Решение № 140794759, 21.10.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВАсправа № 753/12522/26

провадження № 2/753/12114/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Шаповалової К.В.

за участі: секретаря судового засідання Давидюк В.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Гудкова Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Київ, вул. О. Кошиця, 5а у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

04 червня 2026 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_2 до АТ «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обгрунтування позовної заяви позивач зазначила, що вона працювала на посаді чергового по залу вокзалу станції Київ-Пасажирський у АТ «Українська залізниця», звідки звільнилася у 27 березня 2026 року за власним бажанням, у зв`язку із виходом на пенсію. Загальний стаж роботи позивача на залізничному транспорті склав 21 рік. Станом на день звільнення відповідачем не було здійснено повного розрахунку з позивачем. Таким чином, позивач просить у судовому порядку стягнути із відповідача:одноразову матеріальну допомогу у розмірі 5 середньомісячних заробітних плат у розмірі 63485,75 грн; додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 25 394,00 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2025 роки у розмірі 32696,00 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що станом на день подачі позову становить 23584,60 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 753/12522/26 між суддями від 09 червня 2026 року, матеріали позовної заяви передано в провадження судді Шаповалової К.В.

24 червня 2026 до суду надійшла інформація із електронного реєстру територіальної громади м. Києва ГІОЦ/КМДА, у якій зазначено, що ОСОБА_2 значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1

Ухвалою суду 25 червня 2026 року було відкрито провадження у справі та вирішено слухати справу в порядку спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання 27 серпня 2026 року.

4 серпня 2026 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав, що позивач був звільнений наказом (розпорядженням) від 23.03.2026№ 163/ОС про припинення трудового договору з 27 березня 2026 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. Товариство мало терміново вжити заходів щодо призупинення ряду виплат, на які Товариство не мало власних коштів, так як здійснювало ряд безкоштовних перевезень (евакуація населення, перевезення гуманітарних та військових вантажів тощо) та не отримувало прибутку і не мало правових підстав витрачати кошти резервного фонду на такі виплати, які не мали непередбачуваного характеру. Отже, зважаючи на ситуацію в державі, з метою стабілізації фінансово- економічного становища товариства, збереження трудового колективу та своєчасної виплати заробітної плати виникла необхідність запровадження окремих обмежувальних заходів тимчасово на період дії правового режиму воєнного стану та до нормалізації ситуації в товаристві. Згідно ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022, введеного на період воєнного стану, дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Зі змісту даної норми вбачається, що для реалізації роботодавцем права на зупинення окремих положень колективного договору необхідна ініціатива роботодавця. При цьому, обов`язкова згода на це сторін колективного договору законом не вимагалась. На період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 (зі змінами), відповідно до вимог Закону № 2136-ІХ, 14.03.2022 правлінням АТ «Укрзалізниця» прийнято рішення (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) про деякі питання оплати праці працівників АТ «Укрзалізниця. Зокрема, п. 1.1.4 вказаного рішення вирішено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні керівникам регіональних філії, філії, структурних (виробничих) підрозділів, апарату управління АТ «Укрзалізниця» забезпечити реалізацію наступного заходу: інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. На виконання рішення правління від 14.03.2022 №Ц-45/31 Ком.т. керівникам структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця» та керівникам регіональних філій, філій направлено до виконання перелік кодів видів оплат, за якими проводитиметься нарахування на період дії правового режиму воєнного стану. Згідно даного переліку, нарахування та виплата матеріальної допомоги на оздоровлення (вид оплати № 392), одноразової матеріальної допомоги працівникам, які виходять на пенсію вперше, в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті відповідно до умов колективного договору (код виплати № 602) призупиняється на період дії воєнного стану з 24.03.22 відповідно до норм Закону України № 2136-ІХ. 27.06.2024 правлінням АТ «Укрзалізниця» прийнято рішення (протокол № Ц-82/39 Ком.т.), згідно п. 9 якого, підпункт 1.1.4 п. 1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втратив чинність з 01.07.2024. В подальшому, на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті було знов призупинено. тимчасове призупинення виплати одноразової матеріальної допомоги в залежності від стажу роботи та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, яке відбувалось відповідно до норм чинного законодавства та локальних нормативних документів відповідача, є обґрунтованим, тому вимога про сплату цієї матеріальної допомоги не підлягає задоволенню. Щодо вимоги про стягнення коштів за час затримки розрахунку при звільненні вказала, що інфраструктура АТ «Укрзалізниця» постійно зазнає значних руйнувань від російських обстрілів, а товариство несе значні збитки, продовжуючи виконувати соціально значущі перевезення: рейси до регіонів, де тривають або можливі бойові дії, перевезення поранених військовослужбовців тощо. Також, загальновідомою є інформація, що АТ «Укрзалізниця» за 9 місяців 2025 року отримало чистий збиток 7,3 млрд грн. В умовах збройної агресії рф проти України усі витрати мають бути орієнтовані на підтримку забезпечення спроможності товариства виконувати завдання Міністерства оборони України щодо перевезення військових вантажів та захисту критичної інфраструктури, підтримки працівників, які безпосередньо здійснюють оборону країни, або постраждали від війни, а тому просила в цій вимозі відмовити повністю.

