Решение № 140911850, 13.11.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.11.2025Справа № 910/3047/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А. М., при секретарі судового засідання Колосовій О.П., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СУПЕРПОВЕРХНЯ" бульв. Лесі Українки, 21, м Київ, 01133

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКАДСТРОЙ" вул. Шовковична , 42, /44, оф. LL2-B м.Київ, 01024

про стягнення 333 656,43 грн.

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКАДСТРОЙ" вул. Шовковична , 42, /44, оф. LL2-B м.Київ, 01024

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУПЕРПОВЕРХНЯ" бульв. Лесі Українки, 21, м. Київ, 01133

про визнання недійсним договору

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Солошенко Л.Є. (в режимі відеоконференції).

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Суперповерхня" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКАДСТРОЙ" про стягнення 333 656,43 грн., а саме 299 371,00 грн. основного боргу та 34 285,43 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 17/11/2021-1 на виконання робіт від 17.11.2021 року в частині своєчасної та повної оплати виконаних позивачем робіт, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нарахована пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через систему "Електронний суд" 08.04.2025 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 01.04.2025 року надійшла заява б/н від 08.04.2025 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3047/25, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України постановлено розгляд справи № 910/3047/25 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Поряд із цим, через систему "Електронний суд" 29.04.2025 року від відповідача за первісним позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркадстрой" надійшла зустрічна позовна заява б/н від 28.04.2025 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Суперповерхня" про визнання недійсним укладеного між сторонами Договору № 17/11/2021-1 на виконання робіт від 17.11.2021 року.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) посилається на те, що оспорюваний договір не містить передбаченої приписами ст. 180 ГК України істотної умови щодо якості робіт в розумінні ст. 15 ГК України, у зв`язку з чим позивач зазначає про наявність підстав для визнання Договору № 17/11/2021-1 на виконання робіт від 17.11.2021 року недійсним в судовому порядку згідно ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 року залишено зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркадстрой" без руху та встановлено строк та спосіб усунення недоліків зустрічної позовної заяви.

Через систему "Електронний суд" від позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) 26.05.2025 року на виконання вимог ухвали суду від 13.05.2025 року надійшла заява б/н від 26.05.2025 року про усунення недоліків зустрічної позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки зустрічної позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем за зустрічним позовом усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 року прийнято для спільного розгляду з первісним позовом у справі № 910/3047/25 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркадстрой" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Суперповерхня" про визнання договору недійсним, об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом, постановлено здійснювати розгляд справи № 910/3047/25 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі 17.07.2025 року.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання, через систему "Електронний суд" представником позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) 03.05.2025 подано до суду заяву б/н від 03.05.2025 про застосування позовної давності, в якій останній зазначає, що загальний строк позовної давності у три роки збіг 17 листопада 2024 року, в той час як позивачем за зустрічним позовом не наведено поважних причин та підстав пропуску строку на звернення до суду за захистом.

Також, через систему "Електронний суд" представником позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) 16.06.2025 подано відзив на зустрічний позов №15.06/25 від 15.06.2025, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "СУПЕРПОВЕРХНЯ" зазначає, що доводи позову про недійсність Договору не відповідають вимогам Цивільного кодексу України щодо свободи договору. Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть що такі дії порушують їх права. Таким чином, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

Зазначені документи судом долучені до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 17.07.2025, у зв`язку з неявкою представників сторін протокольною ухвалою оголошено перерву до 14.08.2025.

Поряд із цим судом встановлено, що через систему "Електронний суд" 08.07.2025 від представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) надійшла заява б/н від 08.07.2025 року про проведення судового засідання 15.05.2025 року справі № 910/3047/25 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні 14.08.2025 у справі № 910/3047/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, закрито підготовче провадження у справі № 910/3047/25 та справа призначена до судового розгляду по суті на 25.09.2025.

У судовому засідання засіданні з розгляду справи по суті 25.09.2025 протокольною ухвалою оголошено перерву до 16.10.2025.

