Решение № 140878595, 20.10.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/11057/26

Номер провадження2/205/6253/26

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

20 жовтня 2026 року Новокодацький районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Терещенко Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Яковенко Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що 11 липня 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 5673943 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого: сума кредиту складає 4 000 грн.; строк кредиту 360 днів; періодичність платежів зі сплати процентів кожні 20 днів; дата останнього платежу за кредитом 06 липня 2026 року. ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало їй кредит у сумі 4 000 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача, що підтверджується довідкою платіжного провайдера ТОВ «Універсальні платіжні рішення». Відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала, чим порушила умови договору. 27 лютого 2026 року між ТОВ «Лінеура Україна» та позивачем було укладено договір факторингу № 27/02/2026, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором. Отже, до ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» відповідно до укладеного договору факторингу перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 5673943 від 11 липня 2025 року. На підставі викладеного представник позивача звернувся з цією позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» суму заборгованості в розмірі 17718 грн., яка складається з: суми кредиту 4 000 грн., суми процентів за користування кредитом 8816 грн., нарахованих позивачем процентів за 129 календарних днів 4 902 грн., а також судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Ухвалами судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 01 вересня 2026 року прийнято до свого провадження та продовжено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів у АТ КБ «Приватбанк».

28 вересня 2026 року ухвалами Новокодацького районного суду міста Дніпра відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів.

Відповідач ОСОБА_1 сформувала через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що не заперечує факту укладання договору № 5673943 від 11 липня 2025 року на суму 4000 грн. та не заперечує отримання зазначеної суми, яку готова добровільно сплатити, проте не визнає позов у решти позовних вимог. Зазначила, що сума 4 902 грн. нарахована за період переходу права вимоги до позивача. Наявність договору про надання правничої допомоги не підтверджує автоматично обґрунтованість саме суми 10 000 грн., яка заявлена у позові, у зв`язку з чим просила суд відмовити у задоволенні позову в частині невизнаних нею вимог.

Представник позивача Столітній М.М. сформував через систему «Електронний суд» відповідь на відзив, у якій просив суд позовну заяву задовольнити в повному обсязі та зазначив, що відповідач має примірник оригіналу кредитного договору та паспорт споживчого кредиту в особистому кабінеті, до якого має доступ, а тому обізнана з умовами оформленого кредитного договору, під час оформлення якого передбачалося нарахування процентів на умовах, вказаних у договорі.

Відповідач ОСОБА_1 сформувала через систему «Електронний суд» заперечення на відповідь на відзив, де зазначила, що заявлена сума у позові є неспівмірною з фактично отриманою сумою кредиту, та підтвердила, що визнає лише факт отримання 4 000 грн. кредитних коштів, та у разі часткового задоволення позовних вимог розподілити судові витрати пропорційно задоволеним вимогам, а у задоволені витрат на правову допомогу - відмовити.

Представник позивача у відповіді на відзив просив розглядати справу без участі їхнього представника та не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 сформувала через систему «Електронний суд» заяву, в якій просила суд розглядати справу без її участі, врахувати подані заперечення та відмовити у задоволенні позовної заяви в частині недоведених вимог.

Ураховуючи, що сторони в судове засідання не з`явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи, вивчивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши надані докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 11 липня 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 5673943 на загальну суму 4 000 грн. зі строком кредитування 360 днів, періодичністю платежів кожні 20 днів, стандартною відсотковою ставкою 0,95% на день, в якому зазначено анкетні дані відповідача (зокрема її мобільний номер телефону та електронну пошту), таблицю обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, підписані одноразовим електронним підписом 63212, а також паспорт споживчого кредиту, підписаний одноразовим електронним підписом 95312 (а. с. 26-27, 40-47).

Також у матеріалах справи міститься лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за № 1-0203 від 02 березня 2026 року, відповідно до якого 11 липня 2025 року о 22:48:08 годин успішно переказано кошти на платіжну картку № НОМЕР_1 на суму 4 000 грн., номер транзакції в системі iPay.ua 800042508 (а. с. 35).

