Решение № 140900945, 23.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/2393/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Щавинської Ю.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайм Ойл" (03179, місто Київ, Берестейське шосе, будинок 8А)

до відповідача: Фермерського господарства "Роксолана-О" (66052, Одеська обл., Кодимський р-н, село Тимкове, вул. Грушевського, будинок 14)

про стягнення 780 776,89 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

10.06.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Тайм Ойл» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фермерського господарства «Роксолана-О» про стягнення 780 776,89 грн, з яких: 120 591,92 грн основного боргу, 484 520 грн штрафу, 60 357,09 грн пені, 17 673,83 грн інфляційних втрат та 97 634,05 грн процентів річних за користування чужими грошовими коштами.

Крім того, у разі ухвалення судового рішення про задоволення позову, відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України, позивач просив суд зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 32-ТО-23 від 28.09.2023 у частині своєчасної та повної оплати поставлених нафтопродуктів.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

2. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.06.2026 відкрито провадження у справі № 916/2393/26, задоволено клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та постановлено здійснювати її розгляд без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.

Цією ж ухвалою відповідачу встановлено п`ятиденний строк з дня її отримання для подання заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, а також запропоновано подати відзив на позовну заяву.

18.06.2026 від позивача надійшло клопотання, в якому останній повідомив реквізити банківського рахунку та просив залишити без розгляду пункт 7 прохальної частини позовної заяви щодо нарахування процентів або пені до моменту виконання рішення суду відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України.

30.06.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній виклав заперечення проти заявлених позовних вимог.

Водночас заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, як і клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, відповідачем не подано.

За таких обставин, відповідно до частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється за наявними у ній матеріалами без повідомлення учасників справи.

3. Позиції учасників справи.

3.1. Позиція позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тайм Ойл» зазначає, що між ним та Фермерським господарством «Роксолана-О» укладено договір № 32-ТО-23 від 28.09.2023, на виконання умов якого позивач здійснював поставку відповідачу нафтопродуктів, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити поставлений товар.

Позивач вказує, що поставка товару здійснювалася окремими партіями протягом періоду з 30.09.2023 по 24.07.2025, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку, примірники яких також перебувають у відповідача.

За твердженням позивача, загальна вартість поставлених відповідачу нафтопродуктів становить 4 859 882,52 грн, з яких останнім сплачено 4 739 290,60 грн. Отже, станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача за поставлений товар становить 120 591,92 грн.

Позивач зазначає, що відповідно до пункту 3.1 договору покупець зобов`язаний оплатити вартість товару за ціною та на умовах, погоджених сторонами у договорі, додаткових угодах або видаткових накладних. При цьому пунктом 3.2 договору передбачено, що у разі передачі товару без попередньої оплати покупець зобов`язаний сплатити його вартість протягом одного банківського дня з моменту отримання товару.

Однак відповідач, отримавши товар, свої зобов`язання щодо його своєчасної та повної оплати належним чином не виконав, здійснюючи розрахунки з порушенням установлених договором строків.

Позивач також зазначає, що направляв відповідачу претензію з вимогою про погашення заборгованості в розмірі 120 591,92 грн, однак відповідне грошове зобов`язання залишилося невиконаним.

Посилаючись на положення статей 509, 526, 530, 625, 712 ЦК України та умови укладеного договору, позивач вважає обґрунтованою вимогу про стягнення 120 591,92 грн основного боргу.

Крім того, позивач зазначає, що неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань є підставою для застосування передбаченої договором відповідальності.

Так, відповідно до пункту 7.3 договору, якщо прострочення виконання покупцем обов`язку щодо оплати товару, його частини або вартості доставки перевищує п`ять календарних днів від установленого договором строку, покупець додатково до відповідальності, передбаченої пунктами 7.1 та 7.2 договору, сплачує постачальнику штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості за кожен випадок прострочення.

Позивач стверджує, що відповідач допустив прострочення оплати за 16 окремими партіями товару, поставленими у період з 30.09.2023 по 24.07.2025. У зв`язку із цим позивач нарахував штраф у розмірі 20 % від вартості кожної із зазначених партій товару, загальна сума якого становить 484 520 грн.

Щодо вимог про стягнення пені та процентів річних позивач посилається на пункт 7.2 договору, відповідно до якого у разі невиконання або неналежного виконання покупцем зобов`язань щодо строку оплати товару, його частини або вартості доставки останній сплачує постачальнику за кожен день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період, а також проценти за користування грошовими коштами постачальника в розмірі 50 % річних від суми заборгованості.

На підставі зазначених умов договору позивачем здійснено нарахування пені за окремими періодами прострочення виконання грошових зобов`язань, починаючи з 03.10.2023 по 07.06.2026, загальний розмір якої становить 60 357,09 грн.

За аналогічні періоди прострочення позивачем нараховано 97 634,05 грн процентів річних за користування чужими грошовими коштами із застосуванням передбаченої пунктом 7.2 договору ставки 50 % річних.

Крім того, посилаючись на положення статті 625 ЦК України, позивач зазначає про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат, нарахованих на суми прострочених грошових зобов`язань з урахуванням відповідних індексів інфляції за періоди прострочення, у загальному розмірі 17 673,83 грн.

Таким чином, позивач вважає, що неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань щодо своєчасної оплати поставлених нафтопродуктів є підставою для стягнення як залишку основної заборгованості, так і передбачених договором штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних втрат.

