Приговор № 140867775, 23.10.2026, Решетилівський районний суд Полтавської області

єдиний унікальний номер справи 546/629/26

номер провадження 1-кп/546/69/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 року м. Решетилівка

Решетилівський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілої ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду кримінальне провадження № 12026170440000034, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 січня 2026 року, за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Князь-Григорівка Великолепетиського району Херсонської області, громадянина України, з професійною освітою, не одруженого, не маючого утриманців, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не працюючого, військовозобов`язаного, не депутата, не інваліда, РНОКПП НОМЕР_1 , раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_5 у період часу з 06.01.2026 до 07.01.2026 правомірно (з дозволу власниці) перебував за місцем проживання раніше знайомої йому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якій періодично допомагав по господарству, в будинку за адресою: АДРЕСА_3 , де залишився з ночівлею після допомоги по господарству та спільної вечері, під час якої вживав алкогольні напої, та зранку 07.01.2026 близько 06:00 год побачив як ОСОБА_4 відчинила двері будинку, вийшла на подвір`я та пішла до виходу з домогосподарства, що його обурило, оскільки він просив не залишати його самого в будинку, в результаті чого у нього виник раптовий умисел на заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_5 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, вийшов з будинку за вказаною вище адресою, наздогнав потерпілу поблизу воріт на виході з подвір`я, взявши потерпілу за руки, розвернув її обличчям до себе та розуміючи, що ОСОБА_4 є особою похилого віку, свідомо використовуючи свою перевагу у фізичній силі, правою рукою, стиснутою в кулак, прикладаючи значну фізичну силу, наніс їй не менше трьох ударів у незахищені ділянки голови, а саме ділянку правого та лівого ока.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 06.04.2026 ОСОБА_5 заподіяв потерпілій ОСОБА_4 наступні тілесні ушкодження:

- контузії лівого ока у вигляді гематоми м`яких тканин повік, проникаючого склерального поранення з випадінням внутрішніх оболонок, тотальної гіфеми, відшарування сітківки, яка призвела до повної втрати зору на дане око та видалення лівого очного яблука, тобто викликала розлад здоров`я, поєднаний зі стійкою втратою загальної працездатності більше ніж на одну третину, тому за цією ознакою кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження;

- закритої черепно-мозкової травми у вигляді гематоми м`яких тканин повік правого ока та струсу головного мозку, які кваліфікуються як легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Внаслідок нанесених ОСОБА_5 ударів потерпіла не втримала рівновагу, впала на сідниці та, намагаючись підвестися на ноги, ухопилася за гострий край огорожі, що спричинило різану рану правої кісті.

Дії обвинуваченого ОСОБА_5 суд кваліфікує за ч. 1 ст. 121 КК України, як заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження потерпілій ОСОБА_4 , тобто умисного тілесного ушкодження, що спричинило розлад здоров`я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину.

У судове засідання з`явилися прокурор, потерпіла, обвинувачений, який також є цивільним відповідачем, та його захисник.

Представники цивільних позивачів та третіх осіб до суду не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи. Від третьої особи КП «1-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника, вимоги позивача підтримуються в повному обсязі. Від інших учасників цивільного позову будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_5 вину визнав повністю та беззастережно, підтвердив фактичні обставини, які викладені в обвинувальному акті. Щодо заявленого цивільного позову, то визнав його у повному обсязі.

При визначенні обсягу та порядку дослідження доказів, прокурором висловлено думку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, тому необхідно обмежитися допитом обвинуваченого та дослідженням письмових доказів, що характеризують його особу. Також вважала за необхідне розгляд цивільного позову проводити у спрощеному порядку, оскільки він в повній мірі визнається обвинуваченим.

Потерпіла, обвинувачений та його захисник погодилися з думкою прокурора.