Окрім цього, як убачається з відповіді АТ КБ «Приватбанк» № 20.1.0.0.0/7-260903/82860-БТ від 09 вересня 2026 року, картку № НОМЕР_1 емітовано на ім`я ОСОБА_1 і на її картку 11 липня 2025 року зараховано грошову суму в розмірі 4 000 грн. (а. с. 139).

При цьому в матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості ТОВ «Лінеура Україна» за договором № 5673943 від 11 липня 2025 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 27 лютого 2026 року на загальну суму 14 816 грн. (а. с. 30-31).

Матеріалами справи підтверджено, що 27 лютого 2026 року між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» та ТОВ «Лінеура Україна» укладено договір факторингу № 27/02/2026, у відповідності до умов якого клієнт (первісний кредитор) відступив фактору (новому кредитору) право вимоги за укладеними кредитними договорами згідно з реєстром боржників, у тому числі за кредитним договором № 5673943 від 11 липня 2025 року у розмірі 14 816 грн. (а. с. 73-78).

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за договором № 5673943 від 11 липня 2025 року судом встановлено нарахування заборгованості за 129 календарних днів (з 28 лютого 2026 року по 06 липня 2026 року) в розмірі 4 902 грн. (а. с. 32).

Також у матеріалах справи міститься платіжна інструкція № 1429 від 27 лютого 2026 року, в якій зазначено, що ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» перераховано суму 3 600 590,27 грн. отримувачу ТОВ «Лінеура Україна» з призначенням платежу: «сплата за договором факторингу № 27/02/2026 від 27 лютого 2026 року» (а. с. 50).

Крім того, у матеріалах справи міститься лист про повідомлення боржників про відступлення права вимоги за кредитним договором від 02 березня 2026 року, в якому зазначено, що вимогу за кредитним договором № 5673943 від 11 липня 2025 року відступлено (а. с. 28).

При цьому на умовах, передбачених договором факторингу № 27/02/2026 від 27 лютого 2026 року, ТОВ «Лінеура Україна» відступило право вимоги ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», і згідно з реєстром боржників кредитний договір № 5673943 від 11 липня 2025 року (зазначений у реєстрі під № 2291) відступлено новому кредиторові (а. с. 34).

Також у матеріалах справи міститься акт приймання-передачі інформації згідно з реєстром боржників в електронній формі за договором факторингу № 27/02/2026 від 27 лютого 2026 року, за яким право вимоги набуло ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», разом із правом вимоги за кредитним договором №5673943 від 11 липня 2025 року (а.с. 78).

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Також судом встановлено, що відповідач не виконала свого зобов`язання і після відступлення позивачу права вимоги не здійснила жодного платежу для погашення заборгованості за кредитним договором ні на рахунки ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», ні на рахунки попереднього кредитора ТОВ «Лінеура Україна».

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) і договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, принцип змагальності сторін визначений законом і передбачає, що кожна сторона повинна довести перед судом обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Жодна зі сторін не має процесуальних переваг у доведенні своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищезазначене, позивачем надано укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна» кредитний договір № 5673943 від 11 липня 2025 року, у якому наявний електронний підпис одноразовим ідентифікатором, а саме комбінація цифр, згідно з положеннями Закону України «Про електронну комерцію», який також містить погоджені сторонами суму кредиту, строк кредитування, проценти за користування кредитом та інші умови договору.

При цьому відповідачем не надано будь-яких доказів на спростування того, що договір між нею та ТОВ «Лінеура Україна» дійсно укладався в електронному вигляді; навпаки, відповідач погодилася з фактом укладання зазначеного кредитного договору та отримання кредитних коштів шляхом переказу грошової суми на її картковий рахунок, тобто ТОВ «Лінеура Україна» виконало свої обов`язки за електронним договором.

Проте, як встановлено судом, відповідачем після отримання зазначеної суми не було в повному обсязі виконано умови кредитного договору, що призвело до утворення заборгованості, і в подальшому відповідно до акта приймання-передачі інформації згідно з реєстром боржників в електронній формі ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» набуло право вимоги за кредитним договором № 5673943 від 11 липня 2025 року відповідно до укладеного договору факторингу № 27/02/2026 від 27 лютого 2026 року.

