Решение № 140852014, 22.10.2026, Підволочиський районний суд Тернопільської області

Справа № 607/14894/26

Провадження № 2/604/664/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року селище Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Сіянко В.М.,

за участю секретаря судового засідання Феньо О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Підволочиськ у порядку спрощеного позовного провадження при заочному розгляді цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

02 липня 2026 року ТОВ «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» через систему «Електронний суд» звернулось до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з вище зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що відповідач неналежним чином виконував умови укладеного кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 24 726,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, на неналежне виконання відповідачем умов Договору про споживчий кредит № 60519808 від 14.04.2025, укладеного між ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» та ОСОБА_1 через офіційний вебсайт кредитодавця (https://ewacash.com.ua), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». За твердженням позивача, ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» свої зобов`язання за Кредитним договором виконало, та надало відповідачу грошові кошти у розмірі 5 000,00 грн шляхом їх перерахування на картку НОМЕР_1 , в свою чергу відповідачем грошові кошти не повернуто та не сплачено нараховані відсотки за користування кредитом.

За розрахунками позивача, станом на дату подання позову загальний розмір заборгованості відповідача за вказаним Кредитним договором становить 24 726,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 5 000,00 грн.; заборгованість за відсотками 16 976,00 грн.; заборгованість за комісією 250,00 грн. та заборгованість за штрафом 2 500,00 грн.

Відповідач ОСОБА_1 на користь кредитора жодних платежів станом на 08.04.2026 року (дата розрахунку) не здійснив. Оскільки відповідач добровільно не сплатив суму боргу за кредитом, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за Договором про споживчий кредит № 60519808 від 14.04.2025 в загальному розмірі 24 726,00 грн, а також в порядку розподілу судових витрат стягнути судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Стельмащука П.Я. від 09 липня 2026 року у справі № 607/14894/26 встановлено, що зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача ОСОБА_1 є с. Турівка Тернопільського району Тернопільської області. З урахуванням змін адміністративно-територіального устрою та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31, ст. 27 ЦПК України цивільну справу передано за територіальною підсудністю на розгляд Підволочиського районного суду Тернопільської області.

30 липня 2026 року матеріали справи надійшли до Підволочиського районного суду Тернопільської області та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд судді Сіянко В.М.

Ухвалою судді Підволочиського районного суду Тернопільської області від 03 серпня 2026 року відкрито провадження у даній справі, розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, попередньо подав заяву в якій просив розглядати справу за відсутності представника, проти ухвалення по справі заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, з невідомих для суду причин, про час і місце судового засідання був повідомлений завчасно та належним чином, шляхом направлення поштового відправлення за місцем реєстрацією, до суду повернулась поштова кореспонденція направлена на адресу відповідача з відміткою пошти про відсутність адресата. Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

Згідно ч.3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобовязані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не зявилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Верховний Суд у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18) сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 травня 2024 року у справі № 755/4829/23).

Отже, відповідно п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що судова повістка відповідачу вручена.

Підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст.223 ЦПК України не вбачається.

Виходячи з наведеного, відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд розглядає справу у відсутності відповідача і ухвалює заочне рішення, проти чого представник позивача у своїй заяві не заперечує.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до такого висновку.

За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є кредитним договором.

Матеріали справи свідчать, що 14 квітня 2025 року ОСОБА_1 на сайті ewacash.com.ua створив та заповнив Анкету-заяву на кредит № 60519808, яка містить інформацію про умови кредитування: сума кредиту 5 000,00 грн, строк кредиту: 360 днів, пільговий період 14 днів, поточний період 346 днів, пільгова процентна ставка 0,8% в день, базова процентна ставка 0,96% в день, комісія за надання кредиту 250,00 грн. Вказана анкета містить персональні дані позичальника. Зазначена анкета містить процес оформлення та розгляду заяви.

14 квітня 2025 року між ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 60519808, який підписано зі сторони позичальника за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором f2EGIZPo (надалі - кредитний договір).

Згідно п.1.1 кредитного договору, Кредитодавець зобовязався на умовах, визначених цим Договором, на строк, визначений п.1.3 Договору, надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п.1.2 Договору (далі - кредит), а Позичальник зобовязався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п.1.4 Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені Договором.

За умовами кредитного договору сторонами погоджено: суму (загальний розмір) кредиту становить 5 000,00 гривень. Кредит надається строком на 360 днів з 14.04.2025. Пільговий період 14 днів, завершується 28.04.2025. Поточний період складається 346 днів і закінчується 09.04.2026. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 09.04.2026. Загальні витрати Позичальника за пільговий період складають 560,00 грн, загальні витрати за весь строк користування кредитом 16 976,00 грн. Комісія за надання кредиту 250,00 грн. Проценти за користування кредитом: пільговий період 560,00 грн, які нараховуються за ставкою 0,8 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду 16 416,00, які нараховуються за стандартною процентною ставкою 0,96 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2, 2.3 цього Договору.