Проте, у зв`язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному, призначене на 16.10.2025 судове засідання не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києві від 17.10.2025 року судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 13.11.2025 року.

Будь - яких інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи по суті 13.11.2025 року суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 25.09.2025 року та 13.11.2025 року представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) брав участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Уповноважений представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) в судові засідання з розгляду справи по суті 25.09.2025 року та 13.11.2025 року не з`явився.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Про дату, час та місце проведення судових засідань 25.09.2025 року та 13.11.2025 року відповідно до норм ст. 6 ГПК України відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) повідомлений належним чином шляхом надсилання копій ухвал суду від 14.08.2025 року та 17.10.2025 року до електронного кабінету учасника справи, факт отримання яких підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку процесуальних документів до електронного кабінету останнього.

Про поважні причини неявки в судові засідання з розгляду справи по суті 25.09.2025 року та 13.11.2025 року уповноваженого представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) суд не повідомлено.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, ТОВ "АРКАДСТРОЙ" не забезпечено участі свого представника в судових засіданнях з розгляду справи по суті, а також не подано відзиву на первісну позовну заяву та відповіді на відзив на зустрічну позовну заяву, за відсутності будь - яких заяв та клопотань від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) станом на 13.11.2025 року, суд здійснював розгляд справи по суті в судовому засіданні 13.11.2025 року виключно за наявними матеріалами та за відсутності представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом).

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 13.11.2025 року представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) підтримав первісні позовні вимоги та просив суд їх задовольнити, а також заперечував проти зустрічних позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на зустрічний позов.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 13.11.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом), Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, дійсний на час спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом за матеріалами справи, 17 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АРКАДСТРОЙ» (замовник за договором, відповідач у справі за первісним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю" СУПЕРПОВЕРХНЯ" (Виконавець за договором та відповідач у справі за первісним позовом) укладено Договір на виконання робіт № 17/11/2021-1 (далі - Договір), згідно пункту 1.1. якого договору Замовник доручає та оплачує, а Виконавець забезпечує комплекс робіт з різання керамогранітних листів Laminam у форматі 3240*1620*12+мм. Перелік та характеристика робіт зазначено у Специфікації №1, яка є невід`ємною частиною Договору.

Розділами 2-10 Договору сторони узгодили вартість робіт, терміни виконання, розрахунки і платежі, контроль за якістю робіт та матеріалів, відповідальність сторін, форс- мажорні обставини тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно п.9.1 Договору цей договір набирає чинності з дати підписання його Сторонами і діє до 31 грудня 2021 року, але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за Договором.

Вказаний Договір підписаний представниками замовника та виконавця і скріплений печатками сторін.

Окрім цього судом встановлено, що сторонами було погоджено та підписано Додаток №1 до спірного Договору - Специфікація №1, копія якого наявна в матеріалах справи.

З урахуванням предмету та суб`єктного складу сторін договору, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид останнього судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм §1, 3 глави 61 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України, який діяв на час спірних правовідносин (далі - Господарський кодекс України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Так, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання, згідно статті 174 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), є господарський договір.

Відповідно до приписів частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно погодженої сторонами Специфікації № 1 (Додаток № 1 до Договору) затверджено характеристики, кількість, номенклатуру й загальну вартість робіт, що виконуються (роботи та матеріали), на загальну суму 1 571 732,00 грн., в т.ч. ПДВ 261 955,33 грн. Орієнтовна візуалізація та конструктив згідно технічної документації замовника.

У відповідності до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що строк виконання робіт по цьому Договору набирає чинності з дати підписання його Сторонами і діє до 31 грудня 2021 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за Договором Замовником та перерахування 50% передплати на розрахунковий рахунок Виконавця.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За приписами частини 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором (частини 1, 2 статті 844 Цивільного кодексу України).

