Решение № 140821867, 19.10.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 947/25993/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Кочко В.К.,

при секретарі Савченко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Овідіополь цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування матеріальної ти моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 24.06.2026 р. звернувся до суду з названим позовом, в якому просив суд стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації майнову шкоду у розмірі 77 923 025,08 грн., що на день підписання позову за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 1 735 120,01 доларів США, упущену вигоду у розмірі 3 443 333,33 грн., що на день підписання позову за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 76 673,06 доларів США, та моральну шкоду у розмірі 4 490 930,00 грн., що на день підписання позову за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 100 000,00 доларів США, а також судових витрат, мотивуючи це тим, що він є власником розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ,земельної ділянки площею 1,0247 га (за межами населеного пункту), кадастровий номер: 5123755800:01:004:0015, та будівель складу з побутовими приміщеннями загальною площею 5457,7 кв.м, які складаються із:будівля складу з побутовими приміщеннями, літ. А, площею 1993,4 кв.м;адміністративна будівля, літ. А1, площею 1104,7 кв.м;цех, літ. Б, площею 2160,40 кв.м;гараж, літ. В, площею 118,7 кв.м;будівля охорони, літ. Г, площею 80,5 кв.м;мостіння, літ. І;огорожа №1,2.

Частина будівлі складу з побутовими приміщеннями загальною площею 4382,1 кв.м, знаходилась в оренді у ТОВ «ВКК «УНІТЕХ», код ЄДРПОУ 37350199, на підставі договору оренди нежитлового приміщення №01-01/19-01 від 31.12.2018р.. Частина будівлі складу з побутовими приміщеннями за літ. А площею 1075,6 кв.м на підставі договорів позичок від 30.05.2014р. (реєстр. номери 746, 747, 749, 750) була передана у користування ОСОБА_2 (285,8 кв.м), ОСОБА_3 (251,7 кв.м), ОСОБА_4 (254,8 кв.м), ОСОБА_5 (283,3 кв.м), які, в свою чергу, передали наведені приміщення в оренду ТОВ «ВКК «УНІТЕХ».

Внаслідок масового обстрілу з 22:13 год. по 23:23 год. 22 квітня 2025 року збройними силами російської федерації із застосуванням БпЛА типу «Shahed-136/Герань-2» та влучання у адміністративну та виробничі будівлі сталися вибухи (детонація), виникла пожежа, сталося руйнація та часткова руйнація будівель, зокрема:

- пошкоджена двоповерхова будівля охорони з гаражним приміщенням: пошкоджено дах будівлі, фасад будівлі, скління та віконні рами з фурнітурою;

- частково зруйнована та пошкоджена двоповерхова адміністративна будівля (адміністративна будівля та їдальня): зруйновано дах будівлі та дахове покриття, частково знищено другий поверх (приміщення їдальні), вибито скління у металопластикових вікнах, пошкоджено фурнітуру рам вікон, вибито скління дверей, пошкоджено фурнітуру дверей; тріщини на стінах будівлі; зруйновано все внутрішнє оздоблення адміністративної будівлі, а також пошкоджено меблі, офісна техніка та обладнання, яке знаходилось у приміщеннях;

- зруйнована трьох поверхова адміністративно-виробнича будівля (цех №2, цех №3, цех №4, лабораторія, відділ технічного контролю, конструкторське бюро), а також знищено меблі, офісна техніка, обладнання та інше майно, яке знаходилось у приміщеннях;

- частково пошкоджена двох поверхова виробнича будівля (цех №5), зруйновано дах будівлі та дахове покриття, вибито скління у металопластикових вікнах, пошкоджено фурнітуру рам вікон, вибито скління дверей, пошкоджено фурнітуру дверей; тріщини на стінах будівлі, пошкоджено фасад будівлі; а також пошкоджено / зруйновано меблі, техніка, обладнання та інше майно, яке знаходилось у приміщеннях на першому поверсі;

- пошкоджено електричний трансформатор;

- пошкоджено / частково зруйновано огороджувальний паркан.

23.04.2025р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження №22025160000000248 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.438 КК України, в якому позивач є потерпілим.

Пошкодження майна внаслідок обстрілу, зокрема, підтверджується: Протоколом огляду місця події (обстрілів) від 23.04.2025р., Актом про пожежу від 23.04.2025р., Актом перевірки об`єкта на наявність вибухових матеріалів від 23.04.2025р. №314, Актом обстеження нерухомого майна, зруйнованого (пошкодженого) внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненого збройною агресією російської федерації від 30.04.2025р.

