Решение № 140901011, 15.10.2026, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/9091/25

провадження №2/216/1702/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого, судді Чирського Г.М.,

за участю: секретаря судового засідання Смолдирева М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №6 м. Кривого Рогу цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей та визначення місця проживання дітей, -

ВСТАНОВИВ:

16.12.2025 р. до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з відповідною позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей. В обґрунтування позову зазначив, що він з відповідачкою з літа 2007 року фактично знаходились в шлюбних відносинах без державної реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 . 16 травня 2025 року сторони уклали шлюб. Проте, в останній час сімейні стосунки між позивачем та відповідачкою різко погіршилися, відповідачка не проживає разом з сім`єю і перейшла жити до матері за місцем реєстрації більше двох місяців потому. Позивач зазначає, що один утримую їхніх синів, які проживають разом з ним. Весь цей час відповідачка долею синів не опікувалась матеріальної допомоги на утримання дітей не надавала. Згідно з інформацією якою володію позивач, відповідач на даний момент не працює має мінливий та нерегулярний дохід і тому він просить визначити розмір аліментів в твердій грошовій сумі, а саме, - в 3000 гривен (три тисячі гривен) щомісяця на кожного з дітей.

Ухвалою судді від 02.02.2026 року справу прийнято до свого провадження, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання.

30.04.2026 року від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій він просить суд визначити місце проживання синів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 05.05.2026 року прийнято до розгляду заяву позивача ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Службу у справах дітей виконкому Центрально-Міської районної у місті ради. Постановлено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

29.06.2026 року представником органу опіки та піклування виконкому Центрально-Міської районної у місті ради долучено до матеріалів справи висновок виконкому районної у місті ради про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_4

01.07.2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті. Крім того, постановлено провести опитування неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в судовому засіданні за участі представника служби у справах дітей. Зобов`язано позивача ОСОБА_1 забезпечити явку в судове засідання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Під час судового розгляду позивач наполягав на задоволенні позову в повному обсязі. В судове засідання, призначене на 15.10.2026 року, не з`явився, надав до суду заяву про проведення судового засідання без його участі.

Інші учасники в судове засідання не з`явилися.

За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача на підставі наявних у справі доказів та ухвалити заочне рішення, відповідно до положень ст.ст. 280, 282 ЦПК України.

Вислухавши пояснення позивача, опитавши неповнолітнього, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що з літа 2007 року позивач та відповідачка ОСОБА_6 фактично знаходились в шлюбних відносинах без державної реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_3 , про що зроблено запис № 150 в книзі реєстрації народження Центрально-Міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 . Батьками дитини зазначено: ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Центрально-Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області від 09.03.2011 року, ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_4 , про що зроблено запис № 248 в книзі реєстрації народження Центрально-Міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області. Батьками дитини зазначено: ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .

Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , 16 травня 2025 року ОСОБА_1 (позивач у справі) та ОСОБА_7 (відповідачка у справі) зареєстрували шлюб, про що Центрально-Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зроблено відповідний актовий запис № 264. У зв`язку із реєстрацією шлюбу відповідачка змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».

З довідки військової частини НОМЕР_4 № 2584 від 16.03.2026 року від 10.04.2024 вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 06.03.2026 року перебуває на військовій службі за мобілізацією.

З акту обстеження умов проживання позивача та неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 від 01.06.2026 року, складеного працівниками служби у справах дітей виконкому районної у місті ради вбачається, що житлово-побутові умови проживання задовільні, в квартирі чисто та затишно, кімнати мебльовані ,наявна побутова техніка та усі енергоносії. Неповнолітній ОСОБА_4 має окрему кімнату, дитина є здобувачем освіти КЛ «Кредо».

За цією адресою проживають: батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; старший син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , студент І курсу Державного університету економічних технологій, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ; менший син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Звертаючись до суду із позовом позивач наполягає на тому, що з відома відповідача з березня 2026 року дружина ОСОБА_2 з сім`єю не проживає, участі у вихованні дітей не бере, діти проживають разом із позивачем. Після того як, відповідачка покинула місце проживання позивача та їхніх дітей, останні як ОСОБА_5 так і ОСОБА_4 виказали бажання проживати разом з позивачем.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Між сторонами виникли правовідносини щодо визначення місця проживання їх неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , спірні правовідносини регулюються нормами Сімейного кодексу України.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Згідно з частиною першою статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Аналогічні приписи закріплені у статті 12 Конвенції, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Верховний Суд у постанові від 19.06.2024 року, справа № 372/3402/22, зазначає, що належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини у відповідності з її віком і зрілістю. Право бути почутою є правом дитини, а не обов`язком. Водночас думка дитини не завжди може відповідати її найкращим інтересам.

