Постановление суда № 140876423, 21.10.2026, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 233/5378/24

Провадження № 1-і/932/11/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(про продовження запобіжного заходу)

21 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд міста Дніпра

у складі колегії:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю

секретаря ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (ВКЗ),

обвинуваченого ОСОБА_7 (ВКЗ),

розглянув у відкритому судовому засіданні, в залі суду міста Дніпра, в рамках окремої процесуальної дії, клопотання прокурора «про продовження запобіжного заходу» у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12024052500000085 від 09 березня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115КК України, -

ВСТАНОВИВ:

До Шевченківського районного суду міста Дніпра звернувся прокурор з письмовим клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) без визначення розміру застави, зважаючи на те, що ризики, передбачені п.п.1,3,5 ст.177КПК України станом на теперішній час не перестали існувати, а запобіжний захід, не пов`язаний із утриманням в умовах ізоляції, не надасть повної можливості контролювати обвинуваченого та забезпечити повний та всебічний судовий розгляд кримінального провадження.

Захисник ОСОБА_6 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, зазначивши, що воно має формальний характер, оскільки прокурор повторно посилається на ті самі ризики, не наводячи нових обставин та належних доказів на їх підтвердження. Звернув увагу на тривале перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, відсутність фактичних даних, які б підтверджували існування заявлених ризиків, а також на недоведеність неможливості застосування більш м`якого запобіжного заходу. Зазначив, що обвинувачений має постійне місце проживання, позитивно характеризується, має неповнолітнього сина та матір з інвалідністю ІІІ групи, яка потребує стороннього догляду, а доказів спроб впливу на свідків чи ухилення від виконання військової служби прокурором не надано. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та змінити обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою, а в разі продовження строку тримання під вартою визначити розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу.

Обвинувачений ОСОБА_7 повністю підтримав позицію захисту.

Суд, вислухавши учасників судового провадження, приходить до такого.

За загальними правилами статті 331КПК України у разі спливу строку утримання обвинуваченого під вартою, суд, за наявним клопотанням, зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

На даний час розгляд кримінального провадження триває та знаходиться на стадії судового слідства і завершити його розгляд у судовому провадженні до спливу строку дії попередньої ухвали не можливо.

Обговоривши з учасниками кримінального провадження питання доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , вважає, що на час розгляду справи, не зникли існуючи ризики, передбачені ст.177КПК України, а саме те, що ОСОБА_7 може: переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Розглядаючи зазначене питання, судом враховується, що за вимогами п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/ продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ, що узгоджується з вимогами ч.5 ст.9КПК України.

ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Згідно з ч.1 ст.177КПК України метою застосування запобіжного заходу є, зокрема, забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.

При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178КПК України, зокрема тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення /зменшення/ ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Тримання під вартою, відповідно до ч.1 ст.183КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177КПК України, крім випадків, передбачених частиною п`ятою ст.176 цього Кодексу.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Така ж позиція відображена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року.

Тобто із зазначених рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув`язнення може бути застосоване. Суд зобов`язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст.183КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості та законності застосованого до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує, що останній обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.115КК України, яке відповідно до вимог ст.12КК України відноситься до категорії особливо тяжкого злочину з санкцією до 15 років позбавлення волі, а тому зазначає, що можливість застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою передбачають вимоги п.4 ч.2 ст.183КПК України.

Крім того судом враховується наявність вищезгаданих та передбачених ст.177КПК України ризиків.

Згідно з ч.1 ст.177КПК України метою застосування запобіжного заходу є, зокрема, забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Відповідно до ч.2 ст.177КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною 1 вказаної статті Закону.

Суд погоджується із стороною обвинувачення, що у разі застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, не можливо запобігти вищевказаним ризикам, оскільки всі вони передбачають перебування на волі, що дає можливість вчинити дії вказані у наведених ризиках, тим самим негативно вплинути на повне та всебічне встановлення об`єктивної істини у кримінальному провадженні.

Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з урахуванням наявності ризиків переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_7 , судом, на теперішній час - не встановлено. Не застосування такого запобіжного заходу, на переконання суду, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам.

Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу, суд зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.

Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labitav.Italy» від 06.04.2000 р., тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

При цьому продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою, не суперечить вимогам ст.5Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки, незважаючи на презумпцію невинуватості, тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після вчинення злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину, постала перед компетентними органами.

Звертаючи увагу на заперечення сторони захисту, суд зауважує, що посилання на наявність в обвинуваченого ОСОБА_7 міцних соціальних зв`язків, постійного місця проживання, позитивних характеристик, перебування на його утриманні неповнолітньої дитини, наявність матері з інвалідністю III групи, яка потребує стороннього догляду, а також на відсутність даних про спроби незаконного впливу на свідків чи ухилення від військової служби, не є безумовною підставою для зміни запобіжного заходу на більш м`який. Доводи захисту щодо тривалості перебування обвинуваченого під вартою, формального характеру клопотання прокурора та можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу підлягають оцінці з урахуванням обставин кримінального провадження, характеру та тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, а також необхідності забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого й запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Судом розцінюється позиція захисту, як така, що викликана самим лише досягненням бажаного результату у виді звільнення з під варти обвинуваченого, а тому вважає, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості кримінальних правопорушень, що йому інкримінуються, не дає можливості перешкоджати інтересам правосуддя, ухиленню від суду, а також відповідає практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, забезпечення яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Враховуючи, що кримінальне провадження неможливо завершити до закінчення строку дії попередньої ухвали щодо запобіжного заходу, суд, не роблячи передчасних висновків щодо вини обвинуваченого, не даючи оцінки зібраним доказам, приймаючи до уваги тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винуватим; дані про особу обвинуваченого, а також наявність ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, зазначені у ч.1 ст.177КПК України, вважає необхідним продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят днів.

З урахуванням положень ч.4 ст.183КПК України, зокрема із обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, який спричинив загибель людини, відсутні підстави для визначення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу.

Таким чином, суд вважає, що клопотання сторони обвинувачення цілком підлягає задоволенню, тоді як, у задоволенні клопотання сторони захисту слід відмовити.

Керуючись ст.331КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора задовольнити.

В задоволенні клопотання сторони захисту відмовити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів до:

19 грудня 2026 року - включно.

Обвинуваченого ОСОБА_7 - тримати під вартою в умовах гауптвахти зонального відділу Військової служби правопорядку.

Копію ухвали направити учасникам судового провадження, а також начальнику гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_2 для вручення обвинуваченому ОСОБА_7 із отриманням від останнього особистої розписки з датою вручення йому копії ухвали суду.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора, який, з боку сторони обвинувачення, здійснює процесуальне керівництво в даному кримінальному провадженні в суді.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту проголошення, а особою яка тримається під вартою з моменту отримання копії ухвали.

Головуючий ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3