Решение № 140837778, 21.10.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2026 р. справа № 300/7072/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Григорука О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій головного державного виконавця та скасування постанови про накладення штрафу від 18.09.2026 ВП № 80188995

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області звернулося до суду з адміністративним позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій головного державного виконавця та скасування постанови про накладення штрафу від 18.09.2026 ВП № 80188995.

Позовні вимоги, мотивовані тим, що відповідач необґрунтовано, в порушення статтей 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження" наклав на позивача штраф за невиконання судового рішення без встановлення поважності причин невиконання судового рішення.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.10.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з особливостями провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, визначеними статтями 268, 269, 271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися судом.

20.10.2026 до суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи без участі представника позивача (а.с. 27).

05.10.2026 відповідачем отримано копію ухвали суду про відкриття провадження в даній адміністративній справі, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 26 зворот). Заяв чи клопотань відповідач суду не подав, правом на подання відзиву на позов, у строк, встановлений судом, не скористався. Також відповідачем не повідомлено суд про поважність причин ненадання такого відзиву.

Суд зазначає, що особливості подання заяв по суті справи в окремих категоріях адміністративних справ визначені статтею 269 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини 1 якої, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-2, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив). Копії позовної заяви та доданих до неї документів направляються відповідачу та іншим учасникам справи до електронного кабінету, а за його відсутності - електронною поштою, якщо така відома суду, або надаються для ознайомлення в судовому засіданні (частина 2 статті 269 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, повідомлення сторін про розгляд даної справи, зокрема визначеної статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено вчасно, оскільки такі правовідносини врегульовані спеціальною статтею 269 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини 4 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом двадцяти днів після відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи до розгляду цей строк може бути продовжений не більше ніж на двадцять днів за вмотивованим клопотанням однієї зі сторін або з ініціативи суду.

Частиною 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно частини 6 статті 162, частини 2 статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, розглянувши справу відповідно до особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, визначених статтями 268, 269, 271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, з`ясувавши обставини справи, встановив наступне.

На виконанні у головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження ВП № 80188995 з примусового виконання виконавчого листа № 300/1252/25, виданого 07.10.2025 Івано-Франківським окружним адміністративним судом про: "Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області провести ОСОБА_1 з 01.02.2023 перерахунок пенсії на підставі наданої ІНФОРМАЦІЯ_1 довідки від 21.01.2025 № 11/1/380 про розмір грошового забезпечення та здійснити виплату перерахованої пенсії, з урахуванням проведених платежів".

09.02.2026 відкрито виконавче провадження ВП № 80188995.

Керуючись статтями 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження", 18.09.2026 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України прийнято оскаржувану постанову ВП № 80188995 про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області штрафу в розмірі 5100,00 грн за невиконання рішення суду в повному обсязі, з обґрунтувань, що згідно розрахунку боржника пенсія повинна становити 26811 грн, проте згідно заяви стягувача виплата проводиться в розмірі 24654,23 грн (а.с. 7, 8).

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII.

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження - як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 63 Закону № 1404-VIII встановлено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, відповідно до частини 1 якої, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Частиною 2 статті 63 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до частини 1 статті 75 Закону № 1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Враховуючи вищенаведені положення законодавства, суд зазначає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Отже, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1404-VIII. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Поважними, в розумінні наведених норм Закону № 1404-VIII можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.09.2019 в справі № 0840/3476/18.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі статтями 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.

Таким чином, виплата нарахованих позивачу на виконання рішення суду коштів (заборгованості) залежить не від дій відповідача, а від його фінансування відповідними органами для здійснення таких виплат.

Верховний Суд у постановах від 28 лютого 2019 року по справі № 822/1080/17, від 13 червня 2018 року по справі № 757/29541/14-а зазначив, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Згідно з Конституцією України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами. Такими законами є Закони України про Державний бюджет України на кожний рік, Бюджетний кодекс України.

Частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України

З урахуванням зазначеної норми, бюджети Пенсійного фонду України на 2025 рік і на 2026 рік, затверджені відповідними постановами Кабінету Міністрів України від 17.09.2025 № 1152 та від 05.02.2026 № 127 передбачали видатки на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішеннями суду.

Нормативно-правовий механізм використання бюджетних коштів, визначений Порядком використання коштів державного бюджету, передбачених на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2025 № 157, обумовлює можливість їх спрямування на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду та виплату ретроспективних судових рішень у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку (підпункти 12, 13 пункту 4 зазначеного Порядку), що з урахуванням пункту 8 частини першої статті 2, статті 20 Бюджетного кодексу України належить до цільових обмежень бюджетних призначень.

Станом на дату виконання рішення суду діяв Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі № 320/51895/25 постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 визнано протиправною та нечинною.

19.08.2026 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 1046 "Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання)", якою визначив правила фінансування пенсійних виплат, нарахованих/перерахованих за рішенням судів.

