Решение № 140851041, 16.10.2026, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області

16.10.2026

ЄУН 389/3999/25

Провадження №2/389/1324/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 року Знам`янський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі: головуючого судді Берднікової Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Іваніни В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду міста Знам`янка Кіровоградської області цивільну справу, в порядку загального позовного провадження, за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи в зв`язку з виходом на пенсію,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, 28 жовтня 2025 року звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати пропуск встановлений ст.233 КЗпП України тримісячного строку для подачі позову про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи в зв`язку з виходом на пенсію - з поважних причин та поновити йому цей строк. Стягнути з АТ «Українська залізниця» одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки в розмірі 12504 грн 51 коп., одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівника, у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі восьми середньомісячних заробітків в сумі 249297 грн 16 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію за період з 03 лютого 2025 року по день постановлення судового рішення в сумі 211667 грн 40 коп. без врахування всіх необхідних податків і зборів. Згідно зі ст.430 ЦПК України просив допустити негайне виконання рішення суду.

Вимоги обґрунтував тим, що в період з 1984 року по 03 лютого 2025 року він працював машиністом залізнично-будівельних машин 5 розряду цеху хопер-дозаторних та думпкарних вертушок структурного підрозділу «Знам`янська колійна машинна станція» філії «Центр з будівництва та ремонту колії» Акціонерного Товариства «Укрзалізниця». 03 лютого 2025 року відповідно до наказу (розпорядження) відповідача №06/ос від 31 січня 2025 року про припинення трудового договору, був звільнений з посади машиніста залізнично-будівельних машин 5 розряду за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, на підставі ст.38 КЗпП України. У вказаному наказі (розпорядженні) про припинення трудового договору зазначено: «Виплатити одноразову матеріальну допомогу відповідно п.2.2.9. Колективного договору у розмірі 8,0 середньомісячних заробітків з урахуванням рішення правління від 24 жовтня 2022 року (витяг з протоколу №Ц-54/90 Ком.т.). Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року (витяг з протоколу №Ц82/63Ком.т.).

В день звільнення відповідач у порушення ст.116 КЗпП України, не повідомив його письмово про нараховані та невиплачені при звільненні виплати всіх сум, виплатив після звільнення тільки компенсацію за невикористані 84 днів відпусток. Водночас, при звільненні йому не було виплачено одноразову допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 рік та за 2024 рік у розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу (п.3.4.2 Колективного договору) та одноразову матеріальну допомогу у розмірі - 8 середньомісячних заробітків (п.3.4.7 Колективного договору).

21 жовтня 2025 року він звернувся з письмовим запитом на ім`я начальника, який підписував наказ про його звільнення, в якому просив негайно виплатити належні йому виплати та письмово повідомити, про суми, які повинні бути йому нараховані та не виплачені при звільненні згідно зі ст.116 КЗпП України. Проте, відповідач в порушення вищенаведеної норми матеріального права залишив його заяву без розгляду, не вручив письмового повідомлення про нараховані та невиплачені суми при звільненні.

Таким чином відповідач в порушення ст.116 КЗпП України, в день його звільнення, не виконавши свої зобов`язання за Колективним договором, заборгував йому вищенаведені кошти, чим порушив його права, гарантовані законодавством України.

В наказі про звільнення, призупинення виплати матеріальної допомоги відповідач мотивував рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 (витяг з протоколу №Ц-82/63Ком.т), однак цим рішенням були поновлені виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені в період з січня до грудня 2024 року в порядку черговості, тому позивач вважає, що посилання на це рішення суперечить правовідносинам, що склалися, оскільки він був звільнений 03 лютого 2025 року. Посилання відповідача в наказі про його звільнення на рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року (витяг з протоколу №Ц-54/90 Ком.т) суперечить суті даного рішення щодо проведення звільнення працівників тільки в період 2022 року.

Окрім того позивач вказує, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності лише 24 березня 2022 року, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14 березня 2022 року у правління АТ «Українська залізниця» не було через відсутність зворотної дії у часі вказаного Закону.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року у справі №211/7338/23, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року, визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Крім того зазначає, що положенням ст.11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець може ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом. Дія таких положень може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором (частина перша статті 11 в редакції Закону № 4582-IX від 21 серпня 2025 року). Тобто, з 21 серпня 2025 року диспозиція вищенаведеної статті змінена. Стаття має імперативний характер. Посилання на рішення правління, які суперечать даній статті є порушенням норм матеріального права.