14 серпня 2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник зазначив, що роботодавцем не було дотримано вимоги статті 116 КЗпП України та не проведено остаточного розрахунку з позивачем в день її звільнення. Посилання відповідача на відсутність коштів, воєнний стан чи внутрішні рішення товариства не можуть бути підставою для невиконання положень Колективного договору та норм трудового законодавства. Відповідно до статті 18 КЗпП України положення колективного договору є обов`язковими для сторін. Рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 про призупинення виплат, зокрема пункт 1.1.4 визнано незаконним і скасовано Постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у цивільній справі № 211/7338/23. У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку про те, що окреслене вище рішення правління прийнято до набрання Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», й відповідно до приписів статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи. Інше рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 було оскаржено до Печерського районного суду міста Києва (справа № 757/44171/24-ц), й рішенням від 31.03.2026 обидва рішення правління АТ «Укрзалізниця» визнано незаконними, оскільки прийняті з грубим порушення норм трудового законодавства. У зв`язку з невиплатою належних позивачу сум у день звільнення, наявні підстави для застосування статті 117 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а сама сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не перевищує саму суму заборгованості відповідача перед позивачем. Окрім того, правомірність таких вимог неодноразово підтверджувалась судами апеляційної інстанції, зокрема у справах №№ 130/2675/22, 385/1526/22, 387/909/22, 389/4274/23, 398/6112/23, 562/2908/23, 286/2150/22, 211/972/23, 211/4750/23, 577/4443/23, 751/11644/23, 756/9846/25, 753/12519/25, 753/22435/25 та низкою інших судових справ, де позови колишніх працівників АТ «Укрзалізниця» про стягнення не виплачених при звільненні коштів задоволені.

27 серпня 2026 року судове засідання не відбулось через оголошену повітряну тривогу. Наступне судове засідання у справі було призначено на 8 жовтня 2026 року.

У судовому засіданні 8 жовтня 2026 року представник позивача підтримав позовні вимоги та доводи викладені у відповіді на відзив, просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, проаналізувавши обставини справи у їх сукупності, дослідивши додані до матеріалів справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, доходить наступного висновку.

Стосовно вимоги про стягнення 5 середньомісячних заробітків.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 працювала черговим по залу вокзалу станції Київ-Пасажирський Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Відповідно до наказу від 23 березня 2026 року № 163/ос про припинення трудового договору була звільнена з 27 березня 2026 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, за статтею 38 КЗпП України.

Відповідно до вказаного наказу зазначено, що виплатити матеріальну допомогу у розмірі 7 середньомісячних заробітків, передбачених Колективним договором: одноразову матеріальну допомогу згідно абзацу 1 п. 8.20 колективного договору 5 середньомісячних заробітків, додаткову матеріальну допомогу згідно абзацу 2 п. 8.20 колективного договору 2 середньомісячних заробітків. Стаж роботи на залізничному транспорті складає 21 рік 4 місяці та 818 днів. Виплату матеріальної допомоги провести після окремого рішення правління.

В Акціонерному товаристві «Українська залізниця» укладено Колективний договір, яким передбачено соціальні пільги, гарантії та виплати окремих видів матеріальної допомоги працівникам.

Відповідно до пункту 8.20 Колективного договору визначено, що адміністрація зобов`язується при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків.

Крім того, відповідно до абзацу другого пункту 8.20 Колективного договору адміністрація зобов`язується у разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію протягом двох місяців після настання цього права, виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботі в галузі від 20 до 25 років - 2 середньомісячних заробітка.

З копії витягу з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року, вбачається, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема, у пункті 1.1.4: «….. додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплата яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики».

Відповідно до частини 2 статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно із статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України, статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат ( доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Статтею 18 КЗпП України передбачено, що положення колективного договору розповсюджуються на усіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця і працівника.

Частиною другою статті 97 КЗпП України установлені форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, що встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими ( регіональними ) угодами.

За ч.1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

15 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24 березня 2022 року, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно частини 1 статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Отже, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

При цьому, системний аналіз законодавства свідчить про те, що дія статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», якою роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору, поширюється на правовідносини, що виникли з 24 лютого 2022 року.

Поряд з цим, з копії витягу з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року убачається, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема, у пункті 1.1.4 вказано: «….. додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплата яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики».

Отже, оскільки виплати, що є предметом спору у цій справі, зокрема 7 середньомісячних заробітків, передбачені пунктом 8.20 Колективного договору, їх призупинення відповідачем узгоджується із положенням статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Питання правомірності введення державою окремих обмежень під час дії воєнного стану, у тому числі й з урахуванням міжнародних договорів, роз`яснено й у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі №580/2869/22.

В той же час, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 пункт 1.1.4 зазначеного протокольного рішення у частині призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, визнано незаконним та скасовано.

Суд вважає, що зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця згідно статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не дає підстав для не проведення розрахунку в повному обсязі із працівником, що звільняється.

Вищевикладені обставини спростовують доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо передчасності заявлених позивачем вимог.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення на її користь з відповідача 7 середньомісячних заробітних плат, яка складається з одноразової матеріальної допомоги при звільнені працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (5 середньомісячних заробітних плат) та одноразової (додаткової) матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті 21 рік (2 середньомісячні заробітні плати) є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до розрахунку оплати середньої зарплати позивача, що долучена до позовної заяви, середньомісячний заробіток позивача складає 12697,15 грн.

Відповідачем не оскаржувались розмірі та суми вказаних виплат, визначені позивачем, а отже вимога позивача у розмірі 88880,05 грн (12697,15 грн*7 = 88880,05 грн) підлягає до задоволення.

Стосовно вимоги про стягнення матеріальної допомоги за оздоровлення за 2022- 2025 роки.

В пункті 2.2.10. Колективного договору передбачена норма, що адміністрація (роботодавець) зобов`язується надавати працівникам апарату Укрзалізниці при виході у щорічну відпустку (тривалість якої не менше 14 календарних днів) матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки).

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача матеріальної допомоги на оздоровлення за вказані роки у розмірі 32696 грн.

Судом встановлено, що наказом АТ «Укрзалізниця» № 153 від 22 квітня 2022 року ОСОБА_2 надано щорічну відпустку14 календарних днів з 1 травня 2022 року по 14 травня 2022 року включно. Питання надання матеріальної допомоги на оздоровлення - не вирішено. Вказане також підтверджується повідомленням про відпустки, яке надсилалось на ім`я позивачки.

Наказом АТ «Укрзалізниця» № 827 від 15 грудня 2022 року ОСОБА_2 надано відпустку на 24 календарні дні з 4 січня 2023 року по 27 січня 2023 року включно. Питання надання матеріальної допомоги на оздоровлення - не вирішено. Вказане також підтверджується повідомленням про відпустки, яке надсилалось на ім`я позивачки.

Наказом АТ «Укрзалізниця» № 270 від 22 травня 2024 року ОСОБА_2 надано щорічну відпустку 20 календарних днів з 11 червня 2024 року по 20 червня 2024 року включно. Надання матеріальної допомоги на оздоровлення - ні. Вказане також підтверджується повідомленням про відпустки, яке надсилалось на ім`я позивачки.

Наказом АТ «Укрзалізниця» № 270 від 22 травня 2024 року ОСОБА_2 надано щорічну відпустку 20 календарних днів з 11 червня 2024 року по 20 червня 2024 року включно. Надання матеріальної допомоги на оздоровлення - ні. Вказане також підтверджується повідомленням про відпустки, яке надсилалось на ім`я позивачки.

Наказом АТ «Укрзалізниця» № 65-В від 26 лютого 2025 року ОСОБА_2 надано щорічну відпустку 14 календарних днів з 18 березня 2025 року по 31 березня 2025 року включно. Надання матеріальної допомоги на оздоровлення - так. Вказане також підтверджується повідомленням про відпустки, яке надсилалось на ім`я позивачки.

Представником відповідача у справі не заперечувався та не спростовувався факт, що позивачці за вказаний період не було виплачено матеріальної допомоги на оздоровлення.