Застосування особливого порядку використання коштів державного бюджету та бюджету Пенсійного фонду України на цю мету визначено пунктом 14 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет України на 2026 рік", яким зокрема встановлено, що починаючи з 1 січня 2026 року видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюється за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Постанови від 19 серпня 2026 р. № 1046 установлено, що розподіл видатків на виплату пенсій, перерахованих на виконання рішень суду, та розподіл видатків на погашення заборгованості з виплати пенсій в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування на виконання ретроспективних судових рішень (за час, що передує даті набрання рішенням суду законної сили), передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на 2026 рік, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 лютого 2026 р. № 127 (Офіційний вісник України, 2026 р., № 17, ст. 1189), здійснюється пропорційно всім одержувачам пенсій за рішеннями суду, які включено до електронних пенсійних справ та сформованого на їх підставі переліку пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), нарахованих на виконання рішень суду станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому проводиться їх виплата, виходячи із виділених на зазначені цілі бюджетних асигнувань у межах помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, але не більше від належної до виплати суми, що обліковується в переліку.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Так, пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо. Відносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб врегульовані Законом № 2262-ХІІ.

Згідно з частинами першою та третьою статті 11 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону № 1058-IV та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону № 1058-IV.

Конституційний Суд України (Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020) вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Водночас, пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України. Отже, аналіз положень статей 8, 18 та 92 Конституції України у системному зв`язку з преамбулою Закону України № 2262-XII дозволяє зробити обґрунтований висновок про те, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а також деяких інших осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, визначаються виключно положеннями спеціального закону - Закону № 2262-XII.

Враховуючи викладене, зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін, зокрема, до Закону № 2262-ХІІ, а інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів. Крім того, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

"Обчислення пенсії" особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ визначено розділом V (статті 43- 47) Закону № 2262-ХІІ, а "Виплата пенсій" та "Порядок перерахунку пенсій" - розділами VII (статті 52- 62) та VIII (статті 63- 66) Закону № 2262-ХІІ відповідно.

Відповідно до статті 52 Закону № 2262-XII особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Витрати на доставку пенсії здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.

Суд звертає увагу, що не вносилися зміни до Закону № 2262-XII у частині виплати пенсій щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.

Як встановлено, керуючись статтями 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження", 18.09.2026 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України прийнято оскаржувану постанову ВП № 80188995 про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області штрафу в розмірі 5100,00 грн за невиконання рішення суду в повному обсязі, з обґрунтувань, що згідно розрахунку боржника пенсія повинна становити 26811 грн, проте згідно заяви стягувача виплата проводиться в розмірі 24654,23 грн (а.с. 7, 8).

У позовній заяві Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області посилається на ненадання до органу ДВС жодного розрахунку, відповідно до якого розмір пенсії повинен становити 26811 грн. Водночас зазначає, що заборгованість після проведення перерахунку на виконання рішення суду від 02.04.2025 у справі № 300/1252/25 в сумі 64416,70 грн за період з 01.02.2023 по 02.09.2025 (по місяць відпрацювання рішення суду) внесена до реєстру судових рішень, при цьому сума заборгованості ділиться на відкладену та поточну заборгованості. Відкладена заборгованість в сумі 54891,62 грн за минулі періоди (з 01.02.2023 до дати набрання законної сили) та поточна заборгованість: в сумі 5415,33 грн (з дати набрання законної сили рішення суду по місяць виконання рішення суду), яка включає в себе різницю між попереднім розміром пенсії та новим розміром пенсії на виконання рішення суду від 02.04.2025 у справі № 300/1252/25, що виплачуватиметься відповідно до Порядку № 821. Крім того, в рамках поетапного погашення заборгованості за минулі періоди із загальної суми відкладеної заборгованості за судовими рішеннями, ухваленими на користь позивача (здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, пропорційно виділеним коштам на цю мету), додатковими відомостями проведено виплату частини заборгованості за минулі періоди: 01.09.2025 - 1307,65 грн, 01.10.2025 - 1401,05, 01.11.2025 -1401,05 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Однак жодних доказів щодо нарахування та виплати стягувачу пенсії на виконання рішення суду від 02.04.2025 у справі № 300/1252/25 станом на 18.09.2026, на час прийняття оскаржуваної постанови ВП № 80188995 про накладення штрафу, позивачем суду не надано.

При цьому, посилання на ненадання саме позивачем до органу ДВС жодного розрахунку, відповідно до якого розмір пенсії стягувача повинен становити 26811 грн ніяким чином не спростовує того, що згідно розрахунку боржника пенсія повинна становити 26811 грн, оскільки позивач не заперечує наявність такого розрахунку, а тільки посилається на ненадання саме позивачем до органу ДВС жодного розрахунку.

Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено протиправності дій головного державного виконавця у ВП № 80188995 щодо накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 18.09.2026 штрафу в розмірі 5100,00 грн за невиконання рішення суду в повному обсязі, з обґрунтувань, що згідно розрахунку боржника пенсія повинна становити 26811 грн, проте згідно заяви стягувача виплата проводиться в розмірі 24654,23 грн.

За таких обставин, відсутні підстави для скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України прийнято оскаржувану постанову від 18.09.2026 ВП № 80188995 про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області штрафу в розмірі 5100,00 грн за невиконання рішення суду в повному обсязі.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, тому слід відмовити в задоволенні позову.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С.Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 43316386, вул. Галицька, 45, Івано-Франківськ, 76019) про визнання протиправними дій головного державного виконавця та скасування постанови про накладення штрафу від 18.09.2026 ВП № 80188995 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Григорук О.Б.