Верховний Суд зауважує, що суд може оцінювати думку дитини з урахування їх віку не лише безпосередньо в судовому засіданні, але і через оцінку висновку органу опіки і піклування, службові особи якого проводили опитування дитини; за наслідками професійного посередництва, зокрема шляхом її опитування у присутності експерта психолога, який має відповідну кваліфікацію та може проводити бесіди з дитиною і правильно передати та інтерпретувати її слова, з фіксацією його результатів для суду у вигляді висновків експерта.

Отже, з огляду на право дитини бути вислуханою способами забезпечення реалізації такого права у справах, зокрема щодо визначення способу участі у вихованні дитини, можуть бути: заслуховування думки безпосередньо від дитини в залі судового засідання; отримання інформації щодо думки дитини з висновку органу опіки і піклування, експерта та / або спеціаліста.

Заслуховування думки дитини в судовому засіданні не є допитом свідка, малолітнього/неповнолітнього свідка відповідно до статей 230, 232 ЦПК України, оскільки не спрямоване на з`ясування обставин справи, а має на меті з`ясування суб`єктивної думки дитини, яку суд враховує залежно від фактичних обставин справи та найкращих інтересів дитини, які можуть не відповідати висловленій думці.

Верховний Суд зауважує, що процесуальний закон не містить спеціальних норм, які б регулювали порядок заслуховування думки дитини у спорах щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном, що передбачено статтею 171 СК України, тому керується загальними приписами цивільного процесуального законодавства з урахуванням міжнародних актів та законодавства у сфері захист прав дітей.

Під час судового розгляду було проведено опитування неповнолітнього ОСОБА_10 , який пояснив, що проживає з батьком, мама наразі з ними не живе, періодично приїздить побачитися. Також, матір перераховує кошти на картку сина. Батько допомагає робити уроки, готує їжу, також приходить бабуся до них по лінії матері.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 522/3747/22).

Верховний Суд послідовно зауважував, що суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом. І суд може задовольнити позов у справі щодо дитини лише тоді, коли дійде висновку, що це є необхідним і корисним для інтересів та благополуччя дитини.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 295/13519/22, від 26 серпня 2025 року у справі № 753/18526/21, від 01 жовтня 2025 року у справі № 760/18574/22, від 05 листопада 2025 року у справі № 645/5180/19, від 12 листопада 2025 року у справі № 202/2883/22, від 12 листопада 2025 року у справі № 686/31442/24, від 04 березня 2026 року у справі № 188/846/23, від 27 квітня 2026 року у справі № 501/2820/21, від 03 липня 2026 року у справі № 752/13051/22.

При цьому Верховний Суд також зауважував, що відсутність між батьками спору щодо місця проживання дитини свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі (постанови Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 та від 19 червня 2026 року у справі № 166/1168/25).

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

При розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частини четверта, п`ята статті 19 СК України).

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Виконкомом Центрально-Міської районної у місті ради, як органом опіки та піклування, надано висновок від 29.06.2026 року за № 8/33-2799, з якого вбачається, що ураховуючи відсутність спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини та беручи до уваги те, що неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , досяг 14-річного віку і самостійно визначає своє місце проживання, керуючись ст. 19 Сімейного кодексу України виконком районної у місті ради покладається на розсуд суду при прийнятті рішення щодо визначення місця проживання дитини.

З висновку вбачається, що неповнолітній ОСОБА_4 має реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 , але фактично проживає з батьком ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_4 . Працівниками служби у справах дітей проведено обстеження в квартирі за адресою проживання дитини. Під час обстеження умов проживання було встановлено, що в помешканні чисто, прибрано, наявні всі необхідні меблі, речі побуду та вжитку. Для дитини створені всі належні умови для проживання та гармонійного розвитку. Відповідно до ст.171 Сімейного кодексу України, неповнолітній ОСОБА_4 надав пояснення, що його вихованням, навчанням та утриманням займається батько, тому він бажає й надалі проживати разом з батьком. Мати дитини схильна до вживання алкогольних напоїв, перебуває за межами міста та відмовляється надавати доступ до житла за місцем проживання. Відповідачка по справі ОСОБА_2 повідомила службу у справах дітей виконкому районної у місті ради про те, що вона не заперечує проти проживання неповнолітнього сина з батьком.