З огляду на викладене позивач просить суд стягнути з відповідача 780 776,89 грн, з яких 120 591,92 грн основного боргу, 484 520 грн штрафу, 60 357,09 грн пені, 97 634,05 грн процентів річних та 17 673,83 грн інфляційних втрат, а також покласти на відповідача судові витрати.

Позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, відповідно до якого витрати зі сплати судового збору становлять 9 369,32 грн, а витрати на професійну правничу допомогу - 20 000 грн. При цьому позивач зазначив, що остаточний розмір витрат на професійну правничу допомогу на момент підготовки та подання позовної заяви визначити складно з огляду на складність справи, у зв`язку із чим повідомив про подальше подання відповідних доказів та підтвердних документів у порядку та строки, встановлені процесуальним законодавством.

3.2. Позиція відповідача.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість нарахованих позивачем штрафних санкцій та процентів річних, неправильне визначення періодів прострочення виконання грошових зобов`язань, а також пропуск позивачем спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки.

Щодо вимоги про стягнення штрафу в розмірі 484 520 грн відповідач зазначає, що відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність тривалістю один рік.

Оскільки позовну заяву подано 10.06.2026, відповідач вважає, що вимоги про стягнення штрафу за порушення, які виникли до 10.06.2025, заявлені після спливу встановленої законом позовної давності.

За розрахунком відповідача, штраф у розмірі 418 400 грн нараховано за 14 поставками, здійсненими у період з 30.09.2023 по 06.11.2024, тоді як лише штраф у розмірі 66 120 грн за поставками від 13.06.2025 та 24.07.2025 перебуває в межах однорічної позовної давності.

У зв`язку із цим відповідач заявляє про застосування позовної давності до вимог про стягнення 418 400 грн штрафу та просить відмовити у задоволенні позову в цій частині.

Крім того, відповідач вважає неправильним визначення позивачем бази нарахування штрафу.

Зокрема, пунктом 7.3 договору передбачено сплату штрафу в розмірі 20 % від суми заборгованості за кожен випадок прострочення виконання зобов`язання. Натомість, за твердженням відповідача, позивач в окремих випадках здійснював нарахування штрафу від повної вартості поставленої партії товару без урахування проведених часткових оплат.

Як приклад відповідач наводить поставку від 17.09.2024 на суму 217 500 грн, за якою 20.09.2024 здійснено оплату в розмірі 180 500 грн. Отже, на думку відповідача, непогашений залишок заборгованості за цією поставкою становив 37 000 грн, а штраф мав обчислюватися саме із зазначеної суми та становити 7 400 грн замість нарахованих позивачем 43 500 грн.

Відповідач наголошує, що штраф у загальному розмірі 484 520 грн приблизно в чотири рази перевищує суму заявленого до стягнення основного боргу - 120 591,92 грн, що, на його переконання, свідчить про неспівмірність відповідальності наслідкам порушення зобов`язання та суперечить принципам розумності, справедливості й добросовісності.

При цьому відповідач зазначає, що протягом строку дії договору систематично здійснював оплату поставленого товару та виконав основне грошове зобов`язання більш ніж на 97 %, що, на його думку, підтверджує добросовісність його поведінки.

Щодо вимоги про стягнення пені в розмірі 60 357,09 грн відповідач також заявляє про застосування спеціальної однорічної позовної давності.

Відповідач зазначає, що позивач здійснив нарахування пені за 12 окремими періодами прострочення. При цьому періоди 1- 9, які охоплюють прострочення з 03.10.2023 по 15.07.2024, на загальну суму 42 588,90 грн, на його думку, перебувають поза межами однорічної позовної давності.

Водночас пеня за періодами 10- 12, починаючи з 15.06.2025, становить 17 768,19 грн.

З огляду на викладене відповідач просить застосувати позовну давність до вимог про стягнення пені в розмірі 42 588,90 грн та відмовити в задоволенні позову у відповідній частині.

Щодо вимоги про стягнення 97 634,05 грн процентів річних, нарахованих за ставкою 50 % відповідно до пункту 7.2 договору, відповідач вважає їх розмір надмірним та неспівмірним із наслідками порушення грошового зобов`язання.

Посилаючись на положення частини третьої статті 551 ЦК України та практику Верховного Суду, зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, відповідач зазначає про можливість зменшення судом розміру процентів річних з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Відповідач звертає увагу, що позивачем не надано доказів завдання йому збитків унаслідок несвоєчасної оплати товару. Більше того, позивач продовжував здійснювати поставки нафтопродуктів, незважаючи на порушення відповідачем установлених договором строків розрахунків.

За твердженням відповідача, нараховані проценти річних у розмірі 97 634,05 грн становлять близько 81 % від суми основної заборгованості, а їх одночасне стягнення зі штрафом та пенею призводить до надмірного фінансового навантаження на боржника.

Зокрема, загальний розмір заявлених до стягнення штрафу, пені та процентів річних становить 642 511,14 грн, що більш ніж у п`ять разів перевищує залишок основного боргу.

Відповідач також посилається на ступінь виконання основного зобов`язання, систематичне здійснення платежів, відсутність доказів збитків позивача та необхідність урахування обставин здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану.

У зв`язку із цим відповідач просить суд зменшити передбачений договором розмір процентів річних із 50 % до 3 % річних.

Окремо відповідач заперечує достовірність дат поставки товару, зазначених у первинних документах, на підставі яких позивач визначив початок прострочення грошових зобов`язань.

Відповідач зазначає, що видаткові та товарно-транспортні накладні оформлювалися позивачем однією датою, хоча відвантаження товару здійснювалося з м. Києва, а його доставка - до Одеської області.

