Решение № 140908284, 23.10.2026, Іваничівський районний суд Волинської області

Справа № 156/69/26

Провадження № 2/156/197/26

Рядок статзвіту № 38

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 жовтня 2026 року сел. Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Комзюк Н.Н.,

за участю секретаря судового засідання Кирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулось через систему «Електронний суд» до Іваничівського районного суду Волинської області з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 43290,91 грн, а також понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги за кредитним договором №531750338 від 01.10.2021, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 . Відповідач умови вказаного договору не виконала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка позивачем у добровільному порядку не погашена.

Ухвалою Іваничівського районного суду Волинської області від 02.07.2026 цивільну справу прийнято до провадження судді Комзюк Н.Н.

У відзиві на позовну заяву відповідач просила повністю відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування зазначала, що договір факторингу між первісним і наступним кредитором укладено 28.11.2018, тобто за 3 роки до дати кредитного договору (01.10.2021), тому право вимоги не могло бути передане, а докази оплати за відступлення відсутні. Кредитний договір вона не підписувала, а надана паперова копія не містить належного електронного підпису та сертифікату ЕЦП, що порушує законодавство про електронний документообіг. Нарахування відсотків поза межами базового строку кредитування (після 16.11.2021) суперечить законодавству. Також, позивач не надав належних первинних документів (банківських виписок), які б доводили фактичне зарахування коштів на її картковий рахунок. Витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн є неспівмірними обсягу робіт (шаблонні документи) та не підтверджені платіжними документами щодо фактичної оплати саме за цією справою.

Представник позивача у відповіді на відзив просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування зазначав, що договір був підписаний електронним підписом шляхом введення одноразового ідентифікатора (SMS-коду) 01.10.2021, що додатково підтверджується наявним QR-кодом. Крім того, відповідач здійснила часткові платежі на суму 3570 грн, чим фактично визнала укладення договору. Строк дії договору факторингу від 2018 року продовжувався додатковими угодами до 31.12.2024, а безпосередній перехід права вимоги за цим кредитом відбувся в день підписання реєстру прав вимог 21.12.2021, тобто вже після видачі кредиту. Подальший перехід до позивача також підтверджується відповідними реєстрами та актами прийому-передачі. Фактичне перерахування коштів підтверджується платіжними дорученнями небанківської фінансової установи, яка ініціювала переказ на надані відповідачем реквізити. Наданий розрахунок заборгованості відповідає вимогам законодавства про бухгалтерський облік, а позивачем не здійснювалося жодних додаткових нарахувань штрафів за період перебування у нього права вимоги. Заявлені витрати на правничу допомогу обґрунтовані належними доказами.

На виконання ухвал від 13.04.2026 та 25.05.2026 до суду надійшли витребувані у АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» документи.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у позові просив розглядати справу без участі представника ТОВ «ФК «ЕЙС»,

Відповідач у судове засідання не з`явилась, причини неявки не повідомила. У заяві від 13.04.2026 зазначила, що позовні вимоги не визнає з підстав, викладених у відзиві.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності відповідача та третіх осіб, суд виходить із такого.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Крім того, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» у якому наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

За змістом ст. 43 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Враховуючи, що відповідач не скористалась своїм правом на участь у судовому засіданні, а її неявка не перешкоджає всебічному та об`єктивному з`ясуванню обставин справи, суд, зважаючи на думку представника позивача, ухвалив провести розгляд справи по суті за відсутності учасників, які не з`явилися, за наявними у справі матеріалами.

Оскільки учасники справи у судове засідання не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.77, 79, 80 ЦПК України).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Пунктами 5 та 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт).

З матеріалів справи вбачається, що 01.10.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №531750338, який підписаний електронним підписом відповідача шляхом відтворення одноразового ідентифікатора MNV46KY7.

Укладення відбулося в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця, де відповідач ідентифікувалася, заповнила заявку, вказала свої персональні дані, фінансовий номер телефону та реквізити банківської картки.

Одноразовий персональний ідентифікатор MNV46KY7 було направлено відповідачу 01.10.2021 о 14:27:21 на номер мобільного телефону НОМЕР_1 , який вказано у заявці.

О 14:28:37 відповідач ввела цей ідентифікатор у відповідне поле в системі, чим акцептувала пропозицію та підписала договір. Додатковим доказом накладення електронного підпису є сформований QR-код (двовимірний штрих-код), який знаходиться на договорі та містить інформацію щодо підписанта.

За умовами кредитного договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надає ОСОБА_1 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі кредитного ліміту на суму 10500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (п. 1.1 Кредитного договору).

Відповідно до п.1.7 вказаного договору, кредитна лінія надається строком на 19 днів від дати отримання кредиту позичальником (далі - «дисконтний період»), а саме до 16.11.2021. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору, загальний строк дії кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.