Враховуючи те, що обвинувачений у судовому засіданні свою вину визнав повністю, фактичні обставини справи щодо вчиненого злочину ніхто з учасників судового розгляду не оспорював, суд у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів у судовому засіданні щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, судом з`ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності та істинності його позиції. Судом роз`яснено, що у такому випадку учасники судового провадження будуть позбавлені права оскаржити в апеляційному порядку судове рішення з підстав заперечення цих обставин.

Учасники кримінального провадження проти даного рішення суду не заперечували та вказали, що наслідки обмеження права на оскарження їм цілком розумілі. Тому суд обмежив дослідження фактичних обставин щодо вчиненого злочину допитом обвинуваченого та дослідженням письмових доказів, що характеризують особу обвинуваченого. Розгляд цивільного позову визначено проводити у спрощеному порядку без дослідження доказів, які в повній мірі визнані та не оспорюються обвинуваченим, оцінку яким необхідно надати під час ухвалення судового рішення.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_5 беззастережно у повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, підтвердивши факт його скоєння. Пояснив, що події, а також час, місце та спосіб скоєння ним кримінального правопорушення, описані в обвинувальному акті, викладені вірно, відповідають дійсності, та він їх в повному обсязі підтверджує, жодні обставини вчиненого ним кримінального правопорушення не оспорює, у тому числі кількість нанесених ударів та їх локалізацію. Усвідомлює, що саме від його умисних дій настали такі наслідки для потерпілої.

Пояснив, що вони дійсно з потерпілою вже давно спілкуються. Він їй постійно допомагає по господарству за першою її вимогою, особливо після вчинених ним подій. В той день 06.01.2026 залишився у ОСОБА_4 з ночівлею, оскільки дуже втомився та було пізно йти до себе. Випив зайвого під час вечері. Побачив, що вона йде, хоча просив його самого в будинку не залишати. Обурився через це, наздогнав у дворі та вдарив її декілька разів кулаком в обличчя, внаслідок чого виникли такі серйозні наслідки. Розуміє, що вчинив погано. Не мав права піднімати на неї руку. Усвідомлює протиправність своєї поведінки, щиро розкаюється та засуджує свої дії, відчуває сильний жаль та біль від скоєного. Неодноразово приносив потерпілій свої вибачення. З того часу алкоголь не вживає. Постійно приходить до потерпілої допомагати по господарству за першою її вимогою. Просить його суворо не карати та не позбавляти волі, має намір й на подалі допомагати потерпілій та таким чином компенсувати завдані їй страждання. Дуже засуджує свій вчинок. Також зазначив, що позовні вимоги прокурора про відшкодування матеріальної шкоди державі, понесені на лікування потерпілої в повному обсязі визнає, не оспорює розмір збитків та докази на підтвердження позову, з якими ознайомлений на досудовому розслідуванні.

Потерпіла пояснила суду, що жодних претензій до обвинуваченого не має, він їй постійно допомагає по господарству, як до цих подій, так і в подальшому на даний час, між ними добрі відносини. Запевнила суд, що вибачила обвинуваченого, який дійсно щиро розкаявся та засудив свою поведінку. Вони продовжують спілкуватися, обвинувачений постійно їй допомагає по господарству, без нього вона не справиться. Просила суворо його не карати та не позбавляти волі, а призначити покарання з випробуванням, тим самим надавши можливість, щоб він їй допомагав й надалі.

Суд, допитавши обвинуваченого, вважає, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення доведена стороною обвинувачення поза розумним сумнівом, а його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 122 КК України.

