Решение № 140794794, 21.10.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/8298/26

Справа №754/6407/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

21 жовтня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Сенюти В.О.,

секретаря судового засідання - Каба А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про стягнення сплаченого страхового відшкодування, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ТОВ «СК «Оберіг» звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення сплаченого страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 18.01.2021 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів Chevrolet Cruze д.н.з НОМЕР_1 та Mitsubishi Lancer д.н.з. НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальні збитки. На момент дорожньо - транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача, як водія транспортного засобу Chevrolet Cruze д.н.з НОМЕР_1 , була забезпечена в ТДВ «СГ «Оберіг» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР-4010058. Постановою Деснянського районного суду міста Києва від 10.01.2021 по справі № 754/1371/21, ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Враховуючи матеріали страхової справи, ТДВ «СГ «Оберіг» на виконання полісу страхування №АР-4010058, на підставі заяви про виплату страхового відшкодування та з метою відшкодування шкоди третій особі за пошкодження транспортного засобу Mitsubishi Lancer д.н.з НОМЕР_2 , здійснив виплату відповідного страхового відшкодування в сумі 21655,02 грн. При укладенні Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР-4010058 щодо транспортного засобу Chevrolet Cruze д.н.з. НОМЕР_1 , було застосовано пільгу 50 відсотків від вартості страхового платежу, оскільки страхувальником за Полісом є особа, яка має статус пенсіонера та відноситься до пільгової категорії у відповідності до п. 13.2. ст. 13 Закону № 1961-IV. Враховуючи винність відповідача у настанні ДТП, порушення ним обов`язків, встановлених п. 13.2. ст. 13 Закону № 1961-IV, а також здійснення виплати страхового відшкодування, ТДВ «СГ «Оберіг» отримало право звернутися до відповідача за компенсацією 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування в розмірі 10827,51 грн. У зв`язку з вище викладеним позивач звертається до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача суму виплаченого страхового відшкодування, штрафні санкції та судові витрати.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 13.04.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. З прохальної частини позовної заяви вбачається, що представник позивача просить проводити розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями, які повернулися до суду з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до постанови КЦС ВС від 10.05.2023 № 755/17944/18 (61-185св23) довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Відповідач не скористався процесуальним правом подачі Відзиву на позовну заяву, а також доказів на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до ч.3 ст. 211, ч.4 ст.223, ч.1 ст.280, ст.281 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу за відсутності відповідача на підставі наявних у ній даних і доказів та ухвалити заочне рішення.

Через неявку в судове засідання учасників справи, судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, 18.01.2021 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів Chevrolet Cruze д.н.з НОМЕР_1 та Mitsubishi Lancer, д.н.з. НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальних збитків.

Вина відповідача ОСОБА_1 у вчиненні вказаного ДТП підтверджується постановою Деснянснського районного суду міста Києва від 10.02.2021 (а.с.10).

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Цивільно-правова відповідальність відповідача, як водія транспортного засобу Chevrolet Cruze д.н.з НОМЕР_1 , станом на дату настання ДТП була забезпечена в ТДВ «СГ «Оберіг» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР-4010058.

Позивачем було здійснено врегулювання страхового випадку та обчисленого розмір страхового відшкодування відповідно до Закону № 1961-IV, що підтверджується матеріалами страхової справи. Матеріали страхової справи містять документи щодо порядку обчислення страхового відшкодування, складових та кінцевого результату, ці документи наявні в додатках, які долучені як докази до позовної заяви.

Позивач, на виконання полісу страхування №АР-4010058, на підставі заяви про виплату страхового відшкодування з метою відшкодування шкоди третій особі за пошкодження транспортного засобу Mitsubishi Lancer, д.н.з. НОМЕР_2 , здійснив виплату відповідного страхового відшкодування в сумі 21655,02 грн., що підтверджується платіжними документами (а.с.15 на звороті).

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

У відповідності до ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За нормою ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо іншій розмір не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 статті 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Пленум Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 4 Постанови від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зокрема, зазначив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Разом з тим, згідно зі ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до п. 13.2. ст. 13 Закону № 1961-IV встановлено, що розмір страхового платежу за одним внутрішнім договором страхування зменшується на 50 відсотків, за умови, що страхувальником є громадянин України - учасник війни, особа з інвалідністю II групи, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесена до I або II категорії, пенсіонер, а забезпечений транспортний засіб має робочий об`єм двигуна до 2500 сантиметрів кубічних включно та належить цьому громадянину на праві власності. Зазначена пільга надається за умови особистого керування таким транспортним засобом особою, яка належить до визначених у цьому пункті категорій громадян України, без мети надання платних послуг з перевезення пасажирів або вантажу.

