Решение № 140870488, 17.08.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2026 р. Справа № 911/1146/26

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., за участю секретаря судового засідання Литовки А.С., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хауз бетон»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Креатор компані»

про стягнення 6359814,20 грн,

за участю представників

позивача: Заблоцький В.А. адвокат за довіреністю від 01.04.2026;

відповідача: Максімкін М.М. керівник,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та узагальнені аргументи сторін

Стислий виклад позиції позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хауз бетон» (далі позивач, ТОВ «Хауз бетон») звернулося до Господарського суду Київської області із позовною заявою від 20.04.2026 № 2004 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Креатор компані» (далі відповідач, ТОВ «Креатор компані») про стягнення 6359814,20 грн, з яких: 4844538,62 грн основного боргу та 1515275,58 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 110225-КК від 10.02.2025 в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару й наданих послуг.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору в період з 10.02.2025 по 23.12.2025 поставив відповідачу товар та надав послуги на загальну суму 7483809,62 грн, що підтверджується первинними документами, підписаними сторонами в електронній формі, та актом звіряння взаємних розрахунків від 29.12.2025. Водночас відповідач здійснив лише часткову оплату на загальну суму 2639271,00 грн, унаслідок чого станом на дату звернення до суду утворилася заборгованість у розмірі 4844538,62 грн.

Посилаючись на умови договору, статті 525, 526, 530, 629, 692 Цивільного кодексу України, позивач стверджує, що відповідач зобов`язаний належним чином виконати грошові зобов`язання та оплатити отриманий товар і надані послуги. При цьому щодо заборгованості за послуги, строк оплати яких договором не визначено, позивач зазначає, що обов`язок їх оплати виник після пред`явлення вимоги відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Крім того, позивач вказує на порушення відповідачем строків оплати поставленого товару понад 30 календарних днів, що, відповідно до пункту 7.2.1 договору, є підставою для нарахування штрафу в розмірі 30% від суми простроченої оплати. За розрахунком позивача, сума заборгованості за товар, щодо якої допущено відповідне прострочення, становить 5050918,62 грн, а розмір штрафу 1515275,58 грн.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач проти задоволення позову заперечує в повному обсязі, визнаючи виключно факт укладення між сторонами договору поставки № 110225-КК від 10.02.2025.

Заперечуючи проти стягнення основного боргу, відповідач зазначає, що позивачем не доведено факту поставки та прийняття товару на загальну суму, заявлену до стягнення, оскільки до матеріалів справи не надано товарно-транспортних накладних, які відповідно до пунктів 2.2, 2.5, 2.6 договору підтверджують передачу товару, перехід права власності та ризиків, а також його приймання покупцем. На думку відповідача, відсутність таких документів унеможливлює встановлення факту фактичного переміщення та розвантаження бетонних сумішей, дотримання строків їх доставки й виникнення обов`язку з оплати. При цьому відповідач наголошує, що акт звіряння взаємних розрахунків самостійно не підтверджує наявності заборгованості без відповідних первинних документів.

Крім того, відповідач вважає неналежними доказами поставки видаткові накладні № 5883 від 22.12.2025 та № 5884 від 23.12.2025. Зокрема, у накладній № 5883 відсутній особистий підпис особи, яка отримала товар, а накладна № 5884 не містить належних доказів повноважень особи, зазначеної як отримувач товару. На переконання відповідача, наведені недоліки не дають підстав вважати доведеним факт прийняття товару уповноваженими представниками покупця.

Заперечуючи проти стягнення штрафу в розмірі 1515275,58 грн, відповідач вказує на неправильність його розрахунку, оскільки позивач визначив штраф у розмірі 30% від загальної суми заборгованості за товар без урахування строків оплати за кожною окремою поставкою та дат здійснення часткових платежів. Зокрема, відповідач зазначає, що станом на 25.12.2025 строк прострочення оплати за накладною № 5883 від 22.12.2025 становив два календарні дні, а за накладною № 5884 від 23.12.2025 один календарний день, що виключає можливість нарахування штрафу на вартість товару за цими накладними відповідно до пункту 7.2.1 договору.

Водночас відповідач, посилаючись на положення статей 551, 614, 617 Цивільного кодексу України та статей 218, 233 Господарського кодексу України, зазначає про відсутність своєї вини у простроченні виконання грошових зобов`язань, зумовленому, за його твердженням, кризовими явищами в будівельній галузі, ракетними обстрілами, перебоями в енергопостачанні та зупиненням робіт на будівельних об`єктах у період воєнного стану. Крім того, відповідач наголошує на відсутності доказів понесення позивачем збитків унаслідок прострочення оплати та вважає заявлений розмір штрафу надмірним.

З огляду на викладене відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення 4844538,62 грн основного боргу та 1515275,58 грн штрафу в повному обсязі, а в разі часткового задоволення позову зменшити розмір штрафу на 99% до 15152,76 грн.

ІІ. Рух справи.

Заяви та клопотання учасників справи

Через підсистему «Електронний суд» 12.05.2026 від ТОВ «Креатор компані» надійшла заява (документ сформований в системі «Електронний суд» 11.05.2026) про продовження строку, визначеного судом, у якій відповідач просить суд постановити ухвалу, якою продовжити строк для подання відповідачем ТОВ Креатор компані відзиву на позовну заяву в цій справі на п`ятнадцять календарних днів з моменту фактичного отримання відповідачем копії позовної заяви та всіх додатків до неї, та зобов`язати позивача надіслати копію позовної заяви з додатками на адресу ТОВ «Креатор компані» через підсистему «Електронний суд» або листом з описом вкладення.