На думку відповідача, з урахуванням відстані перевезення, необхідності проходження водієм передрейсових процедур, завантаження товару, оформлення транспортних документів та особливостей перевезення небезпечних вантажів фактичне відвантаження товару в м. Києві та його отримання відповідачем в Одеській області в один календарний день є сумнівним.

Відповідач вважає, що одночасне оформлення видаткових і товарно-транспортних накладних свідчить про їх складання без належного відображення фактичних дат здійснення господарських операцій.

Крім того, відповідач звертає увагу на істотні проміжки часу між підписанням окремих електронних документів постачальником та покупцем.

Зокрема, за твердженням відповідача, видаткові та товарно-транспортні накладні № 189 підписані сторонами з різницею у 22 дні, № 223 - 10 днів, № 258 та № 262 - 3 дні, № 707 - 114 днів, № 904 - 24 дні.

Відповідач вважає, що наведені обставини ставлять під сумнів відповідність дат, зазначених у первинних документах, фактичним датам отримання товару.

Оскільки відповідно до пункту 3.2 договору обов`язок оплати товару виникає протягом одного банківського дня з моменту його отримання, відповідач стверджує, що без достовірного встановлення дати отримання кожної партії товару неможливо визначити початок прострочення та правильно обчислити штрафні санкції і проценти річних.

Посилаючись на статті 74, 76, 77, 86 ГПК України та статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідач зазначає, що обов`язок доведення фактичних дат отримання товару покладається на позивача, який, на переконання відповідача, належних доказів на підтвердження цих обставин не надав.

Також відповідач посилається на суперечливість поведінки позивача під час виконання договору.

За твердженням відповідача, поставки товару здійснювалися систематично протягом тривалого часу, а позивач, незважаючи на несвоєчасне проведення розрахунків за попередніми поставками, продовжував відвантажувати нові партії нафтопродуктів та приймати платежі.

Відповідач зазначає, що до звернення до суду позивач не висловлював заперечень щодо фактично сформованого порядку розрахунків, не припиняв поставки та не вимагав негайного погашення простроченої заборгованості.

На думку відповідача, така поведінка позивача свідчила про фактичне погодження сторонами іншого порядку виконання грошових зобов`язань шляхом конклюдентних дій.

Відповідач стверджує, що, отримуючи нові партії товару за відсутності заперечень постачальника щодо строків оплати попередніх поставок, він обґрунтовано розраховував на прийнятність такого порядку розрахунків для обох сторін.

У зв`язку із цим подальше пред`явлення позивачем вимог про стягнення штрафу, пені та процентів річних за порушення строків оплати, які раніше фактично допускалися сторонами під час виконання договору, відповідач розцінює як прояв суперечливої поведінки.

На підтвердження зазначеної позиції відповідач посилається на доктрину venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), а також правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16 та від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

На переконання відповідача, попередня поведінка позивача свідчила про схвалення фактичного порядку виконання договору, тому подальше застосування до відповідача штрафних санкцій суперечить принципу добросовісності, передбаченому пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України.

З урахуванням викладеного відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У разі незгоди суду з такими запереченнями відповідач просить застосувати однорічну позовну давність до вимог про стягнення 418 400 грн штрафу та 42 588,90 грн пені, зменшити розмір процентів річних до 3 %, а також зобов`язати позивача перевірити правильність нарахування штрафних санкцій і надати скоригований розрахунок.

4. Фактичні обставини, встановлені судом

28.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ ОЙЛ» як постачальником та Фермерським господарством «РОКСОЛАНА-О» як покупцем укладено договір №32-ТО-23.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язався поставити і передати у власність покупця нафтопродукти згідно з рахунками-фактурами та/або видатковими накладними, а покупець - прийняти та оплатити товар.

За умовами пункту 1.2 договору асортимент, кількість і ціна товару визначаються у видаткових накладних та/або актах приймання-передачі. Підписані покупцем або його представником накладні та акти є доказом погодження сторонами асортименту, кількості, ціни і вартості товару, розрахунковими документами та невід`ємними частинами договору.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що право власності на товар і ризики щодо нього переходять до покупця у момент отримання товару покупцем або його уповноваженим представником та підписання накладної або акта приймання-передачі.

Згідно з пунктом 1.4 договору поставка могла здійснюватися одноразово або окремими партіями.

Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 договору його загальна сума складається з вартості всіх відвантажених партій товару, визначеної у видаткових накладних або актах приймання-передачі, а ціна товару встановлюється у гривнях за один літр або кілограм з урахуванням ПДВ.

Згідно з пунктом 3.1 договору покупець зобов`язався оплатити товар за ціною та на умовах, погоджених договором, додатковими угодами та/або видатковими накладними. Якщо товар передавався без попередньої оплати, його вартість мала бути сплачена протягом одного банківського дня з моменту отримання товару (пункт 3.2 договору). Розрахунки здійснюються у гривнях у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника, а датою оплати є дата їх зарахування на поточний рахунок постачальника (пункти 3.3 та 3.5 договору).

За пунктом 4.2 договору кількість поставленого товару підтверджується видатковими і товарно-транспортними накладними та актами приймання-передачі. Відповідно до пункту 6.5 договору датою відвантаження є дата, зазначена у відповідному акті приймання-передачі, товарно-транспортній або видатковій накладній.

Пунктами 11.2 та 11.15 договору сторони погодили обмін первинними бухгалтерськими документами в електронній формі із застосуванням електронних підписів. Такі документи мають силу оригіналу, повну юридичну силу та можуть подаватися до суду як належні докази.

