Решение № 140799719, 21.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 рокусправа № 380/9539/26

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Крутько О.В., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Личаківсько-Галицького відділу соціального захисту управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з позовом до Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (далі Управління), в якому просить:

визнати протиправною відмову Личаківсько-Галицького відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради у продовженні дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;

зобов`язати Личаківсько-Галицький відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради продовжити дію посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 та видати відповідну вкладку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 03.03.2011 у службовому кабінеті отримала тяжку травму голови. Вказаний випадок визнано нещасним випадком, пов`язаним з виробництвом, а причинний зв`язок травми з виконанням службових обов`язків підтверджено висновком медичної (військово-лікарської) комісії. У 2019 році їй встановлено III групу інвалідності, надано статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видано посвідчення серії НОМЕР_1 . У березні 2026 року за результатами повторного оцінювання їй знову встановлено інвалідність та підтверджено причинний зв`язок травми з виконанням службових обов`язків. Для продовження дії посвідчення вона звернулася до Личаківсько-Галицького відділу соціального захисту (далі - Відділ) та передала посвідчення для оформлення вкладки, однак отримала відмову з мотивів, що її інвалідність встановлено не «внаслідок війни», а «у зв`язку з виконанням службових обов`язків», і поданими документами не підтверджено участі у захисті Батьківщини.

Позивач вважає відмову протиправною, оскільки статус особи з інвалідністю внаслідок війни надано їй у 2019 році на підставі пункту 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Ця норма вимагає причинного зв`язку травми з виконанням службових обов`язків, а не участі в захисті Батьківщини. Відповідач застосував до неї положення, які стосуються військовослужбовців, хоча вона проходила службу в системі виконання покарань як особа начальницького складу. Наданий статус у встановленому порядку не скасовано, рішення про позбавлення статусу не приймалося. Відмовою у продовженні посвідчення відповідач фактично звузив уже набуте право всупереч статтям 19, 22, 55, 58 Конституції України та принципу правової визначеності.

Ухвалою суду від 18.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Управління подало відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову відмовити та замінити його належним відповідачем - Личаківсько-Галицьким відділом соціального захисту (код ЄДРПОУ 26180956). Зазначає, що згідно з пунктом 10 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302, та пунктом 4.1.50 Положення про Відділ, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 31.03.2026 № 286, саме Відділ уповноважений надавати, позбавляти статусу та видавати посвідчення ветеранам, тоді як Положенням про Управління (рішення виконавчого комітету від 26.02.2026 № 147) таких повноважень Управлінню не надано.

Відповідач вказав, що позивач має спеціальне звання майора внутрішньої служби та з червня 1997 року по січень 2019 року проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (далі ДКВС України). Пункт 2 частини другої статті 7 Закону поширюється на осіб начальницького і рядового складу органів МВС, СБУ, СЗР України та «інших військових формувань», а ДКВС України відповідно до Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» до військових формувань не належить. Рішення М(ВЛ)К щодо персоналу ДКВС України ухвалюються за Порядком, затвердженим спільним наказом Мін`юсту та МВС від 27.09.2021 № 3407/5/709, який передбачає окреме формулювання «ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків в ДКВС України». Відповідач посилається на лист Міністерства у справах ветеранів України, виданий за зверненням позивача (вх. № Ж-8230 від 13.05.2026), яким дії Відділу визнано правомірними.

01.06.2026 позивач подала відповідь на відзив, зазначила, що фактичні обставини (служба, звання, травма під час виконання службових обов`язків, висновок ВЛК, статус у 2019 2026 роках) відповідач не заперечує, а спір виник виключно з нового тлумачення закону через сім років після надання статусу. Проти заміни відповідача заперечила, однак не заперечувала проти залучення Відділу як співвідповідача.

Позивач зазначив, що у відзиві відповідач навів нову підставу відмови (неналежність ДКВС України до військових формувань), яка не була мотивом оскаржуваної відмови. Рішення про позбавлення статусу, вилучення посвідчення чи внесення відомостей до Єдиного державного реєстру ветеранів війни не приймалося, а відповідно до пунктів 21, 22 Порядку № 302 таке питання вирішується окремим адміністративним актом за Законом України «Про адміністративну процедуру». Строк дії попередньої вкладки закінчився 06.06.2026, і вона позбавлена можливості підтверджувати статус для отримання пільг. Додала лист ГУ ПФУ у Львівській області від 22.06.2026.

