Решение № 140842675, 25.08.2026, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/10578/25

Провадження № 2/932/3539/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі судді Сітнікова Т. Б., за участі секретаря судового засідання Расторгуєвої А. В., представника позивача адвоката Потапова К. О., представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Неміріча І. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Дніпрі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: П`ята дніпровська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -

ВСТАНОВИВ:

26.08.2025 представник позивача адвокат Потапов К. О. звернувся до суду з позовом до Дніпровської міської ради, третя особа: П`ята дніпровська державна нотаріальна контора, в якому просив визначити ОСОБА_2 додатковий строк тривалістю два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

09.01.2026 представник позивача подав позовну заяву в новій редакції, у якій відповідачами зазначено ОСОБА_1 та Дніпровську міську раду, а позовну вимогу викладено так: визначити ОСОБА_2 додатковий строк тривалістю два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Первісні обставини позову збережено, позов доповнено обставинами щодо дій нотаріуса, які стали відомі з матеріалів спадкової справи.

В обґрунтування позову зазначено, що з березня 2022 року позивач постійно проживає у Сполучених Штатах Америки. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід ОСОБА_3 . Спадкоємцем першої черги за законом після його смерті є син спадкодавця і батько позивача ОСОБА_1 . Позивач стверджує, що про заповіт, складений дідом на її ім`я, вона випадково дізналася у квітні 2025 року від бабусі ОСОБА_4 , у якої тексту заповіту не було, а сам дід за життя про заповіт їй не повідомляв. 20.05.2025 позивач засвідчила свій підпис на заяві про прийняття спадщини у приватного нотаріуса міста Чикаго округу Кук штату Іллінойс і надіслала заяву поштою до П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори. На заяву представника від 20.08.2025, отриману нотаріусом 22.08.2025, документів про заповіт позивачу не надано, а постановою нотаріуса від 23.08.2025, як зазначає позивач, їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через пропуск строку для прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку позивач вважає необізнаність про заповіт і його зміст, велику відстань між місцем її проживання в США та місцем відкриття спадщини і знаходження спадкового майна, а також те, що нотаріус, який завів спадкову справу, не повідомив її про відкриття спадщини та не викликав як спадкоємця за заповітом, зокрема шляхом публічного оголошення, чого, на думку позивача, вимагає ст. 63 Закону України «Про нотаріат». Позивач посилається на свободу заповіту як засаду спадкового права та на постанови Верховного Суду, в яких необізнаність спадкоємця про заповіт визнано поважною причиною пропуску строку.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2025 справу передано на розгляд судді Сітнікову Т. Б.

Ухвалою від 02.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 15.10.2025 у П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори витребувано копію спадкової справи після смерті ОСОБА_3 . Копію спадкової справи № 213/2022 нотаріальна контора надіслала листом від 07.11.2025 № 669/02-14.

Ухвалою від 21.01.2026 за клопотанням представника позивача до участі у справі залучено співвідповідача ОСОБА_1 . Ухвалою від того самого дня у Третьої дніпровської державної нотаріальної контори витребувано копії заповітів ОСОБА_3 від 28.09.1994 і від 20.04.1999, які надійшли до суду з листами від 18.03.2026 № 91/01-16 та від 28.05.2026 № 188/01-16.

Ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Дніпровська міська рада подала заяву, в якій просила розглядати справу без участі її представника та ухвалити рішення відповідно до вимог чинного законодавства на підставі наявних у справі матеріалів.