З урахуванням вищенаведеного, у відповідача не було підстав для призупинення виплат при звільненні, а тому відповідач повинен виплатити йому всі належні суми при звільненні.

Розрахунок заявлених до стягнення сум наведений позивачем у позовній заяві.

Представник відповідача, 17 грудня 2025 року подав до суду відзив на позов, відповідно до якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Першочергово вказав, що позивачем пропущено строк для звернення до суду. У позовній заяві не наведено жодних вагомих обґрунтувань причини порушення ч.2 ст.233 КЗпП України. Відповідно до долученої до матеріалів позовної заяви копії наказу (розпорядження) № 06/ос від 31 січня 2025 року про припинення трудового договору (контракту) позивач звільнений з займаної посади у зв`язку з виходом на пенсію 03 лютого 2025 року. До суду позивач звертається з позовною заявою про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи в зв`язку з виходом на пенсію, лише 28 жовтня 2025 року. Тобто ним пропущений строк звернення, який складає майже 9 місяців. Долучені позивачем документи не є належним підтвердженням поважності причин пропуску до суду.

По суті позовних вимог у відзиві зазначено, що у зв`язку з введенням воєнного стану, понесенням значних фінансово економічних збитків АТ «Укрзалізниця», було прийнято рішення правління (витяг з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління AT «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року) про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Згідно з телеграмною вказівкою вихідний №ЦБРК-07/1327 від 15 квітня 2022 року відповідно до вказівки №Ц-3/7-91/369-22 від 07 квітня 2022 року щодо призупинення нарахування та виплати коштів профспілковим організаціям, на період воєнного стану, зупинені нарахування та виплата коштів профспілковим організаціям, що передбачено Галузевою угодою, колективними договорами.

Розрахунок середнього заробітку виглядає наступним чином (238518,83/169)*(186/12)+1411,35*15,50=21875,93. Вказана сума коштів була нарахована позивачу у встановлені терміни чинного законодавства.

Розрахунок матеріальної допомоги на оздоровлення, середньомісячна норма тривалості часу становила за 2022 рік 166,7 годин, тарифна ставка на грудень 2022 року становила 39,59 грн *2022 рік 166,7*39,59*50% = 3299,83 грн; середньомісячна норма тривалості часу становила за 2023 рік 173,3 годин, тарифна ставка на грудень 2023 року становила 43,55 грн *2023 рік 173,3*43,55*50% = 3430,47 грн.

Щодо стягнення одноразової грошової допомоги на оздоровлення вказав, що позивач звертався з письмовими заявами на проведення йому відповідачем виплати одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення лише в 2022 та 2023 року про що свідчать відповідні звернення. Рішенням правління AT «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року (протокол № Ц-82/39 Ком.т.) ухвалено здійснювати, починаючи з 01 липня 2024 року, нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення працівників в розмірі 30% місячної ставки за умови використання працівником не менше ніж 14 календарних днів основної відпустки. У разі звільнення працівника йому відповідно до вимог ст.83 КЗпП України виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Основною умовою, за якої виплачується матеріальна допомога на оздоровлення, є факт надання працівникові щорічної відпустки (повністю або її частини). Таким чином, подією, яка безпосередньо пов`язується з виплатою цієї допомоги, має бути рішення про надання щорічної відпустки (або частини такої відпустки). У 2024 році позивач у відпустці не перебував, тому заява на матеріальну допомогу на оздоровлення відсутня, у зв`язку з чим відповідачем не було здійснено відповідної виплати позивачеві одноразової матеріальної допомоги рішенням правління AT «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року (протокол № Ц-82/39 Ком.т.). На думку відповідача, позивачем надано неправдивий розрахунок виплат передбачених п.3.4.2. Колективного договору одноразової допомоги на оздоровлення, крім того до матеріалів позовної заяви не долучено заяви на отримання одноразової допомоги за 2024 рік.