Договір набрав чинності з дня його підписання сторонами та був укладений до 31.12.2024. Якщо жодна зі сторін не повідомляла іншу сторону про його розірвання не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії, договір автоматично продовжувався на кожні наступні 12 місяців на тих самих умовах без укладення додаткової угоди (пункти 12.1 та 12.2 договору).

На виконання договору постачальник у період із 30.09.2023 до 24.07.2025 передав покупцю нафтопродукти за 27 видатковими накладними:

· №151 від 30.09.2023 на суму 200 000,00 грн;

· №227 від 13.10.2023 на суму 98 400,00 грн;

· №258 від 22.10.2023 на суму 99 400,00 грн;

· №332 від 03.11.2023 на суму 247 500,00 грн;

· №499 від 07.12.2023 на суму 90 000,00 грн;

· №13 від 05.01.2024 на суму 176 000,00 грн;

· №147 від 25.02.2024 на суму 138 000,00 грн;

· №303 від 06.04.2024 на суму 138 000,00 грн;

· №448 від 06.05.2024 на суму 87 000,00 грн;

· №851 від 25.07.2024 на суму 181 600,00 грн;

· №924 від 05.08.2024 на суму 302 400,00 грн;

· №933 від 05.08.2024 на суму 216 000,00 грн;

· №1016 від 17.08.2024 на суму 125 400,00 грн;

· №1026 від 21.08.2024 на суму 259 956,00 грн;

· №1073 від 26.08.2024 на суму 279 934,60 грн;

· №1144 від 06.09.2024 на суму 174 000,00 грн;

· №1207 від 17.09.2024 на суму 217 500,00 грн;

· №1285 від 28.09.2024 на суму 83 000,00 грн;

· №1334 від 02.10.2024 на суму 86 000,00 грн;

· №1412 від 19.10.2024 на суму 259 200,00 грн;

· №1555 від 06.11.2024 на суму 172 000,00 грн;

· №189 від 04.03.2025 на суму 463 000,00 грн;

· №223 від 11.03.2025 на суму 129 600,00 грн;

· №258 від 20.03.2025 на суму 133 026,36 грн;

· №262 від 20.03.2025 на суму 172 365,56 грн;

· №707 від 13.06.2025 на суму 129 000,00 грн;

· №904 від 24.07.2025 на суму 201 600,00 грн.

У кожній із зазначених видаткових накладних міститься посилання на договір №32-ТО-23 від 28.09.2023. Накладні оформлено в електронній формі, вони містять електронні підписи і печатки постачальника та покупця, а також відомості про затвердження документів покупцем.

Загальна вартість товару за 27 видатковими накладними становить 4 859 882,52 грн.

Згідно з фільтрованою банківською випискою за період із 01.01.2023 до 03.06.2026 на рахунки ТОВ «ТАЙМ ОЙЛ» від ФГ «РОКСОЛАНА-О» надійшли платежі на загальну суму 4 629 290,60 грн:

· 24.10.2023 - 200 000,00 грн;

· 09.11.2023 - 99 400,00 грн;

· 26.12.2023 - 90 000,00 грн;

· 29.12.2023 - 99 400,00 грн;

· 02.01.2024 - 247 500,00 грн;

· 16.02.2024 - 150 000,00 грн;

· 05.04.2024 - 163 000,00 грн;

· 15.04.2024 - 50 000,00 грн;

· 29.04.2024 - 88 000,00 грн;

· 21.06.2024 - 50 000,00 грн;

· 16.07.2024 - 37 000,00 грн;

· 25.07.2024 - 131 600,00 грн;

· 26.07.2024 - 50 000,00 грн;

· 26.07.2024 - 250 000,00 грн;

· 31.07.2024 - 268 400,00 грн;

· 21.08.2024 - 125 400,00 грн;

· 21.08.2024 - 259 956,00 грн;

· 27.08.2024 - 279 934,60 грн;

· 09.09.2024 - 174 000,00 грн;

· 20.09.2024 - 180 500,00 грн;

· 01.11.2024 - 259 200,00 грн;

· 25.12.2024 - 100 000,00 грн;

· 24.02.2025 - 463 000,00 грн;

· 24.02.2025 - 250 000,00 грн;

· 24.02.2025 - 463 000,00 грн;

· 12.01.2026 - 100 000,00 грн.

Крім того, платіжною інструкцією №@2PL767351 підтверджено зарахування 30.07.2025 на рахунок ТОВ «ТАЙМ ОЙЛ» ще 110 000,00 грн із призначенням платежу «оплата згідно рахунку №716, ФГ Роксолана-О».

Таким чином, загальна сума здійснених на користь постачальника платежів становить 4 739 290,60 грн.

Різниця між загальною вартістю поставленого товару - 4 859 882,52 грн - і загальною сумою підтверджених оплат - 4 739 290,60 грн - становить 120 591,92 грн.

04.06.2026 ТОВ «ТАЙМ ОЙЛ» направило ФГ «РОКСОЛАНА-О» претензію № 1 з вимогою протягом трьох календарних днів із моменту її отримання сплатити 120 591,92 грн заборгованості за договором № 32-ТО-23 від 28.09.2023.

Надсилання підтверджується описом вкладення та поштовою накладною від 04.06.2026.

5. Позиція суду.

5.1. Щодо основного боргу.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення 120 591,92 грн основної заборгованості, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, згідно з пунктом 1 частини другої зазначеної статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема передати майно, сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частин першої та другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, обов`язок покупця щодо оплати отриманого товару виникає на підставі договору та підлягає виконанню у строки, визначені сторонами.