Через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «Креатор компані» надійшов відзив на позовну заяву, а також клопотання про визнання доказів недопустимими і клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (документи сформовані в системі «Електронний суд» 21.05.2026).

Через підсистему «Електронний суд» від «Хауз бетон» надійшло клопотання про долучення доказів (документ сформований в системі «Електронний суд» 29.05.2026).

Через підсистему «Електронний суд» від «Хауз бетон» надійшла відповідь на відзив (документ сформований в системі «Електронний суд» 02.06.2026).

Через підсистему «Електронний суд» від «Хауз бетон» надійшли додаткові пояснення у справі № 0906КР (документ сформований в системі «Електронний суд» 09.06.2026).

Через підсистему «Електронний суд» від «Хауз бетон» надійшли додаткові пояснення у справі № 1407 (документ сформований в системі «Електронний суд» 14.07.2026).

Процесуальні дії у справі

Господарський суд Київської області ухвалою від 27.04.2026 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 25.05.2026.

Ухвалою від 14.05.2026 суд задовольнив частково заяву ТОВ «Креатор компані» від 11.05.2026 про продовження процесуального строку та продовжив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 22.05.2026.

У підготовчому засіданні суд оголосив перерву до 15.06.2026.

Ухвалою від 15.06.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 13.07.2026.

У судовому засіданні 13.07.2026 суд розпочав розгляд справи по суті та заслухав вступні слова представників сторін щодо вимог заявленого позову, а також стосовно змісту та підстав заперечень проти позову, після чого оголосив перерву в судовому засіданні до 10.08.2026.

У судовому засіданні 10.08.2026 на стадії з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд оголосив перерву в судовому засіданні до 17.08.2026.

У судовому засіданні 17.08.2026 на стадії судових дебатів представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю адвоката, який здійснює представництво інтересів відповідача.

Розглянувши усне клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю адвоката, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) відкладення розгляду справи є процесуальним правом суду, яке реалізується з урахуванням конкретних обставин справи та за наявності передбачених законом підстав.

Суд врахував, що клопотання заявлено на стадії судових дебатів, відповідач був представлений у судовому засіданні своїм керівником, який має право діяти від імені юридичної особи відповідно до закону та установчих документів, а обставин, які б свідчили про неможливість завершення розгляду справи за відсутності адвоката, суду не наведено. Саме по собі бажання відповідача забезпечити участь адвоката не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

За таких обставин суд відмовив у задоволенні клопотання та, з огляду на завершення з`ясування обставин справи й дослідження доказів, а також виступу представниками сторін із заключними словами, перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Суд оголосив перерву та повідомив про час проголошення судового рішення 17.08.2026. Після перерви 17.08.2026 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. Факти та обставини встановлені судом

10.02.2025 ТОВ «Креатор компані» (покупець) і ТОВ «Хауз бетон» (постачальник) уклали договір поставки № 110225-КК (далі Договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставляти власними транспортними засобами та передавати у власність покупця бетонні суміші (далі товар), в кількості, в асортименті та за ціною, що погоджені сторонами в замовленнях, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар на умовах цього Договору.

Згідно з пунктом 2.2. право власності та ризики на товар переходить до покупця з моменту здійснення передачі товару покупцю згідно товарно-транспортних накладних.

Пунктом 2.5 Договору передбачено, що постачальник зобов`язується надати покупцю такі документи на товар: видаткові накладні; товарно-транспортні накладні; документ про якість товару.

10.02.2025 покупець і постачальник уклали Додаток про електронний документообіг до Договору поставки № 110225-КК від 10.02.2025 (далі Додаток), яким сторони узгодили питання про врегулювання відносин електронного документообігу та у пункті 1.2 якого домовилися, зокрема, що на виконання умов цього додатку буде застосовуватись наступний вид електронних документів рахунок, акт звіряння (акт звіряння взаєморозрахунків), специфікація, замовлення, видаткова накладна (далі накладна) та акт приймання-передачі наданих послуг (далі акт).

Пунктом 1.3 Додатку визначено, що електронний підпис (далі ЕП) електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис.

Формування документів за цим Додатком здійснюється з застосуванням положень Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про електронні довірчі послуги» та чинного законодавства України (пункт 2.1).

У пункті 2.2 Додатку сторони домовилися про те, що починаючи з дати укладання цього Додатку при виконанні умов Договору будуть здійснювати документообіг в формі електронних документів, для підтвердження описаних в них господарських операцій з використанням системи, зазначеної в пункті 1.1 цього Додатку.

Сторони домовилися, що Е-документи, які відправлені та підписані постачальником з використанням ЕП, мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для сторін, можуть бути представлені до суду в якості належних доказів та визнаються рівнозначними документами, шо складаються на паперовому носії. Підтвердження передачі Е-документів (відправлення, отримання, тощо) вважається легітимним підтвердженням фактичного прийому-передачі таких документів уповноваженими особами сторін і не вимагає додаткового доказування (пункт 2.10 Додатку).

Пунктом 6.1 Договору обумовлено, що розрахунки за товар здійснюються в національній валюті України (гривнях) шляхом перерахування покупцем суми вартості товару на поточний рахунок Постачальника в розмірі і порядку, визначеному даним договором.