Заперечення проти позову в частині стягнення 8 середньомісячних заробітків обґрунтовані тим, що відповідно до п.3.4.7 колективного договору, при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи, що дає право на виплату надбавки за вислугу років: до 5 років 1 (один) середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років 2 (два) середньомісячні заробітки; понад 10 років 3 (три) середньомісячні заробітки. У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи, що дає право на виплату надбавки за вислугу років: від 15 до 20 років 1 середньомісячний заробіток; від 20 до 25 років 2 середньомісячні заробітки; від 25 до 30 років 3 середньомісячні заробітки; від 30 до 35 років 4 середньомісячні заробітки; більше 35 років 5 середньомісячних заробітків. Рішенням правління (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління AT «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року) було поновлено виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам AT «Укрзалізниця», які звільнились aбo будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року, у порядку черговості. Позивач був звільнений 03 лютого 2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст.38 КЗпП України наказом (розпорядженням) № 06/ос від 31 січня 2025 року про припинення трудового договору (контракту). Відповідно до листа члена правління AT «Укрзалізниця» від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25, у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01 квітня 2025 року та окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію призупинено. На період призупинення виплат керуючись графіком виплати працівникам AT "Укрзалізниця" одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію за 2024 рік та спільним роз`ясненням з Профспілкою залізничників i транспортних будівельників України від 06 вересня 2022 року №Ц/З-91/1459/Цпроф/30-22, право на отримання основної та додаткової матеріальної допомоги зберігається на весь період дії воєнного стану та протягом 2-ox місяців (a6o терміну передбаченого колективним договором) починаючи з дати припинення a6o скасування режиму воєнного стану. При стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені першочергово. Водночас, відповідно до ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Виплати, які є предметом спору в цій справі, передбачені колективним договором, тому їх призупинення відповідачем узгоджується з положеннями ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин. АТ «Українська залізниця» не відмовляло позивачу у виплаті спірних коштів, такі виплати на підставі положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв`язку з введенням воєнного стану на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» призупинені, а їх виплата буде можлива після скасування або закінчення воєнного стану в Україні, або прийняття окремого рішення про їх поновлення.

Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно з листом від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України на підставі ст.14, 147 Закону України «Про торговопромислові палати в Україні» від 02 грудня 1997 року№ 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». ТПП України також підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/ обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Таким чином, військова агресія російської федерації проти України це офіційно визнаний форс - мажор. АТ «Укрзалізниця» 01 березня 2022 на своїй офіційній сторінці (https://www.uz.gov.ua/press_center/up_to_date_topic/583964/) повідомила всіх про настання з 24 лютого 2022 року для АТ «Укрзалізниця» обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які об`єктивно можуть унеможливити належне та своєчасне виконання зобов`язань, передбачених умовами договорів (контрактів, угод тощо).

Позивачем на відзив на позовну заяву 25 грудня 2025 року надано відповідь, в якій вказано, що у відзиві є посилання на п.1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14 грудня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Дане твердження не відповідає дійсності та спростовується тим, що на момент його письмового звернення до відповідача про виплату належних коштів, вказане рішення, судом було визнано незаконним та скасоване.

Стаття 11 «Зупинення дії окремих положень колективного договору» Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачає: 1. У період дії воєнного стану роботодавець може ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом. Дія таких положень може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором (частина перша статті 11 в редакції Закону № 4582-IX від 21 серпня 2025 року). З 21 серпня 2025 року диспозиція вищенаведеної статті змінена. Стаття має імперативний характер. Посилання відповідача на рішення правління, які суперечать даній статті є порушенням норм матеріального права. Частина 1 ст.9 КЗпП України передбачає, що умови трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Відповідач у відзиві не заперечує те, що пункти Колективного договору та галузевої угоди, на які він посилається у позові не були зупиненні у встановленому законом порядку.

Посилання у відзиві на витяг з протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року щодо виплати матеріальної допомоги за період з 24 лютого 2022 року по 30 червня 2024 року і далі за текстом - визначити окремими рішеннями правління на кожен рік, спростовується тим, що текст вищенаведеного рішення посилається на рішення № Ц-54/31 Коці.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14 березня 2022 року, пункт 1.1.4. якого Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року по справі №211/7338/23 (провадження № 61-8811св24) визнано незаконним та скасовано.

Посилання на рішення штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 МЦ-1-1.5-25/47-25 є безпідставним, оскільки він звільнився до прийняття даного рішення, не знаходиться у трудових відносинах з відповідачем і тому його дія на нього не розповсюджується.

У відзиві є посилання на обстріли критичної інфраструктури відповідача, при цьому не зазначено, яким саме доказом підтверджується дана обставина, чим порушено п.5 ч.3 ст.178 ЦПК України. Отже, дані обставини відповідач не довів. Також у відзиві є посилання на обставини непереборної сили, але сертифікату Торгово-промислової палати України з цього приводу не долучено.