Загальна сума Договору складає 1 571 732 грн., в т.ч. ПДВ 261 955,33 грн. (п.2.1 Договору).

Згідно частини 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

В силу ч. 2 ст. ст. 853 Цивільного кодексу України замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Отже, відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

У свою чергу, обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника.

За умовами п.6.1 Договору розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі Актів приймання виконаних робіт. Акти виконаних робіт готує Підрядник і передає для підписання уповноваженому представнику Замовника у строк не пізніше останнього числа звітного місяці. Уповноважений представник Замовника протягом двох днів перевіряє реальність акту і підписує його в частині фактично виконаних обсягів робіт. У разі не підписання акту виконаних робіт та відсутності обґрунтованої письмової відмови протягом вказаного періоду акт приймання виконаних робіт вважається прийнятим Замовником.

Як зазначено в позовній заяві, на виконання умов Договору позивачем за первісним позовом (виконавцем) виконані, а відповідачем за первісним позовом як замовником прийняті по обсягу та якості роботи з монтажу навісного вентильованого фасаду на об`єкті: «Офісно-житловий центр на вул. Мечникова, 1А в Печерському районі м. Києва» на загальну суму 1 015 237,00 грн., на підтвердження чого позивачем за первісним позовом надані копії складених та підписаних сторонами без зауважень Актів приймання виконаних будівельних робіт, а саме:

- Акту приймання-виконання будівельних робіт №1 від 06 лютого 2023 року на суму 812 714,00 грн., в т.ч. ПДВ 135 452,33 грн.;

- Акту приймання-виконання будівельних робіт №2 від 24 лютого 2023 року на суму 156 559 грн., в т.ч. ПДВ 26 093,17 грн.;

- Акту приймання-виконання будівельних робіт №3 від 10 квітня 2023 року на суму 45 964,00 грн., в т.ч. ПДВ 7 660,67 грн.

При цьому, як вбачається зі змісту останніх, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання робіт з боку замовника відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем за первісним позовом заперечень щодо якості, обсягів та строків виконання робіт та/або відмови відповідача за первісним позовом від приймання виконаних позивачем робіт та підписання актів приймання виконаних будівельних робіт, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем за первісним позовом умов Договору в частині, зазначеній у вказаних актах, до суду не надходило.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем за первісним позовом виконано прийняті на себе зобов`язання з виконання робіт з монтажу навісного вентильованого фасаду в обсягах згідно вказаних актів, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконані роботи без будь - яких зауважень.

Факт виконання позивачем робіт в обсязі та вартістю, зазначеною у вказаних актах,а також прийняття їх замовником сторонами не заперечується.

Відповідно до п.2.2 Договору Виконання робіт здійснюється на умові 50% передплати, що складає 785 866,00грн., в т.ч. ПДВ 130 977,67 грн., якщо Сторони окремо, в усній формі, не погодили інші умови.

Згідно п.2.3 Договору оплата залишкової вартості виконаних послуг, поділяється на два етапи оплати: після виконання 50% робіт, оплачується 30% передплати, що складає 471 519,60 грн., решта оплати 20%, що складає 314 346,40 грн. після закінчення робіт, здійснюється протягом 3-х робочих днів з моменту підписання відповідних актів виконаних робіт.

Розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі рахунків (п.2.4 Договору).

Докази того, що сторони узгодили інший порядок та строки оплати робіт за Договором в матеріалах справи відсутні.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджують як факт виконання ТОВ «СУПЕРПОВЕРХНЯ» зобов`язання з виконання робіт, так і факт виникнення у ТОВ «АРКАДСТРОЙ» зобов`язання з їх оплати, є Акти приймання-виконання будівельних робіт, які мають бути сторонами належним чином оформленими та підписаними без будь - яких зауважень.

Тобто, саме такий документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарських операцій і містить інформацію про вартість виконаних робіт.

Таким чином, підписання та узгодження замовником (відповідачем) Актів приймання виконаних будівельних робіт, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та умов Договору є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за виконані позивачем за первісним позовом роботи.