Як установлено судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тайм Ойл» та Фермерським господарством «Роксолана-О» укладено договір поставки № 32-ТО-23 від 28.09.2023, відповідно до якого позивач зобов`язався поставляти відповідачу нафтопродукти, а відповідач - приймати та оплачувати поставлений товар.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що в разі передачі товару без попередньої оплати покупець зобов`язаний сплатити його вартість протягом одного банківського дня з моменту отримання товару.

За встановленими судом обставинами, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар загальною вартістю 4 859 882,52 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

Водночас відповідач здійснив оплату поставленого товару на загальну суму 4 739 290,60 грн, що підтверджується банківською випискою щодо розрахунків сторін.

Таким чином, різниця між загальною вартістю поставленого товару та сумою проведених відповідачем оплат становить 120 591,92 грн.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що відповідач отримав поставлений позивачем товар, однак не здійснив його оплату в повному обсязі у встановлений договором строк, суд дійшов висновку про порушення відповідачем зобов`язання щодо оплати товару.

При цьому доказів погашення залишку заборгованості в розмірі 120 591,92 грн матеріали справи не містять.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Фермерського господарства «Роксолана-О» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайм Ойл» 120 591,92 грн основної заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому доводи відповідача щодо недостовірності дат оформлення окремих видаткових і товарно-транспортних накладних не спростовують самого факту отримання товару та наявності непогашеної заборгованості. При цьому суд враховує, що кожна із зазначених позивачем та доданих видаткових накладних містить посилання на договір №32-ТО-23 від 28.09.2023. Вказані накладні оформлено в електронній формі, вони містять електронні підписи і печатки постачальника та покупця, а також відомості про затвердження документів покупцем. Отже дату поставки та факт прийняття товару підтверджено під час судового розгляду, а відповідні заперечення не можуть бути прийняті судом до уваги.

5.2. Щодо стягнення інфляційних втрат.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Інфляційні втрати входять до складу грошового зобов`язання та спрямовані на відшкодування кредитору матеріальних втрат від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів за період прострочення.

Перевіряючи наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 17 673,83 грн, суд ураховує правові висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19. Зокрема, якщо прострочення виникло з 1 до 15 числа місяця, індекс інфляції за відповідний місяць ураховується, а якщо з 16 до 31 числа - розрахунок починається з наступного місяця. У разі погашення заборгованості з 1 до 15 числа відповідний місяць не враховується, а при погашенні з 16 до 31 числа - враховується. Розрахунок має включати також місяці, в яких індекс інфляції був меншим за 100 %, тобто мала місце дефляція.

Дослідивши розрахунок позивача та зіставивши його з датами виникнення прострочення, сумами поставок і здійснених відповідачем оплат, суд установив, що розрахунок позивача містить неточності.

Зокрема, за поставкою від 13.10.2023 прострочення з урахуванням передбаченого договором строку оплати розпочалося 17.10.2023, тому індекс інфляції за жовтень 2023 року застосуванню не підлягає. За період прострочення оплати поставки від 07.12.2023 позивач помилково застосував індекс інфляції за грудень 2024 року в розмірі 101,4 %, хоча відповідне прострочення мало місце у грудні 2023 року, індекс інфляції за який становив 100,7 %.

Крім того, позивачем не в усіх випадках ураховано переплати та часткові платежі відповідача. У зв`язку із цим інфляційні втрати підлягають обчисленню, зокрема, виходячи із залишків заборгованості в розмірі 175 000,00 грн, 88 000,00 грн та 128 991,92 грн, а не з повної первісної вартості відповідних поставок. Водночас за останній заявлений позивачем період із 14.01.2026 до 07.06.2026 нарахування здійснюється в межах визначеної позивачем бази 101 600,00 грн, оскільки суд не може вийти за межі заявленого розрахунку. Під час розрахунку за червень-липень 2025 року також підлягає врахуванню індекс за липень 2025 року в розмірі 99,8 %, оскільки дефляційні періоди не можуть виключатися із загального ланцюга індексації.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат у межах заявлених позивачем періодів і баз нарахування, із застосуванням фактичних залишків заборгованості та послідовного перемноження відповідних місячних індексів інфляції та округленням результату за кожним періодом до копійок, суд встановив, що обґрунтований розмір інфляційних втрат становить 16 081,77 грн.

Період простроченняСума боргу, грнІндексиІнфляційні втрати, грн03.10.2023- 23.10.2023200 000,001,0081 600,0017.10.2023- 08.11.202398 400,00не застосовуються0,0024.10.2023- 25.12.202399 400,001,005 х1,0071 196,2807.11.2023- 01.01.2024247 500,001,005 х 1,0072 978,6609.12.2023- 25.12.202390 000,001,007630,0009.01.2024- 15.02.2024175 000,001,004700,0027.02.2024- 04.04.2024138 000,001,005690,0009.04.2024- 28.04.202488 000,001,002176,0008.05.2024- 15.07.202487 000,001,006 х 1,0222 447,4817.06.2025- 29.07.2025128 991,920,998?257,9826.07.2025- 29.07.2025201 600,00не застосовуються0,0014.01.2026- 07.06.2026101 600,001,007 х 1,010 х 1,017 х 1,014 х 1,0095 921,33Разом16 081,77

5.3. Щодо штрафу.

Відповідно до пункту 7.3 договору штраф у розмірі 20% підлягає нарахуванню за кожним окремим випадком прострочення на суму заборгованості, яка фактично залишалася непогашеною за відповідною поставкою після перевищення п`ятиденного строку прострочення. Тому при визначенні бази нарахування штрафу суд враховує здійснені відповідачем оплати та наявні переплати, що виникли до спливу зазначеного строку.