Розмір завданої внаслідок обстрілу та пожежі, яка сталася внаслідок влучання боєприпасів під час ворожого обстрілу 22.04.2025р., матеріальної шкоди належних позивачу будівлям складів з побутовими приміщеннями загальною площею 5457,7 кв.м., за висновком експерта №2238-34-25 судової будівельно-технічної експертизи від 30.09.2025р., становить 77 923 025,08 грн. з ПДВ.

Пошкодження будівель складу з побутовими приміщеннями призвело також до неможливості їх використання орендарем ТОВ «ВКК «УНІТЕХ», що в свою чергу призвело до неотримання позивачем в установленому розмірі орендних платежів за договором оренди нежитлового приміщення №01-01/19-01 від 31.12.2018р. Сума неотриманого доходу (упущеної вигоди) склала 3 443 333,33 грн.

Також внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та пошкодження об`єктів нерухомості внаслідок обстрілу 22.04.2025р. позивач позбавлений можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю приватною власністю та отримувати відповідні доходи. Наслідком пошкодження майна стало не лише фізичне пошкодження майна, а й психологічні, емоційні та матеріальні втрати, які негативно вплинули на його стан здоров`я, моральний добробут і якість життя. Завдана відповідачем моральна шкода, яку він оцінив у 4 490 930,00 грн., що на день підписання позову за офіційним курсом НБУ еквівалентно 100 000,00 доларів США, полягає у погіршенні його емоційного та психологічного стану, пов`язаного з пошкодженням нерухомості; тривалому стресовому навантаженні через втрату звичного способу життя; необхідності застосування додаткових зусиль для організації свого життя; обмеженні реалізації конституційного права на безпечне середовище та вільне користування власністю.

Позивач звернувся з позовом 24.06.2026р. до Київського районного суду м.Одеси.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2026р. справу за вказаним позовом було розподілено судді Гниличенко М.В..

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21.07.2026р. матеріали цивільної справи №947/25993/26 передані за територіальною юрисдикцією до Овідіопольського районного суду Одеської області (67801, смт.Овідіополь, вулиця Берегова, 9).

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2026 р. справу за вказаним позовом було розподілено судді КочкоВ.К..

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 11.08.2026 р.позовну заяву ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди прийнято до розгляду та відкрито провадження у справіза правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 14.09.2026 р. о 13:00 год. в приміщенні Овідіопольського районного суду Одеської області.

Відповідно до правових позицій, викладених у Постанові КЦС ВС від 14.04.2022 р. у справі №308/9708/19, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії Російської Федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни. Окрім того, у зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства Російської Федерації в Україні з огляду на припинення його роботи на території України. Верховний Суд установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федерацією.

За таких обставин оголошення про виклик відповідача у судове засідання розміщено 11.08.2026 р. на офіційному веб-порталі «Судова влада України» відповідно до ст.128 ЦПК України.

03.09.2026р. від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 14.09.2026р., а також в усіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням представником позивача власних технічних засобів.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 03.09.2026р. заяву представника позивача задоволено, вирішено всі судові засідання у справі проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 14.09.2026 р. закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті у приміщенні суду 19.10.2026р. об 11:30 год.

Оголошення про виклик відповідача у судове засідання розміщено 14.09.2026 р. на офіційному веб-порталі «Судова влада України» відповідно до ст. 128 ЦПК України.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, але надав до суду заяву про підтримання позовних вимог в повному обсязі та про розгляд справи без його участі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлявся шляхом розміщення оголошення на сайті суду. Відзив на позовну заяву у встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі строк не направив.

За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних у справі доказів та ухвалити заочне рішення, відповідно до положень ст.ст.280 - 282 ЦПК України.

Позивач - ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України, серії НОМЕР_1 , виданим Київським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 19січня 2006 року.

Позивачу на праві власності належить земельна ділянка площею 1,0247 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту), кадастровий номер: 5123755800:01:004:0015, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №218390, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №512370001006491 від 10.12.2012р..

Розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації від 29.03.2018р. №169/А-2018 цільове призначення земельної ділянки змінено із земель сільськогосподарського призначення на використання для будівництва та експлуатації комплексу об`єктів виробничо-складського, адміністративно-побутового призначення, інженерно-транспортної інфраструктури.