Також вказав, що у відзиві на позовну заяву відповідач частково визнає позовні вимоги про наявність заборгованості перед ним щодо не проведення всіх виплат при звільненні. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Щодо строку звернення до суду позивач вказав, що на даний час тримісячний строк на звернення до суду встановлений ст.233 ЗКпП України, не розпочався, так як відповідач не вручив йому письмового повідомлення про суми, нараховані та не виплачені йому при звільненні, що не оспорюється у відзиві.

03 березня 2026 року представником відповідача подано до суду додаткові пояснення, в яких вказано, що призупинення роботодавцем передбаченої колективним договором виплати матеріальної допомоги, за якою працівник звернувся після 24 березня 2022, повністю узгоджується зі ст.11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». У постанові від 11 жовтня 2021 року у справі №757/1997/20-ц Верховний Суд визнав можливим стягнення на користь колишнього працівника АТ «Укрзалізниця» середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 1 % від заявленої позовної вимоги. При цьому, станом на 2021 рік в Україні не було введено воєнний стан та не здійснювалась широкомаштабна збройна агресія рф щодо України, а інфраструктура АТ «Укрзалізниця» не зазнала руйнувань. Передбачена ст.117 К3пП України компенсаційна виплата не повинна бути спрямована на збагачення одного працівника. Якщо допущені роботодавцем порушення у проведенні повного розрахунку при звільненні все-таки будуть встановлені судом, то суд має право зменшити розмір середнього заробітку, передбаченого ст.117 КпП України або відмовити у його стягненні з огляду на форс-мажорні обставини в яких опинилось Товариство.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, подали заяву, в якій позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд їх задовільнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, подав заяву, в якій просив провести розгляд справи за його відсутності.

З огляду на заявлені сторонами клопотання про розгляд справи за їх відсутності та подані ними раніше заяви по суті спору, суд прийшов до висновку про розгляд справи за відсутності сторін, за наявними матеріалами справи, доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного висновку.

Однією із найважливіших конституційних гарантій забезпечення та захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9зп).

Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці "право на суд" охоплює три основні елементи: 1) наявність "суду", який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду. У своєму рішенні в справі "Голдер проти Сполученого Королівства", 1975 р. Суд відзначив: "Було б неприйнятним, на думку Суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 1984 року по 03 лютого 2025 року працював машиністом залізнично-будівельних машин 5 розряду цеху хопер-дозаторних та думпкарних вертушок структурного підрозділу «Знам`янська колійна машинна станція» філії «Центр з будівництва та ремонту колії» Акціонерного Товариства «Укрзалізниця», що підтверджується матеріалами справи і не заперечується стороною відповідача.

Наказом (розпорядженням) в.о. начальника структурного підрозділу Знам`янська колійна машинна станція Філії «Центр з будівництва та ремонту колії» АТ «Укрзалізниця» №06/ос від 31 січня 2025 року про припинення трудового договору (контракту) позивача звільнено із займаної посади машиніста залізнично-будівельних машин 5 розряду Цех хопер-дозаторних та думпкарних вертушок Механічна дільниця з 03 лютого 2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, за ст.38 КЗпП України. Підстава: заява ОСОБА_1 від 08 січня 2025 року.

Вказаним наказом також визначено наступне. Компенсувати позивачу за невикористані 120 днів відпустки: в тому числі 88 днів за період з 25 липня 2019 31 грудня 2023 року; 15 днів за період 01 січня 2024 -24 липня 2024 року; 17 днів за період 25 липня 2024 - 03 лютого 2025 року. Виплатити: Одноразову матеріальну допомогу відповідно до п.2.2.9 Колективного договору у розмірі 8 середньомісячних заробітків з урахуванням рішення правління від 24 жовтня 2022 року (витяг з протоколу №Ц-54/90 Ком.т.). Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укразалізниця» від 14 жовтня 2024 року (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т).

Позивач, 21 жовтня 2025 року поштовим зв`язком направив до структурного підрозділу Знам`янська колійна колійна машинна станція філії «Центр з будівництва та ремонту колії» АТ «Укрзалізниця» заяву, в якій просив провести з ним повний розрахунок при звільненні всіх виплат. Письмово повідомити про суми, які повинні бути йому нараховані та не виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору, коелктивного договору і відповідно до законодавства).

Відповіді на вказане звернення позивач не отримав.

Окрім того, позивач 02 жовтня 2025 року звернувся до голови Об`єднаної профспілкової організації філії «Центр з будівництва та ремонту колії» АТ Українська залізниця» із заявою від 01 жовтня 2025 року, в якій просив повідомити, чи вносилися з 11 грудня 2023 року по теперішній час зміни та доповнення до розділу І «Загальні положення» п.1.1.-1.8; 2.4; 3.4.1; 3.4.2 та 3.4.7 Колективного договору філії «Центр з будівництва та ремонту колії» АТ Українська залізниця», якщо так, то які. В разі внесення змін, просив надати відповідні документи.