18.03.2026 відповідач ОСОБА_1 подав відзив, у якому позов не визнав. Зазначив, що в листуванні в месенджері WhatsApp 08.11.2022 позивач сама запитувала його, чи вписав дід її ім`я в заповіт, отримала підтвердження і повідомила про намір звернутися до нотаріуса для прийняття спадщини, тому її твердження про необізнаність є недостовірними. До відзиву долучено знімки екрана листування та відеозапис. Відповідач також просив закрити провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

08.04.2026 представник відповідача адвокат Неміріч І. І. подав відзив, у якому просив у задоволенні позову відмовити. Вказав, що позивач не довела статусу спадкоємця за заповітом і родинних зв`язків зі спадкодавцем, а онука за життя свого батька, спадкоємця першої черги, за законом не спадкує. Перебування позивача за кордоном у межах шестимісячного строку не підтверджено, а у травні 2025 року позивач, перебуваючи в США, засвідчила заяву і надіслала її поштою, отже відстань не була для неї перешкодою. Обов`язок нотаріуса за ст. 63 Закону України «Про нотаріат» стосується спадкоємців, місце проживання яких йому відоме, а доказів обізнаності нотаріуса про місце проживання позивача немає. Посилаючись на листування сторін, представник відповідача вважає, що позивач знала про заповіт у 2022 році, і зазначив, що оригінал електронного доказу зберігається у відповідача за місцем його перебування в США.

Суд поновив відповідачу строк на подання відзиву та прийняв відзиви від 18.03.2026 і 08.04.2026 до розгляду.

06.04.2026 представник позивача подав пояснення, в яких просив не брати до уваги фото- і відеоматеріали, долучені відповідачем. Вказав, що відповідач не надав доказів згоди позивача на використання листування, тому, на думку позивача, ці матеріали порушують таємницю листування, гарантовану ст. 31, 32 Конституції України, і не можуть бути доказом з огляду на ч. 1 ст. 236, ч. 1 ст. 78 ЦПК України. Відповідач не зазначив, у кого перебуває оригінал електронного доказу (ч. 4 ст. 100 ЦПК України), а зі знімків без припущень не можна встановити авторів листування. Позивач також зазначила, що відомості, які походять від ОСОБА_1 , не можуть вважатися достовірними, бо він не є особою, уповноваженою повідомляти про коло спадкоємців, і копії заповіту їй не надавав.

18.06.2026 представник позивача подав пояснення щодо відзиву від 08.04.2026, у яких просив залишити цей відзив без розгляду як повторний. Зазначив, що з копій заповітів, які надійшли до суду, вбачається призначення спадкоємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частинах, отже статус позивача як спадкоємця за заповітом підтверджено. Відповідач не довів, що позивач мала текст заповіту, а нотаріус не вчинив жодних дій для розшуку спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення.

П`ята дніпровська державна нотаріальна контора пояснень щодо позову не подала.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Потапов К. О. позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях, і просив його задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Неміріч І. І. позов не визнав з підстав, викладених у відзивах, і просив у задоволенні позову відмовити. Представник Дніпровської міської ради та представник третьої особи в судове засідання не з`явилися.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Дніпрі, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 07.07.2022 Новокодацьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 1133.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином спадкодавця, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим повторно 15.10.2019. Те, що ОСОБА_1 є батьком позивача, сторони визнали в заявах по суті справи, тому відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України ця обставина доказування не потребує.

За життя ОСОБА_3 склав два заповіти, посвідчені в Третій дніпропетровській державній нотаріальній конторі: 28.09.1994, зареєстрований в реєстрі за № 1-3240, і 20.04.1999, посвідчений державним нотаріусом Царейкиним М. М. та зареєстрований в реєстрі за № 3-1136. Кожним із цих заповітів усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, у тому числі квартиру АДРЕСА_1 , заповідач заповів у рівних частинах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 20.07.2022 № 69523717 обидва заповіти мають стан «чинний».

20.07.2022 П`ята дніпровська державна нотаріальна контора завела спадкову справу № 213/2022 за заявою ОСОБА_1 від 20.07.2022 про прийняття спадщини. У цій заяві ОСОБА_1 зазначив, що спадкодавець залишив на його ім`я та на ім`я ОСОБА_2 заповіт, посвідчений 20.04.1999 за реєстровим № 3-1136, і що він приймає спадщину як спадкоємець за цим заповітом і як спадкоємець за законом першої черги. Місця проживання ОСОБА_2 у заяві не зазначено. Матеріали спадкової справи до 10.06.2025 відомостей про місце проживання позивача не містять.