Зокрема, до здійснення поставки за видатковою накладною №13 від 05.01.2024 сума проведених відповідачем оплат перевищувала вартість попередніх поставок на 1 000,00 грн. У зв`язку із цим фактична заборгованість за поставкою вартістю 176 000,00 грн становила 175 000,00 грн, а належний до нарахування штраф - 35 000,00 грн замість заявлених позивачем 35 200,00 грн.

За видатковою накладною №1207 від 17.09.2024 товар поставлено на суму 217 500,00 грн. До моменту, коли прострочення перевищило п`ять календарних днів, відповідач 20.09.2024 сплатив 180 500,00 грн. Отже, фактичний прострочений залишок за цією поставкою становив 37 000,00 грн, а штраф - 7 400,00 грн, а не 43 500,00 грн, як зазначив позивач.

Станом на дату поставки за видатковою накладною №707 від 13.06.2025 з урахуванням усіх попередніх поставок та оплат у відповідача існувала переплата в сумі 8,08 грн. Тому фактична заборгованість за поставкою вартістю 129 000,00 грн становила 128 991,92 грн, а штраф - 25 798,38 грн замість 25 800,00 грн.

За видатковою накладною №904 від 24.07.2025 поставлено товар на суму 201 600,00 грн. Платіжною інструкцією від 30.07.2025 підтверджено сплату 110 000,00 грн за рахунком №716, який зазначений у цій видатковій накладній як розрахунковий документ. Оскільки відповідний платіж здійснено до моменту перевищення п`ятиденного строку прострочення, базою для нарахування штрафу є залишок у сумі 91 600,00 грн. Відповідно, штраф за цією поставкою становить 18 320,00 грн замість заявлених 40 320,00 грн.

Щодо інших поставок, включених позивачем до розрахунку штрафу, матеріали справи не підтверджують зменшення заборгованості до моменту, коли прострочення перевищило п`ять календарних днів, тому штраф за ними обчислюється виходячи з повної непогашеної вартості відповідної поставки.

НакладнаДатаВартість, грнБорг після 5 днів, грнШтраф 20 %, грн№15130.09.2023200 000,00200 000,0040 000,00№22713.10.202398 400,0098 400,0019 680,00№25822.10.202399 400,0099 400,0019 880,00№33203.11.2023247 500,00247 500,0049 500,00№49907.12.202390 000,0090 000,0018 000,00№1305.01.2024176 000,00175 000,0035 000,00№14725.02.2024138 000,00138 000,0027 600,00№30306.04.2024138 000,00138 000,0027 600,00№44806.05.202487 000,0087 000,0017 400,00№120717.09.2024217 500,0037 000,007 400,00№128528.09.202483 000,0083 000,0016 600,00№133402.10.202486 000,0086 000,0017 200,00№141219.10.2024259 200,00259 200,0051 840,00№155506.11.2024172 000,00172 000,0034 400,00№70713.06.2025129 000,00128 991,9225 798,38№90424.07.2025201 600,0091 600,0018 320,00Разом2 131 091,92426 218,38

Таким чином, після зазначених коригувань розмір штрафу становить 426 218,38 грн.

5.4. Щодо пені та процентів річних.

Перевіряючи здійснений позивачем розрахунок пені та 50 % річних, суд виходить із фактичних залишків заборгованості за відповідними поставками, враховує часткові оплати та здійснює нарахування лише в межах періодів, визначених самим позивачем.

При цьому розрахунок позивача підлягає коригуванню. Зокрема, за другим періодом початком прострочення є 17.10.2023, а не 15.10.2023; за четвертим - 07.11.2023, а не 05.11.2023. У п`ятому періоді позивач помилково зазначив 2024 рік, хоча заборгованість у сумі 90 000,00 грн виникла за поставкою від 07.12.2023 та існувала з 09.12.2023 до 25.12.2023. Відповідно, для обчислення пені за цей період застосовується облікова ставка НБУ, що діяла у грудні 2023 року.

За поставкою від 05.01.2024 база нарахування становить 175 000,00 грн, оскільки на момент поставки існувала переплата 1 000,00 грн. За поставкою від 06.04.2024 після платежу 50 000,00 грн від 15.04.2024 заборгованість зменшилася зі 138 000,00 грн до 88 000,00 грн. За поставкою від 06.05.2024 після платежу 50 000,00 грн від 21.06.2024 залишок боргу зменшився з 87 000,00 грн до 37 000,00 грн.

За поставкою від 13.06.2025 база нарахування становить 128 991,92 грн з урахуванням попередньої переплати 8,08 грн. За останній заявлений позивачем період із 14.01.2026 до 07.06.2026 фактичний залишок основного боргу становить 120 591,92 грн, однак позивач здійснив нарахування на 101 600,00 грн. Оскільки суд не може виходити за межі заявлених вимог та збільшувати визначену позивачем базу нарахування, пеня, проценти річних та інфляційні втрати за цей період обчислюються виходячи із суми 101 600,00 грн.

Після здійснення зазначених коригувань розмір пені, обчисленої із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, становить 57 792,86 грн замість заявлених 60 357,09 грн. Розмір 50 % річних становить 92 952,96 грн замість заявлених 97 634,05 грн.