Згідно з п.1.8 вищевказаного договору сторони погодили, що встановлений в п.1.7 договору строк дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду, на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена.

Пунктами 1.9, 1.9.1, 1.9.2 договору кредитної лінії передбачено, що за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку: виключно на період строку визначеного в п.1.7 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 722,70 процентів річних, що становить 1,98 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним. За умови продовження строку дисконтного періоду, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 704,63 процентів річних, що становить 1,93 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Відповідно до п.1.9.3 якщо позичальник користуватиметься кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.8 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 766,50 процентів річних, що становить 2,10 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду.

За п.1.10 договору позичальник зобов`язаний не пізніше останнього дня дисконтного періоду (в термін платежу) з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду на умовах п.1.8 цього договору, оплатити фактично нараховані на термін платежу проценти за користування кредитом протягом дисконтного періоду.

Основна сума кредиту має бути повернена не пізніше дати закінчення дисконтного періоду, а у разі якщо позичальник продовжує користуватися грошовими коштами після закінчення дисконтного періоду з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду, та у разі продовження строку дії договору на умовах п.1.12 договору, основна сума кредиту має бути повернена не пізніше дати визначеної за правила п.1.12.1 договору, але в будь-якому разі не пізніше граничного строку дії договору (закінчення строку його чи дати його дострокового розірвання). Також позичальник має право достроково повернути основну суму кредиту повністю або частково та сплатити всі фактично нараховані проценти в будь-який час (п.1.11 договору).

Відповідно до п.1.12 кредитного договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст.212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку користування кредитом (продовження загального строку дії договору) на наступних умовах: за п.1.12.1 договору зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду; за п.1.12.2 договору, з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 процентів річних, що становить 2,98 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Проценти, в розмірі визначеному п.п.1.9 та 1.12.2 договору, нараховуються за кожен день користування кредитом починаючи з першого дня надання кредиту та до дня фактичного повернення суми кредиту позичальником (п.1.13 договору).

Пунктом 3.10 договору передбачено, що у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за цим договором у повному обсязі сплачена позичальником сума погашає вимоги у такій черговості: у першу чергу сплачуються прострочені проценти за користування кредитом; у другу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту (за наявності); у третю чергу сплачуються нараховані проценти за користування кредитом; у четверту чергу сплачуються сума кредиту (у разі зобов`язань щодо її повернення); у п`яту чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору.

Згідно з п.4.3 договору сторони погодились, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами у розумінні ч.2 ст.625 ЦК України.

Відповідно до п.4.4 договору, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

З урахуваннями викладеного, сторонами узгоджено істотні умови договору, зокрема розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення договору у електронній формі шляхом його підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

На виконання умов договору кредитодавець перерахував кошти на банківську картку відповідача, що підтверджується платіжними дорученнями, долученими до матеріалів справи.

Більше того, АТ КБ «ПриватБанк» листом від 13.04.2026 підтвердило, що на ім`я ОСОБА_1 (рнокпп - НОМЕР_2 ) емітовано банківську картку № НОМЕР_3 , на яку у період з 01.10.2021 по 12.10.2021 року відбулося зарахування переказів на загальну суму 10 500 гривень. Зокрема, банк повідомив про такі надходження на вказаний рахунок: 01.10.2021 - зарахування 4000 грн; 05.10.2021 - зарахування 2350 грн; 11.10.2021 - зарахування 2050 грн; 12.10.2021 - зарахування 2100 грн. Крім того, у цьому листі АТ КБ «ПриватБанк» підтвердило, що номер телефону НОМЕР_4 був і є фінансовим та знаходився в анкетних даних ОСОБА_1 .

Факт прийняття умов договору також підтверджується конклюдентними діями відповідача, а саме здійсненням часткових платежів на погашення заборгованості, що вбачається з розрахунку заборгованості та наданої АТ КБ «ПриватБанк» виписки.

Таким чином, доводи відповідача про те, що матеріали справи не містять належних доказів щодо укладення даного кредитного договору та отримання кредитних коштів не заслуговують на увагу.

Слід зауважити, що за приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов?язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов?язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

З врахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку про укладеність вищевказаного кредитного договору, а також перерахування первісним кредитором погодженої суми кредитних коштів на рахунок позичальника.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, у відповідача виник обов`язок повернути надані кошти, на умовах та у строки, передбачені договором.

Відповідач вказувала, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором від первісного кредитора Закону України «Про електронну комерцію» до ТОВ «Таліон Плюс».

Однак суд вважає дані доводи безпідставними з огляду на наступне.