Прокурор у судових дебатах зазначила, що сторона обвинувачення вважає, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, доведена в повному обсязі зібраними під час досудового розслідування доказами, які не оспорюються обвинуваченим. Просила врахувати, що обвинувачений в силу ст. 89 КК України раніше не судимим, його стан здоров`я (до лікарів психіатра та нарколога не звертався, проте згідно висновка експерта виявляє ознаки психічного розладу у вигляді легкої розумової відсталості), наявність обтяжуючої обставини та наявність обставин, що пом`якшують покарання (щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення), визнання ним своєї винуватості по суті та за усім обсягом пред`явленого обвинувачення, згоду на розгляд кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, а також думку потерпілої, яка просила суд обвинуваченого суворо не карати та звільнити його від відбування покарання з випробуванням. Кримінальним правопорушенням потерпілій матеріальні збитки не завдані. Цивільний позов потерпілою не заявлявся. Потерпіла ОСОБА_4 просила суд обвинуваченого ОСОБА_5 суворо не карати та звільнити від призначеного покарання з випробуванням. Повідомила, що вони примирилися та продовжують спілкуватися. Обвинувачений наразі, як і до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, допомагає їй з тяжкою фізичною працею по господарству.

З огляду на викладене, прокурор просила суд визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років, із застосуванням ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, із встановленням обвинуваченому обов`язків, передбачених п.1,2 ч. 1 та 2, 4 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою «Подолання агресивної поведінки».

Зазначила, що процесуальні витрати та речові докази у справі відсутні. Також прокурор висловила позицію щодо недоцільності продовження строку дії обраного запобіжного заходу, у разі призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України. Звернула увагу на те, що повідомлення від органу НПУ або потерпілої ОСОБА_4 про порушення обвинуваченим умов застосованого запобіжного заходу та/або покладених обов`язків не надходили.

Окрім того, просила задовольнити цивільний позов, поданий прокурором, повністю на підставі наданих доказів, які обвинуваченим не оспорюються, та який повністю визнав позовні вимоги.

У судових дебатах потерпіла ОСОБА_4 підтримала позицію прокурора, не наполягала на суворому покаранні щодо реального позбавлення полі, а просила призначити покарання з випробуванням, запевняла суд, що вони дійсно примирилася, вона жодних претензій не має.

Обвинувачений ОСОБА_5 у судових дебатах вину визнав повністю, розкаявся, висловив щирий осуд своїм діям, просив не позбавляти його волі, запевнив суд, що подібне більше не повториться, він буде продовжувати допомагати потерпілій за першою її вимогою та буде намагатися відшкодувати витрати на лікування.

Захисник ОСОБА_8 у судових дебатах зазначив, що дії обвинуваченого кваліфіковано вірно, його підзахисний провину та позовні вимоги визнав повністю, активно сприяв слідству, щиро розкаявся, дійсно засудив свою поведінку та намагається усунути наслідки скоєного шляхом надання постійної допомоги потерпілій по господарству. Повністю підтримує позицію прокурора щодо призначення покарання у вигляді позбавлення волі з встановленням випробувального терміну з урахуванням пом`якшуючих обставин, не заперечуючи наявності встановлених обтяжуючих обставин. Не заперечував щодо задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання (ч. 1 ст. 65 КК України).

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Отже, при призначенні виду і міри покарання обвинуваченому суд враховує суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд керується вимогами ст. ст. 65-67 КК України та виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України, кримінальним законом віднесено до категорії тяжких злочинів (ч. 5 ст. 12 КК України).

Дослідивши письмові докази, що характеризують особу обвинуваченого, судом встановлено, що ОСОБА_5 раніше не судимий, оскільки негативні наслідки попередньої судимості, які погашена в силу ст. 89 КК України, не можуть застосовуватися та мати правове значення, не одружений, не має утриманців, офіційно не працює, характеризується негативно, однак ця характеристика судом не береться до увагу, оскільки вона не відображає характеристику обвинуваченого після вчинення злочину та до моменту розгляду справи в суді, за медичною допомогою до лікарів психіатра та нарколога не звертався, має ознаки психічного розладу у вигляді легкої розумової відсталості, але згідно висновку судово-психіатричної експертизи здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, активно сприяв слідству, щиро розкаявся у скоєнні кримінального правопорушення, запевнив суд, що подібне більше не повториться, усвідомив та засудив свою противну поведінку, щиро висловлює жаль щодо скоєного. Постійно надає допомогу потерпілій по господарству, позовні вимоги прокурора та провину у скоєнні злочину визнав повністю та беззастережно.

