Решение № 140825868, 21.10.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/18509/25

Провадження № 2/643/2200/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі головуючого судді Крівцова Д.А., за участю секретаря судових засідань Кривоконенко Х.О., представника позивача Бондаренка К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ

Зміст позовних вимог

АТ КБ «Приватбанк» (позивач) просить стягнути з ОСОБА_1 (відповідач) заборгованість за кредитним договором б/н від 09.11.2012 у загальному розмірі 55703,54 грн. та судові витрати.

Обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги

Відповідач звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву № б/н від 09.11.2012 та приєднався до Умов та правил надання банківських послуг. На підставі Анкети-заяви відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшився до 25000,00 грн. В процесі користування кредитним рахунком відбулася зміна відсоткової ставки на 40,8 % річних. Банк свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами. Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 28.07.2026 складає 55703,54 грн., з яких: 20705,38 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 34998,16 грн. заборгованість за процентами.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Салтівського районного суду міста Харкова від 27.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 21.10.2026, постановленої без виходу до нарадчої кімнати, ухвалено проводити заочний розгляд справи з ухваленням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Підстави розгляду справи за відсутності сторін

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов, заяву про розгляд справи за його відсутності, суду не надав.

Виходячи з чинного процесуального законодавства України, зокрема положень ч. 5 ст. 4, ст. 12, 13, п. 2 ч. 1 ст. 43, ч. 1, 3 ст. 223, ч. 4 ст. 268 ЦПК, участь в судовому засіданні є правом сторони, яким вона розпоряджається на власний розсуд.

Ураховуючи необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити рішення за відсутності її учасників.

Оскільки представник позивача не заперечував проти такого вирішення справи, суд проводить заочний розгляд справи та вирішує її на підставі наявних у ній доказів.

Основні фактичні обставини та докази, на підставі яких вони встановлені

09.11.2012 між сторонами укладено Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «АТ КБ «Приватбанк», відповідно до якої відповідач погодився з тим, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, складають між ним та позивачем договір про надання банківських послуг. Розмір процентів за користування кредитом та обов`язок їх сплати Анкетою-заявою не передбачені.

Анкета-заява містить підпис відповідача.

Відповідно до довідки за картками, відповідачу відкрито рахунок та видано наступні картки: № НОМЕР_1 , строком дії до липня 2015; № 5457082390505993, строком дії до грудня 2016; № 5168742305990743, строком дії до червня 2017; № 5168742345799393, строком дії до березня 2018; № 5168742200121600, строком дії до березня 2021.

З довідки за лімітами вбачається, що максимальний розмір кредитного ліміту, встановленого відповідачу, дорівнював 25000,00 грн.

Факт користування відповідачем кредитними коштами підтверджується даними виписки по картці відповідача, в якій зазначені здійснені відповідачем операції. Так, з графи «Деталі операції» вбачається, що картка використовувалась в тому числі в торгівельній мережі (Класс, Дігма, Агромол, Рост тощо).

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором, виконаного позивачем, заборгованість відповідача станом на 28.07.2026 складає 55703,54 грн., з яких: 20705,38 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 34998,16 грн. заборгованість за процентами.

Як вбачається із наданої відповідачем інформації, відповідачем сплачені проценти в розмірі 15371,26 грн.

Застосовне законодавство та релевантна судова практика

Суд зобов`язаний керуватися завданням справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 2 ст. 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів. Результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з`ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, постанови Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2022 у справі № 385/321/20, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанови Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 661/2532/17, від 11.08.2021 у справі № 723/826/19, від 13.08.2021 року в справі № 638/20102/16, від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу, які регулюють відносини позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає з суті кредитного договору.

Статтею 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Якщо можливість стягнення процентів (плати за користування кредитом) після закінчення строку кредитування передбачено умовами кредитного договору, який укладено між сторонами, то є правильним і обґрунтованим висновок суду про наявність підстав для стягнення процентів (плати за користування кредитом) після закінчення строку кредитування (постанова Верховного Суду від 08.08.2022 у справі № 234/7298/20).

Верховний Суд наголошує на тому, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Суд апеляційної інстанції правомірно врахував надані банком розрахунки заборгованості та наявні матеріали кредитної справи, оскільки указані документи стосуються предмета доказування у справі. Відповідач, заперечуючи проти розміру заборгованості, не спростував його (постанова Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 308/3956/15-ц).

Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Отже, наявний у матеріалах справи розрахунок кредитної заборгованості відповідача та виписки з його рахунків є належними доказами наявності заборгованості позичальника (постанова Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 209/3103/21).

