Решение № 140816686, 15.10.2026, Садгірський районний суд м. Чернівців

САДГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЧЕРНІВЦІ

Справа № 726/815/26

Провадження №2/726/351/26

Категорія 40

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.10.2026 м. Чернівці

Садгірський районний суд м. Чернівці у складі: головуючого судді Мілінчук С. В., при секретарі Колісник А.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом АТ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ :

Представник позивача звернувся до суду із позовом, в якому вказує, що 01 жовтня 2012 року відповідач уперше звернувся до банку з метою отримання банківських послуг та підписав анкету-заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг. Надалі, 25 вересня 2020 року, 06 грудня 2021 року та 29 лютого 2024 року, сторони підписали відповідні заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, а 06 грудня 2021 року відповідач також підписав паспорт споживчого кредиту. Крім того, 16 лютого 2024 року між сторонами укладено договір про використання простого електронного підпису.

Згідно з довідками банку, відповідач користувався кредитною карткою «Універсальна GOLD» № НОМЕР_1 , яку в подальшому перевипущено з номером 5363542101818897. Розмір кредитного ліміту змінювався.

За твердженням позивача, починаючи з 14 лютого 2024 року відповідач припинив належним чином виконувати зобов`язання з повернення використаних кредитних коштів та сплати процентів, унаслідок чого утворилася заборгованість. Станом на 25 грудня 2025 року її загальний розмір становив 59 615,07 грн, з яких 47 437,64 грн заборгованість за тілом кредиту, 12 177,43 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

Окремо позивач зазначив, що відповідач заперечував правомірність фінансових операцій за первісною карткою на загальну суму 18 435,25 грн, здійснених 14 лютого 2024 року через інтернет-ресурс FACEBK. За результатами службової перевірки банк дійшов висновку, що операції були проведені з використанням реквізитів картки, CVV-коду та підтвердження 3D-Secure, після авторизації в системі «Приват24» із використанням типового для клієнта пристрою та додаткового підтвердження через дзвінок на фінансовий номер телефону. Банк також установив, що 26 лютого 2024 року відповідачу було повернуто кошти, списані за цими операціями. Водночас 16 лютого 2024 року, у день перевипуску картки, з нового карткового рахунку було здійснено аналогічні операції на загальну суму 48 125,15 грн. За результатами перевірки порушень у роботі банківських систем та правил платіжних систем не виявлено. Позивач вважає, що проведення зазначених операцій стало можливим унаслідок дій відповідача або неналежного збереження ним конфіденційних даних.

Позивач наголошує, що банк виконав свої зобов`язання з надання кредитних коштів, тоді як відповідач порушив погоджені строки та порядок погашення кредитної заборгованості.

Враховуючи викладене просить суд стягнути зі ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 59 615,07 грн.

У письмових поясненнях представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 користувався платіжною карткою «Універсальна GOLD», зберігав на рахунку власні кошти, здійснював розрахунки в торговельній мережі та перекази, однак операцій з оплати товарів в інтернеті не проводив. За твердженням відповідача, заборгованість почала формуватися 14 лютого 2024 року внаслідок несанкціонованого списання коштів третіми особами.

Представник відповідача пояснив, що 16 лютого 2024 року, дізнавшись про блокування картки, ОСОБА_1 звернувся до відділення банку, де з`ясував, що кошти були списані внаслідок шахрайських дій. У подальшому банк повернув кошти в сумі 18 435,25 грн, списані ІНФОРМАЦІЯ_1 під час здійснення операцій через інтернет-ресурс Facebk.

Заперечуючи доводи позивача щодо належної автентифікації платіжних операцій, представник відповідача звернув увагу на відомості про входи до облікового запису клієнта з різних пристроїв та IP-адрес, геолокація яких відповідала різним населеним пунктам України місту Хирів Львівської області та місту Павлоград Дніпропетровської області. На думку сторони відповідача, банк не перевірив швидкість зміни геолокації та не вжив належних заходів для виявлення підозрілої активності.

