Решение № 140888236, 23.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 рокусправа № 380/18818/26

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до Служби безпеки України (далі - відповідач), в якому просить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 49 458,99 грн. (сорок дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят вісім гривень 99 копійок).

В обгрунтування позову зазначає, що за наслідком виплати відповідачем грошових коштів за рішенням суду у справі №380/914/26 в сумі 49 685,13 грн у ОСОБА_1 виникло право на виплату їй середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до вимог ст.116, 117 Кодексу законів про працю України. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних до виплати сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, вважаємо обґрунтованим застосування до спірних правовідносин норм статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідач у відзиві вказав, що питання грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру встановлено спеціальним законодавством, а саме: Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей», Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України (затверджена наказом Центрального управління СБУ від 10.04.2018 № 515/ДСК, зареєстрована в Мін`юсті 25.04.2018 за № 512/31964). Саме тому вимога про стягнення середнього заробітку не підлягає задоволенню, оскільки законодавством про військову службу не передбачено таких виплат. А отже, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Остаточне судове рішення на підставі якого у відповідача винило зобов`язання щодо перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення набрало законної сили 19.08.2026. І вже 30.08.2026 відповідачем було перераховано на банківський рахунок позивача спірні суми перерахованої індексації, тобто рішення суду було виконано без зволікань відповідачем у добровільному порядку. Базуючись на зазначеному, позивач просить застосувати статтю 117 Кодексу законів про працю України та стягнути з відповідача середній розмір грошового забезпечення безвідносно до того, яку частину такого забезпечення складає розмір перерахованого грошового забезпечення. Однак доводи позивача в частині визначення терміну прострочення не можуть бути прийняті як належні, оскільки зобов`язання по перерахунку грошового забезпечення виникло в силу ст.14 КАС України з моменту набрання остаточним судовим рішенням у справі № 380/914/26 законної сили, - тобто з 19.08.2026.

Ухвалою суду від 18.09.2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Дослідивши наявні у справі докази та давши їм оцінку, суд встановив наступні обставини справи.

Відповідно до довідки фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 26.12.2025 року позивача наказом СБ України від 13.11.2025 року № 1523-ОС/дск звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «б» пункту 61 та абзацом другим підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої, абзацом 4 пункту 3 частини дванадцятої (через сімейні обставини або інших поважних причин ( якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)): дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років статті 26 Закону України «Про військовий обов`язокі військову службу у відставку», виключивши її зі списків особового складу з 20.11.2025 року. Відповідно до наказу Службм безпеки України з ОСОБА_1 здійснені розрахунки: остаточні виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби за 15 календарних років служби згідно з главою 1 розділ V Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України №515/ДСК-2018р. нарахована в розмірі 422902,50 грн. та 12.12.2025 року перераховано в повному обсязі з урахуванням податків та зборів на картковий рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк»; - згідно з пунктом 56 виплачено грошову компенсацію за 3 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2025 рік та за 40 невикористаних днів додаткової відпустки за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки нараховано в розмірі 80 821,637 грн., та 12.12.2025 року перераховано в повному обсязі з урахуванням податків та зборів на картковий рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк»; грошова компенсація вартості за неотримане речове майно ( довідка про вартість речового майна, що належить до видачі від 03 листопада 2025 № 102) нараховано в розмірі 36 995,42 грн. та перераховано 21 листопада 2025 року в повному обсязі з урахуванням податків та зборів на картковий рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк».

30.08.2026 року відповідач на виконання рішення суду у справі №380/914/26 від 19.08.2026 року виплатив позивачу 49685 грн. 13 коп.

Змістом спірних правовідносин є не нарахування та невиплата середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 цього Кодексу у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України, а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Та підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

При цьому, слід зазначити, що норми Кодексу законів про працю України застосовуються у редакції чинній на час звернення позивача до суду.

Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 зазначені наступні правові висновки: «Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо наявності підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

Зважаючи на приписи частини 2 статті 116 Кодексу законів про працю України, відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу грошове забезпечення у повному обсязі у день виключення його зі списків особового складу частини, проте виконав свій обов`язок у повній мірі лише 30.08.2026 року.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині ненарахування та невиплати відповідачем середнього заробітку є обґрунтованими.

