Постановление суда № 140869867, 22.10.2026, Чернівецький районний суд міста Чернівців (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд м. Чернівців)

Єдиний унікальний номер 725/8449/26

Номер провадження 2/725/2253/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2026 року м. Чернівці

Чернівецький районний суд м. Чернівців у складі:

головуючого судді Федіної А.В.,

за участю секретаря судового засідання Попової Р.Р.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, третя особа Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання незаконним та скасування рішення і державної реєстрації земельних ділянок, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2026 року позивач через свого представника звернувся до суду з вище вказаним позовом та просив визнати незаконним та скасувати рішення 41 сесії Чернівецької міської ради VII скликання від 25.01.2024р. N?1623 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель», в частині пункту додатку до цього рішення щодо земельних ділянок комунальної власності площею 0,1879 га з кадастровим номером 7310136600:27:003:0031, адреса: АДРЕСА_1 , та площею 0,1472 га, з цільовим призначенням - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі та земельна ділянка кадастровий номер 7310136600:27: 003:0034 за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку з моменту його постановлення.

В ході підготовчого судового засідання у даному спорі представник відповідача звернулась до суду з клопотанням про закриття провадження у справі, оскільки вважає, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В обґрунтування вказаного клопотання посилалась на те, що у цій справі предметом спору є, по суті, перевірка правомірності, обґрунтованості та законності акта органу місцевого самоврядування рішення 41 сесії Чернівецької міської ради VII скликання від 25.01.2024 № 1623 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, у частині віднесення спірних земельних ділянок комунальної власності до певної категорії земель та виду цільового призначення. Вимоги про скасування державної реєстрації цих ділянок та державної реєстрації прав і обтяжень є похідними від вимоги про скасування зазначеного рішення органу місцевого самоврядування і не можуть розглядатися окремо від оцінки правомірності цього рішення.

В судове засідання сторони, їх представники та представник третьої особи, не з`явились та суд вважає, що їх неявка не перешкоджає вирішенню заявленого представником відповідача клопотання.

Суд, частково дослідивши письмові докази по справі, дійшов до наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного, а також компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленим у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи тощо.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №638/14011/16-ц зазначено, що «судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це і компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, що виникають із індивідуальних, цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Ці позиції викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі №127/18513/18, від 16 червня 2020 року у справі №756/3456/19, від 26 лютого 2020 року у справі №210/5659/18 та інших».

Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами частини 1 статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У рішенні від 14.12.2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За правилами пунктів 1-2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади або орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У цій справі спірні правовідносини стосуються оскарження рішення 41 сесії Чернівецької міської ради VII скликання від 25.01.2024р. N?1623 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель», в частині пункту додатку до цього рішення щодо земельних ділянок комунальної власності площею 0,1879 га з кадастровим номером 7310136600:27:003:0031, адреса: АДРЕСА_1 , та площею 0,1472 га, з цільовим призначенням - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі та земельна ділянка кадастровий номер 7310136600:27: 003:0034 за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку з моменту його постановлення.

Так, за змістом частин 1 та 2 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.

За приписами пункту 2 частини 5 статті 186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок затверджується власником (розпорядником) земельних ділянок, а щодо земельних ділянок державної або комунальної власності - Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, уповноваженими розпоряджатися земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Отже, сільські, селищні та міські ради є органами, уповноваженими затверджувати технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок із земель комунальної власності відповідних територіальних громад, тоді як обласні державні адміністрації є органами, уповноваженими затверджувати таку технічну документацію щодо земельних ділянок державної власності, розташованих на території відповідної області.

У своїй позовній заяві ОСОБА_1 , зокрема, вказує на те, що орган місцевого самоврядування прийняв спірне у цій справі рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, крім іншого, стосовно земельних ділянок комунальної власності площею 0,1879 га з кадастровим номером 7310136600:27:003:0031, адреса: АДРЕСА_1 , та площею 0,1472 га, з цільовим призначенням - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі та земельна ділянка кадастровий номер 7310136600:27: 003:0034 за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку, мотивуючи такі доводи тим, що при виготовленні технічної документації допущені порушення та не враховано інформацію щодо розташованих на такій земельній ділянці будівель, що належать позивачу.

Отже, у межах цього спору підлягає з`ясуванню питання щодо відповідності виготовленої технічної документації вимогам законодавства (в наслідок чого відбулася зміна цільового призначення земельної ділянки, на якій розташоване належне позивачу нерухоме майно), та щодо затвердження якої приймалось рішення Чернівецькою міською радою, що має визначальне значення для вирішення спору, тобто предметом спору у цій справі є перевірка правомірності, оцінка обґрунтованості та законності адміністративного акта Чернівецької міської ради, викладеного у формі рішення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення. Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо: земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу; земельних ділянок приватної власності - їх власниками. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності, віднесених до категорій земель житлової та громадської забудови, земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, а також земельних ділянок (крім земельних ділянок, розташованих на територіях, об`єктах природно-заповідного фонду, та земельних ділянок лісогосподарського призначення), на яких розташовані будівлі, споруди, що є у приватній власності землекористувача, який використовує земельні ділянки на правах постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, може здійснюватися землекористувачем. У такому разі зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує прийняття рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, який здійснює розпорядження відповідною земельною ділянкою.

Так, статтею 122 ЗК України, серед іншого, передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У той же час відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належать повноваження щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

З системного аналізу вказаних вимог законодавства вбачається, що затвердження технічної документації із землеустрою та/або зміна цільового призначення земель комунальної форми власності є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування, яка проводиться на підставі відповідних проектів устрою, що мають затверджуватись рішенням уповноваженої ради у встановленому законом порядку.

ЗК України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення природоохоронного та історико-культурного призначення.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 №10-рп/2010, щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України, пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України, відповідно до якої: положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень.

Положення пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень, пов`язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Отже, спірні правовідносини мають ознаки публічно-правових, оскільки дії органу місцевого самоврядування як суб`єкта владних повноважень, зокрема, щодо вчинення дій (прийняття рішень), пов`язаних з розпорядженням земельними ділянками комунальної форми власності, регламентовані імперативними нормами ЗК України, що виключає вільний розсуд та зобов`язує відповідача, який здійснює функції публічної адміністрації, діяти виключно в межах наданих законом повноважень.

Таким чином, спір у цій справі у зв`язку з оскарженням рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та віднесення земельних ділянок до відповідної категорії земель, виду цільового призначення земельних ділянок, є публічно-правовим спором і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у параграфі 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 4, 13, 255, 258, 260, 272, 353 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання представника відповідача - задовольнити.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, третя особа Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання незаконним та скасування рішення і державної реєстрації земельних ділянок закрити у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Роз`яснити позивачу, що розгляд даного спору віднесено до юрисдикції Чернівецького окружного адміністративного суду.

Роз`яснити сторонам, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів до Чернівецького апеляційного суду.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Федіна А. В.