Вищенаведене в сукупності дає змогу стверджувати, що укладення між сторонами Договору № 17/11/2021-1 на виконання робіт від 17.11.2021 року було спрямоване на виконання позивачем за первісним позовом робіт з різання керамогранітних листів Laminam, відтак, виконаному позивачем за первісним позовом обов`язку з виконання робіт кореспондує обов`язок відповідача за первісним позовом як замовника із підписання актів приймання виконаних будівельних робіт в разі відсутності відмови від їх прийняття та своєчасної оплати виконаних підрядником робіт, результати яких було прийнято.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначено позивачем за первісним позовом та не заперечується відповідачем за первісним позовом, останнім на виконання спірного Договору була здійснена оплата у розмірі 785 866,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №2001 від 22.11.2021 року та банківською випискою за період 22.11.2021 - 22.11.2021 року, копії яких долучені до матеріалів справи.

Також у позовній заяві ТОВ «СУПЕРПОВЕРХНЯ» вказує, що за результатами проведених між сторонами переговорів, відповідно до копії Гарантійного листа, долученого до матеріалів справи, ТОВ «АРКАДСТРОЙ» у рамках Договору на виконання робіт від 17.11.2021 року №17/11/2021-1 гарантувало здійснити оплату на користь ТОВ «СУПЕРПОВЕРХНЯ» двома платежами, а саме: 114 685,50 грн. до 30.11.2023 року та 114 685,50 грн. до 31.12.2023 року.

Проте, в порушення взятих на себе зобов`язань, повну оплату вартості виконаних ТОВ «СУПЕРПОВЕРХНЯ» робіт ТОВ «АРКАДСТРОЙ» не здійснило, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 229 371,00 грн.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (чинним на час виникнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов`язання щодо оплати виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Суперповерхня» робіт у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач за первісним позовом виконав частково, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркадстрой» утворилась заборгованість перед позивачем за первісним позовом у розмірі 299 371,00 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду первісній позовній заяві.

Відповідно до п.7.5 Договору при простроченні платежу і остаточного розрахунку за виконані роботи Замовник сплачує Підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Отже, окрім основної заборгованості, ТОВ «СУПЕРПОВЕРХНЯ» нараховано на підставі ст.232 ГК України та пункту 7.5 Договору пеню в розмірі 34 285,43грн. за період з 06.11.2023 року - 05.05.2024 року, яку позивач також просив суд стягнути з відповідача.

В свою чергу, відповідач за первісним позовом звертаючись до суду з зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «СУПЕРПОВЕРХНЯ» про визнання недійсним Договору на виконання робіт №17/11/2021-1 від 17 листопада 2021 року зазначає, що за приписами частини 3 статті 180 ГК України законодавцем передбачено, що при укладанні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 4 цієї ж статті ГК України законодавцем встановлено, що - умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Таким чином, як зазначено позивачем за зустрічним позовом в зустрічній позовній заяві, в порушення вказаних вимог, оспорюваний Договір не містить передбачену приписами ст. 180 ГК України істотну умову предмету останнього, а саме щодо якості робіт в розумінні статті 15 ГК України, з огляду на що останній має бути визнаний недійсним в судовому порядку згідно ст.ст. 203, 215 ЦК України

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем за первісним позовом (позивачем) не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу з оплати виконаних робіт або ж письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Натомість, відповідач за первісним позовом заперечуючи проти первісного позову звернувся з зустрічною позовною заявою, в якому не навів будь-яких заперечень щодо визначення позивачем за первісним позовом розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, у зв`язку з чим суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем за первісним позовом своїх зобов`язань за Договором щодо повної та своєчасної оплати виконаних робіт за спірним договором у добровільному порядку, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в сумі 299 371,00 грн. відповідач за первісним позовом суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача заборгованості за виконані за спірним Договором роботи підлягають задоволенню.