Частинами 1 та 2 ст.512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01.

Відповідно до пункту 8.2 вказаного договору строк його дії закінчується 28.11.2019. Однак, у подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали ряд додаткових угод, а саме: №19 від 28.11.2019, № 26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022, №32 від 31.12.2023 якими продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року.

Таким чином, з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось протягом всього часу його дії, тобто з 28.11.2018 по 31.12.2024.

У пункті 2.1 договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 сторони визначили, що згідно умов договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Тобто, предметом договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 є відступлення прав вимоги до боржників, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги.

Відповідно до п. 1.3 вказаного договору визначено, що під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Пунктом 1.2 договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги.

Відповідно до п. 1.5 договору, реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку №1 до договору.

Згідно з п. 4.1 договору, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.

Положеннями п.1.6 договору визначено, що фінансування - сума коштів, що сплачується фактором клієнту за відступлення права вимоги на умовах цього договору.

Відповідно до п. 5.2.1 договору фактор зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати фінансування в порядку, передбаченому цим договором. Клієнт має право призупинити фактору формування та передачу нового реєстру прав вимоги до моменту здійснення фінансування в повному обсязі за попередньо передані реєстри прав вимоги (п.5.4.3 договору).

На підставі п. 5.4.4 договору клієнт має право достроково розірвати договір в односторонньому порядку в разі систематичного (2 (два) і більше раз) порушення виконання фактором зобов`язань щодо фінансування шляхом направлення повідомлення за 5 (п`ять) робочих днів до планової дати розірвання.

На виконання договору факторингу №28/1118-01 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» 21.12.2021 складено та підписано реєстр прав вимоги №165, за яким передані (відступлені) права вимоги до відповідача за кредитним договором №531750338 від 01.10.2021.

Відповідно до вказаного реєстру до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача у сумі 26 394,85 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту - 10 499,53 грн, за процентами 15 895,32 грн.

Таким чином, право вимоги перейшло від клієнта до фактора у день підписання сторонами реєстру прав вимог (21.12.2021), тобто після укладання кредитного договору №531750338 від 01.10.2021.

Встановлені обставини свідчать, що сторони виконали умови договору факторингу №28/1118-01 належним чином. Підписаний сторонами реєстр прав вимоги містить всі необхідні дані, а тому він є достатнім доказом передачі права вимоги за кредитним договором №531750338 від 01.10.2021.

Відповідно до ст.203 ЦК України, правочин є дійсним, якщо він відповідає волевиявленню сторін та не суперечить закону.

Факт наявності або відсутності фінансування за відповідним договором є внутрішнім взаємовідносинами фінансових компаній. Навіть за умови відсутності фінансування за вищезгаданим договором перехід прав вимоги вважається таким, що відбувся в момент підписання сторонами відповідних реєстрів. У такому випадку обидва товариства вирішують даний спір у судовому порядку.

При цьому чинне законодавство не встановлює прямої вимоги про те, що право вимоги переходить лише після оплати. Стаття 1077 ЦК України, яка регулює факторинг, лише встановлює обов`язок сплати за договором факторингу, але не визначає момент переходу прав. Це дозволяє сторонам договору самостійно визначати, коли відбувається перехід права вимоги, що відповідає загальному принципу свободи договору (волі сторін), закріпленому в цивільному праві.

Таким чином, сторони можуть самостійно встановлювати строки для проведення оплати й даний факт не взаємопов`язаний з предметом договору та переходом права вимоги.

Відсутність доказів на підтвердження оплати за договором факторингу №28/1118-01 з урахуванням встановлених фактичних обставин даної справи, не спростовує факт набуття позивачем права вимоги за кредитним договором №531750338 від 01.10.2021. Більше того, відповідний договір факторингу чинними та перед судом заінтересованими особами питання про визнання його недійсними не порушувалося, відтак, доведення факту сплати їх сторонами погодженого платежу не впливає на наявність прав вимоги у позивача, обумовлених таким договором.

Також, 30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №30/1023-01, у відповідності до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» приймає належні ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах прав вимоги.

Так, відповідно до п.4.1 договору право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги по формі встановленій у відповідному додатку.

Відповідно до реєстру прав вимоги №2 від 20.12.2023 до договору факторингу №30/1023-01 від 30.10.2023, від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №531750338 від 01.10.2021 на загальну суму 43290,91 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту - 10 499,53 грн, за процентами 32791,38 грн.

Окрім цього, 11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до умов якого позивач набув права вимоги до відповідача за кредитним договором №531750338 від 01.10.2021.

Відповідно до реєстру боржників (додаток №1 до договору факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025) складеного 14.07.2025, до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 43290,91 грн, яка складається з 10499,53 грн заборгованості за основною сумою боргу та 32791,38 грн заборгованості по несплаченим відсоткам.

