Решение № 140794747, 19.10.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВАсправа № 753/3263/26

провадження № 2/753/6756/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року суддя Дарницького районного суду міста Києва Шаповалова К.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

В С Т А Н О В И В:

у грудні 2025 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла позовна заява КП "Київтеплоенерго" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що КП "Київтеплоенерго" надає послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 вказаного будинку та була споживачем зазначених вище послуг. У зв`язку із несплатою відповідачем коштів за отримані послуги, у неї виникла заборгованість, яка разом із 3% річних, інфляційними втратами та пенею складає 54520,26 грн, та яку позивач просить стягнути на свою користь у судовому порядку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 лютого 2026 року цивільну справу № 753/3263/26 передано судді Шаповаловій К.В.

Відповідно до інформації, яка міститься у Єдиному державному демографічному реєстрі, відповідач значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_3 .

Ухвалою суду від 09 березня 2026 року було відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

01 квітня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що відповідач сплатив наявну заборгованість ще до подання даного позову. Оплата послуг здійснюється на підставі рахунків, що надходять від позивача. Відповідач отримав Рахунок - повідомлення станом на 01.12.2025, в котрому зазначені наступні суми : 43129,63 грн (плата за опалювання), 1681,79 грн (абонентське обслуговування ) та пеня в розмірі 520,18 грн. Відповідно, 06 січня 2026 року Відповідачем було здійснено повну оплату нарахованих сум, що стверджується долученими до даного відзиву платіжними документами. Таким чином, на момент подання позову та відкриття провадження заборгованість, заявлена позивачем, була погашена в повному обсязі. На момент виникнення нібито заборгованості власником квартири за адресою: АДРЕСА_4 , була мати відповідача, а відповідач була лише співвласником. Позивач не надав доказів укладення індивідуального договору саме з ОСОБА_1 . Більше того, дані відповідача з`явилися в платіжних документах лише у грудні 2025 року, ймовірно, шляхом використання даних з реєстру ФОП, оскільки відповідач та власник мають різні прізвища. З 09 лютого 2026 року право власності на об`єкт нерухомості перейшло до третьої особи (продаж квартири), про що позивач був обізнаний на момент відкриття провадження. У 2021 році відповідачем було встановлено прилади обліку тепла. Позивач ухилявся від фіксування даного факту, посилаючись на карантин та воєнний стан, натомість продовжував нарахування за незрозумілими тарифами. Будинок за адресою АДРЕСА_5 має автономну систему (власна свердловина) і ніколи не був підключений до міських мереж гарячого та холодного водопостачання. У будь-якому випадку відповідач заявляє про застосування строків позовної давності як до суми основної заборгованості, так і до сум 3% річних, інфляційних втрат та пені. Зокрема, у відзиві зазначено, що згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік. Оскільки позов подано у грудні 2025 року, вимоги за період з січня по грудень 2024 року заявлені поза межами закону та строку позовної давності. Враховуючи викладене, розрахунок пені є завідомо хибним та таким, що суперечить нормам матеріального права. Просимо Суд застосувати строки позовної давності також до пені.