Із досудової доповіді на обвинуваченого ОСОБА_5 , складеної Полтавським РС № 7 філії ДУ «Центр пробації» в Полтавській області від 16.09.2026 та витягу з оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення від 11.09.2026, вбачається, що ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як високий, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюється як високий. Виходячи з інформації, що характеризує особистість обвинуваченого та його спосіб життя, історію правопорушень, а також високу ймовірність вчинення повторного правопорушення, його виправлення без позбавлення або обмеження волі не можливе. У разі прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, вважають доцільним, крім обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на особу додаткові обов`язки, передбачені ч. 3 ст. 76 КК України, зокрема виконати заходи, передбачені пробаційною програмою «Подолання агресивної поведінки».

За змістом ч. 1 ст. 314-1 КПК України досудова доповідь складається з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про міру покарання.

Разом з цим, суд зазначає, що досудова доповідь для суду має рекомендаційний характер, яку суд може врахувати, виходячи зі своїх дискреційних повноважень, однак вона не є обов`язковою для суду, оскільки суд при вирішенні питання щодо призначення покарання враховує сукупність обставин, які впливають на індивідуалізацію покарання, так як воно має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Аналогічні висновки висловлені також у постанові ККС ВС від 21.12.2022 у справі № 295/8690/21, у якій зазначено, що досудова доповідь має для суду виключно рекомендаційний та інформативний характер. Суддя може врахувати або не врахувати її висновки, оскільки визначення міри покарання належить до дискреційних повноважень суду.

При призначенні покарання, суд серед іншого також враховує обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення це активні дії особи, що мають на меті надати допомогу правоохоронним органам у встановленні обставин даної справи, а також осіб, причетних до вчиненого кримінального правопорушення.

Поняття «щире каяття» не може обмежуватися лише визнанням вини обвинуваченим за обставин, викладених в обвинувальному акті. Насамперед щире каяття характеризує суб`єктивне ставлення винуватої особи до вчиненого нею злочину, яке виявляється в тому, що вона висловлює жаль з приводу такого вчинку, прагне усунути заподіяну шкоду або відшкодувати завдані збитки, а також вчиняє всі можливі дії, спрямовані на сприяння розкриттю злочину, зобов`язується більше не вчиняти протиправних дій, тобто своєю поведінкою демонструє рішуче бажання стати на шлях виправлення.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому кримінальному правопорушенні, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися у намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження ( постанови ВС від 18.09.2019 у справі № 166/1065/18, від 15.11.2021 у справі №199/6365/19, інш).

Також слід зазначити, що щире каяття це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти кримінальних правопорушень, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю кримінальних правопорушень або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди, демонструє готовність понести заслужене покарання.

Будучи внутрішнім, морально-психічним процесом у свідомості особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, щире каяття підлягає встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням посткримінальної поведінки винного, правдивості його свідчень під час досудового слідства і розгляду справи у суді тощо. Виражене словесно і закріплене письмово визнання особою своєї вини у кримінальному правопорушенні не завжди є проявом саме щирого каяття, оскільки може поєднуватись із критикою чинного законодавства, виправдуванням своєї протиправної поведінки.

Судом береться до уваги думка потерпілої, яка запевнила суд, що примирилася з обвинуваченим, не має до нього жодних претензій та просить не позбавляти його волі, надавши можливість продовжувати обвинуваченому здійснювати їй фізичну допомогу по господарству. На думку суду, вказані обставини свідчать про те, що обвинувачений цілком усвідомив та визнав негативні наслідки своїх дій, та активно вживає відповідних заходів для того, щоб допомогти потерпілій оговтатися від пережитого, постійно надає потерпілій допомогу по господарству, яку зобов`язується надавати й на подальше. Зазначені обставини свідчать про наявність у поведінці обвинуваченого дійсного щирого каяття, яке не носить ознак формальності.

