Решение № 140797229, 07.10.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

07 жовтня 2026 р. Справа № 120/6788/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

за участі

секретаря судового засідання: Боднарчук Л.А.,

представника позивача: Пенькас В.М.,

представника відповідача: Дубіцької Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом:

фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Вінницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень №0100862405 від 09.04.2026, №0100882405 від 09.04.2026, №0100912405 від 09.04.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що здійснює господарську діяльність у сфері охорони здоров`я на підставі відповідної ліцензії, надає медичні послуги населенню, зокрема, в межах договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, укладеного з Національною службою здоров`я України.

Позивач вважає, що операції з постачання таких послуг звільняються від оподаткування податком на додану вартість відповідно до підпункту 197.1.5 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України.

На переконання позивача, контролюючий орган неправомірно ототожнив отримання доходу від здійснення медичної практики з отриманням доходу від операцій, які підлягають оподаткуванню ПДВ за основною ставкою, внаслідок чого безпідставно визначив податкові зобов`язання та застосував штрафні санкції.

Ухвалою суду від 13.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.06.2026.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки встановлено перевищення позивачем граничного обсягу операцій, передбаченого пунктом 181.1 статті 181 ПК України, у зв`язку з чим у неї виник обов`язок зареєструватися платником ПДВ.

Оскільки позивач не подала відповідної реєстраційної заяви, не здійснювала нарахування податкових зобов`язань, не подавала податкової звітності та не реєструвала податкових накладних, відповідач вважає прийняті податкові повідомлення-рішення правомірними.

При цьому контролюючий орган посилається на те, що не всі отримані позивачем кошти є оплатою послуг, які підпадають під звільнення від оподаткування ПДВ.

Ухвалою суду від 15.06.2026 відкладено підготовче засідання на 30.06.2026.

Протокольною ухвалою суду від 30.06.2026, із занесенням до протоколу судового засідання закрито підготовче провадження та вирішено перейти до розгляду справи по суті. Наступне судове засідання призначено на 19.08.2026.

В судовому засіданні 19.08.2026 оголошено перерву. Наступне судове засідання призначено на 10.09.2026.

В судовому засіданні 10.09.2026 оголошено перерву. Наступне судове засідання призначено на 28.09.2026.

В судовому засіданні 28.09.2026 позивач просив задовольнити позов, а відповідач в свою чергу просив відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд оголошує про перехід до стадії прийняття судового рішення. Проголошення судового рішення відбудеться 07.10.2026.

Дослідивши матеріали справи, та надавши оцінку аргументам сторін, суд встановив наступне.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 05.12.2022 за №2001747770005063252 і здійснює господарську діяльність з медичної практики за спеціальністю «загальна практика-сімейна медицина», відповідно до ліцензії МОЗ України від 23.02.2024 №17-05/17/752/3ПІ-24/774.

ГУ ДПС у Вінницькій області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.10.2024 по 31.08.2025, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2024 по 31.08.2025.

За результатами перевірки складено акт від 02.03.2026 №5620/02-32-24-05/ НОМЕР_1 , яким встановлено наступні порушення:

-п. 57.1 ст. 57, п.п 1.11, п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України №2755, в результаті чого, встановлено несвоєчасне перерахування військового збору до бюджету, а саме, по строку сплати 12.05.2025, військовий збір в сумі 18376,29грн. фактично сплачено 17.05.2025.

- п.181.1 ст. 181 Податкового кодексу України, в результаті чого, занижено податкові зобов`язання по податку на додану вартість, що підлягають сплаті до бюджету за період з 11.10.2024 по 10.12.2024 в сумі 385224,85 грн.

-порушення п. 198.5, п. 198.6, ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, підпункту 5 пункту 4 розділу V Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», у результаті чого, занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 1448844, в т.ч. за грудень 2024 січень 2025 -183711 грн., за лютий 2025 347478 грн., за березень 2025 177248 грн., за квітень 2025 170242 грн., за травень 2025 190618 грн., за червень 2025 141262 грн., за липень 2025 122624 грн., за серпень 2025 115661 грн.

-п. 198.5 ст 198, п. 201. П. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, встановлено відсутність реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

-п. 63.3 ст. 63 Податкового кодексу України, п. 8.1 порядку обліку платників податків, затверджених наказом Мінфіна від 22.04.2014 №462 щодо порядку обліку об`єктів оподаткування та об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням, а саме платник податків зобов`язаний повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти пов`язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому цим розділом.