15 червня 2026 року до суду від позивача надійшли письмові пояснення, у яких представник позивача зазначив, що відповідачем було здійснено добровільну часткову оплату заборгованості на загальну суму 43 295,07 грн, що підтверджується довідкою про залишок боргу станом на 15 червня 2026 року. Вказана сума розподілена в рахунок повного погашення всіх складових основного боргу: 24 055,28 грн - повне погашення основного боргу за послуги з централізованого опалення (ЦО); 17 600,44 грн - повне погашення основного боргу за послуги ППТЕ; 1 639,35 грн - повне погашення основного боргу за послуги ПАО ТЕ. Оскільки основний борг у сумі 43 295,07 грн сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, предмет спору в цій частині наразі відсутній, що є підставою для закриття провадження у справі в частині вказаних сум відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України Решта позовних вимог, яка становить 14 253,19 грн (з яких пеня - 1 178,14 грн, інфляційні нарахування - 7 815,36 грн, 3% річних - 2 231,69 грн), а також судовий збір у розмірі 3 028,00 грн залишаються несплаченими, повністю підтримуються позивачем і підлягають стягненню судом. Окрім того, представник позивача зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Жодних скарг від відповідача щодо неотримання чи неналежної якості послуг за адресою: АДРЕСА_4 , до підприємства не надходило, отже послуги надавались належним чином, а факт оплати основного боргу після відкриття провадження додатково засвідчує визнання відповідачем своїх зобов`язань. Щодо обов`язку щомісячної передачі показників приладів обліку: Згідно з чинним законодавством України (Закон України «Про комунальні послуги», Постанови КМУ № 630 та № 819), споживачі зобов`язані щомісяця передавати показники індивідуальних приладів обліку теплової енергії та гарячої води постачальнику послуг для забезпечення точного та коректного нарахування. Окрім того, представник позивача наголосив, що твердження відповідача про пропуск позовної давності є безпідставними. Пунктом 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України перебіг позовної давності було продовжено на строк дії загальнонаціонального карантину (з 12.03.2020 по 30.06.2023). Надалі, до моменту завершення карантину, набрав чинності пункт 19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, який встановив, що у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності зупиняється на строк дії такого стану. Відтак, позивач звернувся з цим позовом у межах строку, зупиненого законом. Також представник позивача зазначив, що Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 року № 1405 скасовано мораторій на нарахування штрафних санкцій та інфляційних нарахувань на заборгованість населення за житлово-комунальні послуги. Нарахування заявлених у позові сум штрафних санкцій та інфляційних складових здійснено правомірно, починаючи з 01 січня 2024 року, та підлягає повній оплаті.

