Решение № 140888218, 23.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/12062/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 (далі позивач) до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України код ЄДРПОУ 34967593, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110 (далі відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про закінчення виконавчого провадження № 75585949 від 18 березня 2026 року;

- зобов`язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції відновити виконавче провадження № 75585949 із виконання виконавчого листа № 380/11701/21 від 17 червня 2022 року, виданого Львівським окружним адміністративним судом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у державного виконавця не було підстав закінчувати виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду № 380/11701/21, оскільки рішення суду не було виконане стягувачем, а причини невиконання рішення державним виконавцем не з`ясовані, відтак постанова про закінчення виконавчого провадження підлягає скасуванню.

Представник відповідача правом на подання відзиву не скористався, належним чином повідомлявся про розгляд справи.

Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд зазначає, що ухвалою від 16.06.2026 суддя залишила позовну заяву без руху.

Ухвалою від 22.06.2026 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року у справі № 380/11701/21, яке набрало законної сили 10 березня 2022 року, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 задоволено частково;

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні;

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 11.08.2018 року (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 04.07.2021 року (день, що передував остаточному розрахунку при звільнені), з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення 10.08.2018 року;

Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 11.08.2018 року по 04.07.2021 року. Також вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

17.06.2022 Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 380/11701/21.

24.12.2023, виконуючи судове рішення у справі № 380/11701/21, боржник нарахував та виплатив позивачу середній заробіток у розмірі 40 833,98 грн (з урахуванням податкових платежів).

25.12.2023 року позивач звернувся із інформаційним запитом до боржника, з метою отримання розрахунку розміру середнього заробітку, проведеного на виконання судового рішення у справі № 380/11701/21.

За вихідним від 06.02.2024 року № 198/165 боржник надав розрахунок, з якого стало зрозуміло, що загальний розмір середнього заробітку позивача за період з 11 серпня 2018 року по 04 липня 2021 року склав 680 566,35 грн.

22.07.2024 державним виконавцем відповідача винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №75585949 із виконання зазначеного вище виконавчого документа.

18.03.2026 державним виконавцем відповідача, керуючись вимогами пункту 9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 75585949.

Не погоджуючись з постановою про закінчення виконавчого провадження, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частиною 2 статті 129-1 Конституції України встановлено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

За приписами статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб i підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або з принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Закон №1404-VIII визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до вимог статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з вимогами пункту першого частини першої статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Відповідно до вимог статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до вимог частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Згідно з вимогами частини 4 статті 19 Закону №1404-VIII сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина 8 статті 19 Закону №1404-VIII).

Відповідно до вимог частини 1 статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 63 Закону №1404-VIII).

Відповідно до вимог частини третьої статті 63 Закону №1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Згідно з вимогами частини першої статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Суд встановив, що 18.03.2026 старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коваленком Євгенієм Івановичем, керуючись пунктом 9 частин першої статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" виніс постанову про закінчення виконавчого провадження №75585949 при примусовому виконанні виконавчого листа №380/11701/21 від 17.06.2022, виданого Львівським окружним адміністративним судом про зобов`язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час розрахунку при звільненні, а саме за період з 11.08.2018 по 04.07.2021 з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення 10.08.2018.

Як видно з матеріалів справи на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/11701/21 від 17.06.2022 Військовою частиною НОМЕР_2 нараховано та виплачено позивачу середній заробіток у розмірі 40 833,98 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №23-4285 від 23.12.2023 та випискою з банку про цільове зарахування.

Листом від 30.08.2024 №198/316 Військова частина НОМЕР_2 повідомила Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, що рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/11701/21 від 17.06.2022 виконано 21.12.2023 та перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 . Також надано розрахунок середньоденного грошового забезпечення станом на 10.08.2018.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку Військової частини НОМЕР_2 середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 10.08.2018 року:

середньоденний заробіток 19922/31 - 642,65 грн;

дні затримки розрахунку 11.08.2018 по 04.07.2021 - 1059;

розрахунок середнього заробітку 642,65*1059 - 680566,35 грн;

сума виплати згідно рішення суду 05.07.2021 - 39844,00 грн;

частка виплати УБД в порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку 39844/680566,35 - 0,06;

середній заробіток згідно з розрахунком 642,65*1059/0,06 - 40833,98 грн.

Водночас у зазначеному розрахунку боржник визначив суму виплати за рішенням суду у розмірі 39 844,00 грн та шляхом співвідношення цієї суми із загальним розміром середнього заробітку встановив частку 0,06. Надалі боржник застосував зазначений показник для визначення суми середнього заробітку, яка підлягає виплаті позивачу, та визначив її в розмірі 40 833,98 грн.

Отже, з наведеного розрахунку вбачається, що військова частина НОМЕР_2 не здійснила виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку в розмірі, визначеному шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки, а застосувала додатковий коефіцієнт зменшення, обґрунтований співвідношенням іншої належної позивачу виплати та загального розміру середнього заробітку.

Разом із тим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 у справі № 380/11701/21 військову частину НОМЕР_2 зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.08.2018 по 04.07.2021 з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення - 10.08.2018.

