Решение № 140868706, 21.10.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/19728/26

Провадження № 2/638/11313/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судового засідання Сікорського А.С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі судових засідань в приміщенні Шевченківського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про стягнення моральної шкоди

встановив:

17 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Харкова із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про стягнення моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 30 грудня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з питання призначення державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства.

Вказав, що відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 65/25/2570/Р від 08 грудня 2025 року ОСОБА_1 встановлено інвалідність з 04 липня 2025 року.

Зазначив, що незважаючи на це, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначило позивачеві державну соціальну допомогу лише з 30 грудня 2025 року, тобто не з дати, з якої виникло право на її отримання.

Позивач вказав, що у зв`язку з порушенням його права він був змушений звернутися до суду з адміністративним позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у справі № 520/8946/26 позовні вимоги були задоволені. Суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо призначення мені державної соціальної допомоги лише з 30.12.2025 та зобов`язав відповідача провести перерахунок і виплатити позивачеві державну соціальну допомогу починаючи з 04 липня 2025 року.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року у справі № 520/8946/26 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишено без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 без змін.

Зазначив, що протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо неналежного визначення дати призначення державної соціальної допомоги встановлена судовим рішенням та підтверджена судом апеляційної інстанції.

Позивач наголосив, що внаслідок незаконних дій відповідача він був позбавлений можливості своєчасно отримувати належну державну соціальну допомогу за період з 04.07.2025 по 30.12.2025.

Вказав, що порушення його права не було формальним або незначним. Йшлося про соціальну виплату, право на яку було пов`язане з установленою позивачеві інвалідністю.

Через неправомірне визначення відповідачем дати початку виплати ОСОБА_1 опинився в ситуації правової та фінансової невизначеності щодо отримання коштів, які відповідно до закону мали бути призначені позивачеві з 04 липня 2025 року.

Позивач звернув увагу суду, що для відновлення порушеного права йому довелося здійснювати додаткові дії, які за належного виконання відповідачем своїх повноважень не були б необхідними, а саме: звертатися до органу Пенсійного фонду, з`ясовувати причини неналежного призначення допомоги, готувати необхідні документи, звертатися з адміністративним позовом до суду першої інстанції та брати участь у судовому процесі.

Позивач зазначив, що після ухвалення рішення судом першої інстанції відповідач скористався правом на апеляційне оскарження, унаслідок чого ОСОБА_1 був змушений продовжувати очікувати остаточного вирішення питання та захищати своє право вже в суді апеляційної інстанції.

Зазначив, що увесь цей період був змушений постійно займатися питанням відновлення свого права на соціальну допомогу, витрачати власний час, сили та нерви на судовий захист права, яке повинно було бути реалізоване без необхідності звернення до суду.

Наголосив, що зазначені обставини спричинили позивачеві душевні переживання, відчуття невизначеності, напруження та занепокоєння щодо своєчасного отримання належної соціальної виплати. Замість нормального отримання державної соціальної допомоги він був змушений тривалий час зосереджуватися на відновленні порушеного права та проходженні судової процедури.

ОСОБА_1 вважає, що таким чином, негативні переживання та психологічне напруження виникли не самі по собі, а безпосередньо внаслідок незаконних дій відповідача та необхідності захищати своє порушене право.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2026 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.

14 вересня 2026 року ОСОБА_1 подано до суду клопотання про долучення доказів та надав додаткові пояснення по справі, згідно яких зазначив, що у зв`язку з поданням відповідачем апеляційної скарги на вищевказане рішення суду, він продовжував перебувати у стані правової невизначеності щодо фактичного відновлення свого права, був змушений витрачати додатковий час та емоційні ресурси на продовження судового захисту і повторне спростування позиції державного органу, незважаючи на те, що суд першої інстанції вже надав правову оцінку спірним обставинам.

Зазначив, що при цьому йдеться не лише про продовження майнового спору.

Вказав, що для нього істотним було те, що після звернення за захистом порушеного права та отримання судового рішення державний орган продовжив заперечувати обов`язок відновити моє право в повному обсязі, що посилювало переживання, пов`язані з відчуттям несправедливості, безпорадності та неможливості остаточно завершити ситуацію.

Також, вказав, що у цій справі при визначенні характеру, глибини та тривалості фізичних і душевних страждань позивача мають значення, зокрема, індивідуальний стан здоров`я, наявні симптоми, характер відповідних обмежень.

Зазначив, що на підтвердження індивідуальних обставин щодо стану здоров`я позивач подає виписку з медичної карти стаціонарного хворого № 1689 від 22.04.2026 року, видану Комунальним некомерційним підприємством «Міська студентська лікарня» Харківської міської ради.

Вказав, що зазначена виписка містить відомості щодо стану здоров`я позивача, його скарг, анамнезу, результатів обстежень, установленого діагнозу, проведеного лікування та рекомендацій лікарів, у тому числі відомості про зафіксовані симптоми та відповідні медичні рекомендації.