При укладенні Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР-4010058 щодо транспортного засобу Chevrolet Cruze д.н.з НОМЕР_1 , було застосовано пільгу 50 відсотків від вартості страхового платежу, оскільки страхувальником за Полісом є особа, яка має статус пенсіонера та відноситься до пільгової категорії у відповідності до п. 13.2. ст. 13 Закону № 1961-IV.

Відповідно до п. 13.2. ст. 13 Закону № 1961-IV зазначена пільга надається виключно за умови особистого керування страхувальником таким транспортним засобом.

Однак, відповідно до матеріалів страхової справи, під час настання вищевказаної ДТП транспортним засобом Chevrolet Cruze д.н.з НОМЕР_1 , керував відповідач, який не є страхувальником за Полісом № АР-4010058, що було укладено на пільгових умовах.

Відповідно до п. 38-1.1. ст. 38-1 Закону № 1961-IV у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

Враховуючи винність відповідача у настанні ДТП, порушення ним обов`язків, встановлених п. 13.2. ст. 13 Закону № 1961-IV, а також здійснення виплати страхового відшкодування, ТДВ «СГ «Оберіг» отримало право звернутися до відповідача за компенсацією 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування в розмірі 10827,51 грн.

Також, відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач обґрунтовано вимагає відшкодування відповідачем страхової виплати.

Відповідачем не надано до суду доказів на спростування розрахунку страхового відшкодування, наданого позивачем та обставин викладених в позові.

Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання.

За своєю правовою природою деліктне зобов`язання не передбачає відшкодування 3% річних та інфляційних витрат, оскільки зобов`язання відшкодувати завдану шкоду не носить договірний характер.

Відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов`язання, на шкоду не повинні нараховуватися проценти за користування чужими грошовими коштами. Положення ст. 625 ЦК України не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов`язанням, яке виникає з договірних зобов`язань. Винятком є відповідальність страховика (ст.992 ЦК).

Разом з тим зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, у якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, унаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. При цьому, потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 44 та 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц зроблено висновок, що «стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Разом з тим, аналіз положень ст.11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування майнової шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

За своєю суттю зобов`язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди. Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання.

У справі, що розглядається судом між сторонами договір про відшкодування шкоди не укладався. Рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди, яке не виконувалося, не ухвалювалося.

За таких обставин, оскільки конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди на підставі рішення суду або договору про відшкодування шкоди не відбулося, прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) не настало, тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних та інфляційних втрат відсутні.

Аналогічний правові висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 03.04.2019 по справі № 757/3725/15-ц (провадження № 61-12530св18).

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій з відповідача.

Що стосується витрат на правову допомогу, судом встановлено наступне.

У позовній заяві позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 витрати, понесені ТДВ «СГ «Оберіг» на професійну правничу допомогу, у розмірі 8022,50 грн.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов`язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).

Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30.09.2009 № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно із ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Сторона позивача на підтвердження понесення витрат надала: акт прийому - передачі наданих послуг від 30.03.2026, укладений між ТДВ "СГ" Обергі" та ФОП ОСОБА_2 , договір № 04/26 про надання професійної правничої допомоги від 09.02.2026, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Суд надані докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу сприймає критично.

Так, позовну заяву підписано тимчасовим адміністратором - Григор`євим В.В., якого призначено на підставі рішення НБУ від 31.12.2024.

З наданого акту прийому - передачі наданих послуг від 30.03.2026, укладений між ТДВ "СГ" Обергі" та ФОП ОСОБА_2 неможливо встановити в межах якої справи були надані вказані послуги, оскільки містить загальні формулювання.

Крім того, відповідно до п. 4.1 договору № 04/26 про надання професійної правничої допомоги, оплата проводиться протягом трьох днів після підписання акту прйимання - передачі виконаних робіт до договору, в розмірі визначеному у відповідному акті залежно від виду та кількості наданих послуг.

Проте, акт підписано ще 30.03.2026, однак доказів виконання п. 4.1. договору № 04/26 про надання професійної правничої допомоги, письмові матеріали справи не містять.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2122,44 грн. (10827,51 грн.*2662,40 грн./13582,05 грн.)

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 10-13, 18, 43,44, 49, 76-83, 133, 141, 174, 175, 179, 187, 258, 263, 265, 268, 280-284 ЦПК України, ст. ст. 525, 526, 530, 625, 626, 629, 1187, 1191 ЦК України, ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про стягнення сплаченого страхового відшкодування - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 10827,51 грн., а також судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2122,44 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня отримання його копії.У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Позивач: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг», код ЄДРПОУ 39433769, адреса місцязнаходження - м. Київ, вул. Васильківська,буд.14.

Відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП відсутній, адреса зареєстрованого місця проживання - АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складено - 21.10.2026.

Суддя: В.О.Сенюта