Період простроченняСума боргу, грнПеня, грн50 % річних, грн03.10-23.10.2023200 000,004 602,745 753,4217.10-08.11.202398 400,002 199,853 100,2724.10-25.12.202399 400,005 495,598 578,3607.11.2023-01.01.2024247 500,0011 906,5718 985,3809.12-25.12.202390 000,001 287,122 095,8909.01-15.02.2024175 000,005 450,829 084,7027.02-04.04.2024138 000,004 219,187 163,9309-14.04.2024 15-28.04.2024138 000,00 88 000,001 617,812 814,2108.05-20.06.2024 21.06-15.07.202487 000,00 37 000,003 464,406 493,1717.06-29.07.2025128 991,924 710,867 598,1526.07-29.07.2025201 600,00684,891 104,6614.01-07.06.2026101 600,0012 153,0320 180,82Разом57 792,8692 952,96

5.5. Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності.

Відповідачем заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення 418 400 грн штрафу та 42 588,90 грн пені з посиланням на те, що відповідні нарахування здійснено за порушення грошових зобов`язань, які виникли більш ніж за один рік до звернення позивача до суду.

Оцінюючи зазначені доводи відповідача, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Разом із тим при вирішенні питання про сплив позовної давності підлягають урахуванню положення цивільного законодавства, якими було встановлено особливості її перебігу під час дії воєнного стану.

Так, пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції, чинній у період виникнення спірних правовідносин, передбачалося, що у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04.09.2025, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено.

Отже, з 04.09.2025 відновлено перебіг позовної давності, який до цієї дати був зупинений у зв`язку з дією воєнного стану.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимоги про стягнення штрафу та пені за порушення відповідачем строків оплати товару, поставленого протягом 2023- 2025 років.

Таким чином, на момент виникнення відповідних порушень перебіг позовної давності був зупинений на підставі пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та відновився лише з 04.09.2025.

Позивач звернувся до суду з позовом 10.06.2026, тобто до спливу одного року з дня відновлення перебігу позовної давності.

За таких обставин доводи відповідача про те, що позовна давність за вимогами про стягнення штрафу та пені спливла щодо всіх порушень, які виникли до 10.06.2025, ґрунтуються на неврахуванні спеціального правового регулювання перебігу позовної давності під час дії воєнного стану.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених позивачем вимог про стягнення 418 400 грн штрафу та 42 588,90 грн пені.

5.6. Щодо зменшення штрафу, пені та процентів річних

Вирішуючи питання про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафу, пені та процентів річних, суд виходить із необхідності дотримання принципів справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності цивільно-правової відповідальності наслідкам порушення зобов`язання.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого вона зменшується. З огляду на це відсутні єдині для всіх спорів критерії та алгоритм визначення підстав і міри зменшення неустойки, а відповідне питання вирішується з урахуванням фактичних обставин конкретної справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки передбачає оцінку судом усієї сукупності обставин справи, зокрема ступеня виконання основного зобов`язання, характеру та тривалості порушення, поведінки сторін, співвідношення розміру відповідальності з наслідками порушення, а також майнових інтересів кредитора і боржника.

Як установлено судом, загальна вартість поставленого позивачем товару становить 4 859 882,52 грн, з яких відповідачем сплачено 4 739 290,60 грн, тобто понад 97 % вартості отриманого товару.

Таким чином, відповідач протягом строку дії договору здійснював розрахунки за поставлений товар, а невиконаною залишилася частина грошового зобов`язання в розмірі 120 591,92 грн.

Водночас позивачем заявлено до стягнення 484 520 грн штрафу, 60 357,09 грн пені та 97 634,05 грн процентів річних, загальний розмір яких становить 642 511,14 грн, що більш ніж у п`ять разів перевищує залишок основної заборгованості.

Суд враховує, що зазначені нарахування здійснено за порушення строків оплати окремих партій товару протягом тривалого періоду, а тому їх співвідношення із залишком основного боргу саме по собі не свідчить про надмірність відповідальності.

Разом із тим у сукупності з іншими обставинами справи таке співвідношення має істотне значення для оцінки пропорційності заявлених до стягнення сум наслідкам порушення зобов`язання.

Зокрема, суд бере до уваги, що позивач, незважаючи на несвоєчасне проведення відповідачем розрахунків за окремими поставками, продовжував здійснювати поставки товару та приймати платежі.

Зазначені обставини не свідчать про зміну сторонами встановлених договором строків оплати та не звільняють відповідача від відповідальності за їх порушення. Водночас вони характеризують фактичний порядок виконання договірних зобов`язань та підлягають урахуванню під час оцінки співмірності відповідальності.

Крім того, матеріали справи не містять доказів розміру збитків, завданих позивачу внаслідок несвоєчасного проведення відповідачем розрахунків.

При цьому суд зазначає, що відсутність таких доказів не означає відсутності самого порушення грошового зобов`язання та не позбавляє позивача права на застосування передбачених договором і законом заходів відповідальності. Однак ця обставина в сукупності зі ступенем виконання основного зобов`язання та розміром заявлених нарахувань має значення для оцінки їх пропорційності.

Суд також враховує, що пунктами 7.2 та 7.3 договору передбачено одночасне застосування до покупця пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, процентів річних за ставкою 50 % та штрафу в розмірі 20 % від суми заборгованості за кожен випадок прострочення.

Отже, за порушення строків виконання одного виду грошового зобов`язання - оплати поставленого товару - договором передбачено декілька заходів відповідальності, сукупне застосування яких призводить до істотного збільшення майнового тягаря боржника.

Суд виходить із того, що погодження сторонами відповідних умов договору саме по собі не виключає можливості судового контролю за співмірністю відповідальності наслідкам порушення зобов`язання.