Таким чином, вказана виписка подається як письмовий доказ для підтвердження конкретних індивідуальних обставин, що стосуються стану здоров`я позивача.

В судове засідання позивач не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином. Через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи без його участі за наявними у справі матеріалами, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник ГУ ПФУ в Харківській області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про таке.

Судом встановлено, що 30 грудня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з питання призначення державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства. Вказане підтверджується копією листа Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03 квітня 2026 року № 22157-16934/Ч-04/8-2000/26 (а.с. 13).

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 65/25/2570/Р від 08 грудня 2025 року ОСОБА_1 встановлено інвалідність з 04 липня 2025 року (а.с. 10-12).

Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначило позивачеві державну соціальну допомогу лише з 30 грудня 2025 року, а не з 04 липня 2025 року.

В той же час, Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у справі № 520/8946/26 позовні вимоги були задоволені. Суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо призначення мені державної соціальної допомоги лише з 30.12.2025 та зобов`язав відповідача провести перерахунок і виплатити позивачеві державну соціальну допомогу починаючи з 04 липня 2025 року.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року у справі № 520/8946/26 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишено без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 без змін.

До позовної заяви ОСОБА_1 додано виписку з медичної карти стаціонарного хворого № 1689 від 22.04.2026 року, видану Комунальним некомерційним підприємством «Міська студентська лікарня» Харківської міської ради (а.с. 27).

Згідно вказаного документа, 14 квітня 2026 року позивач потрапив на стаціонарне лікування в неврологічне відділення КНП «Міська студентська лікарня» Харківської міської ради зі скаргами на частий біль «стискаючого» характеру, запамороченнями несистемного характеру, підвищену втомлюваність, виражену загальну слабкість, утруднення ходи, неможливість пересуватись на довгі дистанції, біль та слабкість у нижніх кінцівках, що посилюється після тривалої ходи, швидку втомлювальність рук, слабкість та порушення моторики рук, утруднення та сповільнення мови, періодичне порушення сну.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду визначені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Нормами статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.

Разом з тим, згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) відповідача, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіянням шкоди.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями (бездіяльністю). Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

При відшкодуванні моральної шкоди необхідно з`ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, а також в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керується.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, у зазначеній справі суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Згідно статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконання судового рішення здійснює суд.

За змістом статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення від 28 липня 1999 року у справі «Імобільяре Саффі» проти Італії», заява № 22774/93, пункт 66).

В одній з перших справ проти України, в якій Європейський суд з прав людини розглядав питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року № 18966/02).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди.

Факт протиправної бездіяльності відповідача встановлено судовими рішеннями, а саме рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у справі № 520/8946/26, залишеним без змін Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року.

Само по собі відновлення становища позивача, яке існувало до порушень його прав шляхом ухвалення судом рішення на користь останнього про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, не може компенсувати ОСОБА_1 його немайнових втрат. Позивач був змушений самостійно доводити порушення своїх законних прав щодо отримання пенсії у належному розмірі шляхом звернення до ГУ ПФУ в Харківській області, яке, як компетентний орган, уповноважений державою на призначення, перерахунок та виплату пенсій, повинно було вжити відповідних заходів для забезпечення дотримання прав позивача, проте не виконало покладених на нього обов`язків, чим допустило бездіяльність та порушило право позивача на своєчасне та повне отримання відповідних виплат.

У подальшому, з огляду на протиправну відмову ГУ ПФУ в Харківській області, позивач був змушений оскаржувати дії та бездіяльність цього органу в порядку адміністративного судочинства.

Наведене є достатніми доказами того, що позивачу завдано моральної шкоди.

Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

З урахуванням конкретних обставин справи, глибини завданої моральної шкоди, характеру та обсягу душевних страждань, яких зазнав позивач унаслідок бездіяльності державного органу, вимог розумності, добросовісності, виваженості та справедливості, тривалості моральних страждань позивача, суд доходить висновку, що сума у розмірі 5 000 грн є достатньою для відшкодування моральної шкоди, завданої йому бездіяльністю ГУ ПФУ в Харківській області.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, сплачуються за рахунок держави.

15 жовтня 2026 року через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» позивачем подано заяву про повернення помилково сплачених коштів судового збору.

В зв`язку з наведеним суд вважає за можливе повернути позивачеві помилково сплачені кошти судового збору за подання позовної заяви.

Керуючись ст.ст.12,81,229,247,263-265,268,354ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000 (п`ять тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повернути ОСОБА_1 суму помилково сплаченого судового збору за платіжною квитанцією К2500001 від 13.09.2026 в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривень 20 копійок. на наступні реквізити: Отримувач: ОСОБА_1 IBAN: НОМЕР_1 ІПН: НОМЕР_2

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20-ти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ..

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, ЄДРПОУ 14099344, адреса: м. Харків, майдан Свободи, 3 під`їзд, 2 поверх.

Повний текст рішення складено 21 жовтня 2026 року.

Суддя В.М. Яковлева