23 червня 2026 року до суду від представника відповідача надійшла відповідь на відзив (пояснення) позивача, у якій зазначено наступне. Позивач у відповіді на відзив по суті позову вказує: «Оскільки основний борг у сумі 43 295,07 грн. задоволений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, предмет спору в цій частині наразі відсутній, що є підставою для закриття провадження у справі в частині вказаних сум відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України». Вказаний факт не відповідає дійсності, оскільки борг сплачено 06 січня 2026 року, а провадження у даній справі відкрито 09 березня 2026 року. Відповідач підтримує закриття провадження в частині основного боргу, однак вважає вимоги позивача щодо стягнення додаткових нарахувань у розмірі 11 225,19 грн (пеня, інфляційні, 3% річних) та судового збору в розмірі 3 028,00 грн необґрунтованими з огляду на таке: позивач посилається на Постанову КМУ № 1405 від 29.12.2023 як на підставу відновлення нарахувань з 01 січня 2024 року. Разом з тим, нарахування штрафних санкцій (пені) за ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та інфляційних складових за ст. 625 ЦК України вимагає детального помісячного розрахунку з урахуванням дійсного періоду виникнення прострочення. Позивачем не надано детального помісячного розрахунку та не доведено належними та допустимими доказами, що структура заборгованості та періодизація платежів дозволяли здійснювати такі нарахування саме у заявленому розмірі. Наданий позивачем розрахунок неможливо перевірити за відсутності конкретних періодів нарахування. Відповідно до Акту № 4067 від 25 жовтня 2021 року позивачем було прийнято на абонентський облік вузол розподільного обліку теплової енергії (лічильник) типу WMZ-UA (зав. № 21005481) з початковими показаннями 0,00 Gcal. Такий акт складений за участю ОСОБА_2 - співвласниці квартири, а не відповідача. Оскільки позивач не надав суду щомісячного детального розрахунку споживання теплової енергії саме на підставі показань цього приладу обліку, який був ним прийнятий для обліку теплової енергії, заявлені ним вимоги про стягнення додаткових нарахувань (пені, інфляційних) є недоведеними, необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Повна добровільна сплата боргу до відкриття провадження у справі та до моменту, коли відповідач дізналася про наявність боргу, свідчить про добросовісність відповідача. Заявлені позивачем штрафні санкції є неспівмірними та підлягають скасуванню або максимальному зменшенню судом на 100% на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України з наступних причин. Оскільки основний борг погашено у повному обсязі, стягнення додаткових нарахувань (зокрема, пені) перетворить її з засобу стимулювання боржника на інструмент невиправданого збагачення позивача та стане надмірним фінансовим тягарем для відповідача. Відповідач жодним чином не допускала навмисного чи злісного ухилення від виконання своїх зобов`язань. Затримка в оплаті комунальних послуг мала виключно вимушений характер та була викликана об`єктивними, незалежними від відповідача причинами - різким погіршенням матеріального становища, зниженням рівня доходів та загальною фінансовою нестабільністю в родині, що є наслідком тривалого збройного конфлікту. Добросовісна поведінка відповідача підтверджується тим, що за першої ж фінансової можливості, ще до відкриття провадження у справі судом, заборгованість у сумі 43 295,07 грн була ліквідована в повному обсязі. Це доводить, що відповідач діяла максимально добросовісно і не мала на меті заподіяти збитки позивачу. Об`єкт нерухомості з моменту введення будинку в експлуатацію перебував у стані, який потребував подальшого ремонту для можливості його використання для проживання без внутрішнього оздоблення . Сам багатоквартирний будинок є об`єктом із тривалим статусом проблемної забудови (Замовник - Дарницька РДА, делеговано КП «Позняки-Інвест-УКБ», Інвестор-забудовник - ТОВ «Інекон-Сервіс»), який тривалий час не підключався до міських комунікацій за постійною схемою через неусунені забудовником недоробки. Водо-, електро- та інші комунікаційні мережі функціонували за тимчасовими схемами періоду будівництва. У зв`язку з повною непридатністю житла для проживання, жоден із чотирьох співвласників у квартирі ніколи не проживав, не був зареєстрований та не користувався послугами теплопостачання. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали зі своїми родинами в іншій частині міста, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 мешкали в Чернігівській області, де здійснювали догляд за батьками похилого віку. Радіатори опалення у квартирі весь цей час перебували у первинному стані після будівництва (заводській захисній плівці). Співвласники квартири не були проінформовані про підключення будинку до мереж опалення, не укладали жодних договорів із позивачем і не вносилися до реєстрів споживачів. На момент фактичного старту опалювального сезону ініціативна група будинку здійснювала самостійний збір даних, і згідно з поквартирною характеристикою житлового будинку (на що вказує внутрішній реєстр мешканців), будь-які відомості про власників, опалювальну площу чи особовий рахунок щодо квартири АДРЕСА_2 були відсутні. Згодом до поштової скриньки почали надходити паперові платіжні документи на квартиру АДРЕСА_2 , які не містили ані імені споживача, ані номера особового рахунку, натомість суми в них хаотично змінювалися (збільшувалися чи зменшувалися), а призначення приміщення іноді безпідставно вказувалося як «офіс». Оскільки ідентифікувати платника чи законність нарахувань без особового рахунку було неможливо, оплата не могла бути здійснена. Прагнучи врегулювати ситуацію у правовому полі, у серпні 2021 року співвласник квартири ОСОБА_2 за власні кошти встановила індивідуальний прилад обліку теплової енергії (лічильник типу WMZ-UA, зав. № 21005481), а в жовтні 2021 року забезпечила його повірку та введення в експлуатацію. 25 жовтня 2021 року представником СП «Енергозбут» КП «Київтеплоенерго» було складено Акт № 4067 про прийняття вузла розподільного обліку теплової енергії на абонентський облік. Прилад обліку було опломбовано пломбами позивача (№ 61390213, № 61390214) із фіксацією початкових нульових показників. Наприкінці 2021 року ОСОБА_2 звернулася до центральної диспетчерської служби Дарницької ТЕЦ (за номером 044 289 21 59) з метою виклику контролера для огляду приміщення, підтвердження факту невикористання радіаторів та здійснення перерахунку. Зустріч було призначено на 19 січня 2022 року, проте через спалах нової хвилі пандемії COVID-19 представники обслуговуючої організації скасували візит, пообіцявши повідомити нову дату в телефонному режимі. Подальший виїзд став неможливим через початок повномасштабного вторгнення. У жовтні 2024 року ОСОБА_2 особисто звернулася до офісу КП «Київтеплоенерго» з правовстановлюючими документами для з`ясування статусу розрахунків. У відповідь позивач надав офіційний письмовий лист від 15.10.2024 р. № 0515471, підписаний директором СП «Енергозбут», у якому зазначено: «...