Таким чином, до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №531750338 від 01.10.2021.

Як зазначає позивач, взяті на себе зобов`язання ОСОБА_1 не виконала належним чином, станом на день звернення до суду з даним позовом заборгованість не повернута.

Згідно з розрахунком заборгованості, сформованим ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», заборгованість відповідача, станом на 21.12.2021, становить 26 394,85 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту - 10 499,53 грн, за процентами 15 895,32 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість відповідача склала 43290,91 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту - 10 499,53 грн, за процентами 32791,38 грн.

Відповідачем дані розрахунки заборгованості не спростовані, доказів помилковості чи неправильності наданих позивачем розрахунків, а також належного виконання зобов`язань за кредитним договором не надано. Крім того, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання відповідно до ст. 617 ЦК України.

Посилання відповідача про неправомірне нарахування відсотків після закінчення базового строку кредитування також не заслуговують на увагу, оскільки за умовами кредитного договору (п.1.12) сторони прямо передбачили відкладальну обставину та погоджений механізм продовження (автопролонгації) строку кредитування (на строк до 90 днів) у разі, якщо позичальник продовжує користуватися коштами після закінчення дисконтного періоду.

Враховуючи, що відповідач не повернула кредитні кошти в обумовлений початковий строк, правомірно спрацювали узгоджені умови щодо продовження строку дії кредитної лінії. Відповідно, нарахування відсотків за цей період здійснювалося в межах погодженого сторонами загального строку кредитування та за чітко обумовленими ставками, адже кредитор здійснював нарахування в межах пролонгованого строку кредитування.

На підставі встановлених обставин, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №531750338 від 01.10.2021 у розмірі 43290,91 грн.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідача у відповідності до положення ст.141 ЦПК України.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн, суд враховує наступне.

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У відзиві відповідач зазначала, що витрати позивача на правничу допомогу є необґрунтованими та неспівмірними з фактичним обсягом виконаної роботи, у зв`язку з чим у їх стягненні слід відмовити. Окрім цього зазначала, що позовна заява не містить належних доказів на підтвердження надання правничої допомоги саме щодо спірного кредитного договору та понесення відповідних витрат позивачем.

На підтвердження надання правничої допомоги та понесених витрат на правничу допомогу позивачем додано до позову договір про надання правничої допомоги від №20/08/25-01 від 20.08.2025, укладений між ТОВ «ФК «ЕЙС» та АБ «Соломко та партнери», додаткову угоду №25770937991 до договору №20/08/25-01 від 20.08.2025, згідно якої сторони погодили надання правничої допомоги щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором №531750338 від 01.10.2021, акт прийому-передачі наданих послуг, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, довіреність на ім`я адвоката.

З акту прийому-передачі наданих послуг слідує, що вартість складання позовної заяви становить 5000 грн, вартість вивчення матеріалів справи 1000 грн, підготовка адвокатського запиту 500 грн, підготовка клопотання про витребування доказів 500 грн.

Вищенаведені документи оцінюються судом, як належні та достатні у розумінні положень ст.ст.77-80 ЦПК України, оскільки підтверджують факт понесених (здійснених) позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Необхідно також відзначити, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічних висновків дійшла ВП ВС у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, ОП КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

Частиною 4 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно частини 6 вказаної статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зсуд дійшов висновку про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 756/6927/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 701/804/21, від 10 квітня 2024 року у справі №530/259/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Дана справа відноситься до категорії малозначних, обсяг документів доданих до позовної заяви є незначним, а судова практика у справах цієї категорії є сталою і не потребувала значного часу для аналізу законодавства.

Зважаючи на обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціну позову, значення справи для сторін, враховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських послуг, а також розумності їхнього розміру, суд вважає за необхідне визначити суму відшкодування витрат ТОВ «ФК «ЕЙС» на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу, на переконання суду є справедливим та обґрунтованим, співмірним зі складністю цієї справи та наданим обсягом послуг, а також не суперечитиме принципу розумності судових витрат.

Керуючись ст. ст. 4-13, 137, 141, 174-181, 209-250, 258, 259, 263, 264, 265, 280, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 43290 (сорок три тисячі двісті дев`яносто) гривень 91 копійку заборгованості за кредитним договором №531750338 від 01.10.2021.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 2662,40 грн судового збору та 3000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з вимогами п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», місцезнаходження - місто Київ, вул. Юрія Поправки, буд.6, кабінет 13, код ЄДРПОУ 42986956;

відповідач - ОСОБА_1 , рнокпп - НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 26.10.2026.

Суддя Н.Н. Комзюк