На звернення позивача Об`єднана профспілкова організація філії «Центр з будівництва та ремонту колії» АТ Українська залізниця» повідомила, що 19 грудня 2024 року підписано спільну постанову між адміністрацією філії ЦБРК та об?єднаною профспілковою організацією філії (далі - ОПО ЦБРК) про продовження строку дії Колективного договору прийнятого на загальних зборах (конференції) трудового колективу філії ЦБРК протокол №1 від 11 грудня 2023 року та зареєстрованого Печерською районною адміністрацією в місті Києві державна адміністрація (реєстровий номер №140 від 27.12.2023) зі змінами та доповненнями 2024 року (протокол засідання президії ОПО ЦБРК №?5 від 13.05.2024, протокол засідання президії ОПО ЦБРК №9 від 01.08.2024). З 11 грудня 2023 року по теперішній час по запитуваним пунктам п.п.1.1-1.8; п.2.4; п.3.4.14 п.3.4.2 та 3.4.7 змін та доповнень не відбулося.

У листі голови Профспілки залізничників і транспортних будівель України від 30 вересня 2025 року адресованого позивачу, зазначено, що у період з 24 лютого 2022 року по теперішній час зміни та доповнення до пп.1.5-1.7, 2.1-2.5, 3.2.18,3.2.21 чинної Галузевої угоди між Державною адміністацією залізничного транспорту України та профспілками не вносились.

Як встановлено судом, ні одноразова матеріальна допомога на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 роки, ні одноразова матеріальна допомога при звільненні працівника, у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 8 середньомісячних заробітків, позивачу не виплачені як у день звільнення, так і наразі.

Згідно з п.3.4.2 Колективного договору укладеного між адміністрацією філії «Центр збудівництва та ремонту колії АТ «Українська залізниця» та об`єднаною профспілковою організацією філії «Центр будівництва та ремонту колії» АТ «Українська залізниця» на 2023 - 2024 роки зі змінами та доповненнями, адміністрація зобов`язується виплачувати, за письмовою заявою, працівникам, які безперервно пропрацювали у Товаристві шість і більше місяців, матеріальну допомогу на оздоровлення при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становитиме не менше 14 календарних днів) у розмірі 1 (однієї) Розрахункової величини один раз на календарний фінансовий рік (січень - грудень) в межах одного облікового періоду відпустки конкретного працівника.

Отже, оскільки виплата одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення передбачена п.3.4.2 Колективного договору, тому позивач має право на її отримання.

Право позивача на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки, представник відовідача не оспорює і вказує, що наразі такі виплати призупинені і будуть виплачені позивачу після прийняття окремого рішення правлінням.

Поряд з цим, представник відповідача заперечує право позивача на отримання одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, вказує, що позивач у відпустці не перебував і відповідно заяви на отримання одноразової допомоги за 2024 рік не писав..

Також вказував, що рішенням правління AT «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року (протокол № Ц-82/39 Ком.т.) ухвалено здійснювати, починаючи з 01 липня 2024 року, нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення працівників в розмірі 30% місячної ставки за умови використання працівником не менше ніж 14 календарних днів основної відпустки.

Виходячи з зазначеного, розрахунок виплат передбачених п.3.4.2 Колективного договору є неправильним.

Вирішуючи це питання, суд виходить з наступного.

Основною умовою, за якої виплачується матеріальна допомога на оздоровлення, є факт надання працівникові щорічної відпустки (повністю або її частини).

У матеріалах справи як заява, так і наказ про надання щорічної відпустки у 2024 році відсутні. Поряд з цим, у наказі про припинення трудового договору №06/0с від 31 січня 2025 року прийнято рішення про компенсацію за невикористані дні відпустки, зокрема 15 днів за період 01 січня 2024 по 24 липня 2024 року та 17 днів за період з 25 липня 2024 року по 03 лютого 2025 року, що свідчить на перевагу того, що ОСОБА_1 не перебував у щорічній відпустці у 2024 році, відповідно у нього відсутнє право на отримання одноразової допомоги на оздоровлення за 2024 рік.