за даними КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» за адресою: АДРЕСА_4 із Вами договірних відносин не існує (договір не укладено та особовий рахунок на Ваше ім`я не зареєстровано)». Коли відкрито особовий рахунок на оплату послуг та чому саме на ОСОБА_1 , як на одну із чотирьох співвласників квартири невідомо. Інші співвласники житлового приміщення, зобов`язані утримувати майно, що їм належить, та несе відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (висновок Верховного Суду викладений у постанові від 14.02.2018року у справі № 462/6393/15-ц). Позивач навмисно чи внаслідок внутрішньої неузгодженості дій пиховав від ОСОБА_2 , що особовий рахунок без будь-яких попереджень чи погоджень було в односторонньому порядку відкрито на іншого співвласника - ОСОБА_1 , проігнорував наявність опломбованого ним же ще у 2021 році квартирного лічильника теплової енергії. Попри те, що контролери позивача регулярно здійснювали обхід будинку та знімали показники приладів обліку, а показники лічильника кв. АДРЕСА_2 залишалися незмінними (нульовими) з моменту його встановлення, Позивач продовжував здійснювати нарахування за загальнобудинковими нормативами чи розрахунковим методом. Співвласники квартири не володіли інформацією про наявність судового провадження чи передачу документів до суду. Щойно відповідач - ОСОБА_1 у січні 2026 року вперше побачила власне ім`я в актуалізованому рахунку, вся сума заявленого основного боргу у розмірі 43 295,07 грн була сплачена добровільно та в повному обсязі на початку січня 2026 року (задовго до моменту відкриття провадження у справі судом). Вказані обставини свідчать про виключну добросовісність відповідача, тривалу бездіяльність та процесуальну недобросовісність самого позивача, який не лише не спромігся належним чином вести облік споживання за встановленим лічильником, а й надав недостовірну інформацію співвласникам, що унеможливило раніше врегулювання спору. За таких обставин, нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є неправомірним та каральним за своєю суттю, а тому штрафні санкції підлягають зменшенню судом на 100%. Позивач безпідставно посилається у відповіді на відзив на позовну заяву на солідарний обов`язок, що повністю суперечить його ж власним процесуальним діям, адже позовні вимоги у даній справі заявлено лише до однієї особи - відповідача. Окремо слід наголосити на очевидній процесуальній та правовій суперечливості позиції позивача, висловленої у відповіді на відзив. Обґрунтовуючи свої вимоги, КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» у відповіді на відзив посилається на норми про солідарну відповідальність за оплату житлово-комунальних послуг. Якщо позивач вважає обов`язок солідарним, він мав би визначити коло співвідповідачів (усіх співвласників/зареєстрованих осіб) та просити стягнути кошти солідарно з кількох осіб. Натомість у позові заявлено вимогу про індивідуальне стягнення боргу виключно з одного відповідача - ОСОБА_1 . Неможливість «солідарного» стягнення з однієї особи прямо передбачене ч. 1 ст. 541 ЦК України, та солідарне зобов`язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом, та обов`язково передбачає наявність кількох боржників. Спроба обґрунтувати індивідуальне стягнення нормою про солідарність свідчить про штучне перекладання відповідальності інших осіб на одного відповідача. Згідно з наданим Свідоцтвом про право власності від 20.10.2017 року, виданим Дарницькою РДА, квартира АДРЕСА_6 належить на праві приватної спільної часткової власності чотирьом особам у рівних долях: ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 . Таким чином, частка відповідача ( ОСОБА_1 ) у праві власності становить виключно 1/4 (одну четверту або 25%). Участь кожного співвласника у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна означає необхідність несення витрат, які є об`єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості. Інші співвласники житлового приміщення, зобов`язані утримувати майно, що їм належить, та несе відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (висновок Верховного Суду викладений у постанові від 14.02.2018 року у справі № 462/6393/15-ц). Таким чином, чинне законодавство передбачає часткову, а не солідарну відповідальність співвласників за оплату житлово-комунальних послуг. І відповідачка може нести відповідальність лише в частині своєї частки, а саме - 25%. Позивач помилково пред`явив позовні вимоги у повному обсязі лише до одного зі співвласників - ОСОБА_1 , проігнорувавши наявність інших суб`єктів права власності на квартиру, при цьому повідомивши ОСОБА_8 письмово про відсутність укладеного із нею договору про надання послуг та особового рахунку. Даний факт свідчить про те, що позивач свідомо не вживав заходів щодо укладення договорів з іншими співвласниками та розділення особових рахунків згідно з їхніми частками власності. Штучне перекладання фінансової відповідальності за бездіяльність позивача та борги інших осіб одноособово на відповідача є грубим порушенням принципу справедливості та ст. 541 ЦК України. Оскільки позовні вимоги заявлено індивідуально лише до одного боржника ( ОСОБА_1 ), позивач не має жодних правових підстав вимагати від неї сплати 100% нарахованих штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних, що нараховані на загальну суму боргу по квартирі. Будь-які додаткові нарахування (у разі якщо суд вважатиме їх законними) можуть бути стягнуті з ОСОБА_1 виключно в межах її частки у праві власності (тобто у розмірі 1/4). Спроба стягнути штрафні санкції за зобов`язаннями іншого співвласника з ОСОБА_1 є штучним перекладанням відповідальності третіх осіб. Крім того, позивач наполягає на стягненні судового збору в повному обсязі. Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Як вбачається з матеріалів справи та визнається самим позивачем, основний борг у сумі 43 295,07 грн був повністю сплачений відповідачем 06 січня 2026 року. Натомість провадження у цій справі було відкрито судом лише 09 березня 2026 року. Тобто на момент відкриття провадження предмет спору в частині основного боргу вже два місяці як був відсутній. Позивач, маючи доступ до власних банківських рахунків, не вжив заходів для зменшення позовних вимог чи відмови від позову в цій частині. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається позивачу ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову). Оскільки добровільне погашення основної заборгованості відбулося до відкриття провадження у справі, предмет спору на момент початку судового процесу був відсутній, а права позивача не були порушені. У випадку припинення предмета спору до відкриття провадження, сплачений судовий збір підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України на підставі Закону України «Про судовий збір», а тому зазначені судові витрати не можуть бути покладені на відповідача в порядку статей 141, 142 ЦПК України.

