за наявності клопотання сторін, має у будь-якому випадку пересвідчитись у відсутності предмету спору, та відповідно наявності процесуальних підстав для такого закриття, оскільки протилежне суперечитиме вимогам щодо законності та обґрунтованості, встановленим статтею 236 ГПК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 липня 2023 року у cправі № 916/1664/22).

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України).

У даній справі предметом спору є стягнення з відповідача заборгованості в сумі 10624,66 грн.

Судом встановлено, що відповідачем сплачено позивачу заборгованість в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією №1374 від 15.10.2026.

За таких обставин, у зв`язку із сплатою відповідачем позивачу заявленої до стягнення суми заборгованості, провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України).

Як визначено ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2026 складає 3328,00 грн.

За приписами ч. 3 ст. 4 Закону України Про судовий збір, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З урахуванням викладеного, оскільки у поданій через систему Електронний суд" позовній заяві міститься одна вимога майнового характеру, ціна позову складає 10624,66 грн., позивач зобов`язаний був сплатити судовий збір у розмірі 2662,40 грн., проте, сплатив судовий збір в сумі 3328,00 грн (квитанція №3231317848 від 16.09.2026).

Приписами п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір").

Відтак, враховуючи, що судом закрито провадження у справі, суд вважає за необхідне повернути позивачу сплачений судовий збір в сумі 2662,40 грн.

Окрім того, судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 3328,00 грн (квитанція №3231317848 від 16.09.2026), хоча належним до сплати був судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України Про судовий збір, у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Як наслідок, суд звертає увагу позивача, що він не позбавлений права звернення до суду з клопотанням про повернення внесеного судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом в сумі 665,60 грн.

Окрім того, оскільки судом повернуто позивачу судовий збір в сумі 2662,40 грн., суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача судового збору в сумі 1996,80 грн.

Також, враховуючи, що судом повернуто позивачу судовий збір в сумі 2662,40 грн., суд звертає увагу відповідача, що він не позбавлений права звернення до позивача з вимогою про повернення сплаченого йому судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Розглянувши клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правову допомогу від 20.10.2026, суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

23.09.2026 до суду від позивача надійшла позовна заява в якій зазначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат на професійну правову допомогу в сумі 20000,00 грн.

Згідно ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

20.10.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про стягнення витрат на правову допомогу, яке подане в межах встановленого процесуального строку.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу в сумі 5000,00 грн.

Судом встановлено, що згідно з ордером про надання правничої допомоги від 22.09.2026 правову допомогу фізичній особі-підприємцю Яворському Василю Васильовичу у суді надавав адвокат Прохоренко О.І.

20.10.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до якого доданий рахунок №1/08 від 27.08.2026, згідно якого адвокатом надано наступні послуги: складання позовної заяви про стягнення заборгованості, тривалість 2 години, вартість 5000,00 грн.

Також, як вбачається з доданої до клопотання про долучення доказів квитанції №3212549145 від 04.09.2026 позивачем здійснено оплату послуг адвоката в сумі 5000,00 грн.

Додані до клопотання позивача від 20.10.2026 документи суд долучає до матеріалів справи.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

За статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник, при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України)

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

За змістом статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).

Відповідно до статті 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).

Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Таким чином, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20).

Статтею 126 ГПК України урегульовано, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.12.2021 у справі №922/3812/19).

При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах п`ятою сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд і ухвалює рішення в цій частині.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою і необхідною.

Основними критеріями визначення та розподілу судових витрат є їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (правові висновки викладені в пункті 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, можуть бути використані судом в якості джерела права.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2022 № 911/2737/17 висловлено правову позицію, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 викладена правова позиція про те, що з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі East/West Alliance Limited проти України, від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 910/9714/22.

Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження) (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №379/1418/18).

У постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18 Верховний Суд звернув увагу, що визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2018 у справі №910/23210/17 зазначено: Витрати на оплату робіт та послуг адвоката, про відшкодування яких заявлено вимогу, мають бути виконані саме тим адвокатом, з яким укладено договір про надання правової допомоги, інакше суд не матиме підстав для вирішення питання про їх відшкодування

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 126 ГПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 у справі №910/23210/17 зазначив, що види робіт або послуг адвоката, витрат, про відшкодування яких у справі заявлено вимогу, мають відповідати умовам договору про надання правової допомоги, положенням Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" і ГПК України.

Судом встановлено, що згідно з ордером про надання правничої допомоги від 22.09.2026 правову допомогу фізичній особі-підприємцю Яворському Василю Васильовичу у суді надавав адвокат Прохоренко О.І.

Згідно наявного в матеріалах справи рахунку №1/08 від 27.08.2026, адвокатом надано наступні послуги: складання позовної заяви про стягнення заборгованості, тривалість 2 години, вартість 5000,00 грн.

Позивачем здійснено оплату послуг адвоката в сумі 5000,00 грн., що підтверджується квитанцією №3212549145 від 04.09.2026.

У ордері зазначено, що він виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 22.09.2026

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду договір про надання правової допомоги від 22.09.2026.

Суд зазначає, що керуючись принципом змагальності сторін, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, а отже і ризик не дотримання порядку або обсягу подання доказів до суду, несе також сторона, що подає такі докази.

Відтак, за відсутності у матеріалах справи укладеного між сторонами договору про надання правової допомоги, суд позбавлений можливості визначити обсяг повноважень адвоката, які йому надані довірителем, перевірити порядок обчислення гонорару, оцінити обсяг наданих послуг на відповідність договору та встановити обґрунтованість та співрозмірність заявлених витрат.

Разом з тим, наявність в матеріалах справи ордеру про надання правової допомоги не надає суду можливості перевірити порядок обчислення гонорару, оцінити обсяг наданих послуг на відповідність договору та встановити обґрунтованість та співрозмірність заявлених витрат.

Отже, зважаючи на встановлені обставини у взаємозв`язку з нормами процесуального закону, клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу є необґрунтованим, у зв`язку з чим задоволенню не підлягає.

При цьому, щодо посилання позивача на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2026 у справі № 917/1161/25, суд зазначає таке.

У постанові від 05.03.2026 у справі № 917/1161/25 Верховним судом сформульовано наступні висновки: у позивача виникає право на відшкодування йому за рахунок відповідача понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи не лише у випадку відмови позивача від позову у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову, але й у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК України у разі, якщо відсутність предмета спору виникла у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем; при цьому немає значення, чи було провадження закрито за клопотанням позивача, відповідача чи з ініціативи суду.

Суд погоджується з твердженнями відповідача, однак, звертає увагу, що суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу у зв`язку з тим, що воно є необґрунтованим через відсутність у матеріалах справи договору, а не через неможливість стягнення витрат на правову допомогу у випадку закриття провадження.

У зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу через його необгрунтованість, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу від 16.10.2026.

Керуючись ст. 120, 123, 124, 126, 129, 130, 161, 202, 231, 234-235, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити заяву відповідача про закриття провадження у справі від 16.10.2026.

2. Закрити провадження у справі №926/3780/26.

3. Повернути фізичній особі-підприємцю Яворському Василю Васильовичу ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 2662,40 грн., сплачений згідно з квитанцією №3231317848 від 16.09.2026.

4. Відмовити у задоволенні клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу від 20.10.2026.

5. Відмовити у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача судового збору в сумі 1996,80 грн.

6. Відмовити у задоволенні клопотання відповідача про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу від 16.10.2026.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу підписано 26.10.2026.

Суддя С.О.Миронюк