При цьому, з урахуванням ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України, правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, вказана виплата повинна бути здійснена не більш як за шість місяців, тобто, у даному випадку береться до уваги шестимісячний за період з 20.11.2025 до 20.05.2026.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок №100).

Згідно з абзацом першим п.2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом третім п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд звертає увагу, що, з урахуванням викладеного, за період з 20.11.2025 до 20.05.2026 строк затримки розрахунку з позивачем складає 181 календарних днів.

При цьому, суд звертає увагу, що для розрахунку середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні береться за основу розмір грошового забезпечення працівника за останні два місяці перед звільненням.

Як уже згадувалось, позивача було виключено зі списків особового складу відповідача 20.11.2025 року, а тому для розрахунку її середнього грошового забезпечення повинні враховуватись вересень та жовтень 2025 року.

При цьому, із пояснень представника позивача вбачається, що останніми повністю відпрацьованими позивачем місяцями є грудень 2021 року та січень 2022 року, після чого вона перебувала у відпустці у зв`язку із вагітністю та пологами а в подальшому у відпустці для догляду за дитиною без збереження грошового забезпечення.

Також із пояснень представника вбачається, що наказом Служби безпеки України від 08.07.2022№118 ОС-дск ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку без збереження грошового забезпечення з 27.06.2022 до 03.04.2025.

Наказом Служби безпеки України від 30.04.2025 №127 ОС-дск ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною без збереження грошового забезпечення з 04.04.2025 до 03.10.2025

З 03.10.2025 позивач приступила до виконання своїй службових обов`язків.

Вказані обставини відповідачем не заперечуються.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час.

Відтак, з урахуванням даних роз`яснень, встановлених обставин, у даному випадку для обрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача беруться саме грудень 2021 року та січень 2022 року.

Відповідно до довідки про грошове забезпечення позивача, яка наявна в матеріалах справи, розмір її грошового забезпечення у грудні 2021 року склав 23242 грн. 19 коп. (не враховується одноразова винагорода на заохочення 11000 грн. 00 коп.), у січні 2022 року 26322 грн. 19 коп. (не враховується матеріальна допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань).

При цьому, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 799 грн. 43 коп. (49564 грн. 38 коп. (розмір грошового забезпечення у грудні 2021 року та січні 2022 року / 62 (кількість календарних днів у грудні 2021 року та січні 2022 року).

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку за цей період становить 144696 грн. 83 коп. (799 грн. 43 коп. * 181 календарних днів).

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року у справі №825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Вказана правова позиція підтримана також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23.

Відтак, у даному випадку, з урахуванням вказаної практики Верховного Суду, сума середнього заробітку, яка підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку у розмірі є непропорційною виплаченій заборгованості, а тому суд вважає за необхідне застосувати співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування.

Як уже згадувалось, грошове забезпечення у повному розмірі виплачено 30.08.2026 року, що сторонами не заперечується.

Період затримки виплати складає 181 календарних днів.

Середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на день виключення позивача зі списків особового складу становила 25,7% річних.

Отже, сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку становить 6332 грн. 06 коп. (49685 грн. 13 коп. * 25,7% / 365*181).

Стягнення компенсації в межах цієї обчисленої судом суми відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності, а також наведеним висновкам Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача з приводу нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні не відповідає критерію правомірності, передбаченому п.1 ч.2 ст.2 КАС України, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

Як наслідок, з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 6332 грн. 06 коп.

При цьому, суд, у відповідності до ч.2 ст.9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Що стосується судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі не підлягають стягненню зі сторін.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково та вийти за межі позовних вимог.

Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Стягнути зі Служби безпеки України (адреса: м.Київ, вул.Володимирська, 33, код ЄДРПОУ 00034074) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 6332 (шість тисяч триста тридцять дві) грн. 06 коп.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМартинюк Віталій Ярославович