На підставі висновків акта перевірки ГУ ДПС у Вінницькій області від 02.03.2026 прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 09.04.2026 №0100862405 форми «Р», яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку додану вартість на 481531 грн., у тому числі, 385225 грн. основного платежу та 96306 грн. штрафних санкцій;

- податкове повідомлення-рішення від 09.04.2026 №0100912405 форми «Н» на суму 724422 грн.

- податкове повідомлення-рішення від 09.04.2026 №0100972405 форми «ПС» на суму 1020 грн. штрафних санкцій.

Позивач не погодився із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, у зв`язку з чим, звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За підпунктом «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України. Пункт 187.1 статті 187 ПК України визначає дату виникнення податкового зобов`язання за правилом першої події, пункт 188.1 статті 188 базу оподаткування, а пункт 193.1 статті 193 ставки податку. Водночас підпункт 197.1.5 пункту 197.1 статті 197 ПК України звільняє від оподаткування операції з постачання визначених законом послуг із медичного обслуговування населення за умови дотримання вимог цієї норми, за винятком прямо перелічених у ній операцій.

Стаття 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом; стаття 67 Конституції України встановлює обов`язок сплачувати податки у встановленому законом порядку та розмірах. Водночас із цих норм випливає, що податковий обов`язок не може встановлюватися шляхом розширювального тлумачення норми на шкоду особі поза межами закону.

Пункт 5.3 статті 5 ПК України передбачає використання термінів, не визначених Податковим кодексом, у значенні, встановленому іншими законами.

Пункти 30.1, 30.2, 30.3 статті 30 Кодексу визначають поняття, підстави і момент застосування податкової пільги. Підпункт «б» пункту 185.1 статті 185 визначає об`єкт оподаткування послуг, пункт 187.1 статті 187 дату виникнення зобов`язань, пункт 188.1 статті 188 базу, пункт 193.1 статті 193 ставки, а підпункт 197.1.5 пункту 197.1 статті 197 спеціальне звільнення медичних операцій.

Ці приписи мають застосовуватися послідовно: спершу кваліфікується операція, далі перевіряється спеціальний режим, і лише після цього визначаються ставка та сума податку.

При цьому звільнення від оподаткування операції не слід ототожнювати з нульовою ставкою ПДВ. Звільнена операція не породжує обов`язку нарахувати податок за загальною ставкою, тоді як операція, що оподатковується за нульовою ставкою, залишається оподатковуваною операцією зі спеціально визначеною ставкою. Для цієї справи має значення саме звільнення, передбачене статтею 197 ПК України.

Суд звертає увагу, що статті 185 та 197 ПК України регулюють різні елементи механізму ПДВ. Перша з них визначає коло операцій, що становлять об`єкт оподаткування, тоді як друга встановлює спеціальні звільнення.

Тому встановлення факту постачання послуги на митній території України є необхідною, але не достатньою підставою для визначення податкового зобов`язання за ставкою 20 відсотків. Перед застосуванням такої ставки необхідно з`ясувати, чи не поширюється на відповідне постачання прямо передбачена Кодексом пільга.

Пункт 194.1 статті 194 ПК України встановлює загальний режим оподаткування операцій за основною ставкою, тоді як пункт 197.1 статті 197 передбачає винятки з нього.

Припис підпункту 197.1.5 цього пункту має застосовуватися з урахуванням змісту медичного обслуговування населення, встановленого спеціальним законодавством, а також установлених самим підпунктом винятків.

Згідно зі статтею 3 Основ законодавства України про охорону здоров`я медичне обслуговування здійснюється як закладами охорони здоров`я, так і фізичними особами-підприємцями, які зареєстровані та отримали відповідну ліцензію.

Стаття 33 Основ передбачає можливість надання медичної допомоги ліцензованими фізичними особами-підприємцями.

Відповідно до статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативні акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

За пунктом 5.3 статті 5 ПК України терміни, не визначені цим Кодексом, застосовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Стаття 3 Основ законодавства України про охорону здоров`я розрізняє заклад охорони здоров`я та фізичну особу-підприємця, яка одержала ліцензію на медичну практику, але водночас відносить обох до законних суб`єктів медичного обслуговування населення.