Відповідно до п.2.1 кредитного договору, кредитні кошти надаються Позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 .

На підтвердження переказу на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 5 000,00 грн позивачем надано копію підтвердження платіжної системи EasyPay (транзакція № 1590111203) від 14.04.2025 року, завіреного печаткою та підписом уповноваженої особи, в якому вказано рахунок отримувача НОМЕР_1 , призначення платежу: видача кредитних коштів.

З виписки з особового рахунку за кредитним договором N 60519808 складеного ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» вбачається, що за ОСОБА_1 станом на 08.04.2026 обліковується заборгованість у розмірі 24 726,00 грн. з яких 5 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 16 976,00 грн - заборгованість за процентами, 250,00 грн заборгованість зі сплати комісії та 2 500,00 грн заборгованість за штрафом.

Таким чином, ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 5 000,00 грн.

В свою чергу, в порушення умов кредитного договору відповідач свої зобов`язання не виконав, у встановлений строк кошти не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на дату подання позову становить 24 726,00 грн.

Водночас ОСОБА_1 не надано виписки з особового рахунку за картковим рахунком НОМЕР_1 на спростування обставин отримання 14.04.2025 кредиту в сумі 5 000,00 грн.

У матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем обов`язку за укладеним між ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» та ОСОБА_1 Договору № 60519808 з повернення кредиту в сумі 5 000,00 грн., сплати комісії у розмірі 250,00 грн та сплати процентів у розмірі 16 976,00 грн.

Відповідачем надані позивачем розрахунки не спростовано, контррозрахунку не надано.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

З досліджених доказів судом встановлено, що 14.04.2025 року між ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» (кредитодавець) і фізичною особою - ОСОБА_1 (позичальник), за допомогою Веб-сайту ewacash.com.ua, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС», було укладено електронний договір про споживчий кредит № 60519808, у формі електронного документу, який було підписано з використанням одноразового ідентифікатора (одноразового паролю) f2EGIZPo, на підставі якого відповідачем був отриманий кредит шляхом перерахування на його банківську картку, вказану у п.2.1. Договору грошових коштів у розмірі - 5 000,00 грн, строк кредитування - 360 днів, пільговий період - 14 днів, процентна ставка 0,8%, поточний період 346 днів, процентна ставка - 0,96 % в день, комісія за надання кредиту 250,00 грн.

Таким чином, без реєстрації на сайті товариства та заповнення форми, отримання смс-повідомлення, а також без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, кредитний договір між відповідачем та ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» не був би укладений.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За приписами частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обовязків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обовязки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

При цьому спірний договір, укладений між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» в судовому порядку не оскаржувався, не визнавався недійсним, тобто, в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаного правочину.

Матеріали справи не містять і відповідач не надав суду доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору.

За змістом частин 3 та 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У відповідності до вимог ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частинами 13 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, за встановлених судом обставин, позивачем доведено, що між сторонами у виниклому спорі 14.04.2025 було укладено Договір про споживчий кредит № 60519808, ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в розмірі 5 000 грн та зобов`язався сплачувати проценти у розмірі та в строк, визначені Договором.

Суд, перевіряючи розрахунок заборгованості в частині складової боргу за нарахованими процентами за користування кредитом, зазначає, що заявлена позивачем до стягнення сума процентів у розмірі 16 976,00 грн не перевищує розмір, який випливає з буквального розрахунку за умовами договору (14 днів ? 40,00 грн + 346 днів ? 48,00 грн = 17 168,00 грн). Відповідно до принципу диспозитивності, закріпленого у ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і не може стягнути більше, ніж просить позивач. За таких обставин, суд вважає заявлену до стягнення суму процентів обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в межах позову. А тому позовні вимоги ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» в частині стягнення заборгованості з повернення кредиту в сумі 5 000,00 гривень та стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 16 976,00 грн підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача комісії у розмірі 250,00 грн., суд зазначає наступне.

Умовами п.1.5.3. передбачено, що комісія за надання кредиту: 250,00 грн, яка нараховується за ставкою 5,00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 5 ст 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Так, у кредитному договорі N 60519808 від 14.04.2025, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ "ФК "ТАЙГЕР-ФІНАНС" містяться умови про комісію за надання кредиту в розмірі 250 грн. яка нараховується за ставкою 5,00 відсотків від суми кредиту.

Аналіз умов кредитного договору свідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі 250 грн. встановлена в договорі, є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.

Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі N 524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі N 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі N 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі N 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі N 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі N 343/557/15-ц.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що положення договору про споживчий кредит N 60519808 від 14 квітня 2025 року щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі 250 грн суперечать ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "ТАЙГЕР-ФІНАНС" заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 250 грн.

Отже, умови договору про нарахування комісії пов`язаної за надання кредиту є нікчемними, а відтак, у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача комісії у розмірі 250,00 грн. належить відмовити.

Щодо вимоги про стягнення штрафних санкцій (2 500,00 грн), суд зазначає наступне.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє на час розгляду справи.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного стану, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплачувати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за таке прострочення.

Наведена норма має імперативний характер та застосовується до правовідносин, що виникли під час дії воєнного стану. Оскільки кредитний договір № 60519808 укладено 14 квітня 2025 року, тобто під час дії воєнного стану, зазначена норма застосовується до спірних правовідносин безпосередньо.

Судом установлено, що кредитний договір № 60519808 укладено 14 квітня 2025 року, а прострочення виконання зобов`язань відповідачем виникло у 2025-2026 роках, тобто під час дії воєнного стану. За таких обставин відповідач ОСОБА_1 на підставі імперативних приписів пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України звільнений від обов`язку сплачувати на користь кредитодавця будь-яку неустойку (штраф, пеню) за порушення строків повернення кредиту.

Зазначений підхід є сталим у судовій практиці Верховного Суду. Зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 910/10901/23 зазначено, що приписи пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлюють спеціальні імперативні наслідки прострочення виконання зобов`язання в період дії воєнного стану, які полягають у повному звільненні боржника від сплати неустойки (штрафу, пені) та інших платежів за таке прострочення.

Аналогічний підхід застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).

З огляду на викладене позовні вимоги ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» у частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 500,00 грн є безпідставними та задоволенню не підлягають.

З урахуванням наведеного, встановивши факт укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» кредитного договору, факт отримання відповідачем коштів за вказаним договором та їх не повернення у відповідності до умов вказаного договору у строки, визначені сторонами, - суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» заборгованості у загальному розмірі 21 976,00 грн., з яких заборгованість за тілом 5 000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами 16 976,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке.

В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем під час звернення з даним позовом до суду.

Судом встановлено, що позивач поніс судові витрати, у виді сплати судового збору в сумі 2 662,40 грн.

Позовні вимоги задоволено на 88,88% (21 976,00 грн. / 24 726,00 грн х 100%).

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 366,34 грн (2 662,40 грн х 88,88% / 100 %) судового збору.

У позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати, в. ч. витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, повязаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Також, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частин 1, 3 ст. 133 та ч. 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До витрат, повязаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Судом враховано судові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Так за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

02 липня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» та адвокатським об`єднанням «Апологет» був укладений договір №0207 про надання правничої допомоги, відповідно до якого Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» повинна бути надана правова допомога, вартість якої узгоджена між сторонами. Згідно акту надання правничої допомоги № 2381 від 28.05.2026 року, сума гонорару становить 8 000,00 гривень.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги ТОВ «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» надало суду: договір про надання правничої допомоги №0207 від 02.07.2025 року.; акт надання послуг № 2381 від 28.05.2026; детальний опис наданих послуг від 28.05.2026.

Клопотання та/або заперечення від ОСОБА_1 чи від представника, щодо зменшення заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу на адресу суду не надходило.

За вказаних обставин, відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь позивача необхідно стягнути понесені останнім витрати на правову допомогу у сумі 7 110,40 грн (8 000,00 х 88,88% / 100%), пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 4, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 247, 258, 259, 264, 265, 280, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» (код ЄДРПОУ: 43561909, місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, будинок 1, корпус 28, рахунок IBAN: НОМЕР_3 в АТ «Райффайзен Банк», МФО: 300335) заборгованість за Договором № 60519808 про надання кредиту від 14 квітня 2025 року, у загальному розмірі 21976,00 грн (двадцять одна тисяча дев`ятсот сімдесят шість гривень 00 копійок), з яких: заборгованість по тілу кредиту 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок) та заборгованість по процентах 16976,00 грн (шістнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят шість гривень 00 копійок), а також витрати зі сплати судового збору в сумі 2366,34 грн (дві тисячі триста шістдесят шість гривень 34 копійки) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7110,40 грн (сім тисяч сто десять гривень 40 копійок), а всього стягнути 31452,74 грн (тридцять одна тисяча чотириста п`ятдесят дві гривні 74 копійки).

У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» (щодо стягнення комісії в сумі 250,00 грн та штрафу в сумі 2500,00 грн) відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 22 жовтня 2026 року.

Суддя В.М. Сіянко