Решение № 140870384, 23.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.10.2026Справа № 910/9774/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАМАТО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ"

про стягнення 325772,59 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "НАМАТО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" про стягнення 325772,59 грн, з яких: 295820,40 грн - основний борг, 2363,90 грн - інфляційні втрати, 2504,34 грн - 3% річних, 25083,95 грн - пеня.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач належний товар позивачу не передав та не повернув суму попередньої оплати відповідно до рахунку №593 від 07.04.2026 .

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Господарський суд міста Києва ухвалою від 14.08.2026 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/9774/26, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

31.08.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позов.

10.09.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на позов.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч.4 ст.240 ГПК України).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.240 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно із усною домовленістю, відповідач взяв на себе зобов`язання поставити позивачу товар на загальну суму 295820,40 грн.

08.04.2026 позивач виконав свій обов`язок з попередньої оплати та перерахував відповідачу 295820,40 грн згідно з платіжною інструкцією №1092 від 08.04.2026.

Факт отримання відповідачем попередньої оплати додатково підтверджується податковою накладною №42 від 08.04.2026, складеною відповідачем на ім`я позивача на загальну суму 295820,40 грн, у тому числі ПДВ 49303,40 грн, із зазначенням товару "Плаза 60 мікрофаска сірий" у кількості 580,04 м.кв.

Однак, відповідач оплаченого позивачем товару не поставив.

Позивач зазначає, що 16.04.2026 направив відповідачу через сформований сторонами канал ділового листування у месенджері "Viber" письмову вимогу №16/04/2026-2 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 295820,40 грн. Представник відповідача запропонував позивачу підготувати лист на повернення коштів, після чого позивач направив файл із вимогою №16/04/2026-2 від 16.04.2026.

Отже, позивач вважає, що з 24.04.2026 відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з повернення позивачу 295820,40 грн

19.06.2026 позивач повторно звернувся до відповідача з письмовою вимогою вих. №19/06/2026-2 про повернення попередньої оплати. Вимога направлена за місцезнаходженням відповідача: 01054, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, буд. 11.

Оскільки відповідач попередньої оплати не повернув, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" основного боргу у сумі 295820,40 грн, інфляційних втрат у сумі 2363,90 грн, 3% річних у сумі 2504,34 грн та пені у сумі 25083,95 грн.

Позиція відповідача

Відповідач у відзиві на позов проти позову заперечив, посилаючись на таке:

- сторони не погодили конкретної дати поставки товару;

- позивач має довести, зокрема, належність відповідного номера телефону та облікового запису конкретній особі; повноваження особи, яка здійснювала листування від імені відповідача; автентичність відповідного листування; повний зміст комунікації сторін; факт направлення 16.04.2026 саме вимоги про повернення коштів; факт її отримання уповноваженою особою відповідача;

- оскільки позивач не довів, що прострочення виникло саме 24.04.2026, розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період, починаючи з цієї дати, є необґрунтованим;

- між сторонами відсутня окрема письмова договірна умова про застосування до відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді пені, а тому відсутні правової підстави для стягнення пені.

Також відповідач заперечує проти стягнення 40000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та просить суд відмовити у стягненні 15000,00 грн за послуги, які на момент подання позову фактично не були надані, а щодо решти - перевірити їх фактичність, необхідність, обсяг та співмірність.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Як зазначає позивач, згідно із усною домовленістю між Товариством з обмеженою відповідальністю "НАМАТО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" відповідач взяв на себе зобов`язання поставити позивачу товар на загальну суму 295820,40 грн, а саме: плитка плаза 60 мікрофаска сірий у кількості 580,04 м.кв. за ціною 510,00 грн з ПДВ за 1 м.кв.

Відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №593 від 07.04.2026 на суму 295820,40 грн.

У рахунку на оплату товару на оплату №593 від 07.04.2026 вказано, що "Оплата цього рахунку означає погодження з умовами поставки товарів. Повідомлення про оплату є обов`язковим, в іншому випадку не гарантується наявність товарів на складі. Товар відпускається за фактом надходження коштів на поточний рахунок постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта".

08.04.2026 позивач на підставі рахунку №593 від 07.04.2026 перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" грошові кошти у розмірі 295820,40 грн, в підтвердження чого позивачем було надано платіжну інструкцію №1092 від 08.04.2026.