16.05.2025 позивач видала довіреність представникам на представництво її інтересів з питань оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3 . Довіреність посвідчена консулом Генерального консульства України в м. Чикаго Струковим В. В. і зареєстрована в реєстрі за № 570/4-59; у тексті посвідчувального напису зазначено, що довіреність підписано позивачем у присутності консула.

Заяву ОСОБА_2 про прийняття спадщини, підпис на якій 20.05.2025 засвідчив приватний нотаріус міста Чикаго округу Кук штату Іллінойс Вадим Турчин (апостиль від 22.05.2025 № C25JP060474), П`ята дніпровська державна нотаріальна контора отримала 10.06.2025 за № 138. У заяві позивач указала, що, як їй стало відомо, спадкодавець залишив заповіт на її ім`я.

Листом від 10.06.2025 № 360/02-14 державний нотаріус П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Карачун О. О. повідомила позивача, що заяву подано після спливу встановленого законом строку, роз`яснила право звернутися до суду з позовом за ч. 3 ст. 1272 ЦК України, а також те, що за згоди спадкоємця за заповітом ОСОБА_1 звернення до суду не вимагається.

Відповідач надав знімки екрана мобільного телефону з листуванням у месенджері WhatsApp з контактом «Ксюша», абонентський номер якого збігається з номером, який позивач зазначила у позовній заяві як свій номер засобу зв`язку. Під датою «8 ноября 2022 г.» у листуванні містяться: повідомлення від контакту «Ксюша» о 07:11 «Папа, Харе Кришна! скажи пожалуйста, дед написал мое имя в завещании?»; відповідь о 14:15 «Да, твое имя в завещании написано.»; повідомлення від контакту «Ксюша» о 14:44 «Почему ты не говорил?» і відповідь о 19:27 «Мы тогда не разговаривали.». На іншому знімку того самого листування є повідомлення від контакту «Ксюша» о 20:02: «Я хотела чтобы ты мне сообщил об этом раньше; Сейчас придётся напрячься по скорости с нотариусом чтобы вступить в наследство».

Щодо доводів позивача про недопустимість цього доказу суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 306 ЦК України фізична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції. Листи, телеграми тощо є власністю адресата. Згідно з ч. 4 цієї статті кореспонденція, яка стосується фізичної особи, може бути долучена до судової справи лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи. Інформація, яка міститься в такій кореспонденції, не підлягає розголошенню.

Листування подав суду його учасник. Повідомлення позивача адресовані ОСОБА_1 , а відповіді на них він надсилав сам. Доказ одержано не шляхом втручання в чужу кореспонденцію чи доступу до чужого пристрою. Зміст листування стосується обставини, яка входить до предмета доказування у цій справі, а саме обізнаності позивача про заповіт у межах строку для прийняття спадщини. Тому долучення листування до справи відповідає ч. 4 ст. 306 ЦК України, і підстав вважати його доказом, одержаним з порушенням порядку, встановленого законом, у розумінні ч. 1 ст. 78 ЦПК України, суд не вбачає.

Стаття 236 ЦПК України визначає порядок оголошення і дослідження змісту кореспонденції у відкритому судовому засіданні та не забороняє використовувати таку кореспонденцію як доказ.

Відповідно до ч. 4 ст. 100 ЦПК України учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Згідно з ч. 5 цієї статті, якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Представник відповідача у відзиві від 08.04.2026 зазначив, що оригінал електронного доказу зберігається у відповідача. Позивач не заперечила, що абонентський номер контакту «Ксюша» належить їй, не стверджувала, що повідомлення від цього контакту написані іншою особою або мають інший зміст, і клопотання про витребування оригіналу не заявила. Її зауваження в поясненнях від 06.04.2026 стосувалися того, що відповідач не вказав, де перебуває оригінал. Після того як відповідач це зазначив, у поясненнях від 18.06.2026 позивач на невідповідність копії оригіналу не посилалася, а заперечувала лише достовірність відомостей, що походять від ОСОБА_1 . Звернення «Папа», зміст запитань про заповіт діда і відповіді на них узгоджуються з родинними відносинами сторін та з іншими матеріалами справи. За таких обставин суд не має сумніву у відповідності поданих копій оригіналу і бере листування до уваги як належний і допустимий доказ.