Інформація про зареєстровану за позивачем на праві власності земельну ділянку підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.04.2025р. № НВ-9960264022025.

Позивачу на праві власності належать будівлі складу з побутовими приміщеннями загальною площею 5457,7 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які складаються із:

- будівля складу з побутовими приміщеннями, літ. А, площею 1993,4 кв.м;

- адміністративна будівля, літ. А1, площею 1104,7 кв.м;

- цех, літ. Б, площею 2160,40 кв.м;

- гараж, літ. В, площею 118,7 кв.м;

- будівля охорони, літ. Г, площею 80,5 кв.м;

- мостіння, літ. І;

- огорожа №1,2.

Право власності позивача на об`єкти нерухомості зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер НОМЕР_2 від 31.03.2014р., технічного звіту, серія та номер 828/18 від 09.11.2018р.,технічного паспорту №001799 від 19.11.2018р.., декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер ОД141140510376 від 20.02.2014р..

Відомості про зареєстровані за позивачем на праві власності об`єкти нерухомості підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.04.2025р. №424055979.

На підставі договору оренди нежитлового приміщення №01-01/19-01 від 31.12.2018р. та відповідного акту прийому-передачі від 31.12.2018р. частинабудівлі складу з побутовими приміщеннямизагальною площею 4382,1 кв.м,що складається з літ. А будівля складу з побутовими приміщеннями площею 917,8 кв.м, літ. А1 адміністративна будівля площею 1104,7 кв.м, літ. Б цех площею 2160,4 кв.м, літ. В гараж площею 118,7 кв.м, літ. Г будівля охорони площею 80,5 кв.м., були передані позивачем в оренду ТОВ «ВКК «УНІТЕХ», код ЄДРПОУ 37350199, на строк до 31.12.2019р. з розміром орендної плати 701 136,00 грн. на місяць.

Наступними додатковими угодами до даного договору оренди сторонами змінювались строк дії договору та розмір орендної плати. Так, Додатковою угодою №3 від 31.07.2020р. розмір орендної плати встановлений у сумі 350 000,00 грн. в місяць. Додатковою угодою №6 від 28.12.2023р. строк дії договору продовжено до 31 грудня 2025 року.

За відомостями про зареєстровані за позивачем на праві власності об`єкти нерухомості (Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.04.2025р. №424055979)30 травня 2014 року позивачем частину будівлі складу з побутовими приміщеннями за літ. А площею 1075,6 кв.м передано у позичку (безоплатне користування) на строк до 30.05.2029р..

Так, за договором позички, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Божемовською Н.В. 30.05.2014р., номер 750, у позичку ОСОБА_5 надано частину приміщення площею 283,3 кв.м, що складаються з приміщеннями 2-го поверху.

За договором позички, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Божемовською Н.В. 30.05.2014р., номер 749, у позичку ОСОБА_4 надано частину приміщення площею 254,8 кв.м, що складається з приміщення 1-го поверху, антресолі.

За договором позички, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Божемовською Н.В. 30.05.2014р., номер 747, у позичку ОСОБА_3 надано частину приміщення площею 251,7кв.м, що складається з мансарди.

За договором позички, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Божемовською Н.В. 30.05.2014р., номер 746, у позичку ОСОБА_2 надано частину приміщення 1-го поверху площею 285,8кв.м.

Перелічені користувачі, в свою чергу, надані ним у позичку об`єкти передали в оренду ТОВ «ВКК «УНІТЕХ» на підставі відповідних договорів оренди:

02.06.2014 р.- договір оренди нежилого приміщення №02-06/14-02 (Руць .В., 285,8 кв.м), 02.06.2014 р. - договір оренди нежилого приміщення №02-06/14-03 ( ОСОБА_4 , 254,8 кв.м), 02.06.2014 р.- договір оренди нежилого приміщення №02-06/14-04 ( ОСОБА_5 , 283,3 кв.м), 01.04.2015 р.- договір оренди нежилого приміщення №01-04/15-01 ( ОСОБА_3 , 251,7 кв.м).

24.02.2022р. російська федерація почала повномасштабне військове вторгнення на територію України. Указом Президента України від 24.02.2022р. № 64/2022 в Україні з 24.02.2022р. введено воєнний стан, який було неодноразово продовжено. На даний час військовий стан в Україні не скасовано.