Відповідно до пункту 6.3 Договору оплата вартості товару здійснюється покупцем на підставі рахунку-фактури постачальника, шляхом здійснення попередньої оплати у розмірі 100% вартості замовленого товару на протязі трьох банківських днів з дати погодження замовлення та отримання рахунку, але в будь-якому випадку не пізніше ніж за два банківських дня до дати початку виконання постачальником погодженого сторонами замовлення.

У випадку, коли постачальник здійснив поставку партії товару до отримання попередньої оплати від покупця за таку партію товару, покупець зобов`язаний розрахуватися за поставлений товар протягом одного банківського дня з дати поставки покупцю такої партії товару (підпункт 6.3.2 Договору).

Водночас, за умовами пункту 2.7 Договору, при здійсненні платежів для припинення зобов`язань по оплаті, покупець зобов`язаний вказати в платіжному дорученні назву, номер та дату даного Договору або номер рахунку і дату рахунку.

Загальна сума даного Договору складається з сум, зазначених у видаткових накладних на товар (пункт 6.4 Договору).

Підпунктом 7.2.1 Договору передбачено, що за порушення покупцем строку оплати за поставлений товар понад 30 (тридцять) календарних днів, покупець зобов`язується сплатити постачальнику штраф у розмірі тридцять відсотків від суми простроченої оплати.

Пунктом 10.2 Договору обумовлено, що усі зміни та доповнення до цього Договору дійсні, якщо їх підписали уповноважені на це представники сторін і вносяться до даного Договору шляхом підписання сторонами додаткових угод, які являються його невід`ємною частиною.

Відповідно до пункту 10.4 Договору останній вступає в силу після його підписання та діє до 31.12.2025, але в будь-якому випадку до виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором. В разі, якщо жодна із сторін не виявить бажання припинити дію даного договору, договір вважається продовженим на кожен наступний рік.

У період з 10.02.2025 по 23.12.2025 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 7310189,62 грн згідно з видатковими накладними: № 316 від 10.02.2025 (підписана ЕП 03.03.2025) на суму 13681,00 грн; № 370 від 22.02.2025 (підписана ЕП 18.03.2025) на суму 199155,00 грн; № 471 від 08.03.2025 (підписана ЕП 10.03.2025) на суму 151500,00 грн; № 609 від 19.03.2025 (підписана ЕП 26.03.2025) на суму 1620225,60 грн; № 2379 від 15.07.2025 (підписана ЕП 16.07.2025) на суму 696765,60 грн; № 2985 від 12.08.2025 (підписана ЕП 04.09.2025) на суму 475959,60 грн; № 3364 від 01.09.2025 (підписана ЕП 04.09.2025) на суму 896227,50 грн; № 4131 від 04.10.2025 (підписана ЕП 09.10.2025) на суму 849186,00 грн; № 5472 від 05.12.2025 (підписана ЕП 09.12.2025) на суму 181294,08 грн; № 5702 від 15.12.2025 (підписана ЕП 17.12.2025) на суму 142995,24 грн; № 5883 від 22.12.2025 (підписана ЕП 16.01.2026) на суму 791616,00 грн; № 5884 від 23.12.2025 (підписана ЕП 16.01.2026) на суму 1291584,00 грн;

Крім того, у період з 22.02.2025 по 01.09.2025 позивач надав відповідачу послуги автобетононасосу з урахуванням простою автобетонозмішувача на загальну суму 173620,00 грн відповідно до актів здачі-приймання робіт (надання послуг): № 371 від 22.02.2025 (підписаний ЕП 03.03.2025) на суму 32620,00 грн; № 889 від 19.03.2025 (підписаний ЕП 16.04.2025) на суму 106000,00 грн; № 3365 від 01.09.2025 (підписаний ЕП 04.09.2025) на суму 35000,00 грн.

Зазначені вище накладні та акти складені в електронному вигляді і підписані сторонами з використанням ЕП, що підтверджується долученими до матеріалів справи Протоколами руху документа/звіта та пов`язаних з ним повідомлень/квитанцій.

Постачальник сформував та виставив покупцю рахунки на оплату: № 215 від 10.02.2025 на суму 13681,00 грн, що відповідає накладній № 316 від 10.02.2025; № 216 від 22.02.2025 на суму 231775,00 грн, що відповідає накладній № 370 від 22.02.2025 та акту № 371 від 22.02.2025; № 280 від 08.03.2025 на суму 151500,00 грн, що відповідає накладній № 471 від 08.03.2025.

У період з 31.03.2025 по 28.02.2026 ТОВ «Креатор компані» перерахувало на рахунок ТОВ «Хауз бетон» в якості оплати за бетон 2639271,00 грн, а саме: 31.03.2025 13681,00 грн із посиланням у призначенні платежу на рахунок № 215 від 10.02.2025; 31.03.2025 32590,00 грн із посиланням у призначенні платежу на рахунок № 216 від 22.02.2025; 31.03.2025 151500,00 грн із посиланням у призначенні платежу на рахунок № 280 від 08.03.2025; 22.04.2025 151500,00 грн із посиланням у призначенні платежу на рахунок № 280 від 08.03.2025; 25.07.2025 710000,00 грн із посиланням у призначенні платежу на договір № 110225-КК від 10.02.2025; 10.09.2025 700000,00 грн із посиланням у призначенні платежу на договір № 110225-КК від 10.02.2025; 23.12.2025 500000,00 грн із посиланням у призначенні платежу на договір № 110225-КК від 10.02.2025; 13.02.2026 300000,00 грн із посиланням у призначенні платежу на договір № 110225-КК від 10.02.2025; 28.02.2026 80000,00 грн із посиланням у призначенні платежу на договір № 110225-КК від 10.02.2025.