При цьому резолютивна частина зазначеного судового рішення не містить припису щодо застосування коефіцієнта пропорційності, визначення частки виплати за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій або зменшення суми середнього заробітку з огляду на співвідношення цих виплат.

За таких обставин боржник, самостійно застосувавши зазначений коефіцієнт, фактично визначив інший розмір грошового зобов`язання порівняно з результатом розрахунку, наведеного ним же в матеріалах справи. Водночас питання про правомірність застосування такого коефіцієнта не було вирішене в резолютивній частині судового рішення, яке підлягало виконанню.

Суд наголошує, що державний виконавець не наділений повноваженнями змінювати зміст судового рішення або самостійно визначати інший обсяг установленого ним зобов`язання. Водночас у межах виконавчого провадження він зобов`язаний перевірити, чи відповідає фактичне виконання боржником вимогам виконавчого документа, та вжити передбачених законом заходів у разі встановлення неповного виконання.

Таким чином, сам факт перерахування позивачу 40 833,98 грн не звільняв державного виконавця від обов`язку з`ясувати, чи виконано судове рішення в повному обсязі, з урахуванням його резолютивної частини та змісту виконавчого листа.

За відсутності належного підтвердження повного виконання судового рішення, а також за наявності розрахунку боржника, який свідчить про застосування додаткового коефіцієнта зменшення суми виплати, державний виконавець повинен був надати оцінку зазначеним обставинам і встановити фактичний стан виконання виконавчого документа.

У свою чергу, завданням виконавчого провадження є, зокрема примусове виконання рішень суду у разі невиконання їх у добровільному порядку, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що під час примусового виконання судового рішення, що набрало законної сили і є обов`язковим до виконання на всій території України, державний виконавець зобов`язаний вжити усіх заходів примусового характеру, у тому числі застосувати засоби впливу на боржника. Такі повноваження надані йому саме з метою забезпечення безумовного виконання судового рішення, а застосування заходів відповідальності за невиконання вимог державного виконавця не звільняє боржника від виконання основного зобов`язання - виконати вимоги виконавчого документа.

Так, нормами Закону №1404-VIII передбачено послідовність дій державного виконавця у процедурі примусового виконання виконавчого документа. Водночас лише дотримання державним виконавцем процедури послідовності таких дій не достатньо для винесення органом ДВС постанови про закінчення виконавчого провадження за пунктом 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII у разі невиконання судового рішення боржником, оскільки це суперечить принципу ефективності у процедурі виконавчого провадження.

Це означає, що державний виконавець зобов`язаний довести, що під час чергової перевірки боржника на предмет виконання ним виконавчого документа, він максимально вжив усіх заходів примусового характеру, оскільки виконавче провадження не може бути закінчене лише з підстав дотримання державним виконавцем черговості дій у процедурі примусового виконання судового рішення, визначеної Законом №1404-VIII.

Вичерпний перелік обставин, за яких виконавче провадження закінчується з підстав, що не пов`язані з досягненням мети виконавчого провадження - фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, визначений Законом №1404-VIII.

Тому аналіз положень пункту 11 частини першої статті 39 у системному зв`язку з частиною третьою статті 63 Закону №1404-VIII дає підстави для висновку, що, якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження. Водночас невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вичерпання заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.

Також суд вважає за необхідне наголосити на такому.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.

Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб i підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або з принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частинами 2 та 4 статті 372 указаного Кодексу визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 6 цього ж Кодексу суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справах "Шмалько проти України", "Іммобільяре Саффі проти Італії" ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа "Сук проти України" та інші).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) "Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень" КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio". Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

На підставі аналізу встановлених судом фактичних обставин справи, суд зазначає, що видача 17.06.2022 Львівським окружним адміністративним судом виконавчого листа №380/11701/21 про зобов`язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час розрахунку при звільненні, а саме за період з 11.08.2018 по 04.07.2021 з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення 10.08.2018, рішення суду залишається і досі невиконаним, що свідчить про передчасність закінчення державним виконавцем виконавчого провадження №75585949.

При цьому, суд зазначає, що виконавець у свою чергу не вчинив достатньо дій для з`ясування дійсних обставин, які можуть вплинути на виконання рішення боржником, що в свою чергу унеможливлює повне виконання рішення.

Отже, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

За приписами частини першої статті 41 Закону №1404-VIII, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Суд зауважує, що за приписами частини 1 статті 41 Закону України "Про виконавче провадження" скасування постанови про закінчення виконавчого провадження спричинює його відновлення і у такому разі обов`язок по вчиненню дій, спрямованих на примусове виконання рішення, виконавець має в силу закону.

Відтак, позовна вимога в частині зобов`язання відповідача відновити виконавче провадження № 75585949 із виконання виконавчого листа № 380/11701/21 від 17 червня 2022 року, виданого Львівським окружним адміністративним судом, є необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13 грудня 2021 року у справі №520/6495/2020.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 34967593, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110) про закінчення виконавчого провадження № 75585949 від 18 березня 2026 року.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Мричко Н.І.