Решение № 140849291, 22.10.2026, Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №943/1753/26

Провадження № 2/943/1658/2026

22 жовтня 2026 року м. Буськ

Буський районний суд Львівської області у складі судді Коса І.Б, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду в м. Буську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

позивач ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ», через адвоката Пархомчука С.В., звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 23 квітня 2021 року між ТОВ «ФК «АВІА ГРУП» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №29174 про надання фінансового кредиту шляхом використання відповідачем одноразового ідентифікатора (електронного підпису), згідно якого кредитор перерахував відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 2000,00 грн., зі сплатою процентів за користування цим кредитом у розмірі 2,5% в день, строком користування на 30 днів, які відповідач зобов`язався повернути кредитору. Проте, відповідач ОСОБА_1 не виконав належним чином кредитних зобов`язань, внаслідок чого 17 лютого 2022 року згідно Договору факторингу №02-17/02/2022, первісним кредитором ТОВ «ФК «Авіа Груп» відступлено право вимоги за вищевказаним Кредитним договором №29174 від 23.04.2021 року на користь позивача ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ», яке відповідно набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 , де станом на 01.06.2026 року сума заборгованості перед новим кредитором становить 12500,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 2000 грн; заборгованість за відсотками 10500 грн. Оскільки відповідач добровільно не погашає вказану заборгованість за кредитом, що стало приводом для звернення позивача до суду із цим позовом. Крім того, представник позивача просить стягнути із відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15500,00 грн., про що також додатково надіслав до суду заяву про розподіл (компенсацію) судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи, в якій просить стягнути із відповідача на користь позивача витрати на професійну правову допомогу в розмірі 15 500,00 грн., на підтвердження чого долучив підтвердні документи, а саме: Акт про отримання правової допомоги від 12.10.2026 року та Квитанцію про оплату правової допомоги від 12.10.2026 року.

Ухвалою судді від 18.09.2026 року, після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача, який не є підприємцем, вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідач ОСОБА_1 своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву в установлений судом строк та спосіб не скористався.

Ураховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали та з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи із таких мотивів.

Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно частини першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами п`ятою - сьомою статті 81 цього Кодексу передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 23 квітня 2021 року між первісним кредитором ТОВ «ФК «АВІА ГРУП» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту (індивідуальна частина) №29174, за яким відповідач отримав у кредит грошові кошти у розмірі 2000,00 грн., строком на 30 днів, зі сплатою процентів за користування цим кредитом у розмірі 2,5% на день, які відповідач зобов`язався повернути та сплатити проценти за користування цим кредитом не пізніше 22 травня 2021 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» вищевказаний договір укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором (абзац другий ч. 1 ст. 12 цього Закону).

Так, на виконання зазначених вище вимог законодавства, відповідачем ОСОБА_1 було використано електронний підпис із одноразовим ідентифікатором «AV9624», відправленого відповідачем 23 квітня 2021 року за допомогою номеру телефону ( НОМЕР_1 ), для підписання Кредитного договору №29174 від 23.04.2021, тобто між сторонами укладено вищевказаний кредитний договір у формі у формі електронного документа із використанням електронного підпису.

Як убачається із матеріалів справи, що первісний кредитор ТОВ «ФК «АВІА ГРУП» виконало взяті на себе зобов`язання за вищевказаним кредитним договором у повному обсязі, надавши відповідачу кредит, відповідно до умов укладеного Кредитного договору №29174 від 23.04.2021, шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 2000,00 грн. на банківську картку відповідача ОСОБА_1 за № НОМЕР_2 , через АТ «Райффайзен Банк», згідно квитанції №А82859В49614CLY29174Т266411 від 23.04.2021, вказану ним під час заповнення своїх анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується Інформаційною довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» №710/06 від 29.06.2026 року про зарахування коштів на вказану карту відповідача.

Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» вищевказаний договір укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором (абзац другий ч. 1 ст. 12 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України).