Поряд із цим, позивач за первісним позовом у відзиві на зустрічну позовну заяву зазначає, що твердження позивача за зустрічним позовом щодо відсутності предмету Договору - є надуманим та таким, що не відповідає дійсності та протирічить умовам розділу 5 Договору, згідно якого Виконавець бере на себе зобов`язання по своєчасному якісному виконанню робіт з застосуванням якісних матеріалів, які відповідають діючим вимогам ДСТУ, ТУ, стандартів та іншим нормативним документам.

Крім того, позивачем за зустрічним позовом без застережень були підписані Акти виконаних робіт та частково оплачені. Жодних претензій щодо кількості та якості виконаних робіт, а також якості та кількості матеріалів - не надходило, а тому визнавати Договір недійсним у зв`язку з відсутністю в ньому предмету в частині вимоги щодо якості робіт в розумінні статі 15 ГК України, не існує жодних підстав, в тому числі і правових.

Згідно з ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; іншими способами, передбаченими законом.

Згідно правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 року у справі №761/26815/17, недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

При виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд, відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, що сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 року у справі № 904/2979/20).

Суд зазначає, що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України).

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір (його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) (його частини) необхідно встановити, що правочин (його частина) не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При цьому, приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Крім того, за приписами частини 1 статті 207 Господарського кодексу господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю чи в частині.

Отже, виходячи з наведених приписів позивач за зустрічним позовом, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Суд зазначає, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Так, під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами, зокрема, про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Зокрема, в обґрунтування позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилається на те, що оспорюваний Договір не містить істотну умову останнього - предмет договору в частині щодо якості робіт.

За змістом ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4 ст. 180 Господарського кодексу України).

Разом з тим, як вбачається з аналізу вищевикладених норм права, непогодження сторонами всіх істотних умов договору згідно ст. 638 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України може свідчити про неукладеність такого договору, а не про його недійсність.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 506/450/19, якщо відсутність у договорі однієї з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивача з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання її прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав.

Як встановлено судом під час розгляду справи, обома сторонами на протязі певного часу виконувались умови Договору як щодо виконання робі, так і щодо їх передачі, прийняття та часткової оплати.

Окрім цього, пунктом 5.1 Договору сторони погодили, що виконавець бере на себе зобов`язання по своєчасному і якісному виконанню робіт із застосуванням якісних матеріалів, які відповідають діючим вимогам ДБН, СОУ, ТУ, стандартів та іншим нормативним документам.

Додатково суд зазначає, що навіть якщо сторони детально не прописали умови якості в тексті договору підряду, якість робіт визначається вимогами, встановленими законом, технічними регламентами, будівельними нормами (ДБН) або звичайними вимогами, які ставляться до робіт такого роду (ст. 857 Цивільного кодексу України).

Окрім цього, приписами ст. 858 ЦК України передбачені права замовника у разі неналежної якості виконаних робіт, зокрема, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.

Також у разі наявності зауважень щодо якості виконаних робіт замовник має право звернутись з позовом про захист своїх прав у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань (стягнення коштів, зобов`язання переробити роботу тощо) або ставить питання про розірвання договору за ст. 651 Цивільного кодексу України не про визнання договору недійсним у зв`язку з порушенням його істотних умов.

Врахувавши зазначені висновки Верховного Суду, а також конкретні обставини справи, суд дійшов висновку про те, що відсутність у договорі однієї з істотних умов не унеможливила виконання Договору, зокрема, в частині передачі результатів робіт та проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували його умови, отже незгода позивача за зустрічним позовом з умовами виконання договору не може бути підставою для визнання її прав порушеними в момент укладення такого Договору та визнання його недійсним з цих підстав, у зв`язку з чим зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо заявленої ТОВ «Суперповерхня» до застосування до зустрічних позовних вимог позовної давності з посиланням на те, що загальний строк позовної давності у три роки збіг 17 листопада 2024 року, в той час як позивачем за зустрічним позовом не наведено поважних причин та підстав пропуску строку на звернення до суду за захистом, суд зазначає, що як наголошує Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.