Ухвалою суду від 03.09.2026 до участі у справі як співвідповідача залучено Личаківсько-Галицький відділ соціального захисту управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та встановлено йому п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Співвідповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав, клопотань про продовження чи поновлення цього строку не заявив, доказів наявності поважних причин неподання відзиву суду не надав.

Встановлені обставини справи

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 12.06.1997 по 31.01.2019 проходила службу в органах і установах виконання покарань та пробації як особа начальницького складу, має спеціальне звання «майор внутрішньої служби».

03.03.2011 позивач, перебуваючи на посаді старшого інспектора Личаківської районної кримінально-виконавчої інспекції управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області, у службовому кабінеті за адресою: м. Львів, вул. Романчука, 18, під час роботи з особовими справами підоблікових вдарилася головою об кут дверцят сейфа та отримала травму - «ЗЧМТ. Струс головного мозку. Забійна рана чола справа». За результатами розслідування складено акт розслідування нещасного випадку (форма Н-5) від 22.12.2018 та акт № 1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом (форма Н-1), затверджені начальником Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції у грудні 2018 року.

Свідоцтвом про хворобу № 10 від 23.01.2019 медичної (військово-лікарської) комісії ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Львівській області», складеним за розпорядженням начальника філії ДУ «Центр пробації» у Львівській області, визнано: «Травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків»; позивач визнана непридатною до служби.

Наказом ДУ «Центр пробації» від 30.01.2019 № 8/К позивача звільнено 31.01.2019 з посади старшого інспектора Галицького районного сектору філії ДУ «Центр пробації» у Львівській області через хворобу відповідно до п. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААА № 845522 від 06.05.2019 позивачу вперше встановлено III групу інвалідності з причиною «травма пов`язана з виконанням службових обов`язків» на строк до 01.05.2020. Надалі інвалідність тієї ж групи і з тією ж причиною продовжувалася: довідкою серії 12 ААБ № 330726 (до 01.06.2023) та довідкою серії 12 ААВ № 740701 від 01.06.2023 (до 01.06.2026).

У 2019 році Личаківсько-Галицький відділ соціального захисту встановив позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видав посвідчення серії НОМЕР_1 з відміткою «Пункт 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»», дійсне до 01.05.2020. Дію посвідчення Відділ продовжував шляхом видачі вкладок: у 2020 році - до червня 2023 року, 06.06.2023 - до 06.06.2026.

Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 184/26/3766/В (рішення № 184/26/3766/Р від 24.03.2026) позивачу з 12.03.2026 встановлено III групу інвалідності строком на два роки, дата повторного оцінювання 12.03.2028. У пункті 17.1.10 витягу причиною інвалідності зазначено: «травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби, службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій» з посиланням на наявний висновок ВЛК органів МВС: «Травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків».

Позивач звернулася до Відділу з заявою про видачу вкладки до посвідчення на підставі зазначеного рішення експертної команди.

Листом від 01.05.2026 № 260307-вих-61800 Відділ повідомив позивача про відсутність правових підстав для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, видачі вкладки та продовження дії посвідчення. Відмову мотивовано тим, що: ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини (стаття 4 Закону); визначення причинного зв`язку здійснюється ВЛК відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402; постанову ВЛК щодо позивача прийнято у формулюванні за підпунктом «в» пункту 21.5 глави 21 розділу II цього Положення, а формулювання «травма пов`язана з виконанням службових обов`язків» не є беззаперечною підставою для (повторного) надання статусу; інших документів, які б підтверджували участь у захисті Батьківщини та отримання у цей період травми, не надано.

Не погодившись із відмовою у продовженні дії посвідчення, позивач звернулася до суду.

Норми права, що підлягають застосуванню, та висновки щодо правозастосування

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.

Основи державної політики щодо соціального захисту ветеранів війни визначає Закон України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-XII).

Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав; до ветеранів війни належать учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Статтею 7 Закону № 3551-XII визначено коло осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни. Частина перша цієї статті стосується осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті та в інших визначених законом обставинах.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Отже, для категорії осіб, визначеної пунктом 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII, законодавець пов`язує набуття статусу з приналежністю особи до начальницького чи рядового складу визначених органів та причинним зв`язком інвалідності з травмою, одержаною під час виконання службових обов`язків. Участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях цією нормою як умова набуття статусу не передбачена. Порядок встановлення статусу за статтею 7 Закону № 3551-XII визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів визначено Порядком видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 «Про порядок виготовлення та видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів» (далі Порядок № 302).

За підпунктом 2 пункту 2 Порядку № 302 посвідчення ветерана - це документ у паперовій формі, виданий за бажанням особи, щодо якої створено реєстрову інформацію про наданий відповідний статус згідно із статтями 6 10-1 Закону, яку внесено до Єдиного державного реєстру ветеранів війни, зокрема посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 302 посвідчення ветерана та електронне посвідчення ветерана мають однакову юридичну силу та використовуються на території України для підтвердження відповідного статусу, отримання пільг, гарантій та компенсацій.

Згідно з пунктом 10 Порядку № 302 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, посвідчення учасника війни і відповідні нагрудні знаки, посвідчення члена сім`ї загиблого, посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України видаються структурними підрозділами районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських, районних у місті (у разі утворення) рад, на які покладено функції з питань ветеранської політики (далі - місцеві структурні підрозділи з питань ветеранської політики) за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) особи.

За пунктом 14 Порядку № 302 у посвідченні ветерана зазначаються, зокрема, група інвалідності та пункт, частина і стаття Закону, відповідно до якого установлено статус; записи засвідчуються підписом керівника органу, який видав посвідчення, або уповноваженою ним посадовою особою і скріплюються печаткою.

Відповідно до абзацу першого пункту 16 Порядку № 302 особам з інвалідністю внаслідок війни, яким групу інвалідності встановлено без строку перегляду, видаються безстрокові посвідчення ветерана, іншим особам з інвалідністю внаслідок війни на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи строку чи зміни групи інвалідності в посвідчення ветерана (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи, що засвідчуються відповідно до пункту 14 цього Порядку.

Згідно з пунктом 21 Порядку № 302 у разі виникнення підстав, за якими особа втрачає право на статус, визначений Законом, посвідчення ветерана, видане їй раніше, вилучається органом, уповноваженим на видачу посвідчень ветерана.

За пунктом 22 Порядку № 302 відносини щодо прийняття, набрання чинності, оскарження в адміністративному порядку, припинення дії, виконання адміністративних актів, передбачених цим Порядком, регулюються Законом України «Про адміністративну процедуру».

Суд встановив, що Личаківсько-Галицький відділ соціального захисту у 2019 році встановив позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видав посвідчення серії НОМЕР_1 з відміткою «Пункт 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»», дійсне до 01.05.2020. Дію посвідчення Відділ продовжував шляхом видачі вкладок: у 2020 році - до червня 2023 року, 06.06.2023 - до 06.06.2026.

Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 184/26/3766/В (рішення № 184/26/3766/Р від 24.03.2026) позивачу з 12.03.2026 встановлено III групу інвалідності строком на два роки, дата повторного оцінювання 12.03.2028.

Позивач звернулася до Відділу з заявою про видачу вкладки до посвідчення на підставі зазначеного рішення експертної команди.

Отже, позивач звернулася не за первинним встановленням статусу, а за продовженням дії посвідчення, виданого Відділом у 2019 році на підставі пункту 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII та двічі продовженого цим же органом. Строк дії саме посвідчення пов`язаний зі строком інвалідності: у разі продовження експертною командою строку інвалідності в посвідчення вклеюється новий бланк (абзац перший пункту 16 Порядку № 302), а дія е-посвідчення продовжується на відповідний строк.

Порядок № 302 не передбачає повторного вирішення питання про наявність підстав для статусу під час вклеювання бланка.

Витягом з рішення експертної команди від 24.03.2026 позивачу встановлено інвалідність тієї ж групи і з тією ж причиною до 12.03.2028.