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Разом з тим позивачем ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» набуто право грошової вимоги до відповідача на підставі договору факторингу № 27/02/2026 від 27 лютого 2026 року в сумі 12 816 грн., з яких: 4 000 грн. основний борг; 8 816 грн. нараховані проценти. При цьому ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» не набувало права вимоги на стягнення нарахованих відсотків за 129 календарних днів, а саме за період з 28 лютого 2026 року по 06 липня 2026 року в розмірі 4 902 грн., оскільки в наданому позивачем розрахунку заборгованості відсутні будь-які нарахування за вказаний період і позивачем не доведено законність нарахування цієї суми процентів.

Отже, судом встановлено факти укладення між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 вищевказаного кредитного договору, невиконання відповідачем належним чином зобов`язань з повернення кредитних коштів, а також те, що до ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» перейшли права первісного кредитора ТОВ «Лінеура Україна» за договором № 5673943 від 11 липня 2025 року в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, тому в частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу в розмірі 4 000 грн. позовна заява підлягає задоволенню.

Щодо стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд дійшов такого висновку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 та постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори.

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).

Відповідно до вимог п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Таким чином, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч. ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюються на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Суд зазначає, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з погляду економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману, на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди; фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за кредитним договором № 5673943 від 11 липня 2025 року за процентами у розмірі 8 816 грн. не є співмірною сумі кредиту за договором у розмірі 4 000 грн., є непропорційно великою сумою відсотків, суперечить принципам розумності та добросовісності, і є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи (оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором), суд дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру заборгованості за тілом кредиту, тобто до 4 000 грн.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 5673943 від 11 липня 2025 року за тілом кредиту у сумі 4 000 грн. та за нарахованими відсотками у сумі 4 000 грн., що на загальну суму в розмірі 8 000 грн.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 1 202,12 грн. (8 000 грн.*2 662,40/17 718 грн.), що пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Також згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Пунктом 2 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що у разі задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Отже, задовольняючи позовні вимоги, суд відповідно до ст. 141 ЦПК України вирішує питання про стягнення з відповідача на користь позивача також понесених витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджуються: договором № 10/12-2024 про надання правової допомоги від 10 грудня 2024 року, укладеним між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» та адвокатом Столітнім М.М., який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 9422/10 від 18 вересня 2020 року, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Київської області № 82 від 18 вересня 2020 року, ордеру Серії АІ № 2284152 від 18 серпня 20226 року; заявкою № 23076 на виконання доручення від 29 липня 2026 року до договору № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року із зазначенням загальної вартості виконаних робіт у сумі 10 000 грн.; рахунком на оплату № 23076-18/08-2026 від 18 серпня 2026 року з переліком виконаних робіт на загальну суму 10 000 грн. (а. с. 29, 36, 48, 58, 82).

Разом з тим при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24 січня 2019 року у справі №910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна та інші проти України» (пункти 3436), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, суд вважає, що витрати в розмірі 10 000 грн. не відповідають повною мірою критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечать принципу розподілу таких витрат, оскільки з матеріалів справи вбачається відсутність співмірності з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних правових (юридичних) послуг, та їх необхідністю й обсягом. Крім того, справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, сторони до суду не з`являлися, а отже, вона не належить до складних справ.

Однак, враховуючи, що рішенням суду позов задоволено частково, що дає суду підстави зазначити про здійснення адвокатом належного захисту позивача, але судом враховується недотримання співмірності затрат на правничу допомогу, розмір яких не доведено представником позивача і з яким не погоджується відповідач, тому необхідно стягнути витрати на правничу допомогу з відповідача на користь позивача в розмірі 1 000 грн., що відповідає критерію розумності, встановлений їхньою дійсністю та пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. ст. 207, 526, 549, 551, 610, 611, 626, 627, 628, 638, 1048-1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 206, 223, 247, 259, 263-265, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (код ЄДРПОУ 44559822) заборгованість за договір № 5673943 від 11 липня 2025 року в розмірі 8 000 грн., яка складається з суми кредиту - 4 000 грн., суми процентів за користування кредитом 4 000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (код ЄДРПОУ 44559822) понесені та документально підтверджені судові витрати у справі у вигляді судового збору в розмірі 1 202,12 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000 грн.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Сторони:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», код ЄДРПОУ 44559822, місцезнаходження: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, прим. 2.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Т.П. Терещенко