Представником позивача не було подано до суду пояснень стосовно заперечення відповідача на відповідь на відзив.

У відповідності до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Суд, проаналізувавши обставини справи у їх сукупності, доходить наступного висновку.

Судом встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» було укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) до Додатки до нього, відповідно до яких ПАТ «Київенерго» відступило, а КП «Київтеплоенерго» набуло права грошової вимоги до боржників, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 1 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 1 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отриманні кредитором за період 1 серпня 2018 до дати укладення цього договору. Перелік договорів, (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору.

Тобто, з 1 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснювало КП «Київтеплоенерго».

З 01 листопада 2021 року, у зв`язку зі зміною законодавства, КП «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Будинок АДРЕСА_1 під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання, тобто мешканці квартир, що розташовані в будинку, є споживачами послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач з 11 квітня 2017 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , що також не заперечувалося нею у відзиві, а відтак вона була споживачем послуг, які надаються до помешкання позивачем.

Окрім того, в ході розгляду справи стало відомо, що відповідач ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 20 жовтня 2017 року є співвласником вказаного вище помешкання (розмір належної їй частки становить ).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг на час виникнення спірних правовідносин визначав Закон України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону від 24 червня 2004 року № 1875-IV (надалі - Закон № 1875-IV).

Вищевказаний Закон містить визначення комунальних послуг як результату господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

За приписами статті 19 Закону № 1875-IV учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого постачання холодної води та водовідведення.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 21 Закону № 1875-IV виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

На виконання вимог Закону КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 №34 (5085).

Частина 7 статті 26 Закону визначає, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання.

За приписами статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За приписами статті 20 Закону № 1875-IV, пунктів 18, 20, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572 споживач зобов`язаний оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, квитанції тощо). Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Згідно статті 32 Закону № 1875-IV розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

З 1 травня 2019 року набула чинності нова редакція Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року (далі - Закон № 2189-VIII).

За приписом пункту 5 частини 2 статті 7 Закону № 2189-VIII індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Статтею 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Правовідносини у сфері надання послуг з ТЕ/ПГВ регулюються ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року, Постановою КМУ від 11 грудня 2019 року № 1182 "Про затвердження Правил надання послуг з постачання гарячої води та попових договорів про надання послуг з постачання гарячої води" та Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 "Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії".

Відповідно до статті 14 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з ТЕ/ПГВ включає в себе також і плату за абонентське обслуговування.