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).

Стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості, завлений стороною позивача. Враховуючи, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності», висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність вимог у частині розміру заборгованості є необґрунтованими (постанова Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 209/3103/21).

Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Верховний Суд в постанові від 17.09.2025 у справі № 761/12690/23, посилаючись на практику Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, зазначив, що «потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту».

Хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїз Торія проти Іспанії", від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України»).

Позиція суду

Розглядаючи справу в заочному порядку на підставі наданих позивачем доказів, суд вважає доведеним, що між сторонами укладений кредитний договір, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту належним чином не виконав, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість за кредитом, яка згідно з розрахунками позивача складає 55703,54 грн., з яких: 20705,38 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 34998,16 грн. заборгованість за процентами.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості нарахування позивачем заборгованості у вказаному вище розмірі, суд керується таким.

Виходячи з положень чинного законодавства, в тому числі Закону України «Про захист прав споживачів», послугою з надання споживчого кредиту є діяльність Банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Як вбачається з вказаних вище висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, Умови і правила надання банківських послуг, Витяг з тарифів та інші складені банком документи, на яких відсутній підпис відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання Анкети-заяви.

Враховуючи зазначену практику Великої Палата Верховного Суду, надані позивачем документи, в яких відсутній підпис відповідача, не можна оцінювати в якості належних та допустимих доказів на підтвердження умов кредитного договору, укладеного між сторонами.

В Анкеті-заяві до Договору про надання банківських послуг, яка підписана відповідачем, розмір процентів за користування кредитом не визначений, обов`язок їх сплати не передбачений.

Таким чином, надані позивачем документи, в яких встановлений розмір процентів за користування кредитом та обов`язок їх сплати (Витяг з Тарифів, Умови і правила надання банківських послуг тощо), які при цьому не містять підпису відповідача, виходячи з вказаних вище висновків щодо застосування норм права Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, не можна визнати належними та допустимими доказами на підтвердження досягнення між сторонами кредитного договору домовленості щодо таких умов кредитного договору, як сплата процентів за користування кредитом та їх розмір.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Таким чином, позивачем всупереч вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України не доведено, шляхом надання суду належних, допустимих та достатніх доказів, що сторони погодили таку умову кредитного договору, як сплата процентів і їх конкретний розмір.

Ураховуючи наведене, позивачем не доведено наявність підстав для нарахування відповідачу процентів.

Згідно з наданим позивачем розрахунками заборгованості, позивачем списані (утримані) з відповідача проценти в загальному розмірі 15371,26 грн.

Між тим суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для стягнення (утримання) з відповідача процентів за користування кредитом.

Ураховуючи наведене, позивач безпідставно збільшив заборгованість за кредитом на суму протиправно списаних (утриманих) з відповідача процентів.

За таких обставин заборгованість за тілом кредиту, заявлена позивачем, підлягає зменшенню на суму фактично списаних (утриманих) з відповідача процентів за користування кредитом.

Зважаючи на наведене, суд зменшує заборгованість за тілом кредиту на суму фактично списаних з відповідача (утриманих з нього) процентів за користування кредитом в розмірі 15371,26 грн., та стягує з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 5334,12 грн., яка розраховується як різниця між розміром заборгованості за тілом кредиту, визначеним позивачем, та сумою сплачених відповідачем процентів (20705,38 грн. 15371,26 грн. = 5334,12 грн.).

Аналогічні висновки щодо наявності підстав для зменшення суми заборгованості на суму сплачених процентів у справах даної категорії викладені в постановах Харківського апеляційного суду від 02.10.2025 у справі № 953/9468/24, від 12.11.2025 у справі № 953/11793/24, від 21.11.2025 у справі 641/9330/24, від 25.11.2025 у справі № 644/931/25. Зазначена практика суду апеляційної інстанції є останньою релевантною у спірних правовідносинах, що склались між банками та позичальниками.

У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовляє з наведених вище підстав.

Щодо судових витрат

У відповідності до ст. 141 ЦПК України пропорційно до задоволеної частини позовних вимог суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений останнім судовий збір у розмірі 254,95 грн.

Керуючись ст. 2, 4, 10-13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України

УХВАЛИВ

Позов Акціонерного товариства «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 5334,12 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Приватбанк» понесені останнім судові витрати в загальному розмірі 254,95 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570).

Відповідач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання відома адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя Д.А. Крівцов