Ураховуючи наведені обставини в їх сукупності, а саме значний ступінь виконання відповідачем основного зобов`язання, систематичне здійснення ним платежів, продовження позивачем поставок товару протягом періоду порушення строків розрахунків, відсутність доказів розміру завданих позивачу збитків та значний сукупний розмір заявлених до стягнення нарахувань, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафу та пені.

Визначаючи ступінь такого зменшення, суд ураховує, що повне звільнення відповідача від відповідальності не відповідало б характеру допущеного порушення та порушувало б майнові інтереси позивача, який не отримав оплату товару в установлені договором строки.

Водночас стягнення неустойки в повному розмірі за встановлених обставин створювало б надмірний майновий тягар для відповідача.

За таких обставин суд вважає справедливим і співмірним зменшити обґрунтований розмір штрафу з 426 218,38 грн до 50 000,00 грн, а пені - з 57 792,86 грн до 15 000,00 грн. Визначені судом суми не нівелюють відповідальність боржника, зберігають компенсаційну та стимулюючу функції неустойки і водночас не створюють для відповідача надмірного майнового тягаря.

Окремо суд оцінює вимогу про стягнення процентів річних за ставкою 50 %, установленою пунктом 7.2 договору.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, законодавець допускає встановлення сторонами іншого розміру процентів річних, проте реалізація свободи договору в цій частині також має відповідати загальним засадам цивільного законодавства.

У постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про можливість зменшення судом розміру процентів річних з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема дій боржника, спрямованих на належне виконання зобов`язання, ступеня його вини, міри виконання зобов`язання, майнового стану сторін, інших інтересів сторін, дій чи бездіяльності кредитора, очевидної неспівмірності заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, з дотриманням принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу інтересів боржника і кредитора.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази повинен надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

Водночас Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій попередній правовий висновок, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, зазначивши, що три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, є законодавчо встановленим мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі порушення грошового зобов`язання, а тому зменшенню судом не підлягають. Отже, зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж до трьох процентів річних.

Застосовуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин, суд враховує, що відповідач у відзиві на позовну заяву просив зменшити розмір процентів річних до 3 % та навів відповідні обставини на обґрунтування свого клопотання.

Зокрема, судом установлено виконання відповідачем понад 97 % грошових зобов`язань за договором, систематичне здійснення ним платежів, продовження позивачем поставок товару попри порушення строків розрахунків, а також відсутність у матеріалах справи доказів розміру завданих позивачу збитків.

Суд ураховує, що погоджена сторонами ставка 50 % річних істотно перевищує встановлений законом розмір процентів та застосовується одночасно з передбаченими договором штрафом і пенею.

За конкретних обставин цієї справи, з огляду на значний ступінь виконання відповідачем основного зобов`язання, відсутність доказів розміру завданих позивачу збитків та сукупний розмір договірної відповідальності, стягнення процентів за ставкою 50 % річних призвело б до покладення на відповідача непропорційного майнового тягаря.

Водночас зменшення розміру процентів річних не повинно позбавляти кредитора встановленого законом мінімального захисту його майнових інтересів у разі прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на викладене суд вважає обґрунтованим зменшення процентів річних із 50 % до 3 % річних, тобто до мінімального розміру, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України. За встановленими судом базами та періодами прострочення розмір трьох процентів річних становить 5 577,18 грн (92 952,96 грн х 3 % / 50 %).

Зменшення штрафу, пені та процентів річних у цій справі не звільняє відповідача від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, а забезпечує справедливий баланс майнових інтересів сторін з урахуванням конкретних обставин справи.

Отже, після перевірки розрахунків та застосування судом права на зменшення відповідних нарахувань з відповідача підлягають стягненню 50 000,00 грн штрафу, 15 000,00 грн пені та 5 577,18 грн трьох процентів річних.

5.7. Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За результатами перевірки розрахунків обґрунтований розмір майнових вимог до застосування судом дискреційного зменшення становить 713 637,89 грн. Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8 563,66 грн судового збору.

Зменшення судом обґрунтовано нарахованих сум штрафу, пені та процентів річних не є наслідком їх арифметичної необґрунтованості та не змінює визначеного розміру судового збору.

У позовній заяві наведено попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн та повідомлено про подальше подання доказів їх розміру. Оскільки станом на дату ухвалення рішення відповідні докази не подано, питання про розподіл цих витрат у цьому рішенні не вирішується.

Керуючись ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ ОЙЛ» до Фермерського господарства «РОКСОЛАНА-О» задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства «РОКСОЛАНА-О» (Україна, 66052, Одеська область, Кодимський район, село Тимкове, вул. Грушевського, будинок 14; ідентифікаційний код 33113516) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ ОЙЛ» (Україна, 03179, місто Київ, Брест-Литовське шосе, будинок 8-А; ідентифікаційний код 41498961) 120 591,92 грн (сто двадцять тисяч п`ятсот дев`яносто одна гривня 92 коп) основного боргу, 50 000,00 грн (п`ятдесят тисяч гривень) штрафу, 16 081,77 грн (шістнадцять тисяч вісімдесят одна гривня 17 коп) інфляційних втрат, 15 000,00 грн (п`ятнадцять тисяч гривень) пені, 5 577,18 грн (п`ять тисяч п`ятсот сімдесят сім гривень 18 коп) трьох процентів річних, 8 563,66 грн (вісім тисяч п`ятсот шістдесят три гривні 66 коп) витрат зі сплати судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст. 256 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Ю.М. Щавинська