Окрім того, суд враховує посткримінальну поведінку обвинуваченого, який з моменту вчинення злочину до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягувався, що дає підстави вважати, що він не є суспільно небезпечною особою, тобто став на шлях виправлення, а тому не потребує ізоляції від суспільства.

Також, суд вважає доведеною пом`якшуючу обставину активного сприяння розкриттю злочину.

Таким чином, суд вважає доведеними наступні пом`якшуючі обставини, які впливають на обрання покарання та порядку його відбування щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.

При цьому, суд вважає доведеним наявність обтяжуючої обставини, а саме вчинення злочину відносно особи похилого віку.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

З урахуванням усіх конкретних обставин у справі, відомостей, що характеризують особу обвинуваченого, який у судовому засіданні визнав повністю беззастережно свою провину у вчиненні злочину, ставлення до скоєного, щирий осуд своєї поведінки, наявність обставин, що пом`якшують покарання та його обтяжують, вчинення дій обвинуваченим на усунення негативних наслідків вчиненого злочину шляхом надання постійної допомоги потерпілій, його посткримінальну поведінку, враховуючи думку прокурора та потерпілої щодо міри покарання, із дотриманням загальних засад призначення покарання законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації покарання, суд приходить до висновку за необхідне призначити покарання у межах мінімальної санкції, передбаченої ч. 1 ст. 121 КК України, а саме у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років, вважаючи таке покарання необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень та соціальної реабілітації.

Верховний Суд послідовно зазначає що, вирішуючи питання про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, необхідно враховувати тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи. Такі рішення мають дискреційний характер, оскільки суд наділений правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності: призначити покарання або звільнити від покарання чи його відбування (постанови ККС ВС від 10.06.2024 у справі № 951/314/22, від 29.04.2024 у справі № 754/6266/22, від 25.04.2024 у справі № 200/15760/18, від 04.04.2024 у справі № 755/6829/21, тощо).

У постанові від 10.04.2024 у справі № 753/11652/23 Верховний Суд зауважив, що, оцінюючи наявність підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, суди мають виходити зі змісту положень, передбачених ч. 2 ст. 65 КК України, якими встановлено презумпцію призначення більш м`якого заходу примусу, якщо не доведено, що він є недостатнім для досягнення мети покарання. За таким принципом слід вирішувати і питання про порядок відбування покарання, зокрема про можливість звільнення осіб від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

Істотне значення для вирішення питання про звільнення від відбування з випробуванням мають відомості, що характеризують особистісні прояви винуватого в основних сферах життєдіяльності; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів; наскільки його ціннісні орієнтири та поведінка відповідають загальнопоширеним у суспільстві нормам моралі; соціально-психологічна характеристика винуватого та інше (постанови Верховного Суду від 15.05.2024 у справі № 521/20842/15, від 14.05.2024 у справі № 446/133/21, від 30.04.2024 у справі № 161/17390/22, від 05.09.2024 у справі № 57/68385/21). Іншими проявами ставлення обвинуваченого до вчиненого, наявність або відсутність яких береться судом до уваги, є внутрішні переживання того, що сталося, усвідомлення вини, почуття сорому, докорів сумління (справа № 481/640/23).

Враховуючи позицію прокурора, потерпілої, сторони захисту та встановлені фактичні обставини надання обвинуваченим допомоги потерпілій в утриманні її домогосподарства, та з огляду на дискреційні повноваження, суд вважає за необхідне звільнити обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

Обов`язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначені статтею 76 КК України.

З огляду на те, що досудова доповідь носить для суду лише рекомендаційний характер, незважаючи на висновки досудової доповіді, суд враховуючи поведінку обвинуваченого під час судового провадження, яка демонструє щире його каяття, вчинення активних дій на усунення наслідків завданих злочином, запевнення суду, що обвинувачений буде продовжувати вчиняти дії на відшкодування витрат на лікування, вчинення дій щодо надання допомоги по господарству за зверненнями потерпілої, позицію потерпілої, яка не наполягає на позбавленні волі, активне сприяння розкриттю злочину, що у своїй сукупності дає підстави для висновку суду, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства.