Також сторони склали та підписали з використанням ЕП акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2025 по 29.12.2025, відповідно до якого станом на 29.12.2025 заборгованість ТОВ «Креатор компані» перед ТОВ «Хауз бетон» становить 5224538,62 грн.

Між тим, 20.11.2025 ТОВ «Хауз бетон» надсилало на адресу ТОВ «Креатор компані» лист-вимогу № 1911-1 від 19.11.2025, у якій зазначило про здійснення поставки бетонних сумішей та надання послуг з їх доставки на загальну суму 5076320,30 грн, що підтверджується видатковими накладними та актами здачі-приймання робіт (надання послуг), а також про часткову оплату відповідачем заборгованості в розмірі 1759271,00 грн. У зв`язку з цим позивач вимагав від відповідача сплатити заборгованість у розмірі 3317049,30 грн з ПДВ протягом семи днів із моменту пред`явлення відповідної вимоги.

Відправлення листа-вимоги підтверджується описом вкладення в лист і фіскальним чеком про оплату послуги за пересилання поштового відправлення № 0306213335075.

Згідно з інформацією із офіційного вебсайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення за трек-номером 0306213335075, лист-вимогу ТОВ «Хауз бетон» не було вручено ТОВ «Креатор компані» та повернуто відправнику 10.01.2026 у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання.

ІV. Норми права, які застосував суд; оцінка та висновки суду

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства.

За змістом статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, правове регулювання якого здійснюється, зокрема, положеннями статей 655, 662, 664, 692, 712 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім чи іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, укладення договору поставки зумовило виникнення між сторонами взаємних прав та обов`язків, зокрема обов`язку позивача передати погоджений товар, а відповідача прийняти його та здійснити оплату в порядку і строки, визначені договором.

На підтвердження виконання своїх договірних зобов`язань позивач надав видаткові накладні за період з 10.02.2025 по 23.12.2025 на загальну суму 7310189,62 грн, а також акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за період з 22.02.2025 по 01.09.2025 на загальну суму 173620,00 грн.

Таким чином, загальна вартість поставленого товару та наданих послуг становить 7483809,62 грн.

Суд установив, що зазначені видаткові накладні та акти складені в електронній формі й підписані сторонами з використанням електронних підписів, що підтверджується долученими до матеріалів справи протоколами руху документів та пов`язаних із ними повідомлень і квитанцій.

Сторони також уклали 10.02.2025 додаток про електронний документообіг до договору поставки, яким погодили можливість оформлення господарських операцій в електронній формі, зокрема шляхом створення та підписання видаткових накладних, актів звіряння взаєморозрахунків та актів приймання-передачі наданих послуг.

За умовами пунктів 2.1, 2.2 зазначеного додатка формування документів здійснюється відповідно до законодавства України про електронні документи та електронні довірчі послуги, а документообіг сторін під час виконання договору здійснюється в електронній формі з використанням погодженої системи.

При цьому пунктом 2.10 додатка сторони передбачили, що електронні документи, відправлені та підписані постачальником із використанням електронного підпису, мають юридичну силу, породжують права та обов`язки сторін, можуть бути подані до суду як належні докази та визнаються рівнозначними документам, складеним на паперовому носії.

Відповідно до положень статей 5, 7, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ є документом, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Використання електронних документів у господарських відносинах узгоджується також із положеннями Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та умовами укладеного сторонами додатка про електронний документообіг.

Отже, оформлення спірних господарських операцій електронними документами не зменшує їх доказового значення. За умови підтвердження належного підписання таких документів вони можуть використовуватися для встановлення обставин передачі товару, прийняття виконання та виникнення обов`язку з оплати.

Суд враховує, що відповідач у відзиві не заперечує факту укладення договору поставки та погодження сторонами електронного документообігу, однак заперечує факт поставки товару, посилаючись переважно на відсутність товарно-транспортних накладних і недоліки оформлення окремих видаткових накладних.

Зазначені доводи підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами, поданими сторонами, а не окремо від змісту договірних відносин та фактичних обставин виконання договору.

Щодо доводів відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних необхідно зазначити таке.

Відповідач посилається на пункти 2.2, 2.5, 2.6 та 5.1 договору, відповідно до яких товарно-транспортні накладні передбачені як документи, що супроводжують поставку товару та підтверджують його передачу й приймання, а також на пункт 5.2.2 договору, який регламентує строки збереження властивостей бетонної суміші.

Суд зазначає, що умови договору щодо оформлення передачі товару товарно-транспортними накладними мають враховуватися під час установлення факту виконання постачальником зобов`язань. Разом із тим сама відсутність певного виду документів у матеріалах справи не означає відсутності господарської операції, якщо факт її здійснення підтверджується іншими належними, допустимими та достовірними доказами.

Товарно-транспортна накладна відповідно до законодавства про автомобільний транспорт є документом, що використовується для обліку товарно-матеріальних цінностей під час перевезення та підтверджує відповідні обставини транспортування. Однак питання про фактичну передачу товару покупцеві в господарських правовідносинах має вирішуватися з урахуванням усієї сукупності доказів, умов договору та поведінки сторін під час його виконання.