У 256 Цивільного кодексу України вказано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (пункт 5).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

В той же час, за умовами статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Разом з цим, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 року у справі 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 року у справі №575/467/16-ц.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати, зокрема, можливість поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Питання поважності причин пропущення позовної давності (наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову) вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

При вирішенні питання про захист порушеного права, у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує дане питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 28.11.2018 року у справі № 911/926/17 зазначив, що порівняльний аналіз змісту термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції до 15.12.2017 року) та статтею 74 ГПК України (у редакції чинній з 15.12.2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень.

З огляду на вищезазначене, враховуючи вищевикладені висновки суду щодо наявності самостійних підстав для відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ «Аркадстрой» до ТОВ «Суперповерхня», підстави для застосування строку позовної давності до вимог про визнання недійсним Договору № 17/11/2021-1 на виконання робіт від 17.11.2021 року, та розгляду відповідної заяви відповідача за зустрічним позовом відсутні.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними та фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 7.5 Договору при простроченні платежу і остаточного розрахунку за виконані роботи Замовник сплачує підряднику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем за первісним позовом зобов`язань зі своєчасної оплати наданих послуг за Договором Товариством з обмеженою відповідальністю «СУПЕРПОВЕРХНЯ» як виконавцем нараховано згідно з пунктом 7.5 Договору пеню в розмірі 34 285,43 грн. за період 06.11.2023 року - 05.05.2024 року, які позивач просив стягнути з відповідача за первісним позовом згідно наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, ТОВ «АРКАДСТРОЙ» не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого ТОВ «СУПЕРПОВЕРХНЯ» розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пеня починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Також суд зазначає, що згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22 (провадження № 12-79гс23) зазначила, що на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює ч. 6 ст. 232 ГК України. Формулювання, яке містить ч. 3 ст. 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, у тому числі умови договору (у разі відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, установлений договором.

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Таким чином, оскільки, як встановлено судом, умови спірного Договору не містять будь-яких додаткових застережень (зокрема, «до повного виконання зобов`язання», «до повної сплати заборгованості», «до повного погашення боргу» тощо), які свідчили б про визначення в ньому іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, тому пеня за прострочення виконання відповідачем як платником зобов`язань за Договором в частині оплати виконаних робіт має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

З урахуванням вищенаведеного, зокрема, визначеного п. 2.3 Договору строку оплати робіт за спірними Актами приймання виконаних будівельних робіт та дати їх фактичного підписання, суд зазначає про невірне встановлення позивачем за первісним позовом можливого періоду нарахування пені згідно п. 7.5 Договору - 06.11.2023 року - 05.05.2024 року, отже, позовні вимоги ТОВ «СУПЕРПОВЕРХНЯ» в частині стягнення пені у розмірі 34 285,43 грн. за період з 06.11.2023 року - 05.05.2024 року задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що первісний позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем за первісним позовом не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають частковому задоволенню.

Окрім цього, враховуючи те, що позивач за зустрічним позовом не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх зустрічних позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «АРКАДСТРОЙ» в задоволенні зустрічного позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати в частині первісного позову покладаються судом на відповідача за первісним позовом пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в частині зустрічного позову - на позивача за зустрічним позовом.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРКАДСТРОЙ» (вул. Шовковична, 42, /44, оф. LL2-B м. Київ, 01024, код ЄДРПОУ 42101905) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СУПЕРПОВЕРХНЯ» (бульв. Лесі Українки, 21, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 41158808) 299 371,00 грн. (двісті дев`яносто дев`ять тисяч триста сімдесят одну грн. 00 коп.) основного боргу та 2 752,45 грн. (дві тисячі сімсот п`ятдесят дві грн. 45 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог первісного позову відмовити.

4. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 23 жовтня 2026 року.

Суддя А.М. Селівон