Стаття 16 цих Основ визначає засади організації закладів охорони здоров`я.

Стаття 51 Цивільного кодексу України передбачає застосування до підприємницької діяльності фізичних осіб актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

У сукупності ці норми не дають підстав ототожнювати статус ФОП зі статусом юридичної особи, однак вимагають оцінювати правовий режим дозволеної медичної діяльності за її змістом.

Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №285, передбачають здійснення медичної практики суб`єктами господарювання за відповідною ліцензією. Ліцензія підтверджує правову можливість здійснювати визначену медичну діяльність, однак сама по собі не доводить, що кожна фактична операція є звільненою: потрібно враховувати характер послуги та винятки, прямо встановлені підпунктом 197.1.5 ПК України.

За пунктом 4 Ліцензійних умов, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №285, господарська діяльність з медичної практики провадиться закладами охорони здоров`я та фізичними особами-підприємцями з метою надання медичної допомоги й медичного обслуговування на підставі ліцензії.

Отже, нормативне регулювання визначає єдиний за предметом ліцензований вид господарської діяльності, доступний суб`єктам різної організаційно-правової форми.

За змістом статті 49 Конституції України держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

Положення статей 3 і 33 Основ законодавства України про охорону здоров`я, статті 51 ЦК України та зазначених Ліцензійних умов у сукупності свідчать, що фізична особа-підприємець не є стороннім щодо системи медичного обслуговування суб`єктом: закон прямо допускає її до здійснення тих самих за змістом ліцензованих медичних послуг.

Звичайне буквальне розуміння терміна «заклад охорони здоров`я» не може застосовуватися відокремлено від мети пільги, змісту регульованої діяльності та принципу рівності платників податків. В іншому разі тотожна за медичним змістом послуга, надана за однакових ліцензійних вимог, одержувала б принципово різні податкові наслідки лише через форму організації її надавача. Така відмінність потребувала б чіткої законодавчої підстави та належного обґрунтування, яких контролюючий орган не навів.

За статтями 3 і 8 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» медичні послуги в межах програми медичних гарантій оплачуються на підставі договорів про медичне обслуговування населення. Відповідно кошти, перераховані НСЗУ надавачу за договором, мають оцінюватися з урахуванням змісту зустрічного зобов`язання надання медичних послуг, а не виключно за формою безготівкового надходження.

Системне тлумачення наведених приписів дає суду підстави дійти висновку, що для застосування звільнення від оподаткування за підпунктом 197.1.5 пункту 197.1 статті 197 ПК України вирішальним є зміст операції з медичного обслуговування населення, її здійснення в межах дозволеної ліцензією медичної практики та відсутність передбачених цією нормою винятків.

Сама по собі реєстрація надавача послуг фізичною особою-підприємцем, а не юридичною особою, не може слугувати достатнім і самостійним доказом відсутності права на пільгу. Інакше тотожні за медичним змістом і суспільним призначенням послуги зазнавали б різного оподаткування виключно через форму організації діяльності, без належного нормативного обґрунтування такого розмежування.

Аналогічного підходу щодо неприпустимості вирішення питання про пільгу лише за організаційно-правовою формою надавача медичних послуг дотримався Верховний Суд у постанові від 17.07.2024 у справі №640/267/22, що враховується судом відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Суд при цьому не підміняє поняття «заклад охорони здоров`я» поняттям «фізична особа-підприємець». Йдеться про визначення обсягу податкової пільги за допомогою системного, цільового та узгодженого з іншими законами тлумачення норми. Положення пункту 5.3 статті 5 ПК України прямо вимагає звертатися до визначень спеціального законодавства, якщо відповідні поняття не розкриті Кодексом.

Саме по собі здійснення підприємницької діяльності фізичною особою не позбавляє її передбачених законом гарантій рівного ставлення.

Стаття 51 ЦК України допускає застосування до підприємницької діяльності фізичних осіб нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Для висновку про повне виключення ліцензованих фізичних осіб-підприємців або ФОП із дії медичної пільги контролюючий орган повинен обґрунтувати відповідну відмінність у правовому регулюванні, а не лише вказати на формальне найменування суб`єкта.