У цій справі позивач надав видаткові накладні, оформлені в електронній формі та підписані сторонами з використанням електронних підписів, а також документи щодо надання супутніх послуг, підписані в аналогічному порядку. Крім того, сторони підписали електронний акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2025 по 29.12.2025, у якому відображено заборгованість відповідача перед позивачем.

При цьому суд ураховує, що електронні видаткові накладні підписані керівниками обох товариств із використанням електронних підписів. Відтак заперечення відповідача щодо неможливості ідентифікувати осіб, які підтвердили господарські операції, не узгоджуються з установленими обставинами справи.

Доказів того, що електронні підписи керівників були використані неправомірно, що відповідні документи не відображають волевиявлення сторін або що відомості, зазначені в них, були спростовані в установленому порядку, відповідач суду не надав.

За таких обставин відсутність у матеріалах справи товарно-транспортних накладних не є достатньою підставою для відхилення інших доказів поставки, які підписані уповноваженими представниками обох сторін і узгоджуються між собою.

Доводи відповідача про неможливість установити час відвантаження та розвантаження бетонної суміші, а також збереження її властивостей через відсутність ТТН стосуються передусім обставин транспортування й приймання конкретних партій товару. Однак відповідач не може обмежитися загальним посиланням на відсутність таких документів, не надавши інших доказів, які б спростовували відомості, відображені в підписаних сторонами документах, або підтверджували неприймання товару, його повернення чи наявність обґрунтованих претензій щодо якості.

Отже, за результатами оцінки поданих доказів у їх сукупності суд дійшов висновку, що доводи відповідача про недоведеність усіх господарських операцій виключно через відсутність товарно-транспортних накладних не є самостійною достатньою підставою для відмови в позові.

Відповідач також заперечує факт належного прийняття товару за видатковими накладними № 5883 від 22.12.2025 на суму 791616,00 грн та № 5884 від 23.12.2025 на суму 1291584,00 грн, посилаючись на відсутність особистого підпису отримувача в першій накладній та ненадання довіреності на отримання товару за другою накладною.

Надаючи оцінку зазначеним доводам, суд виходить із того, що відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи повинні містити обов`язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати особу, що брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас питання належності первинного документа як доказу підлягає вирішенню з урахуванням форми його складення, способу підписання, змісту відображеної в ньому господарської операції та сукупності інших доказів, наявних у матеріалах справи.

Як установлено судом, видаткові накладні № 5883 від 22.12.2025 та № 5884 від 23.12.2025 складені в електронній формі та підписані електронними підписами керівників позивача і відповідача, що підтверджується долученими до матеріалів справи протоколами руху документів і пов`язаних із ними повідомлень та квитанцій.

Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У цій справі спірні видаткові накладні підписані безпосередньо керівником відповідача, який діяв від імені юридичної особи. За таких обставин необхідність окремого підтвердження повноважень іншої особи на отримання товару шляхом надання довіреності не може розглядатися як обов`язкова умова визнання юридичної сили зазначених документів, оскільки вони підписані керівником відповідача, а не іншою особою, яка діяла б від його імені на підставі довіреності.

З огляду на викладене суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності особистого підпису отримувача у видатковій накладній № 5883 та ненадання довіреності стосовно накладної № 5884 як такі, що самі по собі не спростовують доказового значення відповідних електронних документів. При цьому відповідач не надав належних і допустимих доказів неправомірного використання електронного підпису керівника, підписання спірних накладних без його волевиявлення або недостовірності відомостей, відображених у цих документах.

Отже, оцінивши видаткові накладні № 5883 від 22.12.2025 та № 5884 від 23.12.2025 у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи, суд доходить висновку, що наведені відповідачем заперечення щодо оформлення зазначених документів не спростовують підтвердженого ними факту поставки товару на загальну суму 2083200,00 грн.

Щодо акта звіряння взаємних розрахунків.

Суд установив, що сторони підписали з використанням електронних підписів акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2025 по 29.12.2025, у якому відображено заборгованість ТОВ «Креатор компані» перед ТОВ «Хауз бетон» у розмірі 5224538,62 грн.

Суд враховує, що акт звіряння взаємних розрахунків сам по собі не є первинним документом, який підтверджує факт передачі конкретної партії товару або надання конкретної послуги, а відображає стан взаємних розрахунків між сторонами за певний період. Водночас такий акт може бути використаний як доказ на підтвердження наявності та розміру заборгованості за умови його оцінки в сукупності з іншими доказами у справі.

Відповідний правовий підхід викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, на яку посилається відповідач.

У цій справі суд установив, що відомості, відображені в акті звіряння взаємних розрахунків, повністю узгоджуються з господарськими операціями, підтвердженими наявними в матеріалах справи первинними документами, зокрема видатковими накладними, актами здачі-приймання робіт (надання послуг) та платіжними документами. Відображені в акті суми нарахувань та проведених оплат відповідають змісту й обсягу фактично оформлених сторонами господарських операцій, а визначений за результатами звіряння залишок заборгованості узгоджується з результатами зіставлення зазначених документів.

