Решение № 140837712, 22.10.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокуСправа № 280/7220/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

15 липня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач 2), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.05.2026 року №083850029368 про відмову в призначенні та виплаті пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити призначення та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 року, із зарахуванням до пільгового стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, періодів роботи з 06.08.1996 року по 25.12.2025 року, починаючи з 24.04.2026 року.

Ухвалою суду від 20.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він у встановленому порядку звернулася за призначенням пенсії, проте рішенням відповідача їй було відмовлено у задоволенні її заяви. Позивач зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIIІ. Вказує на те, що Конституційний Суд України приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Позивач зазначає, що відповідачем протиправно не було зараховано до пільгового стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, періодів роботи з 06.08.1996 року по 25.12.2025 року. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідач - ГУ ПФУ в Запорізькій області проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено про те, що відповідно до наданих до заяви документів про стаж та згідно даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування страховий стаж враховано повністю та складає 38 років 3 місяці 17 днів. Стаж за вислугою років враховано на підставі довідки від 27.05.2025 №250 та складає 7 років 1 місяць 16 днів, що недостатньо для призначення пенсії. До спеціального стажу не враховано періоди роботи з 06.08.1996 по 17.01.2000 та з 04.05.2000 по 28.02.2001 на посаді «інженер-технолог з ремонту та обслуговування рухомого складу», оскільки дана посада відсутня в переліку професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, посад, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №583. Інших документів, що підтверджують спеціальний стаж роботи не надано. Зазначено, що відповідач, відмовляючи у призначенні пенсії за вислугою років, діяв правомірно у відповідності до діючого законодавства, оскільки права на пенсію у позивача немає у зв`язку з відсутністю необхідного стажу, передбаченого статтею 55 Закону №1788.

На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що громадянин ОСОБА_1 звернувся до органів ПФУ з заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 27.05.2026 №083850029368, яке прийнято за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на недостатність стажу за вислугою років, а саме зазначено, що стаж за вислугою років враховано на підставі довідки від 27.05.2025 №250 та складає 7 років 1 місяць 16 днів, що недостатньо для призначення пенсії.

Також, в зазначеному рішенні вказано на те, що до спеціального стажу не зараховано періоди роботи з 06.08.1996 по 17.01.2000 та з 04.05.2000 по 28.02.2001 на посаді «інженер-технолог з ремонту та обслуговування рухомого складу», оскільки дана посада відсутня в переліку професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно статті 51 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

За правилами статті 52 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах.

Відповідно до пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (Закон №213-VIII, набрав чинності 01.04.2015) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції наступного змісту: право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» вказаної статті мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Відтак, з прийняттям Закону №213-VIII було підвищено, зокрема, загальний стаж на п`ять років, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктом «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII.

Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

За таких обставин, за приписами пункту «а» частини першої статті 55 Закону №1788-ХІІ, в редакції, яка після рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, відновлено право на пенсію за вислугу років робітникам локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема: чоловікам - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.

Суд зазначає, що у спірному рішенні про відмову у призначенні пенсії, орган ПФУ встановив, що страховий стаж позивача складає 38 років 3 місяці 17 днів, а стаж за вислугою років - 7 років 1 місяць 16 днів.

При цьому, до спеціального стажу не зараховано періоди роботи з 06.08.1996 по 17.01.2000 та з 04.05.2000 по 28.02.2001 на посаді «інженер-технолог з ремонту та обслуговування рухомого складу», оскільки дана посада відсутня в переліку професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №583 затверджено Список професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років.

Так у зазначеному Списку наведено перелік посад:

Бригадири магістральних залізниць, зайняті на поточному утриманні, ремонті колій та штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів;

Електромонтери і електромеханіки контактної мережі магістральних залізниць;

Кондуктори вантажних поїздів;

Кочегари паровозів і парових кранів на залізничному ходу;

Майстри (шляхові, постові, тунельні) магістральних залізниць, зайняті на поточному утриманні, ремонті колій і штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів;

Машиністи автомотрис і мотовозів;

Машиністи і помічники машиністів паровозів і парових кранів на залізничному ходу;

Машиністи і помічники машиністів тепловозів;

Машиністи і помічники машиністів електровозів;

Машиністи і помічники машиністів дизель-поїздів;

Машиністи і помічники машиністів електропоїздів (секцій);

Машиністи-інструктори локомотивних бригад;

Механіки рефрижераторних поїздів (секцій)*;

Монтери колії магістральних залізниць, зайняті на поточному утриманні, ремонті колій і штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів;

Оглядачі вагонів магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного (технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, 1 та 2 класу;

Оглядачі-ремонтники вагонів магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного (технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, 1 та 2 класу;

Поїзні диспетчери і старші поїзні диспетчери;

Регулювальники швидкості руху вагонів;

Ремонтники штучних споруд магістральних залізниць на дільницях з інтенсивним рухом поїздів;

Складачі поїздів;

Слюсарі по ремонту рухомого складу магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного (технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, 1 та 2 класу;

Чергові по станціях позакласних і 1 класу, зайняті прийманням відправленням і пропусканням поїздів на дільницях магістральних залізниць з особливо інтенсивним рухом;

Чергові та оператори сортувальних гірок на станціях позакласних і 1 класу.

