Постановление суда № 140845429, 21.10.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/13900/26

Номер провадження 1-кс/205/5424/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2026 м.Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі слідчого судді ОСОБА_1 за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні клопотання слідчого СУ ГУНП в Донецькій області у кримінальному провадженні №12026042120001140 за ч. 1 ст. 263 КК України про арешт майна,

ВСТАНОВИВ:

Клопотання обґрунтовано тим, що СУ ГУНП в Донецькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 12026050000001140 від 22.09.2026 за ознаками кримінальних правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

До СУ ГУНП в Донецькій області надійшли матеріали від правоохоронних органів, в яких вбачається, що військовослужбовець ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зберігає вибухову речовину та боєприпаси, з метою подальшого збуту.

20.10.2026 року за участі свідка ОСОБА_4 проведено контроль за вчиненням злочину у формі оперативної закупки, в ході якої незаконна діяльність ОСОБА_3 була підтверджена.

Під час затримання особи ОСОБА_3 проведено особистий обшук останнього, в ході якого виявлено та вилучено мобільний телефон iPhone-13, 128GB, ІМЕІ: НОМЕР_1 , з сім-карткою із номером НОМЕР_2 .

В подальшому вилучені предмети було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, оскільки з урахуванням матеріалів кримінального провадження, на думку слідчого, відповідають критеріям визначеними ч. 1 ст. 98 КК України.

Слідчий в судове засідання не з`явився, про час та дату судового розгляду повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд клопотання без його участі.

Підозрюваний ОСОБА_3 та його захисник ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилися, подали заяви про розгляд клопотання без їхньої участі.

Розглядаючи клопотання слідчого про арешт тимчасово вилученого майна, слідчий суддя керується положеннями ст. 98, ст. 100, ст. 131, ст. 132, ст. 167-173, ст. 208 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, є доказом кримінального правопорушення.

Згідно з п. 1 ч. 2 та ч. 3 ст. 170 КПК України арешт накладається з метою забезпечення збереження речових доказів за наявності достатніх підстав вважати, що майно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Разом із тим за змістом ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 цього Кодексу. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України повинен обов`язково враховувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідки арешту. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 132 КПК України обов`язок доведення наявності правових підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження покладається саме на слідчого та прокурора.

Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя встановив, що мобільний телефон iPhone-13 із сім-карткою було вилучено під час особистого обшуку особи при її затриманні за ч. 1 ст. 263 КК України та в подальшому постановою слідчого визнано речовим доказом. Проте сам по собі факт винесення слідчим постанови про визнання речі речовим доказом за відсутності належного фактичного обґрунтування не створює безумовних підстав для накладення арешту та не звільняє сторону обвинувачення від процесуального обов`язку довести дійсне доказове значення майна у взаємозв`язку з предметом доказування за ст. 91 КПК України.

Сторона обвинувачення у поданому клопотанні обмежилася лише посиланням на кваліфікацію діяння та процесуальний факт визнання пристрою речовим доказом, взагалі не вказавши, які саме відомості може містити мобільний телефон iPhone-13 із сім-карткою, як вони співвідносяться з обставинами незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами за ч. 1 ст. 263 КК України та яким чином вони можуть бути використані у доказуванні. У клопотанні не наведено даних про те, що зазначений засіб зв`язку використовувався особою як засіб чи знаряддя підготовки, вчинення або приховування кримінального правопорушення, фіксації домовленостей щодо придбання, носіння чи збуту заборонених предметів або що на ньому збереглися відповідні цифрові сліди.

Більш того, постанова слідчого від 20.10.2026 теж взагалі не містить обґрунтування доказового значення вилученого мобільного телефону із сім-карткою.

Відповідно до усталеної судової практики статус майна як речового доказу не може презюмуватися чи ґрунтуватися виключно на припущеннях сторони обвинувачення про його можливу корисність у майбутньому без зазначення конкретних відомостей, які пристрій містить або може містити. За відсутності наведення слідчим конкретного індивідуального зв`язку вилученого термінала зв`язку з інкримінованим правопорушенням та за недоведеності відповідності зазначеного пристрою обов`язковим критеріям ст. 98 КПК України позбавлення особи права користуватися та розпоряджатися належним їй мобільним телефоном є надмірним і неспівмірним тягарем, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 173 КПК України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, відповідно до засад диспозитивності та змагальності сторін, закріплених у ст. 22 та ст.26 КПК України, слідчий суддя вирішує питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження виключно в межах заявлених стороною обвинувачення вимог і наведених нею мотивів. Згідно з ч. 2 ст. 132, п. 1 ч. 2 ст. 171 та ч. 1 ст. 173 КПК України тягар обов`язку визначення мети, правових підстав та доведення необхідності арешту майна покладається виключно на слідчого чи прокурора. Слідчий суддя під час здійснення судового контролю не є органом досудового розслідування чи стороною обвинувачення, не наділений повноваженнями перебирати на себе їхні процесуальні функції, а тому не має права самостійно відшукувати, домислювати або конструювати доказове значення вилученого мобільного пристрою чи вигадувати підстави для обмеження конституційного права власності, якщо такі обставини не були прямо зазначені та належним чином не обґрунтовані слідчим у поданому клопотанні.

Оскільки слідчим не доведено необхідності арешту майна та наявності ризиків, передбачених абз.2 ч. 1 ст. 170 КПК України, у задоволенні клопотання про накладення арешту на мобільний телефон iPhone-13 із сім-карткою слід відмовити. Відповідно до імперативних вимог ч. 3 ст. 173 та п. 2 ч. 1 ст.169 КПК України відмова у задоволенні клопотання про арешт майна тягне за собою обов`язок негайного повернення особі тимчасово вилученого майна.

На підставі викладеного, керуючись ст.115, 170-173, 303, 304, 306, 307 КПК України, слідчий суддя

УХВАЛИВ:

Клопотання слідчого про арешт майна у кримінальному провадженні №12026042120001140 за ч. 1 ст. 263 КК України залишити без задоволення.

Мобільний телефон iPhone-13, 128GB, ІМЕІ: НОМЕР_1 , з сім-карткою із номером НОМЕР_2 повернути ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Копію ухвали негайно після її постановлення вручити слідчому, прокурору, підозрюваному, а в разі їх відсутності в судовому засіданні - надіслати не пізніше наступного робочого дня.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`яти днів з дня її оголошення (а особою, яка перебуває під вартою або не була присутня під час оголошення, - з дня отримання її копії).

Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді не зупиняє її виконання.

Слідчий суддя ОСОБА_1