Отже, фактична підстава для продовження дії посвідчення настала, а відмова у такому продовженні за своїми наслідками рівнозначна позбавленню статусу без прийняття відповідного рішення.

Відділ обґрунтував відмову тим, що позивач не підтвердила участі у захисті Батьківщини та отримання у цей період поранення (травми, контузії, каліцтва).

Щодо наведених аргументів співвідповідача суд враховує, що статус позивачу встановлено на підставі пункту 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII, який не вимагає участі в захисті Батьківщини, а наданий у зв`язку з одержанням травми під час виконання службових обов`язків.

Також суд зауважує, що позивач не була військовослужбовцем Збройних Сил України, і причинний зв`язок її травми встановлювався медичною (військово-лікарською) комісією ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» (свідоцтво про хворобу від 23.01.2019 № 10).

Також суд наголошує, що, фактичні обставини, з якими закон пов`язує статус позивача, з 2019 року не змінилися: травму отримано 03.03.2011 під час виконання службових обов`язків, її зв`язок із службою встановлено ВЛК, інвалідність з тією ж причиною підтверджувалася у 2020, 2023 та 2026 роках. Нових обставин, які б свідчили про втрату права на статус, Відділ не встановив і не навів.

Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду від 06.08.2026 у справі № 240/6876/24 (провадження № К/990/23103/26), ухваленою за подібних обставин. Верховний Суд виходив з того, що орган соціального захисту фактично встановив особі статус особи з інвалідністю внаслідок війни і надалі цей статус продовжувався відповідно до довідок МСЕК, якими підтверджувалася група інвалідності на певний період (пункт 43). Відтак дійшов висновку, що особа має право на подовження статусу та видачу відповідного посвідчення (пункт 45).

Суд перевіряє правомірність рішення суб`єкта владних повноважень на підставі мотивів, викладених у самому рішенні (пункт 3 частини другої статті 2 КАС України).

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що оскаржувана відмова є немотивованою та необґрунтованою. При цьому зауважує, що оскаржувану відмову від 01.05.2026 № 260307-вих-61800 прийняв Личаківсько-Галицький відділ соціального захисту, який є окремою юридичною особою (код ЄДРПОУ 26180956) і відповідно до пункту 10 Порядку № 302 та свого Положення уповноважений вирішувати питання видачі та продовження посвідчень. Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради такого рішення не приймало і відповідних повноважень не має, тому порушення прав позивача з його боку не встановлено. У задоволенні позову до Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради належить відмовити.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункти 70, 71) ЄСПЛ наголосив, що принцип «належного урядування» вимагає від державних органів діяти вчасно, належним і найбільш послідовним чином; ризик будь-якої помилки державного органу покладається на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. також рішення у справі «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, пункт 74).

За частиною четвертою статті 245 КАС України, якщо рішення суб`єкта владних повноважень не є дискреційним і всі умови для його прийняття виконані, суд може зобов`язати відповідача прийняти рішення на користь позивача. Продовження дії посвідчення на строк продовженої інвалідності особі з діючим статусом дискреційним повноваженням не є. Тому з метою єфективного захисту права позивача належить визнати відмову протиправною та зобов`язати Личаківсько-Галицький відділ соціального захисту продовжити дію посвідчення серії НОМЕР_1 на строк інвалідності, встановлений рішенням експертної команди від 24.03.2026 № 184/26/3766/Р.

Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності свого рішення покладається на відповідача. Відповідач правомірності оскаржуваної відмови не довів.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Позивач судовий збір не сплачувала, інших судових витрат не заявлено, тому підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 48, 72 77, 90, 139, 159, 162, 242 246, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задоволити частково.

Визнати протиправною відмову Личаківсько-Галицького відділу соціального захисту управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради у продовженні дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , викладену в листі від 01.05.2026 № 260307-вих-61800.

Зобов`язати Личаківсько-Галицький відділ соціального захисту управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради продовжити дію посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 на строк інвалідності, встановлений рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 24.03.2026 № 184/26/3766/Р.

У задоволенні позовних вимог до Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяКрутько Олена Василівна