Постановление суда № 140834291, 21.10.2026, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Про відмову у забезпеченні позову

Справа № 495/8311/26

Номер провадження 2-з/495/71/2026

21 жовтня 2026 рокум. Білгород-Дністровський

Суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Прийомова О.Ю., розглянувши заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Братінов І.П., відповідач ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Перша Білгород-Дністровська державна нотаріальна контора Одеської області, про забезпечення позову,-

В С Т А Н О В И Л А:

До Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшла заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Братінов І.П., відповідач ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Перша Білгород-Дністровська державна нотаріальна контора Одеської області, про забезпечення позову.

У мотивування вищеописаної заяви заявник посилається на те, що з наданої Першою Білгород-Дністровською нотаріальною конторою копії спадкової справи до майна померлого ОСОБА_3 вбачається, що ОСОБА_4 звернулась до суду із заявою про прийняття спадщини.

Таким чином, встановлено, що позовні вимоги ОСОБА_1 також стосуються прав та обов`язків ОСОБА_4 як спадкоємця на майно, на яке позивач заявив свої права.

На даний час стало відомо, що ОСОБА_4 намагається отримати свідоцтво про право на спадщину після померлого ОСОБА_3 , а до житлового будинку, який знаходиться під наглядом сусідів, приходять незнайомі люди та намагаються отримати документи на будинок та ключі від нього.

Враховуючи викладене, заявник просить вжити заходи забезпечення позову, шляхом заборони державному нотаріусу Першої Білгород-Дністровської державної нотаріальної контори Одеської області (67701, вул. Олімпійська, 12, м. Білгород-Дністровський, Одеська область) видавати свідоцтва про право на спадкування на все майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ; накласти арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, надану для будівництва та експлуатації житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Враховуючи викладене, суд розглядає заяву без повідомлення учасників справи.

Дослідивши заяву про забезпечення позову, суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову повинна містити захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 ЦПК України, суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Пунктом 6 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України, визначено, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Як вказав у своїй постанові від 1 жовтня 2020 року у справі № 524/188/18 (провадження № 61-38051св18) Верховний Суд, обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

При цьому, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18 зазначено, що коли позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Про те, що в немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, висловлено також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема,у постановах від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 11.10.2019 у справі № 910/4762/19, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 30.09.2020 у справі № 910/19113/19, від 30.11.2020 у справі № 910/217/20, від 17.12.2020 у справі № 910/11857/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 13.05.2021 у справі № 916/2761/20).

Оцінюючи заяву представника заявника в частині заборони державному нотаріусу видавати свідоцтво про право на спадщину на все майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , на предмет її відповідності вищеокресленим вимогам, суд виходить, насамперед, із наступного.

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Перша Білгород-Дністровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, про зміну черговості спадкування.

Згідно заяви про прийняття спадщини від 29 липня 2020 року, на яку посилається представник позивача (заявника) у заяві про забезпечення позову, дійсно вбачається, що ОСОБА_4 звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті її дядька ОСОБА_3 .

Водночас, суд враховує, що порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 8-1 Закону України «Про нотаріат» встановлена заборона будь-якого втручання в діяльність нотаріуса, зокрема з метою перешкоджання виконанню ним своїх обов`язків.

Відповідно до ст. 66 Закону України «Про нотаріат» на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину.

Частиною четвертою статті 42 вказаного Закону встановлено, що вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом за обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулася до суду та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа.

Аналогічна правова норма міститься у пункті 3 глави 2 розділу I Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595.

Таким чином, чинним законодавством України прямо передбачений обов`язок нотаріуса зупинити нотаріальне провадження, тобто тимчасово припинити вчинення нотаріальних дій на невизначений строк, за умови надходження від заінтересованої особи відповідної заяви та надання доказів звернення до суду з позовною заявою.

Водночас, матеріали заяви не містять доказів звернення заявника (позивача) із відповідною заявою до нотаріуса.

Враховуючи викладене, з огляду на відсутність належного обґрунтування позивачем (заявником) обраного ним заходу забезпечення позову у контексті гарантування ефективного захисту його прав, суд вважає, що обраний ОСОБА_1 спосіб забезпечення позову у виді заборони нотаріусу видавати свідоцтво про право на спадщину не підлягає задоволенню.

Крім того, в частині вимог представника позивача (заявника) застосувати заходи забезпечення позовом, шляхом накладення арешту на земельну ділянку та житловий будинок, суд зважає на те, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 липня 2022 року в справі № 910/8482/18 (910/4866/21) вказано, що: «під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору; подібні правові позиції викладено у постановах Верховного суду від 14 серпня 2018 року у справі № 916/10/18, від 13 жовтня 2020 року у справі №917/273/20, від 16 лютого 2021 року у справі №910/16866/20, від 09 червня 2021 року у справі №10/5026/290/2011(925/1502/20); при цьому такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним».

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №755/5333/20 (провадження №61-17180св20) вказано, що при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі. Предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсними договорів. В разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду. Отже, такий захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі. За таких обставин рішення судів про накладення арешту на нерухоме майно підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні вимог заяви про забезпечення позову.

Таким чином, Верховний Суд неодноразово зазначав, в тому числі у постанові від 04 грудня 2024 року по справі №947/28830/22, що конструкція пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України свідчить про те, що позов можна забезпечити накладенням арешту виключно на майно відповідача, яке знаходиться у нього чи перебуває в інших осіб, або яке підлягає передачі йому.

Забезпечувати позов шляхом накладення арешту на майно, яке на праві власності належить іншій особи не можна.

Разом з тим, представником позивача (заявника) жодним чином не доведено, що майно, на яке він просить накласти арешт належить відповідачу у справі або ж підлягає передачі йому.

Крім того, не доведено і необхідності застосування такого виду забезпечення як арешт майна, та не обґрунтовано, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, приймаючи до уваги, що представником заявника (позивача) не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами, що обрані ним види забезпечення позову накладення арешту на земельні ділянки, житловий будинок буде співмірним із заявленим позовом; враховуючи, що заявником не наведено належного обґрунтування твердження, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до неможливості ефективного захисту його прав, у випадку задоволення позову, будь-яких доказів того, що майно, на яке заявник просить накласти арешт належить відповідачу, не надано, суд доходить переконання про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та необхідності відмовити у забезпеченні позову.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 149, 150, 153, 247, 258, 260, 353 ЦПК України, суддя,-

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Братінов І.П., відповідач ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Перша Білгород-Дністровська державна нотаріальна контора Одеської області, про забезпечення позову відмовити.

Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повний текст ухвали складений 21 жовтня 2026 року.

СУДДЯ: