Решение № 140798871, 21.10.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 жовтня 2026 рокуСправа № 280/5142/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши за правилами спрощеного, в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 )

до виконавчого комітету Тернуватської селищної ради (70150, Запорізька область, Запорізький район, смт Тернувате, вул. Центральна, 9; код ЄДРПОУ 04352434)

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

26.05.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до виконавчого комітету Тернуватської селищної ради (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Тернуватської селищної ради про відмову в проведенні реєстраційних дій об`єкта нерухомого майна за рішенням від 14.04.2026 № 84276917;

зобов`язати виконавчий комітет Тернуватської селищної ради здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об`єкту нерухомості, а саме квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 77,6 кв.м., житловою площею 49,4 кв.м. за позивачем.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно, однак, державний реєстратор прийняв рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій з посиланням на те, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. Проте, державний реєстратор мав доступ до усіх документів, необхідних для проведення державної реєстрації речових прав на об`єкт нерухомого майна, що належить позивачу. За таких обставин, вважає оскаржуване рішення відповідача протиправним та просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 28.05.2026 відкрито провадження у справі № 280/5142/26; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; зобов`язано відповідача надати належним чином засвідчені копії документів, що надавалися позивачем разом із заявою про реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. від 10.06.2026 № 32493), в якому висловлює свою незгоду з заявленими позовними вимогами з тих підстав, що державний реєстратор зобов`язаний діяти відповідно до процедури, встановленої Законом та здійснити дії, направлені на отримання інформації, на підставі якої він має право вчинити реєстраційну дію. Щоб установити факт набуття прав на нерухоме майно, державний реєстратор запитує інформацію в органах, які здійснювали державну реєстрацію до 2013 року. Чинним законодавством не передбачено винятків і щодо майна, розташованого на тимчасово окупованих територіях або в зоні активних бойових дій. Наявність у позивача оригіналів документів не дозволяє державному реєстратору ігнорувати вимоги чинного законодавства стосовно отримання інформації про права, зареєстровані до 01.01.2013. 09.04.2026 державним реєстратором направлено запит до Департаменту реєстраційних послуг Мелітопольської міської ради Запорізької області щодо надання інформації про підтвердження державної реєстрації за заявником до 2013 року, проте інформації не отримано у зв`язку із віднесенням Мелітопольської міської територіальної громади до тимчасово окупованих територій. Зазначає, що державна реєстрація є дискреційним повноваженням державного реєстратора. Крім цього, вважає, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту. Правильним способом захисту, на думку відповідача, є подання заяви до суду про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту належності заявнику майна на праві приватної власності, або подання позовної заяви до суду про визнання права власності на нерухоме майно, що обох випадках було б підставою для державного реєстратора вчинити реєстраційні дії та внести запис до державного реєстру. За таких обставин просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Тернуватської селищної ради із заявою від 09.04.2026 за реєстраційним номером 72450743 про реєстрацію права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Тернуватської селищної ради від 14.04.2026 № 84276917 відмовлено в проведенні реєстраційних дій через те, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. При отриманні відповіді на запит від Департаменту реєстраційних послуг Мелітопольської міської ради Запорізької області державним реєстратором установлено, що спеціалісти департаменту позбавлені можливості надавати довідки про реєстрацію права власності на майно станом на 01.01.2013, згідно архівних даних, оскільки м. Мелітополь перебуває у тимчасовій окупації.

Незгода із зазначеним рішенням зумовила звернення ОСОБА_1 до суду з даною позовною заявою.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV), згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 2 якого (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, суд доходить до висновку, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, інформація (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідна для такої реєстрації, запитується державним реєстратором лише у двох випадках: 1) відсутність доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи відсутність необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено Законом № 1952-IV; 2) неподання відповідних документів заявником. Водночас, за відсутності вищенаведених обставин, державний реєстратор не зобов`язаний направляти відповідний запит.

В той же час, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

З матеріалів справи вбачається, що право приватної власності позивача на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджено Договором купівлі-продажу від 06.07.1999 № 0254, зареєстрованим Товарною біржею «Регіональна» у журналі реєстрації біржевих операцій під № 0254 від 06.07.1999.