При цьому, оскільки виплата одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення передбачена п.3.4.2 Колективного договору, позивач має право на її отримання за 2022, 2023 роки так як перебував у відпустках у цей період та подавав зави на отримання такої допомоги, у розмірі 50% окладу.

Посилання позивача на рішення правління АТ «Укрзалізниця» 27.06.2024 (витяг з протоколу №Ц-82/39 Ком.т.), яким ухвалено що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, починаючи з 01 липня 2024 року зупинено дію окремих положень колективних договорів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, у зв`язку з чим нарахування та виплата такої допомоги здійснюється в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу), суд не приймає до уваги оскільки, відповідні зміни до Колективного договору не вносилися, доказів попередження позивача про такі обмеження відповідачем не надано. При цьому, що п.3.2.18 Галузевої угоди, передбачено надання працівникам галузі матеріальної допомоги на оздоровлення на умовах і в розмірі, передбачених колективними договорами. Таким чином, правові підстави для зменшення розміру виплати позивачу одноразової допомоги на оздоровлення до 30% відсутні.

Щодо виплати одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівника.

Представник відповідача не заперечує право позивача на отримання одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 8 середньомісячних заробітків, при цьому вказує на призупинення таких виплат на період воєнного стану з посиланням на лист АТ «Укрзалізниця» №Ц-5-1.5-25/122-25 від 04 квітня 2025 року, положення ст.11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», форсможорні обставини, значні збитки завдані АТ «Укрзалізниця» внаслідок збройної агресії рф.

Судом встановлено, що ці виплати призупинені відповідачем на підставі ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX від 15 березня 2022 року, яка передбачає на період воєнного стану зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця, а також рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), відповідно до якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами, а також інші одноразові заохочення.

Протилежного відповідачем не доведено, витяг з протоколу №Ц-54/90 Ком.т. рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року, витяг з протоколу №82/63 Км.т. рішення правління АТ «Укрзалізниця», які судячи зі змісту наказу стали підставою для призупинення виплати одноразової матеріальної допомоги, суду не надано.

Приписами ст.43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Частиною першою статті 5 Закону України "Про колективні договори та угоди" встановлено, що умови колективних Договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою ст.9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Відповідно до ст.10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Згідно зі ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Відповідно до ст.18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Так, згідно з даними витягу з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

В свою чергу, Колективним договором між адміністрацією філії «Центр будівництва та ремонту колії АТ «Українська залізниця» та об`єднаною профспілковою організацією філії «Центр будівництва та ремонту колії» АТ «Українська залізниця» на 2023 - 2024 роки зі змінами та доповненнями, передбачено:

Пункт 3.4.7. При звільненні працівників вперше з роботи у зв?язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи, що дає право на виплату надбавки за вислугу років: до 5 років - 1 (один) середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років - 2 (два) середньомісячні заробітки; понад 10 років - 3 (три) середньомісячні заробітки.

У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв?язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи, що дає право на виплату надбавки за вислугу років: від 15 до 20 років - 1 (один) середньомісячний заробіток; від 20 до 25 років - 2 (два) середньомісячні заробітки; від 25 до 30 років - 3 (три) середньомісячні заробітки; від 30 до 35 років - 4 (чотири) середньомісячні заробітки; більше 35 років - 5 (п?ять) середньомісячних заробітків.

Як слідує з листа Об`єднаної профспілкової організація філії «Центр з будівництва та ремонту колії» АТ Українська залізниця» строк дії цього колективного договору продовжено 11 грудня 2023 року, змін та доповнень до п.3.4.2 та 3.4.7 не вносилося.

До Галузевої угоди змін щодо призупинення нарахування та виплати працівникам відповідних одноразових і додаткових матеріальних допомог не вносилися.

Згідно зі ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Як встановлено судом, відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (п.1.1.4 протоколу №Ц-54/31 Ком.т.) про призупинення виплати йому частки заробітної плати, а саме матеріальної допомоги на оздоровлення та при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію.

Призупинення виплат таких коштів, які передбачені Колективним договором та Галузевою угодою, відповідачем здійснено в односторонньому порядку. В порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» відповідач не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючого колективного договору в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення та при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, а такі зміни мають вноситися лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Крім того, відповідач ухвалив відповідне рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

Суд також враховує, що рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 вказане рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 23 лютого 2024 року залишено без змін. При цьому, Верховним Судом наголошено на тому, що судом апеляційної інстанції не враховано, що вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, в той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Отже, пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31, на підставі якого позивачу при звільненні не виплачена відповідна матеріальна допомога, було визнано незаконним та скасовано.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підтверджено, що згідно зі ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Лист АТ «Укрзалізниця» №Ц-5-1.5-25/122-25 від 04 квітня 2025 року, на який посилається представник відповідача, суд не бере до уваги, оскільки він не є рішенням правління АТ «Укрзалізниця» у розумінні ст.11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», містить посилання на те, що таке призупинення здійснюється на виконання протоколу штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25 (штаб АТ "Укрзалізниця" з ефективності не є виконавчим органом товариства). До того ж, на момент звільнення позивача вказаних листа та протоколу, ще не існувало.