Така правова оцінка узгоджується також із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.07.2024 у справі №640/267/22, відповідно до якого, організаційно-правова форма підприємницької діяльності сама по собі не може бути визначальною обставиною для відмови в застосуванні пільги до ліцензованих медичних послуг. Суд враховує зазначений висновок відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Зазначений висновок не означає звільнення від ПДВ будь-яких надходжень ФОП, незалежно від характеру послуг. Визначальними залишаються реальний зміст операцій, наявність відповідної ліцензії та відсутність винятків, установлених підпунктом 197.1.5 ПК України. Проте в цій справі саме акт перевірки підтверджує, що кошти від НСЗУ отримані за надання первинної медичної допомоги в межах програми медичних гарантій.

Відповідач не встановив, що ці операції є такими, які законодавець прямо виключив зі звільнення. Натомість обґрунтував оподаткування тим, що фізична особа-підприємець є юридичною особою.

Відповідно до підпунктів 4.1.2, 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України оподаткування ґрунтується на рівності платників перед законом та презумпції правомірності рішень платника за умов неоднозначного нормативного регулювання. Пункт 56.21 статті 56 ПК України передбачає вирішення об`єктивної неоднозначності прав і обов`язків на користь платника податків. Водночас зазначені принципи не замінюють перевірки фактичного складу операцій і не означають автоматичного поширення пільги на будь-які надходження від підприємницької діяльності.

Суд застосовує їх у сукупності зі спеціальними нормами статті 197 ПК України та документально встановленим характером медичних послуг.

Презумпція правомірності рішень платника податків не означає безумовного звільнення від оподаткування будь-якої діяльності. Вона застосовується за наявності неоднозначності правового регулювання, коли припустимі декілька способів тлумачення, один із яких погіршує становище платника.

У цій справі різне прочитання підпункту 197.1.5 ПК України у зв`язку з положеннями спеціального законодавства не може вирішуватися шляхом автоматичного обрання найсуворішого підходу до платника.

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК України за наявності неоднозначного трактування прав і обов`язків платника податків або контролюючого органу рішення приймається на користь платника податків. Застосування цього правила в цій справі є додатковим, а не єдиним аргументом: першочергове значення має встановлений характер операцій та системний аналіз норм про медичне обслуговування і податкове звільнення.

Відповідно до пункту 181.1 статті 181 ПК України для цілей визначення обсягу операцій, що зумовлює обов`язкову реєстрацію платником ПДВ, враховуються також операції, звільнені від оподаткування.

Пункти 183.1, 183.2 статті 183 Кодексу регламентують подання реєстраційної заяви, а пункт 183.10 цієї статті встановлює наслідки невиконання реєстраційного обов`язку. Отже, суд не пов`язує звільнення медичних послуг від ПДВ із відсутністю обов`язку реєстрації платником цього податку. Проте, реєстрація особи та податковий режим конкретного постачання є різними юридичними питаннями: пункт 183.10 не встановлює окремої ставки податку й не скасовує звільнення, передбаченого підпунктом 197.1.5 пункту 197.1 статті 197 ПК України.

Суд враховує доводи відповідача про перевищення реєстраційного порогу та необхідність подати заяву у встановлений строк. Навіть за умови доведеності такого обов`язку, наслідком його невиконання не є автоматичне виникнення податкового зобов`язання за ставкою 20 відсотків щодо кожної операції. Контролюючий орган зобов`язаний визначити, чи підлягає конкретна послуга оподаткуванню за основною ставкою, чи для неї встановлено звільнення. Інакше правова конструкція пункту 183.10 статті 183 ПК України була б застосована як не передбачене законом скасування податкової пільги.

Відтак, предметом оцінки у цій справі, є не правомірність поведінки позивачки, як фізичної особи-підприємця щодо реєстрації сама по собі, а законність визначення спірними податковими повідомленнями-рішеннями конкретних сум ПДВ і штрафів. Наявність реєстраційного обов`язку не доводить правомірності застосування основної ставки до операцій, які за своїм змістом відповідають підпункту 197.1.5 ПК України.

Пункт 44.1 статті 44 ПК України вимагає вести податковий облік на підставі первинних документів. Пункт 54.3 статті 54 Кодексу визначає випадки самостійного визначення контролюючим органом грошових зобов`язань, а статті 75, 77, 83 і 86 ПК України регулюють проведення документальної перевірки, джерела висновків та оформлення її результатів. Акт перевірки має значення доказу, але не звільняє відповідача від необхідності обґрунтувати юридичну кваліфікацію операцій і застосування кожної санкції.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0100862405, суд зазначає наступне.