В період часу з 22:13 год. по 23:23 год. 22 квітня 2025 року під час чергового масового обстрілу збройними силами російської федерації із застосуванням БпЛА типу «Shahed-136/Герань-2» території Одеського району Одеської області пошкоджено цивільні об`єкти за адресами: 1) АДРЕСА_1 , територія ТОВ «ВКК «УНІТЕХ»; 2) Одеська область, Одеський район, с. Лиманка, вул. Стара Люстдорфьска дорога, 22, територія ФОП ОСОБА_6 ; 3) АДРЕСА_2 .

Внаслідок обстрілу та влучання у адміністративну та виробничі будівлі, які знаходились в користуванні ТОВ «ВКК «УНІТЕХ», сталися вибухи (детонація), виникла пожежа, сталося руйнація та часткова руйнація будівель, зокрема:

- пошкоджена двоповерхова будівля охорони з гаражним приміщенням: пошкоджено дах будівлі, фасад будівлі, скління та віконні рами з фурнітурою;

- частково зруйнована та пошкоджена двоповерхова адміністративна будівля (адміністративна будівля та їдальня): зруйновано дах будівлі та дахове покриття, частково знищено другий поверх (приміщення їдальні), вибито скління у металопластикових вікнах, пошкоджено фурнітуру рам вікон, вибито скління дверей, пошкоджено фурнітуру дверей; тріщини на стінах будівлі; зруйновано все внутрішнє оздоблення адміністративної будівлі, а також пошкоджено меблі, офісна техніка та обладнання, яке знаходилось у приміщеннях;

- зруйнована трьох поверхова адміністративно-виробнича будівля (цех №2, цех №3, цех №4, лабораторія, відділ технічного контролю, конструкторське бюро), а також знищено меблі, офісна техніка, обладнання та інше майно, яке знаходилось у приміщеннях;

- частково пошкоджена двох поверхова виробнича будівля (цех №5), зруйновано дах будівлі та дахове покриття, вибито скління у металопластикових вікнах, пошкоджено фурнітуру рам вікон, вибито скління дверей, пошкоджено фурнітуру дверей; тріщини на стінах будівлі, пошкоджено фасад будівлі; а також пошкоджено / зруйновано меблі, техніка, обладнання та інше майно, яке знаходилось у приміщеннях на першому поверсі;

- пошкоджено електричний трансформатор;

- пошкоджено / частково зруйновано огороджувальний паркан.

23.04.2025р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження №22025160000000248 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.438 КК України.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні №22025160000000248 від 23.04.2025р. здійснюється слідчим відділом Управління СБУ в Одеській області.

Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу Управління СБУ в одеській області Проскуріним О.М. від 07.05.2025 р. позивача залучено до КП №22025160000000248 від 23.04.2025р. як потерпілого.

15.04.2026р., вих.№65.16.9/65.16-4364, слідчим відділом УСБУ в Одеській області на виконання ст.222 КПК України позивачу надано письмовий дозвіл на використання у суді відомостей, які містяться в кримінальному провадженні №22025160000000248 від 23.04.2025р.

Пошкодження внаслідок обстрілумайна позивача, яке знаходилось в користуванні ТОВ «ВКК «УНІТЕХ»,підтверджується: Протоколом огляду місця події (обстрілів) від 23.04.2025р., складеним старшим слідчим в ОВС слідчого відділу Управління СБУ в одеській області підполковником юстиції Проскуріним О.М., Актом про пожежу від 23.04.2025р., складеним уповноваженою посадовою особою ДСНС, Актом перевірки об`єкта на наявність вибухових матеріалів від 23.04.2025р. №314, Актом обстеження нерухомого майна, зруйнованого (пошкодженого) внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненого збройною агресією російської федерації від 30.04.2025р., складеним комісією з обстеження, створеної на підставі рішення виконавчого комітету Таїровської селищної ради №110 від 19.03.2025р..

В рамках досудового розслідування проведені пожежно-технічна та будівельно-технічна експертизи.