Представник відповідача наголосив, що банк зобов`язаний забезпечувати належне здійснення платіжних операцій, а власник рахунку не несе відповідальності за операції, здійснені без належної автентифікації, якщо не доведено, що його дії чи бездіяльність сприяли втраті або незаконному використанню платіжних даних. Водночас, за твердженням сторони відповідача, ОСОБА_1 не передавав третім особам відповідних даних і не вчиняв дій, які могли б сприяти несанкціонованому списанню коштів.

З огляду на викладене сторона відповідача вважала, що позивач не довів наявності правових підстав для покладення на ОСОБА_1 обов`язку зі сплати заявленої заборгованості.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним у позові, просив стягнути заборгованість за договором.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у письмових запереченнях, наголосив, що щодо ОСОБА_1 було вчинено шахрайські дії, кредитними коштами він не користувався, а тому відсутні правові підстави для стягнення заборгованості.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг 01.10.2012 року, підписав анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг.

Крім того, в процесі користування рахунком та видачі кредитної карти, 26.11.2020р. шляхом підписання власноруч на планшеті заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, відповідач приєднався до умов та правил надання банківських послуг тій редакції, що діяла на дату підписання.

06.12.2021 року ОСОБА_1 ознайомився з умовами та правилами надання банківських послуг.

16.02.2024 року між сторонами укладено Договір про використання простого електронного підпису, в якому сторони узгодили, що при наданні банком будь-яких послуг клієнту, в т.ч., але не виключно, платіжних послуг, укладення між сторонами кредитних договорів, будь-яких інших правочинів, підписання електронних документів використання Простого електронного підпису.

Згідно з довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 23.12.2025 року, за період із 2012 по 2025 року, ОСОБА_1 було видано ряд кредитних карток, зокрема 26.11.2020 року картку НОМЕР_1 (Карта Універсальна GOLD) та 16.02.2024 року картку НОМЕР_2 ( Картка Універсальна GOLD).

Згідно з довідкою АТ КБ «Приватбанк» № 0000005076691274 від 23.12.2025 року, протягом обслуговування кредитних карток оформлених на ОСОБА_1 із 2012 року, було неодноразово змінено кредитний ліміт на картках, зокрема збільшено кредитний ліміт до 25 000,00 гривень, 16.02.2024 року збільшено кредитний ліміт до 75 000,00 гривень, 08.05.2024 року зменшено кредитний ліміт до 51 710,67 гривень.

Як встановлено із виписки за договором за період 01.01.1999 - 22.12.2025 роки, 14.02.2024 року за карткою № НОМЕР_1 візуалізується 2 операції зі списання грошових коштів на користь стороннього інтернет ресурсу FACEBK XAH9L28WM2, fb.me/ads у загальному розмірі 18 435,25 гривень.

26.02.2024 візуалізується повернення коштів за рекламні послуги на картку № НОМЕР_1 у вказаному розмірі.

Крім того 16.02.2024 за картою № 5363542101818897 встановлено 7 транзакцій, аналогічні тим, що проведені 14.02.2026 року, а саме списання коштів стороннім інтернет ресурсом FACEBK на загальну суму 48 165,15 гривень, які були здійснені продовж 45 хвилин.

Через можливі шахрайські дії АТ КБ «ПриватБанк» було проведено службову перевірку № ZAKL-2026/1-6508626 від 12.01.2026 року.

Згідно з указаним документом, 14 лютого 2024 року з карткового рахунку відповідача № НОМЕР_1 через інтернет-ресурс FACEBK було здійснено два списання коштів на суми 13 826,44 грн та 4 608,81 грн, загалом на 18 435,25 грн. За даними банку, операції проводилися з використанням ручного введення реквізитів картки, CVV-коду та технології 3D Secure. Перед їх здійсненням, 14 лютого 2024 року о 18:21 та 19:47, відбувалися входи до облікового запису клієнта «Приват24» із пристрою, визначеного банком як типовий для відповідача, із додатковим підтвердженням через дзвінок на фінансовий номер телефону. 26 лютого 2024 року банк повернув відповідачу кошти, списані за цими операціями.

Щодо обставин списання коштів 16 лютого 2024 року, службова перевірка містить відомості про здійснення з карткового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 семи платіжних операцій через інтернет-ресурс FACEBK на загальну суму 48 125,15 грн.

Як зазначено у висновку службової перевірки, зазначені операції були проведені через платіжний термінал № 7311, власником якого є ADYEN N.V., при цьому отримувачів коштів не встановлено. Для здійснення платежів використовувалися реквізити картки, введені вручну, та CVV-код. Щодо способу підтвердження операцій у документі вказано використання механізму VSEC, зокрема для п`яти операцій регулярних платежів із захистом VSEC (позначення Pos condition 61), а для двох останніх операцій регулярних платежів без повторної перевірки VSEC (позначення Pos condition 62), що, за поясненням банку, застосовується, коли клієнт пройшов перевірку під час попередніх платежів.

Перевіркою також установлено, що 16 лютого 2024 року о 10:03 було змінено пароль до облікового запису відповідача в системі «Приват24» із пристрою моделі 23021RAA2Y|Redmi, який банк визначив як другий типовий пристрій клієнта. Надалі, о 14:16, тобто за дев`ять хвилин до першої зі спірних операцій, було відновлено доступ до облікового запису з пристрою Personal computer, також визначеного банком як типовий для відповідача. Відомості банку свідчать, що авторизація відбувалася з додатковим підтвердженням шляхом дзвінка на фінансовий номер телефону клієнта (IVR), підтвердженням відповідних дій та введенням PIN-коду картки № НОМЕР_2 , з якої згодом було списано кошти. Згідно з матеріалами перевірки, фінансовий номер телефону відповідача не змінювався, змін PIN-кодів карток у досліджуваний період не зафіксовано, а вхід до облікового запису здійснювався з використанням процедури відновлення доступу та зміни пароля.

Окремо зазначено, що 16 лютого 2024 року відповідач особисто перебував у відділенні банку за адресою: АДРЕСА_1 , де закрив попередній картковий рахунок та відкрив новий. Водночас банк вказав, що у своїй заяві до правоохоронних органів відповідач оскаржував операції від 14 лютого 2024 року, однак не оскаржував сім операцій, проведених 16 лютого 2024 року. За даними банку, кримінальне провадження за заявою клієнта було відкрито 12 березня 2024 року, а 9 травня 2024 року в його межах відбулася виїмка документів щодо клієнта.

За результатами аналізу обставин проведення зазначених операцій банк не встановив несанкціонованого перегляду даних відповідача працівниками банку, зміни фінансового номера телефону, порушень правил платіжних систем або технічних збоїв у роботі «Приват24» чи інших програмно-апаратних комплексів, які могли б спричинити проведення спірних платежів. На цій підставі автор службової перевірки дійшов висновку, що операції були здійснені після входу до «Приват24» із пристроїв, типових для відповідача, із застосуванням автентифікації платіжного інструменту та його держателя. Відтак банк визнав, що порушень з його боку не встановлено, а відповідальність за спірні операції покладається на держателя картки та власника рахунку.

Встановлено також, що 12.03.2024 року відповідач звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, зокрема про вчинення шахрайських дій та про списання 14.02.2026 року із його карткового рахунку грошових коштів у розмірі 18 472,00 гривень.

У подальшому, відповідачу було надіслано письмові претензії про необхідність повернення кредитної заборгованості, однак вони були проігноровані.

Крім того, як це вбачається із аудіозапису розмов ОСОБА_1 та уповноваженої особи АТ «Приватбанк», останній повідомив відповідача про наявну заборгованість. Відповідач відповів, що не визнає такої заборгованості, гроші у кредит не брав, а їх списання стало наслідком шахрайських дій. Наголосив, що жодної цієї операції, які б стали підставою для списання грошових коштів він не здійснював, не підтверджував, крім того не надавав і не розголошував свої персональні дані, ПІН-код, CVV-код, паролі доступу жодним третім особам. На запитання працівника «АТ «Приватбанк» про те, чому він не звернувся до працівників банку та правоохоронних органів із заявою про шахрайство, яке мало місце 16.02.2024 року, ОСОБА_2 відповів, що 16.02.2024 року він звернувся із такою заявою до банку, виконав усі дії, які йому порекомендували відповідні працівники, звернувся до правоохоронних органів, а тому не розуміє що ще від нього хочуть.