Судом встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала, і від якого мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання.

Після звернення батька дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідачка не подала до суду відзив на позовну заяву, у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дитини разом з собою, не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із мамою суду не надала.

В судове засідання мати дитини не з`явилась жодного разу, достеменно будучи обізнаною про наявність на розгляді в суді позову батька про визначення місця проживання дитини. Мати дитини до органу опіки на піклування надала пояснення, що вона не заперечує щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком.

Поведінка та пояснення відповідачки, надані до службу у справах дітей виконкому районної у місті ради, дають суду підстави для висновку про те, що спільна дитина сторін проживає разом з батьком, а матір дитини не висловлює заперечень проти цього, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

При цьому враховано, що неповнолітній ОСОБА_4 досяг 14-річного віку і самостійно визначає своє місце проживання, дитина бажає й надалі проживати разом з батьком.

Крім того, позивач просив визначити місце проживання з ним ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Конвенції про права дитини та ст. 2 Сімейного кодексу України дитиною є особа до досягнення нею повноліття (18 років).

Як встановлено судом, ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , і на час звернення з позовом до суду досяг повноліття: він набув повної цивільної дієздатності відповідно до статті 34 Цивільного кодексу України та має право самостійно обирати своє місце проживання. Спори між батьками щодо визначення місця проживання повнолітньої особи законом не передбачені, а тому в задоволенні позовної вимоги про визначення місця проживання дітей слід відмовити, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Щодо вимоги про стягнення аліментів.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Таким чином, обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька.

Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Виходячи з положень ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Таким чином, судовий (спірний) спосіб виконання обов`язку утримувати дитину, тобто стягнення аліментів на підставі рішення суду, є можливим у разі відсутності домовленості (договору) між батьками про сплату аліментів.

Виходячи з положень статей 181, 182 Сімейного кодексу України за відсутності домовленості між батьками про спосіб виконання ними обов`язку утримувати дитину розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров`я та матеріального становища дитини, стану здоров`я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інших обставин, що мають істотне значення.

За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.

При визначенні розміру аліментів на утримання дитини, суд виходить з матеріального становища кожної із сторін спору, а саме те, що неповнолітній ОСОБА_9 проживає разом з батьком, перебуває на його утриманні, відповідно до вимог сімейного законодавства дитина має право на отримання матеріальної допомоги з боку своїх батьків.

Відповідач ОСОБА_2 - матір неповнолітньої дитини, є особою працездатного віку, доказів про наявність медичних протипоказань встановлених відповідачу щодо працевлаштування та заняття певними видами діяльності суду надано не було, тому, в сукупності оцінених судом доказів, є підстави вважати, що відповідач спроможна надавати матеріальну допомогу на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо стягнення аліментів на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд зазначає, що з досягненням дитиною повноліття припиняються і загальні аліментні зобов`язання батьків, передбачені ст. 180 СК України. Обов`язок утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, регулюється ст. 199 СК України, де суб`єктом звернення до суду є або сама повнолітня дитина, або той з батьків, з яким вона фактично проживає, проте не в рамках спору про визначення місця проживання дитини.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання повнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Щодо розподілу судових витрат, то ч. 1 ст.141 ЦПК України визначено,що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що в задоволенні позову в частині визначення місця проживання дітей відмовлено, витрати зі сплати судового збору підлягають покладенню на позивача.

Одночасно із цим, відповідно до положень ст.141 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 1211,20 грн., оскільки позивач звільнений від сплати судових витрат за подання позову про стягнення аліментів. З ОСОБА_1 на користь держави підлдягає сстягненнюсудовий збір у розмірі 1331,20 грн. за подання позову про визначення місця проживання дітей з батьком.

На підставі викладеного, керуючись ст. 7, 141, 150, 155, 160, 161 СК України, ст. 4, 10 - 13, 76 - 81, 263 - 265, 268, 293, 294, 315-319 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей та визначення місця проживання дітей - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі у розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень), щомісячно, починаючи стягнення з 16.12.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

В решті позову відмовити через безпідставність вимог на момент розгляду справи.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в дохід держави 1211,20 грн. судового збору.

Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет.

Суддя Г.М. Чирський