Нормою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у статті 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у статті 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч. 12 ст. 11 цього Закону).

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст. 205, ст. 207 ЦК України).

Згідно правового висновку Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 вересня 2020 року в справі №732/670/19, Суд виснував про безпідставність доводів позичальника, який покликався на те, що він не підписував кредитний договір у електронній формі та не погоджував його істотні умови, а також про відсутність правових підстав для визнання недійсним вказаного кредитного договору, підписаного позивачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що передбачено положеннями Закону України «Про електронну комерцію», а за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. При цьому, Судом констатовано, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору, як комбінація цифр і/або букв, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Тотожні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2020 року в справі №404/502/18, де Суд, відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору в електронній формі, виснував, що без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 констатовано, що при оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Відтак, суди встановили, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому, особа через особистий кабінет на вебсайті відповідача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання кнопки «погоджуюсь», після чого ТОВ «Гоуфінгоу» надіслало позивачу за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який позивач і використала для підтвердження підписання кредитного договору.

Подібні правові висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року в справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 року в справі №234/7159/20 (суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Згідно частини першої статті 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

В силу приписів статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статей 525, 611, 612, 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відтак, ураховуючи встановлене, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_1 ознайомився та погодився із умовами електронного Кредитного договору №29174 від 23.04.2021, який відповідач ОСОБА_1 підписав одноразовим ідентифікатором «AV9624», тобто в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Згідно цього відповідач підтвердив прийняття умов кредитного договору одноразовим ідентифікатором «AV9624» через власний мобільний номер телефону ( НОМЕР_1 ), а також отримав у первісного кредитора грошові кошти у розмірі 2000,00 грн. на банківську картку відповідача ОСОБА_1 за № НОМЕР_2 , через АТ «Райффайзен Банк», згідно квитанції №А82859В49614CLY29174Т266411 від 23.04.2021, вказану ним під час заповнення своїх анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується Інформаційною довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» №710/06 від 29.06.2026 року про зарахування коштів на вказану карту відповідача.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 512 ЦК кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Згідно частини першої статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).

Згідно статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, а якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, зокрема, у цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (ч. 2 ст. 516 ЦК України). При цьому, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України).

Тобто, за змістом цього положення несприятливі умови для нового кредитора пов`язуються із виконанням боржником обов`язку первісному кредитору, а не у звільненні останнього від такого обов`язку в цілому. Однак, відповідач ОСОБА_1 не надав до суду доказів належного виконання ним свого обов`язку первісному кредитору (ТОВ «ФК «Авіа Груп»).

Як убачається із матеріалів справи, що 17 лютого 2022 року згідно Договору факторингу №02-17/02/2022 первісним кредитором ТОВ «ФК «Авіа Груп» відступлено право вимоги за вищевказаним Кредитним договором №29174 від 23.04.2021 року на користь позивача ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ», який відповідно набув право вимоги до відповідача ОСОБА_1 згідно Витягу із реєстру боржників до Договору факторингу №02-17/02/2022 від 17.02.2022 року на загальну суму заборгованості в розмірі 12500,00 грн.

Тобто, за змістом цього положення несприятливі умови для нового кредитора пов`язуються із виконанням боржником обов`язку первісному кредитору, а не у звільненні останнього від такого обов`язку в цілому. Однак, відповідач не надав до суду доказів належного виконання ним свого обов`язку первісному кредитору ТОВ «ФК «Авіа Груп», як і останньому кредитору в його грошовому зобов`язанні, тобто позивачу ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ».

Разом із тим, як убачається із долученої до позовної заяви Виписки з особового рахунку за Кредитним договором №29174 від 23.04.2021, що станом на 01 червня 2026 року сума заборгованості відповідача ОСОБА_1 перед новим кредитором становить 12500,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 2000 грн; заборгованість за відсотками 10500 грн., чого відповідачем спростовано не було.