Позивач зазначає, що оскільки відповідач товар не поставив, він 16.04.2026 через сформований сторонами канал ділового листування у месенджері "Viber" направив відповідачу письмову вимогу №16/04/2026-2 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 295820,40 грн.

Позивач вважає, що з 24.04.2026 відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з повернення позивачу 295820,40 грн попередньої оплати.

19.06.2026 позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою вих. №19/06/2026-2 про повернення попередньої оплати. Направлення вимоги від 19.06.2026 підтверджується описом вкладення у цінний лист від 19.06.2026, чеком від 19.06.2026 та накладною №0407600228156.

Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "НАМАТО" пред`явлена до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" про стягнення заборгованості за непоставлений товар у сумі 295820,40 грн, обґрунтована обставинами виконання за усною домовленістю позивачем зобов`язань перед відповідачем з попередньої оплати та не виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки оплаченого товару. Посилаючись на те, що строк виконання грошового зобов`язання з повернення суми попередньої оплати настав 24.04.2026 позивач за період з 24.04.2026 по 04.08.2026 нарахував та заявив до стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 2363,90 грн, 3% річних у сумі 2504,34 грн та пені у сумі 25083,95 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 ЦК України).

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України, що кореспондується із приписами статті 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1,2 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Згідно із ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частина 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч.1 ст.641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1 ст.642 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст.644 Цивільного кодексу України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

Враховуючи наведені приписи законодавства, з огляду на обставини справи, суд дійшов висновку, що сторони, у порядку ст.205, 207, 639 Цивільного кодексу України, досягли згоди щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 08.04.2026 позивач на підставі виставленого рахунку №543 від 07.04.2026 перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" грошові кошти у розмірі 295820,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1092 від 08.04.2026.

У свою чергу, у відповідача виник зустрічний обов`язок здійснити поставку оплаченого позивачем товару в повному обсязі.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України, встановлює два моменти, коли обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, а саме: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до частини першої статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У рахунку на оплату товару на оплату №593 від 07.04.2026 відповідач визначив порядок поставки товару, зокрема, товар відпускається за фактом надходження коштів на поточний рахунок постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта.

Отже, відповідач був зобов`язаний здійснити поставку товару після надходження коштів на його поточний рахунок шляхом надання товару в розпорядження позивача за місцезнаходженням товару, оскільки відповідно до умов рахунку товар підлягав отриманню на умовах самовивозу за наявності довіреності та паспорта.

Також частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України встановлено, що товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

У постанові від 04.11.2020 у справі № 910/9739/19 Верховний Суд у вирішенні питання застосування положень частини другої статті 693 ЦК України зазначив, зокрема, що тягар доказування виконання зобов`язання з поставки товару покладається на постачальника.

Однак, відповідач не надав доказів повідомлення позивача про готовність товару до передання його позивачу. Водночас факт оплати рахунку підтверджується платіжною інструкцією №1092 від 08.04.2026, що відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України свідчить про акцепт оферти та укладення договору у спрощений спосіб.

Суд також враховує, що відсутність доказів повідомлення про оплату чи прибуття для самовивозу не спростовує факту виникнення у відповідача обов`язку поставити оплачений товар, а вразі його непоставки повернути сплачену суму платежу, отриману відповідачем в якості попередньої оплати.

За наведеного вище, необґрунтованими є доводи відповідача про те, що позивач довів погодження сторонами конкретного строку поставки.

У загальних положеннях Цивільного кодексу України про купівлю-продаж (стаття 693) передбачена можливість проведення попередньої оплати товару та правила, пов`язані зі здійсненням такої оплати.

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Частиною другою статті 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, не передання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Верховний Суд у застосуванні положень частини другої статті 693 ЦК України неодноразово наголошував на тому, що умовою їх застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки закон не визначив форми пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17.

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя стаття 509 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

З урахуванням наведеного, оскільки позивач виконав свої зобов`язання з перерахування відповідачу попередньої оплати, а відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання з поставки товару, за висновками суду, у позивача в силу положень ст.693 ЦК України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати.

Суд враховує, що в статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, невиконання відповідачем свого обов`язку щодо поставки у повному обсязі оплаченого позивачем товару щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати.

Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (п.74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166). Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.02.2018 по справі №910/5444/17, від 30.10.2018 по справі №917/63/18.

Враховуючи наведене, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази поставки відповідачем позивачу товару у повному обсязі, факт перерахування відповідачу попередньої оплати за договором доведений позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність підстав повернення суми попередньої оплати у розмірі 295820,40 грн грн.