Узагальнюючи досліджені докази, судом може бути, поза розумним сумнівом, констатовано про такі обставини.

Відповідач ОСОБА_1 є користувачем послуг АТ КБ «Приватбанк» із 2012 року, зокрема послуг кредитування. На його імя було емітовано кредитну картку із встановленим кредитним лімітом, яка декілька разів була перевипущена. При цьому кредитний ліміт час від часу змінювався. Встановлено, що відповідач користувався даними послугами на його картку зараховувались грошові кошти, а також він здійснював платежі.

Встановлено, що 14.02.2024 року із його карткового рахунку було списано грошові кошти у загальному розмірі 18 435,25 гривень, про що він повідомив банк та заперечив здійснення даної транзакції. Картку, із якої здійснено переказ було заблоковано.

16.02.2024 року він безпосередньо зявився до відділення банку, де було перевипущено картку «Універсальна GOLD». Знаходячись у відділенні банку, використовуючи свій мобільний телефон, відповідач встановив новий пароль для картки, здійснив авторизацію до свого облікового запису Приват 24.

Однак, того ж дня, у період часу із 14:25 по 15:10 із нового карткового рахунку було списано грошові кошти у загальному розмірі 48 165,15 гривень. При цьому списання коштів було здійснено стороннім інтернет ресурсом FACEBK, так само як це відбулось 14.02.2024 року.

У подальшому банком визнано, що дії по списанню грошових коштів у розмірі 18 435,25 гривень на користь стороннього інтернет ресурсу FACEBK, які відбулись 14.02.2024 року є шахрайськими, а тому грошові кошти у вказаному розмірі було повернуто на платіжний баланс ОСОБА_1 .

Крім того, у березні 2024 року відповідач звернувся до правоохоронних органів щодо вчинення кримінального правопорушення за ознаками шахрайства, яке мало місце 14.02.2024 року.

Після цього не звертався до банку із будь-якими заявами чи скаргами.

Відтак, внаслідок списання 16.02.2024 року грошових коштів із рахунку відповідача, банк почав обліковувати такий відємний баланс картки як заборгованість та нараховувати відсотки за користування кредитом. Через невиконання, на думку банку, своїх зобовязань за кредитним договором, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення заборгованості, однак відповідач заперечує наявність невиконаних фінансових зобовязань, оскільки не вчиняв будь-яких дій, які б мали наслідком списання грошових коштів у вищевказаному розмірі.

Отже суду належить встановити, чи було порушено право кредитора внаслідок невиконання боржником своїх зобовязань за договором кредиту.

Згідно ст.ст. 509, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зобов`язання має виконуватися належним чином до умов договору та вимог кодексу.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення № 705) (чинне на час виникнення спірних правовідносин), емітент зобов`язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення № 705 банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.

Пунктом 37.2 статті 37 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що на час встановлення ініціатора та правомірності переказу, але не більше ніж впродовж дев`яноста календарних днів, емітент має право не повертати на рахунок неналежного платника суму попередньо списаного неналежного переказу. У разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення № 705 користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.

Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів (пункт 6 розділу VI Положення № 705).

Згідно з пунктами 7, 8 розділу VI Положення № 705 емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.

Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення № 705 користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України "Про звернення громадян" (пункт 10 розділу VI Положення № 705).

У постановах Верховного Суду: від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16 (провадження № 61-17629св18), від 24 липня 2019 року у справі № 753/16954/16-ц (провадження № 61-24323св18), від 01 липня 2020 року у справі № 712/9107/18 (провадження № 61-9877св19), від 21 квітня 2021 року у справі № 751/6050/18 (провадження № 61-18544св19), від 07 липня 2021 року у справі № 370/476/16 (провадження № 61-10242св20), від 17 грудня 2021 року у справі № 263/3704/19 (провадження № 61-1799св21) від 13 червня 2022 року у справі № 587/586/21 (провадження № 61-19319св21), від 24 січня 2024 року у справі № 758/14517/18 (провадження № 61-12347св23) викладені правові висновки про те, що сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. У разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та підтверджується сталою судовою практикою, викладеною у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, тощо.