За відсутності будь-яких інших доказів у справі щодо розміру заборгованості відповідача перед позивачем та погашення ним такої заборгованості, суд вважає доведеним факт наявності заборгованості останнього перед позивачем на загальну суму в розмірі 3 800,00 грн., чого відповідач не спростував, що є заборгованістю за простроченим тілом кредиту, нарахованими процентами у межах 30 денного строку за користування кредитом, що підлягають стягненню із відповідача на користь позивача саме в цій частині.

Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Як убачається із матеріалів справи, що згідно п. 1.2, п. 1.3 Договору про надання фінансового кредиту (індивідуальна частина) №29174 від 23.04.2021 року відповідач і первісний кредитор домовилися про те, що кредит надається строком на 30 днів (дата повернення кредиту 22.05.2021), зі сплатою відсотків за користування цим кредитом у розмірі 2,5% на день протягом 30 днів із дня укладення цього Договору, а також визначили загальний розмір відсотків за користування цим кредитом, що становить 1500 грн. (2,5%х2000х30).

Крім того, між первісним кредитором ТОВ «ФК «АВІА ГРУП» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Додаток №1 до Договору про надання фінансового кредиту №29174 від 23.04.2021 року, яким сторони визначили Графік розрахунків та орієнтовну сукупну вартість кредиту, де вони фактично підтвердили чинність п. 1.2, п. 1.3 цього Договору, зокрема, що кредит в сумі 2000 грн. надано строком на 30 днів зі сплатою 2,5% протягом вказаного строку, а також обумовлено, що загальний розмір нарахованих процентів за користування цим кредитом становить в сумі 1500 грн.

Натомість, згідно долученої до позовної заяви Виписки з особового рахунку за Кредитним договором №29174 від 23.04.2021, слідує, що проценти за користування цим кредитом первісним кредитодавцем ТОВ «ФК «Авіа Груп» нараховані за період із 23.04.2021 року по 01.06.2026 року, що суперечить п. 1.2, п. 1.3 Договору про надання фінансового кредиту (індивідуальна частина) №29174 від 23.04.2021, оскільки проценти за користування кредитом нараховані після 22.05.2021 року, отже за спливом обумовленого строку кредитування.

При цьому, як виснувала Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також пеню, застосовувати штрафні санкції, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Таким чином, суд вважає, що нарахування відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору є безпідставним. Відтак, у межах строку дії договору у кредитодавця було право нараховувати проценти в розмірі 1500,00 грн. (2000 грн х 2,5% х 30 днів = 1500 грн).

Ааналогічний правовий висновок щодо безпідставності нарахування відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору та відмови судом у стягненні таких відсотків викладений у постанові Львівського апеляційного суду від 16 жовтня 2026 року в справі №943/1129/25.

За таких обставин суд приходить до переконання, що заявлені позовні вимоги слід задовольнити частково, а тому із відповідача на користь позивача слід стягнути загальну суму заборгованості у розмірі 3500,00 грн., що складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 2000 грн. та заборгованості за процентами у розмірі 1500 грн.

Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 2662,40 грн., що підтверджено платіжним дорученням, яке міститься у матеріалах справи. Таким чином, із відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становитиме 745,47 грн. (3500/12500х2662,40).

Разом із тим, суд вважає, що заявлені представником позивача до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15500,00 грн. підлягають до часткового відшкодування, виходячи із таких мотивів.

Зокрема, частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року в справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як убачається із матеріалів справи, що 01 червня 2026 року між позивачем ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» та адвокатом Пархомчуком Сергієм Валерійовичем укладено Договір про надання правової допомоги, де згідно п. 3.1 цього Договору від 01.06.2026 року передбачено гонорар адвоката у розмірі 3000 грн. за одну годину фактично витраченого часу на надання правової допомоги.