Згідно статті 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10.12.1991 № 1956-XII (у редакції, чинній станом на 06.07.1999), угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Також, у матеріалах справи наявне реєстраційне посвідчення, згідно якого Мелітопольське бюро технічної інвентаризації посвідчує, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована за ОСОБА_1 на підстав Договору купівлі-продажу від 06.07.1999 № 0254 та записано у реєстрову книгу за № 341 від 06.07.1999.

На момент проведення реєстрації права власності у Мелітопольському бюро технічної інвентаризації діяли Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 № 56. В силу п. 1.4. Правил державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна здійснюють державні підприємства - бюро технічної інвентаризації місцевих органів державної виконавчої влади на підставі відповідних правовстановлюючих документів (додаток N 1), за рахунок коштів власників нерухомого майна. На копії правовстановлюючого документа робиться відмітка про реєстрацію з посиланням на реєстровий номер та дату реєстрації (пп. «ж» п. 2.2. Правил).

Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, де зазначено, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Отже, судом встановлено, що реєстрація права власності позивача на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , проведена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації.

Статтею 24 Закону № 1952-IV встановлені підстави для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження (пункт 4 частини першої).

Однак, державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації, позаяк позивачем державному реєстратору надано відповідний договір купівлі-продажу, який відповідно до пункту 1 частини першого статті 27 Закону № 1952-IV є підставою для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав.

Також не може бути підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності неотримання інформації на запит, направлений відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV.

Так, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, Мелітопольська міська територіальна громада з 25.02.2022 віднесена до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України.

Згідно листа Департаменту реєстраційних послуг Мелітопольської міської ради Запорізької області від 09.04.2026 № 82, всі архівні інвентаризаційні справи перебувають у м. Мелітополі, отже спеціалісти департаменту позбавлені можливості надавати довідки про реєстрацію права власності на нерухоме майно станом на 01.01.2013 згідно архівних даних, оскільки місто перебуває у тимчасовій окупації.

Однак, зазначені обставини не можуть позбавляти позивача права на державну реєстрацію права власності та слугувати підставою для відмови у проведенні державної реєстрації.

Стосовно обраного способу захисту порушеного права позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За приписами статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

Суд вважає, що зобов`язання відповідача здійснити державну реєстрацію права власності позивача на нерухоме майно є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

При цьому, такий спосіб захисту порушеного права не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки у спірному випадку повноваження відповідача щодо проведення реєстраціних дій не є дискреційними.

Так, дискреційні повноваження - це повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.

Водночас, у спірному випадку дискреція відсутня, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд провести реєстраційні дії, або відмовити у їх проведенні, існує лише один правомірний варіант поведінки.

Враховуючи той факт, що рішення про відмову в державній реєстрації речових прав на нерухоме майно є протиправним, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на те, що належним способом захисту порушеного права є подання заяви до суду про встановлення факту належності заявнику майна на праві приватної власності, або подання позовної заяви до суду про визнання права власності на нерухоме майно, з таких підстав.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З приписів статті 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

Водночас, за обставинами даної справи судом встановлено, що позивач надала державному реєстратору документ, який належним чином засвідчує її право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Доказів того, що право позивача на вказане нерухоме майно оспорюється або не визнається іншою особою, до суду не надано.

Відтак, відсутні передумови для застосування статті 392 ЦК України, а тому відповідні посилання відповідача є безпідставними.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позовної заяви.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Тернуватської селищної ради про відмову в проведенні реєстраційних дій від 14.04.2026 № 84276917.

3. Зобов`язати виконавчий комітет Тернуватської селищної ради (70150, Запорізька область, Запорізький район, смт Тернувате, вул. Центральна, 9; код ЄДРПОУ 04352434) здійснити державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

4. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Тернуватської селищної ради (70150, Запорізька область, Запорізький район, смт Тернувате, вул. Центральна, 9; код ЄДРПОУ 04352434).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення складено та підписано 21.10.2026.

Суддя Ю.П. Бойченко