Відповідно до вимог ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» та «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», споживачі послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води зобов`язана сплачувати внески за обслуговування вузлів комерційного обліку відповідних послуг.

Відповідно до положення частини четвертої статті 319 ЦК України встановлено, що власність зобов`язує.

Згідно із статтею 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що відповідач, будучи співвласником квартири та отримуючи послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та абонентське обслуговування, не виконувала покладений на неї договором і законом обов`язок по оплаті вказаних послуг, внаслідок чого у неї виникла заборгованість, що разом із врахуванням 3% річних від сум боргу, інфляційної складової та пені складає 54520, 26 грн, що підтверджується наданими позивачем розрахунками.

Відповідно до положень пункту 6 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції на час виникнення спірних правовідносин, споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції 2017 року, споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

У пункті 29 Правил зазначено, що споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).

Отже, споживач, як особа, яка зареєстрована у помешканні, має право не сплачувати вартість житлово-комунальних послуг у випадку, якщо він подасть відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформить свою відсутність в квартирі.

Натомість відповідачем не було подано суду належних доказів того, що вона у квартирі не проживала, та не користувалася послугами, які надаються позивачем.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідач від мереж теплової енергії та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством не відмовлялася, не відключалася.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року неналежно сплачувала кошти за послуги з централізованого опалення, у зв`язку із чим у неї утворилася заборгованість у розмірі 24055,28 грн, а з 01 листопада 2021 року, не належним чином сплачувала кошти за надані послуги з постачання теплової енергії, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість у розмірі 17600, 44 грн, а також: заборгованість по платі за абонентське обслуговування за постачання теплової енергії - 1639,35 грн.

В ході розгляду справи відповідачем було повідомлено суд про те, що нею у січні 2026 року було у повному обсязі погашено вищевказану заборгованість.

Позивачем було здійснено перерахунок заборгованості з урахуванням здійснених проплат та подано до суду заяву, у якій зазначено, що позивач наразі просить суд закрити провадження у частині стягнення сум основного боргу та просить суд стягнути із відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 7815,36 грн, 3% річних у розмірі 2231,69 грн та пеню - 1178,14 грн, а також суму сплаченого судового збору у розмірі 3328,00 грн.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, саме сторони, як особи, які на власний розсуд розпоряджаються своїми процесуальними правами щодо предмета спору, визначають докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Неподання стороною належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог/заперечень проти позову є підставою для вмотивованого висновку судів про недоведеність та необґрунтованість позиції сторони у справі, адже саме зазначені стороною обставини, а не висновки судів, у такому випадку ґрунтуються на припущеннях. Сторона має довести належними та допустимими доказами свою правову позицію у справі.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, за загальним правилом, покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків. Аналогічний тягар доведення заперечень проти позову покладається на відповідача.

Суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

В ході розгляду справи позивачем було заявлено про те, що він не ставить вимог щодо стягнення основної суми боргу, а просить стягнути із відповідача лише пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Разом з тим, відповідач заперечувала щодо стягнення таких витрат, оскільки сума основного боргу була сплачена нею до відкриття провадження у справі, а відтак на неї не може бути покладений тягар сплати штрафних санкцій.

Разом з тим вбачається, що позов до суду було подано у грудні 2025 року, заборгованість відповідачем сплачена у січні 2026 року, тобто станом на час подачі позову до суду у відповідача вже була наявна заборгованість, на яку позивачем були нараховані сума інфляційних втрат від несвоєчасної оплати послуг, а також 3% річних та пеня.

За приписом статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності неможливість виконання ним грошового зобов`язання і у разі прострочення на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно положень постанови Кабінету міністрів України від 5 березня 2022 року № 206, до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.

Втім, нарахування 3% річних та інфляційних втрат на комунальні послуги, у випадку прострочення сплати коштів, було поновлено на підставі постанови КМУ від 29 грудня 2023 року № 1405, яка набрала чинності 30 грудня 2023 року, тобто такі нарахування проводяться з 31 грудня 2023 року.

Судом встановлено, що нарахування 3% річних та інфляційної складової здійснювалося на відповідні суми боргу саме з січня 2024 року, що не суперечить законодавству; нарахування пені також було здійснено після січня 2024 року.

"За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України" (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15).