За висновком експерта №2237-34-25 судової пожежно-технічної експертизи від 13.06.2025р. осередків виникнення події та пожеж, які сталися у будівлях №1,2,3,4 22.04.2025р. на території ТОВ «ВКК «УНІТЕХ», було шість і знаходилися вони на значних площах вказаних будівель; поширення вогню від осередків пожеж 22.04.2025р. на території ТОВ «ВКК «УНІТЕХ`являлися процеси, характерні при вибуху вибухового пристрою, у вигляді руйнування, дроблення та розкидання будівельних конструктивних елементів, при цьому розкидання уламків нагрітих до тисяч градусів елементів вибухового пристрою та архітектурного планування будівель; причиною пожежі, яка виникла 22.04.2025р. на території ТОВ «ВКК «УНІТЕХ», являється стороннє джерело теплової енергії у вигляді боєприпасів; механізмом виникнення пожежі 22.04.2025р. на території ТОВ «ВКК «УНІТЕХ`є виникнення високо екзотермічної реакції при вибуху боєприпасів.

За висновком експерта №2238-34-25 судової будівельно-технічної експертизи від 30.09.2025р. технічний стан належних позивачу будівель складів з побутовими приміщеннями загальною площею 5457,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , наступний:

Будівля складу з побутовими приміщеннями (літ. А) аварійний;

Адміністративна будівля (літ. А1) аварійний;

Цех (літ. Б) аварійний;

Гараж (літ. В) нормальний;

Будівля охорони (літ. Г) нормальний;

Мостіння (літ. І) нормальний;

Огорожа №1,2 задовільний (працездатний).

Будівлі складів з побутовими приміщеннями загальною площею 5457,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , зазнали наступних пошкоджень, які виникли внаслідок обстрілу та пожежі, яка сталася внаслідок влучання боєприпасів під час ворожого обстрілу 22.04.2025р.:

Будівля складу з побутовими приміщеннями (літ. А):

- повне руйнування покриття та даху;

- критична деформація несучих металевих елементів;

- масові руйнування внутрішніх конструкцій;

- пошкодження обладнання та комунікацій.

Адміністративна будівля (літ. А1):

- руйнування несучих конструкцій стін;

- повне знищення даху та кроквяної системи;

- вигорання горючих елементів (дерев`яні конструкції даху, віконні рами, двері) та ослаблення матеріалів несучих стін.

Цех (літ. Б):

- руйнування покрівлі та перекриття;

- пошкодження несучих та огороджу вальних конструкцій;

- пошкодження заповнення отворів;

- руйнування внутрішнього оснащення.

Гараж (літ. В) пошкоджень не зазнав.

Будівля охорони (літ. Г) пошкоджень не зазнала.

Мостіння (літ. І) пошкоджень не зазнало.

Огорожа №1,2 зазнала пошкоджень у вигляді посічення та вигинів профільованого металевого листа.

Розмір завданої матеріальної шкоди будівлям складів з побутовими приміщеннями загальною площею 5457,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , до складу яких входять: будівля складу з побутовими приміщеннями (літ. А); адміністративна будівля (літ. А1); цех (літ. Б): гараж (літ. В); будівля охорони (літ. Г); мостіння (літ. І); огорожа №1,2, внаслідок обстрілу та пожежі, яка сталася внаслідок влучання боєприпасів під час ворожого обстрілу 22.04.2025р., становить 77 923 025,08 грн. з ПДВ (сімдесят сім мільйонів дев`ятсот двадцять три тисячі двадцять п`ять гривень 08 копійок).

Вартість ремонтно-будівельних робіт, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень внаслідок обстрілу та пожежі, яка сталася внаслідок влучання боєприпасів під час ворожого обстрілу 22.04.2025р., з ПДВ становить 77 923 025,08 грн. з ПДВ (сімдесят сім мільйонів дев`ятсот двадцять три тисячі двадцять п`ять гривень 08 копійок).

Після обстрілу та пошкодження майна позивачем з ТОВ «ВКК «УНІТЕХ» 23 квітня 2025 року укладено договір оренди нежилого приміщення №23-04/25 та підписано відповідний акт прийому-передачі від 23.04.2025р., за якими в оренду передано частину підвалу будівлі літери А площею 384,1 кв.м, підвалу літери А1 площею 214,3 кв.м, частину 1 поверху будівлі літери А1 площею 229,07 кв.м, частину будівлі охорони літера Г площею 71,2кв.м., загальною площею 898,67 кв. м,на строк один рік та з розміром орендної плати 90 000,00 грн..

За довідкою ТОВ «ВКК «УНІТЕХ» від 01.06.2026р. №33-06/26, орендна плата з 01.01.2024р. по 22.04.2025р. нараховується ОСОБА_1 в розмірі 350 000,00 грн. на місяць, з 23.04.2025р. по 01.05.2026р. в розмірі 90 000,00 грн.. Тобто, відбулося зменшення щомісячного доходу позивача від здавання об`єктів нерухомості в оренду на 260 000,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.

