Решение № 140823607, 23.09.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/12424/26

Провадження № 2/344/6442/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бородовського С.О.,

за участі секретаря Бурянна Н.В.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду справу за позовом ТОВ Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

в позові вказано: «…10.11.2015 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» (надалі Банк) та ОСОБА_1 (надалі Відповідач) укладено кредитний договір №Z02.950.74145 (надалі Договір), відповідно до умов якого Відповідачу було надано споживчий кредит, а Відповідач зобов`язався одержати кредит і повернути його разом з процентими платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами Договору. 26.11.2020 року АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» уклали Договір факторингу №12/85. Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «Ідея Банк», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №Z02.950.74145 від 10.11.2015 року. Станом на дату подання позову заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 193739,63, а саме: заборгованість за тілом кредиту 88342,14 грн; заборгованість за відсотками 105397,49 грн…».

Представник позивача подав клопотання про підтримання позовних вимог та розгляд справи за його відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач подав суду відзив, за змістом якого просив застосувати позовну давність, повідомив, що кредитний договір укладено приблизно у 2013-2014 рр., просив перевірити наявність договору факторингу, та розрахунок заборгованості.

Судом встановлено наступні обставини.

10.11.2015 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» (надалі Банк) та ОСОБА_1 (надалі Відповідач) укладено кредитний договір №Z02.950.74145 (надалі Договір), відповідно до умов якого Відповідачу було надано споживчий кредит, а Відповідач зобов`язався одержати кредит і повернути його разом з процентими платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору.

26.11.2020 року АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» уклали Договір факторингу №12/85.

Заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 193 739, 63, а саме: заборгованість за тілом кредиту 88 342,14 грн; заборгованість за відсотками 105 397,49 грн.

Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За нормами ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

В п. 1 ст. 1046 ЦК України вказано, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже договір позики є укладеним з моменту отримання відповідачем позики у позивача.

В п. 1 ст. 629 ЦК України вказано, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В п. 1 ст. 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В ч. 1 ст. 12 ЦПК України проголошено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

В ч. 3 ст. 12 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже обов`язок надання суду доказів на спростування позову процесуальним законом покладено безпосередньо на відповідача.

В ч. 2 ст. 13 ЦПК України вказано, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 по справі №755/2284/16-ц.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Однак позивач не надав суду детальний розрахунок заявленої суми заборгованості, з якого було б можливо зробити висновок про період утворення заборгованості, в яких сумах, та за які періоди, в якому розмірі, та на які суми боргу нараховувались відсотки за користування кредитом, тобто на підставі якого та виписки суд був би спроможний самостійно визначити розмір заборгованості.

Без надання детального розрахунку заборгованості суд позбавлений можливості перевірити правильність такого розрахунку та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

До аналогічного висновку щодо необхідності доведення позивачем розміру заборгованості дійшов Верховний Суд у постановах від 27 березня 2019 року у справі №334/1746/15-ц, від 01 лютого 2023 року у справі №199/7014/20.

Щодо застосування строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (статті 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позивач у відповіді на відзив зазначає: «…є судова практика Касаційного цивільного суду щодо врахування умов воєнного стану в питанні поновлення процесуальних строків на апеляційне оскарження. У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі №199/8478/21 сформовано таку позицію: «Запровадження воєнного стану може бути підставою, яка відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такими обставинами. Разом з тим, якщо процесуальний строк був пропущений до початку війни, питання про його поновлення повинно вирішуватися з врахуванням причин, з яких строк був пропущений, та тривалості пропуску строку до запровадження воєнного стану. Безумовно, що стан війни в Україні створює об`єктивні перешкоди для реалізації своїх прав на судовий захист. Проте в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права людини на судовий захист не можуть бути обмежені. Тобто Верховний Суд, звернув увагу на те, що навіть попри відсутність змін, зумовлених дією воєнного стану на території України і закріплених у Цивільному та Цивільному процесуальному кодексах, суди повинні враховувати такі обставини під час розгляду справи. Згідно зі статтею 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Переривання позовної давності настає в разі вчинення боржником дій, що свідчать про визнання боргу (наприклад, часткова сплата боргу). Після переривання позовна давність починає відлік заново. Як випливає з матеріалів справи, зокрема з виписки по рахунках остання оплата, зокрема відсотків Відповідачкою була здійснена 10.01.2017 року. П.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким було доповнено Цивільний кодекс України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені у тому числі статтями 257 та 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 карантин було встановлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України.Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 № 1236 «з метою запобігання поширенню на України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-, з 19 грудня 2020 р. до 28 лютого 2021 р. на території країни діяв карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом» та наступними постановами КМУ з цього ж питання. В подальшому Кабінет Міністрів України постановою № 1336 від 15.12.2021 продовжив дію адаптивного карантину на території України до 31 березня 2022 року продовжено внесення змін до постанови № 1236 від 9 грудня 2020 р., постановою від 09.12.2020 №1236 продовжено дію до 30.04.2023 року. Постановою від 27.04.2023 №383 продовжено дію до 30.06.2023 року. Отже, карантин в Україні безперервно встановлено з 12.03.2020 до 30.06.2023 року. Згідно приписів пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану…».

Згідно із частиною п`ятою статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд приходить до висновку, що відсутні підстави вважати, що строк позовної давності пропущений з поважних причин, а тому в поновленні строку позовної давності щодо стягнення заборгованості необхідно відмовити.

Посилання ТОВ «Діджи Фінанс» на зупинення строків позовної давності також не береться до уваги судом виходячи з такого.

Так, дійсно пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Тобто перебіг строку позовної давності у зв`язку із встановленням на всій території України карантину почався з 12.03.2020, а строк позовної давності за вимогами, викладеними у цій позовній заяві, закінчились 10.11.2018.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати не підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до зазначеного суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ТОВ Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Бородовський С.О.