Постановление суда № 140800251, 20.10.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/32506/26

УХВАЛА

про відмову в забезпеченні позову

20 жовтня 2026 року

суддя Одеського окружного адміністративного суду Голубова Л.Б., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 12.10.2026 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про:

- визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо направлення до органів Національної поліції електронного звернення від 30.08.2026 № Е5976081 про адміністративне затримання та доставлення ОСОБА_1 ;

- зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 негайно відкликати (скасувати) з органів Національної поліції електронне звернення від 30.08.2026 № Е5976081 та зняти в Реєстрі «Оберіг» відомості про розшук ОСОБА_1 ;

- зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 привести відомості ЄДРВ «Оберіг» у відповідність до даних Реєстру територіальної громади, зазначивши зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ;

- визнання протиправними дій та рішення начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , оформлені листом від 03.10.2026 № 943/33966.

16.10.2026 позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- зупинення дії звернення ІНФОРМАЦІЯ_3 (та/або ІНФОРМАЦІЯ_4 ) до органів Національної поліції України щодо здійснення розшуку, адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі;

- заборони органам військового управління, органам Національної поліції та їх посадовим особам застосовувати примусові заходи доставлення та адміністративного затримання щодо ОСОБА_1 на підставі зазначеного звернення про розшук - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

В обґрунтування заяви зазначає, що предметом оскарження є неправомірні рішення та дії відповідачів щодо внесення до системи «Оберіг» та інформаційно-аналітичної системи Національної поліції запиту на розшук та адміністративне затримання позивача за нібито вчинення правопорушення, передбаченого ст. 210, 210-1 КУпАП.

Необхідність забезпечення позову зумовлена тим, що наявність в базах даних активного звернення (запиту) ТЦК та СП про затримання та доставлення позивача створює реальну, щохвилинну загрозу його безпідставного затримання співробітниками поліції або спільними патрулями, примусового доставлення до ТЦК та СП, екстреного проходження ВЛК та негайної мобілізації до фактичного розгляду справи судом по суті.

У разі реалізації оскаржуваного звернення та примусової мобілізації позивача захист його порушених прав стане неможливим, а судове рішення про визнання дій ТЦК протиправними не матиме практичного значення для відновлення попереднього становища особи.

Таким чином, на думку позивача, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За таких обставин позивач уважає, що наявні підстави для забезпечення позову.

Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

На підставі наведеної норми суд дійшов висновку розгляд поданої заяви здійснювати у письмовому провадженні.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зважає на таке.

Особливості інституту забезпечення позову в адміністративному процесі врегульовані главою 10 розділу 1 КАС України.

Так, частиною 1 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина 2 статті 150 КАС України).

У свою чергу, частиною 1 статті 151 КАС України передбачено види забезпечення позову, серед яких: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; заборона відповідачу вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

За приписами частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову; заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами; суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавцем визначено чіткі підстави, за наявності яких допустимо вжиття заходів забезпечення позову. Такі підстави є самостійними та не залежать одна від одної.

Водночас, звертаючись до суду із заявою щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати підстави звернення із такою заявою, а також надати відповідні докази в підтвердження наведених у заяві аргументів.

Необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до значно більших ускладнень, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відтак, під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів.

Слід наголосити на тому, що при вирішенні питання про забезпечення позову особливого дослідження потребують підстави забезпечення позову, за наявності яких допустимо вжиття заходів забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є підтвердження тих обставин, на які посилається заявник, шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово зазначав, що забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами. І якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Подібні за змістом висновки були висловлені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.11.2018 року у справі № 826/8556/17 та в подальшому підтримані у постановах від 01.06.2022 року у справі № 580/5656/21, від 18.05.2023 року у справі № 500/4200/22, від 21.02.2024 року у справі № 420/11311/23.

У ході розгляду поданої заяви суд встановив, що позивач наголошує на тому, що необхідність забезпечення позову зумовлена тим, що наявність в базах даних активного звернення (запиту) ТЦК та СП про затримання та доставлення позивача створює реальну, щохвилинну загрозу його безпідставного затримання співробітниками поліції або спільними патрулями, примусового доставлення до ТЦК та СП, екстреного проходження ВЛК та негайної мобілізації до фактичного розгляду справи судом по суті, вважаючи саме такий захід забезпечення позову співмірним із заявленими позовними вимогами.

Водночас, розгляд заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову передбачає надання оцінки правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Твердження заявника, визначені у заяві, як обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову, сформульовані як можливість/ймовірність, яка ґрунтується тільки на припущеннях, не містять жодних належних доказів, а тому, посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватися достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.

Наведене свідчить про відсутність обставин, які вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, зупинення дії звернення ІНФОРМАЦІЯ_3 (та/або ІНФОРМАЦІЯ_4 ) до органів Національної поліції України щодо здійснення розшуку, адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі не є заходом, який за своїм змістом здатний забезпечити фактичне виконання можливого майбутнього рішення суду про визнання протиправними дій та рішення начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , оформлені листом від 03.10.2026 № 943/33966, а також визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо направлення до органів Національної поліції електронного звернення від 30.08.2026 № Е5976081 про адміністративне затримання та доставлення ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який станом на теперішній час триває.

Водночас, суд також зауважує, що забезпечення мобілізації в Україні є надважливим завданням у воєнний час, однак у даному випадку мобілізація має становити баланс між приватним інтересом мобілізованого та публічним інтересом держави. Віднайти такий баланс можливо лише після розгляду справи по суті та прийняття судового рішення.

Відтак, захід забезпечення позову шляхом заборони вчинення певних дій на переконання суду не є співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Крім того, суд вважає необґрунтованим заявлений захід забезпечення позову шляхом заборони органам військового управління, органам Національної поліції та їх посадовим особам застосовувати примусові заходи доставлення та адміністративного затримання щодо ОСОБА_2 , оскільки такий захід може запобігти реалізації їх владних приписів.

Застосовуючи заходи забезпечення позову, судом розглядатиметься питання правомірності заявлених позовних вимог і наявності обставин, як підстав для задоволення позову.

За таких обставин, суд визнає необґрунтованими аргументи заявника, що невжиття заходів забезпечення очевидно може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів заявника, на захист яких подано позов, стане неможливим або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне відхилити подану заяву позивача про забезпечення позову шляхом зупинення дії звернення ІНФОРМАЦІЯ_3 (та/або ІНФОРМАЦІЯ_4 ) до органів Національної поліції України щодо здійснення розшуку, адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі та заборони органам військового управління, органам Національної поліції та їх посадовим особам застосовувати примусові заходи доставлення та адміністративного затримання щодо ОСОБА_1 на підставі зазначеного звернення про розшук - до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 420/32506/26, тому у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову слід відмовити.

Згідно з ч. 5 ст. 154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 5, 6, 12, 150-154, 156, 248, 256 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтями 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

Суддя Голубова Л.Б.

19.10.2026

відмова в забезпеченні позову