Також із матеріалів справи вбачається, що позивач ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» отримав від адвоката Пархомчука С.В. такі послуги: зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості ОСОБА_1., кількістю 0,5 год., вартістю 1500 грн.; складання та подання до суду позовної заяви, кількістю 3 год., вартістю 9000 грн.; інші клопотання та заяви до суду, складення процесуальних документів та моніторинг ЄДРСР у цій справі, кількістю 1,5 год., вартістю 4500 грн.; канцелярські витрати та відправка поштової кореспонденції, вартістю 500 грн., де загальна вартість наданих послуг складає 15500 грн.

Разом із тим, адвокат Пархомчук С.В. надіслав до суду заяву про розподіл (компенсацію) судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи, на підтвердження якого долучив підтверджуючі документи, а саме: Акт про отримання правової допомоги від 12.10.2026 року та Квитанцію про оплату правової допомоги від 12.10.2026 року, що підтверджують вказану суму витрат, які фактично сплачені позивачем ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» на користь адвоката Пархомчука Сергія Валерійовича.

Однак, суд констатує, що розмір витрат на правничу допомогу повинен бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт чи наданих послуг; витраченим адвокатом часом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони чи публічним інтересом до справи.

Натомість, аналізуючи розмір гонорару адвоката на дотримання вимог співмірності, суд, з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), враховуючи, що адвокатом фактично було надано правову допомогу шляхом складення позовної заяви та формуванням додатків до неї, а відтак заявлений до відшкодування представником позивача розмір витрат на правову допомогу в сумі 15500 грн. є, на думку суду, неспівмірним зі складністю справи, оскільки значно перевищує доведену ціну позову (3500 грн.), та обсягом виконаної адвокатом роботи, отже суд вважає заявлений розмір витрат (15500 грн.) необґрунтованим та завищеним, оскільки також справа належить до категорії нескладних справ, розгляд якої проводився в спрощеному провадженні без участі представника позивача, спір пов`язаний зі стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять значної кількості документів для дослідження, на збирання яких адвокат витратив би значний час, а вирішення спірних правовідносин має сталу судову практику та релевантне законодавство.

Крім того, відповідно до Додаткової постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року в справі №201/14495/16-ц фактично констатовано право суду самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правову допомогу. Зокрема, розподіляючи витрати особи на професійну правничу допомогу, Верховний Суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. При цьому, колегія суддів самостійно визначила їх розмір, що підлягає відшкодуванню, виходячи з критерію їх розумної необхідності. Зокрема, ураховуючи характер виконаної адвокатом роботи (аналіз касаційної скарги, складання та оформлення відзиву на касаційну скаргу, аналіз судової практики), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи (підготовка відзиву), критерію необхідності подання відзивів на касаційну скаргу та значимості таких дій у справі, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн, а на користь третьої особи - 1500 грн.

Відтак, аналізуючи вищенаведені фактичні обставини справи, релевантне законодавство та судову практику його застосування, із огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи із ціни позову, конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи у вигляді підготовки позовної заяви, а також те, що розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу (15500 грн.) видається очевидно необгрунтованим та значно перевищує обгрунтовану ціну даного позову (3500 грн.), а справа розглянута без повідомлення (виклику) сторін у справі, отже суд приходить до переконання про часткову обгрунтованість заявлених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. та, ураховуючи приписи п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, вищевказаний розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягають стягненню із відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 840,00 грн. (3500/12500х3000).

Ураховуючи викладене, та керуючись статтями ст.ст. 2, 4, 10, 12, 76-80, 81, 82, 89, 133, 137, 141, 178, 223, 247, 259, 260, 263, 264, 265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість в сумі 3500,00 грн. (три тисячі п`ятсот гривень) та судовий збір у розмірі 745,47 грн. (сімсот сорок п`ять гривень 47 копійок).

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» витрати на правову допомогу в розмірі 840,00 (вісімсот сорок гривень).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач: ТОВ ««ФК КЕШ ТУ ГОУ» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7, код ЄДРПОУ 42228158).

Представник позивача: адвокат Пархомчук Сергій Валерійович ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Суддя: І. Б. Кос