Крім того, враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Такий висновок зроблено у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) .

Рішення ЄСПЛ у справі «Бендерський проти України», орієнтує судову практику застосовувати при оцінці доказів стандарт доказування «баланс ймовірностей», або як його ще називають «переваги більш вагомих доказів», що притаманний саме приватноправовим відносинам. За класичним визначенням цей стандарт тлумачиться як розумний ступінь ймовірності.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини також застосовує схожий підхід у рішенні у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції». Аналізуючи правову систему країн загального права, суд зазначає, що у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом». Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту. Скоріше така категорія справ повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей».

При цьому стандарт доказування «баланс ймовірностей» не є просто припущенням, заснованим на здогадках чи підозрах, він обов`язково має ґрунтуватися на певних доказах та їх оцінці судом.

У постанові ВП ВС від 18 березня 2020 року у цивільній справі № 129/1033/13 констатовано, що принцип змагальності не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, щоб реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Отже аналіз вищевказаних правових актів дає підстави стверджувати, що притягнення особи до цивільно-правової відповідальності, зокрема шляхом ухвалення рішення про стягнення заборгованості, можлива виключно за наявності встановлених обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Водночас, за стандартом «балансу ймовірностей», суд повинен покласти у основу рішення ті докази та обставини, які є більш вірогідними у випадку, де неможливо встановити абсолютну достовірності обставин, при цьому враховуючи, що сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у цивільних відносинах, де іншою стороною виступає банк.

Виходячи із викладено та встановлюючи у діях та бездіяльності відповідача наявність «сприяння» для списання грошових коштів із його рахунку, суд висновує таке.

Перше, на що звертає увагу суд це те, що списання грошових коштів із рахунку відповідача відбулося двічі- 14.02.2024 (під час строку дії поточного карткового рахунку) та 16.02.2024 (після анулювання кредитної картки та її перевипуску).

У першому випадку, відповідач звернувся до банку із заявою про вчинення шахрайських дій, зявився до відділення банку та вчинив усі дії, які належить вчинити у такому випадку.

14.02.2026 року грошові кошти були списані стороннім інтернет ресурсом FACEBK, термінал 7311, власник ADYEN N.V.

В подальшому, а саме 26.02.2024 року ОСОБА_1 було повернуто грошові кошти, списані 14.02.2024 року. Отже банк визнав, що таке списання відбулось поза волею відповідача та відсутність у його діях чи бездіяльності будь яких ознак розголошення ним інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Позивач посилається на те, що під час спірних транзакції переказу грошових коштів, як 14.02.2024 так і 16.02.2024 відповідач здійснив авторизацію, використовуючи при цьому типовий для клієнта пристрій - Personal computer. Із таким твердженням позивача важко погодитись, оскільки, як це вбачається із наданого скріншоту операційної системи, яку використовує АТ «Приватбанк», відповідач, використовуючи свій фінансовий номер телефону, користувався пристроєм Personal computer для входу до свого облікового запису двічі за весь час існування між сторонами правовідносин, а саме 17.12.2020 року з інтервалом у 5 хвилин. Відтак назвати такий пристрій типовим для використання відповідачем неможливо.

Натомість дійсно типовим для відповідача пристроєм для авторизації є пристрій 23021RAA2Y|Redmi, оскільки як це вбачається із скріншоту операційної системи, останній, тільки за 2025 рік здійснював велику кількість авторизацій.

У свою чергу, у обох випадках списання грошових коштів, авторизація відбулась за допомогою пристрою Personal computer.

Як це вбачається із скрішоту геопозиції, 16.02.2024 року о 10 годині 3 хвилини відповідач, використовуючи звичний для нього пристрій 23021RAA2Y|Redmi, здійснював авторизацію до облікового запису клієнта по АДРЕСА_1 , де знаходиться відділення АТ «Приватбанк».