За таких обставин суд ураховує акт звіряння взаємних розрахунків як доказ, що підтверджує стан розрахунків між сторонами станом на 29.12.2025, у сукупності з іншими доказами у справі. Водночас висновок про наявність та розмір заборгованості ґрунтується не лише на зазначеному акті, а й на первинних документах, які підтверджують поставку товару, надання послуг та здійснення часткових оплат.

Отже, з огляду на відповідність відомостей акта звіряння первинним документам, його підписання сторонами з використанням електронних підписів та відсутність розбіжностей між відображеними в ньому даними й іншими доказами у справі, суд бере цей акт до уваги під час установлення наявності та розміру заборгованості відповідача перед позивачем.

Як установив суд, у період з 22.02.2025 по 01.09.2025 позивач надав відповідачу послуги автобетононасосу з урахуванням простою автобетонозмішувача на загальну суму 173620,00 грн, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 371 від 22.02.2025, № 889 від 19.03.2025 та № 3365 від 01.09.2025, підписаними сторонами в електронній формі.

Відповідач не навів конкретизованих заперечень щодо обсягу, змісту та вартості кожної із зазначених послуг, які б спростовували відомості, зафіксовані у відповідних актах.

Водночас суд враховує, що положення пункту 6.3 Договору визначають порядок оплати саме поставленого товару, а не наданих послуг. Отже передбачений Договором строк оплати товару не поширюється на зобов`язання з оплати послуг, щодо яких сторонами окремого строку виконання грошового зобов`язання не встановлено.

Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, а боржник зобов`язаний виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства.

Як убачається з матеріалів справи, 20.11.2025 позивач надіслав відповідачу лист-вимогу № 1911-1 від 19.11.2025, у якій вимагав сплатити заборгованість за поставлений товар та надані послуги в розмірі 3317049,30 грн протягом семи днів із моменту пред`явлення вимоги.

Надсилання зазначеної вимоги на адресу відповідача підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком про оплату послуги поштового пересилання. Згідно з інформацією з офіційного вебсайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення за трек-номером 0306213335075, лист-вимогу не було вручено адресату та повернуто відправнику 10.01.2026 у зв`язку із закінченням установленого строку зберігання.

Надаючи оцінку зазначеним обставинам, суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19.02.2026 у справі № 911/1916/25, відповідно до якого днем пред`явлення кредитором вимоги в розумінні частини другої статті 530 Цивільного кодексу України є дата оформлення підприємством поштового зв`язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення. При цьому направлення вимоги рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу боржника є достатнім для визнання такого повідомлення належним, оскільки фактичне отримання поштового відправлення адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, саме по собі невручення відповідачу листа-вимоги та його повернення відправнику у зв`язку із закінченням строку зберігання не спростовують факту пред`явлення кредитором вимоги, якщо її направлення здійснено на належну адресу боржника. Відтак, з огляду на наведений правовий висновок Верховного Суду, днем пред`явлення позивачем вимоги про оплату наданих послуг слід вважати 10.01.2026 дату повернення поштового відправлення за закінченням установленого строку зберігання.

За таких обставин семиденний строк для виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих послуг обчислюється з дня, наступного за днем пред`явлення вимоги, та спливає 17.01.2026. Оскільки останній день зазначеного строку припадає на суботу, відповідно до статті 254 Цивільного кодексу України останнім днем строку є перший робочий день, що настає за ним, 19.01.2026.

Водночас строки виконання грошових зобов`язань за поставлений товар визначаються відповідно до підпункту 6.3.2 Договору, який передбачає обов`язок покупця розрахуватися за поставлену партію товару протягом одного банківського дня з дати її поставки у випадку здійснення поставки до отримання попередньої оплати. Таким чином, суд розмежовує строки виконання зобов`язань з оплати поставленого товару та наданих послуг, оскільки вони визначаються різними правовими підставами.

За змістом наданих платіжних документів у період з 31.03.2025 по 28.02.2026 відповідач перерахував на рахунок позивача кошти на загальну суму 2639271,00 грн.

Таким чином, загальна вартість поставленого товару та наданих послуг становить 7483809,62 грн, тоді як загальна сума здійснених відповідачем оплат становить 2639271,00 грн. Різниця між вказаними сумами становить 4844538,62 грн.

Суд зазначає, що відповідно до статей 525, 526, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити прийнятий товар у встановлені договором строки, а належне виконання зобов`язання має здійснюватися відповідно до погоджених сторонами умов.

Відповідач не надав доказів повної оплати поставленого товару та наданих послуг, а наявні платіжні документи підтверджують лише часткове виконання грошових зобов`язань.

При цьому суд враховує, що акт звіряння взаємних розрахунків станом на 29.12.2025 відображає заборгованість у розмірі 5 224 538,62 грн, а подальші платежі відповідача в сумі 380000,00 грн, здійснені 13.02.2026 та 28.02.2026, зменшили її до 4844538,62 грн. Наведений розрахунок узгоджується з даними про загальну вартість поставок, наданих послуг і здійснених оплат.

Заперечення відповідача щодо недоведеності факту поставки товару та надання послуг суд оцінює з урахуванням досліджених електронних первинних документів, актів наданих послуг, платіжних документів та акта звіряння взаємних розрахунків. Сукупність цих доказів, за висновком суду, підтверджує наявність між сторонами господарських операцій та невиконання відповідачем грошових зобов`язань у повному обсязі.

Відповідач не надав належних і допустимих доказів погашення залишку заборгованості, повернення товару, зарахування зустрічних однорідних вимог або припинення зобов`язань з інших передбачених законом підстав.

Отже, оскільки факт наявності непогашеної заборгованості підтверджується матеріалами справи, а доказів її повного погашення відповідач не надав, позовна вимога про стягнення 4844538,62 грн основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Позивач, крім основного боргу, просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 1515275,58 грн, нарахований на підставі підпункту 7.2.1 Договору за порушення строків оплати поставленого товару понад 30 календарних днів.

Відповідач заперечує проти задоволення цієї вимоги, посилаючись, зокрема, на неправомірність включення до бази нарахування штрафу вартості товару за видатковими накладними № 5883 від 22.12.2025 та № 5884 від 23.12.2025, оскільки станом на 25.12.2025 строк прострочення оплати за ними не перевищував 30 календарних днів. Крім того, відповідач просить у разі задоволення позову зменшити розмір штрафу на 99 відсотків.

Надаючи оцінку доводам сторін, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Згідно з частинами першою, другою статті 549 цього Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до частини першої статті 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Підпунктом 7.2.1 Договору сторони погодили, що за порушення покупцем строку оплати за поставлений товар понад 30 календарних днів покупець зобов`язується сплатити постачальнику штраф у розмірі 30 відсотків від суми простроченої оплати.

Отже право позивача на стягнення штрафу виникає за умови встановлення факту прострочення оплати поставленого товару понад 30 календарних днів, а розмір штрафу визначається виходячи із суми грошового зобов`язання, щодо якої настали передбачені договором підстави для застосування відповідальності.

Згідно з підпунктом 6.3.2 Договору, якщо постачальник здійснив поставку партії товару до отримання попередньої оплати від покупця за таку партію, покупець зобов`язаний розрахуватися за поставлений товар протягом одного банківського дня з дати його поставки.

При цьому суд враховує, що визначаючи момент виникнення обов`язку з оплати конкретної партії товару, необхідно брати до уваги не лише дату складання видаткової накладної, а й погоджений сторонами порядок оформлення електронних документів та встановлені матеріалами справи обставини їх підписання.

Як установлено судом, видаткові накладні, на які позивач посилається як на підставу виникнення заборгованості, оформлені в електронній формі та підписані сторонами з використанням електронних підписів. Відповідні обставини підтверджуються протоколами руху документів та пов`язаних із ними повідомлень і квитанцій.

Позивач у поданих поясненнях зазначив, що визначав строки оплати товару з урахуванням дат підписання відповідних видаткових накладних електронними підписами, а отримані від відповідача платежі зараховував у рахунок погашення заборгованості в хронологічній послідовності її виникнення.

Суд взяв до уваги, що пунктом 2.7 Договору передбачено обов`язок покупця зазначати в платіжному дорученні назву, номер і дату Договору або номер і дату рахунку, а пунктом 6.7 Договору сторони погодили, що за наявності заборгованості за раніше поставлений товар платіж незалежно від зазначеного призначення зараховується в рахунок погашення заборгованості, яка виникла раніше, відповідно до календарної черговості її виникнення.

Отже, зарахування здійснених відповідачем платежів у порядку, визначеному пунктом 6.7 Договору, відповідає погодженим сторонами умовам договірних відносин. Водночас для перевірки розміру штрафу суд має встановити, яка саме частина заборгованості залишалася непогашеною після кожного платежу та щодо якої суми прострочення перевищило 30 календарних днів.

На підтвердження зазначених обставин позивач подав таблицю зарахування оплат та нарахування штрафу за прострочення оплати за видатковими накладними до Договору, у якій відображено первинні документи, здійснені платежі, порядок їх зарахування та розрахунок штрафу за кожною відповідною накладною.

За результатами оцінки поданих матеріалів суд установив, що позивач нарахував штраф за прострочення оплати за видатковими накладними № 2379 від 15.07.2025, № 2985 від 12.08.2025, № 3364 від 01.09.2025, № 4131 від 04.10.2025, № 5472 від 05.12.2025, № 5702 від 15.12.2025, № 5883 від 22.12.2025 та № 5884 від 23.12.2025.

Зокрема, щодо видаткової накладної № 2379 від 15.07.2025 на суму 696765,60 грн позивач пояснив, що обов`язок з її оплати виник 17.07.2025, а платежі, зараховані в рахунок погашення заборгованості за цією накладною, були здійснені 23.12.2025, 13.02.2026 та 28.02.2026.

При цьому, за твердженням позивача, штраф нараховано не на всю первісну вартість товару за зазначеною накладною, а на залишок заборгованості в розмірі 422 056,20 грн, який залишався непогашеним після здійснення платежу 23.12.2025 та щодо якого прострочення перевищило 30 календарних днів. Відповідно, позивач обмежив базу нарахування штрафу фактично непогашеною сумою зобов`язання, а не первісною вартістю поставки.

Щодо видаткових накладних № 2985 від 12.08.2025, № 3364 від 01.09.2025, № 4131 від 04.10.2025, № 5472 від 05.12.2025, № 5702 від 15.12.2025, № 5883 від 22.12.2025 та № 5884 від 23.12.2025 позивач зазначив, що оплата за ними не була здійснена, у зв`язку із чим відповідні суми заборгованості включено до розрахунку штрафу після настання передбачених Договором умов відповідальності.

З огляду на це суд перевірив розрахунок позивача з урахуванням дат підписання електронних видаткових накладних, визначених на їх підставі строків оплати, дат фактичного надходження коштів та погодженого сторонами порядку їх зарахування.