Відповідач обставин викладених позивачем у позові належними доказами не спростував. Докази повернення позивачу попередньої оплати у сумі 295820,40 грн відсутні.

За встановлених вище обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних позивача про стягнення з відповідача 295820,40 грн попередньої оплати.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах у розглядуваній справі важливим та істотним є, коли саме виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати, тобто сплатити грошові кошти.

Альтернативність у діях покупця і невизначеність ставить під сумнів, яке саме зобов`язання є простроченим з боку відповідача: грошове повернути кошти попередньої оплати чи зобов`язальне (не грошове) вчинити дії по передачі майна (товару).

Позивач (покупець) пред`явленням відповідачу вимоги про повернення попередньої чітко визначив, що його вимога полягає у поверненні грошових коштів попередньої оплати і саме з цього моменту виникає прострочення постачальника (відповідача у справі).

У розглядуваній справі, позивачем (покупцем) обрано такий варіант поведінки, як повернення суми попередньої оплати товару.

Позивач стверджує, що відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з повернення позивачу попередньої оплати з 24.04.2026. Так, за доводами позивача 16.04.2026 через сформований сторонами канал ділового листування у месенджері "Viber" направив відповідачу письмову вимогу №16/04/2026-2 про повернення попередньої оплати.

Відповідач не заперечує можливості ведення сторонами ділового листування в електронній формі, однак, зазначає, що позивач має довести, зокрема, належність відповідного номера телефону та облікового запису конкретній особі; повноваження особи, яка здійснювала листування від імені відповідача; автентичність відповідного листування; повний зміст комунікації сторін; факт направлення 16.04.2026 саме вимоги про повернення коштів; факт її отримання уповноваженою особою відповідача.

У постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Натомість з наданої позивачем роздруківки електронного листування не можливо ідентифікувати осіб, між якими здійснювалось листування та зміст листа який направлявся.

Водночас суд враховує, що відповідно до частин 1-4 статті 13 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою кожну обставину, про яку стверджує сторона. Відповідну обставину треба доказувати так, щоби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81), від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 (пункт 9.58), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 102), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 (пункти 41, 43).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20.

Отже, позивач, посилаючись на електронне листування як на доказ направлення вимоги про повернення коштів, мав довести, що відповідне електронне повідомлення містило саме вимогу про повернення коштів, а також підтвердити факт його направлення відповідачу. Надання ж електронного листування без належного підтвердження його змісту та направлення його саме відповідачу не може бути прийняте судом як доказ виконання позивачем зазначених обставин відповідно до стандарту переваги більш вагомих доказів.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що 19.06.2026 позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою вих. №19/06/2026-2 про повернення попередньої оплати. Направлення вимоги від 19.06.2026 підтверджується описом вкладення у цінний лист від 19.06.2026, чеком від 19.06.2026 та накладною №0407600228156. Відповідач отримав зазначену вимогу 22.06.2026 (відомості щодо відстеження поштового відправлення з сайту Укрпошти).

Зі змісту вимоги від 19.06.2026 слідує, що позивач обрав такий варіант поведінки, як повернення суми попередньої оплати у сумі 295820,40 грн.

За таких обставин, суд вважає, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання з повернення позивачу попередньої оплати з 30.06.2026.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням визначеної дати прострочення виконання грошового зобов`язання, суд встановив, що з відповідача піддягають стягненню інфляційні втрати у сумі 887,46 грн та 3% річних у сумі 875,30 грн.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Судом встановлено, що між сторонами відсутній договір, яким би встановлювалася відповідальність відповідача у вигляді пені за порушення строків з оплати за поставлений товар.

Однак, Законом України № 4196-IX від 09.01.2025 (введено в дію 28.08.2025) частину третю статті 549 Цивільного кодексу України доповнено абзацом другим згідно із яким, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Частиною другою статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, розмір пені та обов`язок боржника сплатити її на користь кредитора у разі порушення грошового зобов`язання визначено цивільним законодавством, а саме частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України.

За перерахунком суду обґрунтованим розміром пені, що належить стягнути з відповідача, є 8793,56 грн (період нарахування з 30.06.2026 по 04.08.2026).

За встановлених вище обставин, враховуючи приписи ст.76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу Україні, суд вважає частково обґрунтованими позовні вимоги позивача, а саме в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" заборгованості у сумі 295820,40 грн, інфляційних втрат у сумі 887,46 грн, 3% річних у сумі 875,30 грн та пені у сумі 8793,56 грн.