Наступного разу авторизація відбулась того ж дня о 14 годині 25 хвилин із пристрою Personal computer, після чого із рахунку було списано грошові кошти у вказаному розмірі. Варто зауважити, що попереднє списання грошових коштів на користь того ж адресата 14.02.2024 року також відбувалось після авторизації клієнта із використанням пристрою Personal computer.

Крім того у обох випадках, як 14.02.2024 так і 16.02.2024 року, грошові кошти були списані одним і тим же стороннім інтернет ресурсом - FACEBK, термінал 7311, власник ОСОБА_3 із використанням аналогічного способу переказу грошових коштів.

Таким чином у обох випадках грошові кошти було списано одним і тим же способом, однаковим адресатом, та за однакових передумов - шляхом авторизації за допомогою персонального компютера. Про це свідчать не тільки досліджені у справі докази, а і матеріали службової перевірки, які повністю підтверджують такі обставини. Однак у першому випадку, банк повернув грошові кошти на рахунок відповідача, встановивши ознаки шахрайських дій. У другому ж випадку не зробив цього та почав обліковувати грошові кошти як заборгованість зі сплати кредиту та нараховувати відсотки за їх користування.

Причиною цьому, як про це зазначає сам позивач, стало те, що відповідач, не звертався до банку та до правоохоронних органів із повідомленням про вчинення шахрайських дій 16.02.2024 року.

Однак у даному, на переконання суду, випадку необхідно звернути увагу на те, що друге списання грошових коштів відбулося через декілька годин після того, як відповідач був у приміщенні банку та повідомив про випадок шахрайства, вислухав працівника банку, отримав нову картку та вчинив ті дії, які були необхідними для цього випадку. Такі обставини підтверджує і сам відповідач у телефонній розмові із працівником банку, де він вказав, що не знає увесь алгоритм дій при виникненні подібних ситуацій, він ходив у банк, зробив все що йому сказали, після цього за рекомендацією працівника банку звернувся до правоохоронних органів, ніяких грошей нікуди не переказував інформацію не розголошував.

За таких обставин відповідач, будучи необізнаним, міг обґрунтовано вважати, що вжив усіх необхідних заходів для припинення шахрайських дій та захисту своїх коштів, а тому не очікував повторного списання грошових коштів, а вчинені ним дії охоплюють обидва випадки списання грошових коштів.

Отже, з огляду на послідовність подій, незначний проміжок часу між зверненням відповідача до банку та повторним списанням коштів, а також вжиті ним заходи реагування, суд вважає, що саме по собі незвернення відповідача до банку та правоохоронних органів із окремим повідомленням щодо операцій, проведених 16.02.2024 року, не може безумовно свідчити про його умисну бездіяльність.

При цьому позивач не навів переконливих доказів того, що відповідач після першого випадку шахрайства був поінформований про необхідність вчинення додаткових дій для запобігання повторним списанням коштів, але свідомо їх не виконав.

Дане припущення обгрунтовано сумнівами у твердженнях та позиції позивача, а також обгрунтовується поясненнями відповідача та дослідженими доказами, відтак трактуються на користь відповідача, як слабшої сторони у даних правовідносинах.

Разом із тим, як було зазначено вище, для правильного вирішення спору недостатньо встановити лише факт списання коштів із рахунку відповідача та відображення відповідної суми в банківському обліку як заборгованості. Необхідним є встановити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

У цьому контексті суд ураховує, що за результатами службової перевірки банк зазначив про використання реквізитів картки, CVV-коду, зміну пароля до облікового запису «Приват24», відновлення доступу, а також додаткову автентифікацію з використанням фінансового номера телефону відповідача. Водночас зазначені відомості підтверджують передусім здійснення певних дій у банківській інформаційній системі, але самі по собі не дають змоги беззаперечно встановити, що всі ці дії вчинив саме відповідач або що він свідомо надав третім особам можливість доступу до свого рахунку.

При цьому у першому випадку, банк визнав списання коштів таким, яке містять ознаки шахрайських дій. У другому ж випадку, списання коштів відбулось у аналогічному порядку, однак позивач не визнає такі дії шахрайськими.

Крім того, матеріали службової перевірки не містять достатніх даних для висновку про те, хто саме здійснив вхід до облікового запису з пристрою, визначеного банком як Personal computer, хто ініціював відновлення доступу та зміну пароля, а також хто фактично ввів реквізити платіжної картки для проведення спірних платежів. Визначення пристрою як такого, що використовувався клієнтом, не є тотожним установленню особи, яка користувалася ним у конкретний момент часу.

Суд ураховує також пояснення відповідача, надані під час спілкування з представником банку, відповідно до яких він заперечував здійснення спірних операцій, повідомляв про звернення до банку у зв`язку з виявленими списаннями та стверджував, що не передавав третім особам своїх персональних даних, PIN-коду, CVV-коду або паролів доступу.

За таких обставин суд зауважує, що сам факт успішної автентифікації користувача в інформаційній системі банку не є достатнім для висновку про те, що саме відповідач ініціював спірні платіжні операції, надав згоду на їх проведення або вчинив дії, які сприяли втраті чи незаконному використанню платіжних даних. Для такого висновку необхідно встановити не лише технічну послідовність операцій, а й наявність причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідача та виникненням спірних списань.

Однак матеріали справи не містять належних і достатніх доказів того, що відповідач передавав третім особам реквізити платіжної картки, повідомляв їм CVV-код, PIN-код чи пароль до облікового запису, самостійно здійснював відновлення доступу або зміну пароля з метою подальшого проведення спірних платежів, чи в інший спосіб сприяв їх здійсненню.

При цьому суд бере до уваги, що відомості про введення правильних реквізитів платіжної картки, використання фінансового номера телефону та проходження передбачених банківською системою процедур автентифікації свідчать про відповідність виконаних дій певним технічним вимогам, але не розкривають обставин, за яких відповідна інформація стала доступною особі, що здійснювала операції. Саме по собі використання даних, пов`язаних із рахунком відповідача, не доводить, що він особисто вчинив відповідні дії або допустив їх використання внаслідок власної необережності.

Суд також враховує, що позивач, як професійний надавач платіжних послуг, володіє технічними засобами та інформацією щодо функціонування власної платіжної системи, однак не надав доказів, які б дозволяли достовірно встановити обставини отримання певною особою доступу до облікового запису відповідача та конкретні дії останнього, якими він міг сприяти проведенню цих операцій. Висновок про відповідальність відповідача не може ґрунтуватися лише на припущенні, що оскільки операції були проведені з використанням даних його платіжної картки та фінансового номера телефону, то саме він забезпечив доступ до таких даних або не вжив достатніх заходів для їх збереження.

Більше того, встановлені у справі обставини щодо попереднього аналогічного списання коштів, яке банк визнав таким, що містить ознаки шахрайських дій, та повернув відповідачу, не узгоджуються з позицією позивача про те, що подібний спосіб проведення операцій сам по собі свідчить про правомірність їх здійснення саме відповідачем. За відсутності доказів, які б указували на відмінність обставин проведення спірних операцій або підтверджували причетність відповідача до їх ініціювання, саме лише невизнання банком повторного списання шахрайським не спростовує заперечень відповідача та не доводить його відповідальності за виникнення відповідної заборгованості.

Отже, оцінивши докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем не доведено, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню платіжних даних або в інший спосіб допустив проведення спірних платіжних операцій. Водночас не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач особисто ініціював ці операції або надав згоду на їх проведення. За таких умов сам факт списання коштів із рахунку та відображення відповідної суми як кредитної заборгованості не є достатньою підставою для покладення на відповідача обов`язку з її погашення.

Таким чином, позивач не довів наявності передбачених законом підстав для покладення на відповідача відповідальності за спірні списання, а тому вимоги про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок цих операцій, не можуть бути задоволені лише з огляду на факт їх технічного проведення через банківську систему.

Керуючись ст.ст. 509, 526, 626, 628, 1049, 1054, 527, 610 ЦК України, ст.ст. 1, 14, 37 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", п. 2-3, 5, 7-9 розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, ст.ст. 141, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову АТ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Чернівецького Апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його підписання.

Повний текст рішення виготовлено 20.10.2026 року.

Головуючий суддяС. В. Мілінчук