За цим рішенням контролюючий орган визначив податкове зобов`язання з ПДВ за операціями, здійсненими у відповідному періоді 2024 року, та застосував штрафну санкцію. З акта перевірки вбачається, що визначення податку ґрунтувалося на включенні до бази оподаткування надходжень позивачки від здійснюваної нею діяльності та застосуванні основної ставки ПДВ. Саме обґрунтованість такої правової кваліфікації, а не арифметичний спосіб обчислення відсотка, є визначальною для вирішення спору.

Суд виходить із того, що правильність арифметичного множення надходжень на 20 відсотків не є тотожною правильності правової кваліфікації таких надходжень. Відповідно до пунктів 185.1, 187.1, 188.1 ПК України необхідно встановити постачання, дату виникнення зобов`язання і базу оподаткування; водночас підпункт 197.1.5 пункту 197.1 статті 197 Кодексу встановлює спеціальне звільнення для відповідних медичних операцій.

Зміст податкової пільги за пунктами 30.1 30.3 статті 30 ПК України полягає саме у звільненні від нарахування та сплати податку за наявності визначених законом умов.

Тому, контролюючий орган мав обґрунтувати, які саме операції з обсягу 1926124 грн. не відповідають умовам такого звільнення, а не обмежитися посиланням на статус позивача ФОП.

Матеріали перевірки, оцінені в сукупності, не дають підстав вважати цей правовий висновок відповідача доведеним.

Окремо суд перевіряє застосування штрафу за пунктом 123.2 статті 123 ПК України. Підвищений розмір цієї санкції не є автоматичним наслідком визначення контролюючим органом грошового зобов`язання: його застосування вимагає встановлення умислу, тобто обставин, які характеризують цілеспрямоване створення платником умов для невиконання податкового обов`язку. Висновок про умисел має ґрунтуватися на конкретних установлених фактах, а не лише на констатації неподання заяви про реєстрацію або ненарахування податку.

Згідно з пунктами 109.1 і 109.3 статті 109 ПК України для відповідальності за пунктом 123.2 статті 123 Кодексу необхідне встановлення вини; пункт 112.2 статті 112 вимагає дослідити, чи мала особа можливість виконати закон і чи вжила достатніх заходів для його дотримання. Для кваліфікації діяння як умисного контролюючий орган повинен навести конкретні обставини, які свідчать про цілеспрямоване створення умов для невиконання податкового обов`язку. Самі по собі факт ненарахування ПДВ, неподання заяви або декларації, а також загальне твердження про можливість дотримання законодавства не доводять умислу. Письмові пояснення позивачки від 17.02.2026, в яких вона обґрунтовувала застосування пільги, потребують оцінки як свідчення її правової позиції; такі пояснення не є автоматичним доказом відсутності умислу, але їх не можна ігнорувати при встановленні суб`єктивної сторони правопорушення.

Із змісту акта перевірки вбачається, що висновок про умисність контролюючий орган пов`язав переважно з тим, що позивачка мала можливість виконати приписи законодавства, але не вчинила відповідних дій. Однак можливість діяти відповідно до закону та усвідомлене невиконання податкового обов`язку не є тотожними поняттями. Для пункту 123.2 статті 123 ПК України необхідно навести фактичні обставини, які характеризують саме умисну поведінку.

Суд бере до уваги також письмові пояснення позивачки, подані під час перевірки, в яких вона послідовно пов`язувала ненарахування ПДВ із переконанням у застосовності законної пільги до ліцензованих медичних послуг. Наявність такої правової позиції не виключає умислу сама по собі, однак вимагає від відповідача оцінити її зміст і довести конкретними доказами, що вона використовувалася лише як спосіб свідомого уникнення належного податкового обов`язку. Такого окремого доказового обґрунтування в досліджених висновках перевірки не наведено.

Отже, правові підстави визначення основного платежу та застосування штрафу за ППР №0100862405 відповідачем не доведені.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0100882405, за яким рішенням визначено грошове зобов`язання з ПДВ за операціями, здійсненими у перевіряємому періоді, та штраф за пунктом 123.2 статті 123 ПК України. Помісячні показники наведені в акті перевірки та розрахунках відповідача. Суд не ставить під сумнів арифметичне підсумовування цих показників, предметом оцінки є правова передумова розрахунку віднесення оплати за медичні послуги до операцій, оподатковуваних за основною ставкою.