Відповідно до ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України). Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу (ч. 2 ст. 1272 ЦК України). За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК України).

Спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Перебіг шестимісячного строку для її прийняття розпочався 19.05.2022 і закінчився 18.11.2022 (ст. 253, ч. 2, 3 ст. 254 ЦК України). Позивач разом зі спадкодавцем не проживала, заяви про прийняття спадщини в цей строк не подала, її заява надійшла до нотаріальної контори 10.06.2025. ОСОБА_1 прийняв спадщину, подавши заяву 20.07.2022.

Позивач є спадкоємцем за заповітом, що підтверджують копії заповітів від 28.09.1994 і від 20.04.1999, тому вона вправі звертатися до суду з позовом на підставі ч. 3 ст. 1272 ЦК України. Доводи представника відповідача про недоведеність статусу позивача як спадкоємця і родинних зв`язків зі спадкодавцем суд відхиляє, оскільки право позивача на спадкування ґрунтується на заповітах (ч. 1 ст. 1223 ЦК України), а не на спорідненості зі спадкодавцем.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) виснувала, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України можуть застосовуватися, якщо у спадкоємця були перешкоди для подання заяви і ці обставини визнані судом поважними. Головною ознакою поважних причин пропуску строку є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку. Оцінка поважності причин пропуску строку повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, і саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини (п. 45, 46, 55-57). Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку, що випливає з принципу свободи заповіту (п. 77). Водночас безпідставне надання додаткового строку є порушенням правової визначеності і незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину (п. 58).

Верховний Суд у постанові від 23.09.2026 у справі № 734/1822/25 (провадження № 61-9150св26), застосувавши наведені висновки, скасував рішення про визначення додаткового строку і відмовив у позові, оскільки суди не встановили, які саме перешкоди існували у позивача для подання заяви про прийняття спадщини, а необізнаність про заповіт без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів сама по собі не є поважною причиною пропуску строку.

Позивач обґрунтовує позов насамперед тим, що до квітня 2025 року не знала про заповіт. Ця обставина не знайшла підтвердження. З листування сторін вбачається, що 08.11.2022, тобто в межах строку для прийняття спадщини, позивач сама запитала батька, чи вписав дід її ім`я в заповіт, отримала ствердну відповідь і написала, що їй доведеться поспішати з нотаріусом, щоб вступити у спадщину. На той день до закінчення строку залишалося десять днів. Отже, про заповіт на своє ім`я позивач знала до спливу строку, а її твердження про те, що вперше дізналася про заповіт від бабусі у квітні 2025 року, спростовується її власними повідомленнями.

Доводи позивача про те, що відомості, отримані від ОСОБА_1 , не були для неї достатніми, суд відхиляє. Позивач сама звернулася до батька з цим запитанням, а отримавши відповідь, висловила намір звертатися до нотаріуса, тобто сприйняла ці відомості як підставу для дій. Відсутність у позивача тексту заповіту перешкодою для подання заяви не була: ст. 1269 ЦК України не вимагає від спадкоємця подавати разом із заявою текст заповіту, а в травні 2025 року позивач подала заяву про прийняття спадщини, так само не маючи тексту заповіту.