За таких обставин, суд зазначає, що дійсно професія інженера-технолога з ремонту та обслуговування рухомого складу не передбачена Списком професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років.

Посилання представника позивача на те, що позивач фактично виконував ту саму роботу, що слюсарі по ремонту рухомого складу магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного (технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій, професія яка передбачена вищезгаданим Списком, суд відхиляє.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач безпосередньо брав участь/виконував роботи з ремонту рухомого складу магістральних залізниць, у пунктах технічного (технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, 1 та 2 класу.

Обов`язки інженера-технолога з ремонту та обслуговування рухомого складу охоплюють розробку технологій, організацію ремонтних робіт і контроль якості, а не безпосереднє здійснення слюсарних робіт щодо рухомого складу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування до стажу за вислугу років періодів з 06.08.1996 по 17.01.2000 та з 04.05.2000 по 28.02.2001 на посаді «інженер-технолог з ремонту та обслуговування рухомого складу».

Суд зазначає, що 03 жовтня 2017 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII, яким з 11 жовтня 2017 року розділ XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1.

Згідно пункту 2-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Також, Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції: «До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».

Таким чином, враховуючи положення п.2-1 та п.16 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, визначальним для встановлення права особи на призначення пенсії за вислугу років є наявність в особи спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії станом на 11.10.2017.

Подібна позиція висловлена Верховним Судом у справі №440/1286/20 (постанова від 27.07.2022).

Разом з тим, судом встановлено, що в період з 01.01.2008 по 11.10.2017 працював у відокремленому структурному підрозділі «Мелітопольське локомотивне депо» ДП «Придніпровська залізниця» та Регіональній філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця», а посада на якій позивач працював, відповідно до відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, обліковується як спецстаж за кодом ЗПЗ055А1.

Суд зазначає, що відповідно до Довідника кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства, код ЗПЗ055А1 призначений для обліку спецстажу для робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

За таких обставин, період роботи з 01.01.2008 по 11.10.2017 мав бути врахований до стажу за вислугу років, проте протиправно не був врахований органом ПФУ під час вирішення питання про призначення пенсії за вислугу років.

Також, оскільки з урахуванням додаткового періоду з 01.01.2008 по 11.10.2017 позивач має понад 12 років 6 місяців стажу за вислугою років, то відповідно має право на призначення пенсії за вислугою років.

Щодо позовних вимог про зарахування всього періоду стажу з 06.08.1996 по 25.12.2025, суд зазначає, що вище судом було вирішено питання щодо наявності підстав для зарахування до стажу періоду з 06.08.1996 по 17.01.2000 та з 04.05.2000 по 28.02.2001.

В свою чергу, періоди з 18.01.2000 по 03.05.2000, з 01.03.2001 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 31.12.2007, зараховані позивачу до стажу за вислугу років в позасудовому порядку.

За таких обставин, наявні підстави для зобов`язання зарахувати позивачу до стажу за вислугу років періодів з 01.01.2008 по 30.09.2022, відповідно до відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Доказі про наявність підстав для зарахування до стажу за вислугу років періодів після 30.09.2022 матеріали справи не містять, як і не містять такої інформації відомості з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Щодо позовних вимог до Головного управління ПФУ в Запорізькій області, суд зазначає таке.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

В спірному випадку заява позивачки про призначення пенсії в останній раз розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві, за результатом якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії. І саме головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві у цьому спорі є органом, що призначає пенсію.

В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

Отже, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані ГУ ПФУ в м. Києві, проте обов`язок виплати пенсії, у випадку її призначення залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем перебування на пенсійному обліку ГУ ПФУ в Запорізькій області.

За таких обставин, виплата пенсії повинна проводитись ГУ ПФУ в Запорізькій області після отримання від ГУ ПФУ в м. Києві рішення про призначення пенсії та матеріалів пенсійної справи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до ГУ ПФУ в Запорізькій області в частині зобов`язання останнього провести призначення пенсії позивачу.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Оскільки відповідачем не доведено правомірності прийнятого рішення, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.05.2026 №083850029368 про відмову в призначенні та виплаті пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві призначити з 24.04.2026 пенсію за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019, із зарахуванням до пільгового стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, періодів роботи з 01.01.2008 по 30.09.2022.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Новікова