ВИСНОВКИ СУДУ

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "НАМАТО", а саме: в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" заборгованості у сумі 295820,40 грн, інфляційних втрат у сумі 887,46 грн, 3% річних у сумі 875,30 грн та пені у сумі 8793,56 грн. Позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі 1476,44 грн, 3% річних у сумі 1629,04 грн та пені у сумі 16290,39 грн задоволенню не підлягають з огляду на їх необґрунтованість.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

За приписами ч.4 ст.129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (у цьому випадку - витрати на правову допомогу) у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із матеріалів справи, 15.07.2026 року між адвокатом Онуфрійчук В.А. та ТОВ "НАМАТО" укладено договір про надання правничої допомоги відповідно до п.5.1. якого за надання правової допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар, розмір якого визначається сторонами за домовленістю та виходячи із об`єму виконаної роботи.

15.07.2026 адвокатом Онуфрійчук В.А. виставлено рахунок на оплату вартості послуг №1 у розмірі 40 000,00 грн.

16.07.2026 позивач здійснив оплату згідно рахунку №1 від 15.07.2026 на загальну суму 40000,00 грн.

17.07.2026 сторонами підписано акт наданих послуг №1 та детальний розрахунок наданих послуг до акту на загальну суму у розмірі 40000,00 грн.

Відповідно до акту наданих послуг №1 від 17.07.2026 та детального розрахунку наданих послуг до акту №1 від 17.07.2026 адвокатом надані такі послуги:

аналіз наявних доказів, збір інформації, консультація клієнта, опрацювання законодавчої бази, аналіз судової практики, формування та узгодження правової позиці з питань пов`язаних зі стягнення наявної грошової заборгованості ТОВ "Будівельна компанія "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" - у розмірі 5000,00 грн.;

підготовка проєкту позовної заяви про стягнення наявної грошової заборгованості ТОВ "Будівельна компанія "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" - у розмірі 20 000,00 грн.;

супроводження справи про стягнення наявної грошової заборгованості ТОВ "Будівельна компанія "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" в суді першої інстанції (забезпечення подання копій документів до судового органу, підготовка відповіді на відзив, клопотань, здійснення судового супроводу справи, представництво інтересів позивача в судових засіданнях, підготовки процесуальних документів, зібрання додаткових доказів, тощо) - у розмірі 15000,00 грн.

Виходячи з аналізу положень ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також згідно із статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Процесуальним законом від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, навіть без обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №823/2638/18 та від 09.07.2019 у справі №923/726/18).

Відповідач, відповідно до ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, заперечив проти стягнення 40000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та просив суд відмовити у стягненні 15000,00 грн за послуги, які на момент подання позову фактично не були надані, а щодо решти - перевірити їх фактичність, необхідність, обсяг та співмірність.

Суд зазначає, що критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

У постановах від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 від 01.08.2019 у справі №915/237/18 Верховний Суд також наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

Оцінка тих чи інших витрат сторін, як судових, здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, нормами процесуального законодавства передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34; 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19.

Враховуючи вище наведене, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), оскільки до наданих адвокатом послуг включено витрати на представництво інтересів позивача в судових засіданнях, однак, справу було розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Крім того, адвокатом у процесі розгляду справи надано лише відповідь на відзив та інших процесуальних документів до суду не подавалось.

Отже, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи, через призму критеріїв, встановлених частиною п`ятою статті 129 ГПК України, керуючись статтями 2, 123, 126, 129 ГПК України, враховуючи обсяг виконаних робіт, з урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, беручи до уваги наведенні вище критерії, суд дійшов висновку, що обґрунтованими, реальними, доцільними та такими відповідають критерію розумності є витрати на правову допомогу у сумі 30000,00 грн.

Керуючись приписами ст.129 ГПК України, суд дійшов висновку про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, у сумі 28213,86 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" (01054, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, буд.11, ідентифікаційний код 46064386) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НАМАТО" (04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд.18, офіс 300, ідентифікаційний код 41725642) заборгованість у сумі 295820,40 грн, інфляційні втрати у сумі 887,46 грн, 3% річних у сумі 875,30 грн, пеню у сумі 8793,56 грн, витрати на правову допомогу у сумі 28213,86 грн та судовий збір у сумі 3676,52 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 23.10.2026.

Суддя С.О. Турчин