Згідно заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схваленопостановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії). Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року). Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії Російської Федерації проти України - повномасштабне вторгнення Збройних Сил Російської Федерації на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженимЗаконом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

Закон України «Про міжнародне приватне право»встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У рішенні від 23.03.2010 р. у справі «Цудак проти Литви» (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі Члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.

Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних відносин України з Російською Федерацією.

У постанові від 22.06.2022 р. у справі №311/498/20 Верховний Суд також зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом. Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 р. у справі №428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом. Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

Таким чином, Російська Федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме Російська Федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

Пункт 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікована Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР,гарантує кожному право на звернення досуду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Тобто, він втілює «право на суд», яке, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розпочати провадження в суді за цивільним позовом та отримати його вирішення (наприклад, п. 25 рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», п. 50 рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», п.52 рішення у справі «Меньшакова проти України»).

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст.ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст.ст.10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст.76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до приписів ст.263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ч.ч.1-3 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст.1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Згідно зі статтею 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов`язок довести реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи вигода не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Неодержаний дохід (упущена вигода) це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим грошових сум (чи інших цінностей), якби не було допущено правопорушення (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018р. у справі №127/16524/16-ц).

Вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.

При обрахунку розміру упущеної вигоди враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, якби права позивача не були порушені.

Відповідно до ч. 1, 2ст. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно з ч. 3, 5ст. 23 ЦК Україниякщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1ст. 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.12.2020 р. в справі №752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01.09.2020 р. у справі №216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей16і23 ЦК Українита змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

В силу ч.1ст.1173 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як передбачено ч.1ст.1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно ч.1, 3ст. 386 ЦК Українидержава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно дост. 41 Конституції України, п.2 ч.1 ст.3, ст.321 ЦК Україниніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановленихКонституцієюта законом.

В деліктних правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою завдавача шкоди, вина останнього.

При цьому на потерпілого (позивача) покладається обов`язок довести факт неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди потерпілому (позивачу).

В той же час, російська федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та окупувавши частину території України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.

02.03.2022 р. збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 Агресія проти України визнала Генеральна Асамблея ООН.Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022р. у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов`язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022р., якою додатково засуджує військову агресію росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022р. «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні»» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

Російська федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907р., Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949р. та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08.06.1977р. несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

27.04.2022р. Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи №2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

У постановах Великої Палати ВС від 19.02.2020р. у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020р. у справі №287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017р. у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Відповідно до ч.3 ст.82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Таким чином, протиправність діяння відповідача (факт збройної агресії проти України) в розумінні ч.3 ст.82 ЦПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.

Російська федерація несе повну юридичну відповідальність за майнову та немайнову шкоду, заподіяну цивільним фізичним та юридичним особам у результаті вчинення нею збройної агресії, зокрема за майнову шкоду, заподіяну підконтрольними їй збройними формуваннями, а також за майнову шкоду, заподіяну збройними формуваннями, підконтрольними Україні, під час здійснення ними законного права на самозахист.

У даному випадку предметом позову є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої фізичній особі внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, а саме: внаслідок обстрілів території Одеського району Одеської області 22 квітня 2025 року; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами російської федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту».

Внаслідок обстрілів території Одеського району Одеської області 22 квітня 2025 року пошкоджено майно позивача, спричинено збитки, позивач втратив можливість реалізувати право належного повноцінного користування земельною ділянкою та розташованими на неї об`єктами нерухомості.

За наведених обставин, військова агресія відповідача, зокрема, ворожий обстріл території Одеського району Одеської області 22.04.2025р., перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з завданням позивачеві збитків.

Частиною 1статті 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1статті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем докази відповідають критеріям щодо їх достатності, належності та допустимості та підтверджують належність позивачеві нерухомого майна, а також вид та обсяг збитків, пов`язаних із пошкодженням та знищенням частини даного майна, яке позивач втратив в зв`язку з обстрілом 22.04.2025 р.країною-агресором території Одеського району Одеської області.

Відтак, суд погоджується із тезами позивача щодо спричинення матеріальної шкоди у заявленому розмірі саме через пошкодження майна.