Велика відстань між місцем проживання спадкоємця і місцем знаходження спадкового майна може бути визнана поважною причиною пропуску строку лише тоді, коли вона створювала об`єктивні перешкоди для подання заяви. У травні 2025 року позивач, проживаючи в США, за кілька днів оформила довіреність у Генеральному консульстві України в м. Чикаго, засвідчила підпис на заяві про прийняття спадщини у місцевого нотаріуса і надіслала заяву поштою. Обставин, які в період з 19.05.2022 по 18.11.2022 позбавляли її можливості вчинити ті самі дії, позивач не навела і доказів їх існування не надала. Не надано й доказів перешкод у період після спливу строку аж до травня 2025 року.

Не є підставою для визначення додаткового строку і посилання позивача на бездіяльність нотаріуса. Відповідно до абз. 1 ст. 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі за абз. 2 цієї статті є правом нотаріуса. У заяві ОСОБА_1 від 20.07.2022 позивача названо спадкоємцем за заповітом, однак її місця проживання не зазначено, а матеріали спадкової справи не містять даних про те, що нотаріусу до спливу строку було відоме місце проживання позивача. Крім того, повідомлення нотаріуса мало б значення для спадкоємця, якому не відомо про заповіт. Позивач же знала про заповіт на своє ім`я з 08.11.2022, тому відсутність повідомлення нотаріуса не перебуває у причинному зв`язку з пропуском нею строку.

Посилання позивача на свободу заповіту суд також відхиляє. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в наведеній постанові, прийняття спадщини є правом, а не обов`язком спадкоємця, який, не вчиняючи дій для прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а дотриманням свободи заповіту є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому законом (п. 63, 66). Якщо обставин, які є підставою для визначення додаткового строку, суд не встановив, не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, навіть з огляду на свободу заповіту (п. 76). Можливість прийняти спадщину позивач мала, знала про заповіт на своє ім`я, однак у встановлений законом строк заяви не подала.

Висновки Верховного Суду, на які посилається позивач, про необізнаність спадкоємця щодо заповіту як поважну причину пропуску строку суд враховує. Водночас їх застосування передбачає встановлену необізнаність спадкоємця протягом шестимісячного строку, тоді як у цій справі встановлено протилежне. Рішення суду першої інстанції у справі № 951/737/22, на яке посилається позивач, не належить до висновків, які суд враховує відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, і, як убачається з викладу самого позивача, ухвалене за інших фактичних обставин.

Підстав для закриття провадження у справі за п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, про що просив відповідач у відзиві від 18.03.2026, суд не вбачає. Між сторонами існує спір щодо права позивача на визначення додаткового строку, а доводи відповідача про недостовірність тверджень позивача стосуються обґрунтованості позову і оцінені судом під час вирішення справи по суті.

Крім того, позов, пред`явлений до Дніпровської міської ради, не підлягає задоволенню і з тієї підстави, що вона не є належним відповідачем. Верховний Суд у постанові від 01.08.2025 у справі № 286/253/24 (провадження № 61-16205св24) виснував, що позов спадкоємця про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв, тому належними відповідачами в таких спорах є спадкоємці, які прийняли спадщину, а за відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняв ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2 ст. 89 ЦПК України).

Оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не довела існування в період з 19.05.2022 по 18.11.2022 об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви про прийняття спадщини. Пропуск строку зумовлений її власною бездіяльністю, тому підстав для визначення їй додаткового строку на підставі ч. 3 ст. 1272 ЦК України немає, і в задоволенні позову слід відмовити.

Позивач сплатила судовий збір у розмірі 969,00 грн згідно з платіжною інструкцією від 23.08.2025. Оскільки в задоволенні позову відмовлено, судовий збір відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України залишається за позивачем. Понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу за правилами п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України покладаються на неї.

Керуючись ст. 253, 254, 306, 1216, 1217, 1220, 1223, 1268-1270, 1272 ЦК України, ст. 12, 13, 76-82, 89, 100, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: П`ята дніпровська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Дніпровська міська рада, код ЄДРПОУ 26510514, місцезнаходження: м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, буд. 75.

Третя особа: П`ята дніпровська державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ 02890972, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Степана Бандери, буд. 43-А.

Суддя Т. Б. Сітніков