Згідно повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільнені оклад ОСОБА_2 становить 7184 грн.

Отже, оскільки суд дійшов висновку про те, що зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця згідно статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не дає підстав для не проведення розрахунку в повному обсязі із працівником, що звільняється, заявлені позивачем вимоги про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2025 роки підлягають до часткового задоволення у загальному розмірі - 28736 грн (7184 грн*4).

Стосовно вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Звертаючись до суду із такою вимогою позивачка зазначає, що оскільки при звільненні їй не було виплачено всі необхідні до виплати суми, вона має право на стягнення з відповідачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За розрахунком позивача така сума становить 23854,60 грн, яка розрахована за період з 28 березня 2026 року по 28 травня 2026 року за 44 робочі дні затримки, виходячи з того, що середній заробіток позивача складає 542,15 грн.

Представник відповідача, заперечуючи проти заявленої вимоги, вказала, що така вимога порушує принципи розумності, справедливості та пропорційності. Зокрема вказала, що Верховним Судом у справі № 757/1997/20 визначалось можливим стягнення середнього заробітку у розмірі 1% від ціни позову. Зауважила, що інфраструктура АТ «Укрзалізниця» постійно зазначає значних руйнувань від обстрілів, товариство несе значні збитки, зокрема за 9 місяців 2025 року товариство зазначало збитків на 7,3 млрд грн.

Статтею 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця .

Наведені висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Судом встановлено, що відповідачем позивачу при звільнені не було виплачено 7 середньомісячних заробітних плат у загальному розмірі 88880,05 грн та матеріальна допомога на оздоровлення у загальному розмірі 28736 грн, тобто у загальному розмірі позивачці при звільненні не було доплачено коштів на суму 117616,50 грн.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Указана редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.

Судом встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 542,15 грн, відповідно до розрахунку оплати середньої зарплати, яка долучена позивачем до позову та не заперечувалась і не спростовувалась відповідачем.

Позивачка у позовній заяві просила суд стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, розрахованої станом на день ухвалення рішення у справі.

При цьому, при розрахунку вказаного період, суд бере до уваги, що відповідно до статті 116 КЗпП України при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Отже у період часу з 28 березня 2026 року по 28 вересня 2026 року нараховується 131 робочий день, за які і підлягає стягненню середній заробіток з відповідача. Тобто 542,15 грн*131 робочих днів = 71021,65 грн.

При цьому, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови). Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (пункти 83, 84, 86 постанови). Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 ЦК України), яка також є способом забезпечення виконання зобов`язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 ЦК України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови). Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Розраховуючи розмір середнього заробітку за весь час затримки при звільненні суд виходить з розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором; періодом затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інших обставин справи, встановлених судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах (роботодавець до винесення рішення так і не визнав та не виплатив зазначеної вище матеріальної допомоги та 7 середньомісячних заробітків), співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та доходить висновку з урахуванням описаних обставин та принципу розумності, співмірності, справедливості, визначити розмір зазначеної компенсації у сумі 23854,60 грн, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача за результатами розгляду вказаної справи.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку не погіршує становище працівника. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Аналогічний правовий висновок зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі №9901/407/19.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на викладене, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд доходить висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними належними, допустимими та достатніми доказами у справі, тому вони підлягають частковому задоволенню, а саме стягнення з відповідача на користь позивача: одноразової матеріальної допомоги у розмірі 5 середньомісячних заробітків у розмірі 63485,75 грн, додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 2 середньомісячних заробітків у розмірі 25394,30 грн, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022- 2025 роки у розмірі 28736 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23854,60 грн.

Оскільки при зверненні до суду із вимогою про стягнення одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги та матеріальної допомоги на оздоровлення позивач звільнена від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 1176,16 грн.

Крім того, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України, враховуючи, що судом частково задоволена позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 447,11 грн.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 76-81,141, 263-265, 280-284, 289 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

позовні вимоги ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 одноразову матеріальну допомогу у розмірі 5 середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу у розмірі 2 середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 88880,05 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2025 роки у розмірі 28736 грн (без урахування обов`язкових податків та зборів), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23854 грн (без урахування обов`язкових податків та зборів) та судовий збір у розмірі 447,11 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір за подання позову до суду у розмірі 1176,16 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання через Дарницький районний суд міста Києва.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», м. Київ, вул. Єжи Гедройця,5, ЄДРПОУ 40075815.

Суддя К.В. Шаповалова