Таким чином, судом встановлено, що станом на день звільнення позивача відповідач не провів виплату позивачу всіх належних сум, а саме не виплатив матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 роки та при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію 8 середньомісячних заробітків.

За змістом пунктом 3.4.2 Колективного договору визначено, що одноразова допомога на оздоровлення виплачується в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу.

Позивач просить стягнути одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік в розмірі 4168 грн 17 коп. та за 2023 рік в розмірі 4168 грн 17 коп., що складає 50% його посадового окладу станом на грудень 2024 року. Визначаючи таку суму позивач ґрунтувався на розмірі посадового окладу, зазначеного в розрахунковому листі за грудень 2024 року (а.с. 32), який становив 8336 грн 34 коп.

Відповідач заперечув щодо такого розрахунку, зробив свій розрахунок виходячи з часу коли позивач фактично перебував у відпустках та подавав роботодавцю заяви про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення.

Так за його даними середньомісячна норма тривалості часу становила за 2022 рік 166,7 годин, тарифна ставка на грудень 2022 року становила 39,59 грн. Середньомісячна норма тривалості часу за 2023 рік становила 173,3 годин, тарифна ставка на грудень 2023 року становила 43,55 грн. Таким чином, за підрахунками відповідача одноразова матеріальна допомога на оздоровлення позивачу за 2022 рік становить 3299,83 грн (166,7*39,59*50%) за 2023 рік 3430,47 (173,3*43,55*50% ). Всього: 6730 грн 30 коп. (а.с. 222 т.1).

Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки в сумі розрахованій відповідачем, яка становить 6730 грн 30 коп.

Крім того, пунктом 3.4.7 Колективного договору визначено, що: при звільненні працівників вперше з роботи у зв?язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи, що дає право на виплату надбавки за вислугу років: ……; понад 10 років - 3 (три) середньомісячні заробітки.

У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв?язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи, що дає право на виплату надбавки за вислугу років: …….., більше 35 років - 5 (п?ять) середньомісячних заробітків.

Позивач просить стягнути матеріальну допомогу при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 8 середньомісячних заробітків, загальний розмір яких за його розрахунком становить 249297 грн 16 коп.

Разом з тим, відповідач зі вказаним розрахунком позивача не погоджується. За його розрахунком сума вихідної допомоги в розмірі 8-ми середньомісячних заробітків (посадових окладів) складає 175169 грн 20 коп. без відрахування обов`язкових зборів та податків (а.с.93-94 т.2).

Згідно з наданою відповідачем довідкою про середню зарплату за 2 місяці, загальна сума заробітної плати за грудень 2024 року, січень 2025 року складає 22821 грн 34 коп., середньомісячна заробітна плата позивача за грудень 2024 року, січень 2025 року становить 21896 грн 15 коп. А середньоденна заробітна плата (з розрахунку - грудень 2024 року, січень 2025 року) складає 1342 грн 43 коп.(а.с.96 т.2).

Суд погоджується з розрахунком відповідача, оскільки дані, що в ньому містяться, відповідають матеріалам справи, він обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, під час розрахунку враховані всі виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати, а також відмінусовані виплати, які не враховуються при розрахунку відповідно до п.4 розділу III вказаного Порядку №100.

При цьому, розрахунок сум, наведений позивачем в позові, суд до уваги не приймає, оскільки він обрахований виходячи із загальної суми всіх нарахувань за грудень 2024 та січень 2025 року, без відрахування складових, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

За такого, до стягнення підлягає невиплачена матеріальна допомога в розмірі 8 середньомісячних заробітків, сума якої становить 175169 грн 20 коп. (21896 грн 15 коп.х8).