Суд дійшов висновку, що дії російської федерації, як відповідача, у вигляді збройної агресії дійсно спричинили матеріальну шкоду позивачу, а відтак, така шкода має бути стягнута у судовому порядку.

Судом перевірено обґрунтованість вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди з огляду на таке: позивачем доведено, що до обстрілу 22.04.2025 р. він отримував дохід у вигляді орендної плати від здавання власних об`єктів нерухомості в оренду ТОВ «ВКК «УНІТЕХ» в розмірі 350 000,00 грн. в місяць, та після пошкодження майна такий дохід зменшився до 90 000,00 грн. в місяць. Тобто, внаслідок обстрілу та пошкодженням майна позивачем фактично втрачено доходів в розмірі 260 000,00 грн. в місяць.

Судом перевірено правильність розрахунку суми неотриманого доходу (упущеної вигоди) за період з 23.04.2025р. по 31.05.2026р. в сумі 3 443 333,33 грн. та суд дійшов висновку, що упущена вигода має бути стягнута у судовому порядку.

Позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду в заявленому розмірі.

Обґрунтував завдану моральну шкоду позивач позбавленням внаслідок обстрілу 22.04.2025р. можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю приватною власністю та отримувати відповідні доходи. Наслідком пошкодження майна стало не лише фізичне пошкодження майна, а й психологічні, емоційні та матеріальні втрати, які негативно вплинули на його стан здоров`я, моральний добробут і якість життя. Завдана моральна шкода полягає у погіршенні його емоційного та психологічного стану, пов`язаного з пошкодженням нерухомості; тривалому стресовому навантаженні через втрату звичного способу життя; необхідності застосування додаткових зусиль для організації свого життя; обмеженні реалізації конституційного права на безпечне середовище та вільне користування власністю.

Згідно із п.3 роз`яснень Верховного Суду України, сформульованих у постанові пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», - під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Суд зазначає, що встановлений судом факт порушення відповідачем прав позивача свідчить про наявність моральної шкоди.

Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Європейського суду з прав людини, яка полягає в тому, що порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справи «Войтенко проти України», «Науменко проти України»).

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» (Скарга № 42255/04) від 01.07.2010 р. зокрема зазначив, що суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс.

Згідно практики Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.

Враховуючи тривалість та характер моральних переживань, пов`язаних з військовою агресією російської федерації проти України, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, суд погоджується із доводами позивача про те, що порушивши його основоположні права і свободи, російська федерація завдала йому моральних страждань, та вважає за необхідне стягнути відповідача на користь позивача компенсацію моральної шкоди у заявленому розмірі.

Відносно визначення позивачем матеріальної та моральної шкоди в сумі, еквівалентної долару США, суд зазначає: статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Стосовно можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті Велика Палата ВС висловила правову позицію, яку викладено у постанові від 04.07.2018 р. у справі № 761/12665/14-ц. Зокрема, Велика Палата ВС вказала, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні(аналогічна правова позиція у постанові ВП ВС від 23.10.2019 р. у справі №723/304/16-ц).

Велика Палату ВС у постанові від 11.09.2024р.у справі №500/5194/16 зазначила, що при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.

З огляду наведене суд зазначає, що зобов`язання з відшкодування шкоди, завданої відповідачем, визначена в національній валюті України, отже і стягненню підлягає розмір відшкодування, визначеної в національній валюті України.

Згідно з ч.1ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 22 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за позовну заяву майнового характеру, яка подана фізичною особою складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року 3328,00 гривень.

Враховуючи викладене, з відповідача в дохід держави України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 16 640,00 грн.

Керуючись ст.ст.5, 10-13, 76-82,89, 128,141,247,258,259,263-265,280, 354-355ЦПК України суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (адреса: 119991, м. Москва, вул. Житня, 14, буд.1) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (рнокпп НОМЕР_3 , адреса реєстрації АДРЕСА_3 ), майнову шкоду у розмірі 77 923 025,08 грн..

Стягнути з держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (адреса: 119991, м. Москва, вул. Житня, 14, буд.1) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (рнокпп НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ), упущену вигоду у розмірі 3 443 333,33 грн..

Стягнути з держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (адреса: 119991, м. Москва, вул. Житня, 14, буд.1) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (рнокпп НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ), моральну шкоду у розмірі 4 490 930,00 грн..

Стягнути з Російської Федерації в дохід держави України судовий збір у розмірі 16 640,00 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Кочко В.К.