Доводи відповідача про неможливість нарахування штрафу на суми за накладними № 5883 та № 5884 через незначну тривалість прострочення станом на 25.12.2025 суд оцінює критично, оскільки ця обставина не спростовує можливості виникнення права на штраф у подальшому, після перевищення встановленого підпунктом 7.2.1 Договору тридцятиденного строку прострочення. Водночас відповідні суми можуть бути включені до бази нарахування лише за умови, що на момент виникнення права на штраф вони залишалися непогашеними та простроченими понад 30 календарних днів.

За результатами перевірки поданого розрахунку суд виходить із того, що штраф за умовами Договору визначений у фіксованому розмірі 30 відсотків від суми простроченої оплати. На відміну від пені, яка нараховується за певний період прострочення, договірний штраф не збільшується щоденно, а його стягнення пов`язане з настанням установленої сторонами умови відповідальності.

Водночас здійснені відповідачем платежі мають бути враховані при визначенні фактичного залишку заборгованості, щодо якого настали підстави для застосування штрафу. Саме такий підхід відповідає змісту пункту 6.7 Договору та забезпечує визначення розміру відповідальності виходячи з фактично непогашеного грошового зобов`язання.

Суд також взяв до уваги пояснення позивача про те, що під час нарахування штрафу він не включав до його бази вартість наданих послуг, оскільки підпункт 7.2.1 Договору передбачає відповідальність саме за прострочення оплати поставленого товару. Такий підхід узгоджується зі змістом зазначеного договірного положення.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що визначення бази нарахування штрафу має здійснюватися виключно щодо заборгованості за поставлений товар, строк оплати якого порушено понад 30 календарних днів, із виключенням сум, сплачених до настання відповідної умови відповідальності, та з урахуванням часткових оплат.

За розрахунком позивача, сума заборгованості за товар, на яку нараховано штраф, становить 5050918,62 грн, а розмір штрафу визначено в сумі 1515275,58 грн.

Водночас суд зазначає, що арифметичний результат множення 5050918,62 грн на 30 відсотків становить 1515275,586 грн, що за загальними правилами математичного округлення до двох знаків після коми дорівнює 1515275,59 грн.

Таким чином, оскільки визначений судом розмір штрафу перевищує розмір штрафу, заявлений позивачем до стягнення, суд, керуючись частиною другою статті 237 ГПК України, не виходить за межі позовних вимог та визначає розмір штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, у межах заявленої позивачем суми 1515275,58 грн.

З огляду на викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1515275,58 грн, у зв`язку з чим така вимога підлягає задоволенню в повному обсязі.

При цьому суд врахував, що відповідач заявив клопотання про зменшення штрафу на 99%, посилаючись на часткове виконання грошового зобов`язання, відсутність доказів реальних збитків позивача, а також на обставини, пов`язані з воєнним станом та кризовими явищами у будівельній галузі.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення штрафу, суд має враховувати необхідність дотримання балансу інтересів сторін, характер порушення, тривалість прострочення, ступінь виконання зобов`язання, причини порушення та наявність доказів обставин, на які посилається боржник.

Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов`язання або автоматичного зменшення договірної неустойки. Відповідач має довести, яким саме чином наведені ним обставини вплинули на можливість виконання конкретного грошового зобов`язання та чому вони є підставою для зменшення погодженої сторонами відповідальності.

У цій справі відповідач послався на кризові явища в будівельній галузі, ракетні обстріли, перебої в енергопостачанні та зупинення робіт на будівельних об`єктах. Проте самі по собі такі загальні посилання, без належних доказів їхнього безпосереднього впливу на фінансову можливість відповідача виконати зобов`язання за Договором, не є достатніми для висновку про наявність виняткових обставин, що виправдовують зменшення штрафу на 99 відсотків.

Крім того, часткова сплата заборгованості свідчить про виконання відповідачем грошового зобов`язання лише в певній частині, однак не усуває факту тривалого прострочення оплати решти поставленого товару. Відсутність доказів конкретного розміру збитків позивача також не є безумовною підставою для зменшення неустойки, оскільки погоджений сторонами штраф є договірним засобом забезпечення виконання зобов`язання та відповідальністю за його порушення.

За таких обставин суд не вбачає достатніх підстав для зменшення штрафу в заявленому відповідачем розмірі.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1515275,58 грн підлягає задоволенню в повному обсязі.

З огляду на встановлені обставини, досліджені докази та наведені норми матеріального і процесуального права суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ТОВ «Хауз бетон» у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, суд керується пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України, відповідно до якого у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «Хауз бетон» підлягають задоволенню в повному обсязі, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позов повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Креатор компані» (08130, Київська обл., Бучанський р-н, с. Чайки, вул. Чайки Валентини, буд. 16; код ЄДРПОУ 41258800) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хауз бетон» (03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 34А; код ЄДРПОУ 34762460) 4844538 (чотири мільйони вісімсот сорок чотири тисячі п`ятсот тридцять вісім) грн 62 коп. основного боргу, 1515275 (один мільйон п`ятсот п`ятнадцять тисяч двісті сімдесят п`ять) грн 58 коп. штрафу та 95397 (дев`яносто п`ять тисяч триста дев`яносто сім) грн 21 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до статей 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 23.10.2026.

Суддя О.В. Щоткін