"З огляду на те, що відповідач, як встановили суди попередніх інстанцій, прострочив виконання грошового зобов`язання, він на вимогу позивача повинен сплатити інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми" (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 14-448цс19-ц).

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідачем, як споживачем послуг, неналежним чином виконувався обов`язок по своєчасній оплаті наданих позивачем послуг з теплопостачання та постачання гарячої води, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість, враховуючи, що заборгованість була сплачена позивачем після звернення із позовом до суду, вимога позивача про стягнення нарахованих на суму боргу прострочення індексу інфляції, а також трьох процентів річних та пені від простроченої суми є законною та обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Щодо заяви про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статей 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказаний висновок щодо позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.

Згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 2 квітня 2020 року.

Постановами КМУ від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Враховуючи постанову КМУ від 22 липня 2020 року № 641, постанову КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236, карантин на території України, установлений 12 березня 2020 року

Постановою КМУ від 27 червня 2023 р. № 651 відмінено карантин з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України.

Проте, на момент відміни карантину вже діяв пункт 19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу, який встановлював зупинення строків перебігу позовної давності на період дії воєнного стану. Пункт 19 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України встановлює, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, перебіг позовної давності був зупинений пунктами 12 та 19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України з березня 2020 року.

Разом із тим, відповідно до положень ЗУ «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було виключено. Вказаний Закон набирав чинності 04 вересня 2025 року.

Зважаючи на викладене, строк позовної давності може бути застосований до вимог виниклих до квітня 2017 року.

Однак, зважаючи на те, що вимоги позивача стосуються стягнення 3% річних та інфляційної складової боргу, що виник починаючи з травня 2018 року, заява про застосування позовної давності до сказаних вимог не підлягає задоволенню.

Щодо застосування позовної давності до вимоги про стягнення пені, суд зазначає, що відповідно до положень статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Вбачається, що позивачем здійснювалося нарахування пені у період з січня 2024 року по кінець жовтня 2025 року. Позов до суду було подано у грудні 2025 року.

Таким чином, зважаючи на положення статті 258 ЦК України, суд застосовує позовну давність до заборгованості по пені, яка виникла за послуги з постачання гарячої води, до грудня 2025 року.

Тож за підрахунком суду підлягає стягненню із відповідача пеня у розмірі 617,04 грн, яка утворилася у зв`язку із непогашенням заборгованості за спожиті у період з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії.

Суд також наголошує, що відповідачем не було надано контрозрахунку щодо сум заявлених позивачем вимог.

Щодо позиції відповідача, у якій вона зазначає, що на неї не може бути покладено одноособовий обов`язок сплати заявлених позивачем вимог,оскільки такий облов`язок має бути розділений між іншими співвласниками квартири, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Крім того, відповідно до ч. 3 вказаної статті солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.

Також слід зазначити, що згідно з ч. 4 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Тобто співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).

Аналогічний за змістом правовий висновок висловлено ВС у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц

Згідно із частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, з огляду на викладене вище, зважаючи на встановлені обставини та наведені положення Закону, з огляду на коригування позивачем сум заборгованості, сплату відповідачем суми основного боргу, факт не підтримання позивачем вимог, які стосуються сплати основного боргу та підтримання вимог щодо стягнення 3% річних, пені та інфляційної складової боргу, суд дійшов висновку про обґрунтованість і часткову доведеність позовних вимог КП "Київтеплоенерго" до ОСОБА_1 , а саме - про стягнення із відповідача інфляційної складової боргу у розмірі 7815,36 грн, 3% річних у розмірі 2231,69 грн та пені - 617,04 грн, що загалом складає 10664,09 грн.

На підставі положень статті 141 ЦПК України суд покладає на відповідача сплачений позивачем судовий збір, який є прямо пропорційним до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 279, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

позовну заяву Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»: інфляційну складову боргу у розмірі 7815, 36 грн, 3% річних у розмірі 2231,69 грн та пеню - 617, 04 грн, що загалом складає 10664,09 грн, а також судовий збір у розмірі 2876, 64 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Комунальне підприємство виконавчого органу Київради "Київтеплоенерго", код ЄДРПОУ 40538421, місцезнаходження: м. Київ, площа І. Франка, 5.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя К.В. Шаповалова