В акті перевірки зазначено, що за договорами №0000-Х7НТ-М000 від 01.10.2024 та №1659-Е125-Е000 від 03.02.2025 позивачка отримала від НСЗУ 7244215 грн. за медичні послуги. ДПС включила цю суму до бази оподаткування за ставкою 20%, виходячи з твердження, що ФОП не може скористатися звільненням за підпунктом 197.1.5 ПК України. Утім, за наведеним вище системним тлумаченням норми та висновком Верховного Суду в справі №640/267/22 такий мотив не є належною підставою для відмови в пільзі.

Оцінюючи визначену контролюючим органом базу оподаткування, суд виходить із необхідності встановити правовий режим кожного виду постачання. Наявність у суб`єкта господарювання поряд із медичними послугами інших операцій сама по собі не дає підстав застосовувати загальну ставку ПДВ до всього обсягу надходжень. Водночас податкова пільга не поширюється автоматично на будь-яку діяльність лише з огляду на наявність медичної ліцензії. Контролюючий орган зобов`язаний відокремити операції, щодо яких виконані умови підпункту 197.1.5 пункту 197.1 статті 197 ПК України, від операцій, які цим звільненням не охоплені, і обґрунтувати донарахування за кожною відповідною категорією.

Штраф 362211 грн. становить 25% від 1448844 грн. та застосований за пунктом 123.2 статті 123 ПК України. Як і щодо попереднього ППР, ДПС обмежилася висновком про можливість дотриматися закону й невжиття достатніх заходів, не навівши самостійного належного обґрунтування умислу.

Суд враховує, що поведінка позивачки була зумовлена її правовою позицією щодо звільнення медичних послуг від ПДВ, яка узгоджується з наведеним правовим висновком Верховного Суду. За таких обставин, відповідач не довів правомірності ні основного зобов`язання, ні штрафу.

Суд виходить із того, що підвищена відповідальність за пунктом 123.2 статті 123 ПК України не може обґрунтовуватися лише тим самим набором фактів, на підставі якого контролюючий орган визначив основне податкове зобов`язання. Інакше встановлена законодавцем відмінність між загальним порушенням правил нарахування податку та його умисною формою втрачала б практичне значення.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0100912405, то цим рішенням застосовано штраф за відсутність складання та реєстрації податкових накладних.

В акті перевірки наведено платежі НСЗУ за медичні послуги, на підставі яких, відповідач визначив суму податку і похідну суму штрафу. Тому, суд перевіряє не тільки факт відсутності реєстрації накладних, але й належність відповідних операцій до тих, для яких пункт 120-1.2 статті 120-1 ПК України передбачає застосований контролюючим органом вид відповідальності.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.4 та 201.10 статті 201 ПК України складання та реєстрація податкових накладних здійснюються за правилами, установленими для відповідних операцій; звільнені від оподаткування операції також мають особливий порядок документування. Пункт 201.8 статті 201 ПК України пов`язує право на складання податкових накладних із реєстрацією платником ПДВ, що необхідно враховувати разом із наслідками порушення обов`язкової реєстрації за пунктом 183.10 ПК України.

За пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування ПДВ та складання податкових накладних належить зареєстрованим платникам. Водночас пункт 183.10 статті 183 передбачає спеціальні наслідки ухилення від обов`язкової реєстрації. Зіставлення цих норм не дозволяє автоматично скасувати будь-яку відповідальність лише через відсутність реєстрації: необхідно встановити конкретну норму, яка передбачає санкцію, і фактичний склад її застосування. Пункти 201.1, 201.4, 201.10 статті 201 передбачають правила складання і реєстрації накладних, зокрема й щодо звільнених операцій. Однак пункт 120-1.2 статті 120-1 ПК України містить спеціальні винятки із загального штрафу 50 відсотків, які мають бути враховані при визначенні відповідальності за операціями, звільненими від оподаткування.