Отже, суд, враховуючи конкретні обставини справи, особу обвинуваченого, думку прокурора та потерпілої, які не наполягали на позбавленні волі, не заперечували щодо звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, застосувавши до нього положення статті 75 КК України та звільнити його від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку на два роки із покладенням на нього обов`язків, передбачені пунктами 1, 2 частини 1 та пунктами 2, 4 частини 3 статті 76 КК України.

На переконання суду, призначена міра покарання є справедливою і достатньою для виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 , надасть можливість обвинуваченому сформувати у своїй свідомості уявлення про неминучість настання відповідальності за можливі вчинені ним протиправні діяння у майбутньому, що буде, в свою чергу, достатньою превентивною мірою, слугуватиме попередженню вчиненню ним нових кримінальних правопорушень та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_5 обрано ухвалою суду від 27.08.2026 у виді домашнього арешту у певний період доби (нічний) з 22 години до 06 години наступного дня, заборонивши йому залишати житло за адресою фактичного проживання: АДРЕСА_2 , без дозволу суду за виключенням необхідності отримання невідкладної медичної допомоги, строком на два місяці, тобто з 27 серпня 2026 року по 26 жовтня 2026 року включно. Відповідно до п. 1, п. 2, п. 3, п. 4 ч. 5 ст. 194 КПК України покладено на ОСОБА_5 наступні обов`язки: 1) прибувати до суду за кожною вимогою у встановлений час; 2) не відлучатися з населеного пункту с. Потічок Решетилівської територіальної громади Полтавського району Полтавської області без дозволу суду; 3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) спілкуватися з потерпілою ОСОБА_4 , виключно за її ініціативою та у встановлених нею межах.

У судовому засіданні прокурор висловила позицію щодо відсутності підстав для продовження строку дії обраного запобіжного заходу, у разі призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України. Враховуючи зазначене, обраний запобіжний захід строком до 26.10.2026 суд не вважає за необхідне продовжувати, з огляду на відсутність відповідного клопотання сторони обвинувачення та прийнятого рішення щодо необхідності звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Процесуальні витрати та речові докази у справі відсутні.

Щодо заявленого прокурором цивільного позову, суд, заслухавши прокурора та обвинуваченого, який в повному обсязі визнав заявлені позовні вимоги, дійшов наступних висновків.

Разом з обвинувальним актом прокурором подано до суду цивільний позов в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України, Національної академії медичних наук України, Полтавської міської ради до ОСОБА_5 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілої від злочину. У позовній заяві прокурором до участі у справі залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Державну установу «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П.Філатова НАМН України», Комунальне підприємство «1-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради». Повноваження прокурора обґрунтовані невжиттям заходів позивачами до самостійного стягнення заподіяних збитків, на підтвердження чого під час підготовчого провадження надано відповідні документи.

Оцінка доведеності прокурором своїх повноважень на пред`явлення позову, надана судом в ухвалі від 27.08.2026 при вирішенні питання щодо прийняття даного позову до розгляду, у зв`язку з чим не потребує повторного обґрунтування.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Згідно з ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1191 ЦК України держава має право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України.

Відповідно до п.п. 1, 4 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16.07.1993, кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування особи потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила злочин, у розмірі фактичних витрат. Стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров`я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров`я.

Відповідно до, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства (ч. 5 ст. 128 КПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: визнання їх усіма учасниками справи та відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.

За обставин даної справи, докази, надані на підтвердження заявленого позову визнаються усіма учасниками справи та у суду відсутні обґрунтовані сумніви щодо належності і достовірності цих обставин.

Встановлено, що внаслідок отриманих тілесних ушкоджень потерпіла ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні в:

- КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В.Скліфосовського Полтавської обласної ради» з 07.01.2026 по 16.01.2026;

- КП «1-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» з 17.01.2026 по 27.01.2026;

- ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П.Філатова НАМН України» Національної академії медичних наук України з 30.01.2026 по 17.02.2026.

Згідно наданої інформації зазначеними медичними установами вбачається, що на лікування потерпілої було витрачено кошти:

- Національної служби здоров`я України у загальному розмірі 76 112,73 грн (кошти державного бюджету);

- КП «1-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» у розмірі 10 378,73 грн (кошти місцевого бюджету Полтавської територіальної громади);

- КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В.Скліфосовського Полтавської обласної ради» у розмірі 303,65 грн (кошти обласного бюджету);

- Національної академії медичних наук України в особі ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П.Філатова НАМН України» у розмірі 17 870,20 грн (кошти спеціального фонду державного бюджету).

На підтвердження цих витрат надані належні і допустимі докази із наведеними відповідними розрахунками.

Витрати на лікування, витрачені КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В.Скліфосовського Полтавської обласної ради» у розмірі 303,65 грн, є відшкодованими, у зв`язку з цим, прокурор в цій частині не пред`являв позову.

Враховуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, а також ті обставини, що внаслідок вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, закладами охорони здоров`я понесено витрати на лікування потерпілої від злочину за рахунок коштів державного, місцевого та обласного бюджетів, позовні вимоги про стягнення коштів є обґрунтованими відповідно до чинного законодавства та доведеними доказами у справі, таким чином, визнання відповідачем пред`явленого позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому позов підлягає до задоволення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 75, 76 КК України, ст. ст. 127, 128, 129, ч. 3 ст. 349, 368-370, 373, 374, 394, 395, 532, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд

у х в а л и в:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 та п. 2, 4 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 виконання наступних обов`язків:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

- виконати заходи, передбачені пробаційною програмою «Подолання агресивної поведінки».

Запобіжний захід щодо ОСОБА_5 , обраний ухвалою суду від 27.08.2026, у виді домашнього арешту у нічний період доби строком по 26.10.2026, залишити чинним по 26.10.2026 та не продовжувати.

Цивільний позов прокурора Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України, Національної академії медичних наук України, Полтавської міської ради до ОСОБА_5 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні цивільних позивачів Державну установу «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П.Філатова НАМН України», Комунальне підприємство «1-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілої від злочину задовольнити у повному обсязі.

Стягнути із ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Національної служби здоров`я України (отримувач: ГУК у м. Києві/Шевченківський р-н/24060300, код отримувача (ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), рахунок: UA978999980313080115000026011) витрати понесені на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_4 від кримінального правопорушення, у розмірі 76 112,73 грн (сімдесят шість тисяч сто дванадцять гривень 73 копійки).

Стягнути із ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Національної академії медичних наук України (отримувач: ДУ "ІОХ і ТТ ім. В.П. Філатова НАМН України"; код отримувача (ЄДРПОУ) - 02012094, банк отримувача: Державна казначейська служба України у м. Київ, МФО 820172, рахунок: UA408201720313221001201000503) витрати понесені на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_4 від кримінального правопорушення, у розмірі 17 870,20 грн (сімнадцять тисяч вісімсот сімдесят гривень 20 копійок).

Стягнути із ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Полтавської міської ради (отримувач: ГУК у Полт.обл./тг м.Полтава/24060300, код отримувача (ЄДРПОУ): 37959255, Казначейство України (ел.адм.подат), рахунок (IBAN): UA748999980314030544000016719, код класифікації доходів бюджету: 24060300) витрати понесені на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_4 від кримінального правопорушення, у розмірі 10 378,73 грн (десять тисяч триста сімдесят вісім гривень 73 копійки).

Вирок може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Решетилівський районний суд Полтавської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Згідно зі ст. 532 КПК України вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вступна та резолютивна частини вироку проголошені судом на підставі ч. 15 ст. 615 КПК України.

Копію повного тексту вироку негайно вручити учасникам кримінального провадження.

Суддя ОСОБА_1