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 03 лютого 2025 до дня ухвалення судового рішення, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3248-IV від 20 грудня 2005 року; в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

За змістом положень ст.115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

В даному випадку судом встановлено, що відповідач порушив строки виплати матеріальної допомоги позивачу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно з п.1 Порядку №100 цей нормативний акт застосовується, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

В пункті 2 Порядку №100 зазначено, що середня заробітна плата обраховується, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В цій справі позивача позбавлено права на отримання матеріальної допомоги при звільненні, як того передбачають положення ст.116 КЗпП України. Подією, з якою пов`язана виплата за затримку виплати всіх сум, є день звільнення позивача, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.

Як вже зазначалося вище, судом приймається до уваги довідка про середню заробітну плату за 2 місяці (а.с. 96 т.2). Так, середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи перед звільненням становила 1342 грн 43 коп.

Позивач звільнений із займаної посади на пенсію 03 лютого 2025 року та за вимогами позовної заяви просив стягнути середній заробіток до дня ухвалення судового рішення, тобто 09 жовтня 2026 року.

Проте, суд враховуючи положення ст.117 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3248-IV від 20 грудня 2005 року; в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року), де зазначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, приходить до висновку що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію позивача повинна бути розрахована з 03 лютого 2025 року до 03 серпня 2025 року, тобто небільше як за шість місяців.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 сформулювала правовий висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку під час звільнення шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Число робочих днів у періоді з 03 лютого 2025 року до 03 серпня 2025 року, які мають бути оплачені за середнім заробітком 133 робочих днів (з урахуванням ч.6 ст.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст.73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів).

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 лютого 2025 року до 03 серпня 2025 року, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 178543 грн 99 коп. (1342 грн 43 коп х 133 робочих днів), що майже не перевищує загального розміру невиплачених при звільненні працівнику сум.

Аргументи відповідача щодо неможливості виплати позивачу грошових коштів при його звільненні через воєнний стану, форсможорні обставини, значні збитки завдані АТ «Укрзалізниця» внаслідок збройної агрксії рф, є слушними однак не є вирішальними у даному випадку, оскільки введення воєнного стану в Україні, наявність листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який засвідчує військову агресію російської федерації проти України, не звільняє відповідача від виконання ним відповідних зобов`язань перед позивачем та не підтверджують виникнення форс-мажорних обставин, які перебувають у причинному зв`язку із неможливістю виконання грошових зобов`язань. Відповідачем не доведено існування обставин (не самих по собі, а для даного конкретного випадку), що перешкодили б йому виконати обов`язок щодо виплати належним позивачу при звільненні сум. Тобто, відповідачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між обставинами непереборної сили, на які він посилалається, та неможливістю належного виконання свого обов`язку роботодавця.

Разом з цим, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України викладені у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 та встановлені судом обставини, зокрема щодо розміру невиплаченої у день звільнення суми, її співвідношення із розрахованим середнім заробітком, поведінку сторін, те, що заборгованість залишається непогашеною, позивач не допускав навмисно затягування в питанні виплати йому повної суми при звільненні, але зважаючи на наведені відповідачем доводи несвоєчасного розрахунку з відповідачем при звільненні через фінансові труднощі товариства, які суд вважає вагомими, а тому з метою забезпечення дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд робить висновок про зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача до 50% розрахованої судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення у зв`язку з виходом позивача на пенсію, що становить 89272 грн 00 коп. (178543 грн 99 коп. х 50%).

З врахуванням вимог ч.2 ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з цим позовом позивачем не пропущено, оскільки відповідач не вручив йому письмового повідомлення про нараховані та не виплачені суми при звільненні.

Таким чином заявлені позивачем позовні вимоги підлягають частковому задоволеню, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення: одноразова матеріальна допомога на оздоровлення за 2022,2023 роки, в сумі 6730 грн 30 коп.; одноразову матеріальну допомогу в розмірі 8 середньомісячних заробітків, у сумі 175169 грн 20 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 89272 грн 00 коп. Всього: 271171 грн 50 коп. Вказані суми визначені без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

На підставі статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 2711 грн 71 коп.

Керуючись ст.4,12,13, 81,89, 141, 259, 263 -265, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомога на оздоровлення за 2022, 2023 роки в сумі 6730 (шість тисяч сімсот тридцять) грн 30 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівника, у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі восьми середньомісячних заробітків у сумі 175169 (сто сімдесят п`ять тисяч сто шістдесят дев`ять) грн 20 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 89272 (вісімдесят дев`ять тисяч двісті сімдесят два) грн 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 2711 (дві тисячі сімсот одинадцять) грн 71 коп.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

Позивач ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» місце знаходження місто Київ вулиця Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815.

Суддя Г.В. Берднікова