Абзац перший пункту 120-1.2 статті 120-1 ПК України встановлює штраф у розмірі 50 відсотків суми податкових зобов`язань із ПДВ за відсутність реєстрації визначених ним податкових накладних, але прямо виводить з-під дії цього загального механізму, зокрема, накладні за операціями, звільненими від оподаткування. Натомість спеціальним приписом цього самого пункту передбачено окрему санкцію за відсутність реєстрації накладних на звільнені операції 5 відсотків обсягу постачання без ПДВ, але не більше 3400 грн. Отже, законодавець розрізнив правові наслідки не реєстрації накладних залежно від податкового режиму операції.

Тому суд не виходить із того, що звільнені від оподаткування медичні послуги взагалі не підлягають документуванню податковими накладними або що порушення відповідного обов`язку за жодних обставин не може спричинити відповідальності.

Водночас предметом судового контролю, є законність саме оскаржуваного рішення, яким відповідач застосував 50-відсоткову санкцію, виходячи з помилкового нарахування ПДВ за основною ставкою. Підміняти встановлену відповідачем правову підставу іншою та самостійно конструювати нове податкове повідомлення-рішення суд не вправі.

Посилання на пункт 201.8 статті 201 ПК України, який пов`язує право на складання податкових накладних із реєстрацією платником ПДВ, також не є самодостатньою підставою для висновку про відсутність будь-якого порушення. Разом із тим пункти 183.10, 201.4, 201.8 та 201.10 ПК України слід застосовувати системно зі спеціальними положеннями пункту 120-1.2 статті 120-1. Невиконання обов`язку з реєстрації платником податку не уповноважує контролюючий орган визначати штраф за правилами, які законом не передбачені для звільнених операцій.

Оскільки відповідач застосував за ППР №0100912405 загальний штраф у розмірі 50 відсотків від визначеної ним суми ПДВ за операціями з надання медичних послуг, які підпадають під звільнення за підпунктом 197.1.5 ПК України, законні передумови застосування саме цієї санкції відсутні. Питання про можливість застосування іншої, спеціально передбаченої законом відповідальності не є предметом спірного рішення та не усуває його протиправності.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України суд перевіряє, чи ухвалене рішення суб`єкта владних повноважень на законній підставі, у межах компетенції, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Згідно зі статтями 72 76 КАС України доказуванню підлягають фактичні дані, які мають значення для вирішення спору.

За статтею 90 КАС України вони оцінюються в сукупності.

Частина друга статті 77 КАС України покладає на відповідача обов`язок довести правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень. Такий обов`язок охоплює не лише документальне підтвердження надходжень, а й належне встановлення правового режиму відповідних операцій, підстав визначення податкового зобов`язання та всіх елементів складу податкового правопорушення, за яке застосовано штраф.

За статтями 72, 73, 74 і 76 КАС України докази мають відповідати вимогам належності, допустимості та достатності, а за статтею 90 КАС України жоден доказ не має наперед установленої сили. Акт перевірки є письмовим доказом викладених у ньому відомостей та висновків посадових осіб, але не звільняє суд від перевірки їх юридичної обґрунтованості. Суд має оцінити не тільки наявність розрахунків, а й правову підставу, за якою відповідні суми включено до об`єкта оподаткування.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду має бути законним та обґрунтованим. У цій справі суд оцінює доводи обох сторін у взаємозв`язку підтверджену ліцензовану медичну діяльність позивачки, характер платежів за договорами з НСЗУ, обраний відповідачем підхід до тлумачення підпункту 197.1.5 ПК України та самостійні передумови застосування штрафних санкцій.

Суд враховує, що предметом цього спору, є передусім правова кваліфікація операцій із медичного обслуговування населення. В акті перевірки сам відповідач відніс надходження за договорами з НСЗУ до оплати медичних послуг, але не визнав за ними режиму звільнення з мотивів організаційно-правового статусу позивачки.

За наведеного підходу контролюючий орган не спростував можливості застосування підпункту 197.1.5 пункту 197.1 статті 197 ПК України до відповідних операцій та не довів правомірності їх оподаткування за основною ставкою.

За таких обставин, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України судові витрати, які підлягають відшкодуванню, стягуються на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від №0100862405 від 09.04.2026, №0100882405 від 09.04.2026, №0100912405 від 09.04.2026.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 16640 грн. (шістнадцять тисяч шістсот сорок гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. К. Василенка, 21, код ЄДРПОУ ВП 44069150)

Рішення в повному обсязі складено: 21.10.2026 р.

Суддя Крапівницька Н. Л.

підпис

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар: